Проблема набуття Україною членства в НАТО

2. Визначення короткотермінових та середньотермінових цілей, які б найбільшою мірою відповідали досягненню головної мети - вступу в НАТО.

На короткотермінову перспективу ці цілі мають забезпечити набуття Україною статусу кандидата на членство в НАТО. Для цього необхідно, по-перше, завоювати довіру з боку країн НАТО до України в її відданості євроатлантичним цінностям та намірах стати членом Альянсу і, по-друге, продемонструвати спроможність робити реальний внесок у колективну оборону, підтримку миру та інші нові місії Альянсу. Відповідно до цих двох вимог потрібно розробити відповідне дерево цілей, котрі необхідно досягти.

Середньотермінова перспектива повинна передбачати набір таких цілей, які б дали можливість успішно пройти юридичний етап набуття членства в НАТО. На відміну від короткотермінових, пов'язаних переважно з військовою та політико-дипломатичною площиною, середньотермінові цілі передбачають трансформацію соціально-політичної, економічної, духовної сфери суспільства і країни в цілому. Такі цілі не можуть бути досягнуті за короткий час, оскільки вони передбачають більш глибинні зрушення, наближення не тільки Збройних сил, а й усієї країни до стандартів Альянсу. У військовій і політичній сферах це означає набуття спільного мислення і спільної стратегічної культури, несумісної зі старим радянським стереотипом. Реалізація такої мети - це процес звільнення від пострадянськості (в його тоталітарному сенсі) в підходах до принципів управління країною, світоглядних і політичних цінностей. Звісно, що цей процес є досить тривалим. Що необхідно зробити для досягнення поставленої мети? Потрібно передусім розробити низку заходів за наступним третім принципом.

3. Відповідність заходів задекларованим короткотерміновим та середньотерміновим цілям.

Аналіз заходів, що містяться в Цільовому плані Україна -НАТО на 2004 р., показує значні вади в методиці їх добору. Занадто велика абстрактність формулювання не дає можливості оцінити відповідність цих заходів цілям, на досягнення яких вони спрямовані. Більше того, в такому разі втрачається критерій оцінки їх виконання та ефективності. Наприклад, такі формулювання, як «удосконалення нормативно-правового регулювання порядку реалізації конституційного права громадян», чи «удосконалення структури та діяльності державних органів у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом», чи «сприяння прийняттю законів, необхідних для забезпечення вступу України до СОТ» ні до чого конкретного не зобов'язують і оцінити їх ефективність чи рівень виконання надзвичайно важко.

Деякі заходи, внесені в Цільовий план на 2004 р., взагалі не належать до сфери євроатлантичної інтеграції, наприклад, «розробка та прийняття в установленому порядку нормативно-правових актів у сфері стандартизації з метою мінімізації можливих негативних наслідків розширення ЄС для українських експортерів».

Подібні приклади свідчать про те, що заходи, передбачені Цільовим планом на 2004 р., значною мірою є неконкретними, нецілеспрямованими, малоефективними. За своїм змістом вони мало впливають на реалізацію поставленої мети. Отже, добір та формулювання заходів потрібно здійснювати до відповідних вимог. Заходи мають бути:

- цілеспрямованими;

- конкретними;

- ефективними;

- реалістичними.

Щодо останніх вимог, то тут необхідно враховувати такі чинники, як зовнішні та внутрішні умови, наявність відповідних ресурсів, політичної волі та відповідних структур, часові терміни, а також персональну спроможність здійснювати зазначені заходи.

4. Побудова та реалізація цілком вивіреної стратегії набуття членства в НАТО на короткотермінову та середньотермінову перспективу.

Така стратегія повинна враховувати весь комплекс зовнішньополітичних та внутрішньополітичних, об'єктивних і суб'єктивних умов, які складаються в певний історичний проміжок часу.

Стратегія дій на короткотермінову перспективу має бути підпорядкована досягненню головної мети, а також проміжних цілей. Головною метою на короткотермінову перспективу є отримання запрошення від країн НАТО на приєднання до Альянсу. Проміжні цілі мають бути спрямовані на досягнення головної мети. Вони полягають у забезпеченні двох вимог з боку НАТО: досягненню довіри до України і її здатності робити внесок у колективну спроможність Альянсу, тобто спроможність виконувати відповідні зобов'язання.

Досягнення довіри передбачає від України розв'язання таких завдань:

1. Відмову від проведення двовекторної політики в зовнішньополітичній і воєнно-політичній сферах, що означає перепідпорядкування відносин з Росією інтересам, пов'язаним зі вступом України в Альянс. Дотепер орієнтація на Росію у воєнно-політичній сфері гальмує рух України до НАТО і підриває довіру до неї з боку Альянсу як до надійного партнера.

Наприклад, з одного боку, Україна планує приєднатися до Програми НАТО щодо обміну даними про повітряну обстановку і в той же час ратифікує Договір про забезпечення польотів авіації збройних сил держав СНД аеронавігаційною інформацією, який був розроблений на підставі міждержавної Угоди про використання повітряного простору від 15 травня 1992 р. Цей Договір є важливим складником Ташкентського договору з колективної безпеки, до якого Україна не належить.

З одного боку, в Плані дій Україна - НАТО задекларовано мету створення необхідних умов для вступу в СОТ та сприяння економічному співробітництву між Україною та Альянсом, з іншого боку, Україна ратифікує Договір про єдиний економічний простір, який фактично перекреслює всі досягнення, здобуті на шляху набуття членства у Світовій організації торгівлі, і відкладає перспективи набуття такого членства на невизначений час.

2. Забезпечення свободи преси та громадських свобод шляхом упровадження відповідних законодавчих, нормативно-правових актів, адміністративно-організаційних та економічних заходів.

3. Поглиблення довіри у сфері захисту інформації з обмеженим доступом. У цьому контексті окреслилися певні позитивні зрушення, зокрема імплементовано Угоду про безпеку між Урядом України та НАТО.

Далі потребують свого затвердження та бездоганного виконання Правила поводження та забезпечення охорони інформації НАТО з обмеженим доступом. Внутрішнє законодавство повинне бути сумісним з нормативною базою НАТО. Має бути проведена велика робота щодо приведення у відповідність до стандартів НАТО нормативної бази з питань захисту інформації з обмеженим доступом, організації конфіденційного зв'язку з використанням обладнання НАТО, модернізації державних систем телекомунікації та інформації, по яких може передаватись інформація НАТО з обмеженим доступом.

Усі ці технічні питання, хоча й потребують певних фінансових витрат, не обтяжені політичними передумовами, які стоять на заваді просування України до членства в Альянсі. Для їх упровадження практично не існує жодних політичних перешкод, пов'язаних з боротьбою за політичну владу в країні.

4. Формування нової генерації урядовців та службовців, відданих ідеї євроатлантичної інтеграції України, - своєрідної «євроатлантичної» еліти, яка мала б авторитет і довіру в структурах НАТО. Це дасть змогу сформувати з такої еліти певні команди, які б відповідали за практичне втілення в ключових міністерствах і відомствах, задіяних у процесі євроатлантичної інтеграції, курсу на вступ України в НАТО. Видається доцільним паралельно з такими заходами кадрової політики запровадити люстрацію у вищих органах виконавчої влади, особливо в силових відомствах. Слід зазначити, що люстрація є однією з необхідних умов кадрової політики для вступу в НАТО. Вона покликана підняти на ключові керівні посади вищої і середньої ланки державного управління службовців, фахівців, які спроможні втілювати в життя рішення, спрямовані на євроатлантичну інтеграцію. До таких команд слід залучати військовослужбовців та цивільних, які отримували освіту в навчальних закладах країн НАТО, мають досвід роботи в міжнародних штабах, розуміють стратегічну культуру НАТО. Саме такі кадри викликають довіру і розуміння з боку представників країн НАТО.

5. Подачу письмової офіційної заяви про намір вступити в НАТО. Цей захід є необхідною політико-юридичною умовою, яка дає підстави Альянсу сприйняти наміри України як серйозні й вагомі для того, щоб дати їй відповідь щодо залучення до ПДЧ, а потім і запрошення до Альянсу. Подачі заяви має передувати інтенсивний діалог сторін з метою погодження умов і процедур здійснення такого кроку.

6. Запровадження широкої програми політико-дипломатичних заходів у країнах НАТО з метою формування позитивного іміджу країни і переконання політикуму цих держав у необхідності приєднання України до НАТО.

Отже, довіра до України як необхідний чинник набуття членства в Альянсі формується створенням відповідних об'єктивних та суб'єктивних передумов. Важливою суб'єктивною передумовою вважається наявність нових яскравих політичних лідерів та команд нової еліти, відданої ідеї євроатлантичної інтеграції України.

Але не менш важливим чинником, який формує довіру і підвищує шанси на вступ України в НАТО, є її спроможність робити внесок у виконання Альянсом його функцій. Досягнення та демонстрація спроможності виконувати зобов'язання члена Альянсу здійснюється завдяки розв'язанню таких першочергових завдань:

1. Проведення Оборонного огляду та розробка цільових програм реформування та розвитку Збройних сил України з урахуванням майбутнього членства в НАТО.

Оборонний огляд, як відомо, здійснюється з метою перегляду і приведення у відповідність структури збройних сил до ресурсної бази, яка виділяється країною на потреби оборони. На основі аналізу викликів і загроз воєнній безпеці держави та зобов'язань у сфері колективної оборони визначаються вимоги щодо завдань та складу збройних сил, їх оптимальна структура, яка б відповідала й фінансовим можливостям країни.

Проведення Оборонного огляду складається з декількох етапів. Перший із них передбачає діагноз поточного стану збройних сил, відповідності ресурсного забезпечення окресленим завданням та заданому рівню бойової готовності. Далі визначається вартість створення необхідних структур, які виконуватимуть поставлені завдання, у тому числі: вартість утримання особового складу, вартість проведення модернізації та закупівлі військової техніки й озброєння, необхідної інфраструктури за стандартами НАТО, вартість соціальних програм.

Другий етап передбачає розробку середньо - та короткострокових планів імплементації національних цілей військової реформи за напрямками реформування і розвитку Збройних сил України, під які розробляються відповідні національні програми. Вони всебічно обґрунтовуються за пріоритетами, термінами виконання заходів та ресурсним забезпеченням, що знаходить остаточне вираження і у Стратегічному оборонному бюлетені України на період до 2015 р., який має бути розглянутий та затверджений Урядом України.

Рішення про проведення такого Оборонного огляду для України вперше було прийняте під час засідання Комісії Україна - НАТО на рівні міністрів оборони сторін, яке відбулося в штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі 7 червня 2002 р. Згідно з Планом дій Україна - НАТО на 2003 р. перший етап Оборонного огляду мав завершитися до грудня 2003 р. Другий етап повинен був тривати до березня 2004 р. й, очевидно, за логікою процесу вступу до НАТО мав бути завершений до Стамбульського (2004 р.) саміту Альянсу, на якому Україна могла б розраховувати на підключення до ПДЧ. Ситуація ще більше ускладнюється тим, що Оборонним оглядом та реформуванням за стандартами НАТО не охоплені інші силові відомства та їх військові формування.

2. Проведення Оборонного огляду в інших складниках сектора безпеки, зокрема в Державній прикордонній службі, МВС, військах цивільної оборони. Проведення такого огляду в зазначених силових відомствах, з одного боку, значно полегшується їх малою чисельністю, з іншого боку, ускладнюється їх закритістю, відсутністю відповідного досвіду співпраці зі структурами НАТО. Але реформування саме цих структур є найбільш яскравим показником реальних демократичних зрушень в Україні.

3. Упровадження прозорої системи оборонного планування та процедур укладання оборонного бюджету, перехід на систему НАТО щодо розробки оборонних програм та їх фінансування.

4. Здійснення переходу на єдині з НАТО стандарти і систему управління повітряним рухом, включаючи функціонування служб управління цим рухом та контролю за повітряним простором.

5. Стандартизація засобів зв'язку, управління, штабних процедур з метою досягнення оперативної сумісності між Збройними силами України та Об'єднаними збройними силами НАТО. Це передбачає зокрема такі заходи, як видання топографічних карт території України та складання електронних карт геоінформаційної системи ЗСУ відповідно до стандартів НАТО, впровадження системи кодифікації НАТО тощо.

6. Подальша участь підрозділів Збройних сил України у складі багатонаціональних сил зі створення умов стабільності і безпеки в республіці Ірак.

7. Подальша участь підрозділів Збройних сил України в багатонаціональних миротворчих операція під проводом НАТО.

Важливим напрямком демонстрації спроможності України робити внесок у виконання спільних з Альянсом місій і функцій є відповідне законодавче забезпечення. Слід зазначити, що в цьому напрямі Україна вже зробила певні кроки. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України», ратифікувала 2 березня 2003 р. Угоду між державами-учасницями Північноатлантичного договору та іншими державами, які беруть участь у Програмі «Партнерство заради миру» щодо статусу їхніх збройних сил. 25 березня 2004 р. Верховна Рада ратифікувала Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та Верховним головнокомандуванням Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі про забезпечення підтримки операцій Альянсу з боку України, який був підписаний 9 липня 2002 р. З метою інвентаризації договірно-правової бази створено Міжвідомчу робочу групу, до складу якої входять представники секретаріату Комітету з питань європейської інтеграції та Головного юридичного управління апарату Верховної Ради, секретаріату Кабінету міністрів, апарату Ради Національної безпеки і оборони України та інших урядових структур.

Але поряд із цим на законодавчому полі нерозв'язаними залишається досить багато проблем, що накопичилися у сфері євроатлантичної інтеграції, зокрема на момент підготовки до Стамбульського саміту (2004 р.) ще доопрацьовувався Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об'єднаних збройних сил НАТО на Атлантиці та Верховним головнокомандуванням Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі щодо використання стратегічної транспортної авіації України в операціях під егідою НАТО. Отже, з метою забезпечення здатності України брати участь в операціях НАТО та отримувати від нього підтримку потрібно вдосконалити відповідну частину українського законодавства згідно з нормативними положеннями НАТО. Для цього необхідно:

* ратифікувати меморандум про взаємопорозуміння між Кабінетом Міністрів України і Верховним головнокомандуванням Об'єднаних збройних сил НАТО про використання стратегічної транспортної авіації України в операціях під егідою НАТО;

* покласти на Міжвідомчу робочу групу моніторингові завдання, які б дозволяли запобігати прийняттю нормативно-правових актів, положення яких перешкоджають процесу набуття Україною членства в НАТО.

Виконання цих завдань стало б вагомим підґрунтям для отримання Україною запрошення НАТО до реалізації ПДЧ, яке необхідно було б одержати вже на Стамбульському саміті з тим, щоб на саміті 2006 р. отримати запрошення на приєднання до Альянсу.

2006 р. мав би стати роком завершення реалізації Стратегії дій України щодо вступу в НАТО на короткотермінову перспективу. Але її реалізацію ускладнювали дві обставини.

Перша з них пов'язана з президентськими виборами в Україні восени 2004 р., друга - з незавершеністю Оборонного огляду в секторі безпеки й оборони до Стамбульського саміту НАТО.

Президентські вибори важливі для євроатлантичної інтеграції України з тієї точки зору, що вони, по-перше, стали тестом на відданість української влади і суспільства цінностям демократії, по-друге, привели до влади нових лідерів і новий уряд, який визначатиме курс держави на наступні 5 років.

Стратегія дій України щодо членства в НАТО на середньотермінову перспективу має впроваджуватися після отримання офіційного запрошення на приєднання до НАТО на саміті Альянсу 2006 р. за сприятливих внутрішньополітичних і зовнішньополітичних умов.

Така стратегія дій покликана реалізувати передусім юридичну процедуру приєднання до НАТО, яка зазвичай триває близько двох років. Отже, найкраща перспектива, на яку ми можемо розраховувати, передбачає набуття Україною членства в НАТО тільки у 2008 р., після чого розширення Альянсу, очевидно, припиниться.

Ця юридична процедура передбачає виконання Україною таких середньотермінових завдань:

1. Проведення прозорих парламентських виборів за новою пропорційною системою.

2. Завершення економічних і політичних реформ, спроможних забезпечити стабільність демократії та добробут народу.

3. Реалізація широкомасштабних програм у сфері інформаційної політики в українському інформаційному середовищі щодо євроатлантичної інтеграції України та позитивного іміджу НАТО.

4. Завершення впровадження демократичного контролю над Збройними силами України і сектором безпеки.

5. Проведення реформ в оборонній промисловості, зорієнтованих на адаптацію до євроатлантичних структур.

6. Досягнення необхідного рівня сумісності наявних та майбутніх зразків озброєнь військової техніки та доктрини Збройних сил України для виконання функцій та місій НАТО.

7. Здійснення законодавчих, нормативне-правових, організаційних процедур у сфері захисту інформації, зокрема підписання та забезпечення імплементації таких угод:

Угода НАТО про взаємне забезпечення гарантій захисту таємниць стосовно винаходів у сфері оборони, на які подані заявки на патентування (Париж, 1960 р.);

Угода про передачу технічної інформації для оборонних цілей (Брюссель, 1970 р.);

Угода про співробітництво щодо інформації з питань атомної енергії та адміністративні механізми реалізації Угоди;

Угода про захист інформації (Брюссель, 1997 р.).

8. Реалізація Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр. та проведення широкомасштабної загальнонаціональної інформаційної кампанії з метою забезпечення підтримки громадянами України вступу країни в НАТО.

9. Проведення референдуму (загальнонаціонального опитування) щодо вступу України в НАТО.

10. Імплементація правових актів здійснення законодавчих процесів з набуття членства в НАТО, серед яких підписання та ратифікація:

Північноатлантичного договору (Вашингтон, 1949 р.);

Протоколу про статус міжнародного військового штабу;

Угоди про статус НАТО, національних представників та міжнародний секретаріат (Оттава, 1951 р.);

Угоди про статус представників та місій третіх країн у НАТО (Брюссель, 1994 р.);

Угоди між сторонами Північноатлантичного договору про статус їхніх сил (Лондон, 1951 р.).

Після цього Україна має підписати відповідний протокол про вступ до Альянсу і передати його урядові США. Далі цей протокол повинен бути ратифікований усіма членами Альянсу згідно з їхніми власними національними процедурами. Ратифікаційні грамоти відповідно до статті 11 Північноатлантичного договору в найкоротший термін мають бути передані на депонування урядові Сполучених Штатів Америки. Договір набуває чинності для країни-кандидата одразу після депонування ратифікаційних грамот більшості країн-членів Альянсу.

Отже, інтеграція України в європейські та євроатлантичні структури є, безумовно, головною стратегічною метою держави. Сьогодні Україну розглядають як «опору і генератор стабільності й безпеки в Європі». У ній вбачають стратегічний ланцюг між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем, унікального стратегічного партнера Європейського Союзу та особливого партнера НАТО.

Відносини України та Північноатлантичного Альянсу не є лише складником концепції безпеки. Певне зближення з НАТО і декларований курс на інтеграцію в євроатлантичний простір мають спиратись на принципово нову модель суспільно - політичного розвитку, відповідну стратегію внутрішніх перетворень і послідовні зусилля, спрямовані на зміну геополітичної ситуації.

Висновки

Розширення і трансформація Північноатлантичного альянсу є одним із найбільш фундаментальних зрушень у міжнародній безпеці, пов'язаних з формуванням нової постбіполярної системи міжнародних відносин. Цей процес без перебільшення є доленосним для європейських країн, оскільки він не тільки остаточно закріплює результати минулого біполярного протистояння, а й окреслює контури єдиної європейської цивілізації в межах євроатлантичного простору, належність до якої є прагненням багатьох країн Європи, у тому числі й України.

Відтак постає питання про нову роль Альянсу в забезпеченні безпеки євроатлантичного простору. Формування нової євроатлантичної архітектури безпеки в майбутньому, вірогідно, здійснюватиметься шляхом зміцнення таких її базових конструкцій, як:

* подальше розширення НАТО на Схід;

* поглиблення кооперативних зв'язків між НАТО і ЄС в галузі безпеки;

* залучення Росії до процесу зміцнення стабільності і миру в Європі;

* економічне і політичне освоєння пострадянського простору США і країнами Заходу.

Подальше розширення НАТО на Схід є другим важливим складником нової архітектури євроатлантичної безпеки. Приєднання країн другої хвилі до Альянсу означає розширення основної зони відповідальності НАТО в Європі. При цьому приєднання Словаччини і Словенії є заповненням «дір», що утворилися всередині цієї зони. Однак головні проблеми можуть виникнути не всередині неї, а на її периферії, на передньому краї розширення. У такому випадку ключовим чинником, від якого визначальною мірою залежатиме подальше розширення Альянсу, стає Україна. Вона буде межувати з двома новими членами НАТО - Румунією і Словаччиною. При цьому необхідно враховувати ті виклики і ризики, що можуть становити певну загрозу всій цій конструкції євроатлантичної безпеки. До числа таких можливих ризиків варто віднести.

1. Ослаблення присутності і впливу США в Європі.

2. Перетворення ЄС на самостійну геополітичну силу в Європі і послаблення євроатлантичних зв'язків між США та західноєвропейськими країнами.

3. Реставрацію в Росії авторитарного режиму, що супроводжується поверненням до політики геополітичного реваншу.

Якщо виходити з того, що ці ризики збережуться в найближче десятиліття, то можна досить точно спрогнозувати, що найбільш імовірним сценарієм розвитку ситуації навколо України після другої хвилі розширення НАТО стане перетворення її на «буферну зону». Цей сценарій уже частково реалізований. "Україна фактично виявилася затиснутою між НАТО і Білорусько-російським військовим союзом. Друга хвиля розширення Альянсу тільки підсилить риси і контури цієї «буферної зони». Такий сценарій може бути прийнятний для Альянсу з військової точки зору, оскільки він не вимагає додаткового розгортання сил на території нових членів і не передбачає великих витрат на забезпечення їхньої оборони і безпеки, але не може задовольняти НАТО з політичної точки зору. По-перше, він консервує процес подальшого розширення Альянсу; по-друге, сприяє посиленню авторитаризму і політичної нестабільності в Україні.

Отже, якщо Альянс мотивував своє розширення намірами забезпечити безпеку і зміцнити паростки молодих демократій у країнах Східної Європи, то реалізації цих намірів більш за все потребує Україна, оскільки відчуває найбільший дефіцит і безпеки, і демократії.

Приєднання України до НАТО відповідало б інтересам обох сторін і остаточно розв'язало б геостратегічну дилему в Європі. Це назавжди позбавило б Росію її геополітичних амбіцій і дозволило б розвивати справді партнерські відносини між усіма європейськими гравцями, включаючи і США.

Для України вступ у НАТО дозволив би одномоментно вирішити її головне стратегічне завдання - зберегти свій державний суверенітет та інтегруватися в Європу, уникнувши при цьому тривалого і важкого шляху приєднання до спільноти європейських держав.

Отже, друга хвиля розширення НАТО неминуче вимагатиме зміцнення і посилення України як чинника стабільності Центрально-Східної Європи. Завданнями, які постають перед нашою державою після другої хвилі розширення НАТО, мають стати:

* ліквідація російської військової присутності на території України;

* успішне завершення економічної і військової реформ;

* переведення відносин між НАТО й Україною з партнерства в ранг «НАТО - країна - кандидат».

Приєднання України до Альянсу в системі відносин «НАТО - країна - кандидат», на думку деяких експертів, залежатиме від декількох умов. По-перше, від ступеня стратегічної і політичної важливості України для Альянсу. По-друге, від того, наскільки успішно Україна зможе диверсифікувати свої економічні зв'язки з Росією. По-третє, від рівня підтримки нових членів Альянсу і США.

Усі ці три умови зводяться до розуміння того, наскільки Україна є вагомою для Заходу і США як форпост стабільності в Центральній Європі. Значущість нашої держави багаторазово зростає з початком економічного і політичного освоєння Заходом і США пострадянського простору. Україна може виступати тут в якості основного плацдарму для такого освоєння. Але вірогідність окресленого сценарію розвитку ситуації вирішальною мірою залежить від самої України та її стратегічних інтересів щодо НАТО.

Приєднання до НАТО гарантує Україні зміцнення її державного суверенітету, збереження незалежності і територіальної цілісності, оскільки ні сам Альянс, ні його члени не зазіхають на ці базові національні інтереси. Поглинання України Росією чи приєднання першої до другої призведе до повної втрати цих головних цінностей української нації і зникнення України як незалежної суверенної держави. Адже перебування України в такому статусі суперечить життєво важливим геополітичним інтересам Росії, пов'язаним з відтворенням її як континентальної геополітичної потуги. Усвідомлення цієї перспективи формує геополітичні інтереси України, пов'язані з приєднанням її до Північноатлантичного альянсу.

Інший базовий стратегічний інтерес України до НАТО пов'язаний передусім з тими сприятливими умовами, які надає членство в Альянсі для зміцнення демократичних цінностей і розбудови громадянського суспільства в нашій країні. Отже, вступ України в НАТО - це реалізація її цивілізаційних інтересів. Він означатиме входження України в європейську цивілізацію. Іншою альтернативою є євразійський напрямок, де нас очікує спільнота країн Співдружності з авторитарними чи напівавторитарними режимами, «тіньовою» економікою, маргіналізованим і духовно спустошеним суспільством.

Членство в НАТО надає вагомі гарантії збереження національної ідентичності та єдності української нації. Перебування в спільноті цивілізованих демократичних країн - членів Альянсу сприяє формуванню української національної еліти, орієнтованої на національні та європейські цінності, розвиткові української національної культури та культури національних меншин України.

У контексті реалізації зазначених національних інтересів чіткого окреслення потребують безпекові проблеми, вирішення яких пов'язане з процесом євроатлантичної інтеграції. У роботі зокрема здійснено ідентифікацію нових загроз регіональній безпеці після другої хвилі розширення НАТО та механізмів їх нейтралізації, дано оцінку балансу сили в регіоні, висвітлено такі проблеми, як неврегульованість питання кордонів, нелегальна міграція, територіальні питання та міжетнічні суперечки.

Велику увагу слід приділити розв'язанню проблеми іноземної військової присутності. Адже очевидним є те, що російська військова присутність на українській території і членство України в НАТО - речі несумісні, оскільки така присутність суперечить принципу колективної оборони членів Альянсу.

Отже, процес набуття Україною членства в НАТО потребує розробки конкретних механізмів, які б забезпечили безконфліктний характер виведення сил Чорноморського флоту РФ з території України. Такі механізми мають бути впроваджені як на міжнародному рівні, так і на рівні двосторонніх міждержавних відносин.

На національному рівні такі механізми передбачають передусім створення внутрішніх юридичних, економічних і політичних умов для ліквідації російської військової присутності на території України.

Таким чином, вирішення цього складного комплексу проблем виведення сил ЧФ РФ з української території в процесі набуття Україною членства в НАТО потребуватиме їх винесення на тристоронній або багатосторонній рівень з обов'язковою участю провідних країн НАТО, передусім США.

Важливим складником реалізації євроатлантичного курсу є оцінка внутрішньої готовності України до набуття членства в НАТО, того, наскільки вона відповідає політичним та військовим критеріям членства в Альянсі і як українське суспільство ставиться до вступу України в Альянс.

Громадська думка в Україні стосовно оцінок Північноатлантичного альянсу відрізняється від аналогічних показників у країнах Центральної-Східної Європи та Балтії. Основна відмінність -- нижчий відсоток підтримки вступу до НАТО порівняно з ідеєю вступу до ЄС. Так, наприклад, рівень підтримки вступу до НАТО загалом по Україні за різними даними коливається від 19 до 33 відсотків, тоді як підтримка вступу до Євросоюзу - від 45 до 65 відсотків. У більшості країн ЦСЄ та Балтії, навпаки, рівень підтримки НАТО загалом перевищує підтримку вступу до Євросоюзу. Є два пояснення цього феномена: по-перше, більш глибока вкоріненість в українській громадській думці стереотипів радянської доби щодо ворожої та агресивної природи Альянсу, по-друге, практична віддаленість України від вступу в ЄС, що робить неактуальними страхи та побоювання.

У регіональному вимірі ситуація має такий вигляд. Жителі Західного та Північного регіонів схильні вважати НАТО оборонним союзом; майже поділилися оцінки між оборонним союзом та агресивним воєнним блоком у Києві, Центральному, Північно-Західному та Південно-Східному регіонах. Образ НАТО як агресивного воєнного блоку переважає в Криму, Східному, Південному, Південно-Західному та Північно-Східному регіонах.

Втім, недостатню підтримку вступу до НАТО не слід пояснювати виключно радянськими стереотипами, проросійськими чи антиамериканськими настроями. Значною мірою НАТО-скептицизм обумовлений побоюванням громадян щодо будь-якої «блоковості» як можливості втягнення у військовий конфлікт. Значна частина населення вважає приєднання до НАТО занадто дорогим для бідної держави проектом. Ефективний вплив на громадську думку має бути зорієнтований на подолання цих стереотипів, що випливають з низької обізнаності громадян країни щодо реальних переваг членства в НАТО. Велику роль у подоланні зазначених стереотипів відіграють засоби масової інформації.

Поряд із вирішенням проблем євроатлантичної інтеграції на концептуальному рівні постає низка питань, пов'язаних із практичною реалізацією євроатлантичного курсу України, процедурою набуття членства в НАТО. Розв'язання цих питань потребує побудови та реалізації цілком вивіреної стратегії набуття членства в НАТО на короткотермінову та середньотермінову перспективу.

Така стратегія повинна враховувати весь комплекс зовнішньополітичних та внутрішньополітичних, об'єктивних і суб'єктивних умов, які складаються в певний історичний проміжок часу.

Стратегія дій на короткотермінову перспективу має бути підпорядкована досягненню головної мети, а також проміжних цілей. Головною метою на короткотермінову перспективу є отримання запрошення від країн НАТО на приєднання до Альянсу. Проміжні цілі мають бути спрямовані на здійснення головної мети. Вони полягають у забезпеченні двох вимог збоку НАТО: досягнення довіри до України і її здатності робити внесок у колективну спроможність Альянсу, тобто спроможність виконувати відповідні зобов'язання.

Отже, довіра до України як необхідний чинник набуття членства в Альянсі формується створенням відповідних об'єктивних та суб'єктивних передумов. Але не менш важливим чинником, який формує довіру і підвищує шанси на вступ України в НАТО, є її спроможність робити внесок у виконання Альянсом його функцій.

Стратегія дій України щодо членства в НАТО на середньотермінову перспективу має впроваджуватися після отримання офіційного запрошення на приєднання до НАТО на саміті Альянсу 2006 р. за сприятливих внутрішньополітичних і зовнішньополітичних умов.

Така стратегія дій покликана реалізувати передусім юридичну процедуру приєднання до НАТО. Зазвичай вона триває близько двох років. Отже, найкраща перспектива, на яку ми можемо розраховувати, передбачає набуття Україною членства в НАТО щонайшвидше тільки у 2008 р. Реалізація цієї перспективи залежить насамперед від України.

Список використаних джерел та літератури

1. План дій Україна - НАТО // Нова безпека. - Квітень 2003. - № 2. - С. 127-135

2. Поті Ласло. Безпосереднє сусідство України з ЄС: закриті кордони чи нові імпульси до співпраці? Матеріали міжнародного “круглого столу експертів” ( м. Ужгород, 7-9 листопада 2002 р.). - Ужгород, 2002. - С. 32-33

3. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 6 березня 2001 р.

http:// www.Kuchma.gov.ua

4. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 р.: Послання Президента України до Верховної Ради України. 15 квітня 2003 р. Доповідь “Євроатлантична інтеграція України: сучасний стан та перспективи”. http: //www.president.gov.ua

5. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору // Політика і час.- 1997. - № 8. - С. 85-88

6. Bukkwoll T. Ukraine and NATO. The Politics of Soft Cooperation // Security Dialogue. - 1997. - vol. 28. - № 3. -P. 363-374.

7. Emily Lambert. Україна в “атласі зла” - наступний Ірак. http://www.pravda.com. 19.03.2003

8. Popadiuk Roman. Ukraine : the Security Fulcrum of Europe? // Strategic Forum. INSS Number 69, April. - 1996. - P. 3

9. Sherr James. The future of NATO - Ukraine cooperation: a Western perspective // National security and Defense. - 2000. - № 8 - PP. 42-43

10. Udovenko G. European Stability and NATO Enlargement : Ukrain's Perspective // NATO Review. - № 6. - November. - 1995. - P. 12-16

11. Антонюк О. Збереження територіальної цілісності - пріоритетний національний інтерес України і Росії // Політика і час. - 2000. - № 9-10. -С.62-67

12. Альянс у Празі “поблагословив” усіх. А там буде видно... // Високий замок. - № 274-275. - 28.11.2002

13. Бжезінський З. Вирішальна роль України на пострадянському просторі // Політика і час. - 1997. - № 9. - С. 24-28

13. Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політична думка. - 1997. -№ 1. - С. 76-88

14. Брежнєва Т., Їжак О., Шевцов А. Євроатлантична інтеграція України: військово-політичні аспекти. - Дніпропетровськ : Пороги. - 2003. - 180с.

15. Будкін В. У рамках особливого партнерства // Політика і час. - 1998. -№ 9. - С. 23-28

16. Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. - 1941. - 19 апреля. - № 16 (131). - С. 4

17. Географічна енциклопедія України. - К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1993. - С.310

18. Гречанінов В. Вибір зовнішньої стратегії України в умовах трансформації НАТО на початку ХХІ століття // Економічний часопис XXI. - 2002. - № 7-8. - С. 66

19. Дергачов О. Україна - НАТО: стартового етапу співпраці // Економічний часопис XXI. - 2002. - № 7-8. - С. 33

20. Дмитренко Н. На шляху до НАТО // Україна молода. - 2003. - 18 лютого.

21. Дмитренко Н. Україну викинули з Європи // Україна молода. - 2003. - 14 березня

22. Зарубінський О. Законодавче забезпечення вступу України до НАТО // Національна безпека і оборона. - 2003. - № 7. - С. 8-9

23. Иванов И. Европа Регионов // Мировая экономика и международные отношения. - 1997. - № 9. - С. 8

24. Камінський Є. На терезах європейської стабільності // Політика і час. - 1996. -№ 2. - С.22-28

25. Кирпенко П. Лінія поділу на нових рубежах? // Політика і час. - 1996. -№ 7. - С. 33-40

26. Козин В. Кремль и НАТО: Перспективы взаимодействия // Международная жизнь. - 2000. - № 4. - С. 97-104

27. Копняк І., Парипа П. Урок для українських правителів // Галичина. - 12.11.2002

28. Косевцев В. Рух до НАТО - найдоцільніший стратегічний вибір України // Економічний часопис XXI. - 2002. - № 7-8. - С. 36

29. Кузьо Т. Україна та розширення НАТО // Час. -1995. -20 жовтня

30. Кульмий Д. Строительство Европы в сфере обороны // Современная Европа, Институт Европы РАН. - 2000. - № 3.- С. 50

31. Куць О. Відносини Україна - НАТО: міжрегіональний вимір // Молода дипломатія. - 2002. - № 24. - С. 20-22

32. Ларраби Ф. Стивен. Сложная эквилибристика Украины // Survial, INSS, Oxford University Press. - 1996. - Autumn. - P.69

33. Литвин М. Спільними зусиллями проти незаконної міграції // Урядовий кур'єр. - 4 січня 2003. - № 2

34. Ліщинський Р. Україні бракує правдивої інформації про НАТО // Універсум. - 1997. - № 11-12. - С.58

35. Лукін В. Україна -Росія -НАТО - хто перший встигне на потяг? // Українське слово. - 1996. -26 грудня

36. Мельничук І. Перспективи українсько-російських відносин у контексті розширення НАТО на Схід // Проблеми прикордонних регіонів у контексті розширення НАТО. Матеріали науково-практичного семінару. - Чернівці, 2001. - С.58-66

37. Михайленко М. Проблема зовнішньополітичного вибору України в умовах розширення НАТО // Проблеми прикордонних регіонів у контексті розширення НАТО. Матеріали науково-практичного семінару. - Чернівці, 2001. - С.105-107

38. Монаєнко А. Розширення ЄС на Схід: наслідки для України // Молода дипломатія. - 2002. - № 24. - С. 24-25

39. Мостовая Ю. Осторожно: НАТО розширяется! Следующая станция - Украина? // Зеркало недели. - 1997. - № 145. - 12-18 июля

40. Нантой О. Придністровський конфлікт і взаємини Молдови і України // Контекст. - 2001. - № 10. - С. 21-29

41. Новік В. Державна політика і врегулювання імміграційних процесів в Україні. - К.: Компанія ВАІТЕ, 1999. - С. 133

42. Павлюх В. Не кожен нелегал дійде до Європи // Дзеркало тижня. - 29 березня 2002. - № 12 ( 387).

43. Палій О. Україна: шлях до Європи через НАТО // Універсум. - 2003. - № 7-10. - С. 59

44. Пархалина Т. О новой архитектуре безопасности в Европе // Мировая экономика и международные отношения. - 1997. - № 12. - С. 14-24

45. Політичний портрет України. Бюлетень Фонду “Демократичні ініціативи”. - 1997. - № 8. - С. 53-121

46. Понуркевич Н. Український провал у Варшаві // Поступ. - 2002. - 17-23 жовтня. - № 155. - С. 4

47. Ратушний С. Міжнародне співробітництво у протидії торгівлі жінками // Проблема міграції. - 1998. - № 3. - С. 13-22

48. Саєнко Ю. Українське суспільство 2002 // Універсум. - 2003. - № 1-2. - С. 33

49. Саміт у Празі. Потрійний вимір конференції НАТО // Високий замок. - № 270. - 23.11.2002

50. Сборник законов СССР 1938-1975 гг. - М., 1975. - С.104

51. Свідник Д.О. Американці наближаються до Збруча // Поступ. - 2003. - 1-2 лютого. - № 15. - С. 2

52. Сікора Б. Російська економічна експансія в Україні // Універсам. - 2002. - № 7-8. - С. 29

53. Смішко І. Прага буде негостинною // Поступ. - № 174. - 2002. - 19-20 листопада

54. Сунгуровський М. Україна - НАТО: стратегічне партнерство http:www.uceps.com.ua./ukr/publications/publicat/1028/ ukr.html

55. Транзитом через НАТО // Високий замок. - № 270. - 23.11.2002

56 Україна і Польща після розширення НАТО // Політика і час. - 2000. - № 3-4. - С. 56-71

57. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства / За ред. Г.М.Перепелиці. - К.: ВД “Стилос”, 2004. - 407 с.

58. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. Довідник. - К.: Політвидав України, 1969. - С.223

59. Український монітор // Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України. - Тижневик № 23. - 2003.http: //www.foreignpolicy.org.ua/ua/headlines/society/opinion/archive.shtml#top

60. Уткин А.К. США - НАТО - ЕС // США: экономика, политика, идеология.- 1999. - № 10. - С. 15

61. Фонд “Демократичні ініціативи”. http://www.dif.org.ua/data/zip/2012022038.zip

62. Шерр Джеймс. Від документів до дій не можна подолати прірву? // Національна безпека і оборона. - 2003. - № 7. - С. 76

Summary

As one of the most crucial developments in the area of international security, the enlargement and transformation of the North Atlantic Alliance turns around the formation of the new post-bipolar system of international relations. This process, without any exaggeration, determines the destiny of European countries, because it does not only consolidate the outcome of the bi-polar stand-off once and for all, but also outlines the common European basic political values within the borders of the Euro-Atlantic area, the affiliation to which is aspired by many countries in Europe, including Ukraine.

Therefore, the issue of the new role of the Alliance in ensuring security of the Euro-Atlantic area is high on the agenda. Shaping up of the new Euro-Atlantic architecture of security in the future is most likely to be realised through enhancing its basic structures, such as:

* further NATO enlargement to the east;

* deepening of co-operative relations between the NATO and the EU in the area of security;

* involvement of Russia in the process of strengthening stability and peace in Europe;

* the economic and political development of the post-Soviet area. The influence by the USA and western european countries.

Further NATO enlargement to the east is an important component of the new architecture of the Euro-Atlantic security. The second wave of accession to the Alliance has meant the extension of the NATO main zone of responsibility in Europe. The accession of Slovakia and Slovenia meant filling in the «gaps» that existed within the zone. However, the main problems may occur not inside the zone but on its periphery, on the frontline of its enlargement. Under these conditions, Ukraine is becoming a key factor, which will determine the further enlargement of the Alliance. Ukraine has borders with Romania and Slovakia, the two new NATO member-countries. In this connection, the challenges and risks that may pose a certain

threat to all the structures of the Euro-Atlantic security should be taken into account. The possible risks include the following, namely:

1. The EU transformation into an independent geopolitical power in Europe and weakening of the Euro-Atlantic links between the USA and western European countries.

2. Restoration of the authoritarian regime in Russia accompanied by the return to the policy of geopolitical revenge.

Based on the assumption that risks will persist throughout the next decade it is possible to forecast that the most plausible scenario of the situation around Ukraine following the second wave of accession to NATO will be its transformation into a «buffer» zone. This scenario has been partially implemented. Ukraine has been actually squeezed between NATO and Russia-Belarus military union. The second wave of enlargement of the Alliance will only underline the features and contours of this «buffer» zone. Such a scenario could be acceptable for the Alliance from the military point of view since it does not require any additional deployment of forces on the territory of new member-countries and does not envisage high costs for ensuring their defence and security. But it cannot satisfy NATO from a political standpoint. Firstly, it slows down the process of the Alliance's further enlargement; secondly, it encourages the enhancement of authoritarian rule and political instability in Ukraine.

The point is that, as a «buffer» zone, Ukraine can support the Euro-Atlantic security only on condition of being a politically stable country. The buffer role deprives Ukraine of external conditions, which are necessary to ensure such stability. The uncertain situation of being a «buffer zone» could provoke Russia to annex Ukraine back as its former territory. Should Russia establish its military presence in Ukraine, it will inevitably try to establish its total political and economic domination. Should it all materialise, the «buffer zone» scenario will be an intermediate stage for the Russian Federation to absorb Ukraine.

Therefore, if the Alliance has motivated its enlargement by its intentions to ensure security and strengthen the roots of young democracies in the countries of Eastern Europe, Ukraine needs the implementation of these intentions to the utmost because it suffers from the biggest shortage of security and democracy.

Integration of Ukraine with Russia will lead to a complete loss of these basic values of the Ukrainian nation and disappearance of Ukraine as an independent sovereign state. Moreover, the status of Ukraine as an independent and sovereign state goes contrary to the essential geopolitical interests of Russia in its aspirations to revive its continental geopolitical power. The development of awareness of such turn of events is shaping up the geopolitical interests of Ukraine in the context of its aspirations towards the Euro-Atlantic alliance.

Another basic strategic interest of Ukraine vis-a-vis NATO is linked to those favourable conditions, which membership in the Alliance ensures for enhancing democratic values and development of civil society in our country. Therefore, the accession of Ukraine to NATO means the implementation of its civic interests. It means that Ukraine will join the European civilisation. The alternative could be the Eurasian direction, which presumes accession to the community of CIS countries with authoritarian or half-authoritarian regimes, «shadow» economies, marginalized and spiritually devastated societies.

The NATO membership provides strong guarantees of keeping the national identity and integrity for the Ukrainian nation. Being part of the community of civilised democratic member-nations will encourage formation of the Ukrainian national elite oriented towards national Ukrainian and European values as well as promotion of Ukrainian national culture and culture of Ukraine minorities.

In the context of implementation of the above-mentioned national interests the issues of security should be clearly specified since their solution is linked to the process of Euro-Atlantic integration. This paper specifically identifies new threats to regional security after the second wave of the NATO enlargement and mechanisms for their neutralisation; it evaluates the balance of forces in the region, highlights the unresolved border issues, illegal migration, territorial problems and inter-ethnic disputes.

Much attention should be paid to addressing the problem of foreign military presence. It is evident that the Russian military on the Ukrainian territory and the NATO membership of Ukraine are incompatible options since such presence goes contrary to the principle of collective defence of the Alliance. Therefore, the process of gaining the NATO membership by Ukraine requires elaboration of specific mechanisms, which could ensure the unchallenged withdrawal of the Russian Black Sea naval fleet from the territory of Ukraine. These mechanisms should Ix- implemented at both the international level and at the level of bilateral inter-governmental relations.

At the national level these mechanisms envisage the establishment of internal legal, economic and political conditions for the elimination of the Russian military presence on the territory of Ukraine. The introduction of the following measures could create the legal pre-conditions, namely:

* bringing the activities of the Russian Black Sea naval fleet into compliance with the requirements of the Law of Ukraine «0n the procedure for admission and conditions of hosting the units of the armed forces of other nations on the territory of Ukraine;

* introducing monitoring violations of I he laws of Ukraine and the agreement that regulates the activities of the Russian Black Sea naval fleet formations on the territory of Ukraine;

* elaborating and implementing clear cut control mechanisms over the activities of the RF Black Sea naval fleet on the territory of Ukraine by the Verkhovna Rada of Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine, the General Prosecutor's Office of Ukraine, the Ministry of Defence of Ukraine, the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine, other central and local bodies of executive power and local government.

As regards the economic pre-conditions, the whole range of challenging problems should be addressed:

Firstly, it is clear that proceeding from geopolitical and geo-strategic considerations Russia will use all possible leverage, in the first place economic tools, to maintain its military presence on the territory of Ukraine. One of the most effective levers in this respect is the use of strategic dependence of Ukraine on energy supplies from Russia. Therefore, the issue of diversification of energy sources is becoming critically important in addressing the problem of elimination of the Russian military presence and gaining the NATO membership by Ukraine.

Secondly, stationing of the RF Black Sea naval fleet on the territory of Ukraine is realised on lease-holding conditions as regards the land plots, facilities of coastal infrastructure and bay waters through annual repayments of part of the Ukrainian debt in the amount of US$ 75 mln. The total Ukrainian debt at the time of signing the Agreement was nearly US$ 2.2 bin. Over the past six years of lease holding the Russian side repaid US$ 587 mln. In the case of early withdrawal of the Black Sea naval fleet from the territory of Ukraine the issue of pre-scheduled repayment of the Ukrainian debt in the amount of US$ 1.5 bin will arise. Ukraine will not able to repay it within the short time-period without foreign assistance; Ukraine will need direct financial support from the USA and other NATO member-countries. Another way of repaying Ukrainian debts can be realised in the form of purchasing such debts from Russia by western countries or through repayment of Russian debts by NATO nations in exchange for the relevant liquidation of Ukrainian debts to Russia.

At the national level it is necessary to complete the inventory of all real estate and some plots of land leased to the Russian Black Sea Navy and to draw up a list of all those facilities and plots of land, which have not been included into the Addendum to the Agreement, but are still being used by the military units of the Russian Black Sea Navy. Additional agreements should be made providing for their lease and relevant lease-holding payments.