Особливості розвитку сучасної політичної еліти України

Подібне співвідношення зберігається при відповіді на питання: “Якщо Ви поставите за мету ввійти до складу правлячої еліти України - чи вдалось би Вам це?” - 76,4% відповіли негативно, 1,5% - позитивно. (Додаток 13) 40,с. 10

Дані НІСД свідчать: дві третини української еліти (у т.ч. політичної) складають особи старше 50 років. Майже 87% -- вихідці із сільської місцевості або невеликих міст, що за життєвим укладом мало відрізняються від сел і містять і трайбализм -«схильність до культурної і суспільно-політичної племінної відособленості»-- містечковості, клановоссті і кумівству.40,с. 9Як і суспільству, політичній еліті властиві ці маргінальні риси.

Тому не дивно, що наша політична еліта має потребу в компенсації суспільного невизнання шляхом знаходження зовнішніх, формальних ознак елітарності. Це відмінності, нагороди, наукові ступені і звання, видання багатотисячними тиражами «власних» добутків, демонстративне використання, покупка «шляхетних» титулів.40,с. 10

Вивчаючи історичні генерації української еліти, можна помітити цікавий феномен - скорочення тривалості її окремих етапів. Якщо історично перший тип української еліти тривав понад три століття, другий (козацька) - півтора століття, то третій (народницька) і четвертий (радянська) -всього лише по 70 років. Така тенденція не на користь сучасній еліті, оскільки вона по суті є недозрілою і, отже, нездатною, на думку В.Скуратівського, виконувати всі свої функції.

Нині визначилися три генерації української політичної еліти: 1) представники колишньої партійно-державної номенклатури; 2) "шістдесятники" та лідери дисидентського руху; 3) політики нової генерації 2, с. 35

Перманентно розколота еліта провокує суспільну нестабільність і гальмує реформи. Водночас не можна вимагати примусової консолідації еліти під прапором "єдино правильної ідеології або релігії, оскільки консолідована чи мобілізована таким чином еліта породжує авторитарний або тоталітарний режим. 21, с.8.

В Україні перспективи консенсусної єдності груп еліт (особливо лівої, центристської і правої ідеологічної орієнтації) не дуже вірогідні.. Наша країна залишається ідеологічно і політичне розколотою, а визначальні пріоритети політичного та економічного розвитку, хоча в загальному вигляді і сформульовані в Конституції, все ще дискутуються.

У результаті характерними рисами нинішньої політичної системи, її «національними особливостями» стали наступні.: Неадекватне представництво суспільних інтересів. Відсутність механізмів відповідальності політичної еліти перед суспільством за проголошені або прийняті нею документи програмного характеру. Обмеження свободи ЗМІ з метою обмеження поширення критичної (незаангажованої) інформації про дії правлячої еліти. Організація правлячою елітою штучної підтримки (легітимації) громадянами її політичних рішень. Неприйняття правлячою елітою опозиції (у т.ч. парламентської) як політичного опонента, необхідного для конструктивної корекції власних дій. Переважно патронально - клієнтарний принцип кадрової політики.

Таким чином, найбільш яскравими рисами політичного ладу, створеного новою старою політичною елітою, є зневага суспільними інтересами, безконтрольність, безвідповідальність, непрозорість. У результаті між владою і суспільством розростається глибока прірва; влада звертається до суспільства винятково тоді, коли виникає потреба в черговій суспільній легітимації продовження її повноважень або підтримки її політичних рішень. У результаті - симбіоз двох моралей: старої, компартійної, з її принципом преклоніння перед вищими і зневагою до нижчих, і авантюрної моралі «нової буржуазії» з її зневагою до закону. Звідси -- надвисокий рівень корумпованості влади. Саме «боротьбу з корупцією і злочинністю», за даними наших опитувань, громадяни України вважають однієї з першочергових задач, від виконання яких залежить її майбутнє. 40,с. 9

Розгублене, у значній мірі позбавлене моральних орієнтирів суспільство одержало «зразок» у виді поводження вищих представників еліти, головними рисами якої є орієнтація на цінності особистого споживання. Поданим опитувань, уже зараз 11% молодь, потрапивши під цей вплив, визнають, що на них норми моралі не поширюються, 21% -- ігнорують закон. Таким чином, серед молоді існує стійка тенденція до зниження порога моральності, і якщо вона збережеться, те життя в аморальній державі може стати нормою40,с. 10

І все-таки на початку 2003 року можна констатувати, що позитивні зрушення в структурі української еліти, в ідеології і політиці різних груп еліти відбуваються.21, с. 9

По-перше, в переважній більшості сформувалась національна українська еліта. Дванадцять років незалежності привели до того, що жодна впливова група еліти не заперечує права України на незалежність.

По-друге, активізувалась циркуляція еліт між центром і регіонами.

По-третє, українська еліта стала частиною європейської еліти не тільки географічне, а й інтелектуально, за способом мислення і дій.

По-четверте, національний характер і могутній потенціал української еліти поступово визнає колишня метрополія - Росія.

По-п'яте, українська еліта все частіше (хоча не завжди ефективно) виступає ініціатором інтегративних процесів на пострадянському просторі на базі нових принципів співпраці.

Але все ж таки українська еліта дуже повільно прогресує, ще не стала реальним авангардом народу, існує великий розрив між тими обіцянками, які вона дає народу (особливо під час виборів), і реальними діями еліт.21с.9

Є багато підстав твердити, що існуюча система рекрутування управлінсько-правлячої еліти в Україні набирає нових рис - патроно-клієнтарних. Звідси суперечливість мислення та дій української правлячої еліти. Цінність еліти вимірюється тим, наскільки корисний вплив вона чинить на суспільство, наскільки вона, зайнявши в ньому привілейоване становище та збагатившись, сприяє розвитку та добробуту мас.9, с. 45

Але -- на те й існує його політична еліта, щоб показати суспільству шлях рішення виниклих проблем, консолідувати його і повести за собою. Правляча еліта цього не зробила. Навпаки, вона максимально використовувала роз'єднаність суспільства, його неготовність до життя в умовах свободи, незалежності, демократії. Усе це привело до соціальної апатії і зневіри в можливість самотужки змінити щось у власній країні, до зневіри половини населення в саму державність, її необхідність і ефективність. Ця апатія і зневіри вже сьогодні ускладнюють прийдешню президентську кампанію. Навіть якщо на виборах переможе кандидат, що прагне затвердити в країні реальну демократію, йому буде неймовірно складно повернути довіру громадян і консолідувати суспільство для досягнення закріпленої в Конституції національної ідеї - побудови в Україні демократичної, правової, соціальної держави. 40,с. 9

За даними опитувань Центра Разумкова, переважна більшість громадян вважають, що в Україні не дотримуються їхнього права, гарантовані Конституцією. 40,с. 10

Нинішня політична еліта України -- це переважно еліта з формальною ознакоюі. Суспільним визнанням, авторитетом і відчутною підтримкою з боку суспільства вона не користується. Зокрема на питання опитування, що проводилось центром Разумкова, “Чи всі особи, що займають зараз в країні високі державні посади, мають суспільний авторитет і користуються довірою?” - 40,8% - опитаних громадян відповіли, що майже ніхто, 35,6 - меншість, і лише 2, 8 % що більшість з них має такі риси.. (Додаток 5). 40,с. 10

На питання “чи змінилась правляча еліта України після проголошення незалежності?” - 36,8% - відповіли, що не змінилась, 36, 10% - що змінилась частково. (Додаток 6)40,с. 10

Рівень повної підтримки дій влади (як інститутів, так і персоналій) не перевищує 8--11%; всього 6% громадян заявляють про позитивне відношення до нинішньої правлячої еліти України, більшість (53%) дотримує протилежної думки, а майже кожен третій (30%) до правлячої еліти абсолютно байдужий.(Додаток 11) 40,с. 10

Кількість відкритих для України варіантів розвитку можна звести практично до двох. Перший -- консервація нинішнього стану та. другий -- це якісний прорив на основі європейських демократичних цінностей, що відкриває в перспективі шлях до об'єднаної Європи.40,с. 10

Таким чином, політична еліта України є більш формальною, ніж ціннісною, вона знаходиться в процесі формування, що ускладнюється такими антидемократичними та гальмуючими моментами як корупція, олігархізація та клановість.Однак, процес становлення національної еліти розпочався і триває, і від того, наскільки вона насправді буде ефективною залежатиме розвиток держави і доля народ

2.2 Шляхи підвищення ефективності діяльності еліти в умовах формування демократичного суспільства

Перехід від тоталітарного режиму до демократичного передбачає зміну типів політичної еліти, створення відкритої еліти. Для України, що взяла курс на проведення демократичних реформ важливим є підвищення ефективності діяльності політичної еліти, оскільки вона є основою нації і від її діяльності і розвитку залежить добробут і стабільність в державі.

Потрібні значні зусилля, щоб формувати еліту, котра б відповідала завданням демократизації суспільства. На цьому шляху криється чимало реальних труднощів. Так, у виборчих кампаніях нова еліта виступає з гострою критикою бюрократизму, надмірно роздутих управлінських штатів. Одержавши перемогу, вона неспроможна скоротити цих штатів. Або, йдучи до влади, демократична еліта критикує привілеї корумпованої бюрократії. Проте, взявши владу в свої руки, частина нової еліти насамперед починає турбуватися про свої власні привілеї.

На жаль, майже через 13 років після здобуття незалежності Україна все ще перебуває на роздоріжжі. У країні не склався суспільний консенсус стосовно стратегічних орієнтирів розвитку, досі не визначено базових цілей та цінностей суспільства. Все це створює серйозні перешкоди для виходу України на якісно новий рівень.

Разюче відрізняється від декларацій політична і соціально-економічна дійсність. Майнове розшарування між найбагатшими і найбіднішими громадянами сягає рівня, властивого країнам із корумпованими диктаторськими режимами. Конституційно визначені демократичні процедури, насамперед вибори і референдуми, дедалі більше перетворюються на засіб легітимації потрібних владі результатів. Суспільство потерпає від занепаду моралі, відбувається деградація моральних цінностей молодого покоління. 11

Значна частина відповідальності за такий стан справ лежить на політичній еліті країни. Маючи всі необхідні владні важелі, вона не спромоглася забезпечити якісне виконання своїх суспільних функцій.

Тому важливим шляхом підвищення ефективності діяльності політичної еліти в умовах формування демократичного суспільства є створення потрібних умов, щоб нова еліта не стала корумпованою, не відірвалася від народу, не перетворилась у деспотичну. Зокрема, це повна гласність, обнародування кожного факту порушення демократичних норм та процедур, що забезпечило б відкритість нової еліти. Причому відкритість у двох аспектах: у першому -- для забезпечення соціальної мобільності, для надходження найбільш здібних, талановитих представників найширших верств населення, у другому -- для постійного зворотного впливу мас, які залучаються як у час виборних кампаній, так і в проміжках між ними.

Важливим шляхом для підвищення ефективності діяльності політичної еліти є політичний плюралізм, вільна конкуренція потенціальних еліт, їх взаємна критика і суперництво, де судом є народні маси. Нарешті, необхідне суворе додержання законності, демократичних процедур. Народні маси не повинні при цьому втратити контроль над політичною ситуацією в суспільстві і здоровий скептицизм стосовно будь-якої еліти.

Боротьба за владу між різними елітарними групами іноді ставить під сумнів твердження про залежність між демократією і демократичною елітою. Консолідація демократії залежить від рівня прагматизації політичної свідомості старої і нової еліт. За словами Дж. Хіглі і Р.Гюнтера, "деякі політичні актори шукають протиправні, антидемократичні шляхи для зміцнення своїх позицій, підтримуючи демократичний процес доти, доки він не загрожує їхнім інтересам". 37, с.30 Таким чином, основна проблема створення демократії - це формування демократичної еліти, яка б захищала інтереси суспільства згідно з демократичною процедурою.

Важливим фактором цього процесу є роздрібненість і консолідація політичної еліти. Роздрібненість уможливлює незаконне захоплення влади шляхом перевороту чи повстання та встановлення авторитарного режиму, вона властива для перехідних періодів. Консенсус, як основа консолідації політичних еліт, передбачає досягнення принципових компромісів, які укладаються лідерами елітних угруповань у періоди криз. За даними опитування проведеного центром Разумкова в 2003 році на питання “Чи здатні представники різних груп (сегментів) політичної еліти україни домовитися між собою з метою мобілізції зусиль нароу Украни для досягнення стратегічної цілі?” 52,4% експертів дали негативну відповідь, 31% - схвальну. (Додаток 7). 40,с. 10

На питання” Чи здатна політична еліта запропонувати програму досягнення стратегічної цілі, яка б об”єднла народ України?» - 47,6% експертів дали негатину відповідь і 26,9% - схвальну. (Додаток 8). 40,с. 10

Український досвід консолідації демократії дає підстави говорити про деякі ключові моменти політичного обміну між конкуруючими політичними елітами і погодження договірних основ демократичного режиму.

Шляхом підвищення ефективності діяльності політичної еліти в умовах формування демократичного суспільства є проведення вільних та правових вибрів, які відповідають всім вимогам і принципам. Оскільки проведення таких виборів буде сприяти рекрутуванню еліти на демократичній основі, перешкоджаючи розвиткові клановості та бюрократії. Але потрібно й розглянути якими є суб'єктивні та об'єктивні фактори проведення я сучасних демократичних виборів.

За результатами соціологічного опитування, яке у жовтні 2001 року провів Український Центр економічних і політичних досліджень імені О.Разумкова, Україна відчуває брак популярних політиків. Більше того, половина населення країни не знає першого віце-прем'єра, трохи більше - не мають гадки про міністра закордонних справ. Прізвище міністра внутрішніх справ не відоме 56% населення, голови податкової адміністрації - 40 %. 49% не знають про існування голови парламенту Кримської автономії.37, с.30

Варто враховувати і суб'єктивний фактор. Політична нераціональність українського виборця обумовлена низьким рівнем політичної культури, відсутністю необхідних знань про політичний процес, які дозволяють оцінити наслідки вибору для країни і для кожного громадянина. Тому значна частина українців виражає своє ставлення до різних політичних лідерів та рухів, керуючись емоціями, на основі сформованих симпатій чи антипатій до конкретних людей і організацій, не враховуючи змісту їхніх програм чи результатів попередньої діяльності. Образи політичних рухів і партій в уяві виборців переважно персоніфіковані.

Загальновизнаним є твердження, що президентські вибори - це боротьба особистостей, а парламентські - боротьба програм. Втім, українській політичній практиці це не притаманно. Так, під час президентських виборів до особистісних моментів додавались адміністративні важелі, а під час парламентських - програмна ідеологія поступалася тимчасовому ефекту, який викликав кандидат у електорату. Вибори 2002 року підтвердили тезу про визначальну роль особистості в політиці. Сьогодні виборчі процеси в Україні призводять до відчуження основної маси громадян від влади. В результаті, прірва між політичною елітою та громадянським суспільством стає все глибшою. 37, с.33

Тому для проведення законних, правових виборів і як наслідок - підвищення ефективності діяльності політичної еліти - потрібно подолати багато явищ: популізм політичних програм партій і кандидатів та підвищення рівня політичної культури населення, його інформованості для здійснення свідомого вибору.

На думку П. Симоненка для покращення діяльності еліти важливу роль може зіграти партійно - попорційна система парламентських виборів, “оскільки підвищення ролі плітичних патій відкрило би шлях у політику і владні структури багатьом новим людям, не причетним до діянь олігврхів та їх підручних” 41,с. 11. Також він зазначав необхідність перервати тенденцію до перетворення сучасної політичної еліти в кланову. Для цього необхідна висока мобільність населення, яка, на думку Петра Симоненка, можлива при відмові суспільства від дмінування приватної власності. 41,с. 11

На думку Віктора Ющенка для підвищення ефективності еліти вона має підтверджувати свою відданість європейським полтичним стандартам - керуватися у своїй діяльості насамперед державними інтересами. 42,с. 11

Віктор Янукович зазначив, що для підвищення ефективності необхідно повернути свободі слова її головне призначення. “Сьогодні вона застосовується переважно як знаряддя політичної боротьби, хоча головна її задача -- формувати основи цивільного суспільства і забезпечувати прозорість і контролированность діяльності всіх галузей влади”.43,с. 10 Також він зазначав, що величезна різниця в доходах стає не тільки причиною соціальної напруженості і непевності, але і приводить до мутації еліти. Робота зі зменшення цього розриву одночасно буде сприяти й оздоровленню еліти, і широкому визнанню її в суспільстві.

Ці питання набувають особливої актуальності з огляду на наближення виборів Президента України. Переважно від характеру їх проведення та результатів залежить -- чи зможе Україна приєднатися до центрально- та східноєвропейських сусідів і реально інтегруватися в Європу, чи вона залишиться ні рівні держав з контрольованою «адміністративною демократією».

Ставлення суспільства до політичної еліти є переважно негативним: за даними соціологічного опитування Центру Разумкова, негативно ставляться до еліти 54% громадян, позитивно -- лише 6%. 11

Водночас президентські вибори 2004 р. створюють певні можливості для оновлення політичної еліти країни. Саме ці вибори стануть рубіжним моментом, що визначить майбутнє України на наступних 10--15 років. 11. Та за даними опитування центру Разумкова 40,с. 10 експерти щодо найбільш вірогідних трансформацій політичної еліти Україн ивнаслідок президентських і парламентських виборів 56, 6% зазначили, що формальне оновлення теперішнього складу буде здійснено, але його якісний рівень залишиться низьким, і лише 2% зазначили про якісне оновлення теперішнього складу політичної еліти (Додаток 9)

Уже сьогодні важливо задати правильний тон передвиборним дискусіям, а саме: перевести їх із площини обговорення персоналій, котрі виборюватимуть право посісти перше крісло в державі, у площину дискусій -- про стратегії і програми, про спроможність кандидатів їх реалізувати.

Важливим показником формування демократичного суспільства і підвищення ефективності діяльності політичної еліти є відкритість елітних груп. В дослідженні під керівництвом М.Шульги було поставлено і запитання про можливість респондента опинитися в майбутньому серед правлячої еліти. 44% опитаних дали негативну відповідь щодо себе («не зможу ніколи, навіть якщо буду дуже намагатися») і 55,2% - щодо дітей.22, с.25. Стосовно даних за 2003 рік за результатами опитування, здійсненим центром Разумкова негативу відповідь дали 76,4%щодо себе та 62% щодо своїх дітей. (Додатки 13, 14)

Виділяють три важливих чинники підвищення рівня ефективності політичної еліти. По-перше, Україні потрібна політична еліта, яка замінюватиме одну групу еліти при владі на другу і яка формуватиме стратегічні напрямки розвитку нації. Політична еліта повинна співпрацювати з іншою групою -- елітою чиновників, елітою апарату, яка завжди управлятиме державою як механізмом, як підприємством. Саме ця група чиновників і с найважливішою, бо вона працює і приймає рішення на різних щаблях державної влади, починаючи від місцевої і закінчуючи апаратом Кабінету Міністрів.

На думку Є. Самарцева потрібна постійна ротація саме державного апарату, аж доки він ні відображатиме ідеологію середнього класу, класу власників, що формується в Україні. «Можливо, зараз ми не вирішимо цього питання, не вирішимо його і через 5 років, але сьогодні ми повинні визнати це за пріоритет і зрозуміти, що інакше бути не може.»6, с.45

По-друге., політична еліта (йдеться передусім про державний апарат) має поєднувати в собі якості фахівця конкретної галузі і навички безпосередньо державного управління.

Таким чином, якщо політична еліта не спирається на демократичні процедури, то вона перетворюється на частину бюрократії, як це було за радянських часів. Роль еліти в суспільстві велика завжди, проте в умовах трансформації у напрямку демократії її значення суттєво зростає. Адже саме еліта виступає провідником реформ, генератором нових суспільних ідей, вносить демократичні ідеали і цінності у політичні процеси.

Висновки

Таким чином, підсумовуючи матеріал, можна зробити висновок - гіпотеза дослідження підтвердилась: рівень і якісний склад політичної еліти суттєво впливає на характерполітичного процесу в суспільстві, визначає темпи політичного розвтку держави.

В дослідженні був показаний генезис класичних теорій еліт, висвітлено основні засади сучасних теорій еліт; визначено особливості становлення та характерні риси сучасної політичної еліти України, основні погляди на її функціонування. В роботі було простежено ставлення населення і спеціалістів до особливостей функціонування і розвитку політичної еліти України і визначені основні шляхи підвищення ефективності політичної еліти в умовах сучасного суспільства.

Теорія еліт як наукова дисципліна виникла в ХХ сторіччі. У дослідницькій літературі склалися три основних підходи до теоретичного розгляду політичної еліти: позиційний, репутаційний та підхід, що базується переважно на виділенні осіб, що приймають стратегічні рішення. Найважливіша функція еліти - вироблення і прийняття стратегічних рішень і забезпечення їх трансляції на рівень масової свідомості і поведінки. При цьому не існує однозначної залежності між типом суспільства як системи (відкрите/закрите) і формою елітної ротації. Політичну еліта визначається як внутрішньо єдністна соціальна група суспільства, що становить меншість і яка є суб'єктом підготовки і прийняття (або впливу на прийняття/неприйняття) найважливіших стратегічних рішень і вододіючу необхідним для цього ресурсним потенціалом.

Основні положення класичних ранніх теорій політичних еліт можна підсумувати таким чином: за класичними теоріями еліти, в індустріальних суспільствах багатство, соціальний статус і політична влада визначають і посилюють одна одну; еліта -- це організаційно оформлена, згуртована і взаємопов'язана організована група; еліті властиве прагнення до консенсусу щодо бажаного устрою суспільства та організації влади. Консенсус зумовлений її прагненням зберегти своє панівне становище, еліта для одержання підтримки мас на словах схильна до демократичних ідеалів, хоча насправді є консервативною й зневажає ці маси.

Проблема еліти плідно розроблялася і в українській суспільно-політичній думці другої половини ХІХ--початку XX ст., переважно зусиллями українських вчених, які не належали до марксистської школи, а виступали проти неї.

В сучасній політичній науці існує багато різних, часто протилежних як за теоретичним змістом, так і за ідеологічною забарвленістю, інтерпретацій сутності політичних еліт та їх ролі в суспільстві, що пояснюється різними соціальними нормами, структурою суспільства та навіть політичною культурою. Ситуація ж у соціальному дослідженні ролі еліт в Україні змінилася лише з кінця 80-х -- початку 90-х рр. XX ст. і з того часу активно досліджується українськими вченими.

Пострадянське суспільство відрізняється характером самих елітних груп. Групи, що відіграють у суспільстві роль еліт ще не усталенні. За даними досліджень більша частина експертів визначає існування політичної еліти в Україні лише за формальною ознакою, а не за ціннісною. Політична еліта України в деякій міри властива клановість, олігархізація та корупція, система рекрутування управлінсько-правлячої еліти в Україні набирає нових рис - патроно-клієнтарних. Еліти є закритими, що призводить до недовіри населення до них та невіри громадян в можливість потрапити до їх складу. Також характерна відсутність механізмів відповідальності політичної еліти перед суспільством за проголошені або прийняті нею документи програмного характеру. Перманентно розколота еліта провокує суспільну нестабільність і гальмує реформи.

Для України, що взяла курс на проведення демократичних реформ важливим є підвищення ефективності діяльності політичної еліти шляхом створення потрібних умов, щоб нова еліта не стала корумпованою, не відірвалася від народу, не перетворилась у деспотичну. Зокрема, це повна гласність, свобода ЗМІ, обнародування кожного факту порушення демократичних норм та процедур, що забезпечило б відкритість нової еліти для забезпечення соціальної мобільності і для постійного зворотного впливу мас. Важливим шляхом для підвищення ефективності діяльності політичної еліти є політичний плюралізм, вільна конкуренція потенціальних еліт, їх взаємна критика і суперництво, де судом є народні маси; консолідація еліт, проведення вільних та правових вибрів, які відповідають всім правовим вимогам і принципам.

Ці питання набувають особливої актуальності з огляду на наближення виборів Президента України.

Роль еліти в суспільстві велика завжди, проте в умовах трансформації у напрямку демократії її значення суттєво зростає. Адже саме еліта виступає провідником реформ, генератором нових суспільних ідей, вносить демократичні ідеали і цінності у політичні процеси. Процес становлення політичної еліти в Україні розпочався і триває, і від того, наскільки вона насправді буде ефективною залежатиме розвиток держави і доля народу.

Перелік використаної літератури

Будзан Б. Роль освіти у формуванні національної управлінської еліти//Економічний часопис, - 1997, №11 - 12

Валігурський П., Валігурський Ю. Політичні виміри української еліти// Віче, 1998, №6

Варзар І., Туренко В. Борці за “щастя нації” чи політична еліта?// Нова політика, 2001, - №6

Видрін Д. Еліта лобіює переважно групові інтереси//Дзеркало тижня, 2003, - №44

Видрін Д. Еліта - це проблема побудови суспільства//Віче, 2003, - №5

Виступ учасників круглого столу: “хто і як формує національну управлінську еліту?”// Економічний часопис, 1997, - №11-12

Волиненко І. Ярмарок ідей (В українській державі створено фонд із формування еліти наступного століття)// Нова політика - 2000, - №24

Гаман - Голутвина О.В. Определение основных понятий элитологии //Полис. 2000 - №3

Гладкий О. До проблеми політичної еліти України//Нова політики, 1999, - №3

Головатий М. Проблеми і біль становлення української еліти //Нова політика, 1999, - №2

Гриценко А. Політична еліта України: чи здатна вона виконувати суспільну місію на сучасному етапі?__Дзеркало тижня, 2003, №44

Дзюба І. На “еліту” надійся, а сам не плошай//Дзеркало тижня, 2003, - №44

Дробноход М. Яка управлінська еліта потрібна Україні// Економічний часопис, 1997, - №11 - 12

Із виступів усасників “круглого столу” // Дзеркало тижня, 2003, №44

История политических и правовых учений/Под общ. Ред. В.С. Нерсесянца. М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА *М), 2001. - 736 с.

Канак Ф. Суверенітет народу і його доступ до влади: інтелегенція й еліта між народом і урядом

Литвиненко О. Інформаційна еліта пострадянської країни та національна безпека//Нова політика, - 1999, - №5

Лосєв І. Кримська еліта: між Києвом і Москвою. //Розбудова держави, - 1998, - № 7 - 8

Луговий В. Принципи підготовки керівних кадрів державного правління// Економічний часопис, 1997, - №11 - 12

Мирский Г. Судьба советской элиты: самоубийство или трансформация?//Мэи МО, - 1999, - №9

Михальченоко М. Еліта в Україні: їсте, куме, що зварили//Віче, 2003, - №1

Наумкіна С. Формування української політичної еліти та проблема демократії: динаміка розвитку і взаємодії// Нова політика. - 2000. - №6

Павленко Р. Посткомуністична влада: сутність та метаморфози.//Нова політика, 1997, №2

Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія/за ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.

Політологія/За ред. О.І. Семківа. - Львів: Світ, 1994. - 596 с.

Политическая энциклопедия в 2-х т./Нац. общ. - научный фонд. рук. проекта. П.О.Семыгин. - М.: Мысль, - 2000, 701 с.

Політологія. Навч. поібник для ВУЗів. Упор. та редактор М. Сазонов. - Харків: Фоліо, 1998 - 753 с.

Паньків Б. Еліта. Національно - політичний аспект. Newright. Il. If. Ua/|pankiv. htm

Себайн Джордж, Торсон Томас. Історія політичної думки/Пер. з англ. - К.: Основи, 1997, - 338 с.

Скиба В. Вступ до політології. Екскурс в історію правничо - політичноі думки. К.: Основи; 1998 - 718 с.

Соскін О. Основні елементи механізму підбору кадрів до владних структур і стан національної безпеки України//Економічний часопис, 1997, - №11 - 12

Таран Ю. Природа сучасних еліт. 2003 dialogs. ua

Ткач Д. Політична еліта Угорщини. Хто вона: //Віче, 2003, - №5

Турчинов О. Особливості української ологархії// Українська політична думка

Халецька О. Поняття еліти в українській соціології: категоріально - понятійний аналіз // Українські варіанти №1-2

Хрестоматія з історії всесвітньої політичної думки: Навч. посібник - Миколаїв, Вид-во МФ НаУКМА, 2002, - 220с.

Чемкова С. Політична еліта і демократична процедура//Нова політика, - 2001, - №6

Шульга М, Потєхін О., Бойко Н. та ін. Еліти в суспільстві: нагальний зміст теоретичної проблеми// Розбудова держави, 1998, - № 7-8

40. Жданов и, Якименко Ю. Украина в ХХІ веке: вызовы для политической элиты //Зеркало недели, 2003, ноябрь №44 с. 8 -11

41. Симоненко П. От олигархической элиты к демократическому обществу//Зеркало недели, 2003, ноябрь №44, с.11

42. Ющенко В. Демократизация и евроипезация Украины требует изменение политической элиты//Зеркало недели, 2003, ноябрь №44, с.11

43. Янукович В. Какую политическую элиту ждет Украина //Зеркало недели, 2003, ноябрь №44, с.11

Размещено на Allbest.ru