У всіх європейських державах референдуми використовують як спосіб прийняття рішень. Виняток становить Німеччина, де протягом післявоєнного часу не відбулося жодного загальнонаціонального референдуму, бо цього не передбачає Конституція. Відмова від їх проведення пояснюється тим, що за часів А. Гітлера у Третьому рейху активно використовували практику інституту референдуму. Згідно зі ст. 29 Основного Закону ФРН референдуми можуть відбуватися лише в межах окремих земель із чітко визначених питань.

Зрештою можемо виділити три групи країн. До першої належать ті, де застосування національних референдумів є винятком (протягом 1946-2007 років їх відбулося щонайбільше три). У Бельгії, Нідерландах, Сполученому Королівстві та Фінляндії у період після Другої світової війни тільки одного разу використовували інститут референдуму. В Австрії та Норвегії відбулося лише по два референдуми. Другу групу становлять країни, в яких референдуми (загальна кількість - менш як 10) використовують для прийняття окремих рішень: Португалія - 3, Греція - 4, Іспанія - 4 та Швеція - 5. Третя група - це країни, де широко використовують інститут референдуму під час прийняття важливих рішень або з контраверсійних питань (понад 10 референдумів): Данія - 12, Франція - 12, Італія - 18 та Ірландія - 20.

Політичні результати референдуму залежать від того, хто був його ініціатором. Якщо це правляча партія, коаліція або президент, то позитивний результат референдуму сприяє посиленню їхніх позицій. Успіх на референдумі опозиційних політичних сил, якщо вони були його ініціаторами, призводить до послаблення владних і, відповідно, посилення опозиційних. Політичний досвід проведення референдумів у країнах Європи свідчить: якщо влада програла референдум, то вона може піти у відставку, що й відбулося 1957 року у Швеції, коли уряд програв референдум стосовно пенсійної реформи. 1972 року пішов у відставку також уряд Норвегії, коли громадяни не підтримали його пропозиції щодо входження країни до Спільного ринку. Один із найвідоміших прикладів - відставка президента Франції Шарля де Голля у 1969 році після програшу референдуму щодо реформи Сенату, який він ініціював. Таке положення не є обов'язковою нормою. Про це свідчить референдум у Швеції у вересні 2003 року стосовно запровадження в країні спільної європейської грошової одиниці - євро. Уряд виступив його ініціатором та активно підтримував ідею переходу на євро. Проте більшість громадян проголосували проти. Подібна ситуація була 2005 року у Франції, коли французи не підтримали загальноєвропейської Конституції. Президент Жак Ширак, який активно закликав співгромадян її підтримати, заявив, що програш не накладає на нього жодних моральних зобов'язань відповідальності.

Отже, головною формою політичної участі є участь у виборах. Порівняно з 1960-ми роками простежується тенденція до зменшення частки громадян країн Західної Європи, які беруть участь у виборах. Вона з різною інтенсивністю властива всім європейським країнам, за винятком Греції. Інститут референдуму став традиційною формою прийняття рішень у багатьох із них, окрім ФРН.

ВИСНОВКИ

Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.

Політична участь -- залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Політична участь насамперед має на меті формування у процесі політичної діяльності певних позицій, вимог, настроїв, а політичне функціонування -- це професійна політична діяльність, мета якої -- розробити правові норми, управляти різними політичними інститутами.

Політик як такий не існує поза політичною діяльністю. Політична діяльність -- складова людської діяльності, специфічна особливість якої полягає в спрямованості на реалізацію політичних інтересів суб'єктів політики і насамперед на завоювання, утримання та реалізацію влади.

До структури політичної діяльності входять її об'єкти і суб'єкти. Об'єктом є політична влада, політико-владні структури, суб'єктом -- політичні партії, рухи, об'єднання, політики, громадські, державні діячі таін.

На характер, особливості політичної діяльності впливають об'єктивні та суб'єктивні детермінанти. До об'єктивних належать запити, потреби, інтереси, до суб'єктивних -- політична культура, політична свідомість суб'єктів політичного процесу.

Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними суб?єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.

Мотивами політичної участі є:

- підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства;

- прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування;

- кар?єра, задоволення честолюбних намірів.

Політичну пасивність, різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.

Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.

Становлення України як суверенної, соборної, демократичної держави -- процес складний, довготривалий і далеко неоднозначний. Кардинальні зміни відбуваються в усіх без винятку сферах життя нашого суспільства, але найпомітніші з них ті, що стосуються свідомості громадян, їхньої життєвої позиції, участі у державотворчих процесах.

Такі позитивні кроки багато в чому зумовлені розвитком соціально-політичних процесів, формуванням нової генерації політичних, державних, господарських діячів, підвищенням соціальної активності якомога більшої кількості наших співвітчизників. Інакше кажучи, нині потрібні люди не лише небайдужі до того, що відбувається в державі, потрібні активні учасники конструктивних економічних, політичних, духовних процесів, люди, які певною мірою володіють політичними технологіями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Demokracje Zachodnioeuropejskie. Analiza porownawcza/ Pod redakcja A. Antoszewskiego i R. Herbuta. - Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 1997. - 348 s.

2. Hogwood P. & Roberts G.K. European Politics Today. Second ed. - Manchester and New York: Manchester University Press, 2003. - 283 p.

3. Linder W. Swiss Demokracy: Possible Solutions to Conflikt in Multicultural Societies. Second ed. - London: MACMILLAN, 1998. - 210 p.

4. Lord C.A Democratic Audit of the European Union. - PALGRAVE MACMILLAN, 2004. - 256 p.

5. Marczewska-Rytko M. Demokracja bezposrednia w teorii i praktyce politycznej. - Lublin: Wydawnictwo Universytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 2001. - 234 s.

6. Perea E.A. Individual characteristics, institutional incentives and electoral abstention in Western Europe// European Journal of political Research. - Vol. 41, # 5. (August 2002). - P. 643-673.

7. Political Systems of the World / Derbyshire J.D., Derbyshire I. - New York: St. Martin's Press, 1996. - 334 p.

8. Слюсаренко А. Томенко М. Нові політичні партії України К., 2004р. - 216 с.

9. Литвин В. “Партія як форма політичної організації суспільства.

10. Махайлів В. Політичне об'єднання “Державна самостійність України”

11. Політологія. За ред. Семківа. «Світоч». Львов. 2004. - 380 с.

12. Політологія. Курс лекцій. Під ред. І.С. Дзюбко. - К., «Вища школа», 2003. - 420 с.

13. Основи политологии. А. Бондар - К., 2001. - 180 с.

14. Основи політології. Вид. «Либідь». - К., 2005. - 640 с.

15. Двуликий Янус. Введение в политологию. - М., 2004. - 120 с.

16. Демократия й тоталитаризм. А.Рейман. - М., 1993. - 216 с.

17. Кельман М. Десять засад демократії. //Право України. - 2006 № 8.

18. Токвиль А. О демократии в Америке. - М., 1994. - 180 с.

19. Трипольський В.О.Тернисті шляхи демократії: спроба політологічного аналізу. //Український історичний журнал. - 1994, № 6.

20. http://www. socd.univ.kiev.ua/DATABANK/ UKRARCH/index.html

Размещено на Allbest.ru