Політологія та її місце в системі соціальних наук

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політологія та її місце в системі соціальних наук

Політологія як наука вивчає політичне життя суспільства в його різноманітних виявах, заглиблюючись у таємниці політики і влади, закономірності діяльності політичної еліти, партій, лідерів, соціальних верств і народних мас. Вона сприяє виробленню світоглядних і ціннісних настанов, вмінню пов'язувати політичні знання із суспільно-політичною практикою.

Народження політології зумовлене, насамперед, суспільними потребами в розробленні технологій управління і методик впливу на суспільну свідомість, у теоретичному обґрунтуванні цілей внутрішньої та зовнішньої політики, в оптимізації управлінських рішень за умов розширення обсягів діяльності та владних повноважень держави.

Політичне життя є об'єктом вивчення багатьох суспільних наук, поза як у суспільстві кожна подія і кожен факт мають політичне забарвлення. Торкаючись інтересів людей, вони можуть бути відповідно інтерпретовані або мати політичні наслідки. З цієї точки зору суспільство в цілому є політичним. Як зауважив французький політолог Ж.Бюрдо, "реальність нейтральна, політичною ж є свідомість".

Певна специфіка політики, а також і те, що всі види людської діяльності, усі суспільні явища пов'язані з політикою, зумовлюють політичний аспект усіх суспільних наук. Водночас є науки, основне завдання яких -- дослідження політичного життя. Провідною серед них є політологія, яка являє собою галузь наукового знання, що вивчає політику, закономірності функціонування і розвитку політичної сфери суспільства та політичного життя в контексті виборювання, утримання контролю, реалізації та функціонування політичної влади в суспільстві.

(Політична наука є одним із найважливіших здобутків людського розуму. її вагома значущість зумовлюється визначальною роллю політики в життєдіяльності суспільства. Оскільки люди осмислюють світ політики неоднаково, а проживати повинні спільно, то політична наука і покликана навчити людей знаходити між собою спільну мову, "зробити їх людьми" (Арістотель).

Розвиток наукового політичного знання здійснюється в межах функцій (від лат. funktio -- виконання, здійснення), які покликана виконувати політологія. Учені-політологи все ще продовжують пошуки оптимальних варіантів класифікації функцій політологічної науки. Один з них -- виділення шести основних функцій: світоглядної, теоретико-пізнавальної (методологічної), прикладної (управлінської), експертно-прогностичної, інноваційної та виховної. Другий варіант -- виділення чотирьох основних функцій: теоретико-методологічної, світоглядної, прогностичної і прикладної. Згідно з третім варіантом усі політологічні функції поділено на дві основні групи: теоретико-методологічну і прикладну (службову, інструментальну і т. ін.). Останній підхід нині має найбільше прихильників політологічної науки, оскільки в ньому відображається саме призначення цієї науки як такої, а також враховуються наявні в політологічній літературі підходи до визначення основних функцій.)

1) Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. У 1857 р. Ф. Лейбер починає читати цей курс у Колумбійському коледжі, в 1880 р. У цьому ж коледжі створюється перша школа політичної науки, що поклало початок активному формуванню в США системи політологічних навчальних і наукових закладів. 1903 Роком датується створення Американської асоціації політичних наук.

У Франції викладання "політичних і моральних наук" було започатковано ще під час Великої Французької революції. Нині більшість французьких провінцій мають інститути політичних наук.

У Великобританії з 1885 р. Функціонує Лондонська школа економічних і політичних наук, де здійснюється підготовка працівників органів держав-ної влади та управлінців різних рівнів.

У 1896 р. Італійський політолог і соціолог Г. Моска публікує книгу "Елементи політичної науки", що дає підстави говорити про поширення політичної науки у Європі починаючи з кінця ХІХ ст. _руппа_ остаточного становлення політології завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 р.), Який був організований ЮНЕСКО, і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни. З 1949 р. Функціонує Міжнародна асоціація політичних наук, членом якої з 1999 р. Є й Україна.

В Україні у 80-ті роки XVII ст. Лекційні курси "Політичне право і право націй", "Політичні знання і австрійське законодавство" читалися у Львівському університеті.

У радянський період розвитку України політичні проблеми розглядалися таковыми навчальними дисциплінами як науковий комунізм, історія КПРС, теорія держави і права та ін., группа їх вивчення не достаточно догматичний, однобокий характер. Політологія як новий навчальний курс починає викладатися в усіх вищих навчальних закладах України лише після розпаду СРСР. При Київському національному, Одеському, Дніпропетровському, Харківському, Львівському університетах та інших освітніх закладах здійснюється підготовка спеціалістів, захищаються кандидатські та докторські дисертації, видається чимало наукової та навчальної літератури, спеціальні журнали та збірники.

2) Предметом політології є політична влада, закономірності її формування і розвитку, форми і способи її функціонування й використання в державно-організованому суспільстві, а також конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами. Наприклад, сюди відносять такі феномени, як політична культура, ідеологія, політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи, владні відносини, держава, політична система, політична діяльність, політичне лідерство тощо.

Незважаючи на розбіжності в трактуванні предмета політології, більшість учених погоджується з тим, що політична наука в основі єдина і внутрішньо диференційована - у змісті, стосовно похідних галузей політичних знань. У такому контексті правомірно говорити про ряд політичних наук як про теорії середнього і нижнього рівнів, що виступають специфічними галузями єдиної політичної науки.

Щоб перебороти значні різночитання в тлумаченні змісту політології як науки, группа експертів ЮНЕСКО ще в 1948 р. Прийняла резолюцію, де пропонувався перелік заморочек, досліджуваних нею: політична історія, політичні інститути, партії, групи і суспільна думка, міжнародні відносини.

Отже, усвідомлена в загальній формі, політологія є наукою про політику та про її взаємини з людиною і суспільством.

У цілому всю сукупність складнощів, які є предметом політології, можна розділити на такі основні групи:

v ідейно-теоретичне і соціально-філософське підґрунтя політичних процесів і явищ, яке систематизує ознаки і свойства політики, політичні парадигми, що відповідають конкретному історичному періоду;

v політичні системи, політична влада, політичні режими (умови їх розвитку і зміни), держава, політичні партії, суспільні рухи;

v політичні процеси, політична діяльність, політична участь і політична поведінка.

Методи політології

Метод -- це спосіб, підхід, інструмент, яким користується певна наука для дослідження закономірностей і категорій, що становлять її предмет. Методи, які використовує політологія, можна поділити на три групи.

До першої групи належать загально-філософські методи дослідження політичних об'єктів. Насамперед, це соціологічний метод, покликаний з'ясувати вплив на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури.

До загально-філософських методів, якими активно послуговується політологія, належить нормативний, або нормативно-ціннісний. Він орієнтує на розробку ідеалу політичного ладу, в засаді якого -- загальне благо, справедливість, повага до людської гідності, а також визначає шляхи практичного втілення такого устрою.

За допомогою функціонального методу здійснюють аналіз взаємозв'язку між політичними явищами в реальній дійсності. Наприклад, аналіз взаємозв'язків між рівнем економічного розвитку і політичним устроєм, ступенем урбанізації населення та його політичною активністю, кількістю партій та їхнім впливом на виборчу систему.

На особливу увагу заслуговує біхевіористський метод. Біхевіоризм (англ. behaviour -- поведінка) передбачає застосування в політиці методів, які використовуються в природничих науках, а також у соціології. Суть цього методу полягає у вивченні різнобічної поведінки (з точки зору політики) окремих особистостей і груп.

Системний метод розглядає політику як цілісну, складно організовану систему, як саморегульований механізм, який перебуває у безперервній взаємодії з навколишнім середовищем.

До загально-філософських методів належать також інституційний і антропологічний. Інституційний орієнтує на вивчення інститутів (держави, урядових установ, партій), з допомогою яких здійснюється політична діяльність, антропологічний досліджує зумовленість політики природою людини як родової істоти, ірраціональні, біологічні та інші чинники поведінки.

Психологічний метод у центр дослідження ставить представника роду як конкретного індивіда, орієнтує на вивчення суб'єктивних механізмів, психологічних мотивацій політичної поведінки людини. Одне з центральних місць у психологічному методі посідає психоаналіз, засади якого розробив 3. Фрейд і в якому значну увагу приділено підсвідомим психологічним процесам. Психоаналіз виходить із того, що гострі афективні переживання людини не зникають із психіки, а витісняються у сферу підсвідомості й надалі можуть активно впливати на політичну поведінку, зокрема особистості авторитарного типу, яка прагне через досягнення влади подолати відчуття власної неповноцінності.

До загально-філософських методів політичної науки належить критично-діалектичний метод. Він орієнтує на критичній аналіз політики, вияв суперечностей як джерела її саморуху та соціально-політичних змін.

На сучасному етапі політологія рішуче стала на шлях синергетики, поєднання методологічних підходів, одночасного використання різних методів досліджень.

3) Структура політології як науки охоплює:

Загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання.

Теорію політичних систем та їх елементів, механізмів функціонування політичної влади, що досліджує проблеми утворення й функціонування держав, партій, суспільно-політичних організацій, політичних режимів шляхом вивчення конституційних та адміністративних питань, економічних та соціальних функцій управління, аналізу політичних інститутів, відносин між суб'єктами політики, політичної культури та комунікації і т. ін.

Теорію соціального управління, що вивчає форми й методи управління соціально-політичними, соціально-економічними, адміністративно-правовими та соціально-психологічними процесами, досліджує проблеми участі в політиці.

Теорію політичної ідеології, що досліджує роль і функції ідеології в системі політичної влади, історію та розвиток політичних теорій, концепцій, доктрин, особливості їх реалізації та існування в різних суспільствах.

Теорію міжнародних відносин, предметом якої є система міжнародних відносин, проблеми національної та світової політики, мирного співіснування держав з різним соціальним устроєм. Її складовими є геополітика, зовнішня політика, міжнародне право, діяльність міжнародних і міждержавних організацій.

Практичну політологію, яка здійснює прикладні та порівняльні дослідження в контексті конкретних політичних технологій, специфіку політичного маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми прийняття оптимальних управлінських рішень та ефективності їх реалізації.

Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про закономірності функціонування й розвитку політичної діяльності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і світова політика, управління соціальними процесами, політична ідеологія, історія політичних учень.

Специфіка політологічних знань визначає роль і функції цієї науки в суспільстві.

Насамперед, це гносеологічна, або теоретико-пізнавальна функція, тобто адекватне віддзеркалення у людській свідомості політичної реальності, розкриття властивих їй об'єктивних зв'язків і закономірностей.

Методологічна функція охоплює способи, методи та принципи теоретичного дослідження політики й практичної реалізації здобутих знань.

Аксеологічна функція полягає в оцінці політичного ладу, інститутів, поведінки, подій.

Політологія виконує також функцію політичної соціалізації. Йдеться про формування політичної та громадянської культури населення, засвоєння політичного досвіду й використання його в порівняльній поведінці.

Прогностична функція передбачає моделі розвитку політичних процесів, різні варіанти та ймовірний перебіг політичних подій. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади.

Одна з найважливіших функцій політології -- прикладна, або функція раціоналізації політичного життя, політичних інститутів і відносин, політико -- управлінських рішень. Політологія виступає теоретичною основою державного будівництва та політичного реформування.

Звичайно, правда й у тому, що реальна політика значною мірою ірраціональна, є процесом боротьби за владу, суперництва різних інтересів і амбіцій, пошуку компромісів і злагоди. І все ж вплив політології на політичні й соціальні процеси помітно зростає, збагачується її зміст, виникають нові парадигми.

Основні поняття:

Політолoгія --соціальна наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, функції політичної системи та влади, про сутність форми та методи діяльності суб'єктів політики та про проблеми міжнародних відносин.

Полімтика -- цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.

У вужчому розумінні політика -- визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей у корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Держава - основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури.

Політична влада -- це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупуваннями за допомогою правових і політичних норм, здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.

Політимчна системма -- впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Політичний процес - це форма функціонування політичної системи суспільства, що змінюється у просторі-часі.

політологічний наука філософський біхевіористський

Висновок

Становлення політичної науки -- політології (від грец. слів politike -- державне чи суспільне діло і logos -- слово) сягає в глибину віків. Є підстави стверджувати, що першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна інтерпретація божественного походження влади і держави, загалом суспільно-політичного устрою. Згодом античні мислителі Сократ, Платон, Арістотель і Полібій висунули раціональніші політичні погляди. Так, у розумінні Арістотеля політика є однією з найважливіших сфер діяльності людини, вона пов'язана з управлінням людським співжиттям у межах держави. На його думку, навіть якщо для однієї людини добробут має таке саме значення, що і для держави, важливішим і повнішим вважається все ж таки добробут держави, хоч і добробут однієї людини є бажаним і необхідним.

Історію становлення політичної науки неможливо собі уявити без теоретичного осмислення політологічних ідей, висунутих у працях Цицерона, Ж. Бодена, Н. Макіавеллі, Ш. Монтеск'є, І. Канта, К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Парето, Г. Моски, Р. Міхельса, М. Вебера, А. Токвіля, Б. Чичеріна, М. Ковалевського, П. Новгородцева, М. Остроградського, А. Богданова, М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського і багатьох інших.

Список використанної літератури

1. Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.

2. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 1995.

3. Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посібник. -- К., 2003.

4. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. -- К.: Видавничий центр "Академія", 2001.

5. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. -- К.: Видавничий центр "Академія", 2001.

Размещено на Allbest.ru