Особливості політичних поглядів Ш.Л. Монтеск’є в роботі "Про дух законів"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ УБС НБУ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Політологія»

Особливості політичних поглядів Ш.Л. Монтеск'є в роботі «Про дух законів»

Виконав:студент групи 12-ФК

Пушкарь О.М.

Перевірив: к.п.н., доцент

Топалова С.О.

Харків - 2012

У своєму філософському трактаті «Про дух законів» (1748) Монтеск'є формулює важливе двоєдине положення про закони. Він зв'язує концепцію природного права згідно з якою різні закони є формулювання одного й того ж Закону, з соціологічною концепцією про те, що ці формулювання визначаються історичними та природними умовами. Таким чином, Монтеск'є уникає як релятівізму, який часто виникає в результаті заперечення концепції природного права, так і догматизму, який з'являється при сліпому використанні природного закону без пояснення того, як цей закон реалізується в конкретних умовах.

Дух законів, за Монтеск'є, складається у взаємозв'язку різних видів соціальної та навколишнього природного середовища та відповідних їм особливих трактувань універсального закону. Відносно новим тут є те, що Монтеск'є рекомендує емпірично дослідити взаємозв'язки між конкретним середовищем і відповідними йому формулюваннями законів. Монтеск'є вважав, що сукупність юридично оформлених законів зіграє винятково важливу роль у житті суспільства як інструмент управління людьми. Тому для з'ясування форм державного життя він пропонує, насамперед, проаналізувати законодавчий механізм того чи іншого суспільства. При аналізі законів життя людей Монтеск'є виділяє два їх види - природні, тобто ті, що випливають з біологічної природи людини, і власне соціальні закони. До природних законів Монтеск'є відносить прагнення до миру, до видобутку засобів існування, до відносин з людьми на основі взаємного бажання жити в суспільстві. До власне соціальних законів він відносить так звані «закони між людьми»: що визначають відносини між народами (міжнародне право); що визначають відносини між правителями і керованими (політичне право); що визначають відносини всіх громадян між собою (цивільне право).

Як просвітитель, Монтеск'є розглядав загальнолюдську цінність, а метою права вважав свободу, рівність, безпеку всіх людей. В відміну від Т. Гоббса, Монтеск'є оголосив найважливішим законом природного права не війну всіх проти всіх, а мир.

Розвиваючи свою правову теорію, Монтеск'є дає класифікаційний опис трьох форм державного правління (республіка, монархія, деспотія) і трьох відповідних їм принципів (гідність, честь, страх). В основу такої класифікації він ставить відносини верховної влади до політичних законів. Монтеск'є відверто симпатизує представницьким установам, тобто республіканському ладу, що, на його думку, найбільшою мірою гарантує політичні свободи. Політична свобода, вважає Монтеск'є, полягає не в тому, щоб робити все, що заманеться, а в тому, щоб робити все, що дозволяють закони. Такі закони будуть ефективними, життєздатними тільки за умов розподілу влади, що дозволить на практиці здійснити справжню свободу і законність.

Велику увагу приділяє Монтеск'є способам складання законів, законодавчої техніки.

Основоположним принципом законодавства він вважає помірність, на базі якої і будує свій принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Загалом співвідношення права та закону постає у вченні Монтеск'є, як співвідношення духу законів і законодавства. «Дух законів» резюмує сукупністю тих відносин та факторів (географічних, кліматичних, господарських, етичних, релігійних, політичних тощо), які впливають на законодавство, визначають його, надають йому характер об'єктивно обумовлених, необхідних, закономірних, справедливих і розумних (з урахуванням даних обставин) правил її подальшого розвитку.

Розмірковуючи в ньому про взаємовідносини влади в державі, він запропонував власну концепцію розподілу влади. Зокрема, з приводу забезпечення свободи й недопущення деспотизму з боку однієї з гілок влади, автор писав: «Політична свобода може бути виявлена тільки там, де немає зловживання владою. Однак багаторічний досвід свідчить про те, що кожна людина, наділена владою, схильна зловживати нею й утримувати її якомога довше...» Слова, сказані понад двісті років тому, звучать для сучасної України доволі актуально.

Спочилий вічним сном комуністичний режим упродовж десятиріч сформував свої власні правила гри. Людина, котра бажала зробити кар'єру, мала відповідати певним критеріям. Це передусім демонстрація собачої відданості (найчастіше вдаваної) справі партії, вміння створити видимість клопіткої роботи, здатність за шматок хліба поступитись елементарними нормами моралі тощо. Сам режим грунтувався на тотальному контролі над суспільством і кожним індивідиумом, зокрема. Зрештою, ці правила, які несли в собі елементи розкладу, в сукупності з іншими суб'єктивними й об'єктивними причинами знищили сам режим.

Сучасні західні демократії використовують вироблені впродовж віків власні правила й норми моралі. Створити ідеальне соціальне суспільство їм також не вдалося. Однак громадяни цих країн знають правила, за якими вони можуть жити в державі, й самі беруть участь в їхній розробці. Цивілізовані держави розробляють такі правила з кількох причин. Передусім, щоб не руйнувати ілюзію «суспільства загального благоденства». Відмовляючи, приміром, молодій людині в отриманні вищої освіти на тій підставі, що вона не в змозі заплатити за своє навчання, держава усвідомлює наслідки такого вчинку. По-перше, вона готує у такий спосіб майбутнього революціонера. По-друге, істинні таланти визрівають переважно в народних масах. Таким чином, не надаючи людині шансу на отримання вищої освіти, держава обкрадає насамперед сама себе. Тому будь-яка людина, що бажає зробити кар'єру, знає правила гри: хороше навчання в школі -- гарантія вступу до університету, хороше навчання в університеті -- гарантія отримання пристойної роботи.

Головне в тому, що держава надає рівні шанси всім. Інша справа, чи захоче громадянин ними скористатися. Важливе значення має й турбота про майбутнє держави. З великою часткою впевненості можу стверджувати, що якби батьки-фундатори таких держав, як, приміром, США або Ізраїль, проводили внутрішню політику подібно до того, як це роблять в Україні, то ці країни просто вже припинили б своє існування.

У нашій же державі спостерігаються «бої без правил». Відповідно до тези Монтеск'є влада намагається утриматися біля годівниці до останку. При цьому чудово використовуючи старі комуністичні правила. З минулого до нас прийшов тотальний контроль, який, проте, встановлений не над переважною більшістю громадян країни (вони владу не цікавлять), а над всією економіко-політичною структурою держави. Водночас ніхто не скаже, яких правил слід дотримуватися, щоб висунутися в середовищі нової правлячої еліти. Знання, вміння вести справи нікого не цікавлять. Навіть приналежність до якого-небудь відгалуження владної «розлогої журавлини» не гарантує успіх. Останнім прикладом, що ілюструє наші висновки, є визнання В. Рабиновича персоною «нон гранта». Офіційне формулювання про «діяльність, що наносить збиток національній економіці», доволі невиразне й розпливчате.

Шкода, що рано помер Шарль Монтеск'є. Живи він зараз, то написав би трактат про українську дійсність під назвою «Про бездушність законів». Хоча, з іншого боку, йому як французькому громадянинові могли б за це заборонити в'їзд в Україну до 2004 року.

Висновки

законодавчий монтеск'є державний правління

Отже, проаналізувавши працю Ш.Монтеск'є «Про дух законів», можна зробити такі висновки:

- Монтеск'є виявляє намір пов'язувати діяння закону, що детермінує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними (головним чином географічними) обставинами. Законодавець створює закони не довільно, оскільки обов'язково враховує ті природні умови, в яких історично формувався народ: розміри території, її рельєф, побут і звичаї народу тощо. Відношення законів до всіх цих природних обставин і становить те, що Монтеск'є називає Духом законів;

- помірний клімат, міркує Монтеск'є, сприяє формуванню таких рис, як войовничість, хоробрість, волелюбність і т. п. Разом із тим у занадто теплих країнах, на думку Монтеск'є, люди ледачі, розбещені, покірні тощо. Родючий ґрунт, міркує далі Монтеск'є, вимагає занадто багато часу для свого обробітку, тому землероби залюбки поступаються правом на управління країною одній особі. От чому в землеробських народів найчастіше зустрічається монархічна (і навіть деспотична) форма правління. На неродючих же землях частіше зустрічаємо народне, республіканське правління;

- важливим чинником самобутності і особливостей розвитку того чи іншого народу та його державності Монтеск'є вважав географічне середовище; він є одним із основоположників географічної школи в філософії історії. Водночас не варто, як це часто-густо трапляється, приписувати йому абсолютизацію ролі географічних детермшант історичного розвитку. Визначальною роль означених детермшант є, гадав він, лише на стадії дикості народу.

Слід згадати й те, що Монтеск'є був супротивником і абсолютизму, проголошував основні принципи демократії: свободу слова, друку, зборів, вимагав рівності всіх громадян перед законом, віротерпимості, розмежування законодавчої та виконавчої влади за дотримання рівноваги між ними. Недарма громадяни США називають його батьком американської Конституції.

Размещено на Allbest.ru