Сучасні технології виборчого процесу

Зміст

1. Сутність, цілі і завдання політичних зв'язків з громадськістю

2. Виборчі технології

3. „Вихідні” функції політичної системи і роль зв'язків з громадськістю в їх реалізації

4. Зв'язки з громадськістю та відносини з державними закладами

Список використаних джерел

1. Сутність, цілі і завдання політичних зв'язків з громадськістю

Зв'язки з громадськістю - це явище набагато глибше і ширше, ніж просто відділи, що функціонують у межах окремих організацій і установ, або самостійні консультативні фірми паблік рілейшнз, до послуг яких звертаються ті чи інші клієнти. Як теоретики, так і практики цієї системи постійно наголошують, що паблік рілейшнз - це наука і мистецтво формування громадської думки у бажаному напрямку. Нове, третє видання міжнародного Вебстерського тлумачного словника визначає паблік рілейшнз як «науку і мистецтво налагодження взаємного розуміння та доброзичливості між особою, фірмою або установою і громадськістю».

Дещо інший акцент при визначенні паблік рілейшнз роблять ті автори, які намагаються наголосити на особливості завдань і відповідальності, що покладаються на цю систему. Як наслідок, пропонується ряд операціональних визначень того, що складає її зміст і функціональне навантаження. Однією із таких спроб можна вважати визначення, запропоноване бюлетенем «Паблік рілейшнз ньюз», яке отримало широку підтримку фахівців: «Паблік рілейшнз - це функція управління, покликана оцінювати ставлення публіки, ідентифікувати політику і дії приватної особи або організації стосовно до громадських інтересів і виконувати програму, спрямовану на досягнення розуміння і сприйняття її масами» [2, с. 46].

Прагнення визначити сутність паблік рілейшнз за допомогою переліку притаманних цій системі функцій набуло великого поширення серед її теоретиків і практиків. Відомий американський фахівець Рекс Ф. Харлоу спробував узагальнити близько п'ятисот дефініцій, що накопичилися у спеціальній літературі з початку XX століття, і на цій підставі запропонував своє власне визначення, що охоплює як концептуальні, так і операціональні аспекти зв'язків із громадськістю: «Паблік ріпейшнз - це особлива функція управління, покликана налагоджувати і підтримувати взаємозв'язок, взаєморозуміння, взаємовизнання та співробітництво між організацією та її публікою; здійснювати управління процесом розв'язання проблем або спірних питань; допомагати керівництву в справах дослідження громадської думки і реагування на неї; визначати і наголошувати відповідальність керівництва у питаннях служіння громадським інтересам; допомагати керівництву ефективно змінюватися, щоб бути на рівні вимог часу; допомагати передбачати тенденції розвитку, функціонуючи як система завчасного попередження; використовувати наукові методи, гідні етичні засади спілкування як свої головні знаряддя».

Товариство паблік рілейшнз Америки у 1982 році затвердило ще більш просторову «Офіційну заяву з приводу паблік рілейшнз», яку рекомендовано як нормативне визначення предмета паблік рілейшнз. На додаток до з'ясування концептуальних принципів діяльності у даному документі зроблена спроба перелічити складові професії, наслідки зусиль і вимоги до знань фахівців із паблік рілейшнз [4, с. 28].

Наведемо цю «Офіційну заяву» повністю:

«Сприяючи досягненню взаєморозуміння між окремими групами та організаціями, паблік рілейшнз допомагають нашому складному плюралістичному суспільству приймати рішення та чинити більш ефективно. Вони забезпечують гармонізацію приватної та громадської діяльності.

Паблік рілейшнз слугують багатьом соціальним інститутам: підприємствам, профспілкам, державним установам, добровільним асоціаціям, фундаціям, лікарням, просвітницьким і релігійним організаціям. Для досягнення своєї мети ці інститути мають налагоджувати міцні зв'язки з різноманітними аудиторіями або соціальними групами: робітниками, членами різних об'єднань, споживачами, місцевими громадами, акціонерами тощо, а також із суспільством у цілому.

Досягнення цілей організацій вимагає від їх керівництва розуміння взаємовідносин і цінностей людей, з якими вони спілкуються. Самі ж ці цілі зумовлюються зовнішнім середовищем. Фахівець із паблік рілейшнз постає у ролі радника керівника і як посередник допомагає перекладати його власні цілі й наміри на розумну, прийнятну для громадськості мову політики.

Як функція управління паблік рілейшнз охоплюють:

* передбачення, аналіз та інтерпретацію громадської думки, взаємовідносин і спірних питань, що можуть позитивно або негативно впливати на діяльність і плани організації;

* консультування керівництва на всіх рівнях організації з питань прийняття рішень, визначення напрямків дії та комунікації з урахуванням як громадських наслідків його діяльності, так і соціальної та громадянської відповідальності організації в цілому;

* постійну розробку, виконання та оцінку програм діяльності й комунікації з метою забезпечення розуміння цілей організації з боку інформованої публіки, що є важливою передумовою їх досягнення [6, с. 13]. Це можуть бути програми маркетингу, фінансування, збирання коштів, відносин із службовцями, громадою або урядовими установами тощо;

* планування і реалізацію зусиль організації, спрямованих на вдосконалення соціальної політики;

* розробку цілей, складання плану та бюджету, добір і підготовку кадрів, визначення засобів - тобто управління ресурсами для виконання всього вищезазначеного.

Галузі знань, що можуть бути корисні для професійної практики в сфері зв'язків із громадськістю, охоплюють: мистецтво комунікації, психологію, соціальну психологію, соціологію, політологію, економіку, а також основи менеджменту й етики. Потрібні також технічні знання і досвід для дослідження громадської думки, аналізу соціальних проблем, зв'язків із засобами інформації, прямого листування, інституціональної реклами, друкування матеріалів, виробництва кінострічок (відеокліпів), організації спеціальних подій, підготовки доповідей і презентацій.

Допомагаючи визначати політику та втілювати її в життя, фахівець із паблік рілейшнз використовує різноманітний досвід професіональних комунікацій і відіграє інтегруючу роль як всередині організації, так і між організацією та зовнішнім середовищем.

Проаналізувавши еволюцію концепції паблік рілейшнз, а також численні дефініції змісту практичної діяльності цієї системи, автори останнього видання монографії «Ефективні паблік рілейшнз» С. Катліп, А. Сентер і Г. Брум запропонували таке визначення: «Паблік рілейшнз - це функція управління, що сприяє налагодженню або підтримці взаємовигідних зв'язків між організацією та громадськістю, від якої залежить її успіх або невдача».

Отже, існує чимало визначень паблік рілейшнз. Здебільшого вони зосереджуються на певній ознаці або окремому напрямку діяльності фахівців у сфері зв'язків із громадськістю: збуті продукції, формуванні бажаної для корпорації, окремої установи або політичного діяча громадської думки; створенні іміджу кандидата на виборну посаду тощо. І цьому не слід дивуватися, оскільки на практиці паблік рілейшнз справді всеохоплюючі, можуть виражатися і у вигляді лобізму, і в «цілуванні бебі», і в щорічному звіті корпорації про свою діяльність, і в звіті уряду про певні складові політики та багато іншому [5, с. 31].

Однак усім цим напрямкам діяльності притаманне дещо загальне, з яким мають справу фахівці з паблік рілейшнз, - так звані «піармени» (від англ. «public relations man»). Ми вже встигли помітити, що у більшості випадків піармен так або інакше займається інформаційною роботою. А створення інформації тісно пов'язане з поняттям управління. Звідси можна зробити висновок, що як одна з функцій останнього паблік рілейшнз - це спеціальна система управління інформацією (у тому числі соціальною), якщо під управлінням розуміти процес виробництва інформації заінтересованою в ній стороною, поширення готової інформаційної продукції через засоби комунікації для спрямованого формування бажаної громадської думки. Відразу наголосимо, що виробництво інформації не слід розуміти у вузькому, суто журналістському сенсі - як створення кореспонденцій.

2. Виборчі технології

Вибори завжди здійснюються в конкретному суспільно-політичному середовищі, і саме через це багато в чому визначається їхній або справді демократичний, або маніпулятивний характер. Це середовище включає ряд параметрів, які відображають його вплив на виборчий процес. До таких належать:

- наявність у суспільстві ціннісного консенсусу, атмосфери довіри, готовності політичних партій, переважної більшості громадян поважати результати виборів;

- повага в державі прав людини;

- електоральна (громадянська) обізнаність виборців;

- демократичний характер реєстрації виборців. Це означає насамперед відсутність будь-якого роду дискримінації: за національною, расовою, майновою чи якою-небудь іншою ознакою. Точність і повнота списків виборців, а також наявність документів, які дають змогу ідентифікувати кожну людину, запобігають можливості фальсифікацій за допомогою позбавлення одних людей права голосу і багаторазового голосування інших;

- демократичний порядок реєстрації і взаємин партій;

- формування незалежних, неупереджених і компетентних органів управління виборчим процесом (насамперед виборчих комісій);

- наявність доступних для всіх механізмів подавання і розглядання скарг і вирішування суперечок, а також ефективних і незалежних органів контролю за дотриманням виборчого закону всіма учасниками електорального процесу, у тому числі й членами виборчих комісій.

Ефективність судового контролю за виборами передбачає суворі санкції за протиправні дії: тюремне ув'язнення, штрафи, скасування реєстрації кандидатів партій і т.п.

При розгляді технології виборчої кампанії необхідно враховувати, що цільова функція тут пов'язана з прагненням створити оптимальні умови, які забезпечують досягнення необхідного успіху на виборах. Тому фактично йдеться про цілеспрямоване управління, включаючи організацію планування виборчої кампанії, підготовку кандидатів і групу підтримки. Ті з них, хто зацікавлений у тому чи іншому успіху у виборчій кампанії, повинні мати необхідні для цього ресурси (фінансову базу, матеріально-технічне й інформаційно-аналітичне забезпечення). У ході виборчої кампанії її учасники взаємодіють один з одним, але належна ефективність цієї взаємодії повинна бути забезпечена за рахунок відповідної організованості й пов'язана з конкретною діяльністю, яку зорієнтовано на бажаний результат виборів.

Найважливішою складовою добре спланованої виборчої кампанії є її заключний акорд, пов'язаний з активізацією участі виборців у голосуванні. Це одне з останніх, проте надзвичайно відповідальних зусиль кандидата і його штабу наприкінці виборчої кампанії. Насправді, якщо кількість виборців, які повинні були прийти на виборчі дільниці і проголосувати за даного кандидата, буде менша, ніж очікувалося, усі результати кількох місяців передвиборчої кампанії виявляться марними [3, с. 15].

Нещодавно аналіз результатів багатьох загальних і повторних виборів в Україні засвідчив, що найчастіше вибори вважалися такими, що не відбулися. Причиною цього було те, що на них не з'явилася необхідна кількість виборців. Іноді не вистачало якихось 2-3 процентів голосів.

Щоправда, нове виборче законодавство не передбачає необхідного проценту явки виборців на вибори для того, щоб вважати їх такими, що відбулися. Але залишається інша проблема. Нерідко трапляються випадки, коли кандидат перемагає або програє з незначною кількістю голосів по кожній виборчій дільниці. Це часто спостерігалося під час виборів до Верховної Ради України 1998 року. Не менш гострою є ця проблема і для виборів Президента України. Кандидат, що йде попереду, може програти виборчу гонку, якщо не всі його потенційні прихильники або виборці, що йому симпатизують, прийдуть на виборчі дільниці в день голосування.

Стратегічне завдання міні-кампанії, спрямованої на активізацію явки виборців на вибори, відображає загальну стратегію виборчої кампанії кожного окремого кандидата. Вона охоплює три аспекти: хто має бути в епіцентрі уваги? (явку яких груп виборців потрібно забезпечити). Чому потрібно забезпечити явку цих виборців? (тому що вони будуть голосувати за даного кандидата). Як забезпечити явку? (методи і засоби, що мають активізувати участь виборців у голосуванні і забезпечити їхню явку на дільниці в день виборів.)

Розглянемо ці питання конкретніше.

Хто має бути в епіцентрі уваги? Пріоритети кандидата при забезпеченні явки тієї чи іншої групи виборців на виборчі дільниці можуть бути такими:

1. Виборці, які симпатизують кандидату і здатні підтримати його на виборах.

2. Члени тієї партії, до якої належить кандидат, і ті, хто їй симпатизує.

3. Групи виборців, які надали кандидату практичну допомогу.

4. Групи виборців, які поділяють позицію кандидата з принципових положень його виборчої програми.

Чому потрібно забезпечити явку цих виборців? Підстави для того, щоб забезпечити явку на вибори прихильників даного кандидата, у цілому зрозумілі. Адже вони вже пообіцяли йому свою підтримку. І кандидату абсолютно не потрібно, щоб його прихильники в день виборів залишилися вдома [3, с. 17].

Тому план забезпечення явки виборців на вибори складається з таких елементів:

1. Виявлення прихильників кандидата під час проведення кампанії «від дверей до дверей».

2. Розкладання листівок-нагадувань по поштових скриньках виборців.

3. Обхід будинків і квартир із метою активізації явки виборців на вибори.

4. Заходи та акції, що привертають увагу виборців.

5. Активність у день виборів:

- заходи, що привертають увагу населення;

- обхід «від дверей до дверей»;

- забезпечення виборців транспортними засобами чи направлення до них агітаторів (добровольців) для того, щоб допомогти їм дістатися до виборчої дільниці.

Як забезпечити явку?

1. Заходи напередодні виборів. Керівник агітаторів на дільниці при взаємодії з керівниками виборчого штабу кандидата має передбачити заходи, необхідні для активізації участі в голосуванні виборців даної дільниці, і мати в своєму розпорядженні:

- прізвища виборців, їхні адреси для обходу будинків і квартир у день виборів;

- прізвища агітаторів і помічників, які відповідатимуть на телефонні дзвінки;

- інформацію про місце голосування;

- інформацію про розпорядок дня та місцезнаходження кандидата в день виборів і після закриття виборчих дільниць;

- систему забезпечення виборців транспортом і присилання людей, які допоможуть їм дістатися до виборчої дільниці або доглянуть за дітьми при необхідності;

- систему привернення уваги виборців, нагадувань і закликів взяти участь у голосуванні.

Такого ґатунку інструкції, інформаційні та агітаційні матеріали керівники агітколективів мають отримати від керівників центрального штабу виборчої кампанії або районних керівників. Вони зобов'язані чітко знати свої завдання та уявляти, як їх потрібно виконувати.

Напередодні виборів керівники агітколективів на дільницях мають надати всю наявну інформацію про реєстрацію виборців районним керівникам виборчої кампанії і керівникам її центрального штабу, щоб ті могли якнайкраще скоординувати свою роботу в день виборів.

Дільничним керівникам агітколективів потрібно провести останній передвиборчий інструктаж зі своїми агітаторами.

2. За чотири-п'ять днів до виборів дільничним керівникам агітколективів через своїх помічників слід зв'язатися з виборцями, котрі вірогідно віддадуть свої голоси за їх кандидата, і уточнити, чи потрібна їм якась допомога. Пізніше треба завітати до тих виборців, які прохали про допомогу, щоб упевнитися, чи вони її отримали. Найбільш вірогідно, що окружна виборча комісія також розробила програму надання додаткових послуг виборцям у день виборів. Якщо це не так, потрібно зв'язатися з дільничними виборчими комісіями і дізнатися, чи зможуть вони надати таку допомогу виборцям, особливо людям похилого віку.

3. За два дні до виборів керівники виборчої кампанії кандидата через своїх помічників на місцях повинні організувати масштабне розкладання по поштових скриньках запрошень, від імені кандидата прийти на виборчі дільниці і проголосувати за нього. Для виконання такої роботи необхідно мобілізувати всіх агітаторів і добровільних помічників [5, с. 33].

4. За день до виборів потрібно провести таку ж масштабну акцію, але вже «від дверей до дверей», і особисто вручити господарям кожної квартири чи будинку (які є вірогідними прихильниками кандидата) запрошення прийти на вибори від його імені. Природно, що робота по забезпеченню явки виборців на вибори вимагає величезних зусиль агітаційного колективу.

Після закінчення виборів не можна втрачати контакти з дільничним агітатором і виборцями, які мешкають на території округу. Вони обов'язково будуть потрібні під час наступних виборів!

3. „Вихідні” функції політичної системи і роль зв'язків з громадськістю в їх реалізації

Узагальнюючи досвід проведення масових політичних (і не тільки політичних) кампаній, спрямованих на модифікацію поведінки громадян у бажаному напрямку, можна виділити таких шість їх основних типів:

1. Кампанії, спрямовані на привернення уваги громадськості до якогось явища або події. Завдання, головним чином, зводиться до того, щоб завчасно попередити населення, допомогти йому запам'ятати щось важливе з точки зору ініціатора кампанії. (Скажімо, місцеві органи влади, відділи освіти напередодні початку навчального року можуть певний час попереджувати водіїв транспортних засобів бути особливо обережними в місцях скупчення школярів. Або політична чи громадська організація можуть протягом певного часу привертати увагу населення до масштабної акції, запланованої на найближчий час, закликати громадян взяти участь у ній).

2. Кампанії щодо інформування громадськості, надання їй деякої системи фактів або аргументів щодо окремої важливої проблеми. Такі зусилля, як правило, робляться паралельно з приверненням уваги населення і доповнюють перший тип кампанії.

3. Освітні кампанії серед громадськості. Поняття освіта тут вживається в буквальному його розумінні, тобто мається на увазі засвоєння матеріалу певного змісту й обсягу та застосування отриманих знань у повсякденній поведінці.

4. Кампанії, спрямовані на закріплення установок і лінії поведінки тих, хто має спільні з організаторами точки зору. Такі кампанії, як правило, спрямовуються на те, щоб постійно наголошувати на спільності соціальних цінностей громадськості й тих, хто проводить ці кампанії [6, с. 16].

5. Кампанії, мета яких - змінити або спробувати змінити установки тих, хто не поділяє точки зору чи позиції організатора з будь-якої проблеми. Такі кампанії надто складні і потребують чимало зусиль, щоб усунути так званий «когнітивний дисонанс», тобто подолати ситуацію, коли люди не схильні виявляти інтересу до змісту інформації, яка не збігається з їхньою особистою точкою зору, дисонує з нею.

6. Кампанії, спрямовані на модифікацію поведінки, наприклад на те, щоб переконати людей користуватися ременями безпеки під час їзди на автомобілі або довести, що нетверезий водій за кермом - ворог і собі, і оточуючим його людям. У сфері політики прикладом такої кампанії можуть слугувати зусилля переконати виборців взяти участь у голосуванні та довести, що в умовах демократії, коли потрібно зробити вибір між минулим і майбутнім, кожний голос може бути вирішальним.

Зрозуміло, що запропоновану типологію масових кампаній можна розширити. Можна запропонувати й зовсім іншу. Усе залежить від того, за якою ознакою ми будемо типологізувати політичні кампанії, до складу яких відносяться і виборчі кампанії. Та все ж, якщо за основу типологізації взяти різноманітність спроб мотивувати ті або інші рівні поведінки людей, то виділені нами типи кампаній найшвидше залишаться саме такими або приблизно такими. Бо якими б переконливими не були намагання довести, що кампанії бувають спрямовані, скажімо, виключно на зміну думок, системи міркувань, сили почуттів або навіть соціальної взаємодії людей, аксіомою залишається те, що в політиці такі зміни в кінцевому підсумку підпорядковані головній, досить прагматичній меті - змінити, модифікувати або ж зберегти незмінною певну лінію поведінки громадян. Тобто не слід плутати, насамперед у сфері політики, засоби та кінцеві результати, які очікуються. Адже той або інший тип поведінки громадян, що набуває масової форми, вирішує в умовах демократії все, особливо в умовах демократії плебісцитної, де голос виборця є основним [4, с. 30].

Безперечно, будь-який тип кампанії має свої особливості. Взагалі неповторною за змістом є кожна кампанія. Особливо це стосується виборчих кампаній. Але всі вони мають і багато спільного, особливо з точки зору організаційних питань, технології підготовки та реалізації на практиці.

Якого б типу не була кампанія, у тому числі й виборча, щоб сподіватися на успіх, її організатори, як правило, мають дотримуватися таких основоположних принципів:

шляхом аналітичної роботи виявляти потреби, цілі та можливості пріоритетних груп громадськості;

систематично планувати заходи та вчасно реалізовувати їх;

постійно відслідковувати та оцінювати роботу і при необхідності своєчасно вносити відповідні корективи та докладати додаткові зусилля;

надавати особливу увагу питанням ролі та використання засобів масової інформації й міжособистісної комунікації;

здійснювати точну селекцію відповідних ЗМІ з метою виходу на кожну пріоритетну групу громадськості та найефективнішого поширення серед них повідомлень.

Вивчення успішно проведених кампаній показує, що їм завжди притаманні такі елементи:

просвітництво. Кампанія має збагачувати громадськість новими знаннями, нести щось таке, про що люди не мали уяви; виводити їх за межі буденності та розкривати перед ними більш широкі перспективи;

планування. Мається на увазі завчасне забезпечення необхідних матеріальних засобів для реалізації громадськістю тих дій, до яких закликає організатор кампанії. Так, якщо він закликає виборців взяти участь у запланованому мітингу, місце його проведення має бути зручним, завчасно обладнаним і організаційно забезпеченим у всіх відношеннях;

примушування. Для досягнення успішних результатів кампанії, крім стимулюючих факторів, має бути щось таке, що виходить за межі зусиль власне кампанії. Наприклад, кампанія, спрямована на стимулювання використання ременів безпеки, може пройти фази освіти і повного надання можливості придбати і встановити в автомобілі такі ремені, але не принести бажаних наслідків доти, доки не буде схвалено закону про штрафні санкції щодо тих водіїв, які не дотримуються встановлених правил використання ременів безпеки на автотранспорті;

уповноваження. Це - додаткова форма посилення значення кампанії. У даному випадку маються на увазі додаткові зусилля, спрямовані переконувати громадськість у надзвичайній важливості звернень кампанії та її повідомлень. Такий ефект досягається тоді, коли кампанія організовується від імені або за дорученням офіційної установи чи авторитетної організації, або коли до кампанії підключаються та надають їй підтримку особи й організації, що користуються надзвичайним авторитетом серед громадськості («третя партія»);

оцінка кампанії. Організатори кампанії мають час від часу перевіряти хід розвитку останньої, встановлювати, які очікувані зміни сталися в поведінці громадськості, її окремих пріоритетних груп. Отже, будь-яка масова кампанія - це складне явище політичного процесу, що, як правило, майже завжди буває стихійним. Саме через заздалегідь сплановані, організаційно підготовлені та забезпечені відповідними ресурсами акції, що набувають форми масової кампанії, політичний процес дістає певне спрямування й дозволяє політичним інститутам (державним органам, партіям, громадським формуванням, окремим діячам) досягати успіху в своїй діяльності, наблизитися до поставленої мети. І той, хто володіє мистецтвом організації й проведення політичних кампаній, завжди має більше шансів на успіх. Це особливо слушно, коли йдеться про виборчий процес в умовах демократичного суспільства. Отже, використовуючи сучасний закордонний і деякий вітчизняний досвід, розглянемо практичні питання організації виборчої кампанії.

Виборча кампанія - це ті ж самі скоординовані, цілеспрямовані, але здійснювані протягом визначеного виборчим законодавством часу публічні зусилля з метою мобілізації підтримки кандидата виборцями і забезпечення його перемоги в день виборів.

Одна з найпомітніших особливостей виборчої кампанії полягає в тому, що її головною діючою особою в одномандатних округах виступає сам кандидат на певну виборну посаду. Кандидат, який сподівається перемогти на виборах, має стати органічною складовою відносно численної, добре організованої команди своїх помічників. Характер виборчої кампанії передбачає спільну роботу колективу людей, які разом із кандидатом долають шлях до наміченої мети. Кандидати, які програли вибори, як правило, добре знають з власного досвіду, що «самотужки» виграти кампанію практично неможливо [1, с. 34].

Самоорганізованість кандидата безпосередньо впливає на результати кампанії. У ході виборчої кампанії необхідно розумно використовувати всі наявні ресурси, які завжди обмежені. Ці ресурси насамперед такі: час, кошти, люди та їхні таланти.

Але якою б талановитою не була команда безпосередніх помічників кандидата, вибори неможливо виграти без участі і скоординованої роботи добровольців. Саме вони налагоджують зв'язок між кандидатом і виборцями. Характерно, що такі контакти з виборцями надають додаткових стимулів самій кампанії.

Як зазначалося, кожна виборча кампанія унікальна за своїм змістом, структурною будовою та характером проходження. Кампанії в одномандатних округах різняться дією головним чином таких трьох чинників:

особистістю кандидата - його здібностями, поглядами на життя, характером, а також фаховими зв'язками, які впливають на структуру й організацію кампанії;

специфікою оточення - географічними та демографічними особливостями виборчого округу, кількістю виборців, рівнем органу влади, до якого проводяться вибори. На характер організації кампанії впливають урбанізація місцевості, наявність засобів масової інформації, кількість добровільних помічників, які беруть участь у виборчій кампанії;

політичним планом - політичними цілями, стратегією, загальною темою, спрямованістю, графіком, бюджетом, тактикою. Усі ці напрямки визначають структуру організації виборчої кампанії.

Кожна виборча кампанія не схожа на інші. Але є п'ять принципів, які завжди варто мати на увазі, щоб ефективно організовувати кампанію.

По-перше, повинен бути план, який охоплює організаційні питання та загальну стратегію проведення кампанії.

По-друге, організація проведення кампанії має враховувати конкретну обстановку. Ніколи не треба копіювати структуру інших виборчих кампаній. Унікальність кампанії зумовлюється не тільки особистісними характеристиками кандидата, а й політичною ситуацією, що склалася на конкретний момент. Слід завжди пам'ятати, що кожний тактичний хід, запланований захід має бути кимсь реалізований. Наприклад, якщо передбачається розповсюдження агітаційної літератури, треба подумати, хто її надрукує, розповсюдить або розішле за вказаними адресами.

По-третє, для ефективної організації кампанії потрібні здібні й талановиті люди. Вибори багато в чому залежать від добровольців, які працюють безплатно. Добровільні помічники можуть ефективно працювати й забезпечити перемогу на виборах, якщо їхня робота вміло організована. Надто важливо довіряти добровольцям і висловлювати подяку за їхні зусилля. Під час кожної кампанії існує безліч справ, які потрібно терміново виконати. Отже, ніколи не треба нехтувати допомогою людей, особливо тією, що пропонується добровільно [1, с. 37].

По-четверте, серце кампанії - це створення організації (команди) для її проведення. Попри новітні технологічні досягнення, які застосовуються у справі прямого поштового зв'язку, дослідженнях громадської думки, рекламі, кандидатові необхідно мати дійову організаційну структуру. Сьогодні потрібно ефективно використовувати різноманітну тактику, щоб здобути перемогу. Мета організації - із найбільшою ефективністю використати наявні ресурси виборчої кампанії задля зміцнення сильних сторін кандидата і нейтралізації його опонента в цьому.

І, нарешті, необхідно дотримуватися певних «правил гри» як при створенні організації (команди), так навіть і тоді, коли кандидат вирішив зняти свою кандидатуру. Правила гри зумовлюють потребу підтримувати постійний контакт із партійною організацією, її керівниками, обраними посадовцями, котрі можуть надати допомогу при створенні організації. До них у ході кампанії треба звертатися за порадами, оскільки вони мають досвід проведення власних кампаній, як правило, володіють інформацією про надійних добровольців, опозицію, знають стан справ у регіоні, обізнані зі статистичними даними про минулі вибори. Слід ввічливо ставитися до цих людей і наперед визначати, з яким проханнями до них можна звернутися.

4. Зв'язки з громадськістю та відносини з державними закладами

Серед багатьох людських прагнень і бажань влада є чи не найпоширенішим і найбажанішим. Влада -- це слава, сила, добробут, задоволення. Маєш владу -- маєш славу, і навпаки.

Здобувають владу по-різному, але коли йдеться про більш-менш (без зайвих ідеалізацій) демократичні методи і шляхи, то тут насамперед знадобляться конкретні політичні технології.

Політичні технології -- це сукупність прийомів, методів, способів, процедур, які використовують суб'єкти політичної діяльності (особистості, політичні, суспільні групи, політичні партії, громадські об'єднання, групи тиску та ін.).

Аналіз політичної діяльності, її особливостей свідчить, що політичні технології застосовують для досягнення мети в політичній боротьбі не лише як певні засоби і методи, але й відповідні системи, що будуються і базуються на певних управлінських ідеологіях залежно від цілей, які поставили перед собою суб'єкти політики, а також від їх природи [4, с. 33].

Серед політичних технологій можна виокремити такі: розробка й ухвалення певних політичних проектів і рішень; реалізація політичних рішень; технології формування політичної влади; виборчі технології; технології організації діяльності політичних партій, організацій, об'єднань; технології формування громадянської свідомості, політичної культури; технології формування громадської думки; технології узгодження суспільних інтересів; технології розв'язання політичних конфліктів тощо.

Характер і особливості політичних технологій зумовлені особливостями суспільства, сутністю політичного процесу як сукупності діяльності суб'єктів політики.

Існує кілька модифікацій, типологізацій політичних технологій, їх поділяють залежно від політичної системи і політичного режиму передусім на демократичні та недемократичні, на базові та другорядні.

Базові політичні технології використовуються в роботі з великими групами або й усім населенням країни. Це -- опитування громадської думки, референдуми, вибори.

Другорядні політичні технології -- це технології розробки і прийняття політичних рішень, проведення окремих політичних акцій (збори, мітинги, маніфестації, пікетування, марші підтримки і протесту).

Поділяють також політичні технології на загальні (що стосуються максимально великої кількості громадян, суб'єктів політичного процесу) та індивідуальні (властиві окремим суб'єктам політики). Останні, зокрема, насамперед використовуються окремими політиками, громадськими, державними діячами: публічний виступ, участь у бесіді, дискусії, у розв'язанні конфліктів, виступ на радіо, телебаченні, в пресі тощо. Кожна з указаних технологій має певні особливості використання, завдяки чому політик утверджує себе, завойовує популярність, авторитет (або навпаки). Тобто індивідуальні політичні технології обов'язково містять у собі відбиток особистих, індивідуальних рис того, хто їх використовує, має до них безпосереднє відношення.

Загальними політичними технологіями є технології прийняття політичних рішень, що торкаються максимальної кількості людей (загальнодержавні, загальнонаціональні рішення), та технології виборчих кампаній.

Є загальнообов'язкові умови, за яких будуються, реалізуються і максимально спрацьовують політичні технології. Це -- своєрідне, особистісне сприйняття людиною навколишньої дійсності, яке базується на реакціях щодо такої дійсності, на умовах і особливостях життєдіяльності конкретної особистості [2, с. 49].

Використання політичних технологій завжди обумовлене тими конкретними соціальними, політичними ролями, які постійно виконує суб'єкт політики, оскільки кожна окрема людина (особистість) завжди має відповідний соціальний статус, пов'язана з конкретними соціальними проблемами, впливом на їх розв'язання. Саме цим і обумовлені особливості, унікальність, іноді неповторність здавалося б одних і тих самих політичних технологій.

Суттєвим і обов'язковим атрибутом, власне механізмом, інструментом використання політичної технології є політична дія. При цьому виокремлюють психологічну установку (схильність до сприйняття тієї чи іншої ситуації, а вже потім відповідної дії) і психологічну готовність до дії, досягнення очікуваного, прогнозованого результату.

Так чи інакше політичні технології головним чином спрямовані на підготовку, прийняття і реалізацію політичних рішень, здійснення намірів, досягнення відповідного суспільно (чи особистісно) значимого результату. Під політичним рішенням розуміють процес, під час реалізації якого елементи структури, в першу чергу політичної, послідовно розвиваючись, передають нагромаджену інформацію та вироблені команди один одному.

Більшість політичних технологій, які використовуються у боротьбі за владу, спрямовані на її здобуття, утримання, розширення і зміцнення. Вони називаються виборчими технологіями. Виборчі технології -- це певна сума політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади окремого політика або групи політиків, якоїсь політичної організації, блоку, об'єднання, сили [5, с. 34].

Без знання суті, характеру, особливостей, без досконалого володіння політичними технологіями досягти успіху в політичній діяльності, боротьбі практично неможливо. При цьому слід враховувати, що як і будь-які інші, наприклад соціальні, управлінські, політичні технології також містять у собі психологічні, педагогічні, іміджеві, популістські тощо складові й елементи, які тісно взаємодіють між собою і використання яких в сумі обумовлює ступінь ефективності, дієвості реалізації окремо взятої технології.

З точки зору специфіки, унікальності та певної типологізації доцільно і повчально буде розглянути конкретні політичні технології, що були використані окремими громадянами, політиками, політичними структурами й організаціями безпосередньо в ході парламентських та місцевих виборів 2002 року. Характерно, що порівняно з попередніми виборчими кампаніями у 2002 році не лише кількість бажаючих отримати мандат парламентарія загальнодержавного, місцевого та регіонального масштабу сягнула вже не десятків, а сотень осіб, а й було використано безліч таких політичних технологій, які раніше майже не мали місця в політичному процесі на теренах України.

Список використаних джерел

Білоус В.С. Зв'язки з громадськістю (паблік рилейшнз) в економічній діяльності. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 276 с.

Мойсеєв В.А. Паблік рілейшнз. -- К.: Академвидав, 2007. -- 224 с.

Пасько М.І., Заславська К.А. Паблік рилейшнз. -- Х.: Видавництво ХНЕУ, 2006. -- 92 с.

Пізнюк Л.В. Паблік рилейшнз. -- К.: Ун-т "Україна", 2005. -- 240 с.

Примак Т.О. Паблік рилейшнз у бізнесі. -- К.: КНЕУ, 2006. -- 174 с.

Прохоренко К.М. Паблік Рілейшнз. -- Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2005. -- 93 с.