Політико-правові ідеї Томаса Мора
Т. Мор як родоначальник утопічного соціалізму, його творчість, аналіз книги "Утопія". Особливості вчення Т.Мора про ідеальну державу. Причини становлення національної політико-правової ідеології в Україні. М. Костомаров як ідеолог лібералізму в Україні.
Рубрика | Политология |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 20.04.2012 |
Размер файла | 60,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
томас мор соціалізм утопія
Перші паростки ідеології комунізму сягають ще ХV-ХVI століть. В період первісного накопичення капіталу виникають теорії, які критично реагують на явища, пов'язані з соціальною диференціацією, що поглиблювалася. І хоча ці теорії виникають на початку раннього капіталізму, в них вже передбачаються перспективи (насамперед антагоністичні) капіталістичного суспільного ладу і висловлюються ідеї соціальної рівності людей. Це передбачення має утопічний і ілюзорний характер, так як віддзеркалює об'єктивно неіснуючі суспільні умови і сили тодішнього суспільства.
Утопічні вчення ХVI ст. пов'язані перш за все з працями англійського гуманіста Томаса Мора та італійського монаха Томмазо Кампанелли.
Томас Мор (1479-1555) походив з багатої родини королівського юриста. Його гуманістичний світогляд сформувався ще в Оксфордському університеті, центрі тодішніх англійських гуманістів. Як член парламенту, він сміливо виступає проти фінансових махінацій короля Генріха VII, проти його деспотизму. Цим він сприяв зростанню свого авторитету серед лондонської дрібної буржуазії. На королівській службі в якості канцлера Генріха VIII він стає супротивником реформаторських зусиль короля. Згодом був страчений.
На відміну від Ж. Бодена, який захищавабсолютизм і приватну власність, представники так званого утопічного соціалізму Т. Мор і Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вони вважали приватну власність. До проблематики держави мислителі-соціалісти звертались у пошуках відповіді на питання про те, якою має бути держава, щоб забезпечити рівність і справедливість, покінчити з тиранічними формами правління.
Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478--1535). Свої погляди він виклав у праці «Утопія» (1516), в якій різко засудив тогочасні англійські соціальні і політичні порядки -- злиденність мас, нерівність і несправедливість, злочинність тощо, головною причиною яких вважав приватну власність. На думку Т. Мора, суспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і з допомогою законів, які нав'язують народу від імені держави.
Існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в уявній державі Утопія. Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням. Праця обов'язкова для всіх, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується всім необхідним. Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов'язані з жадібністю та егоїзмом людей, їхнім прагненням попри все збільшити власне багатство.
Утопія є державно-організованим суспільством. її політичний устрій, який Т. Мор вважає ідеальним, ґрунтується на засадах свободи, рівності й демократизму. Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель (принцепс), обираються народом, звітують перед ним і зобов'язані діяти в його інтересах. Правитель обирається по життєво, але може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату і народних зборів. Як бачимо, симпатії Т. Мора на боці своєрідної змішаної форми державного правління, яка поєднує в собі монархічний, аристократичний і демократичний елементи.
В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет і політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568--1639). У своїй праці «Місто Сонця» (1602 p., надрукована в 1623 p.), наслідуючи Т. Мора, він стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, який відповідає інтересам простого народу, автор вважає такий, що заснований на суспільній власності. Подібний лад встановлено у місті Сонця. Там відсутня приватна власність, праця має обов'язковий характер, громадяни забезпечені всім необхідним. Причому, на відміну від Т. Мора, Т. Кампанелла вводить суспільну власність навіть на предмети особистого вжитку. У місті Сонця все детально регламентується, навіть особисте життя кожного громадянина.
Томас Мор як засновник утопічного соціалізму
Грецький термін ou topos позначає «місце, якого немає». Від цього слова сер Томас Мор використав слово «утопія» для позначення ідеального гуманістичного суспільства. Його книга «Утопія» була надрукована латинською мовою в 1516 році, і в англійському перекладі в 1551. Мор писав у той час, коли соціальні інститути, що формували суспільство Середніх віків, починали руйнуватися.
Утопічний соціалізм як велике досягнення суспільної думки, що став одним з найважливіших джерел наукового комунізму, народженням багатьох ідей зобов'язаний Томасу Мора. Написана Мором у 1516р. «Утопія» дала назву домарксистському соціалізму. У своїх здобутках Мор запропонував зовсім нові для його епохи демократичні початки організації державної влади, поставив і вирішив з гуманістичних позицій правові проблеми, що сформувалися в період становлення капіталістичної формації, зародження ранньокапіталістичних відносин погляди Мора не втратили свого історичного значення. Його проект ідеальної держави викликає і нині гострі зіткнення думок учених різних країн. Життя і діяльність Т.Мора, ученого, поета, юриста і державного діяча, привертає увагу багатьох дослідників.
Кінець 15 ст. знаменував собою настання нового часу. Тенденції економічного розвитку цього періоду обумовили початок процесу первісного нагромадження капіталу. В Англії й інших найбільш розвинутих країнах Європи зароджуються нові суспільні відносини - капіталістичні, з'являються нові класи, формуються нації, підсилюється централізація державної влади, що підготовляє перетворення станово-представницьких монархій в абсолютистські. З особливою силою виявляються нові віяння в ідеології, що стає тією першою ареною, де розпалюється битва проти феодалізму, духовного поневолення людини католицькою церквою, проти схоластики і марновірства.
В Італії вже в 14-15 ст., а в інших країнах Європи з кінця 15 - початку 16 століття настає епоха Відродження - розгортається рух, що йде під прапором «ренесансу» античної культури. Приблизно в той же час з'являються ідеологічні течії гуманізму і реформації церкви. Кожна з них мала свою форму прояву і гамою суспільно-політичних ідей.
Переважна більшість гуманістів епохи Т.Мора були людьми помірковано прогресивних поглядів. Вони закликали до розвитку освіти, викорінюванню хабарництва і неуцтва в державному апараті, зм'якшенню жорсткостей у законах, але не більше того. Однак у надрах гуманізму виникли і більш радикальні вчення. Автором одного з них став Т.Мор - видатний англійський гуманіст 16 ст. Його політико-правові погляди не просто відбили появу нових суспільних і політичних відносин, але, насамперед, розкрили властиві їм внутрішні протиріччя.
В Англії того часу первісне нагромадження капіталу в небачених розмірах викликало занепад дрібних товаровиробників, - як ремісників, так і селян. Особливо сильно постраждали копігольдери - люди особисто вільні, але володівши своєю землею тимчасово, по «копіях» - середньовічним документам, продовження дії яких після встановленого терміну цілком залежало від лендлорда - феодального власника землі.
У зв'язку з розвитком англійської сукняної промисловості різко зросла потреба в сировині для неї, що спричинило наприкінці 15 - початку 16 століття стрімке зростання вівчарства. У країні йшло масове перетворення орних земель, що належали великим землевласникам, у пасовища. Лендлорди різко розширили практику так званого «обгородження» - захоплення й обгородження общинних земель, у котрі входили і споконвічні селянські наділи. Таке величезне число селян було розорено і зігнане із своїх земель, навіть бурхливий розвиток промисловості не міг забезпечити їх зайнятість.
Одночасно англійська держава встановила так звані закони про бродяжництво, що одержали в історії найменування «кривавого законодавства».
Буржуазія з моменту свого виникнення була обтяжена своєю власною протилежністю, при кожнім великому буржуазному русі спалахували самостійні рухи того класу, що був більш-менш розвинутим попередником сучасного пролетаріату. До їх числа відносилися рухи Т.Мюнцера й анабаптистів під час Реформації і селянської війни в Німеччині на поч. 16 ст., Г.Бабефа - у роки французької буржуазної революції кінця 18 ст.
Вчення Т.Мора про ідеальну державу виникло в епоху, коли протиріччя буржуазних суспільних відносин уже починали проявлятися, незважаючи на збереження основ феодалізму, але питання про правильний устрій суспільства ще не міг бути тоді вирішений у силу відсутності капіталістичного виробництва і породжуваного ним промислового пролетаріату.
«Утопія» Томаса Мора
Добре знаючи соціальне і моральне життя своєї батьківщини, англійський гуманіст, Томас Мор, перейнявся співчуттям до нещасть її народних мас. Ці його настрої й одержали своє відображення в знаменитому здобутку з довгим заголовком у дусі того часу - "Дуже корисна, як і цікава, воістину золота книжка про найкращий пристрій держави і про новий острів Утопія...". Вона була видана при безпосередній участі Еразма Роттердамського, близького друга, що присвятив йому свою "Похвалу дурості", закінчену в будинку Мора, у 1616 р. і відразу одержала велику популярність у гуманістичних колах.
Гуманістичний світогляд автора "Утопії" привів його до витоків великої соціальної гостроти і значимості, особливо в першій частині цього твору. Проникливість автора аж ніяк не обмежувалася констатацією жахливої картини соціальних нещасть, підкресливши в самому кінці свого твору, що при уважному спостереженні життя не тільки Англії, але і "усіх держав", вони не являють собою "нічого, крім деякої змови багатих, під приводом і під ім'ям держави думаючих про свої вигоди".
Уже ці глибокі констатації підказали Мору основний напрямок проектів у другій частині "Утопії". Численні дослідники цього твору констатували не тільки прямі, але і непрямі посилання на тексти й ідеї Біблії (насамперед євангельські), особливо ж античних і ранньохристиянських авторів. З усіх творів, що зробили на Мора найбільший вплив, виділяється платонівська "Держава". Багато гуманістів, починаючи з Еразма, бачили в "Утопії" довгоочікувану суперницю цього найбільшого творення політичної думки.
Якщо чи не саму характерну, визначальну рису соціально-філософської доктрини, що лежить в основі "Утопії", складає трактування громадського життя, мислиме в ідеальній державі. Послідовний же анти індивідуалізм із необхідністю вимагає скасування приватної власності. Максимальна рівність у розмірах власності і супутнього їм рівності в споживанні - часта вимога народно-опозиційних рухів в епоху середньовіччя, що одержували звичайно релігійне обґрунтування. Елементи його є й у Мора як активного прихильника "християнського гуманізму", що звертався до первісного християнства з його ідеалами вселюдської рівності. Європейському суспільству XVI сторіччя, заснованому на соціальній нерівності, Т. Мор протиставляв свій ідеал - глибоко продуману схему суспільного ладу, при якому немає приватної власності. Усі матеріальні блага належать тут більшості. Загальними в Утопії є не тільки природні багатства - земля і її надра, але і вся продукція суспільного виробництва, що також надходить у розпорядження всіх громадян. Держава в особі сенату робить облік і розподіл продуктів споживання в інтересах усього суспільства. На відміну від деяких древніх утопій, наприклад держави Платона, де головна увага приділялась суспільному споживанню і спільності споживання, Т. Мор основне значення додавав пошуку справедливої системи організації виробництва. В Утопії достаток усіх матеріальних благ. Які його джерела? Насамперед, в Утопії немає приватної власності, а продуктивна праця обов'язкова для усіх. Тут немає вільних: крім землеробства, яким зайняті всі, кожний вивчає яке-небудь ремесло як спеціальне, а іноді навіть і кілька ремесел. Таким чином, в Утопії зовсім немає людей, які б вели паразитичний спосіб життя.
Оскільки в Утопії все населення зайняте суспільно корисною працею, там достаток продуктів, необхідних "для життя і її зручностей", і діє справедливий принцип розподілу всіх матеріальних благ - по потребах.
Велика увага Мор приділена організації праці в досконалому суспільстві, спеціально розглядаючи проблему тривалості робочого дня. Останнє завжди мало велике значення для дрібного селянського господарства. Особливу вагу здобуває проблема робочого часу в період появи капіталістичної мануфактури і фермерства. У XVI ст. це не менш важлива проблема і для цехової промисловості. Майстри прагнули, якнайбільше збільшити робітник день, примушуючи підмайстрів і учнів працювати від зорі до зорі. Підприємці-мануфактуристи (наприклад, у сукняній промисловості) доводили тривалість робочого часу до 12-15 годин на добу.
Не випадково, звертаючись до положення трудового люду в Англії епохи первісного нагромадження капіталу, Т. Мор вказував на надзвичайно жорстоку експлуатацію народу. Мор встановлює шестигодинний робочий день. Посадові особи, що спостерігають, щоб "ніхто не сидів у ледарстві", стежать також і за тим, щоб ніхто "не працював з раннього ранку до пізньої ночі" і не стомлювався "подібно худобі". Весь вільний час дозволяється кожному проводити за своїм розсудом.
Отже, проектуючи нову організацію праці, розглянутої як обов'язок кожного громадянина, Мор стверджував, що така система трудової повинності, як в Утопії, аж ніяк не перетворює працю в тяжкий тягар, яким він був для трудящих усієї тодішньої Європи. Навпроти, підкреслював Мор, "влада" в Утопії аж ніяк не хочуть примушувати громадян до зайвих праць. Тому, коли немає потреби в шестигодинній роботі, а в Утопії це буває досить часто, держава саме скорочує "кількість робочих годин". Система організації праці як загальної трудової повинності переслідує "тільки одну мету: наскільки дозволяють суспільні нестатки, позбажити усіх громадян від тілесного рабства і дарувати їм якнайбільше часу для духовної волі й освіти. Тому що в цьому полягає щастя життя".
Проблематика "Ідеального суспільства"
У концепції Т. Мора технічний прогрес не є визначальним. Будучи утопістом, Мор вірив, що достаток матеріальних благ може бути досягнуто знищенням соціального паразитизму і системою загальної трудової повинності.
Однак низький рівень техніки, на якій ґрунтувалося все господарське життя Утопії (де переважав ручну працю), не дозволив би цілком задовольнити потреб навіть такого "ідеального суспільства", про яке мріяв Т. Мор.
Проблему тяжких і неприємних робіт Мор вирішує, використовуючи рабство чи апелюючи до релігії. Наприклад, при суспільних трапезах усе найбільш брудні і трудомісткі роботи виконуються рабами. Раби, зайняті такими видами праці, як забій і свіжування худоби, ремонт доріг, очищення ровів, рубання дерев, перевезення дров і т.д. Але поряд з ними "рабську працю" несуть і деякі вільні громадяни Утопії, що роблять це в силу своїх релігійних переконань. У своїх теоріях Т. Мор виходив з рівня розвитку виробничих сил і традицій своєї епохи.
Почасти цим вказується навмисна скромність і невибагливість утопійців в задоволенні своїх повсякденних потреб. У той же час, підкреслюючи простоту і скромність побуту утопійців, Мор виражав свідомий протест проти соціальної нерівності в сучасному йому суспільстві, де вбогість більшості вживалась з розкішшю визискувачів. Теорія Мора близька ідеям примітивного зрівняльного комунізму середніх століть. За плечима Мора вантаж середньовічних традицій християнської проповіді про необхідність самообмеження, поваги до бідності й аскетизму. Однак головне пояснення проблеми - у своєрідному гуманістичному відношенні до праці. Для гуманістів XV-XVI ст. праця для забезпечення засобів існування - це "тілесне рабство", якому вони протиставляли духовну, інтелектуальну діяльність, гідну заповнювати дозвілля людини (otium). У жодного гуманіста, у тому числі і Мора, при всій його повазі до простих людей праці, ми не зустрінемо праці, ми не зустрінемо апології праці як такого.
Основною господарською одиницею Утопії є родина. При найближчому ж розгляді, однак, виявляється, що родина в утопійців незвичайна і формується вона не тільки за принципом споріднення. Головна ознака утопійської родини полягає в її професійній приналежності до визначеного виду ремесла.
Томас Мор неодноразово підкреслює, що відносини в родині строго патріархальні, "на чолі господарства стоїть найстарший. Дружини служать чоловікам, діти - батькам і взагалі молодші - старшим". Крім того, в Утопії поширене шанування предків. Т. Мор перелічує ремесла, якими займаються в окремих сімействах: це звичайно "прядіння чи вовни обробка льону чи ремесло мулярів".
Ремеслом займаються усі - і чоловіки, і жінки. Однак жінки мають більш легке заняття, вони звичайно обробляють вовну і льон. Залучення жінок у суспільне виробництво нарівні з чоловіками, безсумнівно, факт дуже прогресивний, тому що саме тут закладаються основи рівноправності між статями, що, незважаючи на патріархальний характер сімейного укладу, в Утопії усе-таки в наявності.
Патріархальні відносини в родині дозволяють історику розглянути реальний прототип сімейної громади утопійців - ідеалізовану ремісничу громаду середніх століть. Ми говоримо "ідеалізовану", маючи на увазі ту обставину, що до початку XVI ст., коли писав Мор, цехова організація піддавалася дуже істотній еволюції. Криза цехового ладу зародження капіталістичної мануфактури призвела до різкого загострення внутріцехових відносин - між майстром, з одного боку, і підмайстром і учнем - з іншої. Наприкінці середніх віків цехова організація здобувала усе більш замкнутий характер, щоб цехи могли протистояти конкуренції зростаючої капіталістичної мануфактури. Становище учнів і підмайстрів усе більш наближалося до стану найманих робітників.
Створюючи свій господарський ідеал сімейної ремісничої громади, Томас Мор, природно, змушений був відштовхуватися від сучасної йому пануючої форми організації міського ремесла. Автор "Утопії" виразно ідеалізував ремісничу організацію середніх віків з її системою поділу праці і спеціалізації, а також рисами сімейно-патріархальної громади.
Головним виробничим осередком у сільському господарстві Утопії є велика громада, що нараховує не менш 40 чоловік - чоловіків і жінок і ще двох приписаних рабів. На чолі такого сільського "сімейства" стоять старші розпорядник і розпорядниця.
Таким чином, штучно створений і підтримуваний в Утопії сімейно-патріархальний колектив є, по думці Мора, найбільш прийнятною формою організації праці, як у ремеслі, так і в землеробстві.
На відміну від традиційного порядку речей, коли місто виступало як визискувача і конкурента стосовно сільської округи, Мор виходить з того, що в Утопії жителі міста вважають себе стосовно сільської округи "скоріше власниками, чим власниками цих земель".
Автор "Утопії" спробував по-своєму перебороти історично сформовану протилежність між містом і селом. Т. Мор бачив, що землеробська праця в умовах Англії XVI ст. і тодішньої техніки сільського господарства були важким тягарем для тих, хто займався цим усе життя. Прагнучи полегшити працю хлібороба у своєму ідеальному суспільстві, Т. Мор перетворює землеробство в обов'язкову повинність усіх громадян.
Томас Мор майже не додає значення технічному прогресу для подолання відсталості села і полегшення праці хлібороба. Проблема розвитку продуктивних сил суспільства на основі технічного прогресу явно недооцінювалася ним. И хоча утопійці з успіхом застосовували штучне розведення курчат в особливих інкубаторах, проте, сільськогосподарська техніка в цілому в них була досить примітивною. Але і при низькому її рівні утопійці сіють хліб і вирощують худобу в набагато більшій кількості, ніж це потрібно для власного вживання; рештою вони поділяються із сусідами. Т. Мор вважав подібний порядок речей цілком можливим і розумним в такій державі, як Утопія, де немає приватної власності і де відносини між містом і сільською округою засновані на взаємній трудовій підтримці. Усе, що потрібно для сільської місцевості, хлібороби Утопії одержують з міста. Рішення проблеми протилежності між містом і селом і створення достатку сільськогосподарських продуктів досягається не за рахунок удосконалення техніки, але за рахунок більш справедливої, з погляду утопіста, організації праці.
Політико-правова ідеологія ліберального та демократичного рухів
У XIX сто розвиток політичної та правової думки в Україні відбувався під впливом соціально-економічних відносин, визначуваних занепадом феодалізму і зародженням капіталістичного ладу. Крім того, на становлення національної політико-правової ідеології значною мірою вплинула діяльність таємної політичної організації Швнічного та Південного товариств, повстання декабристів у Петербурзі й Чернігівському полку, що були придушені.
Становлення ліберального й демократичного напрямків політичної та правової думки в Україні пов'язане з діяльністю таємного Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846--1847 pp.), до якого належали Тарас Шевченко (1814--1861), Микола Костомаров (1817--1885), Георгій Андрузький (1827--?) та ін.
Т. Шевченко був противником абсолютної монархії. Державний устрій тогочасної України він уважав продовженням необмеженої влади монарха Росії, яка реалізувалася за допомогою гетьманів, а потім панів. Т. Шевченко писав, що українські пани хіба що базікають про неньку Україну, про волю, а в житті укладають вигідні для себе соціально-політичні угоди, прагнуть мундирів дворянських, а з селян деруть шкуру.
Поет схилявся до ідеї буржуазної республіки, оскільки там не було одновладдя, функціонував представницький орган, громадяни мали рівні права. Гарантом від сваволі, вважав він, повинен бути "праведний закон", що розглядається як синонім правди і справедливості. Але закон, який діє в державі, де існує нерівність, не може бути праведним.
Взагалі Т. Шевченко прагнув утворення незалежної демократичної Української держави з колегіальною формою реалізації політичної влади на засадах участі в управлінні державою широких верств населення. Однією з важливих умов побудови такої держави була правова реформа після насильницької зміни форми державного устрою.
Ідеологом лібералізму в Україні був Микола Костомаров. Основу його політико-правової концепції складали думки про федерацію, республіканський лад, громадянські свободи. Ці ідеї він виклав у програмах кирило-мефодіївців, а також в окремих статтях і працях "Думки про федеративний принцип у старій Русі", "Дві руські народності", "Книги буття українського народу" та ін.
Розглядаючи форми правління, М. Костомаров критикував монархію, відзначав, що український народ завжди прагнув до демократичних форм державного устрою.
У програмних документах товариства автор висловив критичне ставлення до самодержавства, пропонував скасувати кріпосне право, встановити юридичну рівність, не застосовувати смертної кари. Необхідною умовою нового державного устрою він уважав свободу господарської діяльності, свободу совісті, освіту народу. Програма передбачала побудову слов'янської федерації християнських республік, поширення християнського суспільного ладу на весь світ як наслідок здійснення слов'янами християнського заповіту.
Християнське слов'янське об'єднання мало складатися з незалежних республік, побудованих на демократичних засадах, на чолі з президентом, який репрезентує виконавчу владу, і соймом - законодавчим органом. В автономних республіках мали бути однакові основні закони, однакова грошова система, координовані зносини з іншими державами, а також спільне військо. Програмою передбачалося утворення спільних керівних органів слов'янської федерації, обрання президента і конгресу на чотирирічний термін.
Складовою такого союзу мала бути незалежна Україна, яка підтримувала б ідейно-культурні та релігійні зв'язки з іншими республіками за принципами християнської моралі.
Ще одну систему політико-правових поглядів виклав член Кирило-Мефодіївського товариства юрист Георгій Андрузький у "Начерках конституції республіки", вилучених у нього під час обшуку в березні 1850 р.
Попервах Г. Андрузький був прибічником обмеженої монархії, а потім дійшов висновку про необхідність її заміни. У згаданому проекті конституції основою суспільного життя визначалася громада. Держава мала об'єднати сім автономних штатів на чолі зі своїми президентами (Україну з Причорномор'ям, Кримом і Галичиною, Польщу, Литву, Бессарабію, Сербію, Болгарію, Дон).
Для Росії місця в складі федерації, запропонованій Г. Андрузьким, не передбачалося. Ба більше -- він уважав, що для створення незалежної України необхідно зруйнувати Росію!
Кожен штат поділявся на області, області -- на округи, а округи -- на громади, що складалися з сімейств. Управління в громадах здійснювалося через управу, яка поєднувала розпорядчу, виконавчу і судову владу. На чолі управи стояв голова, до неї входило трое-четверо старшин, десять депутатів від громади, священнослужитель, декілька писарів, а також один місцевий житель із гімназичною освітою.
Управа вирішувала всі питання місцевого значення демократично, через голосування, карала за порушення закону (оголошувала догану, накладала штраф, піддавала ув'язненню в тюрмі на строк від одного до семи днів).
На рівні округу діяла окружна палата за такими ж принципами, як і управа у громаді. Депутати обиралися на два роки. Виконавчою та розпорядчою владою було окружне правління в складі окружного начальника, його заступника і трьох радників. На цьому рівні діяли поліція та совісний суд. До складу суду входили суддя (депутат від палати) і депутати від думи. Дума обиралася на один рік із купців і ремісників.
На рівні області проектом А. Андрузького передбачалися обласна палата, обласне управління, поліція, магістрат, інші інституції соціального напрямку (опікунська рада, навчальні заклади, будівельно-шляхове управління тощо).
У складниках держави -- штатах законодавчою владою був сенат, виконавчу владу очолював президент, при якому знаходився цензурний комітет. До гілки виконавчої влади входили комітети -- внутрішніх справ, тюремний, промисловий, фінансовий та наглядовий. Штати мали вищі навчальні заклади: академії наук і мистецтв, народного слова, медичну, а також вищий жіночий заклад виховання.
Усі штати об'єднувала державна надбудова, що складалася з Законодавчих зборів, Державної ради, куди входили президент республіки, міністри, прокурор, а також президенти штатів. На цьому рівні діяли міністерства фінансів і промисловості, військово-морське, а також міністерство юстиції, чого не було на рівні штатів. Міжнародні відносини здійснювалися тільки на рівні держави, тут передбачалося міністерство закордонних справ. Окрім означених органів виконавчої влади, проект передбачав міністерство внутрішніх справ, тюремний комітет, посаду державного прокурора. Як і в автономних штатах, у державі діяв наглядовий комітет.
Погляди представників Кирило-Мефодіївського товариства на державу і право мали велике значення. Рушійною силою історії вони вважали народ, а його інтереси -- єдиним критерієм історичної оцінки, що було дуже важливим для усвідомлення необхідності заміни монархії демократією.
Розвиток політичної та правової ідеології
Значний внесок у розвиток політичної та правової ідеології ліберального й демократичного рухів в Україні зробив Михайло Драгоманов (1841--1895) -- талановитий філософ, публіцист, історик і вчений. Він створив концепцію суспільства, що грунтується на ідеї асоціації гармонійно розвинених особливостей. Реалізація цього ідеалу, вважав він, можлива за федералізму з максимальною децентралізацією влади та самоврядуванням громад і областей.
М. Драгоманов розробив проект конституційного перетворення Російської імперії на децентралізовану федеративну державу. Він був переконаний, що терор і диктатура не можуть бути засобами побудови прогресивного суспільно-політичного ладу. У його проекті передбачався новий устрій держави на засадах політичної свободи, яка гарантуватиме права людини і громадянина, скасування тілесних і смертної кар, недоторканність житла без судової постанови, таємність приватного листування, свободу слова, друку, совісті й віросповідання. Церква відділялася від держави. На сторожі прав і свобод стояв суд. Усі громадяни, які досягли 21-річного віку, наділялися виборчими правами, а з 25-річного віку вони могли бути обраними до складу зборів, а також на державні посади.
У державно-правовій концепції М. Драгоманова передбачалися три гілки влади: законодавча, виконавча й судова. Законодавча влада належала двом думам -- державній і союзній. Зміни в основні закони мали вноситися в разі згоди третин голосів членів обох дум і затверджуватися Державним собором, обираним зі складу двох дум, а також делегатами від обласних зборів.
Головою держави міг бути імператор з успадкованою владою чи обираний голова Всеросійського державного союзу. Глава держави призначав міністрів, відповідальних перед обома думами.
Разом із державною ланкою влади на місцевому рівні передбачалося самоуправління: громадське (в містах і селах), волосне, повітове та обласне. Самоуправління репрезентували сходи і збори, яким були підзвітні всі посадові особи, крім суддів. На рівні міст, волостей, повітів та областей обиралися думи, а з їхнього складу -- управи.
До функцій обласних дум та їхніх управ входили вирішення місцевих господарських проблем, питання благоустрою, нагляд за економічною діяльністю, організацією освіти і под.
Зносини місцевих органів самоуправління з загальносоюзними, зокрема з міністрами, регулювалися законодавством. Можливі суперечності розглядалися Верховним судом.
До третьої гілки влади -- судової, окрім Верховного суду (сенату), входили судові палати обласних, повітових і міських дум. Статус суддів визначався законом. Члени Верховного суду призначалися довічно главою держави, їм належало мати вищу юридичну освіту і практику роботи в судових палатах.
Силові структури діяли на обох рівнях. На загальносоюзному рівні утворювалася невелика армія, а в областях -- ополчення. Поліція підпорядковувалася думам у містах і повітах.
Отже, своєю державно-правовою концепцією М. Драгоманов пропонував парламентську державу з засадами самоуправління, яка впливала б на соціальну та економічну сфери суспільства, надавала б великого значення просвітництву й законодавству, які уможливили б реформаційні зрушення.
Певний внесок у розвиток політичної та правової думки в Україні належить філософу й письменникові Івану Яковичу Франкові (1856--1916). У його політичній творчості знайшли відображення соціальні та економічні процеси, що мали місце на межі XIX--XX ст. у Галичині, яка зазнавала утисків з боку Австро-Угорської монархії, польських поміщиків і капіталістів.
І. Франко був політичним діячем і за підтримки М. Драгоманова став одним з організаторів радикальної партії з демократичною програмою. У 1877 р. зазнав арешту за пропаганду соціалізму. І. Франко був і видатним ученим. У 1893 р. він захистив докторську дисертацію у Відні. Питання філософії, політики і права, держави та особи знайшли відображення в його творах "Формальний і реальний націоналізм", "Що таке прогрес", "Про соціалізм", "Наука та її взаємини з працюючими класами" та ін. І. Франко поділяв деякі погляди К. Маркса і Ф. Енгельса, знайомився з їхніми працями. За І. Франком, з виникненням приватної власності виникає і держава з притаманними їй апаратами управління і примусу. Він був прибічником ідеї про те, що політичні інститути, політика і право випливають з економічних відносин, які панують у суспільстві. Відносно цього він зауважував, що цивільне право, а деякою мірою і кримінальне, базуються на існуючому соціальному устрої. І. Франко був категоричним противником необмеженої монархії, називав її царством тиранів і кровопивців -- багатіїв, тюрмою народів, машиною, яка душить Україну і всю Росію. Він уважав, що людина споконвіку прагне єдиної мети -- щастя. А щоб досягти цього, треба змінити суспільний лад -- монархію, де не тільки діла, а й думки та прагнення кожної людини пригноблюються "машиною темного царства". Так само засуджував він державу, де панувала експлуатація людини. Новий устрій суспільства, за І. Франком, можливий за допомогою народної революції, під якою він розумів низку таких культурних, наукових і політичних чинників, які змінюють усі основи й попередні поняття і скеровують розвиток народу в інший бік.
Філософ мріяв про такі закони, які відображали б справедливість у всіх сферах суспільного життя. Поняття "право" і "закон" він розглядав як генетично пов'язані, але не тотожні інститути; до законів відносив укази уряду Австрії, а також нормативно-правові акти парламенту і Галицького сейму.
Чинне в Австрії законодавство він уважав соціально спрямованим на захист інтересів приватних власників. Такої ж думки тримався він і щодо Конституції Австрії 1867 p., яка не брала до уваги просту людину.
Право, писав із цього приводу І. Франко, це тільки щит, яким прикривається безправ'я, оскільки в реальності немає прав і свободи, що проголошені законами.
Правову систему Австрії мислитель розглядав як таку, що не відповідає принципам справедливості, бо в її практиці мали місце арешти, обшуки та інші дії слідства без санкції прокурора, а також утримання під арештом без вироку суду або заочне засудження.
Чинну Конституцію Австрії та її правову систему І. Франко влучно характеризував у своїх "Тюремних сонетах", у нарисах тюремного життя ("На дні", "До світла"), а також у сатиричних творах "Дві конституції", "Історія однієї конфіскації" та ін. Проте І. Франко вважав за можливе використати чинне на той час право для підвищення політико-правової свідомості людей, що сприяло б розумінню необхідності демократичних змін у суспільстві. Він пропонував домагатися від законодавчих органів впровадження прямого й рівного виробничого права, що дало б змогу на першому етапі розширити коло виборців, а на другому -- заволодіти політичною владою в країні. Вважав за необхідне утворення соціалістичної партії та завоювання нею більшості місць у парламенті, планував за допомогою парламентської діяльності домогтися радикальних змін у соціальному та економічному житті. I. Франко погоджувався з тим, що кожна нація має природне право на політичну самостійність, яка можлива також через утворення автономій країв і народностей. Можна припустити, що він схвалив би федеративну республіку, де наявна політична і юридична рівність народів. У реформованому суспільстві, на його думку, держава змінить свою форму, на перший план вийде громадська думка, а інститути держави буде наділено здебільшого виконавчими функціями. Це дало б змогу гарантувати особисті права і свободи громадян.
Багато уваги проблемам політики і права, державі та її формам, національній і політичній свободі, способам її досягнення приділила українська поетеса і громадська діячка Леся Українка (Лариса Петрівна Косач; 1871--1913).
Скоріше за все їй імпонувало суспільство, де гарантувалися б рівність і можливість всебічного розвитку особистості, її погляди можна вважати близькими до екзистенціальних, бо проблема особистості, її існування у світі вийшли в неї на перший план. Леся Українка була прибічницею теорії насильства в походженні держави, оскільки вважала, що це пов'язано з завоюванням одного народу іншим. Держава в її розумінні -- продовження того ж насильства, бо політична влада сконцентрована в руках панівного класу, найсильнішого в економічному плані. В державі існує право, яке закріплює насильство. Тому всі форми правління, які мали місце в історії, деспотичні.
Деспотичною, насильницькою формою правління, на її думку, була Російська імперія, яка спиралася на силу, а економічно сильніша меншість панувала над людьми, пригнічувала особистість. Ідеальним Леся Українка вважала республіканський устрій, прототип якого вбачала у Швейцарській конфедерації. Проте буржуазна республіка, на її думку, не може повністю надавати умови для повної реалізації прав свобод людини, оскільки тут присутні елементи економічного насильства, закріплені в соціальне скерованому праві. Конституцію Австрії та її державний устрій поетеса оцінювала так само, як І. Франко.
Значну увагу Леся Українка приділяла співвідношенню людини й держави, свободи і влади. Для неї свобода особистості -- широкомасштабне суспільне явище, яке не може бути реалізоване без економічної та політичної свободи. Сама наявність закріплених у юридичних актах політичних та інших прав особистості, на її думку, ще не дає підстав твердити, що вони можуть бути вільно реалізовані, позаяк насильницька держава цьому не сприяє.
Розглядаючи проблему свободи, прав особистості та її співвідношеная з державою, Леся Українка виходила з концепції природного права. Останнє реалізується через свободу волі. Воля ж -- це право кожної людини робити все, що їй заманеться, аби тільки не заподіювати шкоди іншим людям. Свої природні права, серед яких головними є право на життя і свобода, людина повинна обороняти всякими засобами, і навіть "збройною рукою". Люди, які не розуміють чужих прав, не вміють поважати чужої волі, дбають лише про свої права, а чужими нехтують, -- злочинці. Проти них, на охорону прав людини, мають стати закон, право і суд. Політична та економічна воля (свобода) зв'язані між собою, залежать одна від одної, їх реалізація залежить від державного ладу, а позаяк у різних країнах він різний, то люди не скрізь мають однакові права, однакову політичну волю.
Із політико-правової концепції Лесі Українки випливає, що людські та громадські права можуть бути реалізовані тільки в державі з демократичною республіканською формою правління, оскільки там, де є пани й піддані, свободи для підданих немає, вона є тільки для панів, їхні свобода, право підтримуються законом і державою з її інститутами: грошовою системою, військом, поліцією, урядом.
Висновки
Творчість Мора є яскравим виразом гуманістичного морального ідеалу, вченням про гідність людини і її свободу. Трагічні обставини його смерті ніби означали кінець мрій про золотий вік.
В своєму головному творі «Книга воістину золота і однаково корисна, як і дотепна, про найкращий устрій держави і про острів Утопія» він розмірковує про соціальні і політичні проблеми епохи. Книга написана в формі діалогу, в якому приймаються і офіційні політичні установки. В першій частині роботи дається критика англійського суспільного устрою, у другій подаються устрій і життя на видуманому острові Утопія.
Томас Мор був одним з засновників утопічного соціалізму. У своїй творчості він проявився як раціоналіст, його соціальне вчення відповідає рівню наукового знання того часу. Свої уявлення про нове суспільство він не вважав фантазією, хоча і усвідомлював можливі складнощі при їх реалізації. Він покладався на допомогу освіченого правителя при реалізації своїх ідей і вважав, що втілити їх в життя можна вже в найближчому майбутньому. В цьому також проявлялася ілюзорність, нездійсненність його вчення, яке входить в історію мислення як «утопічне».
Отже, по думці Мора, Утопія являє собою безкласове суспільство, що складається з вільних від експлуатації більшості. Однак, проектуючи справедливе суспільство, Мор виявився недостатньо послідовним, допустивши в Утопії існування рабів. Раби на острові - безправна категорія населення, обтяжена важкою трудовою повинністю. Вони "заковані" у ланцюги і "постійно" зайняті роботою. Наявність рабів в Утопії значною мірою, очевидно, було обумовлено низьким рівнем сучасної для Мора техніки виробництва. Раби потрібні утопійцям, щоб позбавити громадян від найбільш важкої і брудної праці. У цьому, безсумнівно, проявилася слабка сторона утопічної концепції Мора.
Система публічної влади у місті Сонця складається з трьох гілок: військової, наукової і відтворення населення (шляхом створення необхідних предметів споживання і виховання громадян). Кожною з гілок влади керує окремий правитель. Цих трьох правителів називають відповідно Сила, Мудрість і Любов. Увінчує управлінську піраміду верховний правитель, якого іменують Сонцем, або Метафізиком. Він вирізняється вченістю, досвідом і вмінням. Посаду верховного правителя він обіймає не пожиттєво, а лише до того часу, доки серед громадян не з'явиться більш достойний. Тоді верховний правитель зобов'язаний сам відмовитися від влади на користь достойнішого. Верховний правитель міста Сонця та його найближчі помічники -- Сила, Мудрість і Любов -- не можуть бути усунуті з посад з волі народу, решта посадових осіб обираються громадянами.
Теоретично започатковані представниками раннього утопічного соціалізму Т. Мором і Т. Кампанеллою колективістські принципи організації суспільного життя -- заперечення приватної власності, суспільна організація виробництва й розподілу, обов'язковість праці, детальна регламентація суспільного та особистого життя, недооцінка прав і свобод індивіда -- знайшли подальше теоретичне обґрунтування і в кінцевому підсумку були покладені в основу організації суспільного життя в країнах соціалізму.
Список використаної літератури
1.Історія правових і політичних вчень: Робоча програма до навчальної дисципліни (для студ. юрид. ф-ту) / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій. Інститут гуманітарних технологій. Кафедра правознавства / Микола Іванович Малишко (розроб.). -- К., 2004. -- 12с.
2.Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. -- К. : Юрінком Інтер, 2004. -- 464с.
3.Шульженко Федір Пилипович, Андрусяк Тарас Григорович. Історія політичних і правових вчень: Навч. посібник. -- 3. вид., стер. -- К. : Юрінком Інтер, 2002. -- 301с.
4.Шульженко Федір Пилипович, Андрусяк Тарас Григорович. Історія політичних і правових вчень: Навч.посіб.. -- 2. вид., стер. -- К. : Юрінком Інтер, 2001. -- 304с.
5.Шульженко Федір Пилипович, Андрусяк Тарас Григорович. Історія політичних і правових вчень: Підручник. -- К. : Юрінком Інтер, 1999. -- 301с.
6.Щербина Петро Федорович. Історія політичних і правових вчень стародавнього світу: Курс лекцій / Хмельницький ін-т регіонального управління та права. -- Хмельницький : ХІУП, 2000. -- 406с.
7.История политических и правовых учений. Новое время: от Макиавелли до Канта: Курс лекций / Ассоциация Юридический центр; Юридический факультет Санкт- Петербургского гос. ун-та. -- 2-е изд., доп. -- СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. -- 384с.
8.История политических и правовых учений: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. 021100 "Юриспруденция", 020100 "Философия" и 020200 "Политология". -- 2-е изд., перераб., доп. -- М. : ЮНИТИ, 2005. -- 591с.
9.История политических и правовых учений XIX в. / РАН; Институт государства и права / В.С. Нерсесянц (отв.ред.). -- М. : Наука, 1993. -- 391с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Еволюція політичних поглядів. Платонівсько–арістотелівської концепція гармонійної справедливості. Сенат і його влади. Вчення Ж. Бодена про державу і право. Значення політико-правової спадщини мислителя для подальшого розвитку політичної та правової думки.
реферат [52,4 K], добавлен 21.10.2013Політичні ідеї даосизму. Політико-правові ідеї Конфуція. Політико-правові ідеї легізму. Визначальні чинники поступального розвитку права, його ідейних основ, принципів і інститутів, механізмів правозастосування.
контрольная работа [17,2 K], добавлен 21.09.2007Завдання і значення курсу історії зарубіжної політико-правової думки. Предмет історії політичних і правових вчень, відображення в них масової ідеології народів, класів, певних соціальних груп людей. Методи вивчення зарубіжної політико-правової думки.
лекция [19,8 K], добавлен 16.10.2014Життя і творчість Ніколо Макіавеллі. Визначення ролі філософа в ренесансній науці про державу. Проблеми співіснування та взаємодії етики і політики. Основні напрямки рецепції макіавеллівських політико-етичних ідей у політико-правових доктринах Нової доби.
курсовая работа [60,5 K], добавлен 23.07.2016Краткая биография, особенности личностного и идейного становления великих представителей политической мысли Возрождения и буржуазных революция Томаса Мора и Джона Локка. Анализ сочинений и трудов, описание форм и характеристик государства в них.
презентация [411,7 K], добавлен 18.10.2013Аналіз концептуальних засад вчення Платона про ідеальну державу та визначення переваг, недоліків, устрою запропонованої їм моделі. Характеристика бібліографічного здобутку Платона. Характеристика тоталітарного стилю, притаманного ідеальній державі.
курсовая работа [49,5 K], добавлен 06.06.2016Проблематика владно-світоглядного становлення людини і суспільства, політичних та ідеологічних відносин. Побудова структури ідеологічних систем, їх змістовне наповнення. Ідеологія лібералізму, консерватизму, соціалізму, націоналізму, теократизму.
статья [44,2 K], добавлен 20.08.2013Політико-правова думка Західної Європи, як базис виникнення договірної концепції походження держави. Поняття концепцій походження держави, їх види. Модель держави, яка утворилася внаслідок "суспільної угоди". Формування політико-правової культури України.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 12.02.2011Лібералізм як соціокультурний феномен, його значення в контексті глобалізації. Історія виникнення та розвитку політичного лібералізму. Аналіз сучасного положення неолібералізму в Англії, Німеччині, Франції та Америці. Місце ліберальних ідеї в Україні.
реферат [89,4 K], добавлен 16.11.2010Історія виникнення лібералізму в США як політичної течії. Характерні ідеї класичної і сучасної ідеології. Основні характеристики, сутність та форми американського лібералізму, його значення в умовах глобалізації і сучасної комунікативної революції.
курсовая работа [39,6 K], добавлен 03.01.2014