Зміст

• 1 Зміст роботи лобістів
• 1.1 Підготовка до лобіювання
• 1.2 Особливості лобіювання
• 2 Технології лобіювання і їх особливості
• 2.1 Безпосереднє лобіювання
• 2.2 Опосередковане лобіювання
• 3 Народна законодавча ініціатива
• Список використаних джерел

1 Зміст роботи лобістів

1.1 Підготовка до лобіювання

Працюючи в межах правового поля, що регламентує систему лобіювання, зареєстрований лобіст-професіонал користується різноманітними методами та прийомами впливу на законодавців. Але всьому цьому, як правило, передує велика підготовча робота. Як уже зазначалося, першою складовою такої роботи є збирання інформації.

Крім офіційної документації, різного ґатунку банків даних, що стосуються кола питань, по яких ведеться лобіювання, лобіст має володіти поточною інформацією, точно знати розстановку сил у законодавчому органі, тримати руку на пульсі існуючих точок зору, бути глибоко обізнаним у всіх відтінках думок, яких на певний момент дотримуються ті або інші законодавці з того чи іншого питання.

Надто важливо знати потенційних прибічників позиції організації, інтереси якої обстоює лобіст, вірогідну опозицію, її сильні та слабкі місця. Першим джерелом такої інформації є відкриті слухання, які плануються і проводяться спільно законодавчими та виконавчими гілками державної влади для розгляду законопроектів або постанов. Постійне відстежування цих подій є обов'язковою складовою для всіх програм лобіювання. Іншим джерелом необхідної інформації може бути обмін думок з офіційними представниками виконавчих органів влади, відповідальними працівниками профспілок та їх об'єднань, інших груп спеціального інтересу, які володіють багатим фактичним матеріалом. У цьому відношенні чітко спрацьовують не тільки відвідування їх установ, а й різні форми організації спільного відпочинку, прийомів чи презентацій, оскільки невимушена атмосфера більшості таких колективних зібрань сприяє процесові активного обміну інформацією. Кінцевим моментом різних методів збирання інформації, уточнення думок і настроїв має бути доведення всіх нових даних і фактів до відома керівництва організації-клієнта, підготовка лобістом конкретних рекомендацій про те, як на них реагувати [2, с. 72].

Наступною складовою підготовчої роботи лобіста повинно бути коаліційне будівництво, прагнення об'єднати групи або окремих людей (включаючи колег-лобістів), інтереси яких збігаються, на підтримку схвалення або відхилення певного законодавчого акту чи розпорядження. Коаліції можуть об'єднати свої ресурси, інтелектуальний потенціал тощо та ефективніше діяти в потрібному напрямку. Працюючи разом, ці групи здатні встановити пріоритети своєї стратегії, розробити більш продуману тактику дій. Тобто коаліційне будівництво - один із найважливіших і найбільш продуктивних видів тактики підготовки до впливу на законодавців.

1.2 Особливості лобіювання

Лобісти, які відповідають за зв'язки організації з органами державної влади, головним чином відстежують і зважують той вплив, який можуть мати обговорювані законопроекти у разі їх затвердження на життєдіяльність цієї організації.

Як правило, працюючи в головному столичному офісі, лобісти, які відповідають за зв'язки із законодавчими органами державної влади, мають на меті кілька загальних цілей:

1. Поліпшують відносини з відповідальними працівниками державних установ та організацій.

2. Слідкують за роботою законодавчих і виконавчих органів, міністерств і відомств в тих сферах і з тих питань, які впливають на життя людей певного виборчого округу.

3. Активізують участь виборців у справах державного управління на всіх рівнях.

4. Впливають на законодавство, яке зачіпає економічні інтереси виборців певної місцевості і розташованих там підприємств.

5. Заздалегідь повідомляють законодавців і досягають розуміння з їх боку особливостей роботи організацій, які діють у певному виборчому окрузі.

По суті, виконуючи роль довіреного захисника інтересів організацій і груп громадськості та надійного джерела інформації про певне коло питань, лобіст має справу з інформуванням інших людей (у даному разі мається на увазі громадськість державних органів) із метою переконати їх зайняти правильну позицію, прийняти-потрібне йому рішення.

Лобісти в багатьох випадках досягають успіху або ж зазнають поразки залежно від того, якою мірою вони володіють загальними методами науки і мистецтва паблік рілейшнз: здібностями налагодити особисті добрі стосунки з об'єктами впливу та подати переконливу інформацію, з одного боку, законодавцям і державним посадовцям, а з іншого, - рядовим виборцям і заінтересованим громадянам. Але на додаток до таких ПР-здібностей лобістам потрібні ще й всебічні знання з питань державного управління, законотворчого процесу, соціальної політики, формування громадської думки [1, с. 118].

Організація, заінтересована у зв'язках з органами державної влади, їх чиновниками, як правило, наймає висококваліфікованих фахівців, перед якими, звичайно ж, ставиться завдання впливати на законотворчий процес. Щоб виконувати таку роботу, напевне, не завжди потрібно офіційно реєструватися лобістом. Звернутися до члена парламенту, посадових осіб із того або іншого питання законодавства чи управлінського розпорядження може кожна особа чи організація демократичного суспільства.

Але на відміну від тих, хто випадково або лише час від часу використовує таку формальну можливість, лобіст-професіонал швидше завойовує довіру та повагу до себе (до своєї організації) з боку законодавця. Справа в тому, що для підготовки й аналізу законопроектів, спілкування із законодавцем і переконання його в цих питаннях лобіст має бути переважно юристом за фахом, користуватися авторитетом і мати добре налагоджені особисті зв'язки на столичному рівні. Не випадково офіційні лобістські посади найчастіше займають досвідчені політики, колишні працівники адміністрації Президента, сенатори та конгресмени, як тільки закінчується строк їх повноважень.

Нерідко трапляються випадки, коли досвідчені лобісти переходять на державну службу, а потім використовують свою офіційну посаду, щоб надавати підтримку колишнім клієнтам. Буває й навпаки, коли державні службовці залишають високі посади і стають лобістами.

Наприклад, Говард Пастер, радник колишнього Президента США Б. Клінтона, став головою «Хілл енд Ноултон» - однієї з наймогутніших фірм паблік рілейшнз США. І хоч нічого не було поганого в тому, що Пастер перейшов на нову, більш високооплачувану посаду, однак галас навколо його нового призначення зайвий раз оголив гостру проблему взаємовідносин між професіональними лобістами і тими, кого вони лобіюють [3, с. 57].

У загальному вигляді суть роботи лобіста фактично полягає в тому, щоб інформувати і переконувати інших (законодавців, тих, хто приймає рішення). Безумовно, для цього одних контактів замало. Адже лобістові насамперед потрібно володіти конкретною інформацією, що зацікавила б конкретного законодавця. Крім того, така інформація та загальні ідеї щодо майбутнього законодавства мають бути викладені законодавцеві завчасно, ще до того, як з'явиться законопроект.

Досвідчені лобісти та законодавці доходять спільної думки, що питання своєчасності та повноти інформації - особливо важливі у процесі законотворення і впливу на нього. Зрозуміло, що специфіка діяльності того чи іншого лобіста залежить від напрямку законодавства, на яке він збирається впливати, та від характеру організації, яку він представляє.

Але незалежно від цього всім лобістам у більшості випадків доводиться так або інакше виконувати таку роботу:

1. Збирати факти. Державне управління - це нескінченна кількість конкретних фактів, статистичних даних, економічних показників, думок і рішень, про які потрібно знати і в яких потрібно розбиратися.

2. Інтерпретувати управлінські акції. Ключова функція лобіста в тому, щоб інтерпретувати керівництву організації значення управлінських акцій і потенціальні наслідки законодавчих актів, що мають бути прийняті. Лобісти часто прогнозують, що може відбутися у сфері законодавства, та рекомендують заходи щодо запобігання можливим небажаним наслідкам.

3. Інтерпретувати дії організації. Під час щоденних контактів із членами парламенту і їхніми помічниками лобіст повідомляє їм думку організацій і конкретних груп громадськості щодо законодавства. Лобіст має добре розумітися у справах клієнта і відношенні організацій до акцій державного управління.

4. Захищати позиції організації. Крім надання окремих фактів, лобіст від імені клієнта захищає його інтереси, тобто переконує законодавця в необхідності підтримки або протидії щодо певного законопроекту [4, с. 83].

5. Слугувати трампліном для пабліситі. Більшість новин у країні народжуються у столиці. Вони є базовими для сотень журналістів і репортерів із різних засобів масової інформації. Зосередження засобів інформації у столиці - ідеальний трамплін для розгортання кампанії пабліситі на користь організації, яку представляє лобіст.

6. Сприяти збуту продукції. Держава є одним із найбільших замовників продукції або послуг. Лобіст часто є сполучною ланкою, через яку здійснюються торгові операції. Лобіст, який має дружні відносини з державними посадовцями, може бути каналом, що з'єднує державні установи та компанію або організацію.

2 Технології лобіювання і їх особливості

2.1 Безпосереднє лобіювання

Безпосереднє лобіювання - перша, серцевинна складова діяльності лобіста. Він контактує із законодавцями, які можуть підтримати або «завалити» законопроект чи запропоновану постанову. Безпосереднє лобіювання - це процес прямого захисту інтересів організації, яку представляє лобіст, від тиску на законодавців.

Таке спілкування із законодавцями передбачає надання їм офіційних даних про організацію-клієнта, її інтереси і наслідки, що можуть виникнути в тій сфері, - де вона діє, якщо буде прийнято або не прийнято певний закон чи постанову. Серед законодавців, з якими безпосередньо контактує лобіст, на особливу увагу заслуговує представник виборчого округу, де розташована організація, інтереси якої захищає лобіст. Адже це саме та територія, де мешкають і працюють виборці, які обрали даного сенатора, конгресмена (депутата). Захищаючи інтереси організації, лобіст захищає й інтереси виборців [6, с. 90].

Лобіст повинен особисто знати представника своїх виборців, постійно з ним спілкуватися, допомагати йому, надавати додаткову інформацію про стан справ у його окрузі. Це зовсім не означає, що лобіст не повинен безпосередньо й активно спілкуватися з іншими законодавцями. Чим більше він буде знати їх особисто, чим міцніші ділові відносини матиме з ними, чим ширше буде володіти інформацією про справи в їх виборчих округах, про тих, хто їх активно там підтримує або, навпаки, критикує, тим більше шансів на успіх у процесі лобіювання.

Не слід забувати, що серед цих законодавців можуть бути досить впливові люди, скажімо голови постійних комісій або підкомісій законодавчого органу, які за профілем зобов'язані розглядати законопроект, що цікавить лобіста.

У процесі безпосереднього спілкування з законодавцями лобіст має досягти їхнього доброзичливого ставлення, з одного боку, до своєї організації-клієнта як до важливого і соціальне відповідального інституту, а з іншого, і до себе особисто як авторитетного і повноправного її представника.

З цією метою багато лобістів і тих, кого вони представляють, використовують міжсесійний період, коли законодавці менше завантажені, для організації різноманітних заходів. До участі в них запрошуються сенатори, конгресмени, які за допомогою засобів інформації, які висвітлюють ці заходи, можуть отримати бажане для себе пабліситі.

Крім того, у процесі безпосереднього контакту із законодавцями лобіст прагне не лише зацікавити їх позицією, яку обстоює його організація, а й продемонструвати соціальну вагу даної позиції, потенційний інтерес до неї виборців або наслідки, які можуть мати пропозиції законодавчого характеру. Це також важлива обставина, адже законодавцю надається шанс отримати гарну пресу, якщо він стане на бік інтересів організації, що «робить добру справу». Саме ці два аспекти - мати сприятливе пабліситі та відгукнутися на нагальні потреби виборців - найбільше цікавлять кожного законодавця, особливо тоді, коли він планує бути переобраним на наступний строк [5, с. 78].

Мотивація законодавців завжди повинна бути в центрі уваги лобіста під час подачі ним справи свого клієнта. Але, крім подачі матеріалів, що зачіпають інтереси як законодавців, так і виборців, лобіст, як правило, повинен запропонувати членові законодавчого органу ще й підготовлений текст проекту закону або постанови, де б ураховувалася точка зору організації-клієнта.

І, нарешті, лобіст може передати законодавцю авторитетні заяви або свідчення, які звичайно додаються до запропонованого законопроекту і зачитуються під час слухань у парламенті. Лобіст як досвідчений фахівець часто сам готує такі документи на основі матеріалів, переданих йому керівництвом організації-клієнта та інших установ, що професійно володіють колом обговорюваних питань.

Безпосереднє лобіювання часто набуває більш прихованої форми порівняно з обміном інформацією в офіційній обстановці. Сюди здебільшого відноситься надання гостинності законодавцю або посадовій особі. Давно вже минули ті часи, коли їм дарували норкові шуби, організовували прогулянки на розкішних яхтах, мисливські полювання у вихідні дні.

Крім жорсткого законодавства, посадовці сьогодні особливо побоюються всюдисущих журналістів, які постійно «полюють» за протиправними вчинками людей вищого світу. Та все ж гостинність і досі відіграє важливу роль у лобіюванні. Законодавці та державні чиновники часто відгукуються на запрошення відвідати громадські заходи, спонсоровані впливовими корпораціями, громадськими організаціями та різного ґатунку фундаціями. Такі зібрання мають добру пресу, створюють невимушену атмосферу, сприятливу для обговорення громадських і ділових справ [6, с. 93].

2.2 Опосередковане лобіювання

Опосередковане лобіювання ще називають місцевим (на рівні «коріння трави»), - є другою серцевинною складовою діяльності лобістів. По суті, це лобіювання знизу за допомогою організації різних масових кампаній, мобілізації громадськості за межами столиці на підтримку певного акта органів державної влади або на протидію йому.

Мета полягає в тому, щоб впливати на громадську думку та, активізувавши виборців, посилити тиск на законодавців. У багатьох випадках лобіювання знизу поєднує безпосередні форми лобіювання з силою масових політичних рухів. Діяльність лобіста на місцевому рівні включає: роботу з центральними та місцевими засобами інформації; особисте спілкування та роботу з місцевими організаціями громадськості; диригування кампаніями звернення (надсилання листів та іншої кореспонденції) до законодавців, державних чиновників із метою справити вплив виборців на них.

Працюючи із засобами масової інформації різного рівня, лобіст за їх допомогою поширює точку зору організації-клієнта, превалюючу громадську думку виборців, демонструючи злободенність і загальну громадянську значущість порушуваного питання. До таких акцій він, як правило, вдається тоді, коли законодавець, який представляє виборчий округ, протидіє позиції клієнта або залишається нейтральним до неї і тим самим діє не в інтересах виборців.

Використовуючи всі можливі канали масової інформації, лобіст звертає увагу громадськості на дії обраного законодавця, інформує її про те, як він голосує в парламенті з конкретного кола питань і як така його позиція може завадити інтересам населення виборчого округу. Тут, правда, дуже важливо не перестаратися. У деяких випадках атаковані в такий спосіб законодавці теж можуть скористатися засобами масової інформації і з успіхом подати себе жертвами «жирних котів-лобістів» [4, с. 85].

Ефективним напрямком активного лобіювання знизу є використання різноманітних форм особистого спілкування на місцевому рівні. До таких форм належать запрошення законодавців на зустрічі з ключовими лідерами громадської думки на місцях, на конференції чи зібрання громадськості, що організовуються у виборчому окрузі, де з експертними повідомленнями виступають авторитетні представники населення.

Під час таких заходів запрошеним законодавцям надається можливість особисто звернутися до присутніх, поділитися думками, обґрунтувати свою позицію. На додаток до цього особисте спілкування може відбуватися й у вигляді неформальних зустрічей із невеликими групами людей і розмов «віч-на-віч».

Організовуючи їх, лобіст дає можливість керівництву організації-клієнта зустрітися з ключовими посадовцями. Це можуть бути спільні сніданки, зустрічі з видавцями газет, невеликими групами лідерів місцевої громади, куди запрошуються і законодавці, і керівники зацікавлених організацій. Розмови між ними віч-на-віч можуть бути доповнені інтерв'ю, зустрічами з ключовими громадськими діячами, керівниками партійних організацій, профспілок та інших громадських формувань. Одним словом, організація лобістом міжособистісного спілкування у вигляді промов, зустрічей із невеликими групами людей або розмови віч-на-віч, як правило, стають надзвичайно важливою формою лобістської активності на місцевому рівні. Нарешті, лобістська діяльність на місцевому рівні досягає своєї кульмінації у вигляді диригування кампанією масової відправки поштової кореспонденції законодавцям та установам столичного рівня [5, с. 79].

Мобілізуючи виборців, не тільки лобісти, а й партійні організації, ініціативні групи у такий спосіб, обминаючи бюрократичну машину, доводять до відома законодавців і вищих посадовців загальний настрій громадськості. Сучасна техніка комунікації, особливо електронні програми масової підготовки персоніфікованих листів і високоякісна друкарська техніка, зробили можливою розробку програм прямого зв'язку з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади. Усе це допомагає в разі потреби організувати «ріки» поштових надходжень, телефонних дзвінків і масових візитів виборців до законодавців і чиновників. Таке лобіювання сформувалось у вигляді «тиску знизу», залучення широкої громадськості до політичного процесу. Громадськість у такий спосіб часто домагається значних поступок із боку держави.

Прикладом однієї з таких кампаній може бути масова коаліція американської громадськості в низах, яка змусила Президента США Б. Клінтона відмовитися в 1993 році від введення податку на використання енергоносіїв. Виборці у всіх штатах країни, представники різних груп населення, стурбовані зростанням цін на енергоносії, писали своїм представникам у Конгресі США і вимагали від них посилити тиск на Білий дім. Нарешті, Президент США Б. Клінтон був змушений поступитися.

Отже, із двох наведених вище технологій лобіювання - безпосереднього та опосередкованого - найбільшу ефективність продемонструвала діяльність на місцевому рівні (лобіювання знизу). Акції на рівні «коріння трави» у поєднанні з пресою, міжособистісним спілкуванням і кампаніями прямого надсилання пошти можуть безпомилково довести до відома законодавців і державних чиновників волю електорату [3, с. 59].

3 Народна законодавча ініціатива

Інститутом безпосередньої демократії є народна законодавча ініціатива. У даний час цей інститут передбачається на національному рівні на Філіппінах, а на регіональному - в Італії, США та у Швейцарії.

Народна законодавча ініціатива - це право певної групи виборців запропонувати проект закону, який підлягає обов'язковому розгляду парламентом. Звичайно, парламент має право прийняти будь-яку ухвалу: погодитися з ним, внести до нього поправки або відхилити його. Законодавство встановлює, що для внесення проекту закону потрібно зібрати певну кількість підписів (у Швейцарії - 50 тис. підписів, в Іспанії - 500 тис., у Бразилії - 1 % від загальної кількості виборців, у Колумбії - 5 %).

Безумовно, найчастіше використовується цей інститут у Швейцарії. Так, за період з 1891 по 1994 р. на федеральному рівні представлено 198 народних ініціатив; з них 64 були відкликані, а по 116 проведено голосування, в результаті чого 12 ініціатив були схвалені і 104 - відхилені.

Народна законодавча ініціатива застосовується рідко і є малоефективною. Так, в Італії з 1947 р. у такому порядку був прийнятий тільки один закон.

Список використаних джерел