Виконавча влада

Розкриття функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади. З'ясування суті, змісту та форми держави. Практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління процесами суспільного розвитку.

Рубрика Политология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.02.2012
Размер файла 25,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

6

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виконавча влада

План

Вступ

1. Виконавча влада. Поняття, функції і види діяльності

2. Види органів виконавчої влади

3. Система органів виконавчої влади та принципи їх побудови

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Державне управління -- складне і багатогранне явище. З ним пов'язане з'ясування суті, змісту та форми держави (форми державного правління і форми державного устрою), розкриття її функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади як окремої гілки (сфери) державної влади. Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку.

Сам характер виконавчої влади, що зумовлений об'єктивними призначенням -- виконанням законів та інших правових актів, підтверджує єдність цієї влади зі змістом управлінської діяльності держави. Отже, виявлення змістовного зв'язку виконавчої влади з державним управлінням є однією з ключових передумов правильного розуміння суті як самої виконавчої влади, так і державного управління.

Але політико-правова модель організації виконавчої влади має ґрунтуватися не лише на визначенні її управлінського змісту, але й на розумінні певної умовності, штучності уявлення про самостійне, а тим більше -- автономне буття власне виконавчої влади щодо інших гілок влади. Подібні уявлення слід вважати певним перебільшенням. Державна влада як здатність держави приймати обов'язкові рішення та домагатися їх виконання -- явище цілісне. Воно інтегрує в собі всі прояви політичної волі народу як єдиного джерела (суверена) влади в державі

Поділяється не сама влада, а механізм її здійснення. Він структурується за функціональною та суб'єктною (інституційною) ознаками. В першому випадку поділ влади означає виділення основних функціональних видів діяльності держави -- законотворення, правозастосування та правосуддя. В другому -- означає організаційний устрій держави як сукупність різних видів державних органів -- законодавчих, виконавчих і судових (і це -- тільки основні види) з притаманною їм компетенцією, тобто державно-владними повноваженнями.

Інакше кажучи, влада за змістом є єдиною, а принцип поділу державної влади є не більш ніж теоретичним постулатом, який дає змогу певним чином будувати державний механізм та організовувати його функціонування. Тому для належного конституювання виконавчої влади не обов'язково прямо фіксувати в тексті Конституції власне вказаний принцип, а тим більше доповнювати його ознаками самостійності, автономності чи незалежності окремих (насамперед законодавчої та виконавчої) влад. Натомість слід обов'язково керуватися цим принципом у разі розробки та реалізації конституційної моделі організації влади саме як методологічним орієнтиром, керівною установкою.

1. Виконавча влада. Поняття, функції і види діяльності

влада виконавчий держава правовий

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Серед органів державної влади важливе місце посідають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів понад усе залежить соціально-економічний та політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.

В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), яка має власну структуру та штат службовців і в межах встановленої компетенції здійснює від імені і за дорученням держави функції державного управління в економічній, соціально-культурній, адміністративно-політичній сферах суспільного життя. Це поняття має найбільш вагомі ознаки органів виконавчої влади. Такі органи є державними і разом з органами законодавчої та судової влади складають єдиний державний апарат. Тому органи виконавчої влади мають усі найважливіші ознаки державних органів, але, крім того, вони мають і власні специфічні риси, які обумовлені завданнями та особливим характером державного управління. Органи виконавчої влади створюють і свій власний апарат - апарат державного управління, який належить до числа складних самоврядних систем. Він являє собою цілісне утворення, яке складається з великої кількості різноманітних частин - окремих органів та їх структурних підрозділів.

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення Конституції та законів України, актів Президента України, а також нормативні акти органів державного управління вищого рівня.

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції - предметах відання, правах, обов'язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція - це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що вирішуються міністерством, визначається у положенні про .відповідне міністерство; відомством - у положенні про відповідне відомство).

Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та повноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом, бланками з офіційними найменуваннями та ін.). Більшість органів виконавчої влади та методи їх діяльності визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України.

Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормо-творчого, оперативно-виконавчого (розпорядчого) та юрисдикційного (правоохоронного) характеру.

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру та штат службовців. Організаційна структура державного апарату - це поділ цілого на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв'язків у ньому, особлива форма поділу і кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань та функцій.

Орган виконавчої влади становить собою організацію - колектив людей - державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. В рамках колективу даного органу поміж структурними підрозділами і службовцями розподілені повноваження і відповідальність за доручену справу, встановлені та розвиваються різні організаційно-правові зв'язки. Усе це спрямоване на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади.

Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів законодавчої та судової влади - своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів та взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх юридично-владних повноважень.

Органи виконавчої влади істотно відрізняються від підприємств, об'єднань, установ, організацій, в тому числі й державних. Головне, чим відрізняються органи виконавчої влади від підприємств, об'єднань, установ і організацій, є те, що перші мають державно-владні повноваження, вони керують об'єктами, до числа яких входять і самі підприємства, об'єднання, установи, які знаходяться ззовні їх, виступають від імені держави; а підприємства, об'єднання, зайняті господарською діяльністю, установи - соціальним обслуговуванням, організації (будівельно-монтажні, житлово-експлу-атзційні, шляхові та ін.) будують або експлуатують виробничій інші об'єкти.

В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і закінчуючи місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслуговуючого персоналу, який створює тільки умови для нормального функціонування органу) здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники виконують різну за характером роботу. Одна (більша) частина працівників зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального обслуговування, вона виробляє певну продукцію (матеріальні цінності, послуги). Інша, значно менша частина працівників здійснює управлінську, владно-організаційну діяльність. Ця діяльність не є основною для підприємства (установи), але вона забезпечує, створює належні умови для основної - виробничої діяльності або діяльності з соціального обслуговування.

Підприємства (установи) в цілому не виконують управлінських функцій, такі функції виконує спеціально організована група людей,, яку називають адміністрацією підприємства (установи).

Дирекція школи, правління акціонерного товариства, головний лікар поліклініки мають адміністративно-владні повноваження, здійснюють виконавчо-розпорядчі функції усередині даного об'єкта, видають індивідуальні та нормативні акти, які є обов'язковими до виконання працівниками цих підприємств, установ.

Ураховуючи саме ці ознаки, адміністрації державних підприємств, установ також відносять до органів державного управління, називають їх при цьому органами безпосереднього управління або органами предметної компетенції.

Наведене дає можливість зробити висновок про те, що орган виконавчої влади (державного управління) - це організація, яка є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати за дорученням держави і покликана у порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю.

2. Види органів виконавчої влади

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, Що обумовлено безпосередньою спрямованістю виконавчо-розпорядчої діяльності. Для кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів державного управління, а також виявлення закономірностей у взаємозв'язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої кладуться різні критерії. Найбільш важливими з них є територіальний масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок вирішення підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, становище та місце в системі органів.

Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізують загальне або галузеве управління, здійснюють спеціальний (функціональний) вплив на об'єкти незалежно від їх місцезнаходження на території України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства та інші органи виконавчої влади АРК, повноваження яких поширюються на всю її територію. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи виконують окремі спеціальні функції державного управління об'єктами, які розташовані на території АРК, в межах компетенції, визначеної Конституцією і законами України. Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію декількох адміністративно-територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові напрямки, митниці, управління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці (області, району). Вони виконують завдання загального управління та координації чи функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністерства внутрішніх справ по Харківській області, районний відділ освіти тощо.

Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої влади, вони поділяються на: органи загальної компетенції, органи галузевої компетенції, органи спеціальної (функціональної) компетенції, органи предметної компетенції.

Органи загальної компетенції- це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють державне управління та координацію усіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території (на всій території України, території АРК, області, району, міста). Тому вони здійснюють загальне керівництво і координацію діяльності органів галузевої та функціональної компетенції, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів. До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації. Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Галузь - це поєднання об'єктів управління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і тим самим керують певною галуззю (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки, Державний комітет України по водному господарству та ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Органи спеціальної (функціональної) компетенції здійснюють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва. Вони координують діяльність галузевих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування. До таких органів належать: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Антимонопольний комітет та ін.), а також їх місцеві органи. Органами предметної компетенції є адміністрації державних підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ.

Залежно від порядку вирішення підвідомчих питань органи виконавчої влади поділяються на єдиноначальні та колегіальні.

На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа - керівні який має право особисто приймати рішення з усіх основних питань компетенції цього органу. Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва, використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника лягає відповідальність за діяльність усього органу державного управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої влади: міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади.

Проте і в єдиноначальних органах для вирішення найбільш важливих питань створюються колегіальні органи (колегії, науково-технічні, техніко-економічні ради тощо). Вони виконують допоміжні, консультативні функції, оскільки їх рішення затверджуються рішенням керівника або втілюються в життя через рішення керівника.

На чолі колегіального органу стоїть група осіб, які входять до складу цього органу, тобто є організаційно і юридичне оформленими. Основні питання, які віднесені до компетенції такого органу, обговорюються та вирішуються на засіданнях колективно. Для винесення рішення з обговорюваного питання необхідно мати кворум. Рішення в колегіальних органах частіше за все приймаються абсолютною більшістю голосів, тобто коли за дане рішення проголосувало більше половини присутніх членів органу. Як правило, це пов'язано з великим обсягом їх компетенції та широкими завданнями керівництва, які стосуються багатьох галузей та функцій державного управління. Колегіальність дозволяє правильно вирішувати найбільш складні питання керівництва за участю фахівців, з використанням їх досвіду. Тому до колегіальних органів насамперед належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі інші органи. Але і в цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто вирішують деякі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.

Залежно від предмета спрямованості компетенції органи виконавчої влади поділяються на:

а) органи управління господарським виробництвом, економікою та сферою соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним господарством та побутовим обслуговуванням населення;

б) органи управління соціальним розвитком, культурою: освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням;

в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми стосунками;

г) органи міжгалузевого управління, які здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації та ін.

Якщо брати за критерій класифікації становище та місце в системі органів виконавчої влади, то вони поділяються на вищі та нижчі. Так, обласна державна адміністрація буде нижчою відносно Кабінету Міністрів України, але вищою відносно районної державної адміністрації. Звідси - підпорядкованість, підконтрольність, підзвітність нижчих органів перед вишими, обов'язковість рішень вищих органів до виконання нижчими.

3. Система органів виконавчої влади та принципи їх побудови

Численні та різноманітні органи виконавчої влади утворюють відповідну систему, ефективність діяльності якої залежить від ступеня упорядкованості, організованості, злагодженості в усіх ланках. В єдину систему їх об'єднує зміст діяльності -виконавчо-розпорядчий та спільна основа заснування (утворення) - державна власність. Кожний орган виконавчої влади - від центрального до місцевого - виступає суб'єктом права державної власності, наділяється статусом юридичної особи і водночас вирішує різні питання оперативного управління та охорони цієї власності.

Отже, органи виконавчої влади - не просто спільність однорідних одиниць, а цілісна система, тобто така сукупність, в якій усі складові частини (окремі органи та їх структурні підрозділи) є взаємопов'язаними і водночас складають самостійні підсистеми з своїми особливостями структури, функцій, компетенції.

Побудова цієї системи грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання принципів централізації та децентралізації, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів залежно від адміністративно-територіального устрою країни. Система органів виконавчої влади утворюється з урахуванням забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки природокористування, а також здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України.

Побудова та удосконалення системи і підсистем органів виконавчої влади відбуваються з урахуванням необхідності єдиного центру керівництва економічними та соціальними справами на підставі планування, ринкових відносин, рівності усіх форм власності, поєднання галузевого і територіального принципів управління, їх централізації з відповідною самостійністю регіонів та окремих адміністративно-територіальних одиниць, господарською самостійністю підприємств, об'єднань та інших суб'єктів.

Утворення органів виконавчої влади, формування їх системи та її функціонування здійснюються згідно з принципами демократизму і законності. Конституція України надає громадянам право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби визначаються законами України.

Важливою особливістю побудови та функціонування органів виконавчої влади є організаційні зв'язки структурних одиниць системи, що виявляються в розпорядництві, підпорядкованості, підконт-рольності, підзвітності та координації.

Розпорядництво одного органу управління відносно інших виявляється перш за все в обов'язковості для них його наказів. У свою чергу воно обумовлене підпорядкованістю тих чи інших органів тому, хто розпоряджається. Так, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання міністерствами та іншими органами виконавчої влади, роботу яких він спрямовує і координує.

Підконтрольність означає, що вся діяльність органів або якийсь їх обсяг перевіряються вищими органами або органом, спеціально створеним для здійснення контролю чи нагляду.

Підзвітність виражається в обов'язку органу інформувати про свою роботу вищий орган, який, керуючись даними звітів, оцінює діяльність підзвітного в цілому чи за окремими напрямками. Так, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Координація виявляється в об'єднанні координуючим органом підпорядкованих або підконтрольних йому органів для виконання певних завдань.

Як вже зазначалося, система органів виконавчої влади має свої підсистеми, ланки та окремі органи, які відрізняються між собою за певними критеріями. Найбільш важливими з них є обсяг компетенції та територіальний масштаб діяльності. Згідно з цими критеріями до системи органів виконавчої влади входять такі ланки:

- Кабінет Міністрів України - вищий орган в системі органів виконавчої влади;

- міністерства, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади;

- органи виконавчої влади АРК;

- обласні державні адміністрації, управління, відділи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

- Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, управління, відділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в містах;

- районні державні адміністрації, відділи та відділення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

- адміністрації державних підприємств, установ, організацій.

Система та підсистеми органів виконавчої влади мають відповідні організаційні структури, які відображують взаємозв'язки між окремими ланками системи і підсистем, субординацію по вертикалі та горизонталі, стосунки з вищими органами, підпорядкованими і підконтрольними об'єктами. Оптимальність організаційних структур цієї системи є одним із чинників підвищення ефективності виконавчої влади.

Висновки

З формуванням ефективно працюючої системи органів виконавчої влади, або інакше -- органів державного управління, пов'язані великі надії, оскільки саме в цьому полягає реальний засіб зміцнення виконавчої влади. Вирішенню даного завдання має сприяти закріплена в Конституції України модель організації виконавчої влади, яка спирається, зокрема, і на наведені вище аспекти розуміння системи органів виконавчої влади.

Найповніше наочно реалізований перший зазначений аспект, пов'язаний з відокремленням органів виконавчої влади від інших видів державних органів. Це досягнуто в тексті Конституції шляхом, по-перше, використання узагальнюючого для усіх органів держави терміну «органи державної влади» (ст. 5); по-друге, виділення серед останніх таких видів, як «органи законодавчої, виконавчої та судової влади» (ст. 6).

Стосовно другого аспекту поняття системи органів виконавчої влади в Конституції України, з одного боку, обґрунтовано об'єднуються усі ієрархічні рівні органів виконавчої влади (як вищий, центральні, так і місцеві) в одному розділі VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади».

В межах третього аспекту необхідно звернути увагу на те, що справжнє зміцнення цієї гілки влади, підвищення її ефективності неможливо без створення дієвої «вертикалі» виконавчої влади. Саме завдяки останній досягається належна реалізація владних рішень зверху донизу.

У змісті самої виконавської вертикалі першорядне значення має чітке визначення її найвищої структурної ланки, яка має виконувати в системі роль керуючого центру. Причому з точки зору науково-системної ідеології найкращі результати діяльності ієрархічно організованої системи можуть бути забезпечені за умови її моноцентричної, а не поліцентричної структурної побудови. Тобто за умови, коли усі структурні ланки системи підлягають керуючому впливу саме з одного владно-організаційного центру, а не з кількох.

Виходячи зі встановленої Конституцією України республіканської форми державного правління змішаного, президентсько-парламентського типу, яка закономірно пов'язана з так званим дуалізмом виконавчої влади, слід зазначити, що в основу управлінської вертикалі покладена модель своєрідного «подвійного центру». Тобто такого, який складається з двох функціонально поєднаних суб'єктів -- Президента і Кабінету Міністрів України.

Специфічність даної моделі в тому, що відношення цих суб'єктів до гілки виконавчої влади не є однаковим. Якщо уряд входить до неї саме як окрема структурна ланка системи органів, то Президент лише функціонально, через певний обсяг своїх повноважень у сфері виконавчої влади.

Звідси, до речі, випливає розуміння того, що визначення «носій повноважень виконавчої влади» і «орган виконавчої влади» не повністю збігаються. Зокрема, це наочно підтверджується на прикладі поста Президента.

Згідно з моделлю «подвійного центру» зрозуміло, що правовий статус уряду, який очолюється Прем'єр-міністром, не може і не повинен мати якесь другорядне значення у сфері виконавчої влади. Навпаки, саме Кабінет Міністрів має бути вищою структурною ланкою державного управління, на яку покладається практичне здійснення усіх основних повноважень виконавчої влади. В тому числі і тих, які віднесені до відання Президента України, але не є його виключно одноособовими преференціями, скажімо, щодо кадрових призначень.

Відповідно Конституція України визначає Кабінет Міністрів як вищий орган в системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента (ст. 113).

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. АВЕРЬЯНОВ В.Б. Организация государственного управлення, структурно-функциональньїй аспект. -- К., 1995. -- 146с.

3. АВЕРЬЯНОВ В.Б. Аппарат государственного управлення: содержание деятельности и организационные структуры. -- К., 1996. -- 145с.

4. АВЕР'ЯНОВ В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. -- К., 2000. -- 48с.

5. АВЕР'ЯНОВ В.Б., КРУПЧАН О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. -- X., 2001. -- 40с.

6. АВЕР'ЯНОВ В.Б., АНДРІЙКО О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. -- К, 2002. -- 48с.

7. Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування. Матеріали Першої науково-практичної конференції. 18--21 червня 1998р. в м. Яремче Івано-Франківської області. - 82 с.

8. АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. Наукова доповідь. - К., 1999. - 24с.

9. АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль в Україні - К., 1999 - 58с.

10. БАНДУРКА О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. - X., 1996. - 398с.

11. БІТЯК Ю.П., ЗУЙ В.В. Адміністративне право (Загальна частина). -- X., 2000. -- 137с.

12. ГЛАДУН 3. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. -- Львів, 1999. -- 121с.

13. ГОЛОСНІЧЕНКО І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття). -- К, 1998. -- 108с.

14. ДОДИН Е.В. Административная деликтология. Курс лекций. -- Одесса, 1997. --115с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття державної влади і конституційне визначення її меж. Співвідношення законодавчої і виконавчої гілок державної влади в аспекті політичного режиму. Політична реформа - засіб подолання протистояння між інститутами влади і зміцнення демократичних засад.

    дипломная работа [106,2 K], добавлен 18.11.2010

  • Теоретико-методологічні основи філософії Гегеля. Місце родини, громадського суспільства та держави у його філософській системі. Соціальна структура громадського суспільства та його співвідношення з державою. Принципи державного управління та поділу влади.

    творческая работа [25,7 K], добавлен 02.12.2011

  • Влада як одна з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Формування владних структур на основі правових та політичних норм. Сутність влади та механізм її здійснення. Суб'єкти та об'єкти політичної влади. Класифікація ресурсів влади.

    реферат [17,5 K], добавлен 29.11.2010

  • Влада як центральна категорія політичної науки. Поняття, пов’язані з нею у політичному лексиконі. Типи і види влади. Ознаки політичної влади. Засоби та форми здійснення влади. Утилітарні, адміністративно-організаційні та універсальні ресурси влади.

    реферат [19,4 K], добавлен 06.06.2010

  • Історико-правові корені принципу поділу влади. Конституційне судочинство як один з важливих напрямків здійснення судової влади. Специфіка президентської республіки. Принцип поділу влади в Україні, призначення прем'єр-міністра. Біцефальна виконавча влада.

    курсовая работа [90,4 K], добавлен 11.03.2012

  • Специфіка побудови демократичної, правової держави. Управління як різновид суспільної діяльності. Перетворювальна роль державного управління у період переходу від однієї політико-економічної системи до іншої. Роль системи державного управління в Україні.

    реферат [27,4 K], добавлен 10.03.2010

  • Давньогрецький поліс як тип суспільного і державного устрою-реалістичні концепції влади, демократичне правління. Ідеальна держава Платона: політична влада є первинною щодо існуючих правових відносин, усуспільненість, рівність і колективізм.

    реферат [24,9 K], добавлен 20.10.2007

  • Політико-правова думка Західної Європи, як базис виникнення договірної концепції походження держави. Поняття концепцій походження держави, їх види. Модель держави, яка утворилася внаслідок "суспільної угоди". Формування політико-правової культури України.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 12.02.2011

  • Визначення поняття влади, з'ясування його сутності й характеру. Основні концепції влади, класифікація та основні функції. Легальність політичної влади як ознака її законності і легітимність як соціокультурна характеристика. Типологія політичних режимів.

    контрольная работа [17,0 K], добавлен 13.01.2011

  • Загальне визначення влади вітчизняних і зарубіжних політологів. Сутність, історичне походження і розвиток політичної влади. Її суб'єкт та носії. Погляди марксистів і немарксистів на конкретні форми реалізації влади. Становлення політичної влади в Україні.

    контрольная работа [28,1 K], добавлен 24.11.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.