Предмет, метод і структура політології

РЕФЕРАТ

Тема: Предмет, метод і структура політології

Зміст

1. Політика як соціальне явище

2. Політологія як наука

3. Методи і функції політології

1. Політика як соціальне явище

"Політика" є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.

Неоднозначність побутових уявлень про політику пов'язана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення; прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї; участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності; наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення; прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.

Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичерпують багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них. Узагальнюючи вищезазначені іпостасі політики, можна запропонувати її наступне визначення.

Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:

-- за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);

-- за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

-- за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);

-- за носіями й суб'єктами (політика держави, партії, руху, особи);

-- за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова).

Політика має складну структуру. Найчастіше виокремлюють у ній три головні елементи:

1. Політичні відносини та політична діяльність (відображають стійкий характер взаємодії суспільних груп між собою та з інститутами влади).

2. Політична свідомість (свідчить про принципову залежність політичного життя від свідомого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів).

3. Політична організація (характеризує роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів). Охоплює такі елементи: сукупність органів законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; партійні та громадсько-політичні інститути; групи тиску; громадські організації та рухи тощо.

-- примус в інтересах окремих верств населення або суспільства загалом;

-- інтеграція різних верств населення шляхом підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

-- соціалізація особистості (залучення її до складного світу суспільних відносин);

-- забезпечення послідовності та інноваційності (оновлюваності) соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої людини.

Функції політики засвідчують її всеосяжний характер, неперервний вплив на суспільство й неперехідне значення для врегулювання суспільних відносин. Політика тісно пов'язана з різними сферами суспільного життя: економікою, мораллю, правом, релігією, культурою, екологією тощо.

У політології виокремлюють (здебільшого на загальнодержавному рівні) такі функції політики:

-- задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;

-- раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

-- оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

-- гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

-- демократизм і моральність у здійсненні політики;

-- громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

-- конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

-- рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

-- спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

-- етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

-- відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

-- реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.

Перехід до чесної та гуманної політики є складним і тривалим процесом, тісно пов'язаним із корінними змінами у свідомості мас. Особливо це стосується тих країн, які перебувають на стадії переходу від тоталітаризму до демократії, від закритих до відкритих суспільств.

Основними детермінантами або рушіями політики є стан економічної бази суспільства, розвинутість його соціальної структури, політична свідомість, політична культура.

2. Політологія як наука

Політологія (грец. politika-- державні й суспільні справи і logos-- слово, поняття, вчення) -- наука, об'єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

Як відносно самостійна галузь знань вона сягає своїми витоками сивої давнини, її розвиток тісно пов'язаний з розвитком філософських знань. Оскільки політика була інтегрована в суспільне буття, філософія як універсальна наука супроводжувала людину все життя, здійснюючи пошук оптимального політичного ладу. Знання про політику, які сформувала антична філософська думка, стали основою політичної філософії наступних епох, незважаючи на відмінність їх емпіричного матеріалу, особливості історичного часу, розмаїття суспільно-політичних традицій у різних країн та народів.

Нітрохи не модернізуючи античну думку, політична філософія сприйняла політику як суспільне явище, що і є сутністю, провідним началом спільного життя людей, організованого державою. Античні мислителі започаткували вивчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі політичні, соціальні, моральні цінності, як свобода, право, справедливість, добро та ін. У новітні часи розвивались узагальнюючі, універсальні концепції політики і влади, які отримали політичне, гуманістичне, фундаментально-соціологічне та економічне обґрунтування.

Розвиток соціально-орієнтованого філософського знання триває дві з половиною тисячі років, однак ще на початку XX ст. статус політичної філософії, як і політології, не був остаточно визначений. Упродовж XX століття поняття політичної філософії та політології цілком прижилися, а в 50--60-х роках настав "бум" політико-філософських та політологічних досліджень. В останні десятиліття розширилися функції політичної філософії, сформувалися методи, структура філософського знання, окреслилося їхнє розмежування з наукою про політику.

Політична філософія разом з іншими філософськими дисциплінами досліджує сутнісні засади політики в різноманітних виявах, її причини і наслідки, прагне їх виявити, усвідомити, пояснити. Філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розумінням змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Політична філософія і політологія черпають матеріал з одного емпіричного джерела, але вивчають його різними засобами і на різних рівнях. Філософія, на відміну від політичної науки, не звертається до практики безпосередньо. Політичні явища й процеси з урахуванням їх місця і ролі як соціального цілого вивчає політологія.

У пізнанні політичного життя істотна роль належить політичній історії (вивчення і фіксація політичного життя, особливостей його функціонування та розвитку в окремих країнах, з'ясування причинних зв'язків політичних явищ та ін.). Відомі французькі політологи Ж.-П. Кот і Ж. Муньє називають політичну теорію "кровною дочкою історії та права". Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя.

Особливого значення у вивченні політичного життя суспільства набуває політична економія. Дехто з учених вважає, що нова політична економія повинна стати основою сучасного напряму в дослідженні політики. Це загалом спірне судження не позбавлене раціональної основи, оскільки без політичної економії не можна зрозуміти природи соціальних суб'єктів, громадянського суспільства. До того ж розвиток різних форм власності, який веде до подальшої диференціації соціальних і політичних інтересів у суспільстві, істотно впливає на характер політичної діяльності, формування наукових уявлень про неї.

Соціологія політики як суспільна наука вивчає соціальні інститути, організації як засоби діяльності соціальних суб'єктів, а отже, закономірно, що політологія використовує результати й методи соціологічного пізнання, характеристики різних соціальних груп. Щодо питання про співвідношення політології та соціології політики існують різні підходи. Деякі вчені розглядають соціологію політики як галузь науки на межі соціології та політології (С. Липсет, Р. Беспотис), вважаючи, що вона, на відміну від політології, досліджує вплив суспільства на державу, суспільного ладу на політику. Інші (В. Іванов, В. Пазенок) вказують, що соціологія політики дає уявлення про те, як певні соціальні зрушення позначаються на функціонуванні політичної системи. Інші вчені, зокрема Ж. Тощенко, ототожнюють політологію і соціологію політики як найбільш загальні науки про політику.

У вивченні політичного життя суспільства важлива роль належить юридичній науці як системі знань про державу і право, про об'єктивні закономірності їх виникнення і розвитку. Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політичний режим тощо).

Незважаючи на те, що науки про суспільство висвітлюють різні аспекти політичного життя, демократичний суспільний розвиток виявив потребу в науці, яка б критично осмислювала існуючі політичні системи, режими, механізми реалізації політичної влади, участь соціальних спільнот у політичному процесі, політичні ситуації тощо.

Предмет політології

Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку "про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу", тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов'язкова, хоч і спирається на примус. В американській енциклопедії політологію визначено як науку про характер і функції держави й уряду, через які держава здійснює владу. Вчені з пострадянських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв'язків соціальних суб'єктів з політичною владою, боротьбу за політичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо.

Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структури, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. Тощенко, В. Бабкін). Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.

Об'єктом політології є політичне життя суспільства, його прояви, тенденції та закономірності. Однак політика є одночасно об'єктом вивчення багатьох гуманітарних наук: філософії, соціології, правознавства,, історії, психології. Отже, визначення суті науки тільки за об'єктом дослідження є недостатнім. Адже кожна наука відрізняється від іншої саме своїм предметом дослідження. Специфіка політології як науки полягає в тому, що вона спеціально досліджує політичне життя як цілісний об'єкт, а за головний предмет бере групу внутрішніх, специфічних закономірностей владних відносин.

Звичайно, предмет політології в міру збагачення політичного досвіду ускладнюється, конкретизується і сьогодні охоплює такі основні проблеми:

- владу і владні відносини у суспільстві;

- політичні системи та її елементи;

- політичну поведінку;

- політичне лідерство;

- політичну культуру і політичну свідомість;

- світовий політичний процес.

Слід розрізняти політологію як власне політичну науку і політологію як навчальну дисципліну. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмету, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретичного та прикладного матеріалу.

У структурному плані політологія як наука включає в себе дві сторони:

1) теоретичну (фундаментальну), яка покликана досліджувати політичне буття, виробляти наукові концепції розвитку суспільства;

2) практичну (прагматичну), яка має прикладне значення пов'язане з регулюванням, зміною і вдосконаленням політичних відносин, надання їм оптимального характеру.

Отже, те чи інше політологічне знання сприяє розв'язанню певного типу політичних проблем.

Принципово іншою є структура політології як навчальної дисципліни. Вона (структура) визначається змістом практично-політичних знань, яких потребує особа, виступаючи учасником суспільно-політичного життя. До основних компонентів структури курсу політології належать:

- теорія політики;

- історія політичних вчень;

- теорія політичних систем та їх елементів (держави, партії);

- теорія управління соціально-політичними процесами;

- теорія міжнародних відносин.

Як навчальна дисципліна політологія покликана дати студентам уявлення про політичне життя, закономірності його розвитку; систему знань про сучасні політичні інститути; про права свободи та обов'язки громадян; місце і значення політичних систем у житті держави і громадянського суспільства; розуміння сенсу та основних напрямів розвитку світового політичного процесу, місця і ролі України в сучасному світі; навички політичної культури і вміння застосовувати знання у професійній і громадянській діяльності.

3. Методи, категорії та функції політології

Характеристика політології як науки не вичерпується визначенням її предмета та структури, вона включає і визначення її методологічної основи. Адже теоретичні і прикладні досягнення будь-якої науки значною мірою залежать від того інструментарію, який вона використовує при дослідженні об'єктивної реальності.

Метод політології - це властивий їй спосіб вивчення політичної дійсності, шлях одержання необхідної інформації про політичні явища, зумовлені характером цієї науки та її місцем у системі знань про суспільство. Як наука, що має інтегральний характер, політологія використовує практично всі методи соціальних наук. Серед загальнонаукових виділяють метод конкретно-історичного підходу до вивчення політичних явищ і політичних процесів. Суть його полягає в тому, що політичні явища повинні бути дослідженні у розвитку, у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем та іншими системами.

Істотне значення у політологічних дослідженнях має системний метод, який дає змогу глибше пізнати суть політичних явищ, цілісність об'єктивного світу, взаємодію системи із середовищем, визначити елементи досліджуваних явищ (політичні інститути, норми), специфіку їх змісту та функціонального призначення, характер інтегральних міжсистемних зв'язків. Призначення і функції окремих частин можуть бути осмисленні тільки у світлі цілісного уявлення про систему.

Біхевіористський метод (від анг. behaviour - поведінка) ґрунтується на дослідженнях поведінки як окремих індивідів, так і соціальних груп і створюваних ними організацій. Він дозволяє врахувати особистісний характер політичної діяльності, її мотиви та орієнтації.

До спеціальних методів дослідження політики належить кількісний, який пов'язаний з одержанням первісної інформації про політичні факти. Тому він передбачає використання статистичних даних, аналіз документів, анкетне опитування, лабораторні дослідження, експерименти тощо.

Необхідним атрибутом ефективного дослідження політичного життя суспільства є також порівняльний метод. Це зумовлено тим, що він забезпечує звільнення від етноцентризму і сприяє запозиченню багатоманітного соціально-політичного досвіду інших країн для побудови оптимальних моделей політичної організації суспільства.

Вибір конкретних методів залежить від якості досліджуваних явищ, а також від тих основних завдань, які ставить перед собою дослідник.

Політологія як наука оперує певним набором категорій, тобто таких фундаментальних понять, котрі характеризують найбільш закономірні, суттєві зв'язки й відносини в державно-організованому суспільстві. Разом з тим категорії є важливим інструментарієм пізнання політики.

Окремі категорії політології набули статусу центральних, навколо яких концентрується відповідна проблематика, а також інші категорії. До них належать такі категорії як політична влада, демократія, свобода, авторитет, політична система тощо. Ці категорії розроблялися протягом усієї історії становлення політичної науки, збагачувалися новим змістом. У загальному вигляді категорії політології можна поділити на три види:

1) структурні (наприклад, політична організація);

2) функціональні (наприклад, політична діяльність, політичний процес);

3) категорії розвитку (наприклад, політичне рішення).

Сьогодні проблема полягає в тому, щоб через категорії осмислити сучасні реалії політичного життя, усвідомити необхідні зв'язки і дати багатий емпіричний матеріал для дальшого розвитку теорії політики.

Характер політології як науки найбільш повно виявляється в її функціях. Аналізуючи їх, зазначимо, що політологія належить до таких суспільних наук, які за своїм змістом та висновками надзвичайно впливають на розвиток суспільних процесів, гальмуючи або прискорюючи їх. Ось чому політологія завжди була і є в полі зору офіційних владних структур, які так чи інакше намагаються її контролювати та використати в своїх інтересах. Однак політологія як наука має свою відносну автономність і не може виступати апологетом влади.

Основними функціями політології є: описова, пояснювальна, прогностична та інструментальна.

Описова та пояснювальна функції політології передбачають .оцінку політичних явищ та процесів з позицій інтересів людей, їх зміст полягає в тому, щоб накопичити знання з проблем політики, систематизувати і аналізувати їх, а також сформулювати нову об'єктивну картину політичних відносин у державно-організованому суспільстві. Оскільки кінцевою метою політичної науки є не здобуття знань, а їхнє практичне застосування, то важливою функцією політології є інструментальна. Вона покликана розробити на основі теоретичного та емпіричного матеріалу практичні рекомендації з різних аспектів управлінської діяльності, спрямовані на регулювання, зміну і вдосконалення суспільних відносин. При цьому важливе практичне значення мають політологічні прогнози стосовно найближчого і віддаленого майбутнього. Тому не менш значущою є і прогностична функція політології, яка передбачає формування політичних прогнозів щодо подальшого розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки.

Політологія в цих функціях презентує себе як сукупність теоретичної та прикладної політології, які існують у нерозривній єдності та служать реалізації як пізнавальних, так і практичних завдань.