Політична система суспільства
Принципи системного підходу як методу вивчення політичної системи суспільства, який склався у західній науці. Сучасні трактування та процес формування політичної системи, її складові компоненти та функції. Відмінності держави як політичного інституту.
| Рубрика | Политология |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 09.02.2011 |
| Размер файла | 31,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РЕФЕРАТ
на тему «ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА»
по предмету «Політологія»
КИЇВ 2011
Зміст
Вступ
1. Системний підхід до політичного буття
2. Сутність, структура і функції політичної системи
3. Типологія політичних систем
4. Держава як головний елемент політичної системи
Список літератури
Вступ
Сучасні суспільства уявляють собою складні системні утворення, що складаються з декількох органічно пов'язаних між собою підсистем - економічної, політичної, культурної, правової, етнічної та ін. Отже, політична система є одним із важливих компонентів соціальної системи суспільства (в найширшому її розумінні). У ході історичної еволюції цивілізації соціальні зв'язки між людьми все ускладнювались, формувались нові потреби та інтереси, змінювалось природне і соціальне середовище, внутрішні й зовнішні умови існування політично організованих народів. І саме в політичній системі, перш за все, з'являлися механізми адаптації суспільства до оточуючого середовища, що змінюється, тобто вона виступала гарантом стабільності соціуму.
1. Системний підхід до політичного буття
політичний суспільство держава
Державно-політичні відносини - це специфічна галузь соціального буття (“буття політичне”) із своїми фундаментальними закономірностями, внутрішніми зв'язками, джерелами розвитку і каналами взаємозалежності від зовнішнього середовища. Неперевершений евристичний вплив щодо пізнання процесів обумовленості в політичному житті здійснив т. зв. системний підхід, який склався у західній політичній соціології в середині ХХ ст. Найважливіші принципи цього підходу:
Цілісність системи - якісно новий стан сполучених різноманітних явищ та інститутів, що породжує нові властивості та ознаки цього єдиного утворення.
Множина і різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи, які відбивають складність і багатство відносин між елементами в середині цілісності та взаємодії з оточуючим середовищем.
Життєздатність системи визначається балансом взаємодії процесів: зміни і стабілізації, оновлення і збереження; впровадження і рутинізації, тощо.
Призначення системного методу /аналізу/ полягає у виявленні засобів досягнення та підтримки врівноваженого, стабільного стану політичної системи, її здатності адаптуватися до впливу зовнішнього середовища. Сучасний світ стає все складнішим, посилюється ризик глобальних катаклізмів, криз, і конфліктів, які мають соціальні, економічні, етнонаціональні, екологічні, демографічні та інші причини. Це актуалізує розуміння складності процесів соціально-політичного розвитку і необхідності їх впорядкування. Політична система в усьому різномаїтті своєї структури і функцій виступає засобом соціальної інтеграції, стримання руйнівного впливу деструктивних процесів і корінних соціальних відмінностей на єдине взаємопов'язане існування складових елементів суспільного організму.
Поняття політичної системи відображає єдність двох сторін політики: організації та діяльності, структури і дії. Формалізація, необхідне впорядкування і, навіть, ієрархія, які впроваджуються системним підходом, дозволяють не тільки кваліфікувати різновиди тих чи інших політичних систем, судити про оптимальність їх організації, але й здійснювати порівняльний аналіз різних моделей /типів/ політичного життя.
Засновником використання системного підходу в політології вважають американського дослідника Д. Істона, який у працях “Політична система” /1953/, “Системний аналіз політичного життя” /1965/ та ін. запропонував метод вивчення політичної системи будь-якої країни, а також елементів /підсистем/ всієї політичної організації: парламенту, уряду, місцевого самоврядування, політичної партії, громадської асоціації. Д. Істон вбачав сенс політичної системи у врахуванні взаємодії з середовищем; зміст системного аналізу політичного життя - у виявленні засобів підтримки рівноваги з середовищем, а призначення політичної системи - у зменшенні соціальних відмінностей, подоланні протиріч і політичних конфліктів.
Згідно Д. Істону, політична система - це організм, що саморегулюється і розвивається, та реагує на імпульси, які надходять зовні. Отже, політична система є відкритим утворенням: вона піддається численним впливам, що надходять із зовнішнього середовища. Система має вхід, на який ззовні надходять імпульси у формі вимог /конструктивних і деструктивних/ та підтримки чи протесту. Вимоги виникають і формулюються як в оточуючому середовищі, так і всередині самої системи; підтримка виявляється у сплаті податків, військовій службі, дотриманні законів, участі в голосуванні, лояльному відношенні до державної влади та її символів; протест суспільство висловлює у формах політичної незгоди, які за певних умов можуть зруйнувати легітимність всієї політичної системи. Вихід інформації - це результат функціонування політичної системи, він здійснюється у вигляді рішень та політичних дій, які тим чи іншим чином впливають на зовнішнє середовище. Вихідні дії політичної системи, за Істоном, обумовлені її головним призначенням, згідно природи політичної влади. Воно полягає в обов'язковому виданні політичних рішень авторитарному розподілі цінностей та забезпеченні прийняття цього населенням. /Див. схема за Д. Істоном/.
Системний підхід вносить до політичного аналізу ідею багатоканальної, багатофакторної обумовленості, яка базується на тому, що поряд із економічними чинниками та соціальними інтересами, а інколи і всупереч їм, політичні події та інститути залежні також від культурного середовища, від національного менталітету, від традицій і звичаїв, від структури пануючих у суспільстві цінностей, від геополітичних умов, від ситуативного складу різним подій та інших обставин. Виходячи з цього, американський політолог Г. Алмонд розглядає політичну систему як множину взаємодій, поведінок, як державних, так і недержавних, які слід досліджувати. Він відзначає, що будь-яка політична система є багатофункціональною та має свою власну структуру; крім того, всі політичні системи є змішаними у культурному відношенні та, незалежно від принципу поділу влад, деякі функції політичних систем лишаються неподільними. Так, досить часто ми зіткаємось із законотворчою діяльністю президентів та урядів, чи з втручанням парламенту в поточну політику. Змішаність політичних систем у культурному сенсі значить, наприклад, що лише в ідеалі може відтвориться “чисте” президентське або “чисте” парламентське правління, ті чи інші “чисті” різновиди політичної культури, свідомості тощо.
Отже, модель політичної системи Г. Алмонда долає певні вади моделі Д. Істона, тому що вона враховує психологічні, особистісні аспекти політичної взаємодії, імпульси, що надходять не тільки зовні, від народу, громадянського суспільства/, але й імпульси, що надходять від правлячої еліти. В даній моделі головна увага приділяється множині та різноманіттю інтересів всередині системі, їх зіткненню та поєднанню, врахуванню цих інтересів самою системою.
Таким чином, системний підхід розкриває сутність політики як цілісності; надає засоби аналізу форм її взаємодії з природою, економікою, культурою, соціального структурою; висвітлює канали впливу політичної поведінки на характер політичних інститутів і структур; врешті, доводить найзначніше призначення політики щодо забезпечення єдності, соціальної інтеграції, мобілізації ресурсів суспільства та стабільності.
Економічні, культурні, соціальні ресурси
|
В Х І Д |
В И М О Г И П І Д Т Р И М К А |
ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА |
Р І Ш Е Н Н Я І Д Е Ї |
В И Х І Д |
Економічні, інформаційні, правові, силові ресурси
ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ
Схема 1. - Політична система за Д. Істоном
2. Сутність, структура і функції політичної системи
Сучасні інтерпретації політичних систем вирізняються різноманіттям теорій та концепцій, навіть визначень категорії “політична система” існує понад двох десятків.
Першим аналогом поняття “політична система” було давньогрецьке слово “політія”, яку Аристотель вважав за певну організацію жителів або громадян античного полісу, що виникає через єдність прав і обов'язків та участь у політиці.
Сучасні трактування “політичної системи” виходять з того, що це - сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей та заснованих на цьому політичних інститутів і дій, що організують політичну владу та механізми взаємозв'язку громадян і держави.
Якщо ж застосувати до визначення цього поняття соціологічний підхід, то “політичною системою” можна вважати універсальну управлінську систему суспільства, компоненти якої пов'язані політичними відносинами, і яка регулює взаємні стосунки між соціальними групами, забезпечуючи стабільність суспільства і належний соціальний порядок через використання державної влади.
В політичній науці найчастіше сукупність державних і недержаних суспільних інститутів, соціальних і правових норм, завдяки яким реалізуються політико - владні відносини, визначають як політичну систему суспільства. Отже, вона, перш за все, уявляє собою комплексний механізм організації та функціонування політичної влади. Системоутворюючі засади політичної організації полягають:
а/ в політичній діяльності, через яку реалізуються всі політичні відносини;
б/ в духовно-культурних цінностях даного суспільства.
Формування політичної системи це процес, який пов'язаний з поступовим набуттям політичними відносинами низки суттєвих ознак:
по-перше, це стійка взаємозалежність різних елементів політичного життя /за відсутністю яких може виникнути розпад системи і дезінтеграція соціуму/;
по-друге, впорядкованість політичних відносин, оптимальне сполучення їх розвитку та стабільності;
по-третє, це культурне підґрунтя політичної системи, що полягає в спільності духовних цінностей, політичних символів, силі переконань, які сприйняті членами політичної спільноти;
по-четверте, політичній системі властиве сумісне реагування усіх складових елементів на зовнішні впливи та реакції. Саме із взаємодії, кооперації народжується здатність політичної системи до швидкої мобілізації необхідних ресурсів щодо вирішення певної загальної проблеми.
Врешті, політична система відноситься до класу відкритих системних утворень, тобто вона віддається різним впливам не тільки внутрішніх, а й зовнішніх чинників, та формує власні механізми опору і самозбереження щодо руйнівних дій.
Розглядаючи структуру політичної системи, доцільно, насамперед, визначитись, що саме ті соціальні інститути /організації, установи, усталені порядки/ та соціальні норми, традиції, які так чи інакше пов'язані зі здійсненням політичної влади, і є найважливішими компонентами політичної системи. Політичні інститути, норми і рішення, які відіграють роль засобів вироблення та реалізації політичних програм, стратегій чи акцій, слугують регулятором діяльності соціальних суб'єктів політики, їх інтеграції та керованості, можна вважати елементами сучасної політичних систем.
Політична система містить такі компоненти:
інституційний - складається з різних соціально-політичних інститутів та установ. Перш за все, це - держава, її органи й установи, політичні партії, громадські рухи, організації, об'єднання, різноманітні інституції представницької та плебісцитарної /безпосередньої/ демократії;
функціональний - сукупність функцій, які здійснюються окремими соціально-політичними інститутами та їх групами /політична участь, діяльність, здійснення влади, вплив на громадське життя, політична соціалізація/
регулятивний - комплекс політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємин між суб'єктами політики /звичаї, традиції, ритуали, політичні принципи, настанови тощо/;
комунікативний - сукупність різноманітних відносин між суб'єктами політичної системи /діалог, конкуренція, конфлікт і т. ін./, що стосуються влади, а також опрацювання і здійснення політики;
ідеологічний - сукупність політичних ідей, теорій, концепцій, стратегій і доктрин /політична свідомість, культура, ідеологія, правова культура, політична наука
Кожен із компонентів політичної системи має свою власну структуру, особливі, підчас специфічні форми внутрішньої організації. Серед цих структурних елементів політичної системи слід назвати найбільш важливі, які відтворюються в будь-якому державно-політичному утворенні сучасності:
Політичні інститути - держава, її органи і установи; політичні партії та рухи, інші громадсько-політичні об'єднання; інститути виборів, парламентаризму, політичного плюралізму, демократії, автократії тощо.
Політичні відносини, які відбивають зв'язки між класами, між етносами, між соціальними групами, між особою, суспільством і державою, всередині політичних організацій щодо оволодіння, організації та використання влади.
Політичні принципи та норми /нормативна підсистема політичної системи/, через які соціальні інтереси і політичні устої отримують офіційне визначення та правове закріплення. Отже, право є механізмом легалізації політичної системи, а значить її необхідним елементом.
Політична культура, політична ідеологія, політична свідомість. Вони відбивають політичні прагнення та інтереси через ціннісну оцінку людьми політичних явищ у вигляді певних ідей, поглядів, теорій, духовно-політичних орієнтацій, уявлень і переконань. Політичні цінності та емоції, якими керуються люди, безпосередньо визначають зміст і характер політичної культури, отже й моделей політичної поведінки.
Політична участь і поведінка - комплекс стереотипів, зразків і стандартів, що складають моделі й типи політичної діяльності чи функціонування індивідів, груп, інших спільнот.
Соціальні суб'єкти політики: індивіди /громадяни, політичні лідери/, політичні групи і колективи, класи, нації, народ.
Механізми політичної комунікації - перш за все діяльність ЗМІ /”четвертої влади”/, політична агітація та пропаганда /”політична реклама”/, вплив на громадську думку, засоби політичної конкуренції, механізми політичного конфлікту чи співробітництва, діалогу тощо.
Виокремлення елементів політичної системи є досить умовним, адже кожен з них відтворюється і функціонує повноцінно лише у зв'язку з іншими. Увесь комплекс елементів політичної системи не є механічною сумою; завдяки інтегруючим зв'язкам утворюється впорядкована, стійка і досить консолідована політична сукупність, що забезпечує гармонію владної взаємодії між особою, суспільством і державою.
Структурна складність системи, а особливо багатоманітність політичного життя зумовили виокремлення цілого ряду важливих функцій політичної системи.
В теорії систем будь-яка дія, що спрямована на забезпечення життєздатності системи, на підтримку її в рівновазі, вважається функцією. Відповідно ж, дії, які спричиняють руйнування стабільності, організованості та зв'язків у системі, розуміють як дисфункції
Існує декілька підходів до виокремлення функцій сучасних політичних систем. Ми поділяємо точку зору Ф. Бурлацького і А. Галкіна /”Сучасний Левіафан”/, які головними функціями політичної системи визначили:
владно-інтеграційну, що знаходить своє виявлення в інтеграції різних елементів соціальної структури суспільства в єдину цілісність на основі консолідації цінностей та ідеалів, які пропонують пануючі політичні й економічні сили;
цілеспрямовану функцію, яка полягає у визначенні цілей та завдань політичного, економічного, соціального і культурного розвитку суспільства;
організаторську функцію; вона виявляється в мобілізації ресурсів суспільства /людських, матеріальних і духовних/ з метою досягнення цілей, які правлячі соціально-політичні сили поставили перед соціумом;
регулятивну функцію, яка полягає перш за все в легітимації політики, тобто у забезпеченні громадського визнання влади та її політичного курсу, в поясненні й виправданні політичних рішень, діяльності політичних інститутів, їх оновленні. Дана функція знаходить своє виявлення також у забезпеченні добровільної та свідомої політичної участі громадян, або у виправданні /найчастіше через право/ використання легітимної сили й інших засобів примусу, якими влада володіє.
В західній політології загальновизнаною є класифікація функцій політичної системи, яку здійснили Г. Алмонд і Дж. Пауелл: вони виокремили ті функції, що загалом забезпечують “збереження системи”, а кожна окремо - задовольнять певну потребу політичної організації
Функція політичної соціалізації підтримує існуючу політичну систему. Вона означає процес набуття людиною політичних знань, переконань, вірувань, цінностей, емоцій і традицій, що притаманні даному суспільству. Залучення людини, крім того, до загально прийнятих стандартів політичної поведінки забезпечує лояльне ставлення до інститутів влади і в цілому збереження діючої моделі політичної системи.
Життєздатність системи забезпечується також її здібністю до адаптації в навколишньому середовищі, й можливостями вдосконалення, що витікають з цього.
Функція адаптації, зокрема, реалізується через політичне рекрутування /лідерів, еліт/, тобто добір і підготовку суб'єктів влади, які здатні винаходити найефективніші шляхи політичного розвитку.
Наступною є функція реагування, завдяки якій політична система відповідає на сигнали та імпульси, що надходять ззовні чи з середини. Вона стає особливо важливою, коли з'являються нові вимоги соціальних груп, партій, опозиції, якими не слід нехтувати.
Політична система може ефективно відповідати на вимоги соціальних верств, якщо має необхідні ресурси. Звідси й виникає т.зв. екстракційна функція - здобуття ресурсів із природного, зовнішньоекономічного й внутрішнього середовища.
Отримані ресурси необхідно розподілити таким чином, щоб зберегти згоду й інтеграцію інтересів різних соціальних груп. Отже, функція дистрибутивна, тобто розподілу матеріальних і духовних благ, послуг, статусів і привілеїв, і виконує це завдання.
Управлінські дії політичної системи відбивають сутність функції регулювання і контролю, адже вона здійснює свій вплив на суспільство завдяки координації поведінки груп та індивідів. Дана функція реалізується через легалізацію та нормативізацію політичного життя, а також шляхом застосування санкцій адміністративної та іншої юридичної відповідальності й неюридичного контролю щодо порушників норм і правил політичної поведінки особи, групи.
В науковій літературі виокремлюють також функції впорядкування політичних процесів /політична інноватика, стабілізація, зменшення конфліктності/; політичної символізації та міфологізації, яка виявляється у формулюванні лозунгів, символів, ідеалів та політичних “міфів”, які інтегрують політичну свідомість громадян і спрямовують їх політичну поведінку; функцію легітимації - досягнення певної міри відповідальності реального політичного життя правовим нормам і усталеним політичним традиціям та уявленням суспільства.
3. Типологія політичних систем
Виходячи з того, що на процес формування і функціонування політики впливає досить багато чинників - історичні традиції, культура, економічний розвиток, правова система, геополітичні умови, зрілість громадянського суспільства та інші, у сучасному світі склалось певне різноманіття політичних систем.
Типологію політичних систем слід здійснювати на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити зачинені політичні системи /автаркії/ та відчинені системи. Автаркії мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, самодостатні /тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку/ та не сприймають цінності чужих систем і культур /напр., Японія до кінця ХІХ ст., колишній СРСР, Албанія/. Відчинені політичні системи рухливі та, сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом /це - всі провідні держави сучасного світу та більшість країн, що здійснюють демократичну трансформацію/.
Загальновизнаною в західній політології є типологія Г. Алмонда, в основі якої закладено комплексний критерій: тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Згідно цього він виокремив:
англо-американську політичну систему з гомогенною /цілісною/ політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів та чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно функцій політичної організації та різноманіттю форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи /держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо/; партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність;
континентально-європейську політичну систему, яка характеризується фрагментарністю /мозаїчністю/ політичної культури; наявністю в середині національних культур протилежних ідеалів цінностей, орієнтацій, що притаманні певному соціальному шару, етносу, групі, партії; має місце також співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій йде не у межах суспільства, а в середині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему /обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку/; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні /чи соціал-демократичні/ цінності;
доіндустріальні та частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків /традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо/, а також включені політичні субкультури місцевого походження /роду, племені, клану, громади. Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний /клановий, аристократичний/ характер. Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні /атомізований плюралізм/; слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками. Отже, інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб /політичному клану чи замкненої еліти/;
тоталітарні політичні системи - ґрунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; відсутні громадські політичні об'єднання, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою й індивідуальною свідомістю та поведінкою.
Класифікацію політичних систем можливо здійснити і на принципах класового підходу. Так, марксизм виокремив політико-економічні системи /формації/, згідно домінуючим засобам виробництва, що визначали економічно пануючий клас: рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну /соціалістичну/. Первіснообщинний лад історично передував цим формаціям, але він був ще дополітичною системою, адже не знав державності.
Досить розповсюдженою є класифікація політичних систем за діючим політичним режимом, тобто на основі характеру і засобів взаємодії влади, суспільства й особистості. Таким чином виокремлюють автократії /авторитарні й тоталітарні політичні системи/ і демократії. Їх зміст і особливості будуть більш детально висвітлено у розділі “політичні режими”.
Типологію політичних систем слід здійснювати на основі різних критеріїв. Якщо за базову ознаку прийняти характер взаємин політичної системи із зовнішнім середовищем, то можна виокремити зачинені політичні системи /автаркії/ та відчинені системи. Автаркії мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, самодостатні /тобто обмежуються внутрішніми ресурсами розвитку/ та не сприймають цінності чужих систем і культур /напр., Японія до кінця ХІХ ст., колишній СРСР, Албанія/. Відчинені політичні системи рухливі та, сприйнятливі, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших систем, активно ведуть обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом /це - всі провідні держави сучасного світу та більшість країн, що здійснюють демократичну трансформацію/.
Загальновизнаною в західній політології є типологія Г. Алмонда, в основі якої закладено комплексний критерій: тип політичної культури та вирізнення політичних ролей. Згідно цього він виокремив:
англо-американську політичну систему з гомогенною /цілісною/ політичною культурою, коли політичні цілі поділяє практично все суспільство; з розвинутою системою політичних відносин, інститутів та чіткою спеціалізацією їх функцій; з багатоманітною структурою політичних ролей, які диференційовані відповідно функцій політичної організації та різноманіттю форм політичної участі; влада і вплив розподілені між різними ланками політичної системи /держава, партії, групи інтересів, опозиція, лобі тощо/; партійна система зазвичай двопартійна; висока політична стабільність;
континентально-європейську політичну систему, яка характеризується фрагментарністю /мозаїчністю/ політичної культури; наявністю в середині національних культур протилежних ідеалів цінностей, орієнтацій, що притаманні певному соціальному шару, етносу, групі, партії; має місце також співіснування старих і нових культур. Саме тому розподіл політичних ролей і функцій йде не у межах суспільства, а в середині класу, еліти, партії. Партії організовані в багатопартійну систему /обмеженого чи поляризованого плюралізму, або тривалого домінування однієї найвпливовішої партії, блоку/; суспільство і держава відносно стабільні, адже загальною політико-культурною основою є ліберальні /чи соціал-демократичні/ цінності;
доіндустріальні та частково індустріальні політичні системи мають змішану політичну культуру, в якій наявні різні види несучасних зразків /традиційна, патріархальна, містечкова, хуторська тощо/, а також включені політичні субкультури місцевого походження /роду, племені, клану, громади. Політичні ролі дуже слабо диференційовані, тому політична координація та комунікація є ускладненою; політична еліта має олігархічний /клановий, аристократичний/ характер. Партійні системи або гегемоністського типу, або мультипартійні /атомізований плюралізм/; слабка політична стабільність, нерідко порушено гармонію розподілу влади між її гілками. Отже, інтеграція суспільства йде за допомогою насильства, що веде до концентрації влади і впливу в руках вузької групи осіб /політичному клану чи замкненої еліти/;
тоталітарні політичні системи - ґрунтуються на тоталітарній свідомості та політичній культурі, що утворює примусовий тип політичної активності. Політичні ролі практично не виокремлені; відсутні громадські політичні об'єднання, монолітна однопартійна система зорієнтована на пріоритет класових, національних, расових або релігійних цінностей, тому її моноідеологією може бути комунізм або фашизм; політична стабільність забезпечується тотальним контролем за масовою й індивідуальною свідомістю та поведінкою.
4. Держава як головний елемент політичної системи
Виникнення держави як соціально-політичного інституту та головного структурного елементу політичної системи було зумовлено процесами ускладнення суспільного життя і диференціацією економічних, соціальних, культурних та інших інтересів і потреб соціальних груп та індивідів.
Держава в своєму історичному й соціальному призначенні мала відбивати ті спільні соціальні потреби й інтереси, які попередні соціальні інститути не мали задовольнити. До них відносяться: потреби в суспільному впорядкуванні, у безпеці, дотримання прав і свобод індивідів, збереження громадянського миру і правопорядку тощо.
Як політичний інститут держава має ряд суттєвих відмінностей /ознак/ від партій, рухів та інших політичних утворень, які вказують на його величезний вплив на суспільство.
По-перше, держава - це єдина територіальна організація політичної влади в масштабі всієї країни. Державна влада розповсюджується на все населення певної території; цілісність суспільства і взаємозв'язок його членів забезпечують інститут громадянства і підданства. Просторові /географічні/ межі держави визначаються державними кордонами, які відділяють держави одну від одної. У цих межах держава володіє верховенством і повнотою законодавчої, виконавчої і судової влади над населенням.
По-друге, держава - це орган влади, соціального примусу, який активно використовує санкції заохочення і покарання щодо дотримання чи порушення встановлених ним норм і правил організації суспільних відносин. Механізм держави не тільки представлений інститутами законодавчої, виконавчої та судової влади /вертикальний поділ/ та її горизонтальними ланками /центральне, регіональне, місцеве/, але й системою органів і установ, що безпосередньо управляють суспільством; зокрема, для підтримки нормальних умов існування соціуму держава застосовує “легітимне насильство” через уповноважені органи влади - армію, поліцію, служби безпеки і правопорядку.
По-третє, - правовий характер держави. Серед норм, що регулюють його діяльність, особливе значення держава надає праву - обов'язковим нормам-законам, які вона охороняє. На основі правових норм здійснюються управління та інтеграція суспільства.
По-четверте, публічність державної влади, професіоналізація управління соціальними справами, добровільна чи примусова передача державним органам та їх службовцям повноважень на управління іншими людьми.
По-п'яте, держава являє собою суверенну організацію влади. Суверенітет держави виявляється в її верховенстві й автономії від будь-яких інших видів влади у суспільстві, в повній незалежності у взаємовідносинах з іншими державами. Зокрема, верховенство і суверенітет державної влади означає: а/ обов'язковість її рішень для населення; б/ можливість скасування постанов і рішень недержавних політичних організацій; в/ володіння рядом виключних прав /прерогатив/, наприклад, право видання законів; г/ наявність спеціальних засобів впливу на населення /апарат примусу і насильства/; д/ утворення системи примусового стягнення податків та інших обов'язкових платежів, яка забезпечує економічну самостійність держави.
Таким чином, держава - це організація політичної влади, що сприяє здійсненню конкретних соціальних інтересів /класових, загальнолюдських, релігійних, національних та ін./ в межах певної території.
Функції держави - це основні напрямки її діяльності згідно вирішення тих завдань, що є на часі й стоять перед нею у перспективі.
В залежності від тривалості дії функції держави поділяють на постійні та тимчасові; в залежності від значення - на часові та допоміжні; врешті, найчастіше говорять про внутрішні та зовнішні функції держави.
До внутрішніх функцій держави відносять:
- економічну - організація, координація, регулювання економічних процесів за допомогою податкової та кредитної політики, створення стимулів і пільг економічного росту або здійснення санкцій;
соціальну - полягає в задоволенні потреб людей у житлі, праці, підтримці здоров'я, в соціальних гарантіях дітям, пенсіонерам і інвалідам; у страхуванні життя та власності;
правову, яка містить забезпечення правопорядку, усталеного правового режиму, захист прав і свобод людини і громадянина, охорону суспільного ладу від руйнівних дій екстремістів;
культурно-виховну, що спрямована на задоволення культурних потреб населення, на залучення його до звершень світової художньої культури, на створення умов щодо самореалізації особи у творчості й аматорстві;
екологічну - ця функція за допомогою державного законодавства і контролю утворює правовий режим природокористування, відбиває обов'язки перед громадянами щодо забезпечення нормального середовища життя;
політичну - найважливіша функція держави, що забезпечує політичну стабільність, здійснення владних повноважень, вироблення політичного курсу, який би поділяли як найширші верстви суспільства /або утримання політичного панування класу-владника/.
Серед зовнішніх функцій треба виділити оборонну, функцію підтримки світового порядку /характерна для великих держав/, функцію взаємовигідного співробітництва в економічній, торгівельній, технологічній, культурній, соціальній та інших галузях з іншими країнами.
Список літератури
Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., Основа, 2008.
Бодуен Жан. Вступ до політології. - Київ: “Основи”, 2007.
В.А.Мельник. Политология, Учебник. 3-е изд. - Минск, ВШ, 2009.
Василенко И.А. Политическая глобалистика: Уч. пос. - М.: «Логос», 2008.
Гаджиев К.С. Введение в геополитику. - М.: «Логос», 2007.
Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - Изд. 2-е. - М.: “Логос”, 2008.
Гаджиев К.С. Политическая философия. - М.: «Экономика», 2009.
Ильин В.В. Политология. 2-е изд. - М.: Кн. Дом “Ун-т”, 2009.
Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология. - М., Юрист, 2009.
Мухаев Р.Т. Политология: учеб. для вузов. - М.: Приор, 2007.
Нартов Н.А. Геополитика: Учеб. Для вузов. - М. Юнити, 2007.
Общая и прикладная политология. / Под ред. Жукова В.И. и Краснова Б.И. - М., МГСУ, Союз, 2007.
Основи політології. - К., Либідь, 2008.
Политологический словарь / Под ред. В.Ф. Халипова. - М.: «Высшая школа», 2005.
Политологический словарь. / Под общ. ред. В.И. Астаховой и Н.И. Панова. - Харьков: «Прапор», 2007.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття, функції та ознаки політичної системи суспільства, його елементи. Підходи до визначення моделі системи. Держава як елемент політичної системи. Закономірності та основні тенденції розвитку політичної системи суспільства України в фактичній площині.
курсовая работа [249,7 K], добавлен 17.04.2011Сутність, функції та типологія політичної культури як складової частини культури суспільства. Процес формування політичної культури. Особливості та специфіка політичної культури сучасної України, її регіональні відмінності після здобуття незалежності.
реферат [35,8 K], добавлен 07.04.2012Поняття і структура політичної системи. Вироблення політичного курсу держави та визначення цілей розвитку суспільства. Узагальнення та впорядкування інтересів соціальних верств населення. Забезпечення стабільності розвитку громадської системи загалом.
реферат [17,3 K], добавлен 26.02.2015Етапи становлення та розвитку політичної системи українського суспільства. Юридичне закріплення державності України, формування органів влади. Зародження і розвиток конституційного процесу. Необхідність здійснення кардинальної політичної реформи.
презентация [1,5 M], добавлен 08.11.2015Характеристика етапів розвитку світової політичної думки, визначення та структура політики. Об’єкт та суб’єкт політичної влади, структура політичної системи суспільства. Головні ознаки тоталітарного режиму, однопартійна система та її характеристика.
контрольная работа [35,8 K], добавлен 28.02.2012Держава є одним з найважливіших інститутів будь-якого суспільства, який формувався і вдосконалювався разом із розвитком людської цивілізації. Слово „держава” в житті ми можемо вживати декілька разів на день. Держава – основний інститут політичної системи.
курсовая работа [21,1 K], добавлен 04.01.2009Структура і функціонування політичної системи суспільства. Основні напрями діяльності політичної системи. Здійснюване політичною системою керівництво суспільством. Політичні партії. Демократія як система цінностей. Становлення демократії в Україні.
реферат [34,2 K], добавлен 14.01.2009Поняття політичної відповідальності, політичної еліти та демократичної держави. Місце політичної відповідальності еліти в системі відносин суспільства і держави, її інститути як елементи системи стримувань і противаг. Співвідношення політики та закону.
дипломная работа [95,6 K], добавлен 19.07.2016Поняття, функції та структура політичної розвідки на різних рівнях політичної системи, її комунікативні засади. Забезпечення розвідувальною інформацією керівних ланок держави, роль контррозвідки в міжнародній політиці. Суть недержавної політрозвідки.
дипломная работа [94,9 K], добавлен 23.12.2011Стан наукового вивчення політичної системи і політичного режиму Грузії. Дефініції, структура та фундаментальні моделі дослідження політичних систем. Правові основи функціонування політичної системи Грузії на рівні вищих органів державної влади.
курсовая работа [64,7 K], добавлен 26.08.2013
