Теорія середнього класу

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Реферат на тему:

«Теорія середнього класу»

Львів - 2011

Проблематика середнього класу, його впливу на соціально-політичні процеси має давню політологічну традицію дослідження. Перші згадки про склад та значення середнього класу зустрічаються вже у V-VI століттях до нашої ери у філософів античності (Евріпід, Платон, Арістотель).

Значну увагу середньому класу приділяв Арістотель. Він диференціював вільних громадян, керуючись їх економічним станом з урахуванням моральних якостей кожного класу. Філософ вважав, що в кожній державі суспільство розділене на три частини: дуже заможні, дуже бідні й ті, що перебувають посередині між першими і другими та володіють невеликою власністю. Арістотель був упевнений, що бідність породжує бунт і злочин, а там, де відсутній середній клас і чисельно переважають бідні верстви населення, неминучі соціальні ускладнення, які можуть призвести до загибелі держави. Якраз Арістотеля справедливо вважають провісником політики середніх верств населення. Його значним відкриттям є теорія «середнього елемента», згідно з якою «середній елемент» - соціальна група, яка за майновим станом посідає проміжне місце між найбагатшою і найбіднішою верствами суспільства. Суспільство, яке складатиметься переважно з людей середнього достатку, матиме й найкращий державний устрій, а її громадяни перебуватимуть у найбільшій безпеці. Вони не прагнутимуть чужого добра, як бідняки. Ніхто не претендуватиме на те, що належить середньому класові, бо він є більшістю населення країни.

Платон пропонував встановити в державі чотири класи громадян. Клас у цьому випадку відповідає майновому стану людей. На думку філософа, в державі не повинно бути ні «тяжкої» бідності, ні багатства. Тому законодавцеві необхідно встановити межу бідності та багатства. Державний устрій повинен завжди дотримуватись середини; цим підкреслюється стабілізуюча функція середнього класу, яка не допускає зіткнень між інтересами бідних і багатих прошарків суспільства.

Уявлення античних мислителів про поділ суспільства на класи в своїй основі ґрунтувалися на матеріалі життя афінського міста-держави. До стратифікаційного аналізу відносили лише «громадян», тобто сукупність вільного чоловічого населення з певним майновим цензом. Раби та інші категорії - особи з обмеженою особистою свободою або без жодної власності - не посідали навіть найнижчого рівня соціальної структури.

На основі соціально-політичного досвіду античні мислителі робили висновок: джерелом неспокою в суспільстві та різних державних негараздів є саме крайні класи - «вищий» та «нижчий», а гарантом стабільного соціального і державного розвитку є «середній клас».

У більшості тлумачень ролі «середнього класу» пізніших часів використовувалося античне розуміння соціуму. Тріада, зафіксована в античних державах, зберігається і не втрачає своєї функціональної ролі протягом багатьох століть.

У праці «Естетика. Філософія культури» іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гасет описує появу «середньої людини», яка поступово посідає місце меншості і водночас переймає її психологію і світосприйняття. «У наш час в середньої людини є все, що колись визначало життя лише не багатьох. Середня людина - це та вісь, навколо якої обертається історія».

Поняття «середній клас» сформувалось в Західній Європі як теоретична та ідеологічна конструкція нової соціальної структури. З одного боку, ця конструкція стає альтернативою традиційним уявленням про станову структуру суспільства, з іншого - радикальним марксистським уявленням про неминучу поляризацію капіталістичного суспільства.

Незважаючи на те, що Карл Маркс в своїх творах неодноразово згадує про середній клас, розгорнутої його теорії він не створив. К. Маркс писав про середній клас як про «чисельний клас селян та ремісників, які майже в однаковій мірі залежать від своєї власності та власної праці». В IV томі «Капіталу» Маркс визнавав, що «з розвитком капіталізму та капіталістичного виробництва відбувається постійне збільшення середніх класів, які стоять між робітниками, з одного боку, та капіталістами і земельними власниками з іншого».

Утворення широкого спектру середніх класів, які включають в себе дрібних власників, а також тих, чия кваліфікація добре оплачується на ринку праці, відзначав Макс Вебер. Він між привілейованим класом власників і пролетаріатом вміщує чисельний прошарок, який називає «середніми класами». Саме завдяки працям М. Вебера поняття «середній клас» набуло широкого визнання.

До вищого класу М. Вебер відносив тих, хто живе на проценти з власності та має добру освіту; до нижчого - тих, у кого немає ні власності, ні доброї освіти. До середнього класу, на думку вченого, слід відносити тих, хто поєднує в собі ознаки перших двох класів, та має невизначені позиції. Інакше кажучи, до середнього класу належать люди, що володіють невеликою власністю і мають невисокий рівень освіти («дрібна буржуазія» - роздрібні торгівці, дрібні підприємці), а також тих, хто не має жодної власності, але володіє високою кваліфікацією, завдяки чому одержує добру зарплатню («інтелігенція та спеціалісти»).

У XX ст. теорія «середнього класу», що обґрунтовує його стабілізуючу роль у суспільстві, посіла помітне місце в політичній та соціологічній думці. Він трактується як більшість населення, що має власність і достатні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступними йому благами і цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Американський соціолог Е. Райт у праці «Класи» вказує на чотири типи тлумачення суті середнього класу:

- класова поляризація не зникає, про що свідчить наявність середнього класу;

- середній клас є спадкоємцем дрібної буржуазії;

- середній клас це професійно-менеджеріальний, або «новий клас»;

- середній клас складається з тих, хто відноситься до «середніх страт» з своєю соціальною позицією безвідносно до будь-якого класу.

Вважається, що середня верства являє собою не просто групу, яку об'єднують спільні інтереси, але й утворює той елемент суспільної економіки, який один у стані протидіяти концентрації економічної влади. Для суспільства створеного на здоровій основі, середній клас є необхідним, творчим і зв'язуючим елементом. Німецький соціолог Е. Ріхерт вважає, що величезне зростання середнього класу стало яскраво вираженою рисою високо розвинутих в індустріальному відношенні країн. Такі західні вчені як Жюль Мок і Генрі Грейсон притримувалися думки, що людська історія з самого початку була спрямована на створення суспільства середніх класів. Так француз Ж. Мок беручи за основу провідну роль середніх верств у виробництві, створив всезагальний «закон про зростання середніх верств». А американський соціолог і економіст Г. Грейсон стверджував, що всі минулі ступені розвитку суспільства були лише підготовкою до появи демократично спрямованого середнього класу. Період правління середнього класу Г. Грейсон називає найвищим і найбільш творчим періодом в розвитку суспільства.

В цілому аргументи, якими оперують прихильники розвитку суспільства в напрямку до «суспільства середнього класу», можна розділити на дві категорії - економічні та психологічні.

В монографії швейцарського соціолога А. Мюллера «Поведінка споживача і його вплив на форми розподілу» вказується, що коли соціальна структура характеризується динамізмом, плюралізмом, мобільністю, то під дією цих факторів, завдячуючи вирівнюванню доходів, володінню споживчими товарами, проникненню раціонального типу мислення у всі сфери життя проходять структурні зміни, які ведуть до зменшення дистанції між «вищими» і «нижчими» верствами суспільства, таким чином формуються однакові соціальні позиції, стиль життя, відношення до споживання.

Прихильники інших аргументів вважають, що шлях до «суспільства середнього класу» лежить через посередництво зміни типу мислення людей. Місце класової свідомості повинне зайняти «середньокласове мислення», основою якого є загальнокультурні цінності, норми, символи, які характеризують суспільний статус, прагнення до найвищих досягнень.

Відповідно до аргументів розвитку «суспільства середнього класу» при виявленні і дослідженні середньої верстви у структурі суспільства використовують два методи: об'єктивний і суб'єктивний.

Об'єктивний критерій, який використовується соціологами, ґрунтується на ознаках, які не залежать від думки індивіда. Таких ознак, по суті, дві: характер діяльності і величина доходів. Проте до уваги ще беруться різні індекси. Дж. Коул підкреслював, що «членство в середньому класі» не є просто результатом доходу, професії, освіти, манер, чи сімейних зв'язків. Це результат використання кожного з цих критеріїв. Він детально перераховує 12 груп, які відносяться до середнього класу в Англії і взагалі в більшості розвинутих країн Заходу. Поряд з дрібними середніми підприємцями і фермерами, адміністраторами, управлінцями, службовцями, інтелігентами він включає до складу середнього класу більшість керівників приватного бізнесу, великих фермерів, ряд робітничих професій.

В Англії згідно з Генеральним Реєстром (статистичний облік населення) з 1981р. прийнята наступна класифікація за характером зайнятості:

- ті, хто займається професійною (високопрофесійною) діяльністю;

- ті, хто виконує тимчасові (сезонні) роботи, які перебувають на стадії вибору професії;

- ті, хто виконує кваліфіковану нефізичну працю;

- ті, хто виконує кваліфіковану фізичну роботу;

- ті, хто виконує роботу, яка не потребує високої кваліфікації;

- ті, хто виконує некваліфіковану роботу (різноробочі).

Вважається, що межа між середнім і робітничим класом проходить між третьою і четвертою групами.

Другий об'єктивний показник (дохід) більш точний, але його важче зафіксувати в кількісному відношенні, оскільки необхідно враховувати не тільки первинні доходи, які можна порахувати (включаючи зарплату, підприємницький дохід і ренту), але й соціальні трансфери, пільги, дотації.

Суб'єктивний критерій ґрунтується на принципі самоідентифікації, іншими словами виходить з думки самих членів суспільства відносно того, до якої соціальної верстви вони себе відносять. Німецький соціолог Гельмут Шельський у своїй книжці «Сучасна трансформація німецької сім'ї» відніс до середнього класу кожного, хто сам себе вважає членом цього класу, не беручи до уваги його справжнього соціального стану. Таке ж широке визначення кордонів середнього класу дав французький соціолог П. Блетон. Він вважав, що поняття середнього не може бути відповідним з конкретною соціальною дійсністю. Воно відповідає лише певному духовному стану: до середнього класу належать ті, хто визнає принцип приватної власності і права особистості в колективі, збереження моральних і культурних цінностей, якими володіє людство.

До суб'єктивного методу визначення середнього класу можна віднести й репутаційну теорію У. Ллойда Уорнера. В 30-ті і 40-ві роки Л. Уорнер провів детальне дослідження класової системи в поселенській спільноті, яку назвав «Янкі-сіті». Аналіз цієї системи здійснювався на основі висловлювань членів спільноти один про одного. Таким чином люди самі визначали класову приналежність тих чи інших жителів. Л. Уорнер виявив шість різних груп, серед них:

- вища верства середнього класу, яка складається з висококваліфікованих осіб, зайнятих інтелектуальною працею, і ділових людей, які мають високі доходи: лікарів, юристів, власників капіталу;

- нижчий середній клас, куди входять в основному канцелярські службовці та інші «білі комірці» (секретарі, банківські касири і т.д.).

Численні емпіричні дослідження відзначають переважаючу тенденцію, що при суб'єктивному підході до середнього класу зараховує себе більша кількість населення, ніж при застосуванні об'єктивного підходу.

На початковій стадії становлення суспільства індустріального типу до середнього класу відносили фахівців, перш за все - дипломованих інженерів, медиків, архітекторів тощо, а також успішних фермерів, кваліфікованих ремісників. Починаючи з другої половини ХІХ століття, дослідники почали зараховувати до середнього класу людей, які вели комерційну діяльність, а також тих, хто здійснював торгово-промислові операції. Іншими словами, до середнього класу увійшли соціальні групи, які були цілком орієнтовані на ринковий попит та змогли запропонувати найбільш кваліфіковані на той час послуги й готові товари. Пізніше такий склад середнього класу буде називатися «старим» або «традиційним».

Внаслідок інформаційної революції наприкінці ХХ століття з'являється «новий» середній клас. Швидка комп'ютеризація в країнах передових технологій відіграла роль каталізатора для масовизації середніх прошарків населення. До «нового» середнього класу відносять тих, хто володіє інтелектуальною власністю, а також тих, хто має навички складної трудової діяльності: менеджерів, осіб вільних професій, інтелігенцію, а в деяких випадках і кваліфікованих робітників. Зазначимо, що в період переходу від індустріального до постіндустріального суспільства питома вага «старого» середнього класу зменшується, поступаючись професіоналам і менеджерам.

Однією з ознак нового середнього класу стає доступ до високих технологій, а не споживання, як це було в середині ХХ століття. Знання стають важливим фактором не лише технологічного прогресу, але й соціальної стратифікації та соціального самовизначення. Вступивши в «інформаційну епоху», новий середній клас стає більш привілейованим, ніж середній клас середини минулого століття. Пов'язано це з тим, що плоди інформаційної революції, особливо на перших порах, розподіляються дуже нерівномірно. Не змінюється тільки функція середнього класу - гаранта стабільності і демократії, важливого показника суспільного добробуту.

Особливої уваги в структурі суспільства заслуговує інтелігенція. Зараз західні соціологи визначають інтелігенцію як новий клас, за яким визначають майбутнє. Він складається з освічених, професійно навчених, дипломованих спеціалістів, які завдяки високому рівню професіоналізму володіють високим почуттям самосвідомості, значимості, автономії, що дозволяє розглядати їх як певну соціальну спільність. Спільним для них є також і те, що вони, як правило, не мають власності на засоби виробництва, а джерелом доходів є отримані знання і здібності.

Й. Шумпетер обмежував склад інтелігенції особами, які формують громадську думку і здійснюють духовний вплив на інших людей. Американський соціолог С. Ліпсет відносить до інтелігенції «всіх тих, хто створює і розповсюджує культуру, - цей символічний світ людини, який включає в себе мистецтво, науку і релігію». До створювачів культури автор зараховує вчених, художників, філософів, письменників, деяких видавців і журналістів; до розповсюджувачів культури - вчителів, репортерів і т. д. Периферійну групу складають ті, хто використовує культуру як частину своєї роботи, - лікарі, юристи.

Французький соціолог Р. Арон притримується тієї думки, що інтелігенцію в широкому значенні можна визначити як прошарок, який охоплює тільки експертів, вчених і письменників. Під впливом серйозних змін, які відбулися в складі інтелігенції, деякі економісти і соціологи, зокрема Дж. Гелбрейт, Д. Белл, З. Бжезинський почали трактувати цю категорію в більш широкому плані, відносячи до неї і інженерно-технічні кадри, і управлінців в корпораціях, і представників адміністрації, і високо кваліфікованих спеціалістів. В ході науково-технічної революції, на основі всезростаючого значення науки, освіти і техніки, інтелігенція бере на себе соціально визначаючу роль в суспільстві.

В своїй роботі «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» Д. Белл розглядав появу нового класу - науково-технічної інтелігенції, як логічний наслідок переходу капіталістичного суспільства від індустріального рівня на якісно новий - постіндустріальний. Він виділив у складі нового класу сім категорій:

- ті, хто обробляє інформацію, технічні і професійні працівники, які мають вищу освіту і високий рівень компетентності;

- інтелектуали і працівники знання. Це - вчені і шкільні вчителі, математики, економісти, фізики-дослідники;

- створювачі і критики культури: романісти, художники, музиканти, критики;

- розповсюджувачі культури і знання. Місце їх праці в культурній і інтелектуальній періодиці, музеях, видавництвах;

- застосовувачі і розповсюджувачі знання: інженери, вчителі, юристи, фізики;

- менеджери і адміністратори на економічних підприємствах, керівники в громадському секторі, неприбуткових інститутах (школах, університетах, лікарнях);

- нові працівники сфери розваг: репортери, журналісти.

Абсолютна кількість представників нового середнього класу є невеликою в усіх посткомуністичних країнах. І щоб з'явився новий середній клас - стабільний, легальний, некриміналізований, - треба мати відкрите громадянське суспільство, яке б вміло захищати свої інтереси, активізувало розвиток етичних і законодавчих норм.

Зміцнення середнього класу вважається шляхом до процвітання суспільства. У середньому класі втілюються найкращі риси професіоналізму, індивідуалізму та ініціативності. Суспільство середнього класу вважають суспільством, яке утверджує принципи справедливості.

Без повноцінного «середнього класу» неможливо вирішити завдання консолідації та стабілізації суспільства. Наявність середнього класу, який включає в себе кілька різних верств населення, передбачає діалог замість конфронтації; тим самим середній клас скорочує соціальні дистанції та виконує стабілізуючу функцію. Зростання чисельності середнього класу фактично означає ліквідацію протистояння багатства і бідності. Його формування сприяє утворенню однієї з найважливіших передумов нормального функціонування економіки. Саме з середнім класом пов'язуються встановлення соціальної гармонії, стабільний розвиток, індивідуальні свободи, економічна незалежність та гідне існування в сучасному суспільстві. Саме середній клас за своїм становищем та соціальними функціями, з одного боку, може бути провідником і рушійною силою реформ, ініційованих правлячою елітою, а з іншого - стати опорою місцевої влади у вирішенні соціальних проблем. Проте на сьогодні результатом перетворень в українському суспільстві стало розмивання сформованих за радянської влади середніх прошарків суспільства, його розшарування та поляризація. Формування середнього класу - процес тривалий, але поява хоча б ядра цієї суспільної складової є ознакою якісно нового рівня трансформаційних процесів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

теорія середній клас

1. В. Грицанюк. Середній клас: теоретичні аспекти / Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні // www.westukr.itgo.com.

2. Василь Козьма. Концепції середнього класу в західній історико-політичній традиції // www.politik.org.ua.

3. Н. Пахомова. Середній клас в Україні: неоплачені перспективи // www.dialogs.org.ua.

4. Міфи й упередження середнього класу / Проект «Україна» // www.dialogs.org.ua.

5. www.readbookz.com.

6. www.wikipedia.org.ua.

Размещено на Allbest.ru