Політична свідомість та ідеологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Вступ

2. Політична свідомість

3. Рівні політичної свідомості

4. Політична ідеологія

5. Типологізація політичної свідомості

6. Політична свідомість як природний компонент політичної діяльності

7. Ситуація в Україні

8. Висновки

9. Література

політична ідеологія свідомість

1. ВСТУП

Процеси перетворень в суспільстві потребують адекватних змін у сфері політичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових засад суспільної взаємодії, відносин між особистістю та державою. Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожному, тому що вони є запорукою захисту власної гідності, свободи і прав.

Байдужість людини до політичного життя, відсутність політичної освіти сприяють можливості маніпулювання нею. Суспільство, що бажає зберегти свободу, повинно усвідомити свою відповідальність за власну долю, долю країни. Отже, необхідно формування ціннісних орієнтацій, настанов та моделей поведінки, які б відповідали вимогам становлення та збереження демократичної держави.

Політична культура, яка виявляється в діяльності класів, націй, соціальних верств і груп у політичній сфері суспільства, є важливою складовою частиною загальної культури людства. Оскільки зміст, характер і спрямованість людської діяльності завжди залежить від конкретно-історичних, економічних, соціальних та духовних інтересів і відносин, ці види діяльності багато в чому визначають процес формування того чи іншого типу політичної культури і впливають на нього.

Отже, що таке політична свідомість її рівні, структура і типи, її відображення в політичній діяльності розглянемо в даній роботі.

2. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ

Політична свідомість - це сукупність поглядів, оцінок, що відображають політико-владні відносини та політичні інтереси суб`єктів. Сукупність знань політичної свідомості складається з з пізнання політико-владних відносин кожного з видів:

- представницької (законодавчої)

- виконавчої

- судової.

А також із сукупності політичних інтересів суб`єктів, знання, цілісності яких втілюються в навчанні чи становленні колективної волі, спрямовані на здійснення функції управління і самоврядування народовладдя.

Будь-який вид політичної свідомості зумовлений об`єктивними інтересами соціальних спільностей та характером інших взаємовідносин. Ці види політичної свідомості зумовленні особливостями професійних, вікових та інших параметрів суб`єктів. У політичній діяльності люди завжди керуються значними концепціями, програмами, настроями, почуттями тобто політичною свідомістю.

Політична свідомість як найважливіший духовний фактор політичної діяльності - це єдність теоретичного й буденного рівнів свідомості суб`єктів, що робить можливим необхідність врахування інших інтересів, узагальненням їх у політиці програми, теорії, вироблення шляхів і засобів реалізації їх.

Політична свідомість у такий спосіб виступає показником усвідомлення людьми цілей політичного розвитку, механізмів їх здійснення і водночас фактором розвитку, механізмів їх здійснення і водночас фактором розвитку політичного життя, політичної системи суспільства.

Така інтегруюча роль політичної свідомості у суспільстві забезпечується її функціями, які становлять сприятливу єдність політико-психологічного, політико-ідеологічного та діяльно-практичного компонентів структури політичної свідомості.

Дає змогу чітко визначити функціональний критерій її суспільного та індивідуального призначення.

Виділяючи психологічну, ідеологічну та діяльнісну функції політичної свідомості, як відомо самостійні, що взаємно проникають одна в одну лиш в своїй цілісності формують обличчя політичної свідомості. Політична свідомість виникає і функціонує у процесі практично-діяльнісного завдання людьми, соціальними спільностями політичного буття. Діяльність є основою політичної свідомості, надає їй певності та загальнозначущого політичного смислу.

3. Рівні політичної свідомості

Політична свідомість - явище багаторівневе. Що це означає? Рівень політичної свідомості - певний східець, досягнутий соціальним суб'єктом в пізнанні процесів і явищ, що мають місце в сфері політичних відносин. Звичайно в структурі політичної свідомості виділяють три рівня: щоденний, емпіричний і теоретичний.

Щоденний рівень політичної свідомості - сукупність політичних ідей і поглядів суспільства, класу, соціального шару, групи або окремого індивіда, що виникають з безпосереднього сприйняття буденного суспільного життя. Характерною особливістю цього рівня є емоційно-розумове осмислення дійсності. В свідомому відношенні його характеризують розмитість, уривковість і несистематизованість уявлень про політичні явища. Однак його проста логіка, основана на "здоровому глузді", є достатньо надійним орієнтиром в політичних подіях ,що відбуваються.

Щоденна свідомість, виявляючись історичними первинним засобом ідеального відбивання дійсності, є джерелом накопичування реалістичних елементів знання, виконує особливу функцію в структурі суспільної свідомості - відтворює в формах повсякденного знання все багатство життя суспільства і відносин ,що складаються в ньому.

Відносно розвиненою формою щоденної свідомості є такий феномен, як громадська думка. Суспільна думка - історично зумовлений стан суспільної свідомості великих груп людей, що постійно змінюється і висловлюється публічно з проблем, важливих для суспільно-політичного життя.

Суспільна думка не є сукупністю різноманітних думок, що висловлюються особами або групами, з яких складається суспільство. Громадська думка - конкретні судження з тих або інших проблем життя, що поділяються багатьма членами суспільства. З первісно одиничних або небагатьох суджень, що співпадають, в певних умовах може виникнути громадська думка. Але для того, щоб судження з політичної проблеми набуло характер громадського, необхідно, щоб воно мало достатньо широке розповсюдження, щоб його поділяли дуже багато людей.

Як форма свідомості, громадська думка - більшою мірою продукт емоційної, чим раціонально-пізнавальної діяльності. Воно виникає не на основі ретельної інтелектуальної роботи і досвідченого підтвердження уявлень, що складаються, а в результаті цілеспрямованого впливу, головним чином, засобів масової інформації на емоційну сферу людей. Тому громадська думка дуже часто спотворено тлумачить політичні явища або просто виступає як упередження людей, які непохитно запевнені в своїй правоті.

Незважаючи на цю властивість громадської думки, політичне життя без неї неможливе. Вона є політичним змістом колективної волі і необхідним елементом функціонування політичної системи. Від того, куди спрямована громадська думка, значною мірою, залежить успіх зусиль політичної групи ,що править, з досягнення уставлених цілей. Саме тому в усіх державах різноманітні політичні сили зацікавлені у впливі на органи, що формують громадську думку: пресу, радіо, телебачення. Засоби масової інформації дуже часто називають четвертою владою, бо їм належить вирішальна роль у формуванні громадської думки, що дуже важливо для забезпечення успіху тієї або іншої політичної сили.

Щоденну політичну свідомість інколи ототожнюють з масовою свідомістю. Це не зовсім вірно. Поняття "щоденна свідомість" і "масова свідомість" висвітлюють різноманітні гран суспільної свідомості. Вони розрізняються за носіями і змістом.

Щоденна політична свідомість має конкретних постійних носіїв - індивіди, соціальні групи і спільноти; характеризується відносно тривалими рисами.

Зміст і функціональні властивості масової свідомості зумовлені особливою природою його носія - маси.

Маса - особлива спільність, не тотожна ані народу, ані соціальній групі, ані класу. В літературі терміном "маса" прийняте зазначити виниклу за тими або іншими причинами, невизначену в кількісному і якісному відношенні, різнорідну за своїм складом не оформлену в структуровану цілісність безліч людей.

Така спільність також виробляє свої уявлення про навколишню соціальну дійсність і виступає носієм специфічної форми суспільної свідомості - масової.

Із змістовної точки зору в масовій свідомості відбиваються знання, уявлення, норми, цінності, що поділяються виниклою за тими або іншими обставинами сукупністю індивідів. Вона є результатом спільного сприйняття в процесі безпосереднього і опосередкованого спілкування людей інформації про події ,що відбуваються, процеси, явища соціально-політичного життя. Більшість дослідників вказують на наявність в масовій свідомості таких рис, як нестійкість, ірраціоналізм, алогізм, відсутність здорового глузду, функціонування в режимі підсвідомості. Природа і властивості масової свідомості погано піддаються фіксації і опис.

Емпіричний рівень політичної свідомості - більш-менш усвідомлена сума спостережень про явища і процеси політичного життя, що виникають у її учасників. Цей рівень формується на грунті практичного повсякденного досвіду людей.

Між емпіричним і щоденним рівнями політичної свідомості існує чимало загальних рис. Їм обом притаманні яскраво висловлені психологічні риси: почуття, настрої, імпульсивність, емоційне сприйняття політичних подій ,що відбуваються політичних. Психологічний компонент політичної свідомості особливо сильно виявляється в періоди політичної нестабільності, кризових ситуаціях, перехідні періоди суспільного розвитку.

Теоретичний рівень політичної свідомості - найбільш високий східець в пізнанні політичної дійсності. Це система поглядів і ідей, вироблених на основі наукового осмислення всієї сукупності соціально-політичних відносин.

Теоретичний рівень політичної свідомості містить у собі більш-менш цілісне уявлення про закономірні істотні зв'язки і відношення соціально-політичної дійсності.

На теоретичному рівні зміст політичної свідомості закріплюється в формі наукових понять і категорій, а також соціально-політичних теорій, вчень, концепцій і доктрин. Що вони собою представляють?

Теорія (від грец. teoria - спостереження, дослідження). В широкому сенсі - це комплекс вірогідних уявлень і принципів, що пояснюють будь-які явища. В вузькому сенсі - вища, обгрунтована, логічно незаперечлива система знання, що дає цілісне уявлення про істотні властивості, закономірності, причинно-наслідкові зв'язки, що визначають характер функціонування і розвиток певної області реальності.

Політична теорія - найбільш цілісне, вірогідне, знання ,що розвивається про істотні зв'язки і закономірності, притаманні політичної дійсності.

Розвинена політична теорія (наука) - не просто механічна сума знань про політичні процеси і явища, вона містить в собі певний механізм побудови цього знання, що розкриває логічну залежність одних його елементів від інших.

Сформована на основі суспільної практики, політична теорія є найбільш досконалою формою наукового обгрунтування практичної політичної діяльності.

Таким внутрішньо систематизованим знанням про політичну дійсність і є політологія як наукова і навчальна дисципліна.

4. Політична ідеологія

В змістовному відношенні політична свідомість містить у собі також ідеї і уявлення, в яких різноманітні групи людей усвідомлюють свої політичні інтереси і спрямування. Цей елемент політичної свідомості прийнято називати політичною ідеологією.

Самий термін ідеологія (від грец. idea -думка, задум і logos - слово, поняття) в самому широкому сенсі позначає систему поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі соціальної діяльності. Поняття політична ідеологія має більш вузький і специфічний сенс.

Політична ідеологія - відносно систематизована сукупність понять, ідей і уявлень, в яких суб'єкти політичних відносин - індивіди, соціальні групи, класи, нації, суспільство - усвідомлюють свої політичні інтереси і якими вони виправдують свої політичні спрямування.

Коротше кажучи, політична ідеологія - доктрина, що обгрунтовує зазіхання будь-якої групи на владу або її використання та передбачає ту або іншу стратегію політичних дій.

На відзнаку від науки, завданням якої є пошук істини, функції ідеології, передусім, зводяться до оволодіння масовою політичною свідомістю населення.

Ідеологія і наука тісно взаємопов'язані і цей зв'язок визначається конкретно-історичними і соціальними чинниками, місцем і роллю будь-якої соціальної групи в суспільному розвиткові.

Відповідність інтересів соціальної спрямованості суспільного розвитку виявляється більшою або меншою мірою науковості ідеології, яку вона підтримує.

5. Типологізація політичної свідомості

Поняття "тип політичної свідомості" використовується для характеристики істотних особливостей віддзеркалення в свідомості різноманітних категорій людей політичних явищ і пов'язаною з цією своєрідністю їхнього відношення до політичної дійсності.

Така своєрідність закріплюється в політичних позиціях, які займають різноманітні суб'єкти суспільних відносин і які виявляються в тяжінні до специфічної або постійної політичної поведінки.

Єдиний засіб виявити особливості політичної свідомості людей - аналіз їхньої реальної політичної поведінки.

Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація за наступними підставами:

за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна - що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна - спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична - що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська - спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична - відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);

за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості - що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки ; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва);

за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;

за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).

в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).

Той або інший тип політичної свідомості в чистому вигляді зустрічається рідко.

В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносин може водночас виявлятися декілька типових рис.

6. Політична свідомість як природний компонент політичної діяльності

Політична діяльність - це свідома, цілеспрямована діяльність людей або великих суспільних груп щодо реалізації своїх політичних інтересів, цілей, участь в управлінні державними, суспільними справами.

Політична діяльність особи може здійснюватися у формі політичної участі та політичного функціонування. Якщо політичне функціонування - це професійна політична діяльність, то політична участь - це здійснення або підтримка громадянами певних акцій, здійснення тиску на органи влади з метою висловлення певних позицій, вимог тощо. Розрізняють колективну та індивідуальну, примусову та добровільну, активну і пасивну, традиційну та альтернативну, революційну та охоронну участь.

Активна включеність особи у політичний процес потребує соціально-економічних, політико-організаційних, політико-правових передумов. На політичну поведінку людини також впливають психологічні та біологічні характеристики (стать, вік, темперамент, воля, стан фізичного здоров'я тощо).

Соціально-економічні передумови пов'язані із задоволенням первинних потреб людини в основних товарах і послугах, житлово-побутових умовах, отриманні відповідної освіти. Закономірний взаємозв'язок політичної активності людини з рівнем її благополуччя доводиться політологічними та конкретно-соціологічними дослідженнями. Зокрема, американський дослідник С. Ліпсет робить висновок, що матеріально забезпечені люди є ліберальнішими та демократичнішими, а бідні - агресивнішими, менш толерантними, нетерпимими.

Особливо помітний вплив на політичну «відомість і політичну поведінку має рівень освіти. Чим він вищий, тим громадянин більш політичне орієнтований. Освіта розширює політичний світогляд людини, допомагає їй зрозуміти зміст політики, запобігає від прихильності екстремістським доктринам і методам політичної діяльності.

Наступною важливою передумовою активної та дієвої участі особи у політичному процесі є політико-організаційні передумови, які визначають реальні можливості та рамки політичної діяльності громадян. Держава регулює спрямованість і рівень політичної активності громадян, їх об'єднань. При тоталітарному режимі участь громадян у політичному житті має формальний характер, а демократичне суспільство надає широкі можливості для участі особи в політичному житті спільноти.

Важливу роль у регулюванні політичної активності особи відіграють існуючі у суспільстві політико-правові норми.

Сюди відносяться загальновизнані міжнародні норми, національне законодавство, окремі політичні рішення органів державної влади, політичні традиції, свідомість та культура.

У сучасних демократичних державах існують найрізноманітніші форми політичної участі: референдуми, вибори, участь у діяльності державних органів влади, збори, конгреси, участь в діяльності об'єднань громадян, демонстрації, мітинги, пікети, страйки тощо. Форми політичної діяльності громадян можуть бути інституційними, санкціонованими законом, і неконституційними, протиправними, наприклад, несанкціоновані мітинги, самовільне захоплення влади.

Політичну поведінку особи може характеризувати не лише активна позиція, але і відчуження, Політичне відчуження фіксує наявність розриву між суспільством і людиною, воно проявляється у безсиллі індивіда впливати на розвиток політичних подій, сприйнятті людиною політичних інститутів як ворожих її інтересам. Проявами політичного відчуження є абсентеїзм, конформізм, соціальна апатія тощо. Причинами політичного відчуження є втрата соціальних ідеалів, падіння рівня довіри органам влади, прагнення людини відгородитися від політики тощо.

7. Ситуація в Україні

В умовах системної політичної й економічної кризи, що охопила українське суспільство на тлі світової валютно-фінансової кризи, різко посилилися внутрішні та зовнішні виклики самому існуванню держави. В цій ситуації, як ніколи актуалізується потреба в суспільно-політичній стабілізації та національній консолідації. Динаміка його формування останніми роками характеризується переважно позитивними тенденціями. Однак суттєвими залишаються проблеми, які уповільнюють подальше зростання політичної свідомості та громадської активності і перешкоджають ефективному використанню великому потенціалу недержавних організацій для захисту прав і реалізації законних інтересів громадян. Найгострішими з них із огляду на необхідність впровадження демократичних принципів, методів і підходів є в край низька участь громадянських організацій у процесі підготовки, публічного обговорення та прийняття політичних рішень: невиправдане зволікання з розгортанням системного інформування про існуючі організації громадянського суспільства про громадянські організації; неадекватність вітчизняного законодавства про громадські організації європейським стандартам регулювання організаційно-правових засад їх функціонування та недостатність і не визначенність фінансової бази діяльності суб'єктів громадянського суспільства.

Не дивлячись на такі суттєві перепони, громадянське суспільство не лише розвивалося а й покращувало свій позиції, про що йдеться в рейтингах незалежних міжнародних організаціях. Наприклад за оцінкою авторитетного рейтингу міжнародної незалежної організації «Freedom house» Україна тривалий час за рівнем реалізації політичних прав і громадянських свобод отримувала оцінку лише «частково вільної» країни. Але за останні 5 років її рейтинг піднявся та утримується на рівні оцінки «вільної» країни. Важливо, що такі позитивні зміни підтверджуються і нашими громадянами. Понад 65 відсотків опитаних вважають, що сьогодні вони можуть вільно висловлювати свої політичні погляди. А ще 5 років тому кількість опитаних щодо цієї позиції становила 55 відсотків.

8. ВИСНОВКИ

Політична свідомість та політична культура є одним з найважливіших складових політичного життя, що визначають його зміст та напрямки розвитку. Кожне суспільство має свої специфічні риси політичної свідомості. Однак дар проведення детального аналізу можна застосувати "чисті" типи, які узагальнюють політично-культурні якості суспільств за різними критеріями, розподіляють різні рівні політичної свідомості.

Саме аналіз політичної свідомості дає нам змогу зрозуміти, чому окремі соціальні групи і, навіть, цілі народи ведуть себе по-різному в однакових політичних умовах, по-різному оцінюють одні і ті ж явища політичного життя. У цих феноменах втілюється зв'язок поколінь, вплив традиції. Завдяки ним людина входить до суспільного та політичного життя, бере участь у суспільній взаємодії. Отже, політична свідомість несе велике функціональне навантаження.

Курс політології якраз і спрямований на формування у студентів знань про політичне життя, основи політичної впливовості та активної громадянської позиції, без чого неможливе ні створення стабільного демократичного суспільства, ні розробка новітньої ідеї українського державотворення.

Отже політична свідомість є невід'ємною частиною політичної діяльності громадянина. З набуттям нових знань з опануванням важливих наук свідомість людини розширюється, і звісно ці процеси відображаються на діяльності індивіда. Чим вищий рівень політичної свідомості буде у кожного громадянина тим швидше буде покращуватись політична дійсність України.

9. ЛІТЕРАТУРА

1. Основи політології курс лекцій / Під ред. проф. Н.І. Сазонова. - Харків, 199З.

2. Брегеда А.Ю. Основи політології:Навч. Посіб. -К.:Київський національний економічний ун-т, 2000. -310с.

3.Донченко О. Концепція соціетальної психіки суспільства. Стаття друга: Соціетальні стани і процесси // Філософія і соціологічна думка. - 1994. - № 3

4. Щедрова Г.П. Громадянське суспільство, правова держава і політична свідомість громадян, К.: Східнослав'янський державний ун-т, 1994.-113с.

5. Щегорцев В.А. Политическая культура: модели и реальности. - М., 1990.

6. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навч.посіб.-К:Каравелла;Львів:Новий Світ, 2001.-314с.

7.Основи политической науки. Учеб. пособие / Под ред. проф. В. П. Пугачева. - М., 1993. - № 2.

8.Молчанов М. Політична культура України:радянська чи пострадянська? // Сучасність. - 1995. - № 10. - С. 59 - 69.

9.Основи політології (Курс лекцій): Навч. посібник. - Харків: ХДТУСГ. - 1996. - С. 136 - 150.

10.Рудакевич О. Політична культура України:руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. - 1995.

11.Рудич Ф. Політологія: Навчальний посібник для студентів вищих навч.закладів. -К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2000.-200с.

12.Берегеда А.Ю. Основи політології . Київ, 1998

Політологія: конспект лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. - К., 1999. В.М. Піча, Н.Н. Хома.

Размещено на Allbest.ru