Політика як суспільне явище
Розгалуження політики на політичні інтереси, відносини, організацію, свідомість. Сконцентрування різних потенціалів суспільства для досягнення поставленої мети. Елементи структури політики: політична організація, політичні відносини, політична свідомість.
| Рубрика | Политология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.09.2012 |
| Размер файла | 558,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
"Політика" -- грецького походження. У своєму первісному (давньогрецькому) розумінні воно означало важливі справи для великих груп людей, мистецтво управління державою. Особливість політичної сфери суспільного життя випливає ще з боротьби родів і племен за існування. У рамках цих основоположних соціальних структур непросто окреслити власне політичну діяльність. Елементи політики виникають, коли член суспільства починає усвідомлювати джерела свого існування.
Тому політика і політична діяльність випливають з необхідності узгодити, підпорядкувати інтереси окремих груп населення головному інтересові: збереженню єдності та цілісності розшарованого суспільства, яке без централізованого управління та охорони правопорядку приречене на самознищення, або -- у кращому випадку -- на повернення до стану примітивного (неполітичного) животіння. За цих умов політика -- це мистецтво (ще не наука) задоволення інтересів станів, класів, релігійних громад, зрештою, держави; політика це діяльність великих груп людей.
Політика як суспільне явище
Своєрідність політики в системі суспільних зв'язків полягає в тому, що вона покликана бути засобом регулювання всієї різноманітності стосунків між людьми. Власне з політичної сфери виходять основні імпульси управління соціальним організмом, які скеровують зусилля багатьох на виконання поточних і перспективних завдань. Засоби політики, політичної сфери дають змогу сконцентрувати економічний, соціальний, духовно-культурний потенціал суспільства для досягнення поставленої мети (рис. 2.6).
Сучасні дослідження доводять, що політика постійно присутня в суспільних відносинах. Однак не все можна вирішити за допомогою політики. Політика, політична діяльність -- це дуже складна форма людської діяльності, що вимагає високої майстерності від її учасників. Адже політична діяльність не схожа на діяльність сім'ї, ремісничого цеху або людини за комп'ютером. Людина, потрапивши до цієї сфери, вступає у гру, яка має свої правила.
політика суспільство організація відносини
Політична практика змушує вирішувати значно складніші завдання. Людину в політиці не завжди можна оцінити за релігійною чи побутовою мораллю: вона не завжди діє у цій сфері людських відносин, де на перше місце історія висуває закон, інтереси держави, народу, єдність суспільства, безпеку надії.
Отже, історія демонструє особливе значення політики для людства. Це вимагає глибоко наукового тлумачення цього соціального явища. Нині відомі сотні наукових визначень політики. Назвемо лише одне з багатьох. Політика -- це система дій та інституцій, яка забезпечує управління суспільними справами на різних рівнях з метою досягнення влади, здійснення контролю за діяльністю органів влади, заміни суб'єктів, які здійснюють владу в інтересах суспільства або пануючої групи. Політика -- багатофункціональний соціальний феномен. Витоки функціональності політики беруть свій початок у всіх сегментах та інститутах суспільства, хоча найбільш помітною є діяльність держави. Тому політика слугує універсальним засобом залучення членів суспільства до процесів організації, визначення мети, мобілізації та комунікації.
Вказані функції політики становлять найважливіші напрями її впливу на суспільство. До них належать:
-- забезпечення інтегративної якості суспільства;
-- визначення цільових настанов і орієнтирів;
-- авторитарний, обов'язковий для всіх, розподіл дефіцитних цінностей і благ;
-- підтримання громадського порядку;
-- попередження і регулювання соціальних конфліктів.
Крім цих, притаманних для будь-якого суспільства завдань, політика виконує специфічні для певних типів соціальних систем функції: підтримання класового панування, захист основоположних прав людини, забезпечення соціальної справедливості, залучення громадян до управління тощо. Багатофункціональність політики свідчить про її глибоке проникнення в суспільство, що закономірно висуває проблему меж поширення політики, або моральності політики. Це засвідчує взаємозв'язок духовно-морального, а також соціального чинників у створенні політичних форм та інститутів, які регулюють життєдіяльність суспільства (рис. 2.8).
Основні елементи структури політики такі:
а) політична організація;
б) політичні відносини;
в) політична свідомість.
Організаційну структуру політики формують різноманітні інститути публічної влади (держава, партії, рухи, керівні посадові особи різних рівнів; політичні та правові норми, програми партій тощо), які надають їй стійкості, стабільності й дозволяють свідомо регулювати поведінку людей у цій сфері суспільного буття.
Політичні відносини відображають стійкий характер взаємодії суб'єктів між собою в процесі досягнення і здійснення політичної влади (компроміси, угоди, вчинки, розрахунки тощо). У політиці наявна підтримка політичних відносин у суспільстві однією частиною населення і нейтральність чи невдоволення іншої частини. Тому політикою є не стільки функціонування державного апарату як такого, як вирішення ним конкретних суспільних проблем у тій чи іншій формі: через нормотворчість, діяльність щодо підтримання або зміни актуальних політичних відносин, прийняття рішень для досягнення згоди.
Політична свідомість розкриває засади, цілі й цінності проблем, що їх вирішують учасники політики, демонструючи мотиви й механізми винесення політичних рішень, які кладуть в основу своїх дій суб'єкти влади у цій сфері суспільного життя (менталітет, характер, філософські принципи, цінності й установки, політичні знання, концепції та доктрини). Зміст цієї складової політики визначають свідомі/несвідомі дії суб'єктів -- учасників процесу.
Ще інакше основні елементи політики обґрунтовуються як її суб'єкт і об'єкт, пов'язані між собою відносинами влади. Тому влада є центральним елементом структури політики. Влади прагнуть усі політичні сили, однак сфера політики значно ширша. Вона охоплює процеси функціонування і розвитку влади.
Оскільки політика -- це діяльність, то вона органічно охоплює сукупність соціальних суб'єктів. Вони становлять соціальну структуру суспільства, яка стає з'єднувальною ланкою між політичною, економічною і духовною підсистемами суспільства. Реальним суб'єктом політики є той, хто залишає слід у політичному житті, хто спроможний визначити зміст політичних відносин, хто в цілому займає активну позицію. Суб'єкт політики -- це джерело активно цілеспрямованої і предметно-практичної діяльності, налаштованої на об'єкт; суб'єкт не просто активний за своєю природою, він завжди діяльний і є ініціатором взаємодії з суб'єктом. Від нього виходять діяльнісні імпульси, спрямовані на взаємодію з конкретним об'єктом, тому суб'єкт і керує цим питанням. Природньо, що між суб'єктом і об'єктом політики постійно виникають, а також розв'язуються суперечності. Це видозмінює якість кожного з них. Адже суб'єкт, реалізуючи власні інтереси й цілі, знаходить нові. Тоді як об'єкт під впливом предметно-практичної діяльності суб'єкта змінюється. На цій основі між ними виникають взаємини у новій якості. Отже, діяльність, як спосіб існування суб'єкта політики, є чинником постійних політичних змін.
Поняття "суб'єкт політики" та "політичний суб'єкт" не тотожні. Перший відображає діяльний бік політичної поведінки індивідів, соціальних груп, верств тощо. Політичний суб'єкт -- усвідомлення цієї діяльності, здатність передбачити можливі результати своєї діяльності. Ця здатність є "політичною суб'єктністю", а вона зумовлена залежністю між об'єктивними можливостями політичних дій і суб'єктною мотивацією суб'єктів. Як відомо, політичний розвиток індивіда проходить три стадії: стадію об'єкта, стадію суб'єкта і стадію політичного суб'єкта. Як наслідок -- відмінні рівні усвідомлення народом своєї політичної ролі: лише в розвиненому демократичному суспільстві з його політичною і моральною культурою, інститутами народовладдя можна говорити про властиву народові політичну суб'єктність.
У політиці виділяють чотири рівні суб'єктності:
а) цілісна, організована, велика суспільна група, утворена на основі етнічної або соціально-класової диференціації (нація, суспільний клас, населення якої-небудь території, демографічна група тощо);
б) організація великої суспільної групи (державні інститути, партії, рухи, професійні спілки, організації тощо);
в) органи і ланки політичних організацій від "центру" до "місць";
г) конкретний індивід (визначна особа, звичайна людина-виборець).
Первинним суб'єктом політики є народ (соціальні групи, класи, верстви, індивіди), вторинним -- створені ним політичні інститути й організації. Коли народ демократичним шляхом формує владу, він реалізує своє суверенне право первинного суб'єкта, однак змушений підкоритися створеній ним державі уже в ролі об'єкта політики. Тобто, взаємовідносини "суб'єкт -- об'єкт" мають рухомий характер.
Інакше складові політики висвітлюють галузі політики -- внутрішня і зовнішня. Вони -- різні за своєю спрямованістю. Наприклад, внутрішня і зовнішня політика держави. Отже, галузі політики характеризують процеси, які розгортаються всередині, а також за межами певної системи суспільного життя. У цій площині характеристики взаємозв'язку між суб'єктом і об'єктом політики визначають два типи взаємин -- суб'єкт-об'єктні та суб'ект-суб'єктні. Перші характеризують ставлення суб'єкта до предметів зовнішнього світу, другі -- до соціальних спільнот, особистостей, держав.
У межах зазначених галузей дослідники розрізняють сфери політики -- економічну, соціальну, національну, демографічну, духовно-культурну, екологічну тощо. їх здійснюють відповідні суб'єкти політики залежно від властивих їм інтересів.
Політику можна тлумачити і як одну з функцій суспільної системи. З огляду на це, функції політики такі: утримання ладу в суспільстві; вирішення конфліктів; встановлення принципів соціальної справедливості; визначення і досягнення мети, яка має вирішальне значення для якоїсь однієї або кількох сфер суспільного життя; створення механізму управління суспільством з боку держави з конкретною метою. У різних ситуаціях першочерговою є та чи інша функція.
Структура політики
Яка ж структура політичної діяльності?
У самому загальному виді проглядаються три її основних моменти. По-перше, уміння ставити найближчі (тактичні) і перспективні стратегічні) реальні цілі й вирішувати завдання, з огляду на співвідношення соціальних сил, всі можливості суспільства на конкретному етапі його розвитку.
По-друге, вироблення ефективних методів, засобів, форм організації соціальних сил для досягнення поставлених цілей.
Нарешті, по-третє, що відповідає підбор і розміщення кадрів, здатних вирішувати поставлені перед ними завдання.
Іноді в ній виокремлюють три головні елементи:
1. Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади).
2. Політична свідомість (свідчить про принципову залежність політичного життя від свідомого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів).
3. Політична організація (характеризує роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів). Охоплює вона такі елементи: сукупність органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; партійні та громадсько-політичні інститути; групи тиску; громадські організації та рухи тощо.
В.М. Бебик виокремлю таку структуру політики:
1. Політичний інтерес (внутрішнє, мотиваційне джерело політичної поведінки).
2. Політична організація (спосіб і характер побудови центрів управління політичною системою суспільства).
3. Політичні відносини (взаємозв'язки суб'єктів політики, суб'єктів та об'єктів політики.
4. Політична свідомість (усвідомлене ставлення людей до своїх політичних інтересів).
5. Політична діяльність (активність суб'єктів політики, спрямована на реалізацію політичних інтересів).
Здійснення політичної діяльності немислимо без наявності певної системи політичної влади. Вона являє собою сукупність елементів, що є офіційно визнаними виконавцями політичної влади. Сюди входять державний апарат, політичні партії, профспілки, різні громадські організації (церква, оскільки в нашому суспільстві вона відділена від держави, не входить у політичну організацію). Все це суть не що інше, як головні складені елементи розгалуженого і міцно спаяного системного цілого, механізм, за допомогою якого здійснюється політична влада в суспільстві.
У політологічних дослідженнях із проблем аналізу структури політики визначилися різні аспекти. Диференціація підходів до розгляду структури політики визначається цілим поруч факторів. Серед них більше істотними, мабуть, є такі, як складність, багатогранність самої політики як суспільного явища, а також специфіка контексту того або іншого дослідника? Неважко, наприклад, представити структуру політики в рамках "поведінкового" аналізу. Зрозуміло, оцінюючи ті або інші підходи, точки зору, неприпустимі, принаймні, дві крайності. З одного боку, неспроможне відкидання позитивного змісту таких підходів, у рамках яких політика структурується через призму однієї якоїсь ознаки, якості, властивості. З іншого боку, необачне прагнення абсолютизації якого-небудь одного критерію, тому що в такому випадку політичні реалії будуть враховані в досить звуженому обсязі. Таким чином, на наш погляд, для аналізу структури політики необхідно й цілком можливе застосування різних критеріїв. Не претендуючи на повний і тим більше системний аналіз критеріїв виділення структурних елементів політики, розглянемо деякі з них. Серед цих критеріїв можна назвати наступні: сутнісний або субстанціональний, за сферами функціонування, за суб'єктами політичного життя, інституціональний та ін.
Відповідно до сутнісного критерію мова йде про виявлення основних елементів змісту політики як суспільного явища. Це ті самі грані, сторони, елементи політики, які виступають як необхідні, без яких політика не може бути представлена як цілісне явище. До таких елементів можна, наприклад, віднести політичну владу, політичну діяльність, політичні відносини, політичні потреби й інтереси, політична свідомість (політичну психологію й політичну ідеологію), політичну культуру, систему політичних інститутів і механізмів реалізації влади, політичний процес й інші.
Політика, політичне життя формується, функціонує у взаємодії різних суб'єктів. Виходячи із цього, не можна не враховувати й суб'єктний критерій виділення елементів структури політики. Як елементи рівнів політики в цьому плані можна розглядати, наприклад, загальнонародну політику, соціально-групову, класову, національну політику, політику держави й громадських організацій, рухів й об'єднань. Дане трактування структури політики, що виходить із суб'єктного критерію, безсумнівно може бути уточнена, доповнена, але вона має право на існування.
У роботах вітчизняних і закордонних політологів указується на необхідність аналізу місця й ролі уряду, державних структур, політичні партії, рухів і т.д. Системний аналіз політики як цілісного діючого явища неможливий без обліку таких її складових, як держава, політичні партії й об'єднання. Природним і виправданим стає тому інституціональний зі структурного членування політики. У рамках подібного підходу правомірне виділення таких елементів політичного життя, як політична організація, політична система, держава, політичні партії, громадські організації, об'єднання, рухи.
Вже коротке перерахування деяких підходів до структурного аналізу політики приводить до визнання необхідності подальшого продовження аналізу структури політики, виявлення нових критеріїв і на їхній основі нових граней, елементів структури політики. Внутрішньо структуровані й всі види політичної діяльності, політичної свідомості, політичних інститутів тощо.
Функції політики
Значення й роль політики як соціального інституту обумовлені функціями, які вона виконує в суспільстві. Кількість функцій може бути різною. Чим більш численні функції політики в конкретному суспільстві, тим менш розвинене суспільство й сама політична сфера, що підминає під себе інші сфери. В ідеалі суспільство являє собою збалансовану й внутрішньо погоджену систему взаємодії різних сфер життєдіяльності людини.
Вона виконує не властиві їй функції, втручаючись у різні сфери цивільного суспільства, найчастіше підмінюючи його. Тим самим скорочуються можливості самореалізації особистості. Але суспільства, що розвиваються на основі політиків ідеологічних методів, мають обмежений ресурс розвитку, хоча й здатні досягти вражаючих успіхів. Ці суспільства формують зовнішню мотивацію діяльності (страх, насильство), зовсім не розвивають внутрішню мотивацію особистості (інтереси й потреби). У сучасних суспільствах політика виконує наступні найбільш значимі функції, без яких вони не можуть розвиватися нормально:
1) функцію забезпечення цілісності й стабільності суспільства. Вона здійснюється завдяки тому, що політика визначає проекти майбутнього, соціальні орієнтири й спрямованість розвитку, забезпечує їхніми ресурсами;
2) функцію мобілізації й ефективності загальної діяльності. Формулюючи ціністно значимі цілі поступального розвитку, політика забезпечує їхню реалізацію шляхом створення розвиненого мотиваційного механізму, надаючи індивідові ефективні можливості задоволення соціальних потреб, зміни соціального статусу за допомогою влади;
3) управлінську й регулятивну функції. Виражаючи, владно, значимі інтереси й потреби різних груп суспільства, політика забезпечує їхню взаємодію й здійснює вплив на них шляхом прийняття політичних рішень. Впливаючи на інтереси груп, політика управляє соціальними процесами та регулює їх, використовуючи соціальний примус і насильство;
4) функцію раціоналізації. Зримо представляючи групові й індивідуальні інтереси, політика виробляє загальні правила й механізми їхнього представництва та реалізації. Тим самим політика раціоналізує конфлікти та протиріччя, попереджає й цивілізовано влагоджує їх;
5) функцію політичної соціалізації. Відкриваючи широкі можливості для реалізації групових й індивідуальних інтересів, політика включає особистість у соціальні відносини, наділяє її досвідом і навичками перетворювальної діяльності, ефективного виконання ролей і функцій;
6) гуманітарна функція. Ця функція виражається в створенні гарантій прав і свобод особи, забезпеченні громадського порядку, цивільного миру й організованості.
Загальні висновки
Політика -- область переважно цілеспрямованих відносин між групами з приводу використання інститутів публічної влади для реалізації їх суспільне значущих запитів і потреб.
Основні функції політики:
— відбиття владно значущих інтересів соціальних груп суспільства. Завдяки політиці люди отримують додаткові можливості задовольняти свої потреби та інтереси;
— політика раціоналізує суперечності, що виникають, сприяє вирішенню конфліктів;
— управління, налагодження суспільної взаємодії (важливий засіб цього -- можливість використання примусу щодо членів суспільства);
— політика передбачає інтеграцію суспільства, забезпечує гармонію приватних і суспільних інтересів. Через це завдяки політиці підтримується цілісність суспільства стабільність та суспільний порядок;
— політика є середовищем соціалізації особистості Людина входить до політики, засвоює та виробляє своє ставлення до суспільної взаємодії з приводу використання державної влади;
— крім усього, політика, використовуючи методи політичного регулювання, може утворювати нові форми соціальної організації життя. Інакше кажучи, забезпечує інноваційність суспільного розвитку. Можливості політики розширюються завдяки взаємодії з іншими сферами суспільного життя.
Політика має складну, багатовимірну структуру. Вона може бути розглянута на рівні суб'єктів. Суб'єктами політики виступають різні соціальні групи (класи, етнічні і конфесіональні спільноти тощо), держави, партії, міжнародні організації тощо. Треба визначити, що під суб'єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Останнє значить, що вони усвідомлюють своє становище у суспільстві і безпосередньо через владу (в першу чергу, державну) намагаються реалізувати свої інтереси і завдання. В політології для позначення суб'єкта політики використовують поняття актор. Маючи відтінок театральності, воно достатньо точно характеризує учасника політичного життя як носія певної ролі (функцій). Ці ролі в політичному процесі не є рівнозначними, наприклад, роль рядового виборця і роль представника правлячої еліти. Активність політичного актора може бути виражена на індивідуальному, груповому і інституціональному рівнях.
Одна з найбільш відомих типологій акцентує увагу на трьох рівнях суб'єктів політики:
— соціальний: індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп (в умовах кризи і відсутності організованої політичної сили може встановитися охлократія, тобто влада натовпу), корпоративні групи (певні фінансові і промислові бізнес-еліти);
— інституціональний: партії, органи державної влади, суспільні організації тощо; політика представлена і такими суперінститутами, як держава-нація: ООН, НАТО;
— функціональний: армія (виступаючи частиною держави, нерідко сама бере владу в свої руки, встановлюючи воєнний режим правління), органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія. Бюрократію можна відносити і до соціального рівня. Бюрократія -- це соціальна група, покликана зробити процес управління ефективним (функціональний аспект). Але вона часто використовує знання механізмів управління: надання їй повноваження у власних інтересах і здатна концентрувати владу в своїх руках. Бюрократія виступає суб'єктом політики через те, що на неї покладається функція проведення якихось державних (управлінських) рішень у життя, тому вона здатна заблокувати виконання будь-якого з них, якщо воно суперечать її інтересам.
Висновок
Отже, політика -- це складне суспільне явище, яке виникло на певному етапі розвитку людства, характерною появою міської цивілізації. Політики, як суспільного явища, вимагають соціальні структури, інститути, закони і норми, з допомогою яких людина адаптується до умов колективного життя, що змінюються в просторі та часі. Політика існує автономно від інших суспільних підсистем. Поняття політики має свої матеріальні та ідеальні підстави. На політику впливають географічне розміщення суспільного осередку, історична епоха, демографічний чинник, ідеологічні установки і традиції, рівень правосвідомості населення, міжнародне оточення і діяльність міжнародних організацій. Суть політики -- у прийнятті й утіленні рішень щодо різних суспільних груп і суспільства загалом. При цьому вона виступає силою, здатною пришвидшити або загальмувати всі аспекти життя суспільства.
Список використаної літератури
Бебик В.М. Базові засади політології. -- К., 2000.
Бебик В.М. Політологія для політиків і громадян. -- К.: МАУП, 2003. -- 422 с.
Бутенко А. П., Миронов А. В. Сравнительная политология. -- М., 1998.
Мухаев Р.Т. Теория политики. -- М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. -- 623 с.
Політологічний енциклопедичний словник. -- К.: 2004.
Політологія у схемах, таблицях, визначеннях. -- К.: 1999.
Політологія - Гетьманчук М.П.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Теоретичний аналіз сутності політики у суспільстві. Вивчення її структури, у якій зазвичай виокремлюють: політичну організацію, політичну свідомість, політичні відносини та політичну діяльність. Характеристика функцій, суб’єктів та об’єктів політики.
реферат [31,0 K], добавлен 06.06.2010Теоретико-методологічні підвалини політичної науки. Політика і влада. Механізм формування і функціонування політичної влади. Інституціональні основи політики. Політична свідомість і політична ідеологія. Політичні процеси. Політична думка України.
учебное пособие [468,6 K], добавлен 02.01.2009Армія і політична влада. Класифікацій ресурсів влади. Типи політичних режимів (типи влади) та їх сутність. Армія в політичній системі суспільства. Структура політичної системи. Політичні принципи й норми. Політична свідомість. Політична культура.
курсовая работа [26,8 K], добавлен 04.01.2009Політична наука в контексті історії розвитку світової політичної думки. Становлення політології як наукової, навчальної та практичної дисципліни. Типологія та функції політики. Держава як форма організації суспільства. Політичні свідомість та культура.
учебное пособие [998,3 K], добавлен 03.05.2010Свідомість - вища, властива лише людині, форма відображення об'єктивної дійсності. Буденна і теоретична політична свідомість, їх цінність та значення у політичній культурі суспільства. Рівень розвитку політичної дійсності як особливої системної якості.
реферат [20,8 K], добавлен 16.02.2012Політична діяльність як наслідок реалізації певної мотивації суб'єктів політики, політичних інтересів. Політична свідомість та соціальні інтереси політика. Значення політичної діяльності в суспільстві. Способи реалізації соціально-політичної діяльності.
реферат [26,7 K], добавлен 10.03.2010Визначення раціональних та утопічних ідей в марксисткій концепції політики. Стрижневі політичні ідеї марксизму. Політична культура в Україні, перспективи розвитку. Високий рейтинг інтересу до політики є індикатором розвинутого громадянського суспільства.
контрольная работа [29,5 K], добавлен 13.03.2009Політичні ідеї Платона. Взаємозв'язок політики, держави й соціальних змін. Політичні думки Аристотеля. Заперечення можливості існування ідеальної держави. Політичні думки й ідеї Цицерона, аналіз різних форм державного устрою, проблеми держави і права.
реферат [20,8 K], добавлен 01.02.2009Політичні знання та культура політичної поведінки. Політика, як теорія і соціальне явище. Предмет політології, її функції. Методи політології, категорії, закони та принцип політичної науки. Суб’єкти і об’єкти політики. Основні функції політики.
реферат [30,3 K], добавлен 12.01.2008Політична свідомість як одна з найважливіших форм суспільної свідомості, яка відображає політичне буття людей. Характеристика основних структурних елементів політичної свідомості - політичної психології та ідеології. Рівні політичної свідомості.
презентация [191,8 K], добавлен 03.01.2011
