Поняття і структура політичної системи суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття і структура політичної системи суспільства

Поняття політичної системи

Категорія “політична система” відображає політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя.

Система - це певна кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні імперативні особливості та внутрішні закономірності, притаманні саме цій спільності. Система характеризується також стійкими зв'язками елементів, які досягаються внаслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

У навколишньому світі існують різноманітні системи. На певному етапі розвитку виникає політична система як одна із форм соціального руху матерії, пов'язана з особливою формою діяльності людей - політикою. На відміну від інших систем, з яких складається суспільство - економічних, соціальних, духовних - політичну систему суспільства характеризує ряд рис: її участь у розв'язанні таких завдань, як інтеграція суспільства, розподіл у ньому матеріальних і духовних цінностей: монополія на державний примус у масштабах всього суспільства і використання для цього спеціального апарату; досить складна внутрішня будова, що включає різноманітні політичні організації, принципи, норми, механізми комунікацій, які забезпечують прямий і зворотний зв'язок соціальних груп і членів суспільства з політичною владою. Політична система має монополію на здійснення влади. В рамках політичної системи виробляється політична лінія, економічна, соціальна, культурна й інші форми політики. Через її інститути здійснюється політичне керівництво й управління суспільством. Отже, політична система - це інтегрована сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, націями, державами, що забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

Сучасне наукове знання про політичні системи є результатом значного розвитку. Так, історично першим інститутом політичної системи була держава. Але в умовах нерозвиненого політичного життя, властивого традиційним суспільствам, діяльність політичної системи, по суті, обмежувалась функціонуванням державних інститутів. Правда, поряд існували інші формальні і неформальні об'єднання, які грали значну, а інколи і провідну політичну роль, наприклад роль жерців у країнах Сходу; Аристотель згадує про існування трьох угруповань в Афінах, які називали себе партіями: партії гори, рівнини і прибережної частини міста, жителі яких виступали на народних зборах з більш-менш загальних позицій. Згодом, в умовах феодалізму значний політичний вплив чинила церква, яка інколи здійснювала певну політичну функцію навіть у міжнародних відносинах (відома Каносса Генріха ІY), а деякі монаші об'єднання (наприклад, орден єзуїтів) були могутнім знаряддям диктатури феодалів. Діяли також різні політичні норми права і моралі, релігійні догми, однак вони дуже часто мали синкретичний (нерозчленований) характер.

Народження цілісної політичної системи пов'язане з подальшим цивілізаційним розвитком, формуванням громадянського суспільства, його структури. З'являються різні соціальні групи. З метою задоволення їхніх потреб та інтересів виникають політичні партії, профспілки, селянські спілки, об'єднання промисловців тощо, утворюються міжгрупові об'єднання (наприклад національні, народні фронти). У сучасній політичній науці намітились різноманітні підходи до з'ясування суті і структури політичної системи. В їх основі лежить різне розуміння феномена політики.

Визначним теоретиком в політології США є Девід Істон. У працях “Політична система”, “Системний аналіз політичного життя” він уперше в політичній науці застосував системній аналіз до вивчення політичного життя, згідно з яким система складається з ряду різноманітних елементів, елементи пов'язані різними залежностями, які всі разом становлять її структуру. Система має свої межі. Дії, що впливають на неї ззовні, називаються входом у систему, а дії, які система справляє на оточення - виходом. Між входом і виходом (імпульсами, що йдуть до системи та її реакцією на це) відбувається внутрішня системна конверсія.

Д. Істон визначає політичну систему як “взаємодію, за допомогою якої в суспільстві авторитетно розподіляються цінності”. Вироблені всіма його членами. Основним призначенням політичної системи є здіснення функції розподілу цінностей і спонукання до його обов'язкового прийняття більшістю членів суспільства. Отже, Д. Істон стверджує: політичний розподіл цінностей має владну основу і здійснюється шляхом владного рішення, є обов'язковим і вимагає покори, в тому числі заснованої на примусі.

Д. Істон розкриває також вплив різноманітних факторів на політичну систему, а також вплив останньої на них. Так, середовище, яке впливає на політичну систему, Д Істон поділяє на “внутрішньосуспільні” системи (економічна, культурна, соціальна, психологічна) і “позасуспільні”, тобто ті, які перебувають за межами даного суспільства (міжнародна торгова система, різноманітні міжнародні співтовариства). Якщо система не вживає заходів щодо “руйнівного” впливу середовища і якщо цей вплив настільки деструктивний, що влада не має змоги виконувати свої рішення, то політична система розпадається.

Згідно з концепцією Д. Істона, взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем відбувається шляхом “входу-виходу”. ”Вхід” здійснюється або у формі “вимог”, або у формі “підтримки”. Під “вимогами” він розумів дію індивідів і груп на підтримку в системі. “Підтримка” пов'язує систему з навколишнім середовищем, забезпечує відносну стійкість владних органів, від яких залежить перетворення вимог навколишнього середовища у відповідні рішення. В результаті “входу” в політичну систему відбувається процес впливу на неї середовища, наслідком якого є реакція “вихід”, під якою розуміється авторитетне рішення по розподілу цінностей. Політичний процес, на думку Д Істона, це процес перетворення інформації, переведення її із “входу” на “вихід”. Реагуючи на виклики середовища, політична система одночасно підтримує в суспільстві змінність і стабільність. “Збереження через зміни” є дійовим засобом стабілізації політичної системи.

Цікаві міркування про структуру, функції і механізми дії політичної системи висловив американський політолог Дж. Алмонд у працях “Порівняльні системи”, “Порівняльний політичний аналіз”. На відміну від концепції Д. Істона, в якій приділено відносно менше уваги такій проблемі, як політична культура, Дж. Алмонд розрізняє політичні системи на основі їхніх структур і культур, вказуючи на їх взаємодію. При обґрунтуванні своєї схеми він вводить до її складу такі категорії, як система дій, рольова структура (або тип рольових взаємодій), орієнтація на політичну дію, кожний особливий тип якої, оточуючи політичні системи, формує політичну культуру. Згідно з Дж. Алмондом, кожна політична система є системою дій. Акцент на “дію” означає, що при вивченні політичних систем не можна обмежуватись переліком їхніх юридичних та ідеологічних норм, а необхідно враховувати взаємозв'язки і взаємозалежності всіх формальних і неформальних елементів політичного життя, певне упорядкування їх взаємодії. Дж Алмонд також звертає увагу на вивчення політичної поведінки в контексті системи. На його думку, концепція “ролі” дає змогу на базі емпіричних досліджень визначити неформальні елементи політичної системи і пояснити їх політичну поведінку. За допомогою категорії “ролі” Дж. Алмонд визначає політичну систему як “набір взаємодіючих ролей”, як “рольову структуру” і як тип “взаємодії ролей, що впливають на рішення, яке підтримується силою примусу”. Отже, поняття “ролі” виступає основною одиницею структурно-функціонального аналізу Дж. Алмонда. Завдання дослідження політичної системи він вбачає не у виявленні її основоположних соціальних критеріїв, а у з'ясуванні всіх існуючих у ній типів взаємодії рольових структур, що виведе дослідника за межі вивчення конституційно-правової системи і змусить його розглядати всі ролі, які існують у політичній системі, і визначати їх з точки зору політичної активності і політичної поведінки. Основною функцією політичної системи Дж. Алмонд вважає легітимний (узаконений) характер фізичного примусу, спрямований на підтримку стабільного порядку.

Отже, згідно з проаналізованими підходами, політика визначається не соціально й економічно обґрунтованими інтересами і цілями, а на основі структурно- функціонального трактування владного розподілу цінностей у суспільстві. На думку західних політологів, політична система може стабільно функціонувати за умови, що “входи” перетворені у виходи таким чином, що вони не спричиняють напруження, яке у свою чергу призвело б до фундаментальних змін у структурі системи.

На відміну від теоретиків політичної системи Заходу, проблематика політичної системи досліджується і в соціально-класовому, конкретно-історичному контексті. Зокрема, в марксистській літературі вказується, що політична влада здійснюється в рамках політичної системи суспільства, під якою необхідно розуміти відносно замкнуту систему, котра забезпечує інтеграцію всіх елементів суспільства як цілісного організму, що управляється “політичною владою, фокусом якої виступає держава, що відбиває інтереси економічно панівних класів”. Політична система включає політичні інститути (держава, політичні партії, громадські організації); політико-правові норми, що визначають її організацію і повноваження; систему взаємодії між соціальною і політико-управлінськими структурами з приводу політичної влади; політичні цінності, орієнтації і зразки політичної поведінки.

Приблизно такої точки зору дотримуються деякі польські політологи. Зокрема, професор А. Лопатка в праці “Держава та її політичне середовище” зазначає, політична система складається з трьох елементів: ідей і політичних цінностей (наприклад ідеї народовладдя, суспільного прогресу), організацій та інститутів; норм, які регулюють втілення в життя ідей та діяльність інститутів.

К. Кулчар розглядає політичну систему на двох рівнях. На рівні держави вона включає державні і політичні норми (передусім правові) і ролі які реалізуються в політичній поведінці. На рівні суспільства до політичної системи входять стандарти індивідуальної політичної поведінки, норми (насамперед етичні), ролі та організації (політичні партії, групи тиску) ,які або прагнуть політичної влади, або впливають на процес її здійснення. Такий підхід адекватний природі політичної системи.

При дослідженні політичних систем різних суспільств враховуються такі пози: інвайронментальна (взаємозв'язок системи і середовища); інституціональна (організаційні елементи системи - держава, партії, громадські організації, масові об'єднання, які беруть участь у політичному житті); регулятивна (політичні і правові норми як нормативна основна діяльність інститутів системи); комунікативна (внутрішні системні зв'язки і відносини); функціональна (політичний режим, що складається в результаті діяльності елементів системи, політичний процес); ідеологічна (політична свідомість);рольова (роль і функції політичної системи як цілого у людському суспільстві і на міжнародній арені, а також роль і призначення окремих елементів політичної системи).

Підручник з політології за редакцією О.В. Бабкіної та В.П. Горбатенка подає нам таке визначення, що політична система - це система взаємовідносин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можливостей їх організації.¹

Ще одне визначення політичної системи подає нам Рабінович П.М. Він визначає політичну систему у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні політична система - це система всіх політичних явищ, які існують у соціально-неоднорідному суспільстві. Тут же п. Рабінович подає і перелік елементів політичної системи: суб'єкти (носії політики: класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів - різноманітні об'єднання, організації (зокрема, держава); нарешті, люди (особистості);

політичні відносини, стосунки;

політична свідомість (політична ідеологія і політична психологія) суб'єктів політики;

політичні норми - загальні правила поведінки у політичних стосунках.

А політична система суспільства у вузькому розумінні - це система всіх державних і недержавних утворень (організацій), громадських об'єднань і трудових колективів соціально неоднорідного суспільства.

Пан Рабінович також зазначає, що політичну систему у вузькому розумінні іноді називають політичною організацією суспільства.¹

Структура політичної системи суспільства

політичний суспільство політолог

Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв'язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів; закон зв'язку між елементами. Структура дає змогу зрозуміти, яким чином організоване системне ціле.

З чого ж починається пізнання політичної системи, аналіз ї структури? Насамперед з розчленування системи на елементи і визначення серед них центрального.

У політичній системі суспільства є центральний компонент, який зв'язує всі інші складові в систему і стосовно якого визначається її компонентна структура. Це політична влада. Оскільки в суспільстві політична влада в основному зосереджена в державі, то державна влада є основним об'єктом політичної діяльності. Однак не можна повністю ототожнювати політичну і державну владу, бо не тільки держава, а й громадські організації наділені політичною владою. Це особливо підкреслює роль партій у здійсненні політичної влади, оскільки політичні партії створюються з метою завоювання і використання політичної влади в інтересах певних груп. Отже, політична влада є тією центральною ланкою, визначальною системною основою, навколо якої функціонують усі компоненти політичної системи.

Отже, структура політичної системи - це сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

До структури політичної системи входять: політичні відносини, політичні інститути (організації).,політичні і правові норми, політична свідомість і політична культура. Тільки в сукупності ці компоненти (підсистеми) можуть забезпечити політичну діяльність, функціонування політичного життя.

Політичні відносини - це відносини між соціальними групами, націями і народностями, між політичними інститутами, між державою і громадянами з приводу влади у зв'язку з вироблення і здійсненням політики. Політичні відносини показують. Яким чином соціальні суб'єкти можуть здійснювати політичну діяльність через систему політичних інститутів, норм процедур, визначати засоби, методи, регламентувати цю діяльність. Звичайно, в процесі розвитку нові потреби та інтереси породжують потребу виходу за рамки існуючих норм, необхідність нових методів і засобів діяльності. Без цього не може здійснюватися докорінна перебудова політичних відносин. Успіх перебудови політичного життя визначається тим, наскільки нові методи політичної діяльності, створені колективним розумом, будуть втілені у життя, якою мірою під їх впливом оновиться діяльність інститутів політичної системи (держави, партій, громадських організацій тощо).

Носієм, матеріальним субстратом політичної діяльності і політичних відносин виступають політичні інститути (організації). Це держава, політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання та інше. Через них соціальні суб'єкти здійснюють свою функцію суб'єкта політичної діяльності. Отже, політичні інститути (організації) є підсистемою політичної системи. Характерним для політичної організації є наявність органів, що відають її справами. Складові частини політичної організації функціонують у певній послідовності, кожна із них посідає визначене місце, виконує певну функцію, має своє призначення, грає відповідну роль у політичному житті. Залежно від політичного аспекту діяльності цих організацій і об'єднань їх умовно поділяють на: організації власне політичні, які прямо і безпосередньо здійснюють політичну владу. Це головне в їхній діяльності. Такими власне політичними організаціями є держава, політичні партії, організації не власне політичні, діяльність яких, хоч і пов'язана зі здійсненням політичної влади, але це тільки один із аспектів їх функціонування (профспілки, молодіжні організації та ін.); організації, які мають лише “політичне забарвлення”. Вони створюються для задоволення специфічних інтересів певних груп людей. В силу специфіки своїх функцій, вони, по суті, не беруть участі у здійсненні політичної влади (наприклад, добровільні спортивні товариства та ін.). на мою думку до цієї політичної системи не входять ті суспільні формування, яким, згідно зі встановленим порядком, відмовлено у наданні офіційного статусу. Всі вони не беруть участі у формуванні і функціонуванні органів влади, хоч і претендують на політичний вплив.

Невід'ємним компонентом будь-якої політичної системи є політичні і правові норми. Вони становлять її нормативну основу. Будучи виробленими в процесі суспільно-політичної практики, вони регулюють політичні відносини. До провідних політичних норм належать державні норми, головним чином правові, а також ті, які мають юридичну обов'язковість (закріплені в Конституції перспективні цілі); норми громадських організацій, трудових колективів, кооперативів, які організовують їх внутрішнє життя; норми громадських організацій, що стосуються їх взаємовідносин з іншими організаціями - державними. Партійними, громадськими; звичаї, традиції політичного життя.

У системі нормативного регулювання політичних відносин важлива роль відводиться правовим нормам. Політика і право нерозривно пов'язані між собою. Але право є не тільки вираженням політики, закріпленням її. Воно активно впливає на політичну діяльність. Ніби зливається з нею. Нормативний характер права характеризується тим, що воно виступає як рівне суспільне мірило щодо всіх громадян суспільства, його інститутів. Отже, правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою з метою регулювання суспільних відносин, забезпечені всією її силою, в тому числі примусовою. Система правових норм не тільки може впливати на політичні відносини в напрямі їх зміцнення й розвитку, а й чинити певний деструктивний вплив. Це залежить від того, наскільки політичним відносинам, які постійно розвиваються, відповідає система правових норм, що склалась.

До політичної системи суспільства входить як підсистема також політична свідомість, політична культура - її духовні компоненти. Політична свідомість включає в себе ідеї, теорії, погляди, уявлення, почуття, традиції, що є відображенням політики і політичних відносин. Зміст політичної свідомості виявляється у формі політичної діяльності, зокрема діяльності політичних інститутів, класів, партій, масових організацій, рухів. Важливою умовою функціонування політичної системи є розвиток політичної і правової культури.

Размещено на Allbest.ru