Механізм фінансування політичних партій

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

I. Вступ

ІI. Правова регламентація фінансування політичних партій в законодавстві країн світу

ІІI. Джерела фінансування політичних партій

1. Власні кошти політичних партій

2. Приватне фінансування політичних партій

3. Державне фінансування політичних партій

ІV. Механізм фінансового контролю політичних партій

Висновки

Література

І. ВСТУП

На сучасному етапі розвитку світової політичної та правової думки позитивна роль політичних партій є загальновизнаною. Практично в усіх державах світу, за деякими винятками, вони легально функціонують у політичній системі суспільства. Свідченням визнання їх виключно важливого значення в суспільстві та державі є правове, зокрема, конституційне закріплення їх завдань і функцій, яке притаманне усім демократичним країнам. Сьогодні дуже важливе значення для забезпечення національної безпеки України, створення належного позитивного міжнародного іміджу має стабільність політичної системи нашої країни. Саме політичні партії є невід'ємною складовою частиною, головним елементом політичної системи України і взагалі багатьох сучасних демократичних держав, навіть часто сама сутність цих прийняття рішень, на вироблення програм, визначення внутрішньої та зовнішньої політики держави, взагалі на її розвиток, еволюцію. Використовуючи засоби масової інформації, вивчаючи громадську думку, збираючи підписи, організовуючи демонстрації, пікетування, через систему освіти, твори культури і мистецтва вони розширюють свою соціальну базу, тобто залучають все нових політичних систем визначається як “ правління політичних партій ” або як партійна демократія, здійсненні державної влади. Слід зазначити, що вплив партій на життя сучасного українського суспільства, держави в цілому дуже великий. Політичні партії більшою чи меншою мірою впливають на і нових членів. Водночас вони отримують можливість більше впливати на політику. Політичні партії демократизують представницьке правління ; вносять у політику, організацію державної влади елемент політичної відповідальності; організовують політику, вносять у неї елемент керованості і цілеспрямованості; вони є єдиним елементом громадянського суспільства, який за умови оволодіння державною владою може об'єднувати приватні інтереси громадян у загальний політичний інтерес. Відповідно, із зростанням ролі політичних партій в житті суспільства, в формуванні і вираженні політичної волі народу, посиленням їх взаємодії із державою виникла необхідність правової регламентації цього політичного інституту.

Сьогодні розширення сфери правового регулювання політичних відносин, пов'язаних із створенням і діяльністю політичних партій - є однією з тенденцій розвитку законодавства більшості країн світу. Серед об'єктів правової регламентації політичних партій першорядне значення набула їх фінансова діяльність, зокрема, отримання партіями фінансових коштів, адже тільки при наявності останніх партії можуть виконувати більшість із своїх статутних завдань. З урахуванням їх місця й ролі у політичній системі, цю проблему, як вбачається, слід розглядати у більш широкому контексті: як створення матеріального підґрунтя для формування і функціонування одного із найважливіших елементів сучасної демократичної політичної системи.

ІІ. ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ФІНАНСУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В ЗАКОНОДАВСТВІ КРАЇН СВІТУ

На всіх етапах розвитку державності в усі часи в той чи іншій мірі існував взаємозв'язок політики і грошей. З розвитком сучасного суспільства цей зв'язок значно посилився...До початку 60-х років минулого століття фінансова діяльність політичних партій не була об'єктом правового регулювання. Але ситуація після Другої світової війни істотно змінилася. Це сталося у зв'язку з: розширенням масштабів діяльності політичних партій, що викликало необхідність у розгалуженому постійному апараті, а також у власних фондах, видавництвах, освітницьких і дослідних інститутах, засобах масової інформації. Звичайно, фінансуванні цієї діяльності вимагало значних коштів, а це супроводжувалося політичними скандалами і фінансовими аферами які плямували не тільки партії, а демократію в цілому, наприклад, багато хто чув про фінансовий скандал навколо екс-канцлера ФРН Г.Коля та колишнього казначея партії ХДС В.-Л.Кіппа; відомий також скандал навколо колишнього міністра закордонних справ Франції Р. Дюма, якого було звинувачено у співучасті в незаконному використанні державних коштів. Існування у політичних партій нерівних фінансових можливостей викликає нерівність шансів у політичному суперництві. До того ж, окремі лідери з допомогою, так званих,”політичних інвестицій” використовують політичні партії як знаряддя впливу на прийняття рішень у особистих інтересів. З допомогою правової регламентації діяльності політичних партій у сфері фінансових відносин, можна виділити дві групи держав.

До першої належать держави т. зв. „зрілої демократії„, де нормативні акти, що регламентують фінансування політичних партій, приймаються час від часу десь із середини 60-х років 20 ст.(Данія, Швеція. Італія, США, Фінляндія, Португалія).У цих країн із давніми демократичними традиціями існує розгалужене, детально регламентоване законодавство, що торкається фінансів, джерел одержання й порядку використання коштів і майна, підприємницької діяльності партій. Це стосується навіть тих країн, де політичні партії взагалі конституційно не визначаються і навіть не існує правового регулювання їх статусу. Відповідні положення містяться в конституціях, законах про політичні партії, виборчому законодавстві, окремих законах про фінансування політичних партій, низка положень включена також в податкове і кримінальне законодавство Таким чином, характерною стає тенденція комплексного регулювання фінансової діяльності політичних партій правовими актами що відносяться до різних галузей національного права. Це регулювання спрямоване в першу чергу на матеріальне забезпечення різноманітної діяльності політичних партій, сприяння виконання ними своєї суспільної ролі, оздоровлення політичного життя шляхом викоренення політичної корупції. Законодавство визначає види фінансових джерел, за допомогою яких формуються кошти партій,забезпечує прозорість їх фінансової діяльності, встановлює правовий механізм контролю щодо цієї діяльності, визначає юридичну відповідальність за фінансові правопорушення. У правовому регулюванні фінансової діяльності політичних партій намічаються певні тенденції: все більше країн визнають необхідність правової регламентації фінансової діяльності партій, про що, наприклад, свідчить Тронна промова королеви Єлизавети на церемонії відкриття чергової парламентської сесії в листопаді 1999 р., в якій вона підкреслила, що після довгої низки гучних скандалів,які коштували кар'єри багатьом політикам, виникла потреба у прийняття закону про політичні партії, що передбачав би жорсткий контроль за їх фінансуванням.

До другої групи належать держави з однопартійною системою. В цих державах такої регламентації немає, оскільки фінанси і майно правлячої партії відокремлюються від фінансів і державного майна.. Крім того, в деяких країнах „третього світу”, зокрема в Африці, партійні організації одночасно є і державними органами, а тому широко фінансуються державою.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

1. ВЛАСНІ КОШТИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

За сучасним законодавством у сфері фінансування політичних партій можна відокремити такі джерела: власні кошти партій, приватне і державне фінансування. Власні кошти політичних партій нагромаджуються шляхом вступних і членських внесків, часткою заробітної плати членів партій, що обіймають політичні посади (члени уряду, депутати парламенту), доходами від партійних заходів, а також від майна і підприємницької діяльності.

В окремих державах (Бельгія, Австрія) джерела формування власних коштів політичних партій закріплено законодавчо. Але в той же час розмір вступних і поточних членських внесків ніде не регламентуються. В законах про політичні партії деяких країн світу (наприклад. в Мексиці) прямо зазначено, що їх визначення відноситься до компетенції самої політичної партії і регламентується її уставом. Політичні партії, маючи статус юридичної особи, володіють майновими правами, і мають право отримувати доходи від майна.

Разом з тим специфіка природи партій як політичного інституту обумовлює необхідність певного обмеження цих прав. Законодавство в більшості випадків щодо права власності встановлює лише загальне обмеження: політичні партії можуть бути власниками лише того майна, яке необхідне їм для здійснення своєї діяльності. Деякі закони про політичні партії перелічують основні об'єкти власності (типографії, будівлі, тощо), але цей перелік ніде не є вичерпним.

Лише в декількох державах передбачені конкретні обмеження прав власності. Так, законодавство Словаччини забороняє політичним партіям бути власниками майна, що знаходиться за кордоном; Закон Республіки Молдова про політичні партії зазначає, що останні не можуть бути власниками виробничих підприємств, кооперативів, землі. Підлягає обмеженню і підприємницька діяльність політичних партій. За загальним правилом їм дозволено займатися підприємницькою діяльністю, що безпосередньо пов'язана із їх статутними цілями і завданнями.

В деяких державах партіям взагалі прямо заборонено займатися будь - якою комерційною чи виробничою діяльністю(наприклад, в Єгипті).

Іноді встановлюється форма такої діяльності. Треба зазначити, що зарубіжне законодавство в той же час за загальним правилом не визначає ті напрямки підприємницької діяльності політичних партій, що можуть відповідати їх статутним цілям. Доходи від власності, підприємницької діяльності і партійних заходів підлягають оподаткуванню на загальних засадах, однак податкове законодавство передбачає при цьому певні види пільг. Наприклад, у Франції ставка податку на доходи, які партії отримують від передання в оренду нерухомості, що їм належить, використання земельної власності майже вдвічі менша відповідної ставки,встановленої для інших товариств. В цілому ж, треба визнати, що регламентація майнових прав і підприємницької діяльності політичних партій має досить загальний характер. Саме це дозволяє партіям в багатьох країнах приймати широку участь у різних видах підприємницької діяльності., що сприяє встановленню тісних зв'язків між ними і фінансово - промисловим капіталом. посиленням політичної корупції в державі. Закон же України „Про політичні партії” взагалі не вживає поняття вступних і членських внесків, стаття 15 цього Закону встановлює лише обмеження у фінансуванні партій, не зазначаючи, хоча б приблизно, перелік дозволених джерел. І це є одним із упущень, недоліків цього Закону.

2. ПРИВАТНЕ ФІНАСУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Власні кошти політичних партій складають в більшості випадків лише незначну частину їх фінансових ресурсів. Переважаючим залишається приватне фінансування, основним джерелом якого є пожертвування фізичних і юридичних осіб. Сьогодні приватне фінансування політичних партій детально регламентуються в більшості країн (хоча, наприклад, у Великобританії панує погляд на приватне фінансування як на особисту справу приватних осіб, а не як предмет визнаваємого правом інтересу з боку держави). Законодавство багатьох країн дає вичерпний перелік легальних джерел приватного фінансування партій(використання ними інших джерел веде до застосування щодо політичних партій різних видів юридичної відповідальності). Загальним у регламентації приватного фінансування є його обмеження за видами джерел, суб'єктів і розмірами добровільних пожертвувань, Це обумовлено в першу чергу тим, що ці пожертвування нерідко використовуються як спосіб підпорядкування політичних партій груп фінансового і промислового капіталу, тобто партії, їх діяльність стають залежними від чиїхось інтересів. Але в той же час не існує єдиного підходу до такого роду обмежень. Наприклад, в більшості країн до заборонених видів фінансових джерел відносять фінансування партій з-за кордону, яке розглядається як один із способів втручання у внутрішні справи держави. Однак у деяких країнах таке фінансування все-таки дозволяється, але при певних умовах і обмеженнях (Мексика, Канада, Іспанія) Зокрема, законодавство Болгарії забороняє політичним партіям отримувати кошти від інших держав і зарубіжних організацій, хоча і дозволяє їх отримання від іноземців і їх груп у розмірі відповідно 500 і 2000 тис _т._. У Латвії партіям заборонено отримувати пожертвування від тих підприємств, що на 50 відсотків або більше є у власності держави чи муніципальних органів управління, релігійних організацій, осіб без громадянства, іноземців, від анонімних жертводавців, крім того встановлені обмеження на суму благодійного пожертвування: одна особа (фізична чи юридична) не може пожертвувати одній партії більше 41700 дол. на рік. Певні особливості має і регламентування пожертвувань неполітичних громадських об'єднань. Пожертви благодійних і релігійних організацій заборонені за загальним правилом В той же час в окремих державах (Іспанія, Канада, Великобританія) іншим громадським об'єднанням, зокрема профспілкам дозволено приймати участь у фінансування політичних партій. Хоча у Великобританії Закон про профспілки 1984 р. Запровадив певні обмеження: всі профспілки, що мають політичні фонди, забов'язані кожні 10 років проводити голосування щодо питання продовження збору коштів на політичні цілі. Свої особливості має і правове регулювання анонімних пожертвувань, пожертвувань юридичних осіб як окремих видів приватного фінансування. В одних державах анонімні пожертви повністю заборонені(Болгарія, Австрія).В інших - встановлюються лише обмеження щодо їх розмірів (Іспанія, Мексика). В низці країн (США, Ангола) з метою зменшення фінансової залежності політичних партій справедливо забороняється приватним юридичним особам (фірмам, компаніям) приймати участь у фінансуванні партій. На відміну від регламентації пожертвувань приватних юридичних осіб загальним є заборона фінансування політичних партій суб'єктами публічного права (органами місцевого самоврядування, державними органами., підприємствами), крім випадків, прямо передбачених законодавством. Поряд із обмеженнями джерел і суб'єктів приватного фінансування політичних партій загальним для багатьох країн є обмеження щодо розмірів приватних пожертвувань. На законодавчому рівні це питання вирішується по-різному. При цьому треба брати до уваги різницю між цільовим і нецільовим фінансуванням.

При цільовому фінансуванні пожертвування вносяться до партійної каси не для конкретної її діяльності, при нецільовому - для конкретно визначеного виду діяльності (головним чином для проведення виборчої компанії). Ліміти нецільового фінансування встановлюються законами про політичні партії (наприклад, у Франції, Мексиці) При цьому використовуються два методи такого лімітування. В одних державах, зокрема в Німеччині чи Австрії, сума пожертвувань практично не обмежуються, лише визначається сума, понад яку партія повинна зазначити в своєму фінансовому звіті адресу та назву (ст.'я)особи, що передає кошти. В інших державах (Іспанія, Конго) лімітується чи-то сума річних пожертвувань окремих юридичних чи фізичних осіб. Слід зазначити, що більш розповсюдженим є лімітування нецільового фінансування, головним чином фінансування виборчих компаній, що проводяться політичними партіями. Відповідні обмеження фінансування встановлюються виборчим законодавством. В цілому регулювання цього виду фінансування не відрізняється від нецільового.

В Законі України „ Про політичні партії” відсутня вказівка на обмеження приватного фінансового. Відповідні обмеження встановлюються виборчим законодавством. Так, в Законі „Про вибори народних депутатів України” зазначено, що забороняється робити добровільні внески до виборчого фонду: особам без громадянства та іноземцям, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, що мають заборгованість перед бюджетом будь-якого рівня на перерахування внеску до виборчого фонду ; анонімним пожертвуванням. Крім того з метою забезпечення рівної участі у формуванні виборчих фондів партій законом встановлюється, що добровільні внески фізичних осіб у виборчі фонди як партії (блоку), так і кандидата у депутати, зареєстрованого в одномандатному окрузі, мають однаковий розмір - одна тисяча неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

3. ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ ПОЛІЧНИХ ПАРТІЙ

фінансування політичний партія законодавство

Найбільш дискусійним питанням щодо проблеми фінансування політичних партій є їх держане фінансування. Воно почало застосовуватися з середини 50-х (Аргентина -1955 р., ФРГ-1959р.) і отримало широке розповсюдження в кінці 80-років, в 90-х.. Якщо у 80-х роках державне фінансування партій застосовувалось в 21 країні, то зараз таких країн більш ніж 60. Правовою основою державного фінансування політичних партій є їх конституційне визнання як важливого інституту громадянського суспільства, що відіграють значну роль в організації і реалізації державної влади. Таке визнання покладає на державу обов'язок сприяти політичним партіям в реалізації їх функцій. Фінансова підтримка держави стає необхідною особливо в сучасних умовах, коли активна участь у політичному житті (в першу чергу у виборчому процесі) вимагає великих матеріальних затрат, на які бракує власних коштів і добровільних приватних пожертвувань. Точка зору на участь держави у фінансуванні партій багато в чому залежить віл економічного рівня держави. Так, в економічно стабільних державах, державах з давніми демократичними державами провідною тенденцією є державне фінансування партій. Там сформовані відповідна законодавча база, політико-правові механізми для попередження зловживань, махінацій, пов'язаних із отриманням, використанням державних коштів.

Система державного фінансування діє в Чехії, Італії, Бельгії. Німеччині, Іспанії. США, Швеції і в багатьох інших країнах. Наприклад, в Німеччині, що є багатопартійною країною, державне фінансування політичних партій здійснюється через державне фінансування виборів, розміри якого залежать від результатів, отриманих партіями на земельних виборах, виборах до бундестагу. Такий підхід можуть собі дозволити країни з міцною економікою, певними політичними традиціями, та рівнем розвитку демократії. У деяких країнах (зокрема у країнах СНД) питання про державне фінансування політичних партій загалом викликає чимало суперечок і є низка країн, що виступають проти державного фінансування.

У державного фінансування політичних партій є чимало супротивників, які обґрунтовують свою позицію різними аргументами (партії-приватні організації, в діяльність яких втручання держави неприпустимо, фінансування політичних партій - зайве використання бюджетних коштів). Багато з тих, хто виступають проти участі держави у фінансуванні партій стверджують, що така участь створює умови для зрощення держави з політичною партією, що перемогла на виборах, особливо це актуально для колишніх соціалістичних країн, тому, що:

1) недавно (за часів КПРС) держава і партія становили єдине ціле, в принципі маючи власні кошти

2)Слабкість політичних партій, які в основному ще не стали продуктом розвитку суспільства, породжує у них неможливість активно протистояти органам державної влади в разі їх етатистьких зазіхань щодо суспільства

3) правовий нігілізм, серед деяких представників органів державної влади, політичних партій обумовлює деформацію принципу політичного плюралізму, порушення гарантій діяльності політичних партій, вираження ними своїх вузько партійних інтересів (Характерною рисою і найбільш серйозною проблемою деяких країн світу, особливо пострадянських, щодо механізму реалізації правових норм, які регулюють фінансову діяльність політичних партій, є те, що окремі чиновники нерідко використовують державні ресурси для проведення власних виборчих кампаній й для потреб своїх політичних партій. Як зазначають спостерігачі за виборами, вузько партійні втручання представників виконавчої влади у виборчий процес є найбільш поширеним явищем. Саме тому державні чиновники та установи, включаючи ЗМІ, мають виконувати положення, що вимагають додержання бездоганної неупередженості у ставленні до всіх політичних партій, блоків та кандидатів. Саме це забезпечує невтручання у виборчий і перешкоджає використанню державних ресурсів на користь окремих учасників виборчих перегонів.)

4) органі державної влади, які далеко не повною мірою контролюються (у тому числі і політичними партіями) за певних умов можуть підтримувати ті партії, що відповідають їх політичним уподобанням. Можна навести ще багато аргументів проти участі держави у фінансуванні політичних партій, але необхідність демократичного розвитку передбачає їх державну підтримку (особливо на ранніх стадіях їх становлення, що актуально для більшості країн СНД, зокрема і України), забезпечення рівних умов для них, прозорість у відносинах між органами влади і політичними партіями. Однак,загалом число держав, що не визнають в той чи іншій формі державне фінансування політичних партій постійно зменшується. Виключенням із цієї загальної тенденції є невелика кількість держав, до яких в 1995 р. приєднався Казахстан (цього року була прийнята Конституція цієї держави). ця Конституція має положення щодо неприпустимості державного фінансування громадських об'єднань. Не застосовується державне фінансування і у Великобританії але з 1975 року держава фінансово підтримує опозицію в парламенті, чим здійснюється одна із гарантій збереження і поглиблення традицій демократії. Законодавство більшості зарубіжних держав передбачає різні форми і види державного фінансування політичних партій: цільове і нецільове., пряме і непряме. Нецільове фінансування - коли державні субсидії виділяються на поточну партій, цільове - субсидіювання окремих напрямів діяльності політичних партій (проведення виборчої компанії, діяльності парламентських фракцій, субсидії партійній пресі, молодіжним організаціям, створеним партією).

Існує два підходи щодо застосовування цих видів державного фінансування. В одних державах (Данія, Бельгія. Швеція, Іспанія, Словаччина) здійснюється фінансування поточної діяльності і фінансування окремих напрямів діяльності партій. Таке фінансування найбільш відповідає характеру діяльності сучасних політичних партій. Якщо у 19 - початку 20 ст. політичні партії були в першу чергу виборчими організаціями, які активізували свою діяльність лише напередодні проведення виборів, то сьогодні - це постійно діючий елемент політичної системи. Крім безпосередньої участі у виборах партії ведуть широку поточну організаційну і пропагандистську роботу, створюють свої видавництва, дослідницькі і освітянські інститути, різні фонди (наприклад, фонди деяких партій приймають участь у реалізації різних міжнародних програм).

Вся ця різноманітна діяльність партій в значній мірі забезпечується державним фінансуванням. Звичайно, таке фінансування вимагає значно більше бюджетних коштів, ніж фінансування лише однієї виборчої компанії..Однак таке фінансування сприяє появі різного роду фінансових махінацій, адже воно надає політичним партіям свободу щодо використання державних субсидій. Саме тому таке фінансування не знайшло широкого розповсюдження в зарубіжних державах.

Наприклад, в Італії в 1993 р. виборці проголосували проти положення щодо нецільового фінансування політичних партій, яке містилось у відповідному Законі. В законодавстві більшості країн закріплено лише цільове фінансування політичних партій, яке практично зводиться до участі держави у частковому покритті виборчих витрат партій(Австралія, Канада).

Реалізація державного фінансування політичних партій (цільового і нецільового) стикається із певними проблемами.. Центральною проблемою є вирішення питання щодо необхідності фінансування всіх партій чи лише деяких з них. Особливо актуальне це питання для постсоціалістичних держав, для яких характерна наявність численних політичних групувань, більша частина з яких є дрібними нестійкими утвореннями. Виникає питання щодо принципів розподілу між партіями державних субсидій: який з них - принцип рівності чи принцип диференційного підходу найбільш?

З одного боку, бюджетні кошти не є невичерпними, і тому держава не в змозі фінансувати всі політичні і партії, незалежно від їх впливу в суспільстві. З іншого - фінансування лише певної частини партій може призвести до „заморожування „ політичної системи, до перешкоджання створенню і діяльності нових партій, до ущемлення прав меншості на вираження і відстоювання власних інтересів.

В законодавстві зарубіжних держав це протиріччя вирішується різними шляхами. Однак, загальним є вихідне положення: держані субсидії надаються політичним партіям і розподіляються між ними у відповідності із критеріями представництва, які визначаються результатами виборів (а саме числом зібраних партією голосів і отриманих нею мандатів) Тож держава субсидіює діяльність лише тих партій, які приймають участь у виборах.. (Як відомо, політична партія - це об'єднання громадян, що створюється для завоювання і реалізації державної влади конституційними законними засобами, в першу чергу шляхом приймання участі у демократичних виборах. В деяких державах тривала неучасть партії у виборах є взагалі правовою основою для її розпуску чи втрати статусу партії) Взагалі існує три основні системи нецільового (загального) державного фінансування.

Перша - фінансуються лише політичні партії, що представлені в парламенті, а розподіл державних субсидій між ними здійснюється пропорційно кількості отриманих мандатів (наприклад, така система діє а Болгарії), чи то в рівних сумах відповідно кожного мандат(Фінляндія Данія).

Так, державне фінансування не розповсюджується на партії, що не отримали жодного мандату. Таке визначення критерію представництва партії більш-менш справедливо для пропорційних виборчих систем, що забезпечує представництво в парламенті широкого спектра політичних сил. Виникають питання щодо застосування цієї системи у державах із мажоритарною системою, при якій політичні партії, що зібрали значну кількість голосів, можуть і не отримати жодного мандату.

Друга система фінансується як і перша (державні субсидії отримують партії, що представлені у парламенті), однак ці субсидії розподіляються між партіями з урахуванням кількості зібраних ними голосів. (Бельгія, Іспанія, Кіпр). Так, в Бельгії згідно із Законом 1989 р. партії, що мають хоча б один мандат, отримують однакові державні субсидії. В Іспанії субсидії на поточну діяльність партій розподіляються згідно із кількістю мандатів і кількістю отриманих партією голосів. Хоча ця система і позбавляє політичні партії, що не мають мандатів,державних субсидій, вона в більшій мірі враховує їх вплив серед виборців (це особливо важливо в державах із мажоритарною виборчою системою).

Третя система - фінансуються політичні партії, що представлені в парламенті і ті що ні, але відповідають певним вимогам, критеріям(Австрія, Чехія, Швеція, Франція) У Німеччині право на державну субсидію мають всі політичні партії, які зібрали не менше 0,5 % на федеральних і європейських виборах чи 10 % у виборчому окрузі. Розмір субсидії тут визначається двома критеріями: кількістю отриманих голосів і власним доходом партії. Таким чином, партія отримує, по-перше, 1 марку за кожний голос виборця, а по-друге, 0,5 марки за кожну марку, що була отримана у вигляді членських внесків та від пожертв фізичних осіб. Ця система загального державного фінансування найбільш відповідає його цілям., перш за все вона сприяє найбільш представницьким, великим політичним партіям, але в той же час вона є певною матеріально гарантією вільного розвитку і суперництва різних політичних сил і течій.

Відповідний критерій представництва застосовується і при цільовому фінансуванні, найважливішим видом якого є часткове покриття виборчих витрат політичних партій.

Право на такі субсидії отримують партії, що задовольняють мінімальні вимоги представництва. Найбільш розповсюдженим є отримання партією мінімуму голосів на виборах поточних чи попередніх(Албанія, Греція, Канада, Австралія) В державах із пропорційною виборчою системою із певним загороджувальним пунктом, встановлений мінімум зазвичай менше його (зокрема, в Албанії загороджувальний пункт-4%, а необхідний мінімум - 3% Розподіл же державних субсидій здійснюється за загальним правилом згідно із критерієм представництва (тобто відповідно кількості зібраних голосів). Дані щодо державного фінансування виборчих компаній свідчать про те, що держава компенсує значну частину виборчих витрат політичних партій(наприклад, в1984 р. в Австралії державні субсидії компенсували близько 58 % таких витрат).

Надання субсидій парламентським фракціям - інший основний вид цільового державного фінансування (таке фінансування передбачено відповідними законами, наприклад в Швейцарії існує Закон 1971 р. про парламентські фракції)Формально таке фінансування взагалі не розглядається як фінансування політичних партій.

Однак сьогодні в парламентах зарубіжних держав фракції створюються за партійною ознакою і є однією з організаційних форм діяльності політичних партій. Державні субсидії парламентським фракціям зазвичай складаються із коштів, що виділяються в рівних частинах всім фракціям незалежно від їх численності і коштів, що виплачуються на кожного депутата. До того ж в деяких державах додаткова фінансова підтримка надається опозиційним фракціям. Іноді спеціальні державні субсидії надаються політичним партіям для фінансування молодіжних організацій, дослідницьких і освітянських інститутів, створених цими партіями. Цільове і нецільове фінансування політичних партій передбачається в держбюджеті окремим рядком. Виключенням є система державного фінансування президентських виборів у США.

Кошти там надаються не із державного бюджету, а із спеціального фонду. що складається з щорічних добровільних внесків фізичних осіб. Взагалі всі розглянуті види державного фінансування політичних партій відносяться до прямого фінансування (тобто відповідні кошти надаються із державного бюджету). Однак відомий ще такий вид фінансування політичних партій як непряме фінансування. До нього відносять надання партіям безкоштовного ефірного часу і місця для публікації заяв в державних засобах масової інформації, безкоштовні послуги поштово-телеграфного зв'язку, надання різного роду податкових пільг, тощо.

Аналіз законодавства розвинених демократичних країн, яким урегульовується статус політичних партій взагалі, так і їх фінансування, зокрема, свідчить, що все виразнішою стає тенденція участі держави у фінансування політичних партій. Ця участь перетворюється на важливий складник політично-правового механізму реалізації політичного плюралізму та деяких інших принципів конституційного ладу. Державне фінансування політичних партій є важливим актом у зв'язку з тим, що, по-перше, воно стало з одного боку необхідним засобом їх підтримки, а з іншого,- сприяє становленню і розвитку багатопартійної політичної системи, що особливо актуально для постсоціалістичних країн, а по-друге, створює умови для прозорості процесів отримання й використання політичними партіями фінансових коштів.

Так, французький парламент у 1988 р. з „ метою моралізувати політичне життя шляхом фінансової гласності” прийняв закон „Про фінансову гласність політичного життя”, у якому передбачається участь держави у фінансових витратах політичних партій.. В Російській Федерації відповідний закон „Про політичні партії „ прийнятий в 2001р., в ньому досить ґрунтовно і деталізовано регулюються не тільки статус політичних партій, а й а їх внутрішня організація,, деякі найважливіші аспекти щодо їх місця в політичній системі. Так, гл. VІ цього Закону присвячена їх державній підтримці, одним із складників якої є саме державне фінансування політичних партій. Виходячи із такого положення, що політична партія є єдиним видом громадського об'єднання, яке вправі висувати кандидатів у депутати та інші виборчі посади в органи державної влади, цей Закон передбачає, що державне фінансування партій здійснюється за результатами парламентських виборів.

Таке фінансування згідно із Законом має за мету:

1) по-перше їх державну підтримку. Вона є продуктивною і необхідною на етапі переходу від тоталітарного режиму за умови волі політичного керівництва й політичної еліти, що має забезпечити основні напрямки діяльності держави в руслі філософського закону „ заперечення-заперечення „заради формування громадянського суспільства та його основних” елементів

2)забезпечення рівних умов і гарантій здійснення політичними партіями своїх статутних завдань, які виникають з природи партій і спрямовані на формування демократичної влади і опозиції

3) створення умов для більшої прозорості фінансової діяльності політичних партій.

Так, у ст.. 34 цього Закону передбачається що кошти, витрачені партією,її осередками, зареєстрованими підрозділами на підготовку і проведення виборів, враховується окремо. Наведена норма є досить важливою у зв'язку з тим, що саме на проведення виборчої кампанії політичні партії витрачають левову частку своїх фінансових можливостей.

У Законі України „ Про політичні партії в Україні” зазначається, що політичні партії для здійснення своїх статутних завдань не мають права використовувати кошти від органів державної влади (ст.. 15) В Україні державна підтримка діяльності політичних партій здійснюється лише в частині фінансування їх участі у виборах.

Так, відповідно до статті 33 Закону України „Про вибори народних депутатів України” фінансове забезпечення підготовки і проведення виборів депутатів за рахунок коштів державного бюджету здійснюється Центральної виборчою комісією, яка є основним розпорядником цих коштів. Цікаво, що у проекті Закону України „ Про політичні партії в Україні”, винесеному не перше читання, передбачалося надання партіям державної фінансової підтримки, але в остаточній редакції це положення не знайшло свого місця. Народний депутат О. Лавринович вважає, що основною причиною цього стала відсутність у членів спеціальної комісії єдиних підходів до питання доцільності державного фінансування партій,(наприклад, фракція КПУ виступала проти такої форми підтримки партій, вважаючи, що це взагалі зайве витрачання бюджетних коштів),, саме тому, вважає він, цей важливий елемент державного заохочення посилення стабільності партійної системи так і залишився незадіяним Багато українських політиків виступають за законодавче закріплення держави одним з найважливіших джерел фінансування політичних партій. В сучасних умовах це перетворює державу на один з найважливіших джерел формування демократичної політичної системи, серед яких, як вбачається, мають бути прозорість одержання коштів політичними партіями та державна підтримка тих з них, кому народ висловив довіру, незважаючи на ставлення цих партій до політичної лінії держави.

Ось що вважає Ю.Тимошенко про участь держави у фінансування політичних партій: „Необхідно змінити окремі законодавчі акти, що гарантувало б державну підтримку у формі прямого загального фінансування політичних партій. Це потрібно для випуску власних друкованих видань, підтримки партійних молодіжних, жіночих, дослідницьких, інформаційно-аналітичних та інших організацій, поширення власних політичних поглядів, організацію публічних обговорень державних рішень. Я також підтримую пряме фінансування у вигляді компенсацій партіям коштів, витрачених на проведення виборчих компаній з бюджету України.

Обов'яковим правилом має бути пропорційний розподіл загальної кількості виділених коштів, виходячи з можливостей бюджету. Ось висловлення О.Мороза з цього приводу: „ Певні процедурні моменти державного фінансування політичних партій потребують вдосконалення”. Зокрема, він схиляється до запровадження прямого загального державного фінансування політичних партій для здійснення ними своїх статутних завдань і діяльності: поширення власних політичних поглядів, організацію обговорень державних рішень, різноманітних досліджень з питань державотворення, випуск партійних друкованих видань. Умовою такого фінансування, на думку О.Мороза, повинно стати отримання ними 3 відсотків голосів виборців на останніх парламентських виборах, прямим же спеціальними фінансуванням передбачається компенсування партіям коштів, витрачених на проведення виборчих кампаній, до того ж він зазначає необхідність встановлення жорсткого контролю за використанням бюджетних коштів партіями та посилення їх звітності.

Заперечення фінансування політичних партій через його обтяжливість для Державного бюджету є зрозумілим, але, по-перше, демократія ніколи не була дешевою, а, по-друге, демократичні перетворення політичної системи,до яких можна віднести й участь держави у фінансування політичних партій, є важливою передумовою демократизації різних сфер суспільних відносин.

Цікава точку народного депутата Ю.Ключковського стосовно участі держави у фінансуванні політичних партій: „Треба лише відповісти собі на одне питання: що краще для нас - виділити певну суму з бюджету на фінансування політичних партій чи терпіти їх корумпованість, політичної системи в цілому? Що обходиться державі дорожче?... Коли в такому ракурсі поставити це запитання, то було б легше обґрунтувати для себе необхідність бюджетного фінансування політичних партій”. Той факт, що в Україні законодавче регулювання фінансування політичних партій певною мірою суперечить світовій практиці свідчить про те, що серед депутатського корпусу не має одностайності стосовно законодавчого закріплення участі держави у цьому процесі

ІV. МЕХАНІЗМ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ПОЛІЧНИХ ПАРТІЙ

Законодавство багатьох кран регламентує не тільки доходи політичних партій, й їх витрати. Предметом такої регламентації є здебільшого витрати, пов'язані із проведенням виборчої компанії, бо інші витрати на поточну діяльність загалом не лімітуються, лише законодавство Ізраїлю встановило, що політична партія може витратити із власних коштів на поточну діяльність не більше певного проценту від суми державної субсидії.. В більшості ж випадків закон встановлює лише перелік поточних витрат, які повинні бути зазначені у фінансовому звіті партії, але в той же час цей перелік ніде не є вичерпним. Інша справа - виборчі витрати партій, щодо яких встановлені чіткі обмеження. Регламентація доходів і витрат політичних партій потребувала створення правового механізму контролю за їх фінансовою діяльністю, заснованого на засадах обов'язкової фінансової звітності, відкритості, прозорості, юридичної відповідальності за фінансові правопорушення. Так, партії повинні щороку пред'являти в уповноважені органи звіти щодо фінансової діяльності.; непред'явлення своєї ж цих звітностей в чітко визначені терміни тягне за собою відповідні санкції(наприклад, в Австрії федеральний канцлер може припинити виплату державної субсидії в разі непред'явлення партією фінансового звіту, така сама ситуація спостерігається і у Бельгії) Контроль за фінансовою діяльністю політичних партій виконують спеціальні компетентні органи. В окремих державах - це органи, що створюються парламентом і які є його структурним підрозділами (зокрема в Бельгії і Анголі створені відповідні комісії по контролю за фінансовою діяльністю політичних партій). В інших державах відповідними функціями наділені загальні органи фінансового контролю (у ФРГ - фінансові інспектори, в Іспанії - рахункова палата), чи постійні виборчі комісії(в США- Федеральна виборча комісія). Санкціями щодо партій у разі вчинення ними фінансових правопорушень є грошові штрафи, вилучення до державного бюджету коштів, отриманих від незаконних джерел, крім того санкцією за певні фінансові правопорушення може стати розпуск політичної партії В той же час сучасна правова регламентація фінансової діяльності політичних партій далека від досконалості, про що свідчать гучні скандали, пов'язані із фінансовими махінаціями, які час від часу спалахують в різних країнах світу. Проте світовий досвід виявляє. що така регламентація дозволяє в певній мірі оздоровити політичне життя, підтримати нормальне функціонування багатопартійної системи, обмежити діяльність партій правовими, цивілізованими рамками.

Одним із істотних недоліків українського законодавства є саме відсутність спеціального органу нагляду, який би забезпечував виконання законів, попереджував фінансові правопорушення політичних партій, який би сприяв функціонуванню бездоганної системи фінансування виборів Закон України „Про політичні партії в Україні» не виділяє окремо контроль за їх фінансової діяльністю. У ньому йдеться тільки про державний контроль за діяльністю партій, що здійснює Міністерство юстиції України, ЦВК, окружні виборчі комісії Щодо фінансового контролю під час здійснення виборів народних депутатів,, то відповідно ст.. 36 Закону України „Про вибори народних депутатів України” контроль за находженням, обліком і використанням коштів виборчих фондів здійснюється вибірково ЦВК, окружними виборчими комісіями та установою банку, у якому відкрито рахунок фонду відповідно до порядку, встановленого ЦВК разом із Національним банком та центральним органом виконавчої влади. Крім того розпорядники коштів фонду зобов'язані вести облік їх надходження і використання (ст.. 35).

Установа банку, в кому відкрито рахунок виборчого фонду, подає його розпоряднику потижнево або за його зверненням відомості про розміри внесків, що надійшли на рахунок фонду. Розпорядники зобов'язані не пізніш як на п'ятий день після дня виборів подати до ЦВК фінансовий звіт про надходження і використання коштів. Форма ж фінансового звіту встановлюється ЦВК не пізніше 60 днів до дня виборів. Згідно з із Законом України „ Про вибори президента України” контроль надходженням і використанням коштів особистого виборчого фонду кандидата здійснюється ЦВК і Державною податковою адміністрацією України.(ст..35) Ст.. 53 Закону України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних міських голів” до суб'єктів контролю за формуванням і використанням виборчих фондів відносить податкові органи та банківські установи Відповідне положення міститься і у Законі України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим”. Отже із вищенаведеного можна зробити висновок, що виборче законодавство окрім ЦВК, місцевих виборчих комісій та Міністерства юстиції України, що здійснюють державний контроль за діяльністю політичних партій,, до суб'єктів фінансового контролю відносять також податкові органи та установи банку.

Отже проблемою є питання фінансового контролю за витрачанням політичними партіями коштів, адже це питання поки що не врегульоване належним чином в українському законодавстві: в різних виборчих законах органи фінансового контролю є різними, що, звичайно є істотною прогалиною

ВИСНОВКИ

Політична структура сучасного громадянського суспільства включає в себе багато різних громадських об'єднань, що взаємодіють з державою. Політичні партії - один з їх видів - є невід'ємною найважливішою складовою частиною сучасних політичних систем, саме вони виступають як істотний, а іноді і визначальний елемент політичної системи, являють собою одне з найважливіших досягнень цивілізації, необхідний в суспільному житті інститут. Політичні партії є дійовим елементом державної організації, вони сприяють демократизації державного механізму, його функціонуванню на правових засадах. Відповідно, із зростанням ролі політичних партій в житті суспільства, все більшої актуальності набувають питання правового регулювання їх діяльності, серед об'єктів правової регламентації політичних партій особливе місце займає їх фінансова діяльність. Розглянута нами сучасна правова регламентація фінансової діяльності, фінансування, не є досконалою, про що свідчать великі скандали, пов'язані із різними видами фінансовими махінаціями, що час від часу спалахують як в країнах розвиненої демократії, так і в країнах, що тільки ступають на шлях демократизації. Проте світовий досвід доводить, що така регламентація дозволяє обмежити діяльність партій правовими, цивілізованими рамками, певним чином оздоровити політичне життя, підтримати нормальне функціонування багатопартійної системи. В нашій державі питання фінансування діяльності політичних партій поки що є недостатньо врегульованим. Чинний Закон „Про політичні партії в Україні” не врахував положень доктрини, відповідно до якої фінансування партій має складатися з трьох джерел: державного,приватного, власних коштів. До того ж, у Законі досить побіжно зазначено, які кошти і майно можуть перебувати у власності політичних партій, а які - ні. Тож є необхідним доповнити чинний Закон України „Про політичні партії в Україні” нормою щодо суб'єктів та порядку здійснення фінансового контролю, а також уніфікувати виборчі закони в частині визначення органів, котрі здійснюють фінансовий контроль, та віднести до них ЦВК, окружні виборчі комісії і установи баку, а яких відкрито виборчий грошовий рахунок.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України „ Про політичні партії в Україні ” від 05.04.2001 р. // Відомості верховної Ради України.- 2001.- №23.

2. Закон України „ Про вибори народних депутатів України” від 18.10.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001.

3. Закон України „ Про вибори Президента України” від. 05.03 1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999.- № 12

4. Коваль М.І. правове регулювання фінансування політичних партій в Україні (теорія і практика) // www. cvk.ukrpuck.net (офіційний сайт Центральної виборчої комісії України).

5. Ларін М. Партійна каса: фінансування політичних партій - зарубіжний досвід // Юридичний вісник України. - 2003

6. Лук'янов Д.В. Громадянське суспільство і політичні партії// Актуальні проблеми сучасної науки.- 2001

7. Лук'нов Д.В.Питання правового регулювання політичних партій// Пробл. законності: Респ. міжвідомч. Наук. Зб. / Відпов. ред. В.Я.Тацій.- Вип. 46.- Харків: Нац. Юрид. Акад.. України. -2001

8. Примуш М. Демократія і політичні партії // Віче. - 2000.

9. Саміло Г. Політичні партії як складова частина демократичної держави // Підприємництво, господарство і право. - 2003.

10. Совгіря О. Фінансування політичних партій: правовий аспект // Право України. - 2003 № 5

11. Юдин Ю. А. Политическая партия в современном государстве. - М., 1998.

12. Юдин Ю.А. Финансирование политических партий в зарубежных странах (правовая регламентация) // Государство и право. - 1996.- №6

Размещено на Allbest.ru