В. Янукович народився 9 липня 1950 р. в робочому селищі Жуковці під Єнакієво, українець. Батько - машиніст Єнакієвського металургійного заводу, мати - медсестра. У 1952 році залишився без матері, батько одружувався вдруге, а в 1955 році помер. Із-за поганих стосунків з мачухою пішов з батьківського будинку до бабусі, потім виховувався в дитячому будинку.

У юності мав дві судимості: в грудні 1967 року, будучи студентом гірського технікуму, був засуджений за "грабіж, пов'язаний з насильством" і спрямований на 1 рік в колонію для неповнолітніх; у липні 1970 року, будучи газозварювальником на Єнакієвському металургійному заводі, був засуджений за "свідоме нанесення тілесних ушкоджень". За версією самого Януковича, перший раз він був засуджений не за грабіж, а за бійку, на яку лише дивився з боку; другий раз - захищав дівчину від хуліганів.

У 1973 році закінчив Єнакієвський гірський технікум, в 1980 році закінчив Донецький політехнічний інститут, отримавши спеціальність інженера-механіка. У 2001 р. закінчив заочний факультет міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі. Доктор економічних наук (кандитатская дисертація - "Реформування великих господарських структур автотранспорту", докторська - Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону"). Докторську захистив в період свого губернаторства в Донецькій області; приймавший захист докторської, академік Валентин Мамутов стверджує, що дисертацію Янукович нібито писав сам.

У 1969 році, звільнившись з колонії, влаштувався газозварювальником на Єнакієвський металургійний комбінат. Звільнившись з ув'язнення в 1952 році, працював автослюсарем, механіком АТП.

У 1976 р. очолив в Донецьку автобазу виробничого об'єднання (ПО) "Орджонікідзеуголь".

У грудні 1978 року за сприяння гендиректора ПО "Орджонікізеуголь" Миколи Семченко і депутата Верховної ради СРСР, космонавта Георгія Берегового судимості з В. Януковича, згідно офіційної версії, були не лише зняті, але і призначений безпідставними (на Україні документи ні про судимості, ні про їх зняття не збереглися).

У 1979 році вступив в КПРС.

Був генеральним директором донецьких підприємств "Донбасстрансремонт", "Укругольпромтранс", Донецького обласного територіального об'єднання автомобільного транспорту ("Донецкавтотранс").

У кінці 80-х рр. був довіреною особою і помічником народного депутата СРСР Г. Берегового.

У серпні 1996 року був призначений заступником голови Донецької обласної держадміністрації по промисловості, на початку 1997 - першим заступником голови.

З травня 1997 - голова Донецької облдержадміністрації, змінивши Сергія Полякова, який вважався ставлеником "дніпропетровського" клану Павла Лазаренко.

У березні 1998 був обраний народним депутатом Донецької обласної Ради. У травні 1999 був обраний головою Донецької обласної Ради і до березня 2001 поєднував посади голови адміністрації і голови ради.

У 2000 році брав участь в створенні Партії регіонів України (ПРУ), яку очолив Микола Азаров.

У березні 2001 склав з себе обов'язки голови обласної Ради після роз'яснення Конституційного суду про неприпустимість поєднання.

У травні-червні 2001 провів в Донецьку фестиваль "Золотий скіф", в якому брав участь мер Москви Юрій Лужков. У вересні 2001 р. спільно з Ю. Лужковим організував "Дні Донбасу в Москві" і подарував москвичам символ Донецька - "пальму Мерцалова", виковану з рейки. У відповідь Ю. Лужків подарував Донецьку копію "Цар-гармати" у натуральній величині.

16 листопада 2002 Л. Кучма відправив у відставку прем'єр-міністра Анатолія Кінаха і запропонував замість нього кандидатуру В. Януковича.

21 листопада 2002 за затвердження В. Януковича прем'єром, проголосували 234 депутати Верховної Ради IV Скликання (при необхідних 226), 3 - "проти", інші в голосуванні не брали участь. За голосували 9 фракцій пропрезидентської більшості - "Партія промисловців і підприємців України - "Трудова Украйна" (42 депутати, лідери - Сергій Тигипко, Андрій Деркач, Табачник), Дмитро Соціал-демократична партія України (39 депутатів, Олександр Зинченко, Леонід Кравчук), "Регіони України" (37 депутатів; Раїса Богатырева), "Демократичні ініціативи" (22 депутати, Степан Гавриш), "Європейський вибір" (20 депутатів; Володимир Пехота), Аграрна партія України (17 депутатів, Катерина Ващук, Михайло Гладий, Іван Кириленко), Народно-демократична партія (16 депутатів, Валерій Пустовойтенко, Анатолій Толстоухов), "Народовладдя" (15 депутатів, Богдан Губский), "Народний вибір" (15 депутатів, Микола Гапочка), 12 позафракційних депутатів (з 16-ти), а також один член фракції "Наша Украйна" (Олександр Омельченко-молодший) і один соціаліст (Сергій Кироянц). Деякі коливання проявляла спочатку фракція "Народний вибір", ядро якої складають депутати від сусідньої з Донеччиною Луганської області, але потім проголосували "за". Не брали участь в голосуванні - фракції Комуністичної партії України (КПУ) Петра Симоненко, Соціалістичній партії України (СПУ) Олександра Мороза, "Блоку Юлії Тимошенко" і "Нашої України" Віктора Ющенка.

На початку грудня 2002 року прем'єр-міністр В. Янукович, голова Верховної Ради Володимир Литвин і представники 9 фракцій більшості підписали Політичну угоду про співпрацю і солідарність", розроблене за участю президента Леоніди Кучми.

17 грудня 2002 більшість іменними бюлетенями проголосували за відбирання у опозиції усіх парламентських комітетів, а також обрали Сергія Тигипка головою Нацбанку України замість прибічника В. Ющенко Володимира Стельмаха. Проте 25 грудня в президентському таборі стався розкол: частина фракцій більшості проголосувала разом з опозицією за повернення "меншості" парламентських комітетів, частина - СДПУ (о), аграрії і "Народовладдя" - проти.

У березня 2003 підтримав оголошений президентом Л. Кучмою проект державної реформи, яка повинна була завершитися до президентських виборів 2004 року,: створення Палати регіонів - верхньої палати парламенту, перехід до чисто пропорційної системи виборів у Верховну Раду, надання парламентській більшості права призначати прем'єра і формувати уряд, обрання глав областей на прямих виборах і проведення виборів усіх рівнів протягом одного року.

17 квітня 2003 Верховна Рада схвалила програму дій кабінету міністрів до президентських виборів в листопаді 2004 р. (335 голосів "за"), що означало відмову від права парламенту вимагати до витікання цього терміну відставки уряду (за президентом таке право залишалося). Разом з пропрезидентською більшістю за програму голосували соціалісти, БЮТ і частина "Нашої України".

Того ж дня пропрезидентська більшість провалила новий виборчий закон, що передбачає вибори в Раду виключно за партійними списками. Лідери соціалістів А. Мороз і "Нашої України" В. Ющенка звинуватили прем'єра в порушенні домовленостей, згідно з якими фракція "Регіони України" повинна була голосувати за зміну виборчої системи в обмін на затвердження урядової програми.

20 квітня 2003 V з'їзд Партії регіонів України (ПРУ) обрав В. Януковича головою партії. На з'їзді виступив за вступ пропорційної системи виборів. Відповідаючи на питання, чому фракція "Регіони України" не голосувала за це в Раді, відповів, що, на його думку, необхідно системно відноситися до проведення політичної реформи, "а не висмикувати з цього контексту якесь окреме питання" (НГ, 22.03.03). Висловився за надання російській мові статусу другої державної мови на Україні.

Виборчий штаб В. Януковича очолив С. Тігіпко.

6 липня 2004 був зареєстрований Центральною виборчою комісією України кандидатом на пост президента України.

На президентських виборах в 2004 році серед довірених осіб Януковича були академік Борис Патон, режисер Михайло Резникович, спортсмени Яна Клочкова і Валерій Борзов.

28 листопада 2004 року був присутній на з'їзді місцевого самоврядування в Северо-Донецьку (Луганська область), на якому від делегатів звучали заклики до створення у складі України автономної Південно-східної республіки у разі невизнання Януковича президентом України.

У першому турі президентських виборів 31 жовтня 2004 року поступився В. Ющенка з розривом - за офіційними даними - менш одного відсотка (39,26 проти 39,90%).

У другому турі 21 листопада 2004 року за офіційними даними Центрвиборчкому України Віктор Янукович виграв президентські вибори, отримавши у свою підтримку 49,46% голосів виборців (Віктор Ющенко отримав 46,61% голосів). Керівники опозиції не визнали результатів голосування і заявили про їх фальсифікацію. Результати виборів викликали політичну кризу на Україні і послужили для багатоденного стояння опозиції на Хрещатику в Києві.

Під тиском керівництво Заходу влади України погодився "переграти" другий тур.26 грудня 2004 року в результаті переголосування Віктор Янукович отримав 44, 20% голосів виборців (12 млн 848 тис.528 чоловік), а Віктор Ющенко - 51,99% голосів.

31 грудня 2004 року Янукович подав заяву про відставку.5 січня 2005 року Леонід Кучма підписав заяву про відставку Кабінету міністрів і особисто В. Януковича з поста глави Кабінету міністрів.

У квітні 2005 року лідери 19-ти політичних партій і 12-ти громадських організацій домовилися про створення опозиційної коаліції на чолі з Віктором Януковичем. Зокрема, про намір увійти до коаліції заявили Партія регіонів, Соціал-демократична партія України (об'єднана) на чолі з Віктором Медведчуком, партія "Держава" на чолі з колишнім генпрокурором Геннадієм Васильевим, Прогресивна соціалістична партія України на чолі з Наталією Вітренко, "Нова демократія" Євгенія Кушнарева та ін. Така широка коаліція, проте, не була кінець кінцем сформована.

У грудні 2005 очолив список кандидатів від Партії регіонів України (ПРУ) на виборах у Верховну Раду, який 26 березня 2006 отримав 32,14 відсотка голосів і 186 місць у Верховній Раді. Між БЮТ, "Нашою Україною" (13,95 відсотка і 81 депутатський мандат) і Соціалістичною партією (5,69 відсотка і 33 мандати) була досягнута угода про створення в новому парламенті коаліції. до кінця червня їм вдалося сформувати "помаранчеву" коаліцію: лідер соціалістів Олександра Мороза, всупереч домовленостям з партнерами, висунув свою кандидатуру на пост голови Верховної Ради і за підтримки "регіоналів" став спікером українського парламенту. "Наша Україна" і Партія регіонів створили коаліцію національної єдності, після чого з'явилася можливість обрати прем'єр-міністра країни, і Ющенко запропонував парламенту кандидатуру Януковича. Верховна Рада підтвердила повноваження Януковича.2 лютого 2007 року закон "Про кабінет міністрів України", всупереч президентському вето, був опублікований і набув чинності. У відповідь Ющенко звинуватив Януковича в порушенні положень Універсала національної єдності і звернувся до Конституційного суду із запитом з приводу легітимності цього закону.26 травня 2007 року Ющенко, Мороз і Янукович досягли домовленості про те, що позачергові парламентські вибори відбудуться 30 вересня 2007 року, а 31 липня указом президента була затверджена остаточна дата початку кампанії по дострокових виборах до парламенту - 2 серпня 2007 року.

30 вересня 2007 відбулися парламентські вибори (були опубліковані 27 жовтня 2007). Партія регіонів Януковича отримала на виборах 34,37 відсотка голосів виборців і зайняла перше місце серед п'яти блоків і партій, що пройшли до парламенту. БЮТ з результатом 30,71 відсотка голосів виборців (156 депутатських мандату) зайняв друге місце, а блок "Наша Україна - Народна самооборона" - третє з результатом 14,15 відсотка (72 мандати). Незважаючи на формальну перемогу Партії регіонів, їй і її потенційним союзниками (Комуністичній партії України і Блоку Литвина) для формування парламентської більшості не вистачало декількох депутатських мандатів. Після обнародування перших результатів виборів було оголошено про формування коаліції Блоку Юлії Тимошенко і блоку "Наша Україна - Народна самооборона".18 грудня 2007 року відбулося обрання Тимошенко прем'єр-міністром (її кандидатуру підтримали 156 депутатів фракції БЮТ і 70 депутатів фракції "Наша Україна - Народна Самооборона").

У 2008 році сукупний дохід В. Януковича склав 4 млн.857 тис.923,3 грн., його дружина - 26 тис.658,86 грн. Як мовиться в декларації, поданій Віктором Януковичем в Центральну виборчу комісію для реєстрації кандидатом в президенти, він отримав 277 тис.419,77 грн. як дивіденди, відсотків і роялті, а його дружина - 12 тис.744,12 грн. Зарплата В. Януковича склала 223 тис.745,18 грн. Людмила Янукович отримала пенсію - 13 тис.914,74 грн. Крім того, В. Янукович отримав матеріальну допомогу на суму 1 млн.680 тис.57,40 грн., а також продав нерухомості на суму 2 млн.674 тис.910 грн.

2. Психологічний портрет

Сила

В політичний актив сильних рис Віктора Федоровича можна віднести наявність у нього досвіду перебування в політиці на вагомих державних посадах. Наприклад, за період з 2002 по 2004 роки Янукович від голови Донецької облдержадміністрації став главою уряду, очолив "Партію Регіонів" і отримав статус єдиного кандидата від влади на президентських виборах 2004 року. Втім, значний багаж політичного досвіду все ж повільно сприяє підвищенню ефективності публічної поведінки Віктора Федоровича.

В цілому, за сукупністю деяких ознак можна говорити, що фігура Януковича є достатньо сильною в політичній площині: харизматична вдача, розвинені організаторські здібності, багаторічний досвід масштабної управлінської роботи. Віктор Федорович під час власного губернаторства також показав себе як непоганого комунікатора. Наприклад, у 2002 році саме йому вдалось примирити "донецький" і "дніпропетровський" клани, ініціювавши підписання угоди про співпрацю між сусідніми регіонами. Проте, це цілісне позитивне враження нівелюється низкою слабких рис, які поки не дозволяють Віктору Федоровичу вийти на якісно новий для себе рівень політичної діяльності.

В іміджевому плані Віктор Федорович має відмінні зовнішні дані: високий зріст, міцна статура з типово чоловічими рисами обличчя, що подобається жінкам. Більш того, в образі Януковича центральним елементом є маскулінність. Навіть в його прізвищі фігурує начало "Янь", яке неодмінно накладає відбиток і на всю попередню та подальшу діяльність лідера "Партії Регіонів". Враховуючи маскулінну характеристику Януковича, дуже вдалим технологічним кроком є підсилення його як політичного лідера яскравою жінкою, наприклад, такою, як Раїса Богатирьова. У тандемі вони створюють цілісний образ політичної сили під назвою "Партія Регіонів".

Слабкість

Головним недоліком політика - Януковича, що був максимально використаний проти нього на президентських виборах 2004 року, є наявність у нього двох судимостей, за які він реально відбув покарання і ще декількох, які його патронам вдалось скасувати. Кримінальне минуле Віктора Федоровича, напівкримінальний стиль його поведінки, відповідна мова стали саме тими негативними факторами, що відвернули від нього значну кількість на виборах президента 2004 року, закривши перед ним єдиний реальний шанс посісти найвищу посаду в державі.

Віктор Янукович, з політичної точки зору, є людиною, яка все ж таки прагне діяти в межах певної фіксованої системи правил. Більш того, в нього не вистачає авантюрності, готовності піти ва-банк у разі конфліктної чи кризової ситуації. Сам Янукович неодноразово підтверджував вищенаведені висновки. Наприклад, він зазначав, що за натурою є людиною не агресивною, але звик у будь-якій справі до фінішу діставатись першим. За його словами, "необхідно, щоб при хорошій швидкості людина могла "тримати" гальма. На гоночній трасі потрібно дуже добре відчувати автомобіль, з одного боку, поважати інших учасників гонки, а з іншого - проявляти характер. В екстремальній ситуації слід навіть у чомусь поступатись, якщо вона веде до аварії, зіткнення".

Виходячи з цього, є підстави говорити про достатньо обережну поведінку Віктора Федоровича, з огляду на вищі авторитети, що незважаючи на його минуле, дозволяє суперникам вправно обходити його на віражах політичної боротьби.

Очевидним слабким місцем Януковича - політика є посередній рівень інтелекту, що не дозволяє йому максимально глибоко і широко розуміти політичну ситуацію в країні та весь комплекс факторів, що впливає на подальший перебіг тенденцій політичної боротьби між провідними центрами сили в Україні. Більш того, Віктор Федорович гостро відчуває дефіцит розвиненості мислення і у публічній поведінці намагається компенсувати це агресію щодо своїх політичних опонентів.

Можливості

До потенційних політичних можливостей Віктора Януковича можна віднести те, що він є людиною, яка більше зорієнтована на практичний аспект діяльності, ніж на публічний. Віктор Федорович є людиною справи, а це, зважаючи на значний управлінський і господарчий досвід роботи, дозволяє йому мати високий авторитет серед значної кількості вищого щабля політичної еліти України. Більш того, він має в наявності значну мережу особистих зв'язків, що відкриває перед ним додаткові можливості для досягнення власних цілей.

янукович президентський політичний психологічний

Значно додає можливостей Януковичу його бійцівський характер та наявність чітко сформованого вольового стрижня. Як би то не було, слід визнати, що Віктор Федорович був готовий на жорстке протистояння на президентських виборах 2004 року і лише сукупність зовнішніх чинників не дали відбутись відкритій формі конфлікту. Крім того, широко відомий "крутий норов" Януковича, який проявлявся у прямих методах фізичного переконання багатьох колег під час прем'єрства. Це також характеризує нашого героя як впертого і вольового політика, що буде досягати своїх цілей найбільш доступними для нього методами.

До політичних можливостей Януковича додамо є те, що він все ж таки має певну харизму, яку з часом можна удосконалити і розвинути у більш високу якість. Це означає, що Віктор Федорович у перспективі може відбутись як політичний лідер. Але для цього, як зазначалось вище, йому доведеться серйозно працювати над собою.

Загрози

Серед загроз, по-перше, варто виділити те, що у випадку неординарних кризових ситуацій, Янукович може реагувати не найкращим чином. Яскравий тому приклад - "яєчний" випадок в Івано-Франківську під час президентської виборчої кампанії 2004 року. Той стан, в якому опинився Віктор Федорович після потрапляння у нього яйця і свідчить про наявність фактору несподіваності у поведінці Януковича. Коли він може проявитися - невідомо, що становить додаткову загрозу з точки зору не прогнозованості.

Інша загроза Віктора Федоровича, як політика, полягає в тому, що він достатньо слабко розбирається в людях і йому досі не вдається сформувати високопрофесійну команду, яка б працювала як єдиний злагоджений організм, кожен учасник якого чітко знав би свої функції. В результаті "почет" Януковича досі становлять такі колоритні фігури українського політикуму як Т. Чорновіл та А. Герман. Можливим поясненням слабких здібностей Януковича розбиратися в кадрах є його поведінка по відношенню до інших людей, яка влучно охарактеризована прізвиськом Віктора Федоровича в містах позбавлення волі - "Хам". Життя постійно вчить Януковича простій біблейській істині - "стався до людей так, як хочеш щоб ставилися до тебе". Залишається сподіватися, що зрештою Віктор Федорович збагне її.

Розвиваючи попередню думку, додамо, що невміння розбиратись у людях призводить до того, що Віктор Федорович становить собою зручний об'єкт для маніпуляції зі сторони більш впливових і тонких гравців.

Висновок