Політична система суспільства

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В. Н. КАРАЗІНА

Контрольна робота

з дисципліни «Політологія»

на тему: «Політична система суспільства»

Виконала: студентка V курсу

Нагорна Т.А.

Харків 2009 р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Характеристика політичної системи суспільства

1.1 Поняття та структура політичної системи суспільства

1.2 Партії в політичній системі суспільства: правове регулювання статусу та діяльності

1.3 Місце держави в політичній системі суспільства

Розділ ІІ. Детальний аналіз взаємозв'язку держави і суспільства

2.1 Поняття та значення політичної влади

2.2 Правові форми взаємовідносин держави і громадського об'єднання

2.3 Права та обов'язки громадських об'єднань

Розділ ІІІ. Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації

3.1 Поняття корпорацій

3.2 Поняття відносної самостійності держави

висновки

список використаних джерел

Вступ

У філософській, політологічній та правовій науці пропонується чимало визначень поняття «громадянське суспільство», які наголошують на тих чи інших важливих його аспектах. На першій план можуть виступати такі його сутнісні риси, як «сукупність індивідів», «реалізація прав та свобод людини» тощо. Однак при дослідженні громадянського суспільства в контексті юридичної проблематики найбільш обґрунтованим буде наголошування на інституціональній його характеристиці. Отже, громадянське суспільство -- це сукупність громадських інститутів, які сформовані на добровільних засадах, діють на самоврядних засадах у межах Конституції та законів, на посередництвом яких індивіди вільно реалізують свої основні Природні права і свободи.

Громадянське суспільство, його інститути обумовлені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей. Окремий індивід з його потребами та інтересами є активним чинником як формування окремих Інституцій громадянського суспільства, так і його функціонування як цілісної системи суспільних відносин, заснованих на приватних інтересах. Життя, свобода, безпека особистості, приватна власність є елементарними потребами існування людини і громадянина, які роблять можливим її цивілізоване спілкування з іншими людьми, визначають соціальні форми життєдіяльності, а тому й становлять основні цінності громадянського суспільства.

Індивід, сукупність індивідів, насамперед тих, які належать до середнього класу, становлять якісну характеристику виникнення, функціонування та розвитку громадянського суспільства. Саме на фундаменті своїх особистих інтересів, їх єдності та спільних проблем, що постають на шляху їх здійснення, індивіди утворюють ті чи інші громадські об'єднання.

Громадянське суспільство відображає встановлення елементарного соціального зв'язку між індивідами.

Розділ I Характеристика політичної системи суспільства

1.1 Поняття та структура політичної системи суспільства

Звичайно, спільне існування людей неможливе без того, щоб вони вступали у взаємини між собою. Виникнення найпростіших соціальних взаємин між окремими індивідами є характерною ознакою такої первинної соціальної форми спілкування людей, якою є громадянське суспільство. Саме в цій формі спілкування закладені прототипи усіх можливих більш складних соціальних взаємин, в тому числі -- політичних відносин. Стосунки громадянського суспільства становлять фундамент як соціальної, так і державної організації. Вони опосередковують глибинні пласти життєдіяльності як окремо взятого індивіда, так і суспільства й держави в цілому. Таким чином, становлення громадянського суспільства відображає історичний перехід людей від їх природного стану, ізольованого існування в напрямку до цивілізованих форм соціального спілкування .

У свою чергу держава як система публічних відносин в загальнонаціональному масштабі виступає відносно відокремленою від елементарних міжлюдських стосунків, а тому й більш віддаленою від індивіда, вторинною, складнішою формою соціальної інтеграції.

Громадянське суспільство охоплює відокремлену сукупність суспільних відносин. До таких відносин належать передусім сімейні, релігійні, економічні, етнічні, політичні та деякі інші. Особливе місце серед взаємин громадянського суспільства посідають політичні відносини, які опосередковують процеси формування загальнонаціональних пріоритетів суспільства, які вважаються первинними політичними відносинами.

Громадянське суспільство є сукупністю соціальних відносин, де здійснюються основні права людини -- на життя, свободу, безпеку, власність. Тому на теренах громадянського суспільства людина виступає вже не тільки як абстрактний індивід, пасивний об'єкт владних відносин, а й як суб'єкт права, активний носій певних, визначених юридичними нормами прав і свобод.

Громадянське суспільство опредмечується у відповідних громадських інститутах, має власний устрій, зовнішню форму свого існування у вигляді різноманітних за своїм конкретним спрямуванням об'єднань індивідів.

Серед цих інститутів -- сім'я, церква, приватні чи колективні підприємства, комерційні організації, профспілки, громадські організації, політичні партії, недержавні засоби масової інформації. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюються не державою, а власне індивідами, і тому їх функціонування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення ним своїх власних потреб, рівня його самосвідомості.

Різноманітність і суперечливість політичних інтересів окремих соціальних груп, класів, етносів може призвести за умов акцентування на розбіжностях до відкритої конфронтації, до взаємного їх знищення, проте ці інтереси шляхом демократичного дискурсу можуть бути спрямованими до компромісної точки зору на ґрунті спільних потреб суспільства.

Отже, політику слід розглядати як суспільну діяльність, зміст якої становлять організація, регулювання та контроль відносин між людьми, соціальними групами з точки зору загальнозначущих для суспільства тенденцій. Тому головним у політиці є участь в управлінні державою, прагнення до оволодіння державною владою як організацією, що здатна використовувати ресурс суспільства в загальнонаціональному масштабі.

Громадянське суспільство, його окремі інститути формуються і функціонують на засадах самоврядування. Відносини громадянського суспільства за своїм визначенням мають бути вільними від безпосереднього управлінського втручання з боку владних інститутів держави, а тому й регулюються правом, яке передбачає формально визначені межі свободи поведінки учасників громадянського спілкування, гарантує їм можливість діяти під власну відповідальність і на власний ризик. Тому нормативна структура громадянського суспільства виступає як результат впорядкування на основі правових норм, насамперед як його правовий устрій.

З огляду на тематику державознавства провідною при висвітленні питання про політичну систему стає теза про те, що в сучасному демократичному суспільстві держава, яка є стрижневим суб'єктом відносин політичної влади, не повинна претендувати на монополію у вирішенні проблем політичного розвитку країни. Проголошення політичної багатоманітності однією із засад державного устрою, функціонування та розвитку сучасної державності ( ст. 15 Конституції України) означає визнання активної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні напрямки соціального розвитку акумулюються і формуються передусім у площині інтересів громадянського суспільства на засадах вільної конкуренції політичних поглядів та програм.

Можливим є формулювання різних понять політичної системи суспільства, кожне з яких має своє пізнавальне значення. Принаймні одне з них охоплює сукупність політичних явищ на терені певної країни, відображає різні за своїм конкретним змістом рівні політичної життєдіяльності суспільства.

З цієї точки зору вирізняють такі елементи політичної системи:

1) суб'єкти політики (людина, соціальні групи та утворення);

2) політичні інститути (держава як інститут, політичні партії та рухи), які відбивають інтереси суб'єктів політики, становлять разом політичну організацію суспільства;

3) політичні відносини, які складаються між структурними елементами політичної системи;

4) політичні норми, за допомогою яких регулюється політичне життя суспільства;

5) політичну свідомість, яка відображає ідеологічне та психологічне становлення до політики;

6) політичну діяльність як сукупність певних дій та вчинків її учасників.

Таке поняття політичної системи суспільства слід оцінювати як гранично широке і тому придатне передусім для соціально-філософського дослідження чи галузі знань, що спеціально присвячена вивченню політики з різних сторін політології. На цьому рівні поняття політичної системи співвідноситься з поняттям суспільства, тематика політичної системи розглядається в загальному контексті суспільно-політичної проблематики. Так, у 60 політичних системах суспільства з цієї точки зору можна вирізнити два суттєвих аспекти, без яких неможливо уявити складний механізм функціонування політичної влади за умов функціонування демократичних принципів: здійснення програмних настанов партією, яка перемогла на виборах і завоювала більшість у парламенті та уряді, і діяльність політичних сил, які перебувають в опозиції.

Таким чином, під політичною системою суспільства (політичною організацією) розуміють державу як інститут управління у взаємодії з іншими політичними організаціями, які беруть участь у формування і здійсненні політичної влади.

З точки зору запропонованого вузького розуміння можна вирізнити такі елементи політичної системи суспільства:

1) держава в її інституціональному аспекті як орган (система органів) здійснення політичної влади та управління в загальнонаціональному вимірі;

2) політичні партії, які акумулюють політичні настрої населення, виробляють програми загальнонаціонального розвитку, беруть участь у виборах і діяльності представницьких органів влади;

3) об'єднання (блоки) політичних партій та політичні рухи.

Слід зауважити, що досить часто до складу політичної системи відносять такі організації, які повинні перебувати за межами безпосередніх відносин політичної влади, -- церкву, професійні спілки, трудові колективи підприємств, жіночі та молодіжні організації та ін., що, з одного боку, свідчить про недостатню визначеність та структурованість існуючих політичних інтересів у суспільстві, а з іншого -- містить теоретичне обґрунтування можливості одержавлення названих інститутів, які за звичайних умов перебувають на рівні відносин громадянського суспільства. У практичному вимірі охоплення державно-владним впливом різноманітних видів суспільних відносин, які за своєю сутністю не є політичними, провокує невиправдане розширення меж застосування примусових заходів, тоталітаризації держави, коли вона зможе набути нової якості, перетворитися на всеохоплюючу (тоталітарну).

На користь саме такого нового бачення питання про відносини між цими утвореннями і політичними інститутами свідчить аналіз тенденцій розвитку виборчого законодавства та законів, які регулюють статус і діяльність різних неполітичних об'єднань громадян -- громадських і релігійних організацій, профспілок, виключаючи можливість їх безпосередньої участі в політичній діяльності.

1.2. Партії в політичній системі суспільства: правове регулювання статусу та діяльності

Історично політичні партії складалися як об'єднані спільним інтересом групи людей, організації прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства і держави, діяльність яких безпосередньо була спрямована на завоювання державної влади. Прообрази сучасних політичних партій сформувалися ще за античних часів -- у Стародавній Греції та в Римі.

Політична партія -- це об'єднання прихильників певної загально-національної програми суспільного розвитку, яке утворюється для участі у виробленні та здійсненні державної політики, виборах органів влади, представництва в їх складі, членами якого можуть бути лише громадяни країни.

Політична партія є різновидом об'єднань громадян, яке створюється спеціально для участі в політичній діяльності, що й відрізняє її від інших об'єднань громадян (громадських організацій, об'єднань за інтересами, професійних спілок, релігійних організацій, трудових колективів), котрі формуються для здійснення будь-яких інших, але, головне, неполітичних інтересів і тому не можуть і не повинні бути суб'єктами політичної системи.

Роль політичних партій у політичній системі сучасного суспільства полягає в тому, що вони являють собою первинні політичні інститути, знаходяться серед пересічних громадян, є своєрідними посередниками між народом, який реалізує за їх допомогою повноваження єдиного джерела влади, і державою як спеціально створеним та відносно відокремленим інститутом публічної влади в загальнонаціональному масштабі.

Політичні партії за умов демократичного політичного режиму виконують такі функції:

1) виявлення та акумуляції політичних настроїв;

2) представництва політичних інтересів різних соціальних груп;

3) формування політичних програм щодо можливих напрямків розвитку суспільства та держави;

4) забезпечення конкуренції політичних поглядів;

5) підготовки кадрів для політичної діяльності;

6) реалізації політичних програм через загальнонаціональні Інститути влади та управління (у разі перемоги на виборах);

7) політичного опанування (у разі поразки на виборах).

Політичні партії є невід'ємним складовим елементом демократії, заснованої на засадах політичного плюралізму, непорушності прав та свобод людини і громадянина, насамперед -- гарантій політичної свободи.

У багатьох країнах розвиненої демократії основи правового положення і діяльності політичних партій установлюються Конституцією, детально регламентуються окремими законами про політичні партії. В Україні нещодавно був прийнятий окремий закон «Про політичні партії», який став комплексним нормативно-правовим актом, що регламентує різні сторони організації та функціонування політичних партій.

За своїм ідеологічним спрямуванням партії можуть бути: ліберальними, соціалістичними, демократичними, національно-демократичними, соціал-демократичними, консервативними, клерикальними (християнськими) тощо. В деяких країнах законом забороняється організація і діяльність радикальних політичних партій, які закликають до насильницького повалення конституційного ладу, розпалюють релігійну, расову, національну ворожнечу, порушують загальновизнані права і свободи людини.

Для участі в тих чи інших політичних акціях і передусім у виборчих кампаніях політичні партії, щоб збільшити можливості свого впливу, можуть об'єднуватися в блоки. Політичні рухи можна охарактеризувати як більш масові порівняно з партіями, але менш організовані політичні об'єднання громадян, які створюються для об'єднання зусиль щодо вирішення найгостріших конкретних політичних питань і можуть не мати фіксованого членства, чітко визначеного статуту та політичної програми. Діяльність політичного руху має, як правило, тимчасовий характер і завершується при досягненні конкретної мети, для якої він був створений, або його розпадом, або перетворенням на одну чи кілька політичних партій.

1.3 Місце держави в політичній системі суспільства

Держава як орган влади та управління в масштабі всього суспільства виступає стрижневим елементом політичної системи суспільства.

Саме навколо державної влади як концентрованого втілення політики в загальнонаціональному вимірі формуються інтереси інших політичних інститутів, точиться боротьба політичних партій за те, щоб здобути важелі державного управління. У самій державності з точки зору реалізації політичних інтересів та програм провідними виступають такі державні інститути, як парламент та уряд. Депутати парламенту та члени уряду, яких приводить на посади політична партія, що перемогла на виборах, посідають у цих органах так звані політичні посади і тому кваліфікуються як політичні службовці.

Особливий статус держави в політичній системі обумовлений тим, що саме держава на відміну від політичних партій, блоків політичних партій та рухів:

1) об'єднує все населення країни на умовах особливого членства в державі, що пов'язано з фактом постійного проживання на її території, або набуття такої специфічної ознаки, як громадянство чи підданство;

2) виступає як усередині країни, так і за її межами від імені і за уповноваженням народу як єдиного законного представника народного (національного) суверенітету;

3) являє собою єдину форму політичної організації населення, яка відбиває і реалізує загальнонаціональну волю, що інтегрується на основі інтересів громадян, соціальних груп та верств населення за посередництвом інститутів громадянського суспільства;

4) має таку політико-правову властивість, як суверенність, що дає можливість визнавати державну владу верховною над проявами інших форм публічної влади всередині країни, що тягне за собою право визнавати недійсними будь-які протизаконні рішення інших суб'єктів політичної системи, та незалежною у міждержавних стосунках;

5) видає загальнообов'язкові правила поведінки, насамперед у формі законів, а також інших нормативно-правових актів, доводить їх до реалізації;

6) має постійний професійний апарат для здійснення управління суспільством, у якому працюють спеціально підготовлені для такої діяльності кадри -- державні службовці, статус яких і питання проходження ними служби в державних органах регулюються спеціальним законодавством;

7) володіє монополією на легальне застосування насилля, яке здійснюється за допомогою збройних сил та інших «матеріальних придатків влади» -- установ для утримання засуджених тощо. На цю обставину яскраво вказував відомий німецький соціолог XX століття М. Вебер, який зазначав, що не може існувати соціологічного визначення держави через її функції чи напрями діяльності, оскільки вона може займатися різноманітною діяльністю відповідно до обставин, що склалися в конкретно-історичній ситуації, але завжди за будь-яких обставин і в будь-які часи лише держава володіє монополією на насилля, застосування примусових заходів.

Тому жодна політична партія не може претендувати на створення власних збройних формувань, застосовувати до своїх членів чи інших осіб заходи примусового характеру. Зокрема, присвоєння політичними партіями чи іншими об'єднаннями громадян повноважень на утворення воєнізованих формувань забороняється Конституцією України 1996 року і переслідується законом.

Розділ ІІ. Детальний аналіз взаємозв'язку держави і суспільства

2.1 Поняття та значення політичної влади

політичний партія держава корпорація

Держава -- не тільки результат розвитку суспільства, а й чинник формування політичної системи суспільства.

Політична система суспільства -- упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.

Держава хоч і найважливіша, але не одна лише політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін.

Елементи політичної системи суспільства:

* суб'єкти політики -- держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;

* політичні норми і принципи;

* політичні відносини;

* політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

* зв'язки між названими елементами.

Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспільства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування.

1. Інституціональна -- суб'єктний склад (народ, соціальні верстви, політичні партії, громадські організації та інші об'єднання громадян, трудові колективи, держава та ін.).

2. Нормативна (регулятивна) -- система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між народами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами.

3. Функціональна -- політичні відносини, процес та режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика.

4. Ідеологічна -- політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки.

5. Комунікативна -- інтегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в цілому.

Кожна із самостійних частин -- ланок політичної системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ.

Зазначені елементи і частини об'єднуються в єдину політичну систему категорією «політична влада».

Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політичній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціолізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції державних органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіозних структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.

2.2 Правові форми взаємовідносин держави і громадського об'єднання

Об'єднання громадян тією чи іншою мірою беруть участь у політичному житті суспільства, у політичних відносинах із державою і, відтак, взаємодіють (співробітничають або конфліктують) із нею.

Об'єднання громадян -- це добровільне громадське формування людей, створене на основі спільності інтересів для реалізації своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян не є об'єктами управління з боку державних структур, їх діяльність визначається статутом (положенням), цілями і завданнями їх створення, що не виходять за рамки закону. До громадських об'єднань можна віднести політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні об'єднання, масові громадянські рухи, асоціації, релігійні організації тощо. Основними з них є політична партія і громадська організація.

Політична партія -- добровільне об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, які прагнуть домогтися або утримати державну владу, впливають на політику держави відповідно до програми і статуту своєї діяльності.

В Україні членами політичної партії можуть бути лише її громадяни. Реєстрація політичної партії провадиться Міністерством юстиції України.

Громадська організація -- добровільне об'єднання людей, створене ними для досягнення особистих і громадянських цілей, що діє на засадах самоорганізації, самоврядування, самооплати (спілки, товариства, групи, об'єднання, не засновані урядом або міждержавною угодою). Наприклад, профспілки -- громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без безпосереднього дозволу на засадах вільного вибору їх членів.

В Україні громадська організація реєструється Міністерством юстиції, місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Усі громадські об'єднання рівні перед законом.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1) встановлює юридичні норми, які визначають порядок їх офіційного визнання (легалізації) шляхом реєстрації;

2) реєструє об'єднання громадян і встановлює їх ідентифікаційний код. В Україні діють Українська республіканська партія, Народно-демократична партія. Партія зелених, Соціалістична партія та ін., Спілка адвокатів, Наукове товариство ім. Тараса Шевченка тощо;

3) забезпечує дотримання прав і законних інтересів об'єднань громадян;

4) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту;

5) передбачає відповідальність уповноважених осіб громадських об'єднань за порушення законодавства;

6) не втручається у діяльність громадських організацій, тому що вони не є об'єктами державного управління;

7) створює режим найбільшого сприяння для їх функціонування: наділяє певними пільгами або зовсім звільняє від податків, або надає дотації і кошти.

2.3 Права та обов'язки громадських об'єднань

1) допомагати державі вирішувати завдання економічного, соціального, культурного будівництва шляхом прийняття спільних політичних рішень із державними органами. Наприклад, «Спілка лідерів місцевої і регіональної влади України» (громадська організація, створена в 1999 p.) підписала разом із Президентом «Декларацію про державну регіональну політику», спрямовану на реформування державного устрою країни;

2) брати участь у різних видах політичної діяльності шляхом створення спільних комісій із державними органами;

3) брати участь у формуванні (висувати кандидатуру, провадити передвиборну агітацію тощо) корпусу депутатів представницьких органів державної влади, тобто бути суб'єктами фундаторської діяльності держави;

4) бути з ряду питань суб'єктами правотворчої діяльності держави (наприклад, укладення колективного договору);

5) вносити пропозиції до органів державної влади (наприклад, ініціативні законопроекти через народних депутатів до Верховної Ради);

6) бути з ряду питань суб'єктами правозастосовної (складання протоколу про адміністративні правопорушення) і контрольно-наглядової (робота громадянських інспекторів охорони природи) діяльності держави;

7) проводити масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);

8) захищати права членів організації в державних органах та ін.

Громадські об'єднання не можуть:

1) втручатися в діяльність одне одного;

2) втручатися у діяльність державних організацій і посадових осіб. Так, організаційні структури політичних партій не можуть створюватися і діяти в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України);

3) мати воєнізовані формування (ст. 37 Конституції України);

4) підмінювати діяльність комерційних (господарських) організацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою.

Забороняється: утворення громадських організацій і партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ст. 37 Конституції України).

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку. Громадські організації діють у рамках правового режиму, встановленому державою.

Якщо держава -- це суверенна політична організація всього народу, то партії, інші громадські організації -- лише учасники здійснення політичної влади. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних верств суспільства, діють у рамках закону і не мають державно-владних повноважень.

Розділ ІІІ. Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації

3.1 Поняття корпорацій

Корпорація -- це добровільне (на основі договору) об'єднання людей з метою виконання якої-небудь соціально корисної діяльності, воля якого визначається груповими інтересами індивідів, що входять до його складу, і яке організаційно і у майновому відношенні діє зовні як єдине ціле від свого імені. Це визначення є загальним для об'єднань громадян -- комерційних і некомерційних. Об'єднання громадян, про які йшлося в попередньому розділі, -- недержавні і некомерційні.

Поділити організації на комерційні і некомерційні можна за критерієм -- чи мають вони на меті отримання прибутку або ні. Ця відмінність має принципове значення і у податковому відношенні: некомерційні організації одержують певні пільги, або зовсім звільняються від податків, або одержують дотації і кошти від держави.

Комерційні корпорації створюються для виконання діяльності, яка приносить прибуток, тобто підприємницької діяльності. Це об'єднання не лише людей, але й капіталів (майна).

Колективне утворення стає корпорацією, якщо набуває статусу юридичної особи. Статус юридичної особи суб'єкт підприємницької діяльності в Україні одержує після державної реєстрації або у виконавчих комітетах міських, районних (у місті) Рад народних депутатів, або в органах державної адміністрації, а також після присвоєння йому в органах державної статистики ідентифікаційного коду і включення до Єдиного Державного Реєстру Підприємств і Організацій України.

Комерційні корпорації займаються бізнесом, який може мати для суспільства як позитивні, так і негативні наслідки. У силу цього держава змушена впливати на бізнес. Ринок у сучасному світі давно вже не є механічним породженням приватної власності. Правила для суб'єктів ринку, керуючись об'єктивними законами економіки, встановлює держава. Відповідно до ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.

Відносини держави з комерційними корпораціями будуються часто на основі партнерства, певна річ, у межах повноважень відповідних владних структур.

Держава (в особі державних органів і посадових осіб):

1) встановлює коло суб'єктів, які мають право займатися підприємницькою діяльністю;

2) встановлює юридичні норми, які визначають порядок офіційного визнання (легалізації) комерційних організацій шляхом реєстрації;

3) реєструє комерційні об'єднання громадян і встановлює їх ідентифікаційний код в органах державної статистики (в Україні -- Єдиний Державний Реєстр Підприємств і Організацій України);

4) гарантує комерційним організаціям рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

5) забезпечує дотримання прав і законних інтересів комерційних об'єднань громадян, офіційно встановлених, -- гарантує недоторканність майна і забезпечує захист прав власності;

6) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності комерційних організацій зареєстрованому статуту:

-- нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;

-- контроль за джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;

7) передбачає відповідальність уповноважених осіб комерційних організацій за порушення законодавства;

8) не втручається безпосередньо в діяльність комерційних організацій, оскільки вони не є об'єктами державного управління, проте законодавче забезпечує свободу конкуренції між ними, захищає споживача від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму;

9) створює режим найбільшого сприяння для функціонування комерційних організацій: передає державне майно, наділяє земельними ділянками і цільовими кредитами -- короткостроковими і довгостроковими, надає систему заохочень (певний час не стягувати податки), створює внутрішній і зовнішній ринок для суб'єктів підприємницької діяльності.

Забороняється заняття підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян:

* військовослужбовцям;

* посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату;

* посадовим особам органів державної влади і управління, що покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

* особам, які відбувають строк покарання, до його закінчення;

* особам, які мають непогашену судимість за крадіжку, хабарництво та інші корисливі злочини.

Комерційні об'єднання покликані діяти щодо громадянського суспільства і держави в такий спосіб:

* сплачувати податки в установленому законом порядку;

* розвивати економіку держави, заповнюючи відповідні економічні ніші;

* розвивати національний бізнес, ділові відносини з іншими державами;

* сприяти підняттю рівня матеріального забезпечення громадян та ін.

3.2 Поняття відносної самостійності держави

Відомо, що «абсолютної самостійності» ні в природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок процесів і явищ. Не може бути й «абсолютної залежності». Коли ми говоримо про державу як про «слугу суспільства», це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття «відносна самостійність» держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.

Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного процесу відносна самостійність держави зростає.

Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загально-соціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.

Чи слушним буде ствердження, що «держава не має власної історії», оскільки її поява і подальший розвиток були обумовлені розвитком суспільства -- економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву.

Висновки

Розглянувши політичну систему суспільства, ми з'ясували, що держава -- це організація політичної влади, і, як організація політична, вона є одним із компонентів всієї сукупності політичних відносин й інституцій, які виникають і функціонують у суспільстві і складають політичну систему суспільства.

Політична система суспільства -- це система політичних явищ, які існують у соціально неоднорідному суспільстві. Охарактеризувавши її більш повно, можна зазначити, що це цілісна, впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного режиму конкретного суспільства. Політична система включає в себе організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституціалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характер участі у політичному житті.

В Україні процес становлення і розвитку політичної системи і політичного режиму капіталістичної держави набуває ряд специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності.

Тому без поглиблення демократії, повноцінної політичної системи і розвиненого громадянського суспільства як сутнісних складових її основи досить важко спрогнозувати успішний розвиток кожної держави, у тому числі й України. Саме тому для нашої держави імперативом часу є поглиблення демократичного розвитку, визнання в усьому державному і громадському житті верховенства права, розвиток демократичних процедур формування вищих органів влади і органів місцевого самоврядування. Не менш важливим є створення надійних механізмів стабілізації вітчизняної політичної системи на базі формування ціннісних чинників сучасного демократичного розвитку.

Список використаних джерел

1. Венгеров А.Б. «Теория государства и права», М., Юрист, 1995 р. - 254с.

2. Декларація про державний університет України. - К., 1991.

3. Декларация о принципах международного права// ООН: Сб.док. - М., 1981. - С. 460 - 468.

4. Денисов В. Еволюція управління суспільством. Парламентаризм// Віче. - 2001. - № 9.

5. Заєць А. Природа парламентаризму. Вітчизняний грунт// Віче. - 2001.- № 12.

6. Котюк О.В. «Основи держави і права», К., ВЕНТУРІ, 1996. - 207 с.

7. Комаров С.А., Малько А.В., «Теория государства и права», М., Норма, 2000. - 440 с.

8. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Москва. - 1998р. - 408 с.

9. Конституція України. - К., 1996.

10.Копєйчиков В.В.«Загальна теорія держави і права», К.Юрінком, 1997.- 317с.

11. Марченко М.Н. Общая теория государства и права. М.: Зерцало, 2000р.- 611 с.

12. Політологія /за ред. М.Сазонова. - Х., 1998. - Гл. 10.

13. Політологія /под ред. Н.Сазонова. - Х., 2001. - Гл. 10.

14. Сазонов М.І. Український конституціоналізм: національне надбання чи гіркий досвід? - Х., Корпорація «Техностандарт», 2008. - 80 с.

15. Скакун О.Ф. «Теорія держави і права». - Підручник. - Харків, «Консул», 2001 р. - 656 с.

16. Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира /под общ. ред. В.С. Бакирова, Н.И. Сазонова. - Х.: ХНУ, 2005. - 592 с.

17. Цвік М.В. Загальна теорія держави і права. Харків «Право» - 2002 р., С. 432.

18. Шаповаленко М.В. Світовий досвід бікамералізму та перспективи його запровадження в Україні // Вісник ХНУ. - 2008. - № 810. - С. 14 - 19.

Размещено на Allbest.ru