Томас Джефферсон (політичний портрет)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Томас Джефферсон (політичний портрет)

Вступ

Актуальність теми. Ім'я Томаса Джефферсона - одне з найбільш шанованих серед американського народу, воно стоїть в ряду видатних діячів світової історії. Його життя і діяльність залишили глибокий слід у пам'яті людства. Він увійшов в історію не тільки як великий державний і політичний діяч, але і як філософ-гуманіст, просвітитель, лінгвіст, ботанік, географ, етнограф, палеонтолог. Був різнобічним ученим - агрономом, архітектором (спроектував свою садибу Монтічелло), археологом, винахідником, колекціонером, письменником.

Він широко відомий як один з основних творців доктрини відділення церкви від держави.

Джефферсон був головою комітету по створенню декларації незалежності. Крім нього, в комітеті було ще 4 людини: Джон Адамс, Бенджамін Франклін, Роджер Шерман і Роберт Р. Лівінгстон. На одній із зустрічей комітету, ці 4 людини одноголосно попросили Джефферсона написати декларацію самому. Бібліотека конгресу США була створена на основі його колекції. Джефферсон заснував Університет Вірджинії і створив його першу програму.

Джефферсон був губернатором Вірджинії (1779-1781), першим державним секретарем США (1789-1795), другим віце-президентом (1797-1801) і третім президентом США (1801-1809). Джефферсон і Мартін Ван Бюрен - єдині американські політики, що займали по черзі пости державного секретаря, віце-президента і президента.

Метою цієї роботи є вивчення та аналіз всієї життєдіяльності Томаса Джефферсона з акцентуацією уваги на його політичну та громадську діяльності і вплив, наданий їм на першу американську буржуазну революцію і подальше становлення державності США.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання:

1. У хронологічній послідовності простежити найважливіші етапи життя і діяльності Томаса Джефферсона;

2. Вивчити політичну діяльність Т. Джефферсона і оцінити його внесок у справу американської революції і становлення державності США;

3. Проаналізувати основні етапи діяльності та спадщини, залишеної Джефферсоном;

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1743-1826 роки, тобто роки життя і діяльності Томаса Джефферсона.

Стан розробки теми дослідження та її джерельна база. Дану тему вивчали українські та зарубіжні науковці. Їй присвячено роботи таких авторів: Г.Н Севостьянов, А.І. Уткін, Печатнов В.О.

Об'єктом даної роботи є політичний, економічний та соціальний розвиток США під час правління Томаса Джефферсона.

Предметом є третій президент США Томас Джефферсон.

1. Основні етапи життя і діяльності Томаса Джефферсона

1.1 Походження і дитинство

Томас Джефферсон народився 13 квітня 1743 року в штаті Віргінія третім з восьми дітей в сім'ї, близької до найвідоміших людей штату. Його батько, Пітер Джефферсон, валлійського походження, займався плантаторством і геодезією плантацій в графстві Альбермейл. Мати Джефферсона, Джейн (уроджена Рендольф), дочка Ішемія Рендольфа, капітана флоту і плантатора, була двоюрідною племінницею першого голови Континентального Конгресу Пейтона Рендольфа.

Після того, як полковник Вільям Рендольф, старий друг Пітера Джефферсона, помер в 1745 році, Пітер Джефферсон прийняв опіку над його маєтком Таккахо і малолітнім сином Томасом Менном Рендольф. У тому ж році сімейство Джефферсонів переїхало в Таккахо.

У 1752 році Джефферсон став навчатися в місцевій початковій школі у шотландського священика Вільяма Дугласа і почав вивчати латинську, старогрецьку і французьку мови. У 1757 році помер батько Джефферсона, від якого Томас успадкував близько 5000 акрів землі і декілька десятків рабів. Згодом на цій землі був побудований Монтічелло.

У 1758-1760 роках Джефферсон вчився в школі священика Джеймса Морі. Вона перебувала в Гордонсвіллі, в 12 милях (19 км) від Шедвелла, де виріс Джефферсон, тому Томас жив у родині Морі. Там він отримав класичну освіту, вивчивши основи історії і наук, і в 1760 році вступив до коледжу Вільяма і Мері в Вільямсбурзі, закінчивши його в 1762 році з вищими можливими оцінками. Вибравши філософське відділення, він навчався математики, метафізики та філософії у професора Уїльяма Смолла, який вперше познайомив юного і допитливого Джефферсона з працями британських вчених-емпіристів, в тому числі Ісаака Ньютона, Джона Локка і Френсіса Бекона, яких Джефферсон згодом називав «трьома найбільшими людьми, що коли-небудь існували в історії». У той же час Джефферсон вивчився вільно говорити французькою, полюбив читати Тацита і Гомера, а вивчення давньогрецької так його захопило, що граматику мови він скрізь носив із собою. Крім цього, він став вчитися грі на скрипці. Навчався Джефферсон дуже сумлінно, інколи, за свідченням очевидців, займаючись по п'ятнадцять годин на день, і жваво цікавився всіма предметами. В цей же час він перебував у таємній студентській організації «Клуб плоского капелюха». Джефферсон часто бував на вечорах у будинку губернатора Вірджинії Френсіса Фок'єра, де він часто грав на скрипці і отримав перші знання про вина, які згодом збирав. У 1762 році Джефферсон закінчив коледж з максимальними балами і, вивчивши право у Джорджа Віта, отримав в 1767 році право займатися адвокатською діяльністю.

Томас Джефферсон став одним з провідних адвокатів Віргінії. Велика його клієнтура була хорошою школою, сприяла близькому знайомству з найбільш гострими проблемами краю. Джефферсон зміг отримати більш ясне і повне уявлення про інтереси різних верств населення, їх протиріччя, ще наочніше побачити невідповідність відносин між колонією і метрополією. Поряд з адвокатською діяльністю в ці роки Томас Джефферсон активно займається проблемами поліпшення обробки своїх плантацій, меліорації та іригації земель Віргінії. Як відзначають біографи, ця його діяльність поряд з положенням майстерного адвоката сприяла його швидкому висунення на громадській ниві. У 1769 році 26-річний власник Шедвел був обраний членом законодавчої палати Віргінії, а ще через рік очолив ополчення графства.

У 1772 році Джефферсон одружився на 23-річній вдові Марті Вейлс Скелтон, з якою мав шістьох дітей: Марту Джефферсон Рендольф (1772-1836), Джейн Рендольф (1774-1775), сина, мертвонародженого чи померлого відразу після народження (1777), Мері Вейлс (1778-1804), Люсі Елізабет (1780-1781) і Елізабет (1782-1785). Марта Джефферсон померла 6 вересня 1782, і Джефферсон більше ніколи не одружувався. Можливо, втім, що у Джефферсона були діти від його рабині-квартеронки Саллі Хемінгси, але це не доведено з абсолютною точністю.

1.2 Політична кар'єра в 1774-1800 рр.

Новий етап біографії Джефферсона, а саме політична діяльність, почалися ще в 1769 році, коли молодий вірджинець зайняв місце в законодавчій палаті колонії у якості депутата від графства Албермал. У нього вже склалися досить певні переконання, щоб відразу ж прийняти участь в розв'язаній боротьби проти всевладдя Англії над колоніями.

Томас Джефферсон зіграв величезну роль у справі американської революції і війни за незалежність. Вся його діяльність з 1764 по 1789 роки була спрямована саме на боротьбу за незалежність і становлення американської республіки, що становить основну тему даної роботи і міститься у другому розділі. Незабаром після початку Американської війни за незалежність в перших числах червня 1775 Джефферсон був обраний у Другий континентальний конгрес, що засідав у Філадельфії.

У 1780 році за його ініціативою було проведено перенесення столиці штату з Уільямсбурга в Річмонд, що розташований ближче до центру штату. Джефферсон продовжував проводити реформи в Коледжі Вільяма і Мері, за його ініціативою було введено перший в країні студентський кодекс честі. У 1779 році на прохання Джефферсона коледж запросив Джорджа Віта, вчителя Джефферсона, на посаду професора права, першу серед усіх університетів країни. Тим не менш, незадоволений темпами реформ, Джефферсон згодом став засновником Університету Віргінії, де вища освіта була вперше повністю відокремлена від релігійної.

У 1785-1789 роках Джефферсон обіймав посаду посла у Франції, яка активно допомагала американським повстанцям, де жив на Єлисейських полях і був популярний в світі. Завданням Джефферсона була координація та подальший розвиток відносин між двома країнами. З цієї причини Джефферсон в 1787 році не міг брати участь у прийнятті Конституції США, проте в цілому підтримав її, незважаючи на відсутність статей, потім увійшли в Білль про права. Переписка Джефферсона велася через розробника конституції, друга і соратника Томаса Джеймса Медісона.

11 грудня 1789 р. Томас Джефферсон стає державним секретарем США. Перший внутрішньополітичний захід Джефферсона на посаді державного секретаря, що отримав популярність - дослідження можливості стандартизації в межах країни, оприлюднений в «Доповіді про міри та ваги». Ця доповідь дала привід одному англійському вченому висловити американцям своє захоплення тим, що їх державний діяч одночасно настільки обізнаний в науках.

У 1796 році Джефферсон виставив кандидатуру від Демократично-Республіканської партії на президентських виборах, але програв федералісту Джону Адамсу. Втім, кількості голосів вибірників вистачило для того, щоб Джефферсон зайняв пост віце-президента. Написавши правила проведення парламентських процедур, надалі обов'язків голови Сенату він уникав

Коли почалася неоголошена Квазі-війна між США та Францією, правляча федералістська партія на чолі з президентом Адамсом почала інтенсивну підготовку до бойових дій. Була збільшена чисельність армії і флоту, введені нові податки і прийняті закони про небажаних іноземців і підбурювання, що давали Президенту право висилати з країни громадян країн, з якими США перебувала в стані війни та осіб, небезпечних для світу і безпеки держави. Джефферсон, порахувавши ці закони атакою на свою партію, написав і домігся прийняття разом з Медісоном резолюцій Віргінії і Кентуккі, які проголошували, що федеральний уряд не має права на здійснення повноважень, не переданих йому урядами штатів спеціально, і якщо федеральні акти були прийняті в порушення цього, то штати можуть призупинити дію цих законів на своїй території. Ці резолюції заклали основи теорії про права штатів, що призвела згодом до сецесії Півдня США в 1860 році і Громадянської війни.

1797-1798 роки були для Джефферсона дуже напруженими і проходили під прапором боротьби з федералістської партією, які в закамуфльованому вигляді проводили політику зміни характеру правління США. Він виставляли численний вимоги до Адамсу. В результаті аналізу розвитку подій 1798 Джефферсон приходить до висновку, що слід нанести реакції у відповідь удар. На той час створилася вже досить громіздка система республіканської партії. В основному вона існувала як опозиція правлячому федералізму, не мала широкої програми конструктивних реформ і в майбутній позитивної діяльності покладалася скоріше не на узгоджені єдині проекти, а на переконання свого керівництва. Широкі погляди Томаса Джефферсона, що з'єднав у своїй політичній філософії чимало протилежних начал, давав партії ту платформу, в якій вона потребувала для боротьби перед виборчими урнами. Однак, у програмі Джефферсона можна було виділити три основні принципи:

1. уникнути перетворення республіки в монархію, тобто збереження феодальної конституції і прав штатів;

2. свобода слова, совісті, право народу критикувати влади і протистояти їм, заохочення розвитку науки;

3. вільна торгівля з усіма націями, ніяких політичних союзів з однією з них.

Головним же принципом було прагнення «триматися подалі» від воюючою Європи. Це єдиних шанс збереження незалежності.

З такими вимогами підійшла партія республіканців на чолі з Томасом Джефферсоном до нових політичних виборів 1800 року. До них Джефферсон готувався активно, використовував не застосовуються раніше способи. Зокрема, була опублікована коротка біографія Джефферсона з коментарями - перша біографія Джефферсона. Наскільки відомо, жодна з наступних президентських кампаній в США не зажадала спеціального біографічного висвітлення життя претендента.

Розкол і ослаблення партії федералістів, а також продумана політика і тактика дій в передвиборних умовах дозволили Джефферсону перемогти на виборах. 12 грудня 1800 було оголошено про підсумки президентських виборів з перевагою у 8 голосів. Він став третім президентом США.

2. Президентство в 1801-1809 рр.

2.1 Внутрішня політика

Економічна політика. Прагнучи зменшити урядові витрати, Джефферсон намагався ліквідувати національний борг, вважаючи, що країни не повинні збільшувати свої заборгованості шляхом отримання іноземних кредитів, за що виступав Гамільтон. Також були скасовані багато введені попередньою адміністрацією податки, зокрема, податок на дрібних виробників віскі, що викликав в 1794 році серйозні хвилювання.

Думка Джефферсона, що федеральний уряд може забезпечуватися тільки митними зборами без збору податків з населення, спочатку принесло успіхи в економіці, однак пізніше, коли в результаті Наполеонівських воєн торгівля США з Великобританією і Францією була перервана, привело до катастрофи.

Військова політика. Джефферсон в період свого президентства провів значне скорочення чисельності армії, а також розпустив більшу частину флоту, побудованого при адміністрації Адамса, оскільки, на його думку, великі збройні сили виснажували ресурси і фінанси держави. Він вважав, що в разі війни достатня чисельність армії буде досягнута за рахунок добровольців з цивільного населення, як це сталося під час Війни за незалежність. Проте, визнаючи необхідність утвореного керівництва добровольчої армії, Джефферсон збільшив Армійський корпус інженерів і заснував в 1802 році Військову академію США у Вест-Пойнті.

Кадрова політика. Вступ на президентський пост Джефферсона було першим прикладом передачі влади від однієї партії до іншої в історії США. Хоча Джефферсон мав право замінити більшість урядовців на прихильників своєї партії, він засудив пропозиції своїх однопартійців про повне звільнення всіх чиновників колишньої адміністрації. Джефферсон вважав за необхідне замінити тільки кабінет і суддів, чиє призначення було політично заангажованим, оскільки знаходив можливим перехід помірних федералістів в свою партію. Надалі за прикладом Джефферсона наступні президенти також не справляли кардинальних змін в адміністрації до обрання Ендрю Джексона в 1828 році.

Незважаючи на помірну позицію Джефферсона щодо опозиційних федералістів, самі вони переживали не найкращі часи. Відмовившись прийняти популістські методи ведення кампанії, практикуються демократами-республіканцями, федералісти втрачали прихильників. Їхня програма, яка передбачала сильне федеральний уряд і високі податки, завоювала мало прихильників, особливо в новостворених штатах Кентуккі, Теннессі і Огайо, а відхід з політичного життя Джона Адамса і Джона Джея і загибель на дуелі з Аароном Берром Олександра Гамільтона залишили партію без сильного і популярного керівництва.

В результаті до 1805 року популярність федералістів залишалася високою лише в штаті Делавер і штатах Нової Англії, що продемонстрували чергові президентські вибори в 1804 році, а багато помірні члени партії перейшли до правлячої силі. Особливо відчутним став відхід Джона Квінсі Адамса, сина екс-президента.

Судова політика. Джефферсон пред'являв до суддів набагато вищі вимоги, ніж його попередники. Він вважав, що судді служать важливим елементом забезпечення конституційності і прав. У 1801 році був скасований Юридична акт, який створював районні суди, апеляційною інстанцією для яких були окружні, і скорочував число членів Верховного суду з шести до п'яти. Зі скасуванням акта районні суди були скасовані, а їх функції передані окружним судам. Також всі питання, не пов'язані з Конституцією та федеральними законами, передавалися з відання Верховного суду у відання окружних судів.

Таким чином, зменшувалися повноваження Верховного суду, налаштованого федералістських і звільнялися так звані «опівнічні судді», призначені в безлічі в районні суди попередньою адміністрацією і служили провідником і оплотом політики федералістів. Таку назву вони отримали тому, що багато з них були призначені Адамсом незадовго до інавгурації Джефферсона з метою зберегти вплив своєї партії. Федералістська опозиція критикувала це рішення, вказуючи, що згідно з Конституцією жоден із суддів не може бути зміщений зі своєї посади не інакше, як після скоєння тяжкого злочину, наприклад, державної зради. Тим не менш, демократи-республіканці, наголошуючи на високу вартість такої великої кількості судів для нації, добилися відміни акту, і багато хто з «опівнічних суддів» були звільнені при скороченні судів.

При в цілому успішної боротьби за очищення судів від федералістів Джефферсон не зміг скасувати призначення Головним суддею Верховного суду Джона Маршалла. Маршалл, колишній державний секретар, хоча і був двоюрідним братом Джефферсона, але за своїми політичними переконаннями був затятим прихильником адамсовского федералізму. Незабаром після вступу на посаду Маршалл прийняв до розгляду позов одного з «опівнічних суддів» Вільяма Марбері до державного секретаря Медісон. Призначення Марбері мировим суддею в окрузі Колумбія, здійснене в останні дні президентства Адамса, не було завершено до кінця, коли новий держсекретар Медісон відмовив Марбері.

Марбері в своєму позові вимагав, щоб Медісон не перешкоджав його призначенням, і вимагав від верховного суду примусити Медісона до цього. Проте, Верховний суд відмовився задовольнити позов Марбері, визнавши акт, на якому базувався позов, неконституційним, і відмовившись втручатися в дії іншої гілки влади. Це стало важливою віхою в історії США і сприяло подальшому розмежуванню повноважень трьох гілок влади.

Демократи також приступили до звільнення федеральних суддів штатів, налаштованих опозиційно. Першим став районний суддя-федераліст з Нью-Гемпшира Джон Пікерінг, визнаний мали ознаки божевілля і публічно напивається. У 1804 році Палата представників винесла рішення про початок процесу імпічменту Пікерінг, і в тому ж році він був усунутий від посади Сенатом. Потім Семюель Чейз, член Верховного суду - федераліст, був звинувачений в публічних висловлюваннях про те, що демократи-республіканці погрожують «світу, порядку, свободи і власності». Джефферсон запропонував Палаті почати процес імпічменту. Тим не менш, багато хто з конгресменів-однопартійців Джефферсона порахували, що подібні звинувачення нагадують звинувачення на процесах за Актом про підстрікання, скасованому самим Джефферсоном на початку свого президентства. У 1804 році Сенат виправдав Чейза за всіма пунктами звинувачення. Цей процес став єдиною в історії США спробою відмови від посади члена Верховного суду і послужив додатковим аргументом до захисту та незалежності судової влади від політичних маніпуляцій.

Національна політика. В період правління Джефферсона вождь племені Шоні Текумсе і його брат Тенксватава розгорнули кампанію проти захоплення їх земель на північ від річки Огайо білими колоністами і організували напади на поселення колоністів, в результаті чого вже в правління наступника Джефферсона, Медісона, була організована військова операція з придушення заколоту. Сам Джефферсон був прихильником привчання індіанських племен до цивілізації, однак за його розпорядженням була організована кампанія переселення індіанців з Півдня США на захід. Виняток було зроблено для П'яти цивілізованих племен, щодо яких заохочувалося прилучення їх до традицій європейської культури. Для придушення опору народу криків в Теннессі була організована народна міліція під командуванням Ендрю Джексона.

Питання про работоргівлю. У період другого терміну Джефферсона закінчився термін конституційної заборони на обговорення заборони работоргівлі, затвердженого на Філадельфійському конвенті до 1808 року, і в 1807 році депутатами від північних штатів у Конгрес було внесено пропозицію про заборону работоргівлі, підтримане Джефферсоном, але різко засуджена жителями півдня, що заявили про прерогативи штатів у забороні работоргівлі. Прийняте в 1808 році компромісне рішення забороняло работоргівлю на федеральному рівні, але зобов'язувало уряд розпоряджатися виявленими контрабандними рабами відповідно до законів даного штату. У підсумку це привело не до зникнення работоргівлі, а тільки до зменшення її обсягів. Тим не менш, ще 3 травня 1807 Джефферсон підписав білль, що заборонив ввезення нових рабів на територію США.

2.2 Зовнішня політика

Луїзіанська покупка. У 1801 році в результаті Наполеонівських воєн Луїзіана, яка займала практично весь басейн Міссісіпі, повернулася від Іспанії до Франції, що стурбувало уряд США, опасавшееся закриття Нового Орлеана для міжнародної торгівлі. У 1803 році Джеймс Монро і Роберт Лівінгстон були відряджені в Париж для покупки Нового Орлеана з прилеглими територіями за 10 млн доларів, проте Наполеон Бонапарт, стурбований заколотом на Гаїті і не мав сил захистити Луїзіану від вторгнення Великобританії, запропонував Монро купити всю Луїзіану за 15 млн доларів.

Джефферсон, спочатку навмисний зберегти Луїзіану як формальне володіння Франції, за порадою Дюпона де Немур дав згоду на угоду, хоча спочатку мав намір оформити приєднання конституційної поправкою, оскільки Конституція США не містила відомостей про розширення території країни.

2 травня 1803 був підписаний договір про продаж території, в два рази перевищувала територію США, однак федералісти, стурбовані можливим домінуванням рабовласницьких штатів у разі розширення території і збитками для населення Нової Англії, встали в різку опозицію, так, сенатор від Массачусетса Тімоті Пікерінг навіть запропонував віце-президенту Беррі очолити відокремилися штати півночі США за умови, що він переконає приєднатися до сецесії штат Нью-Йорк, що посилило конфлікт Берра з Гамільтоном, уродженцем Нью-Йорка, який багато зробив для створення єдиного американської держави.

У результаті Восени 1803 року договір був схвалений Сенатом США 24 голосами з 31, і західна межа США відсунулася до Скелястих гір. 10 березня 1804 договір офіційно вступив в силу, після чого всі землі були вдруге викуплені у проживали на даних територіях індіанських племен, і сформована Індіанська територія.

У 1804 році для вивчення придбаних земель до Тихого океану була направлена ??експедиція Люіса і Кларка, що вивчила нинішній північний захід США і заклала основу для колонізації Скелястих гір і Тихоокеанського узбережжя.

Перша Берберійська війна. З проголошенням незалежності США повинні були платити данину Алжиру, Тунісу і Тріполітанії для безперешкодного плавання і торгівлі в Середземному морі. Джефферсон, колишній противником атлантичної торгівлі, вважаючи, що вона провокує конфлікти, і стояв за економічну експансію на захід, після своєї інавгурації відмовився платити данину тріполійскому паші Караманлі, яка виплачується при Вашингтоні і Адамса, що викликало розрив відносин.

У тому ж році в Середземне море був відправлений невеликий флот, посилений в 1802 році, і в 1803 році почалися активні бойові дії, і здійснена блокада портів. Спочатку бойові дії були малоудачних, супроводжувалися захопленням кораблів арабами, а в 1804 році облога Тріполі виявилася безуспішною, проте після залучення супротивників Караманлі на свою сторону 27 квітня 1805 американцям вдалося зайняти стратегічно важливе місто Смикну, що викликало загрозу захоплення Тріполі і примусило Караманлі укласти мирний договір, за яким після виплати викупу за полонених грошові платежі припинялися.

Війна, формально так і не оголошена, продемонструвала здатність американців до ведення бойових дій поза домом і зміцнила престиж США, що було важливо в умовах близької війни з Великобританією, які примусили Джефферсона спішно підписати мир з берберами. Тим не менш, поступове зменшення американської присутності в Середземному морі відновило довоєнний статус і спровокувало в 1814 році Другу Берберійські війну, остаточно ліквідувала піратство в Північній Африці.

Висновки

Таким чином, простеживши всю життєдіяльність Томаса Джефферсона в цілому і деякі, найбільш важливі етапи окремо, можна зробити деякі висновки.

Очевидно, що життя цього видатного діяча можна розділити на ряд етапів, кожен з яких має самостійне значення як для його власної еволюції, так і для американської історії.

В передреволюційний і революційний періоди Томас Джефферсон виступив як лідер демократичного крила патріотів, висунув безліч сміливих ідей і концепцій, які ввійшли в золотий фонд американської демократичної думки і досі служать джерелом натхнення для прогресивних сил США. Його внесок у справу американської революції важко переоцінити. Томас Джефферсон став одним з «засновників республіки», його ідеї становили фундамент молодої республіки і надалі стали частиною політичної системи країни.

У наступні періоди Джефферсон займає більш помірковану позицію. Це можна пояснити логікою політичної боротьби, яка вимагала від Джефферсона йти на поступки консервативним союзникам по республіканської партії. Помірний характер політичної лінії Томаса Джефферсона найповніше розкрився в роки його президентства. Але навіть очевидні мінуси діяльності Джефферсона під час перебування президентом, не повинні затуляти позитивних підсумків його перебування при владі. У ці роки під впливом свідомих зусиль Т. Джефферсона і його оточення відбувається зміцнення буржуазно-демократичних тенденцій у розвитку американського суспільства, які були «законсервовані в період правління федералістів.

Проте, Томас Джефферсон постає перед нами не тільки як політик, громадський і державний діяч, але і як сильна особистість, якості якої заслуговують загальної поваги. Насамперед, це цілеспрямованість і наполегливість, прагнення до досягнення розпочатої справи і розширенню кругозору, «нелюбов» до неробства. Ці якості дозволили досягти Джефферсону разючих результатів у багатьох сферах діяльності.

Взагалі ж його послужний список включав різноманітні і найбільш важливі посади: законодавець зборів штату, губернатор, конгресмен, посол, державний секретар, президент, президент філософського товариства. Але головне - він вніс свій внесок в розвиток своєї країни, беручи участь, в той же час, у багатьох фатальних для її долі рішеннях.

Список використаних джерел та літератури

президентство джефферсон політичний кар'єра

1. Американские просветители: Избранные произведения, Том 2. - М.: Мысль, 1969. - 47-49 с.

2. Печатнов В.О., Гамильтон и Джефферсон. - М. - 1984. - 336 с.

3. Севостьянов Г.Н., Уткин А.И. Томас Джефферсон. - М. - 1976. - 392 с.

4. Согрин В.В. Джефферсон: Человек, мыслитель, политик. - М.: Наука, 1989. - 280 с.

5. Согрин В.В. Основатели США: исторические портреты. - М. - 1983. - 176 с.

6. Хрестоматия по новой истории, 1640-1870/ под ред. Сироткина В.Г. - М. - 1990. - 286 с.

7. Шелдон Г., Политическая философия Томаса Джефферсона. - М. - «Республика». - 1996. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru