Сутність політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика - це організаційна і регулятивно-контрольна сфера суспільства, головна у системі таких же сфер: економічної, ідеологічної, культурної, правової, релігійної. Сам термін «політика» отримав розповсюдження під впливом трактату Аристотеля про державу, правління і уряд, названого ним «Політика». Аж до кінця 19 ст. політика традиційно розглядалася, як вчення про державу. В даний час, розглядаючи поняття політики, необхідно підкреслити, що це:

1) відносини, що включають погодження, підпорядкування, панування, конфлікти і боротьбу між класами, групами і людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика). В основі такого розуміння політики лежить уявлення про стосунки людей, їхню взаємодію, спільне вирішення ними їхніх спільних справ, які вважаються справою держави;

2) найголовніший фактор суспільно-історичного процесу, який здійснює дві головні функції:

а) загальної організаційної основи суспільства;

б) конкретної регулятивно-контрольної системи, яка скеровує життя, діяльність, відносини людей, суспільних груп, класів, націй, народів і країн.

Розуміння сутності та специфіки політології неможливо без визначення об'єкта і предмета цієї науки. Об'єкт пізнання - це все те, на що спрямована діяльність дослідника, що протистоїть йому як об'єктивну реальність. Предметом дослідження конкретної науки є та частина, сторона об'єктивної реальності, яка визначається специфікою даної науки. Предмет науки є відтворенням емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виявлення найбільш значущих з точки зору цієї науки закономірних зв'язків і відносин даної реальності.

Об'єктом політології є політична дійсність або політична сфера життя суспільства. Політика належить до числа найбільш складних і основоположних суспільних утворень. Хоча поняття «політика» звично увійшло в науковий і буденний лексикон, визначити його нелегко, як і виділити політичні відносини з усієї сукупності суспільних відносин. Існує безліч тлумачень і визначень політики, що зумовлено багатогранністю самого явища і відповідно складністю його пізнання.

Розглянемо деякі найбільш поширені підходи до розуміння сутності політики та її визначенням. У самому загальному вигляді політика є область відносин між різними спільнотами людей - класами, націями, соціальними групами і шарами. В історичному аспекті виникнення політики пов'язано з соціальної, етнічної, релігійної диференціацією суспільства. У політиці відображаються корінні, довготривалі інтереси різних соціальних груп, пов'язані із задоволенням їх потреб. Політика виступає як інструмент регулювання, супідрядності або примирення цих інтересів з метою забезпечення цілісності суспільного організму.

Розуміння політики як сфери взаємодії різних соціальних груп і спільностей людей отримало назву комунікаційного. Біля джерел його стояв Аристотель. Він розглядав політику як форму спілкування, спосіб колективного існування людини. Відповідно до Аристотеля, людина - істота за своєю природою суспільна і реалізувати себе він може тільки в суспільстві - сім'ї, державі. Держава виступає як вища і всеосяжна форма соціального зв'язку або «спілкування» людей.

У чому ж полягає суть, специфіка політичних відносин як відносин між соціальними групами? Говорячи про політику, ми найчастіше ведемо мову про владу - одного класу над іншим, однієї соціальної групи над іншими. Однією особистістю над масою і т.п. Ядром політики є боротьба за завоювання, утримання і використання влади. Політична влада є реальна здатність соціальних сил реалізувати свої специфічні об'єктивні інтереси, проводити свою волю в політиці й правових нормах.

Таким чином, політика є сфера владних відносин. Влада - першооснова, суть політичних відносин. Тільки на цій основі можна виділити політику, політичні відносини з усієї сукупності суспільних відносин. Класик політичної науки, німецький соціолог М. Вебер підкреслював, що політика «означає прагнення до участі у владі або надання впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи то всередині держави між групами людей, яких він у себе укладає… Хто займається політикою, той прагне до влади. «Визначення політики через владу характерно для багатьох мислителів - Н. Макіавеллі, В. Парето, К. Маркса та ін. Такий підхід до розуміння політики характеризується як силовий, директивний.

У сучасних умовах все більш активну роль в політичному житті, поряд з державою, відіграють політичні партії, громадські організації та рухи, групи тиску. У сукупності вони складають організаційний остов політики, надають їй внутрішню цілісність, дозволяють виконувати певні функції в суспільстві.

Володіння таким ресурсом, як влада, визначає верховенство політики в системі суспільних відносин, обов'язковість політичних рішень для всього суспільства. Основним призначенням політики є управління соціальними процесами як систематичне і цілеспрямоване вплив на суспільство для збереження та оптимального функціонування даного соціально-економічного ладу. Звідси ще один підхід до визначення політики, пов'язаний з поясненням її функцій-управління, підтримання порядку, збереження стабільності соціуму, авторитарного розподілу цінностей і ін. Прихильниками функціонального підходу до розуміння політики є американські вчені Т. Парсонс, Д. Істон, Г. Алмонд і інші представники системного аналізу.

Політика виступає як організаційна та регулятивно-контрольна сфера суспільства, що обумовлено такими її властивостями, як універсальність, всеохоплюючий характер, інклюзивність (включеність у всі сфери) здатність впливати практично на будь-які сторони життя. Функціональність політики не тільки дозволяє їй глибоко впливати на інші сфери суспільного життя, але й пов'язує її з ними.

Розглянуті вище трактування політики не вичерпують усього різноманіття її визначення, але в сукупності дозволяють розкрити сутність політики як соціального явища. Політика є сфера діяльності, пов'язана з відносинами між класами, націями, іншими соціальними групами, що має на меті завоювання, організацію і використання державної влади, управління соціальними процесами.

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів з регулювання взаємодії людей всередині цієї спільноти. У залежності від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, можливе виділення економічної, соціальної, культурної, національної, демографічної та інших видів політики.

Зовнішня політика - це діяльність держави на міжнародній арені, що регулює його стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними органами.

З загальнодержавним, макроуровнем, політики зазвичай пов'язують її основні функції в суспільстві. Вони характеризують найважливіші напрями впливу політики на суспільство. До них відносяться:

а) підтримка і зміцнення цілісності суспільства як складно диференційованої соціальної системи, забезпечення громадського порядку та організованості;

б) розробка цілей всього суспільства і складових її колективних суб'єктів, організація мас і мобілізація ресурсів на їх здійснення;

в) авторитарне, обов'язкове для всіх розподіл дефіцитних цінностей і благ;

г) запобігання і регулювання групових конфліктів; - конституювання складних соціальних суб'єктів (комунікаційна функція). Суть цієї функції досить повно описує англійський політолог Р.М. Беркі: «Політика передбачає: виявлення сенсу існування спільноти; визначення загальних інтересів усіх суб'єктів політики, тобто учасників цієї спільноти; вироблення прийнятних для всіх суб'єктів правил поведінки; розподіл функцій і ролей між суб'єктами або вироблення правил, за якими суб'єкти самостійно розподіляють ролі та політичні функції; нарешті, створення загальнозрозумілих для всіх суб'єктів мов (вербального і символічного), здатних забезпечити ефективну взаємодію і взаєморозуміння між усіма учасниками даного співтовариства».

Крім цих, властивих в більшій чи меншій мірі будь-якому суспільству завдань, політика виконує і ряд специфічних для певних типів соціальних систем функцій. Це - підтримка класового чи соціального панування; захист основних прав людини; залучення громадян до управління державними і громадськими справами, забезпечення соціальної справедливості та загального блага та ін.

Досить детально питання про функції політики розроблено в системному аналізі. Так, один з основоположників теорії політичних систем Г. Алмонд виділяє дві основні групи функцій: функції «введення» - впливу суспільства на політику - і функції «виведення» - впливу політичної системи на суспільство. До функцій «введення»:

- політична соціалізація та залучення громадян до участі в політиці;

- артикуляція інтересів;

- агрегування інтересів. До функцій «виведення» - розробка норм (законів);

- їх застосування;

- контроль за їх дотриманням.

Різноманіття функцій політики свідчить про її глибоке проникнення в суспільство, поширення на дуже різні соціальні явища.

Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер): виробничої, соціальної, духовної, політичної, до якої належать інститути держави і влади. Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо:

- виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства;

- соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів;

- політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно.

Політична система суспільства - інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; винайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державне організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу («Політична система», «Системний аналіз політичного життя»). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної теорії, позаяк окремі факти значущі лише в межах загальних моделей, які сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем.

На думку Д. Істона, політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Досліджуючи її, за Істоном, необхідно застосовувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дає змогу аналізувати активність груп під впливом соціального оточення. Політичне життя є неврівноваженою системою, у якій весь час відбуваються порушення та встановлення рівноваги. Тому й політичні системи бувають стійкими та нестійкими. Цілковита стійкість політичної системи недосяжна. Але вона постійно перебуває в пошуку стійкості. На цей процес впливає людина. Саме тому Д. Істон визначає політику як процес винесення обов'язкових рішень і дій не лише щодо реалізації цінностей та ідеалів, а й щодо відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах. На його думку, кожна конкретна політична система має свої межі, у яких її політичні рішення обов'язкові та реально виконуються. Вплив довкілля на політичну сис-тему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає частиною системи. Вплив політичної системи на оточення відбувається через вихід інформації у формі рішень та політичних дій, що є результатом функціонування системи. Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї висловив і американський політолог Г. Алмонд («По-рівняльні політичні системи», «Порівняльний політичний аналіз»). Політичну систему він розглядає як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Його погляди зведені до таких принципів: будь-яка політична система має свою структуру; всі політичні системи здійснюють однакові функції; кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад); всі політичні системи змішані в культурному значенні (відсутність «чистого» правлячого режиму). Введення інформації, за Г. Алмондом, це політична соціалізація населення як важливого чинника політичної культури та аналіз інтересів, політичних комунікацій (зв'язків різних політичних сил). Функції виходу інформації: встановлення правил (законодавча діяльність), застосування правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформлення), без посередній вихід інформації (практична діяльність у сфері внутрішньої та зовнішньої політики). Найважливіша функція політичної системи - вивчення та з'ясування особливостей ситуації.

Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.

Структура політичної системи - сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи - політична влада - зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів - волі, авторитету, права, сили. Отже, влада - це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це - міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Політична організація суспільства. Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії - певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства.

Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Це відбувається, коли економічні методи вирішення питань стають неефективними і колектив перебирає на себе політичні функції. Для цього він повинен бути спроможний ухвалити самостійне політичне рішення, мати засоби й можливості для його реалізації.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів. Засоби масової інформації. Вони є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації - це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму. Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.

Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.

Функції політичних систем. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:

- вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства;

- організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм;

- координація окремих елементів суспільства;

- легітимізація (діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм);

- політична соціалізація (залучення людини до політичної діяльності суспільства);

- артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, які виробляють політику);

- агрегування інтересів (узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення);

- стабілізація (забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом).

політика аристотель суспільство держава

Размещено на Allbest.ru