Феномен бюрократії в суспільному житті

Размещено на http://www.allbest.ru

Реферат

з політології

на тему ФЕНОМЕН БЮРОКРАТІЇ В СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ

В сучасному соціально-політичному житті проблеми бюрократії та бюрократизму належать до явищ, котрі є постійними темами наукових досліджень. Вони перебувають у центрі уваги громадської думки, критичний запал якої як на Заході, так і на Сході спрямований на подолання негативних сторін бюрократизації суспільства.

Важкий прес бюрократизації завдав великого лиха й українському суспільству. За "соціалістичної" доби бюрократизм і його носій -- бюрократія -- міцно тримали у своїх обіймах творчий потенціал народу, привівши його до повного зубожіння і знесилення. Тому природно постають питання: в чому причини існування й дивовижної стійкості бюрократизму та бюрократії як соціальних явищ? Чому саме в нашій країні ці явища набули такого всеохоплюючого значення? І, нарешті: чи можливо вести боротьбу з ними, які їхні перспективи в майбутньому? Розглядові цих питань і присвячено даний розділ, який до певної міри має сприяти виробленню навичок самостійного осмислення актуальних проблем розбудови незалежної української держави.

Бюрократія має в своєму розпорядженні державу... це її приватна власність. Загальна суть цього поняття полягає у фіксації факту відокремлення виконавчих органів (канцелярії) деякої організації від потреб цієї організації. Відбувається своєрідне сальто мортале: орган, що підпорядкований організації, суспільству, перетворюється на орган, що підкорює тих, чию волю він повинен виконувати. Слуга стає паном.

Треба звернути увагу на те, що існує певна різниця в поняттях "бюрократія" й "бюрократизм". Перше характеризує носія бюрократизму, тих, хто втілює владу "канцелярії". Друге має ширший ужиток. Ним позначають і систему управління державою та іншими організаціями, що будується на пануванні "канцелярії", й процеси владних відносин, яким притаманні формалізм, казенщина й т. п.

Поява перших бюрократичних структур у суспільстві пов'язана з виникненням професійної управлінської діяльності. Остання, в свою чергу, зумовлена процесом "поділу пращ, відокремленням розумової праці від праці фізичної. Закономірно, що саме держава стала тим осередком, який дав світові перші прояви бюрократизму.

Чиновництво є суспільним прошарком, котрий породжував як у минулому, так і сьогодні найбільші загони бюрократів. Цікаво, що й у науці, й у буденному вжитку слово "бюрократ" дуже часто ототожнюють зі словом чиновник. І це не випадково, бо через чиновництво держава втілювала суспільне значущі інтереси: облік і збір податків, організацію загальних робіт, охорону громадського порядку й т. п. Однак у той же час чиновники захищали й свої приватні інтереси, які в кінцевому підсумку починали суперечити інтересам державного управління. Прагнення до збагачення за рахунок казни, втрата ефективності управління закономірно вели до втрати могутності держави.

З того, що було сказано, не слід робити висновок, нібито державне управління є тотожним бюрократизму. Треба мати на увазі, що бюрократизм виникає в будь-якій сфері свідомого регулювання людських взаємин. Феномен бюрократизму подібно до шкідливих мікробів органічно притаманний процесам управління, й тому належить, передусім, знати ті умови, які сприяють розвиткові загальної соціальної хвороби -- бюрократичному переродженню всього суспільства.

Спробуємо розглянути бюрократизм і бюрократію з різних точок зору, щоб дістати певне, об'ємне уявлення про ці феномени. Оскільки вони пов'язані з управлінською діяльністю, то й почнемо наш аналіз із позицій управлінсько-організаційного аспекту.

Багатовікова історія бюрократизму свідчить, що він не є випадковим епізодом у суспільній практиці. Його невмирущість зумовлена вже самим характером управлінської діяльності, тим, що управління -- це специфічна професійна галузь занять, яка вимагає певних знань, навичок, здібностей. Ця обставина набуває чимраз більшого значення в міру ускладнення об'єктів управління, всього суспільного життя, самої людини -- головного суб'єкта і об'єкта управління. Мабуть, у цьому професіоналізмі й криються витоки переродження управлінця на бюрократа.

Слід узяти до уваги, що в західних політичних і соціологічних наукових розробках є цілий напрям досліджень, засновником якого був Макс Вебер. Він розглядав бюрократію як елемент раціонального типу державного устрою, вважав, що бюрократія є технічно найефективнішою формою панування, яка знайшла своє адекватне втілення в умовах капіталістичного суспільства. бюрократія бюрократизм явище україна

З точки зору раціональної форми управління, бюрократична діяльність характеризується такими рисами: 1) твердо встановлена й неухильно дотримувана система вертикальних зв'язків (службова ієрархія); 2) відрегульований, заснований на спеціалізації поділ праці; 3) система правил і директив, що чітко встановлює права та обов'язки працівників (членів) організації; 4) система чітко й точно визначених методів і прийомів при виконанні завдань.

На перший погляд здається, що раціональний підхід до бюрократизму й бюрократії є найбільш слушним, бо дає змогу встановити певні організаційні межі для стримування негативних наслідків процесів управління. Залишається тільки раціонально регламентувати управлінську діяльність, і бюрократизм буде приборканий. Але цікаво, що управлінсько-організаційний аналіз привів прибічників "раціоналізації" до висновку, що вироджування бюрократії (тобто праця апарату управління на себе) в принципі може стати неминучим. Цей висновок був сформульований у так званому "організаційному імперативі", зміст якого полягає в тому, що кожна організація повинна спочатку задовольнити власні потреби, перш ніж почне задовольняти "потреби, для задоволення яких вона створена.

Організаційний імператив не виключає й такої ситуації, коли певна організація (управлінська структура) займатиметься тільки своїми особистими потребами. В тій чи іншій формі подібна ситуація була особливо характерною для багатьох інституцій суспільства "розвинутого соціалізму" й насамперед для керівної сили цього суспільства -- КПРС.

Процес переродження політичної партії в бюрократичну організацію вперше всебічно проаналізував видатний німецький учений Р. Міхельс. Він довів, що демократичні засади політичної партії неминуче перетворюються на систему олігархічної влади. У своїй праці "Соціологія політичної партії л умовах демократії" Міхельс розкриває процес бюрократизації партійних структур. Зростання партійної організації веде до зростання потреби в професіональних керівниках, які привласнюють собі монополію на вироблення політичного курсу, тоді як від рядових членів партії вимагається дотримання такої "чесноти, як дисципліна". Зростання партійного апарату, його могутності спричинює звуження демократичних засад партійного життя, що, врешті-решт, деформує й самі партії.

Організаційно-управлінський аспект бюрократії добре розкрив К. Маркс в одній із своїх перших праць "До критики гегелівської філософії права" на прикладі державної бюрократії. Вія писав: "Тому що бюрократія робить свої "формальні" цілі своїм змістом, то вона скрізь вступає в конфлікт із "реальними" цілями. Вона змушена через це видавати формальне за зміст, а зміст -- за щось формальне. Державні завдання перетворюються на канцелярські або канцелярські на, державні.

Таким чином, аналіз бюрократії та бюрократизму з точки зору управлінсько-організаційного аспекту довів, що ці явища виникають як результат професійного характеру управлінської діяльності, як наслідок відносної самостійності структур управління в суспільному житті.

Проте цей аспект аналізу не дає повної відповіді на питання про сутність бюрократії та бюрократизму тому, що не розкриває саме мотивів перетворення управлінця зі слуга народу на чинушу й хапугу. Як відомо, найсуттєвіші мотиви людських дій треба шукати передусім у сфері економічній. У чому ж полягають економічні передумови бюрократизації суспільного життя?

Вони криються в самій суті управління -- свідомому регулюванні всіх сторін суспільства, в тому числі й економічних відносин господарської діяльності людей. Вольове втручання в економічні процеси -- це природна необхідність розвитку людської цивілізації. Варто, одначе, звернути увагу на те, де концентруються основні зусилля управлінського впливу на економіку. На перших етапах економічного процесу, коли створюються матеріальні цінності, вплив бюрократії багато в чому обмежується як природними (родючістю землі, особливостями клімату й т. п.), так і соціально-економічними (ринково-грошовими механізмами) чинниками. Тому найбільший вплив управлінські структури завжди справляли саме на етапах розподілу та споживаний суспільного продукту.

Очевидно, що відносна організаційна самостійність управлінських структур за умов, коли суспільство нерівномірно розподіляє (й не може інакше) матеріальні блага, воно породжує й особливі економічні інтереси апарату управління. Ці інтереси полягають у привласненні якомога більше суспільних благ, безпосередньої участі у створенні яких апарат не бере. Отже, видно, що чим більшою мірою діяльність бюрократів відірвана від реальних потреб суспільства й держави, тим більшою мірою їхні прибутки мають незароблений, паразитичний характер.

Зрозумілим є зв'язок між зростанням ролі державного регулювання економікою в сучасних країнах Заходу й зростанням бюрократичних структур у їхній життєдіяльності. Чітко вимальовується така закономірність: чим вища роль ринкових, стихійних механізмів саморегуляції економіки, тим меншим стає значення бюрократів у суспільстві, й навпаки.

Не випадково, що бюрократія силкується всіма засобами довести громадськості й свою надзвичайну роль у суспільстві, й свою нібито "безкорисливість", і професійну чесність. Цим, по суті, вона хоче приховати своє прагнення до повної монополізації перерозподілу суспільного багатства. К. Маркс у зв'язку з цим досить точно зауважив, "що бюрократія має в своєму розпорядженні державу... це є її приватна власність".

Отже, з точки зору економічної, бюрократія й бюрократизм -- це певна монополія управлінських структур у сфері розподілу суспільного багатства, оперта на вольове примусово-командне регулювання господарсько-економічного життя суспільства.

Феномен бюрократії та бюрократизму має безпосередньо політичний зміст. Із точки зору політичної, ці явища є певним видом владнорозпорядчих відносин. Бюрократична влада є особливою системою влади, побудованої на засадах ієрархічної піраміди підкорення. Ця система має замкнений; корпоративний характер, зумовлений внутрішніми залежностями (начальник -- підлеглий, ти -- мені, я -- тобі й т. п.). Специфіка такої побудови владних відносин полягає в тому, що "залізна" зчепленість елементів ієрархічної піраміди забезпечує певну чіткість процедур управління, але в той же час ця зчепленість є межею, яка відокремлює управлінські структури від впливу ззовні, цементуючи корпоративність бюрократії.

Саме цю особливість бюрократичних владних відносин підкреслюють сучасні дослідники. Вони визначають бюрократію як систему фактичної влади, заснованої на сукупності формальних і неформальних зв'язків чиновництва в політичній, економічній, соціально-культурній галузях діяльності держави та суспільства. Ці зв'язки формують усесильний, замкнений, діючий за законами ієрархії, жорсткий механізм влади, який стоїть понад законом і волею членів суспільства й управляє методами категоричних команд.

Треба звернути увагу, що в цьому випадку підкреслюється парадоксальність бюрократичної влади -- це, по суті, надзаконна влада, яка не має обмежень. Тобто закони є, є й повноваження управлінських структур, але корпоративність дає можливість бюрократії, коли є бажання, не рахуватися з правом, жити за своїми власними процедурами й законами. Все це спирається на розкриті вище управлінсько-організаційні й економічні передумови могутності бюрократії та бюрократизму.

Сила закону й права для бюрократії замінюється силою авторитету. Принцип авторитарності влади є для бюрократії законом її діяльності. Корпоративність та ієрархічність владних структур призводять до того, що сила авторитету замінює силу знань. Це паралізує й спричинює деградацію бюрократичної системи в цілому. "Верхи покладаються на нижчі кола в усьому, що стосується знання деталей; а нижчі кола довіряють верхам в усьому, що стосується розуміння загального, й, таким чином, і вони взаємно вводять одні одних в оману".

Органічна єдність бюрократизму з авторитарністю влади яскраво проявляється в тому, що найбільшого розвитку бюрократія досягає в тих суспільствах, де владно-політичною основою режиму є авторитарні форми правління. Більше того, всевладдя бюрократії, яка спирається на авторитаризм, поглинає все суспільне життя в умовах тоталітарних режимів, нав'язуючи суспільству ієрархічність як найголовніший принцип його життєдіяльності.

Переплетення авторитаризму з бюрократизмом породжує особливе духовне середовище, в якому розквітає рабська покора, догматизм мислення, консерватизм і соціальна пасивність. Все це складає духовно-психологічні передумови бюрократії та бюрократизму.

Цікаво, що на згубний вплив бюрократизму на людину, а й ширшому плані -- самої влади, вказувало багато видатних учених, політичних діячів. Одним із тих, хто попереджав про цю небезпеку, був В. Винниченко. В своєму "Заповіті борцям за визволення" він пише про живучість інстинкту панування та влади в середовищі людей, які присвятили себе справі визволення українського народу: "Словами ми. проповідуємо рівність, свободу, мужність, любов до колективу, а на ділі ми, самі того не помічаючи, тягнемося до командування, до поневолення слабших, до себелюбства, до експлуатації своїх ближніх, ми -- непослідовні, нечесні з собою".

Глибокий аналіз психологічних механізмів авторитарного мислення та поведінки, характерних для бюрократії, зробив і відомий російський учений на певному етапі свого життя революціонер соціал-демократ О. Богданов. На початку XX ст. і він довів, що авторитаризм у масовій свідомості виявляється які фетишизація вищих засад суспільного життя, як панування таємного й виняткового, що нібито притаманне тим, хто керує суспільством. Все це породжує статичний, консервативний характер мислення, яке неспроможне вийти за межі, як пише і Богданов, "однорідної подвійності", тобто чи то підкорення, чи то наказу.

Ця особливість психологічного світу людини, яка діє в умовах авторитарно-бюрократичних відносин, формує певний тип чиновника-бюрократа. Він поєднує в собі, з одного боку, благоговіння перед системою, якій він служить, а з іншого -- презирство до тих, кому він повинен служити згідно зі своїми професійними повноваженнями. Яскраву характеристику такого бюрократа початку століття дає О. Богданов: "Досить указати на психологію старого чиновника, на ті шанобливо-благоговійні відчуття, з якими він ставиться до вищих чинів, на той істинно містичний настрій, який охоплює його, коли він досягає вищого сану, наприклад, генеральського звання,-- тут йому здається, що в ньому самому відбулася якась зміна, що в нього вселилася якась нова сутність, що змінює все його ставлення до зовнішнього світу. Так містично сприймається просте розширення сфери організаторської діяльності".

Розгляд бюрократії та бюрократизму буде неповним, якщо хоча б побіжно не вказати на деякі особливості, що характеризують ці явища в процесі управління. Авторитарність та ієрархічність владних відносин породжують панування командних, адміністративних методів управління, безвідповідальність і некомпетентність, тяганину й консерватизм, волюнтаризм і суб'єктивізм, безініціативність і націленість на вказівки "згори", особистий протекціонізм і т. п. Всі ці параметри бюрократичної діяльності не є чимось неприродним з точки зору "раціонального" розуміння бюрократизму. Вся справа, очевидно, в тому, що співвідношення "раціонального" та "ірраціонального" в бюрократизмі визначається всією сукупністю економічних, соціальних, культурних та інших умов, що існують у конкретному суспільстві, на конкретному етапі його історичного розвитку.

З усього цього можна зробити такий висновок. Феномен бюрократії й бюрократизму являє собою певний відбиток суспільних відносин, в яких існує поділ на керуючих і керованих, на більш забезпечених матеріальними благами й на тих, хто бідує, на більш розвинених культурно й менш розвинених і т. п. Цей тип відносин К. Маркс кваліфікував як відносини відчуження, О. Богданов -- як авторитарні відносини. Але в тому й іншому підході йдеться про одне й те ж: людство ще не оволоділо умовами свого соціального існування, й організація суспільного життя ще далека від досконалості. Одним із органічних недоліків існуючого типу управління в суспільстві є бюрократизм.

Окреслюючи майбутню історичну долю бюрократизму та бюрократії, слід урахувати, що доти, доки існуватимуть умови для цих явищ, людство повинне навчитися стримувати їхню експансію. Досвід вітчизняної та західної суспільно-політичної історії доводить, що найголовнішими стримуючими факторами бюрократизації є демократичні засади економіки, політики, культури, соціальних і національних відносин. Саме через невпинний наступ демократії можливе втілення ідеї О. Богданова про те, що будуть установлені такі відносини, коли існуватиме однорідність організаторської й виконавської діяльності, яка забезпечить "безперервно зростаючу можливість гармонійно-цілісного існування людей у суспільстві".

Література

1. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. - К., 2002

2. Політологія. За ред. О.І. Семківа. - Львів, 1994.

Кирилюк Ф.М. Основи політології. - К., 1995

3. Політологія: Підручник. За ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К., 2001

4. Піча В.М., Левківський К.М., Хома Н.М. Політологія: типові питання та відповіді з лекційного курсу. - К., 2002

5. Политология: Учеб. пособие для вузов. Сост. и ред. Н. Сазонова. - Харьков, 2001

Размещено на Allbest.ru