Екологічна політика Європейського Союзу

Історія однієї з найважливіших екологічних директив, ухваленої в 1990-і pp., свідчить про суперечності, які на сьогодні виникають у процесі більшості переговорів, пов'язаних з екологічним законодавством. Директива про інтегровані охорону довкілля та контроль -- один з найважливіших елементів законодавства у цій сфері,-- яка набрала чинності у жовтні 1999 p., впливає на велику кількість промислових об'єктів і створює фундамент для подальшого ухвалення законодавства. Ця директива була змодельована з британського Закону про інтегрований контроль забруднення (Integrated Pollution Control -- IPC), який набрав чинності у 1990 р. Один з ініціаторів прийняття цього британського закону відіграв важливу роль у складанні проекту пропозицій Комісії щодо інтегрованого підходу до забруднення, що, зрештою, був ухвалений у вигляді Директиви 96/ 61/ ЄЕС, згідно з якою передбачалося одночасне регулювання викидів забруднювачів у водне та повітряне середовище, а також у грунт. Однак у процесі обговорення цієї директиви уряди інших держав -- членів намагалися внести до неї поправки, які б забезпечили їй відповідність їхнім власним специфічним обставинам.

Однією з причин того, чому уряд Великої Британії у даному випадку взяв на себе роль «першопрохідця», було те, що нова внутрішня система охорони довкілля створювала ризик зниження конкурентоспроможності британської промисловості у випадку, якби ЄС ухвалив менш жорсткі стандарти. Наприклад, згідно з одним з варіантів проекту директиви, існуючим підприємствам надавалася можливість відкласти модернізацію виробництва до рівня «найкращих доступних технологій» до 2005 p., тоді як, згідно з британським законодавством, це передбачалося зробити значно раніше. Однак уряди Іспанії та Португалії не погоджувалися на затвердження більш ранньої дати. Крім того, Британія обстоювала запровадження централізованої системи надання дозволів на здійснення виробничої діяльності для підприємств, що використовують будь-які, потенційно екологічно небезпечні технологічні процеси, як це прийнято у Великій Британії, і запропонувала використати арбітражну процедуру для розв'язання суперечностей між регулятивними органами. Натомість державна адміністрація Німеччини захищала свою добре налагоджену практику надання дозволів для кожного виду середовища окремо і вважала перспективу імплементації інтегрованого підходу неприйнятною. Стосовно норм розкриття інформації Велика Британія віддавала перевагу використанню публічних реєстрів, так, як цього вимагала її національна система, тоді як Німеччина стверджувала, що чинної директиви про доступ громадськості до екологічної інформації (яку вона, до речі, імплементувала лише частково і з «великим скрипом») цілком достатньо. Ці два підходи вдалося узгодити у питанні НДТ чи НДТБНВ таким чином, що проект директиви передбачав застосування НДТ, але при цьому допускалося врахування економічних міркувань.

Висновки

Регулятивна система ЄС у сфері охорони довкілля функціонує в умовах поєднання двох підходів: традиційного «контрольно-командного» та нового, що містить елементи ринкової та інформаційної орієнтації. Підписання Кіотського протоколу додало до цієї комбінації нові механізми, що сприяло ускладненню політичних процесів у галузі екологічної політики. Економічний характер передбачених протоколом механізмів змушує переглянути політику у сфері Єдиного ринку та заохочення конкуренції, наприклад, для того, аби гарантувати, що торгівля лімітами на викиди забруднювачів не перетвориться на замасковану форму державної допомоги.

Незважаючи на всі ці труднощі, європейський політичний процес продемонстрував свою спроможність виробляти та ухвалювати обов'язкові до виконання рішення, що для більшості федеральних систем виявляється надзвичайно складним завданням. Хоча у питаннях фіскального федералізму ЄС не вдалося досягти скільки-небудь значного прогресу, угода 1998 р. про розподіл тягаря є прикладом «федералізму в питаннях забруднення довкілля», в якому представлено своєрідну форму перерозподілу між державами-членами. Подальший розвиток діяльності у цьому напрямі та збільшення ринкової сили ЄС у процесі переговорів, пов'язаних із створенням глобальних систем, потребуватиме надійнішого контролю над процесами імплементації. Для всіх багаторівневих та федеральних систем застосування законодавства є складним випробуванням. ЄС на сьогодні бере участь у розробці політики у сфері охорони довкілля на трьох основних рівнях: глобальному, рівні ЄС та національному (для деяких держав-членів важливе значення має ще й четвертий -- місцевий або регіональний -- рівень). Основним питанням на майбутнє є те, наскільки участь ЄС у глобальних процесах сприятиме змінам динаміки екологічної політики в межах самого ЄС.

ЛІТЕРАТУРА

1. Assemblee de l'Union de l'Europe Occidentale // Une politique europeenne de renseignement. Doc. 1517, 13 mai. - 1996. - Р. 11.

2. Union de l'Europe Occidentale. Conseil des Ministres de l'UEO. Declaration de Birmingham. Birmingham, 7 mai. - 1996. - Р. 6.

3. Union de l'Europe Occidentale. Conseil des Ministres de l'UEO. Declaration de Paris. Paris, 13 mai. - 1997. - Р. 7.

4. Кузнєцова Л.І., Кузьменко В.П. Досвід Європейської інтеграції та можливості його використання у СНД.

Размещено на Allbest.ru