Формування інформаційної політики Ради Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування інформаційної політики Ради Європи

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади інформаційної політики

1.1 Концепція інформаційного суспільства

1.2 Інформаційна політика на сучасному етапі

РОЗДІЛ 2. Формування інформаційної політики Ради Європи

2.1 Політика Ради Європи щодо засобів масової інформації

2.2 Політика Ради Європи щодо побудови інформаційного суспільства

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Інформація сьогодні стала рушійною силою суспільства. Постіндустріальні країни по-іншому ставляться до інформації, розуміючи, що будь-яка дипломатична, економічна, військова дія обов'язково має інформаційні та психологічні наслідки. Є вербальні та невербальні комунікативні дії. Прикладом вербальної може бути доповідь чи стаття в газеті. Прикладом невербальної дії може стати виступ оркестру чи переміщення військових з'єднань. Але й вони можуть розглядатися як комунікація, мати відповідні психологічні наслідки. І вони, справді, використовуються в суспільстві.

Перші варіанти масового суспільства, яке ми знаємо сьогодні, склалися в кінці минулого століття в США і Великій Британії. XX ст. характеризується також новою роллю інформації у людській цивілізації, коли без неї унеможливлюється життя суспільства. Ці два складники -- масовість і нова роль інформації у структурі цивілізації -- сформували можливості для військового застосування інформаційних і комунікаційних технологій. Адже сьогодні виведення з ладу якогось комп'ютера чи інформаційної системи може спричинити призупинення функціонування однієї з конкретних сфер суспільства.

Відкриття таких каналів масової комунікації, як радіо, кіно, телебачення, що теж відбулося в XX ст., теж якісно змінило технології впливу. Ці канали характеризуються тим, що побудовані не лише на інформації, але й на продукуванні розваги, тому їхній вплив на населення незвичайно зріс. У ситуації військового протистояння увага до них може штучно збільшуватися за допомогою, наприклад, такого методу, як передача списків загиблих чи тих, що потрапили в полон. Це відразу збільшує відповідну аудиторію.

Інформаційна політика аналізує організацію інформаційного простору, типи споживання інформаційного продукту на певній території, інформаційні уподобання населення, її також цікавить використання інформаційного ресурсу для різних суспільних цілей.

Інформаційна політика може допомагати у вирішенні економічних, соціальних, військових завдань, оскільки сучасні суспільства значною мірою побудовані на своїй інформаційній складовій.

У сучасний період кожна країна зазнає дедалі більшого інформаційного впливу з боку інших країн, що зумовлює формування глобального інформаційного суспільства. Особлива роль в цьому процесі належить міжнародно-правовим актам, зокрема актам міжнародних органів та організацій в інформаційній сфері.

Тільки Радою Європи прийнято більше ста нормативно-правових документів, рекомендацій тощо, спрямованих на врегулювання інформаційних відносин, прав та свобод людини в цій сфері. Це, зокрема, акти, спрямовані на врегулювання діяльності засобів комунікацій (Європейська Угода про захист телерадіомовлення та Протоколи до неї, Європейська конвенція про транскордонне телебачення та протокол поправок до неї), рекомендації та резолюції щодо принципів діяльності журналістів, висвітлення засобами масової інформації суспільних та політичних інститутів.

Незважаючи на те, що актуальність даної проблематики є очевидною, достатнього науково-методологічного та практичного розроблення проблеми й досі немає. Окремі підходи до розгляду даної проблематики є, на жаль, поки що поодинокими і детально її не вирішують. Однак окремі аспекти дослідження даної проблематики виступали предметом безпосереднього аналізу у працях таких учених, як В.Горбулін, С.Пирожков, Г.Ситник, В.Князєв, В.Бакуменко та ін. Проте конкретних досліджень, присвячених спеціально аналізу інформаційної політики й досі залишається обмаль. Це безпосередньо засвідчує високий актуально-проблемний рівень дослідження даної проблематики і зумовлює доцільність її детального вивчення.

Об'єкт дослідження - інформаційна політика.

Предмет дослідження - основні напрямки інформаційної політики Ради Європи.

Мета роботи - дослідження особливостей формування інформаційної політики Ради Європи.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) дослідити теоретичні аспекти інформаційної політики;

2) розглянути концепцію інформаційного суспільства;

3) охарактеризувати інформаційну політику на сучасному етапі;

4) проаналізувати політику Ради Європи щодо засобів масової інформації;

5) дослідити політику Ради Європи щодо побудови інформаційного суспільства.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, порівняння, картографічний, статистичний, прогнозування.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, літератури.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади інформаційної політики

1.1 Концепція інформаційного суспільства

На кожному етапі розвитку людства ступінь розвитку суспільства визначається ступенем розвитку домінуючих технологій. Саме такі технології й визначають тип епохи (етап) розвитку людства.

За висловом Фукідзави Юкіті, наукові технології є інструментом цивілізації, розвиток яких забезпечуватиме добробут суспільства. Виходячи з цього, «інструментом» розвитку інформаційного суспільства або інформаційного етапу цивілізації є інформаційні технології.

Поняття «інформаційні технології» є багатоаспектним. Тому у визначенні його наголошується той аспект, про який йде мова (операції, організація, складові тощо).

У даному випадку під інформаційними технологіями (IT) розуміють обчислювальну техніку, системи зв'язку, які використовують для створення, збирання, передавання, зберігання та оброблення інформації в усіх сферах суспільного життя.

Для порівняння розглянемо ще декілька поширених визначень. Інформаційна технологія -- це система методів і способів збирання, накопичення, зберігання, пошуку та оброблення інформації на основі використання засобів обчислювальної техніки.

Інформаційна технологія -- процес, що використовує сукупність засобів і методів збирання, оброблення та передавання даних (первинної інформації) для отримання якісно нової інформації про стан об'єкта, процесу або явища [19, 34].

Згідно з визначенням, прийнятим ЮНЕСКО, інформаційна технологія - це комплекс взаємопов'язаних наукових, технологічних, інженерних дисциплін, які вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих обробленням і збереженням інформації, обчислювальну техніку і методи організації її взаємодії з людьми і виробничим обладнанням, їх практичні додатки, а також пов'язані з усім цим соціальні, економічні та культурні проблеми.

Нині саме інформаційні технології, ступінь їх розвитку та поширення визначають рівень розвитку тієї чи іншої держави. Всі провідні країни світу інтенсивно опрацьовують концептуальні засади формування інформаційного суспільства: розробляють багатомільярдні проекти, спрямовані на вдосконалення інформаційної інфраструктури, проекти інформаційно-правової підтримки праці, навчання та життя людини в такому суспільстві. Так, у США результатом розроблення національних програм «Стратегічна комп'ютерна ініціатива», «Удосконалена програмна технологія», «Мікроелектронно-комп'ютерна технологія», «Нова комп'ютерна ініціатива», «Національна інформаційна інфраструктура: план дії» стали: розроблення комп'ютерів нового покоління, які мають спеціальні знання, вміють бачити, чути й говорити; створення інформаційної інфраструктури, яка забезпечує доступ до загальнонаціональних інформаційних ресурсів з будь-якої точки країни, на основі якої практично комп'ютеризовано всі сфери діяльності людини. Досягнення повної інформатизації в США прогнозується на друге десятиріччя XXI ст. Упровадження таких високоінтелектуальних технологій, якими є інформаційні, породжує низку проблем, пов'язаних з підвищенням комп'ютерної грамотності населення. Одна з останніх програм -- «Виклик технологічній грамотності» націлена на поліпшення інформатизації навчальних закладів.

Канада також має значні здобутки у формуванні засад інформаційного суспільства через реалізацію проектів формування Канадської інформаційної магістралі [19, 37].

Європейський союз (ЄС) інтенсивно працює над розробленням концепції інформаційного суспільства та програм, що її реалізують. Основні принципи і напрями, за якими розвиватимуться країни ЄС, викладено в Зеленій книзі «Життя та робота в інформаційному суспільстві: спочатку люди».

Задача України полягає у тому, щоб не втратити шанс, який сьогодні вона має, щодо участі в міжнародних проектах і впровадження в життя цих концепцій. Проблем на цьому шляху надзвичайно багато. Тому важливим є правильно вибрати пріоритети та розробити ефективну стратегію дій щодо входження в інформаційне суспільство. Як показує світовий досвід, крім суто технологічних проблем, які, безумовно, є ядром, виникає ціла низка економіко-організаційних та управлінських питань, без вирішення яких сформувати це ядро неможливо.

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) впливають на всі сфери людської діяльності і на людину особисто. Науковці відмічають соціально-психологічний вплив на людину ІКТ, який проявляється у зміні ставлення людини до роботи та її змістовного наповнення. В основі змін, що відбуваються, лежить принципово інше ставлення до інформації та її ролі у суспільстві. Все більшого поширення набуває ставлення до неї як до товару. Отже, стає можливим говорити про становлення інформаційного ринку. Останнім часом історія інформаційно-технологічних революцій та їх вплив на суспільні відносини висвітлювалися у численних джерелах, отже, немає потреби робити повний їх виклад. Тим паче, зважаючи на прискорення темпів життя і змін, що відбуваються, такий опис миттєво застаріває. Однак варто нагадати головні ознаки технологічної трансформації у сфері оброблення та передавання інформації. Наслідком цих перетворень було набуття людським суспільством нової якості, формування нової соціально-технічної парадигми -- інформаційного суспільства [19, 38].

Революційний вплив комп'ютерів та інформаційних технологій поки що проявився там, де його ніхто не чекав: в операціях. Так, дійсно революційне програмне забезпечення дало змогу архітекторам значно скоротити витрати часу та коштів на розроблення проектів великих будівель, хірургам-ординаторам -- набувати досвіду, виконуючи віртуальні операції на віртуальних пацієнтах. Завдяки програмному забезпеченню виробник обладнання може організовувати свої операції на основі передбачуваних потреб клієнтів в обслуговуванні та заміні техніки. Аналогічну роль відіграє комп'ютер і у банківській справі, яка на сьогодні є, очевидно, найбільш комп'ютеризованою галуззю.

Надії на те, що комп'ютер принесе революційні зміни в роботу вищого керівництва не справдилися. Для задач вищого керівництва комп'ютер і породжені ним інформаційні технології стали радше постачальниками даних, ніж інформації, не кажучи вже про нові задачі та нові стратегії.

Традиційне пояснення цьому -- консерватизм управлінців «старої школи», які недостатньо активно впроваджують у свою діяльність IT. Це пояснення неправильне. Вище керівництво не використовує нові технології, оскільки вони не надають йому інформації, необхідної для виконання його власних задач. Більшість управлінських інформаційних систем зберігають дані, що стосуються активів і витрат підприємства. Це дані з традиційної системи обліку. Така інформація може бути корисною тільки бухгалтеру, але ніяк не керівнику.

Відомо, що традиційна система обліку не дає ніякої інформації для виконання задач вищого керівництва, пов'язаних з прийняттям ризикованих рішень щодо теорії бізнесу, стратегії бізнесу, відмови від старого і введення нового, балансу між короткостроковим і довгостроковим, між миттєвим прибутком і часткою ринку. Дійсно, жодна з цих задач не сумісна навіть з основними постулатами традиційної моделі обліку.

На початку 80-х років з'явилася концепція поопераційного обліку (activity-based accounting). На відміну від традиційного обліку витрат, поопераційний облік розроблено не для скорочення витрат, а для збільшення віддачі від них. У центрі його уваги -- не уникнення марних витрат, а створення вартості. Відтоді з'явилося ще багато нових базових концепцій, а разом і багато цінної для керівництва інформації. Дві найпомітніші концепції -- економічна додана вартість (economic value added, або EVA) та рейтингова система оцінювання керівництвом результатів діяльності (executive Scoreboard).

Уже можна визначити наступну і, ймовірно, ще важливішу задачу розроблення ефективних інформаційних систем для вищого керівництва. Це збирання та організація інформації про зовнішній світ. Усі дані, які постачає управлінська інформаційна система, включаючи ті, що отримані із застосуванням нових засобів, відображають тільки внутрішній стан. Але всередині підприємства (як і всередині всього економічного ланцюжка) існують лише витрати. Результати знаходяться тільки ззовні. Єдино можливий центр прибутку -- це платоспроможний клієнт. Але відносно зовнішнього світу (клієнтів і потенційних клієнтів; конкурентів і неконкурентів; ринків; технологій, використовуваних в інших галузях; валют; економічного становища країн тощо) у керівників практично немає даних. На сьогодні мало які підприємства, особливо в Україні, користуються навіть тією мінімальною зовнішньою інформацією, що є доступною. Ще менше компаній розуміють, що найважливішою для планування і стратегії є достовірна інформація про те, зростає чи знижується частка прибутків, яку клієнти витрачають на продукцію чи послуги їх галузі [8, 35].

Зовнішня інформація для вищого керівництва, яку починає постачати нова інформаційна революція, ставатиме все важливішою і терміновішою. Всі нові концепції інформації -- від обліку економічних ланцюжків і поопераційного обліку до EVA та рейтингової системи оцінювання -- постачають тільки внутрішню інформацію. Це є характерним і для більшості існуючих інформаційних систем. Можна сказати, що чим більше внутрішньої інформації отримує вище керівництво, тим більше йому необхідно зовнішньої інформації, яка б її врівноважувала, а поки що її недостатньо або зовсім немає.

Сучасні зміни парадигми можна розглядати як перехід від технології, що базується здебільшого на використанні дешевої енергії, до технології, в якій переважає дешеве вкладення інформації завдяки досягненням у мікроелектроніці та телекомунікаційних технологіях.

Розглянемо основні риси інформаційно-технологічної парадигми, які взяті разом складають фундамент інформаційного суспільства [8, 36].

Перша характеристика нової парадигми полягає у тому, що інформація є «сировиною». Тобто стався перехід від інформації для впливу на технології, як це було в період попередніх технологічних революцій, до технологій для впливу на інформацію.

Друга риса полягає у всеосяжності ефектів нових технологій. Оскільки інформація є інтегральною складовою будь-якої людської діяльності, всі процеси нашого індивідуального і колективного буття безпосередньо формуються (хоча, зрозуміло, не визначаються) в новий технологічний спосіб.

Третя характеристика полягає у мережевій логіці будь-якої системи або сукупності відносин, що використовують ці нові інформаційні технології (HIT). Морфологія мережі добре пристосована до зростаючої складності взаємодій об'єктів і до непередбачуваних моделей розвитку складних процесів, що виникають під впливом таких взаємодій. Мережа здатна до зростання або самонавчання. Об'єкти мережевої топології ніби знаходяться на зовнішньому прошарку системи, тому є доступними для зовнішніх входжень. Усі інші топології обмежують те, що входить до неї. Мережа -- це найменш структурована організація, про яку можна сказати, що вона має структуру взагалі. Без нових інформаційних технологій мережева логіка є дуже громіздкою для матеріального втілення. Завдяки HIT мережа, як топологічна конфігурація, може бути матеріалізована в усіх видах процесів та організацій. Однак мережеву логіку доцільно застосовувати для структурування з одночасним збереженням гнучкості, бо неструктуроване є рушійною силою новаторства в людській діяльності [8, 37].

Четверта особливість, яка пов'язана з мережевим принципом, але належить не тільки йому, полягає в тому, що інформаційно-технологічна парадигма базується на гнучкості. Процеси не тільки оборотні, об'єкти можна модифікувати і навіть фундаментальне змінювати шляхом перегрупування їх компонентів.

Для сучасного суспільства характерними є постійні зміни та організаційна нестійкість, тому нову технологічну парадигму вирізняє здатність до реконфігурації. Кардинальна зміна правил гри без руйнування організації, стала можливою завдяки можливості перепрограмування та переозброєння її матеріальної бази.

Нарешті, п'ята характеристика цієї технологічної революції -- це зростаюча конвергенція конкретних технологій у високоінтегрованій системі, в якій окремі ізольовані технології стають невирізненими. Так, мікроелектроніка, телекомунікації, оптична електроніка і комп'ютери тепер інтегровані в інформаційних системах. У бізнесі, наприклад, існує і ще деякий час існуватиме відмінність між виробниками чипів і програмістами. Але навіть така диференціація розмивається зростаючою інтеграцією фірм у стратегічних союзах і спільних проектах, так само як і вбудуванням програмного забезпечення в мікропроцесори. Більше того, в термінах технологічної системи один елемент неможливо подати без іншого: мікрокомп'ютери визначаються в основному потужністю чипів, а проектування і паралельна обробка мікропроцесорів залежать від архітектури комп'ютерів. Телекомунікації нині є тільки однією з форм оброблення інформації; технології передавання і зв'язку одночасно все ширше диверсифікуються та інтегруються в одній і тій самій комп'ютерній мережі.

Отже, ми живемо в період технологічних змін, розвитком і широким застосуванням інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Цей процес значно відрізняється від минулих технологічних змін та є ширшим за них. Фахівці з інформаційних систем та інформаційних технологій до цього мають бути готові [8, 39].

Остання інформаційна революція висуває на перший план нову галузь -- інформаційну індустрію, пов'язану з виробництвом технічних засобів, методів, технологій для виробництва нових знань. Найважливішими складовими інформаційної індустрії стають всі види інформаційних технологій, особливо телекомунікації.

Отже, бурхливий розвиток комп'ютерної техніки та інформаційних технологій став поштовхом до розвитку суспільства, побудованого на повсякденному використанні різної інформації, тобто інформаційного суспільства.

Японські вчені вважають, що в інформаційному суспільстві процес комп'ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації, позбавить їх від рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації оброблення інформації у виробничій і соціальній сферах. Рушійною силою розвитку суспільства має стати виробництво інформаційного, а не матеріального продукту, а сам матеріальний продукт стане більш інформаційно містким, що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості.

В інформаційному суспільстві зміняться не тільки виробництво, а й весь уклад життя, система цінностей, зросте значущість культурного дозвілля по відношенню до матеріальних цінностей. Порівняно з індустріальним суспільством, де все спрямоване на виробництво і споживання товарів, в інформаційному суспільстві виробляються і споживаються інтелект, знання, що веде до збільшення частки розумової праці. Від людини буде потрібна здатність до творчості, зросте попит на знання.

Матеріальною і технологічною базою інформаційного суспільства стануть різного роду системи на базі комп'ютерної техніки і комп'ютерних мереж, інформаційної технології, телекомунікаційного зв'язку.

Інформаційне суспільство -- суспільство, в якому більшість працівників зайняті виробництвом, зберіганням, переробленням і реалізацією інформації, особливо вищої її форми -- знань.

У реальній практиці розвитку науки і техніки передових країн в кінці XX ст. набуває зримих контурів створена теоретиками картина інформаційного суспільства. Прогнозується перетворення всього світового простору в єдине комп'ютеризоване та інформаційне співтовариство людей, що проживають в електронних квартирах і котеджах. Будь-яке житло оснащуватиметься всілякими електронними приладами і комп'ютеризованими пристроями. Діяльність людей зосереджуватиметься головним чином на обробленні інформації, а матеріальне виробництво і виробництво енергії покладатиметься на машини.

Ряд вчених виділяють такі характерні риси інформаційного суспільства:

- вирішено проблему інформаційної кризи, тобто вирішено суперечність між інформаційною лавиною та інформаційним голодом;

- забезпечено пріоритет інформації порівняно з іншими ресурсами;

- головною формою розвитку стане інформаційна економіка;

- в основу суспільства будуть закладені автоматизовані генерація, зберігання, оброблення та використання знань з допомогою новітньої інформаційної техніки і технології;

- інформаційна технологія набуде глобального характеру, охоплюючи всі сфери соціальної діяльності людини;

- формується інформаційна єдність усієї людської цивілізації через формування єдиного інформаційного простору;

- з допомогою засобів інформатики реалізовано вільний доступ кожної людини до інформаційних ресурсів усієї цивілізації, обмежений тільки інформаційною безпекою особистості, суспільних груп і всього суспільства;

- досягнуто високої інформаційної культури населення -- рівня загальної та комп'ютерної підготовки;

- реалізовано гуманістичні принципи управління суспільством і впливу на навколишнє середовище.

Крім позитивних моментів прогнозуються й небезпечні тенденції:

- усе більший вплив на суспільство засобів масової інформації;

- інформаційні технології можуть зруйнувати приватне життя людей та організацій;

- існує проблема відбору якісної і достовірної інформації;

- багатьом людям буде важко пристосуватися до середовища інформаційного суспільства. Існує небезпека розриву між «інформаційною елітою» (людьми, що займаються розробленням інформаційних технологій) і споживачами [8, 40].

На шляху до інформаційного суспільства найближче за всіх знаходяться країни з розвиненою інформаційною індустрією -- США, Японія, Великобританія, Німеччина, інші країни Західної Європи. У цих країнах вже давно один з напрямів державної політики пов'язаний із інвестиціями та підтримкою інновацій в інформаційну індустрію, в розвиток комп'ютерних систем і телекомунікацій.

У надрах інформатизованого суспільства формується наступний етап розвитку цивілізації: суспільство довершеного навколишнього середовища. В університеті Кейо (Японія) створено навіть спеціальний факультет, метою якого є вивчення проблем цього нового різновиду суспільства [79]. У центрі уваги суспільства довершеного навколишнього середовища знаходитиметься людина. Наукові відкриття оцінюватимуться з позиції їх ваги й наслідків для людини та суспільства. Знання стануть загальним надбанням, капіталом, а одним з головних завдань суспільства буде правильне оброблення інформації та практичне використання її. Розповсюджувана з великою швидкістю інформація може стати джерелом великих суспільних змін. Людина, навколишнє середовище та інформація -- взаємопов'язані [19, 40].

Отже, реальні зміни, що супроводжують процес упровадження та вдосконалення інформаційних і комунікаційних технологій, полягають не тільки в технологічному впливі. Впровадження HIT веде до радикальних змін в організаційних структурах управління підприємствами, сприяє швидкій та гнучкій реакції на конкурентне середовище. Однак їх вплив не обмежується організаційними та економічними змінами. Водночас за рахунок використання IT, зокрема інтерактивних засобів (зображення, звук, текст), зароджується новий тип відносин у суспільстві, більш «індивідуалізований» та гнучкий. Тобто мають місце соціальні зміни.

1.2 Інформаційна політика на сучасному етапі

інформаційний суспільство рада європа

Всі держави проходять шлях від аграрного до індустріального суспільства, а потім -- до інформаційного. Важелями впливу (виробничими силами, найголовнішими складовими) на кожному з цих етапів є принципово різні елементи. На першому -- земля, на другому -- машини, на третьому -- інформація. В інформаційному суспільстві найбільша кількість людей зайнята обробкою і породженням інформації. Сьогодні людство увійшло саме в інформаційну цивілізацію. У результаті цілі країни (типу Японії) можуть жити за рахунок вироблення і продажу інформації.

Військові теоретики саме за цими складовими і класифікують типи можливих війн. Війна агарного суспільства велася за захоплення землі, індустріального -- за машини, війна інформаційного суспільства ведеться за інформацію. Майбутню війну військові бачать у новому ракурсі. Вона вже не буде просто інформаційною, війна 2025 року розглядається як війна знань. Оскільки знання дають можливість приймати рішення, неправильні знання дадуть неправильні рішення.

Супротивник буде завжди приймати невірні рішення, якщо він буде базуватися на неправильних знаннях. Один із піднапрямків цього напрямку зветься "управлінням сприйняттям": ми не змінюємо об'єкти, оскільки в багатьох випадках це неможливо, а змінюємо сприйняття їх. І в нашому звичайному життя, наприклад, такий канал, як телебачення, теж весь час змінює наше сприйняття фігур і подій.

Інформаційна політика визначає закони функціонування інформаційної сфери. Коли ефективно працює система ЗМІ суспільства, це дає змогу швидко вирощувати нову еліту, активно обговорювати нові проекти, сприяти прозорості влади, наближати її дії до населення. Законом взаємодії влади і населення є адекватне функціонування комунікації між владою і населенням. Не тільки населення має чути владу, а й влада має прислухатися до думки і слова свого населення [19, 42].

Інформаційна безпека полягає в аналізі загроз, які можуть виникнути в інформаційній сфері, і створенні умов для запобігання їхньому виникненню. У першу чергу це стосується різноманітних технічних аспектів передавання й обробки інформації. Сьогодні в Україні розробляється концепція державної інформаційної політики, а також концепція інформаційної безпеки. Росія має додатково концепцію переходу до інформаційного суспільства. Європейський Союз також прийняв велику кількість документів з переходу до інформаційного суспільства.

Останні роки продемонстрували чітку залежність процесів стабілізації/дестабілізації сучасних держав від того чи іншого функціонування їх інформаційних інфраструктур. Це результати загибелі підводного човна "Курськ" в Росії, коли невідповідні ті дії, з погляду впливових ЗМІ, президента Росії реально похитнули рівень довіри до першої особи; вибори в Югославії, де президента, який пережив дві війни й економічну блокаду, вдалося зняти суто мирними засобами -- інформаційною кампанією до і особливо після виборів; касетний скандал в Україні, який теж переживається досить болісно. Тобто на сьогоднішній день з'явився новий тип інструментарію, до якого виявилися неготовими сучасні держави.

У свою чергу США не бачать у найближчі 10--15 років рівного собі супротивника, одночасно вони вважають, що їм слід боятися виключно асиметричної інформаційної загрози, і вони вкладають великі кошти саме в забезпечення своєї стабільності проти таких загроз. США відмовилися підписувати будь-які міжнародні договори в сфері інформаційних війн, вони готові лише співробітничати проти інформаційного тероризму.

Ефективна інформаційна інфраструктура є запорукою розвитку будь-якої держави, оскільки [15]:

1) дає змогу різко скоротити час на висунення та обговорення нових ідей, проектів, людей;

2) дає змогу розробляти найбільш ефективну галузь економіки -- економіку інформації, економіку з виробництва нових знань;

3) спрямовує країну на той самий шлях розвитку, по якому іде сьогодні все людство.

Можна зазначити, що ефективна інформаційна інфраструктура здатна допомогти державі в вирішенні багатьох політичних, економічних, дипломатичних, військових завдань, що є набагато дешевшим варіантом реалізації.

Принципові зміни не дають змоги використовувати сьогодні старі моделі управління інформаційним простором. Серед найважливіших характеристик слід зазначити таке.

1. Катастрофічне зростання інформаційних потоків, що робить процес контролю майже неможливим.

2. Поява таких нових видів комунікацій, як Інтернет, що поєднують в собі одночасно індивідуальні й масові характеристики, в той час як всі процеси контролю зорієнтовані або на індивідуальні, або на масові комунікації.

3. Демократизація суспільства не дає змоги взагалі застосовувати старі системи контролю.

4. Бюрократичні системи контролю (на кшталт міністерств чи відомств, а саме тільки їх здатна породжувати держава) можуть відстежувати лише сталі показники (наприклад, мова газети чи каналу), вони не здатні реагувати на змінні, динамічні показники.

Завданням держави в цьому плані стає не розповсюдження однієї і тієї самої інформації по всій країні, а забезпечення розповсюдження різноманітної інформації, альтернативних думок, але з поданням потужної державної думки. Адміністрація США вже давно намагається надати громадськості свій продукт, який виявляється більш інтелектуально вдалим і насиченим. Роблять це 60--70 співробітників Служби комунікації Білого дому. І вони завжди виграють у своїх опонентів, оскільки займаються саме стратегічними комунікаціями, а не тактичними, до яких належить робота прес-служби [15].

Чому сьогодні значна увага приділяється інформаційному простору? Що так принципово змінилося у світі? Сьогодні людство віднайшло нові технологічні можливості для роботи зі своїми старими проблемами. Саме інформаційний простір використовується як інструментарій для вирішення соціальних, політичних, економічних чи військових завдань. Слід відразу визнати, що з давніх-давен до нього привертається суттєва увага політиків і військових. Але від випадкового використання цього інструментарію в минулому світ перейшов до його системного застосування. До того ж глобалізація зробила роль інформації ще більш важливою. Сьогоднішня економіка, політика, туризм повністю залежать від зовнішніх чинників. Інформаційний статус держави, її представлення в світовому інформаційному просторі є часткою її політичної чи економічної ваги в світі. Немає держав, статус яких в інформаційній площині, суттєво відрізнявся би від статусу в інших площинах. Але це не є випадковим процесом, сильна держава займається своїми іміджевими процесами на рівні з іншими.

Дослідники міжнародних відносин нині виділяють четвертий вимір відносин -- інформаційний, констатуючи його рівність з такими відомими вимірами, як дипломатичний, економічний та військовий. Йдеться вже не просто про інформаційну цивілізацію, в яку вступили розвинуті держави, а про пост-інформаційну. Останні події в світі, пов'язані з "терористичним вереснем", яскраво демонструють важливість такої складової держави, як інформаційна. У випадку збройних конфліктів виникає потреба в легітимізації застосування сили, у змінах ставлення до цінностей, оцінок однієї культури іншою.

Тероризм як феномен взагалі досить тісно пов'язаний з використанням мас-медіа.

Останній конфлікт, який розпочався 11 вересня, також продемонстрував зіткнення нової мережевої ідеології зі старою, ієрархічною, коли мережа, розкидана по різних країнах, виступила проти держави. Це змінило тип війни, але й також змінює типи інформаційної роботи, наприклад, аналітики Пентагона пропонують серед іншого контроль наративів, що функціонують в такій мережі, оскільки саме вони виправдовують розвиток подій, визначають, хто правий, а хто -- ні. Пропонується і те, що досить часто використовується у політичній боротьбі: віднайти іншу людину в мережі, якій присвятили всю свою серйозність і увагу, тим самим відволікаючи мережу від агресивного типу лідера.

Найсильнішим каналом комунікації з точки зору можливостей по впливу на масову свідомість стало телебачення. Декілька десятків року тому, це було радіо. Через десяток років таким найголовнішим каналом стане Інтернет. Отже, домінуючий канал в суспільстві весь час змінюється. Інтернет поступово надає все більше можливостей для "демасифікації" (термін Е. Тоффлера) соціальних комунікацій, оскільки на відміну від ЗМІ там кожен сам керує тим, що хоче прочитати.

Всі країни захищають себе і свій імідж, вкладаючи в це серйозні фінансові, матеріальні, інформаційні ресурси. Вони будують власний імідж за конкретними пріоритетами. Великобританія, наприклад, вкладає кошти в інформаційну підтримку розвитку туризму та залучення до країни іноземних студентів. Є також процеси інтенсивного створення негативного іміджу країни іззовні, коли такі політичні завдання виникають. Можна згадати перебудову, коли системний підхід, ініційований іззовні, призвів до зміни соціального ладу. Маючи в арсеналі можливостей такі процеси, а сьогодні вони можуть бути набагато полегшені у зв'язку з існуванням Інтернету, слід мати і варіанти протидії, оскільки жодна ефективна технологія ніколи не піде "у відставку", поки вона залишається ефективною. Навпаки подібні технології з кожним роком стають все більш витонченими [15].

Розвиток інформаційної сфери відкриває нові можливості для України в галузі економіки, політики, міжнародних відносин. Це те, що вже давно робиться усіма країнами, в різних обсягах і з різної інтенсивністю. Колись один з американських президентів сказав, що долар, вкладений в пропаганду, дає більше, ніж десять, що були вкладені в озброєння, оскільки він працює відразу і реально, а ті десять будуть знаходитися в очікуванні.

Треба займатися інформаційною стороною будь-якої дії, яка буде мати результативність виключно тоді, коли буде мати не лише інформаційне висвітлення, а й інформаційну підготовку, яка активно провадиться до того, як наступить сама дія, і інформаційну підтримку у вигляді уваги до події після її закінчення. Ніколи не буває пізно. Наприклад, саме тепер Б. Клінтон займається виправленням свого іміджу з приводу не того реагування на тероризм за часи його президентства. У рекомендаціях Європейської Ради "Європа та глобальне інформаційне суспільство" зазначає: "Інформаційне суспільство має більший потенціал для удосконалення якості життя європейських громадян, підвищення ефективності нашої соціальної та економічної організації, а також підсилення громадської згуртованості" [15].

РОЗДІЛ 2. Формування інформаційної політики Ради Європи

2.1 Політика ради Європи щодо засобів масової інформації

Засоби масової інформації -- важливий напрям діяльності Ради Європи. Від часу свого заснування організація працює над поширенням і зміцненням свободи слова та інформації, вільним обміном ідеями, розвитком загальноєвропейських політичних заходів, а також відповідних правових та інших документів -- зокрема, підготовкою матеріалів, щоб законодавство та політика у сфері ЗМІ були на рівні технологічних, економічних та регламентаційних змін.

Сьогодні робота Ради Європи у царині засобів масової інформації сконцентрована на трьох основних темах:

1) засоби масової інформації та демократія (моніторинг за концентрацією засобів масової інформації);

2) дослідження впливу нових технологій зв'язку на права людини та демократію; гарантія високого рівня захисту для власників; свобода інформації та ін.;

3) вироблення стратегії для поглиблення зобов'язань щодо засобів масової інформації у загальноєвропейській перспективі;

4) засоби масової інформації та права людини (захист джерел інформації журналістів, репортажі ЗМІ про розгляд справ у суді).

Розвиткові, деталізації та конкретизації цих завдань сприяють Європейські конференції міністрів, які відповідають за засоби масової інформації. Ці конференції також постійно підтверджують зобов'язання щодо свободи ЗМІ, ухвалюють важливі стратегічні пропозиції та визначають орієнтири у подальшій роботі Ради Європи. Відбулося вже шість конференцій. Перша працювала у Відні 1986 року і була присвячена проблемам майбутнього телебачення у Європі. Друга конференція (Стокгольм, 1988) розглядала тему “Європейська політика засобів масової інформації у міжнародному контексті”. У підтемах конференції йшлося про європейську причетність до розвитку національних та мультинаціональних масмедійних систем, а також про міжнародну циркуляцію європейських аудіо-візуальних праць. Третя конференція міністрів (Кіпр, 1991) відбулася вже після радикальних змін на політичній карті Європи. Тому головною була тема “Передові напрями європейських мас-медіа у 1990-х роках”, а підтеми стосувалися економічного, політичного та культурного плюралізму у мас-медіа та нових каналів й засобів масової комунікації у Європі”. Серед результатів конференції -- пропозиції щодо законодавчої реформи і підготовки професіоналів мас-медіа у країнах Центральної та Східної Європи, створення консультаційного пункту, рекомендація послідовно наближати та розвивати нові комунікаційні технології, нівелювати відмінності не тільки в одній країні, а й між державами серед різних соціокультурних груп [13, 287].

Значно активніше ці та інші актуальні питання обговорювались на четвертій конференції міністрів у Празі 1994 року, головною темою якої була “Мас-медіа у демократичних суспільствах”. Підтемами -- “Майбутнє громадської служби радіо” та “Журналістська свобода і права людини”. На цій конференції, зокрема, було проголошено, що Рада Європи зважаючи на своє специфічне призначення у сфері прав людини, особливу компетенцію у секторі ЗМІ, широку географічну базу, є інститутом, що найбільше пристосований для вироблення політики, спрямованої на розвиток діяльності ЗМІ у демократичному суспільстві. Конференція також прийняла рішення підтримувати демократичні реформи ЗМІ у країнах Центральної та Східної Європи, закласти основи тісної співпраці в царині ЗМІ у межах активної європейської інтеграції, забезпечити кращу координацію між різними ініціативами щодо надання допомоги особам, які приймають політичні рішення, і професіоналам ЗМІ цих країн. Конференція підготувала “План стратегічних дій щодо розвитку засобів масової інформації в демократичному суспільстві”, адресований Комітетові міністрів Ради Європи. У плані було сім пунктів: “Концентрація ЗМІ”, “Інформація і права людини”, “Нові комунікаційні технології”, “ЗМІ і захист власників прав”, “Звукове й аудіовізуальне піратство”, “ЗМІ і нетерпимість”, “ЗМІ та насильство”. Щодо засобів масової інформації в загальноєвропейській перспективі, то Конференція зобов'язалася сприяти різним заходам і процедурам, зокрема з обміну інформацією, підготовки кадрів, спрямованих на зміцнення демократичної реформи ЗМІ, розширення їхньої свободи у контексті європейської інтеграції тощо. Важливим пунктом у цьому документі є зобов'язання Комітету міністрів стежити за еволюцією концентрації ЗМІ у державах-членах Ради Європи і відзначати усі значні явища, що впливають на політичний і культурний плюралізм, а також випрацювати загальноєвропейські підходи до дискусій.

Конференція прийняла резолюції про “Майбутнє громадського телерадіомовлення”, “Журналістські свободи і права людини”.

У документах П'ятої Європейської конференції привертає увагу передусім “Політична декларація”, у якій наголошено, що інформаційне суспільство у найближчі роки стане важливою рушійною силою економічних, соціальних і технологічних змін, матиме значний вплив як на функціонування суспільства взагалі, так і на стосунки поміж окремими людьми, групами і країнами на світовому рівні, надаючи широкі можливості зв'язку та обміну інформацією зокрема на транскордонному рівні, через глобалізацію широко доступних для суспільства мереж і служб.

У плані дій П'ятої конференції щодо розвитку свободи в межах інформаційного суспільства запропоновано:

- інтенсифікувати роботу, спрямовану на вироблення західноєвропейського підходу щодо змісту і засобів впровадження універсальної соціальної служби, зважаючи на різні національні та регіональні умови й ресурси;

- сприяти обмінам інформацією та досвідом на європейському і глобальному рівнях;

- вивчати практичні та правові проблеми в боротьбі з поширенням закликів до ненависті, насильства і порнографії;

- періодично оцінювати виконання державами-членами рекомендацій про відображення насильства в електронних ЗМІ (№ Р (97) 19), про висловлення в дусі ненависті (№ Р (97) 20) та про засоби масової інформації і розвиток культури терпимості (№ Р (97) 21), як і рекомендації, що стосується принципів поширення відеопрограм насильницького, грубого чи порнографічного змісту (Р (89) 7) [13, 288].

Конференція прийняла також дві резолюції.

У Першій резолюції, зокрема, зазначено, що держави-учасники погоджуються сприяти поширенню європейських творів, особливо в сфері культури та освіти, щоб розширити знання і розуміння європейської культури.

Друга резолюція присвячена переосмисленню нормативної основи діяльності ЗМІ (11).

Шоста європейська конференція з політики мас-медіа “Політика медіа завтра” відбулася у Кракові 15-16 червня 2000 року. Генеральний секретар Ради Європи Вальтер Швіммер, відкриваючи конференцію, зокрема зазначив, що Рада Європи допомогла створити простір свободи висловлювання і свободи мас-медіа через міжнародні правові матеріали, що ґрунтуються на цінностях, зазначених у європейській конвенції прав людини, перевершивши межі державного регулювання. Однак Секретар висловив занепокоєння цензурою та обмеженнями щодо свободи висловлювання у таких європейських країнах, як Федеративна Республіка Югославії і Білорусь. Він також наголосив, що свободи нерозривно функціонують пліч-о-пліч з обов'язками й відповідальністю. А тому, щоб зберегти політичний і культурний плюралізм у нашому суспільстві, ми мусимо бути впевнені, що повідомлення передавали мас-медіа, які не втратили своєї відмінності. У Декларації цієї конференції було підтверджено роль Ради Європи у сприянні демократії та дотриманні прав людини, особливо щодо загальних принципів у площині законів про мас-медіа й політики, у контексті політичних, культурних, економічних і технологічних змін у секторі мас-медіа. Серцевиною цієї діяльності повинні бути людські та демократичні виміри, що зосереджуються на таких чотирьох аспектах [13, 289]:

- баланс між свободою висловлювання, інформацією, інших прав і законних інтересів,

- плюралізм служб мас-медіа,

- сприяння соціальному єднанню,

- пристосування виконавчої структури РЄ до діяльності мас-медіа у контексті поточних змін.

У Програмі дій конференції особлива увага зосереджена на загальній і якнайшвидшій орієнтації на Європу, активному формуванню плюралізму послуг і змісту. Зазначено, що комісія з вироблення регламенту щодо мас-медіа повинна: контролювати вплив нових комунікацій та інформаційних служб на плюралізм і розвиток демократії, досліджувати у цьому контексті важливість для плюралізму збереження таємності джерел інформації, вивчати стратегії для збереження принципів культурних відмінностей, працювати над використанням нових комунікаційних служб, щоб розширити їхній вибір та збільшити демократичний потенціал як засіб активних громадських змін інформації, думок, а також скласти план політики і масштабу, що допомагали б членам урядів розвивати громадські послуги міжнародних організацій відповідно до принципів Ради Європи. Як і на попередніх конференціях, цього разу йшлося і про освіту працівників мас-медіа.

Серед інших, не менш важливих документів Ради Європи -- Декларація Ради Європи про захист журналістів у напружених та конфліктних ситуаціях (1996), Рекомендації № (99) 15 Комітету Ради Європи країнам-членам щодо заходів з висвітлення засобами масової інформації виборчих кампаній, а також проект Рекомендації Ради Європи щодо права журналістів не розкривати своїх джерел інформації.

Отже, цілеспрямована і послідовна політика Ради Європи щодо ЗМІ охоплює усі аспекти творення єдиного європейського інформаційного простору, але із збереженням національних культурних особливостей кожної країни. Організація особливу увагу звертає на підготовку фахівців високої кваліфікації для ЗМІ, їхній соціальний захист і професійне зростання. Починаючи з 1989 року, Рада Європи приділяє особливу увагу побудові “спільного європейського дому”. Організація започаткувала спеціальну програму “Демосфен”, у рамках якої передавала країнам Центральної та Східної Європи досвід, потрібний для побудови демократичного суспільства, в основі якого -- верховенство права і захист прав людини. Програми з прав людини спрямовані переважно на конституційні та законодавчі реформи, однак останнім часом головну увагу зосереджено на програмах професійної підготовки правників та працівників засобів масової інформації [13, 291].

Слід зазначити, що Рада Європи у царині засобів масової інформації співпрацює з іншими європейськими установами: з ОБСЄ, Європейським Союзом, а також з ООН. Рекомендації Ради Європи щодо засобів масової інформації доповнюють стратегію в галузі масової комунікації ООН. У новому Середньостроковому плані ЮНЕСКО на 1990-1995 рр. -- “Комунікація на службі людству” -- так окреслено сучасні підходи до масової комунікації: “Нова стратегія для розвитку комунікації, яку підтримала 161 країна-член ЮНЕСКО, зокрема передбачає просування до ширшого і збалансованого поширення інформації, без жодних перешкод для свободи висловлювання, завдяки втіленню конкретних заходів, якими ЮНЕСКО може надихнути свободу преси і незалежність, плюралізм та різнобічність громадських, приватних та інших медіа”.

Сьогодні системи засобів масової комунікації, їх вплив на міжнародні відносини, “наслідки та прогностичні аспекти цього впливу” є новим полем для наукових міждисциплінарних досліджень і повинні бути відображені у програмах, робочих планах факультетів журналістики.

2.2 Політика Ради Європи щодо побудови інформаційного суспільства

Як зазначається у відповідних документах Ради Європи, інформаційне суспільство стане в найближчі роки важливою рушійною силою економічних, соціальних та технологічних змін і впливатиме на функціонування суспільства в цілому і на відносини між окремими особами, групами і країнами на світовому рівні, надаючи більш широкі можливості зв'язку й обміну інформацією, зокрема, на транскордонному рівні, через глобалізацію широко доступних для суспільства мереж і служб. Важливе значення це має на європейському рівні, насамперед, стосовно культурної і мовної різноманітності та з економічного погляду. Ці явища зумовлюють необхідність нового підходу до регулювання сектору засобів масової інформації, зокрема, враховуючи те, що нині є можливість здійснювати суспільний і приватний зв'язок через ті самі мережі. З метою забезпечення кращого балансу у доступі до нових технологій і нових комунікаційних та інформаційних служб, для того, щоб розвиток інформаційного суспільства був корисним усім європейським країнам, а також усім особам і групам, що проживають у цих країнах, Європейське співтовариство з 1994 року розглядає завдання побудови інформаційного суспільства як найбільш, пріоритетне.

З 1994 по 1998 рік усі науково-технічні ініціативи Ради Європи відбувалися в межах Четвертої рамкової програми, реалізація якої здійснювалася через 18 цільових програм. Одна з найбільш дієвих ініціатив -- актуалізація серії послідовних проектів, спрямованих на розвиток культури і збереження культурної спадщини:

1) Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини. Меморандум взаєморозуміння10 (1995--1998);

2) Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив11 (1999--2002).

Мультимедійний доступ до європейської культурної спадщини. Меморандум взаєморозуміння (1995--1998). Це проект співробітництва, добровільна угода між організаціями (музеями і галереями, державними і громадськими організаціями, навчальними і науковими центрами, електронними видавництвами, компаніями, які спеціалізуються у сфері телекомунікаційних і апаратно-програмних комплексів), готовими активно виступати за досягнення консенсусу з проблем, важливих для усіх сторін. У цьому проекті було визнано низку зобов'язань.

Зобов'язання державних організацій:

* створювати умови для співробітництва музеїв і галерей із приватним сектором;

* внести необхідні уточнення в законодавство в галузі права на інтелектуальну власність і авторське право;

* брати участь у фінансуванні створення електронних інформаційних ресурсів, у тому числі у випадках, коли це не продиктовано прямим суспільним або комерційним інтересом;

* сприяти співробітництву і забезпечувати поширення інформації в школах, університетах і громадських організаціях;

* підтримувати механізми електронного маркетингу (у тому числі, захищати комерційні інтереси музеїв і власників авторських прав та інтелектуальної власності).

Зобов'язання організацій, які займаються апаратно-програмними комплексами, операторів телекомунікаційних мереж і служб і електронних видавництв [19, 245]:

* брати участь у фінансуванні робіт зі створення електронних зображень музейних колекцій і створення широкого ринку подібних товарів і послуг;

* сприяти тому, щоб електронний доступ до культурної спадщини Європи став частиною навчальних планів шкіл і університетів тощо.

Зобов'язання музеїв і галерей:

* сприяти тому, щоб до 2000 року через електронні мережі став можливий доступ до значної частини їхніх зібрань;

* установити єдиний порядок створення електронних зображень і мережевого доступу до них;

* дійти згоди щодо єдиних правил і протоколів опису змісту, порядку мережевого доступу, виробити цінову політику для індивідуальних користувачів, для шкіл і університетів на території Європейського Союзу і за його межами;

* дійти згоди щодо організації різних рівнів доступу до інформаційних ресурсів;

* пропагувати електронний доступ до інформаційних ресурсів музеїв як доповнення до безпосередніх відвідувань музеїв і спосіб поширення знань і уявлень про світову культурну спадщину.

Під цим документом поставили свої підписи понад 450 представників різних інституцій, у тому числі: 297 музеїв, 47 державних установ (у тому числі -- наукових і навчальних), 76 організацій індустріальної сфери, 45 неурядових організацій.

Мультимедіа для освіти і зайнятості через інтеграцію культурних ініціатив (1998--2002). Можна виділити два основних завдання у цьому проекті:

1) культурне, спрямоване на створення і впровадження технологічних рішень для організації інформаційних ресурсів з європейської культурної спадщині і доступу до цих ресурсів;