Партія "Християнський демократичний союз" та її місце в процесі об’єднання Німеччини

Партія “Християнський демократичний союз” та її місце в процесі об'єднання Німеччини

Ольга Покотило,

кандидат історичних наук, доцент кафедри політичної історії

Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

У даній статті розглянуто діяльність ХДС в період об'єднання НДР та ФРН. Звернуто увагу на участь партії в перших демократичних виборах 18 березня 1990 року в НДР, на позицію партії щодо визначення шляхів, форм та умов досягнення німецької єдності. Також розглянуто ставлення партії до вирішення зовнішніх аспектів об'єднання Німеччини.

Ключові слова: Німеччина, Німецька Демократична Республіка (НДР), Федеративна Республіка Німеччини (ФРН), об'єднання Німеччини, революція 1989 року в НДР, Християнський демократичний союз (ХДС).

Формування нових партій і політичних рухів належить до важливих результатів революції 1989 р. у Східній Німеччині. Паралельно було оновлено партії «Демократичного блоку» НДР (Ліберально-демократичну партію Німеччини (ЛДПН), Національно-демократичну партію Німеччини (НДПН), Християнсько-демократичний союз (ХДС), Демократичну селянську партію Німеччини (ДСПН), Соціал-єдину партію Німеччини (СЄПН)), які набули нового змістовного профілю, організаційної структури та змінили своїх керівників. Їхня діяльність мала великий вплив на внутрішній розвиток процесу німецької єдності. На сьогоднішній день об'єднана Німеччина є однією із провідних та найбільш впливових країн світу на міжнародній арені. На цьому фоні актуальним як у суспільно-політичному, так і в науковому вимірах є дослідження діяльності партії ХДС як керівної політичної сили сучасної Німеччини.

Аналізуючи праці вітчизняних науковців А. І. Кудряченка, А. І. Горбатчука, І. І. Харченка, Я. О. Чорногора [1], присвячені історії НДР та ФРН протягом 1989-1990 рр., слід відмітити, що питання про діяльність ХДС протягом 1990 р. в українській історіографії не достатньо висвітлено. А. І. Кудряченко, А. І. Горбатчук та І. І. Харченко у своїх працях звертають увагу на відносини між НДР та ФРН і характеристику самого процесу об'єднання Німеччини. Я. О. Чорногор у своїх наукових дослідженнях головним чином приділяє увагу історії розвитку партії „Зелених”. Мета даного дослідження - охарактеризувати діяльність ХДС протягом 1990 р., під час процесу об'єднання Німеччини, а також проаналізувати позицію партії щодо визначення шляхів, форм та умов досягнення німецької єдності.

Розвиток східної ХДС від блокової партії до самостійної політичної сили проходив досить швидко. У перші роки свого існування партія мала великі непорозуміння з СЄПН. Після усунення свого першого голови Андреса Гермеса і пізніше Якоба Кайзера з посади ХДС, як і інші блокові партії, підтримувала політику СЄПН. Наприкінці листопада 1989 р. її голова був замінений, а сама партія була готова до змін. У порівнянні з колишніми блоковими партіями внутрішньопартійний процес ХДС відбувався швидше. Коли панування СЄПН перебувало в стані розпаду, блокові партії продовжували діяти самостійно. У той час, як у листопаді 1989 р. ЛДПН і ХДС намагалися чітко визначити свою політику у зв'язку з революційними подіями, ДСПН і НДПН свого ставлення в той час не висловлювали. Коли керівну роль СЄПН було скасовано, союз між марксистсько-ленінською партією та партіями «Демократичного блоку» також формально розпався. Вийшовши з блоку, 28 листопада 1989 р. всі партії змінили своє керівництво (лише Манфред Герлах залишався головою ЛДПН до лютого 1990 р.). Усі ці партії прагнули нових програмних орієнтацій, тому під час виборів до Народної палати вони постали в новому вигляді. Дивовижно, як за короткий час, щоправда, поки що тільки зовнішньо, вони наблизились до партій західного типу [2, s. 274].

У момент гострої кризи в середині січня 1990 р. голова партії Лотар де Мезьєр наполіг на тому, щоб партія не виходила з уряду. Через 10 днів, 25 січня, правління ХДС відкликало своїх міністрів із уряду для того, щоб розпочати переговори з новими партіями та групами з метою включення їх представників до складу уряду. У той же час було вирішено, що міністри від ХДС будуть тимчасово виконувати свої обов`язки до 9 лютого 1990 року [3, s. 144].

Протягом третього етапу революції 1989 р. у НДР, який почався наприкінці січня 1990 р. і тривав до 18 березня 1990 р. та характеризувався виникненням нових партій, рухів та виборчих союзів, на першому плані політичної дискусії стояли німецьке та соціальне питання. Серед населення НДР зростала тривога з приводу достатнього функціонування економіки та збереження соціальної захищеності. Попередню державно-політичну систему було зруйновано. З прийняттям рішення про призначення виборів на 18 березня 1990 р. та виборів в органи місцевого самоврядування на 6 травня 1990 р., було створено всі передумови для продовження процесу демократичного оновлення суспільства.

2 січня 1990 р. голова уряду Ганс Модров запросив представників Круглого столу на засідання Ради міністрів для обговорення шляхів подальшої спільної роботи. Круглий стіл розпочав свою роботу ще 7 грудня 1989 р. для того, щоб усі політичні сили НДР отримали можливість на рівноправній основі брати участь у вирішенні принципових питань щодо оновлення суспільства. При цьому Г. Модров відзначив, що уряд шукає порад та підтримки в політичних сил і, якщо вони не зможуть створити разом клімату взаємної поваги, то не буде створено умов для проведення вільних та демократичних виборів [4, s. 13].

28 січня 1990 р. відбулося спільне засідання представників Круглого столу та уряду Г. Модрова. Насамперед, мова йшла про ситуацію, яка склалася на той час у країні. Політичні сили розуміли, що без спільних зусиль неможливо зберегти стабільність у НДР.

На початку січня 1990 року склалася ситуація, при якій процес об'єднання не потрібно було більше затягувати. Об'єднання НДР та ФРН не вичерпувалося проблемою досягнення спільної державності. Цей процес передбачав важливі аспекти міжнародних відносин: визначення воєнно-політичного статусу об'єднаної Німеччини, стратегічні відносини між Заходом та Сходом, забезпечення західноєвропейської інтеграції та миру, перспектив розвитку загальноєвропейського процесу. Майже всі політичні сили НДР, включаючи ХДС, погодилися з тим, що об'єднання Німеччини повинно відбуватися в рамках загальноєвропейського процесу.

30 січня 1990 р. міністром закордонних справ ФРН Г.-Д. Геншером під час перебування в Парижі було запропоновано план урегулювання зовнішніх аспектів німецької проблеми. Цей план отримав назву «План Геншера». У його основі знаходилася концепція модифікованого статусу Німеччини в рамках членства в НАТО. Держави-переможці - Великобританія, Франція, СРСР, США змушені були шукати шлях щодо вирішення зовнішніх аспектів німецької єдності, яким і стали упорядковані переговори за формулою «2 + 4». Формула «2 + 4» означала: ФРН, НДР + США, СРСР, Великобританія, Франція.

Міністри закордонних справ Великобританії, Франції, СРСР, США, ФРН і НДР 13 лютого 1990 року на конференції з питань відкритого неба в Оттаві домовились обговорити зовнішні аспекти встановлення німецької єдності та питання безпеки сусідніх держав. Також на зустрічі Г. Коля з М. С. Горбачовим у Москві останній відзначив, і канцлер з ним погодився, що «… зараз між СРСР, ФРН і НДР немає розбіжностей з приводу того, що питання про єдність німецької нації повинні вирішувати самі німці й самостійно визначати …якими темпами й на яких умовах вони будуть цю єдність реалізовувати [5, с. 1]».

Після того як 28 січня 1990 р. було визначено основні напрями подальшого розвитку країни, 5 лютого Модров зробив урядову заяву перед Народною палатою з пропозицією розширити склад уряду на вісім міністерських постів та об'єднати в ньому тим самим представників тринадцяти партій та рухів. Основні причини такого рішення полягали у відсутності необхідної довіри до уряду НДР з боку населення та гостра критика на його адресу. Становище ускладнювалося ще й тим, що продовжувався потік біженців на Захід - тих людей, які не вірили в продовження політики демократичних змін у НДР. Відбувався масовий від'їзд кваліфікованої робочої сили до ФРН. Як результат, під загрозою знаходилися виробничі програми, а це дуже негативно відображалося на умовах життя громадян НДР. Народна палата підтримала пропозиції Модрова та висловила свою довіру новим міністрам [6, s. 87].

За ті декілька тижнів, які залишалися до виборів 18 березня 1990 р., уряд НДР здійснив велику роботу. На 17-й сесії 20-21 лютого 1990 р., де відбулося друге читання закону про вибори та затвердження порядку проведення виборів, було прийнято рішення про створення виборчої комісії та закон про партії. Представник ХДС Л. де Мезьєр запропонував на цій сесії вивчити конституцію НДР 1949 р. і знову ввести її в дію. Подальший розвиток подій показав, що ХДС не передав підготовлений Круглим столом проект нової конституції навіть на вивчення комітетам Народної палати [7, s. 12].

У цей період для партій НДР важливого значення набувають західнонімецькі партії. Блокові партії розпускають Національний фронт та орієнтуються на партії ФРН. У виборчій боротьбі провідна роль належить західним партіям.

Погляди та позиції демонстрантів помітно змінилися в січні-лютому 1990 р. порівняно з осінніми протестами. Початок 1990 р. характеризувався зростаючою хвилею голосів за об'єднання нації. Якщо наприкінці 1989 р. одні демонстранти виступали за оновлену, незалежну НДР, а інші - за об'єднання, то на початку 1990 р. переважна більшість виступала за об'єднання Німеччини.

Вирішальну роль у змінах настроїв населення мала політика уряду ФРН, яка була спрямована на швидке об'єднання двох німецьких держав. Головними учасниками політичних дискусій з питань німецького об'єднання в цей період були громадяни та партії НДР. Відбулися зустрічі між керівниками політичних партій ФРН та НДР. 1 лютого 1990 р. Гельмут Коль, як голова ХДС (ФРН), зустрівся з керівниками консервативних партій НДР де Мезьєром (ХДС), Евелінгом (НСС) та Шнуром (ДП), саме тоді фактично було вирішено питання про створення політичної коаліції для участі в березневих виборах [8, с. 94].

Існуючі в грудні 1989 р. - січні 1990 р. тенденції в розвитку німецько-німецьких відносин свідчили про неминучість державного об'єднання ФРН та НДР, хоча питання про його темпи та шляхи досягнення єдності залишалися ще відкритими. У цих умовах уряду Г. Модрова потрібно було переглянути свою концепцію розвитку відносин між двома німецькими країнами. 1 лютого Ганс Модров представив новий план досягнення єдності Німеччини - «За Німеччину, єдину Вітчизну», у якому він, усупереч своїм попереднім висловлюванням, визнав, що об'єднання двох німецьких держав поступово стає актуальним [9, s. 1].

Перше засідання комісії ФРН та НДР для підготовки економічного союзу відбулося 20 лютого 1990 р., а 27 лютого на засіданні Народної палати НДР представники всіх фракцій підтримали рішення про об'єднання Німеччини. Формально вибір було зроблено. Останнє слово залишалося за громадянами НДР, яке повинно було прозвучати на виборах 18 березня 1990 р.

З початком підготовки до виборів 18 березня 1990 року виникла необхідність визначити та пропонувати чіткі політичні позиції. Політичні сили НДР, передусім ХДС, отримували активну фінансову та особисту підтримку з боку ХДС (ФРН).

Ще на початку січня 1990 р. блокові партії намагалися зміцнити свої позиції за допомогою співпраці з громадськими рухами в уряді національної відповідальності. Паралельно вони посилювали свої контакти із західнонімецькими партіями. Через конструктивну спільну роботу між громадськими рухами та старими блоковими партіями останні намагалися переконати населення НДР в тому, що вони принципово змінилися. У такий спосіб вони хотіли утвердити своє становище, поширювати свої програмні положення серед населення та переконати громадян НДР, що вони гідні бути обраними на виборах 18 березня 1990 р.

20 січня 1990 р. ліберальні, християнські й консервативні опозиційні групи заснували в Лейпцигу Німецький соціальний союз (НСС). Його головою став священник Бруно Менцель. 5 лютого цього ж року між головами де Мезьєром (ХДС), Евелінгом (НСС) та Шнуром (ДП) був укладений виборчий союз «Альянс за Німеччину». Усі три громадські партії залишалися політично незалежними й виставляли свого кандидата на березневих виборах. Г. Коль наголошував, що він особисто із західним ХДС підтримують цей виборчий союз [10, s. 305].

Усього до початку виборів 18 березня 1990 р. було утворено 5 виборчих союзів. Спільне між союзом „Альянс за Німеччину” і Ліберальним союзом було те, що вони були утворені лише під масивним тиском своїх західних партнерів. Обидва складалися з колишніх блокових партій (ХДС та ЛДПН), громадських рухів („Демократичного прориву”) та новоутворених партій (НСС та ВДП). Серед усіх партій НДР, підтриманих Заходом, найбільшу підтримку мала ХДС.

Позиції усіх партій, за винятком ПДС, щодо німецького об'єднання, розходилися в одному: як повинно відбуватися об'єднання Німеччини. «Альянс за Німеччину» закликав швидко, наскільки можливо, об'єднатися на основі статті 23-ї, де говорилося про входження до складу ФРН нових земель без зміни Конституції з визнанням усіх діючих законів ФРН. ХДС у своїх програмних положеннях зазначав, що він хоче об'єднання німецької нації в існуючих кордонах за дотримання інтересів німецьких сусідів, що роззброєння й подолання мілітаристських блоків зробить Німеччину посередником між Сходом і Заходом і стабілізуючим фактором на європейському континенті. Оскільки ХДС - це партія миру, то вона виступає за дружбу з усіма народами й намагається бути корисною у співпраці з іншими демократичними партіями й рухами. Берлін, на думку ХДС, повинен стати столицею об'єднаної Німеччини [11, s. 215].

Спільними в усіх політичних партій, груп та об'єднань були вимоги та прагнення щодо створення в країні нової демократії та концепції правової держави, включаючи правову свободу, повне визнання основних прав, політичного плюралізму партій, організацій та рухів, проведення загальних рівних таємних виборів, наполягання на розробці нової конституції, створенні незалежного Конституційного суду та проведення реформ.

Перші вільні вибори в НДР відбулися при надзвичайній активності виборців. У передвиборчій боротьбі брали участь 24 партії, організації та об'єднання. Взяли участь у виборах більш як 11,5 млн громадян, що складало 93,22 % населення, яке мало право голосу. У результаті виборів консервативний «Альянс за Німеччину» набрав 48,3 % голосів. Вибори 18 березня 1990 р. показали лише очевидне: громадяни прагнуть об'єднання Німеччини. Приваблива ФРН, а також виборчі обіцянки консервативного „Альянсу за Німеччину”, безумовно, підсилили вибір громадян НДР [12, s. 23].

Практично ніхто, включаючи керівництво ХДС, не очікував настільки великої перемоги християнських демократів. Що стосується результатів виборів, то слід виділити як одну із причин перемоги консерваторів відмову виборців від режиму Ульбріхта-Хонеккера. Слід звернути увагу при цьому на те, що зростання впливу християнсько-демократичного руху спостерігалося й у деяких інших країнах Східної Європи. ХДС повною мірою використовував грубі помилки, допущені режимом Хонеккера. Перші вільні вибори 18 березня 1990 року показали, що внутрішньополітичний процес об'єднання набирає швидкості.

Уже через два дні після виборів до Народної палати НДР було розпочато переговори щодо створення коаліційного уряду. Причина його створення полягала в тому, що лише він міг забезпечити в парламенті країни кваліфіковану більшість у дві третини, яка була необхідна для зміни конституції, що відкривало шлях для прийняття валютного, економічного та соціального союзу між двома німецькими державами. У переговорах брали участь представники ХДС, НСС, „Демократичного прориву”, СДП (НДР) та Союзу вільних демократів [13, s. 1].

До складу коаліційного уряду ввійшли представники ХДС, НСС, „Демократичного прориву”, лібералів, „Нового форуму”, Союзу вільних демократів, Вільної демократичної партії (ВДП) і СДП. Очолив коаліційний уряд голова ХДС (НДР) Лотар де Мезьєр [14, s. 233].

21 червня 1990 р. парламенти ФРН та НДР ратифікували державний договір і 1 липня він набрав чинності. Разом із тим суперечки в НДР у період підготовки договору мали вплив на результати виборів у місцеві органи влади, що відбулися 6 травня 1990 року. У виборах взяли участь 75 % виборців. У результаті виборів ХДС набрала 34,4 % голосів [15, s. 157]. Спільним між виборами 18 березня та 6 травня було те, що ХДС набрала знову стала лідером перегонів.

Німецько-німецький процес єднання з прийняттям валютного, економічного та соціального союзу 1 липня 1990 р. набирав швидкості. Колишні блокові партії, за винятком СЄПН-ПДС, обрали простий шлях розвитку. Вони намагалися вижити за рахунок об'єднання з федеральними партіями ФРН, переймаючи їхні програми та партійні структури. Західна та Східна ХДС об'єдналися 12 жовтня 1990 р. в Гамбурзі. Головою партії став канцлер Г. Коль, а його заступником Лотар де Мезьєр.

Після довгих публічних дискусій про шляхи та термін приєднання НДР, Народна палата 23 серпня 1990 року ухвалила дату приєднання: 3 жовтня 1990 року. 31 серпня державний договір спочатку був прийнятий Федеральним урядом у Бонні та Радою міністрів у Східному Берліні. 3 жовтня 1990 р. історія східнонімецької держави закінчилася. На карті світу з'явилась єдина Німеччина.

Таким чином, підготовка до виборів 18 березня 1990 р. та німецько-німецький процес об'єднання принесли політичним силам НДР нові проблеми та невирішені питання. У порівняні з колишніми блоковими партіями, внутрішньопартійний процес ХДС відбувався швидше, щоправда, поверхнево він наблизився до партій західного типу. ХДС отримав напередодні виборів активну фінансову та особисту підтримку з боку ХДС (ФРН). Він виступав за те, щоб об'єднання Німеччини відбувалося в рамках загальноєвропейського процесу, і так швидко, наскільки можливо без зміни Конституції з визнанням усіх діючих законів ФРН. Це дало можливість отримати партії більшість голосів на березневих та травневих виборах 1990 р. Крім того, ХДС підтримував запровадження в країні нової демократії, концепції створення правової держави та проведення реформ.

Література

1. Горбатчук Г. О. Відносини ФРН-НДР: від визнання до єднання / Г. О. Горбатчук, А. І. Кудряченко. - Київ : Наукова думка, 1994. - 230 c.; Харченко І. І. Об'єднання Німеччини: передумови та етапи процесу (1989-1990 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / І. І. Харченко. - Запоріжжя, 2002. - 19 с.; Чорногор Я. О. Утворення партії «Зелених» та її роль у суспільно-політичному житті ФРН (1977-1993 рр.) : дис… кандидата іст. наук : спец. 07.00.02 „Всесвітня історія” / Чорногор Ярослав Олексійович. - К., 2005. - 198 с.

2. Alcandre Jьrgen. BRDDR: Von der Wende in der DDR zur Vereinigung Deutschlands / Jьrgen Alcandre. - Strasbourg : Presse univ. Strasbourg, 1993. - 354 s.

3. GlaeЯner Gert-Joachim. Der schwierige Weg zur Demokratie: vom Ende der DDR zur deutschen Einheit / Gert-Joachim GlaeЯner. - Opladen : Westdt. Verl., 1992. - 230 s.

4. Modrow Hans. Aufbruch und Ende / Hans Modrow. - Hamburg : Konkret Literatur Verlag, 1991. - 192 s.

5. Встреча М.С. Горбачева и Г. Коля / Известия. - 1990. - 12 февраля.

6. Zanetti Benno. Der Weg zur deutschen Einheit / Benno Zanetti. - Mьnchen : Goldmann, 1991. - 132 s.

7.Mьller-Enbergs Helmut. Volkskammerwahlen in der DDR / Helmut Mьller -Enbergs. - Berlin : Zentralinst fьr sozialwiss. Forschung, 1990. - 196 s.

8. Павлов Н. В. Объединение, или Рассказ о решении германского вопроса с комментариями и отступлениями / Николай Владимирович Павлов. - М. : Полигран, 1992. - 532 c.

9. Hans Modrow unterbreitete Konzept „Fьr Deutschland, einig Vaterland” / Neues Deutschland. - 1990. - 2. Februar.

10. Die Politik zur deutschen Einheit: Probleme, Strategien, Kontroversen / Hrsg. Liebert U., Merkel W. - Opladen : Leske + Budrich, 1991. - 376 s.

11. Parteien und politische Bewegungen im letzten Jahr der DDR: (Okt.. 1989 bis April 1990) / Hrsg. Eicher J., Folmet P. - Berlin : Basis Druck Verl. - 1991. - 268 s.

12. Там само.

13. CDU setzt weiter auf die SPD / Sьddeutsche Zeitung. - 1990. - 21. Mдrz.

14. Weber Hermann. DDR: GrundriЯ der Geschichte 1945-1990 / Hermann Weber. - Hannover : Fackeltrдger-Verl., 1991. - 373 s.

15. Diemer Gebhard. Kurze Chronik der Deutschen Frage. Mit den drei Vдrtrдgen zur Einigung Deutschlands und 23 Zeitdokumenten / G. Diemer, E. Kuhrt. - Mьnchen : Obzog Verlag, 1994. - 234 s.