Політична думка Стародавньої Греції
Етапи розвитку політичної ідеології Стародавньої Греції. Антична міфічна передполітологія. Творчість семи мудреців. Світська теорія політики. Створення наукових основ політичної філософії. Емпірико-теоретичний підхід Аристотеля. Розвиток політичної етики.
| Рубрика | Политология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.03.2011 |
| Размер файла | 34,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Кафедра політології
Реферат
з дисципліни "Політологія"
на тему: "Політичні вчення Стародавньої Греції"
Виконав:
Прийняв:
Луганськ 2010
Зміст
- Вступне слово
- I. Етап античної міфічної передполітології
- II. Етап формування філософського підходу до політичних процесів
- III. Етап раціоналістичної інтерпретації політологічного розвитку софістами
- IV. Етап логіко-понятійного аналізу політичних інститутів та процесів, створення наукових основ політичної філософії (Сократ, Платон)
- V. Етап Формування політичної юриспруденції, початок емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем (Арістотель)
- VI. Розвиток політичної етики
- Висновки
- Література
Вступне слово
Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього Світу по праву вважається політична філософія Стародавньої Греції. Суспільно-політична думка Стародавньої Греції в цілому була позбавлена того містичного відтінку, який характеризував всю філософію Стародавнього Сходу. Дискусії проводились в живій, природній формі. Робились спроби до пізнання загальних закономірностей суспільного розвитку, зміни форм державної влади. Уявлення про державно-політичний устрій складались у боротьбі двох основних напрямків - раціонально-ідеалістичного і стихійно-матеріалістичного.
Для правової і політичної думки давньої Греції характерна особлива увага до питань державного устрою, кола осіб, які беруть участь у політичній діяльності. Відтак, майже у кожного із грецьких мислителів, шкіл чи напрямків знаходимо відповіді на питання про критерії класифікації та види форм держави, причини їх зміни, про закономірності переходу від однієї форми правління до іншої, про конструкцію ідеальної держави тощо.
Давньогрецьким мислителям належить вагомий внесок у політичну теорію. Категорія "політика" з часу її появи у Давній Греції використовувалася на означення форм життя вільних і повноправних індивідів, а поняття "право", "закон" - як виразники свободи, регулятори взаємин у суспільстві вільних людей, як норми політичної справедливості. Ця політична ідеологія подолала у своєму розвитку шість етапів, кожен з яких характеризує окремий напрям політичного мислення.
Етапи Стародавньогрецької політичної думки:
I. Етап античної міфічної передполітології.
II. Етап формування філософського підходу до політичних процесів (творчість семи мудреців з кінця VII до початку VI ст. - Піфагора, Геракліта, Демокріта та ін.).
III. Етап раціоналістичної інтерпретації політологічного розвитку софістами, започаткування світської теорії політики, переміщення людини в центр політичного життя.
IV. Етап логіко-понятійного аналізу політичних інститутів та процесів, створення наукових основ політичної філософії (Сократ, Платон).
V. Етап формування політичної юриспруденції, початок емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем (Арістотель).
VI. Розвиток політичної етики (після Арістотеля - Епікур, Зенон), започаткування політичної історії (Полібій, III-II ст. до н. є.)
I. Етап античної міфічної передполітології
У Гомера влада монарха походить від Бога, і то від найвищого, від самого Зевса. Добрий король в силі забезпечити не лише справедливе урядування, але й добрий урожай та приріст худоби. В "Іліаді" одночасно гомерова монархія є династична і спадкова королівська влада з волі Божої, що
переходить від батька до сина в межах "королівської раси". Влада короля ґрунтується не лише на законах, але і на мудрій пораді та індивідуальних рішеннях. Він направлений Божою мудрістю і виступає від імені Бога
II. Етап формування філософського підходу до політичних процесів
Започаткований цей етап творчістю "семи мудреців" (кін. VII - поч. VI ст. до н. е.). Вироблені ними формули "чеснотам - свій, пророкам - чужий", "силою не роби нічого" (Клеобул); "дотримуйся доброчесності", "закон - це поєднання права і сили", "навчившись підпорядкуванню, навчишся керуванню" (Солон); "не погрожуй вільним, нема на те права", "не бажай неможливого", "пізнай самого себе", "слухайся законів більше, ніж ораторів", "підкоряйся законам" (Хілон); "не красуйся зовнішністю, а будь прекрасний справами", "вчи і вчись кращого" (Фалес); "не роби того, що не подобається іншому", "закон - втілення найвищої могутності", "володій своїм" (Піттак); "бери переконанням, а не силою", "говори доречно" (Біант); "демократія краще тиранії", "не карай злочинця, а попереджай злочин", "люби закони старі, а їжу свіжу" (Періандр.) та ін. - покликані були стати моральною нормою співжиття.
Солон (640 - 559 до н. є.) завдяки рішучим реформам в економічному і державному будівництві ввійшов в історію як "батько" політичних революцій і родоначальник давньогрецької демократії. Приватна власність за його доби набула не лише легітимного характеру, а й стала вирішальною ознакою при визначенні політичних прав громадян, обсяг яких залежав від майнового цензу, а не від походження.
На розвиток політичної ідеології особливо вплинуло вчення Демокріта (470 - 366 до н. є.) про справедливість у політиці як відповідність природі, про суспільство, державу і закони як штучні утворення людей внаслідок природного процесу, про політичний конформізм і моральну солідарність вільних громадян як необхідний компонент "хорошої" держави. Демокріт доводив земне, а не божественне походження людини (з землі і води), суспільне, а не небесне походження права. У контексті тих ідей фігурували вчення Піфагора (580--500 до н. е.), Геракліта (530--470 до н. є.) та деяких інших давньогрецьких мислителів.
III. Етап раціоналістичної інтерпретації політологічного розвитку софістами
Творцями їх були софісти, найяскравіші представники серед яких Протагор (481--411 до н. е.), Горгій (483--375 до н. е.), Гіппій (460--400 до н. е.), Антіфонт (V ст. до н. е.), Фрасімах (V ст. до н. є.) та ін. їхня творчість збіглася з третьою політичною революцією в Афінах.
Заслуга софістів в олюдненні суспільно-політичних явищ, започаткуванні світської теорії політики, держави і права, переміщенні людини з "периферійних позицій" у центр політичного життя, ставленні до неї як до "міри всіх речей", природної рівності людей, зокрема й рабів, у розвитку демократичних поглядів.
Софістика навчала як робити політичну кар'єру у демократично організованому суспільстві: як нав'язати свою волю і погляд співгромадянам на зборах народу.
політична ідеологія стародавня греція
IV. Етап логіко-понятійного аналізу політичних інститутів та процесів, створення наукових основ політичної філософії (Сократ, Платон)
П'яте століття до нашої ери було золотим віком грецької демократії. Але в столиці демократії Афінах і в інших грецьких містах-полісах демократія функціонувала в постійних змаганнях з олігархічними партіями багачів. У сфері доктрин конфлікт зосередився навколо засад демократичного устрою.
Сократ, Платон
У Стародавній Греції державність виникла на початку І тисячоліття до н. е. у формі полісів - окремих міст-держав, до складу яких, крім міської території, входили також прилеглі сільські поселення. Перехід від первіснообщинного ладу до ранньокласового і політичної форми організації суспільного життя супроводжувався в Греції поглибленням процесу соціальної диференціації населення на родову знать і збіднілих общинників, багатих і бідних, вільних і рабів і посиленням боротьби між ними за владу. У центрі цієї боротьби було питання встановлення тієї чи іншої форми державного правління - аристократії (влади знаті, привілейованих, "кращих"), олігархії (влади небагатьох, багатих) або демократії (влади народу, всіх дорослих і вільних членів полісу). Ці процеси знайшли своє відображення й теоретичне осмислення в політичній думці Стародавньої Греції. Творчими зусиллями давньогрецьких мислителів був здійснений перехід від міфологічного сприйняття навколишнього світу до раціонально-логічного способу його пізнання й пояснення. Вершиною давньогрецької філософської і політичної думки є вчення Сократа, Платона та Арістотеля.
Сократ (469-399 pp. до н. є.) не залишив по собі писемних творів; свої погляди він викладав в усних бесідах, письмово зафіксованих його учнями. З ученням Сократа пов'язані початок переходу політичної думки з дотеоретичного на теоретичний рівень і створення політичної етики. Він вів пошуки раціонального, логічно-понятійного обгрунтування об'єктивного характеру етичних норм, моральної природи держави і права. Розробку морально-політичної проблематики Сократ підніс на рівень понять і визначень, поклавши тим самим початок власне теоретичних політичних досліджень.
Мислитель прагнув обгрунтувати раціональну, розумну природу моральних, політичних і правових явищ, вважаючи розумне, справедливе і законне тотожним. Збіг законного і справедливого є бажаним, розумним станом справ, а не повсюдною реальністю. Для такого збігу слід неухильно дотримуватися законів. Сократ був принциповим прибічником законності. Основу нормального функціонування держави, її благополуччя він убачав у непорушності законів, підпорядкуванні їм усіх громадян. Дотримання полісних законів Сократ пов'язував з однодумством громадян, під яким розумів не уніфікацію думок і поглядів, а відданість і підпорядкування законам.
Теоретична позиція Сократа не тотожна тим чи іншим реально існуючим у його часи політичним порядкам. Він намагався сформулювати ідеально-розумну сутність держави. Владу, засновану на волі народу й державних законах, Сократ вважав царством, а владу, засновану на свавіллі правителя і спрямовану проти народу, - тиранією. Правління тих, хто дотримується законів, він називав аристократією, правління найбагатших - плутократією, а правління всіх - демократією. При цьому мислитель негативно ставився до участі в управлінні державою більшості народу (на його думку, грубих і некомпетентних людей).
Управлінню державою Сократ приділяв особливу увагу, стверджуючи, що правити мають компетентні особи. Він не поділяв досить поширеної думки про те, що мистецтво державного управління дається людині саме по собі, тоді як навіть у не настільки важливих сферах люди досягають успіху лише після відповідного теоретичного навчання і практичної підготовки. Сократівський ідеал правління заперечував принципи не лише демократії, а й родової аристократії, олігархії, а особливо тиранії.
Вчення Сократа справило значний вплив на всю подальшу історію філософської і політичної думки, особливо на політичну філософію Платона й політичну науку Арістотеля.
Учень Сократа, Ксенофонт (430-355). Його монархізм виходить з різних течій доктринальної традиції.
Із традицій Сократа Ксенофонт перейняв ідею виховання еліти "найкращих".
Покору підвладних визнавав за звичайний результат вищості "вождя" в кожній області люди піддаються волі вищих від себе. Це стосується і політики. "Не той є вождем, хто має скіпетр, кого обрав натовп, визначив льос, або хто захопив владу силою чи підступом, а той, хто вміє наказувати". Не достатньо тут бути мудрим, бо наказування є мистецтвом застосування. Не досить знати як щось робиться, треба вміти це робити на практиці. Не досить і талану, мистецтву управління треба навчитись.
Інакше правитель є некомпетентним неуком.
Правитель Ксенофонта не тиран, а батько народу і його пастир. Ксенофонт критикує правителя, який з метою втримати владу змушений застосовувати засоби, які викликають ненависть у народу.
Платон (427-347 pp. до н. є.) - учень Сократа - є одним з най видатніших мислителів в історії філософської і політичної думки. Своє політичне вчення він виклав головним чином у трактатах-діалогах "Держава", "Політик" і "Закони".
Вчення Платона про державу грунтується на його філософських поглядах. Будучи представником ідеалістичного напряму в філософії, він розрізняв світ ідей і світ речей, явиш. Істинним буттям, на його думку, є лише світ ідей, які осягаються розумом, а сприйняті відчуттями явища не є істинними. Світ явищ не абсолютно відокремлений від світу ідей, а є його спотвореною копією, слабкою тінню. Відповідно, наявні форми держави є лише спотвореними відображеннями деякої ідеальної справедливої держави.
Цю ідеальну справедливу державу Платон будує за аналогією з людською душею. Трьом началам людської душі (розумному, вольовому й чуттєвому) в державі аналогічні три схожих начала - дорадче, захисне й ділове, а цим останнім відповідають три суспільних стани - правителів, воїнів і виробників. Справедливість полягає в тому, щоб кожне начало робило лише свою справу відповідно до встановленої ієрархії. Визначальним началом душі є розумне, а тому філософи, які його втілюють своєю здатністю міркувати, покликані правити в державі. Вольове начало душі й захисне начало в державі втілюється у воїнах, які повинні підкорятися філософам. Нарешті, розумне й вольове начала управляють началом чуттєвим (ремісниками, землеробами), яке за своєю природою прагне багатства.
Ідеальна держава Платона - це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути або царською владою (якщо серед правителів вирізняється хтось один - найдостойніший), або аристократією - владою декількох кращих. Визнаючи можливість створення такої ідеальної держави, Платон водночас висловлює сумнів у реальності її існування. Через недосконалість людської натури така держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління - тимократією, олігархією, демократією або тиранією. Причому кожна з цих форм є гіршою за попередні.
Виродження ідеальної аристократії призводить до появи приватної власності, поділу людей на багатих і бідних, вільних і рабів. Замість розумного начала в державі починає панувати вольове. Це - тимократія, тобто правління, де панують честолюбство й сила. Така держава (Платон мав на увазі критсько-спартанський тип державності) постійно воюватиме, а війна є головним джерелом суспільних бід.
Війни і розбрат, накопичення значного багатства в окремих осіб призводять до переродження тимократії у ще гіршу форму правління - олігархію. Це влада небагатьох - жадібних і багатих. Подальше зростання майнової нерівності, обурення бідних проти багатих призводять до повстання. Коли воно закінчується перемогою бідняків, ті знищують або проганяють багатіїв і встановлюють владу народу - демократію, яка є ще гіршою формою правління, ніж олігархія.
Демократію Платон розцінював як лад приємний і різноманітний, але такий, що не має належного управління. Справді, основною формою демократії в ті часи були народні збори, тобто збори вільних громадян полісу. На таких зборах верховодили вожді народу - демагоги, не було належної організованості, компетентності й виваженості у прийнятті політичних рішень. Платон, як й інші давньогрецькі мислителі, заперечував не взагалі демократію як владу народу, а демократію як владу натовпу - охлократію.
Кожну з форм державності губить саме те, що вважається в ній найвищим благом. У тимократії це воєнні успіхи, в олігархії - багатство, в демократії - свобода. Саме з демократії виростає її продовження і протилежність - тиранія, встановлення якої означає перетворення надмірної свободи в надмірне рабство. Тиранія - найгірша форма державного правління, за якої панують беззаконня, свавілля й насильство.
У діалозі "Політик" Платон високо оцінює роль політики в житті суспільства. Він вважає політику царським мистецтвом, яке вимагає знань і вміння управляти людьми. Якщо правителі володіють таким мистецтвом, то не має значення, правлять вони за законами чи без них. У тих державах, де немає істинних правителів, правління повинно здійснюватися через закони.
Крім зразкової держави, правитель якої володіє істинним знанням і вмінням управляти людьми, Платон вирізняє ще три види правління: владу одного, владу небагатьох і владу більшості, кожен з яких може виступати в законній і незаконній формах. Законна влада одного - це царство, монархія, незаконна - тиранія. Законна влада небагатьох - це аристократія, незаконна - олігархія. Демократія також може бути владою з законами і без них. Серед законних форм правління вона є найгіршою формою, серед незаконних - найкращою.
V. Етап Формування політичної юриспруденції, початок емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем (Арістотель)
Вчення Платона справило значний вплив на формування поглядів Арістотеля (384-322 pp. до н. є.) - найвидатнішого представника філософської і політичної думки античності. Його політичні погляди викладені головним чином у працях "Політика" та "Афінська політія". Він зробив вагомий внесок у всебічну розробку науки про політику як окремої, самостійної галузі знань.
У центрі політичного вчення Арістотеля перебувають проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті якоїсь угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом - із сім'ї і поселень як всеохоплююча і найдосконаліша форма спілкування людей. Зумовлюється цей процес тим, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї її природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі.
Форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, що визначається верховною владою в державі. Конкретні форми він розрізняв залежно від кількості правителів і мети, яку вони при цьому переслідують. За першою ознакою Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а за другою поділяє форми правління на правильні і неправильні. У правильних формах правителі мають за мету спільне благо, а в неправильних - лише своє особисте благо. Трьома правильними формами держави виступають монархія, аристократія і політія, а трьома неправильними - тиранія, олігархія і демократія. Кожна з цих шести основних форм має свої види, залежно від комбінації формоутворюючих ознак.
Монархія є першою і найдавнішою формою правління. Оскільки держава виникає як завершення еволюції сім'ї, де влада належить її главі, то і в монархії влада належить одній особі. В аристократії влада належить небагатьом, наділеним особистими достоїнствами. Ця форма правління краща за монархію, але можлива лише там, де є шановані народом благородні й достойні. Найкращою формою правління, за Арістотелем, є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо. Найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в особистих інтересах.
Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону. Першу він різко засуджує, другу підтримує. Політія втілює в собі кращі сторони олігархії і демократії (об'єднує багатих і бідних, багатство і свободу), але вільна від їх недоліків і крайнощів. За Арістотелем, політія є середньою формою держави, в якій у всьому переважає середній елемент. У звичаях це - поміркованість, у майні - середній достаток, у правлінні - середній прошарок. Цей середній прошарок є найціннішим стосовно політики, оскільки він найбільш прихильний до існуючих порядків, і завдяки йому в державі можна пом'якшити суперечність між бідними й багатими, яка є причиною державних переворотів. Розумне управління і стабільність держави будуть там, де середній прошарок є багаточисельним і сильнішим від обох соціальних крайнощів - багатих і бідних, разом узятих, або хоча б однієї з них.
VI. Розвиток політичної етики
Філософ Епікур (341-269 рр. до н. е.) діяв в Афінах. Його доктрина обіцяла людям внутрішню свободу від страху перед Богами, смертю, терпінням. Держава за Епікуром - справа корисна. Вона виникає із розумної суспільної угоди. Люди уклали "умову щоб не шкодити один одному".
Держава повинна гарантувати зовнішній спокій. Тобто, епікурейці не заперечують державу, а терплять її за її корисність. Держава створює зовнішні умови для підтримки духовної свободи.
Висновки
1. На відміну від держав Давнього Сходу, де правова і політична ідеологія мала прикладний характер і була у вигляді міфів, повчань, настанов, то у Давній Греції виступає у вигляді теорій і мала ознаки раціональності.
2. Як і в країнах Давнього Сходу правові і політичні погляди у Давній Греції ще не були самостійною формою суспільної свідомості, але у Греції вони були складовою філософії і тому володіли раціональним способом пояснення права, держави та явищ, з ними пов'язаних.
Філософська свідомість прагне виявити закономірності виникнення і функціонування права і держави, їх форми та описати їх за допомогою системи понять (категорій). До сьогодні політична наука використовує понятійний апарат, закладений ще грецькими філософами (зокрема, визначення права і держави, режимів, політики, влади).
3. Становлення античної держави викликало увагу до питань ідеальної держави, яка б гармонізувала інтереси, забезпечила загальне благо та справедливість. Тому мають місце концепції, де значної уваги надано формам правління, виділення їх переваг та недоліків, закономірностей їх зміни.
4. У Греції мислителі акцентують увагу на індивідуальній моралі, оспівують цінності свободи, а не цінності общинної моралі як у країнах Давнього Сходу.
Література
1. Нерсесянц В.С. Политические учения Древней Греции. - М., 1979.
2. Основи політології: Курс лекцій. - 2-ге вид. / Відп. ред. Б.Л. Кухта. - К., 1992.
3. Платон. Держава. - К., 2000.
4. Політологія: Навчально-методичний комплекс: За ред. /Ф. М, Кирилюка. - К., 2005р.
5. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002. - 576с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Концепції політичних учень Стародавнього Сходу та Античності. Особливості розвитку політичної думки у феодальній Європі та Новому часі. Політична думка в США У XVIII ст. Погляди "позитивістів", концепції тоталітаризму і суспільно-політичної модернізації.
курсовая работа [40,9 K], добавлен 06.06.2010Сюжетні лінії в історії розвитку суспільної думки та політичної філософії. Основні напрямки політичної ідеології - консерватизм, лібералізм і соціалізм. Світогляд і ідеологія, сучасність як сполучення певної соціальної реальності й певного світогляду.
реферат [23,7 K], добавлен 15.09.2010Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки. Політична думка в Україні за литовсько-польської, польсько-литовської доби. Суспільно-політичні засади козацько-гетьманської держави.
реферат [32,4 K], добавлен 07.11.2008Ідеологія як основний елемент політики, основні політичні ідеології сучасності. Способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб’єктів політики. Аналіз основних чинників політичної ідеології.
реферат [39,6 K], добавлен 23.10.2011Політична думка стародавнього Сходу та Заходу. Політичні ідеї Раннього Християнства та Середньовіччя. Політична думка епохи відродження та Реформації. Світська політична думка Нового часу. Утвердження політології як науки. Політична думка Київської Русі.
лекция [167,2 K], добавлен 15.11.2008Сутність та зміст політичної аналітики як наукового напрямку, історія та основні етапи її розвитку, сучасні тенденції та можливості. Інформаційно-аналітична діяльність як основний напрямок політичної аналітики. Техніка дослідження політичної активності.
реферат [22,8 K], добавлен 14.01.2011Дослідження місця і ролі моралі в контексті становлення суспільства. Філософсько-історичне підґрунтя феномену політичної етики. Проблеми взаємодії моральної та політичної свідомості. "Моральний компроміс", як "категоричний імператив" політичної етики.
курсовая работа [66,3 K], добавлен 20.12.2010Напрями досліджень методів в зарубіжній політології. Розвиток американської політичної науки, вплив об'єктивних зовнішніх дій на її становлення. Етапи політичної науки після Другої світової війни. Особливості політичної науки в США, Німеччині та Франції.
реферат [27,7 K], добавлен 20.06.2009Етапи становлення та розвитку політичної системи українського суспільства. Юридичне закріплення державності України, формування органів влади. Зародження і розвиток конституційного процесу. Необхідність здійснення кардинальної політичної реформи.
презентация [1,5 M], добавлен 08.11.2015Теоретико-методологічні підвалини політичної науки. Політика і влада. Механізм формування і функціонування політичної влади. Інституціональні основи політики. Політична свідомість і політична ідеологія. Політичні процеси. Політична думка України.
учебное пособие [468,6 K], добавлен 02.01.2009
