Від інерції тоталітарної свідомості до цілісності свідомості українського народу

Основна ідея розвитку України закладена в преамбулі Конституції‚ в якій сказано: "... прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну‚ соціальну‚ правову державу." (Конституція України. К. 1996 р. ‚с.3). Зрозуміло‚що дане завдання вимагає ідеологічного забезпечення‚ спроможного згуртувати український народ на основі цілісної соціальної та історичної свідомості.

Чи зможуть дві протилежні ідеологічні системи фундаменталістів і прогрестів у сучасному їх стані відновити цілісність суспільної свідомості народу України? Ні‚ не зможуть.

Відрив традицій від прогресу‚ протиставлення цих двох компонентів‚ спроба принести традиції в жертву прогресу ніде і ніколи не давали бажаних результатів. Замість стрімкого "злету"‚ який звільняє від баласту традицій суспільної свідомості‚ це призводило до повної психологічної залежності від буцім-то викинутого із "політичної гондоли" баласту традицій. В умовах втрати орієнтиру і зламу традицій суспільство починає нагадувати змію‚ яка кусає себе за хвіст‚ а витрачаючи неймовірну кількість сил буцім-то на вигнання історичних "бісів"‚ починає займати самим же суспільством вироблене "ніщо"‚ історичний та екзистенціальний вакуум‚ куди істотно вкорінюються нові "біси". Експеримент з приводу поглиблення історичного вакууму продовжується. Націлений на це "людський потенціал" відлучений від майбутнього.

В той же час‚ не маючи образу майбутнього‚ і маючи за спиною пустоту‚ суспільство попадає в ситуацію "безчасся"‚ відчаю‚ відчуття проклятості‚ в якому вже починає працювати принцип "Рятуйся‚ хто може!".

Випадаючи з часу‚ ми ризикуємо знайти "антибуття"‚ провалитися в "антисвіт" зі всіма наслідками‚ які з цього витікають.

Синтез традиції та прогресу‚ а не їх протиставлення одне одному‚ єдино спроможний забезпечити умови для нової якості виробничих сил і свідомості.

Формування нової цілісності суспільної свідомості народу України вимагає нової ідеології з новими парадигмами пізнання.

Методологічними і праксеологічними парадигмами в ідеології ми вважаємо: КВІНТЕСЕНЦІЮ та ДІАЛОГ.

В побутовій мові та в публіцистиці вважається‚ що квінтесенція означає щось головне в чомусь (сіль‚ суть). Наприклад‚ квінтесенція Конституції України - права і свободи громадян. Але парадигма квінтесенції має свій зміст‚ відмінний від публіцистичного та побутового розуміння.

"Квінтесенція" - це викладення змісту існування людини‚ народу в контексті загальної і‚ зокрема‚ ідеологічної культури; це - мислення про людину‚ про "мою"‚ "свою" приналежність до суспільності‚ культури народу та іншої культури. Людську квінтесенцію не можна зрозуміти‚ виходячи з пізнання однієї людини як окремого суб'єкта‚ а лише в спілкуванні з іншими людьми через свідомість і культуру. Розуміння (взаєморозуміння‚ проникнення розумів‚ самосвідомість "Я". .) можливе лише як момент свідомості "Я"‚ тобто цілісної свідомості всього народу.

Різниця розкриття сенсу‚ який пронизує будь-яке з утворень культури (аж до самих найдрібніших) за допомогою ідеології‚ і відрізняє‚ якщо вдуматися‚ одну цивілізацію від іншої. Таким чином‚ категорія квінтесенції є вельми важливою на етапі формулювання засадничих тез ідеології.

Засвоєння ідеології передбачає активну дію іншої парадигми - діалогу. Діалог - це буття духовної культури та ідеології суспільства‚ зустріч‚ взаєморозуміння та проникнення ідеологій та культур (Бахрин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М. ‚ 1975‚ с.264). В Україні необхідним є такий діалог‚ який забезпечить взаємопроникнення минулого і сучасного в єдине духовне явище‚ яке заперечує догми та ідеологічні міфи‚ відкинуті життям. В процесі такого діалогу минуле-сучасне сворюється новочасна ідеологія‚ яка і повинна стати надбанням всього народу. Можна припустити‚ що діалог - загальне явище в гуманітарному мисленні цивілізації. Саме в ньому переплітаються духовні культури та ідеології народу й народів. Розглянемо тепер з цих позицій питання сучасної ідеології України.

Найбільш перспективною ідеологією‚ яка б висловлювала інтереси українського народу‚ і яка зараз висловлює інтереси більшості народів Європи‚ Америки‚ Азії‚ ми вважаємо НЕОЛІБЕРАЛІЗМ і НЕОКОНСЕРВАТИЗМ. Охоплюючи політичну практику розвинених країн світу‚ вона є "тотальною" світовою ідеологією‚ має справу з мисленням "колективного суб'єкта"‚ не обмежується психологічними рамками і практикою‚ а функціонує на більш глибшому - теоретичному (ноологічному) рівні. Отже‚ вона торкається більш глибоких пластів соціального мислення. Тут визначальну роль відіграє не індивідуальний психологічний інтерес‚ а стан і місце групового соціального суб'єкта в суспільстві. Тому ця "тотальна" ідеологія детермінується не окремими і випадковими факторами‚ а соціальними умовами даної епохи‚ соціальним станом даної суспільної групи‚ нації‚ народу.

НЕОЛІБЕРАЛІЗМ і НЕОКОСЕРВАТИЗМ - це породження сьогоднішнього дня.

Руйнація ліберально-консервативного консенсусу в 70-80 р.р. ‚ корінна зміна соціально-економічного ландшафту західних суспільств‚ викликана новітньою фазою технічної революції‚ загострення глобальних проблем‚ вихід в останні роки на арену нових громадсько-політичних формувань (перед усім нових соціальних рухів) ‚ крах тоталітарних режимів на Сході - все це поставило лібералізм перед необхідністю глибокого оновлення і трансформації. Америкаський пубіцист Р. Ротенберг писав‚ що наступив час розлучитися зі старою моделлю індустріального світу‚ а водночас з лібералізмом і з традицийним комсерватизмом.

Неоконсерватизм - найбільш цікава (не тільки в рамках традиційного консерватизму) соціально-філософська і політична течія. Неоконсерватизм значно зблизився з неолібералізмом в ряді найважливіших політичних і соціальних питань‚ чому немало сприяла і зміна самого лібералізму‚ який трансформувався в неолібералізм. Неоконсерватизм сприйняв від нього ідею суспільного розвитку‚ історичної‚ соціальної і політичної активності людини‚ демократизації політики і соціальних відносин‚ в значній мірі відійшов від аристократичних поглядів на владу‚ порядок і традиції‚ став ближче до сучасних громадських організаций‚ в той же час зберігаючи теорію елітарності і т. ін. (Див. В. Білецький. "Формування сучасної української еліти" "СХІД" No 3‚ 1995 р). В найважливіших питаннях роль держави та її відносин з суспільством‚ неоконсерватизм також пішов назустріч ідеям неолібералізму про державне втручання в економіку і регулювання соціальних відносин.

Чому неолібералізм і неокосерватизм можуть бути загальною ідеологією українського народу?

По-перше‚ дана ідеологія не претендує на вираз інтересів окремих партій‚ соціальних груп‚ кланів та угруповань‚ бо її владні орієнтації виходять за рамки вже оформлених політичних сил‚ і виражають інтереси всього народу через загальні цінності та ідеали. Наприклад‚ суверенність народу у всіх сферах життєдіяльності.

По-друге‚ дана ідеологія не обмежується політичними поглядами і установками‚ а відбиває соціально-економічні орієнтири суспільства‚ які пов'язані з різними формами власності і держаним регулюванням ринкових відносин‚ які відбиваються в підтримці середнього бізнесу і функціонуванням державної податкової системи і т.п.

По-третє‚ можливо це саме головне‚ ідеологія неолібералізму спрямована на захист прав людини і майже всі конституції Європи виходять з цієї позиції. Більш як 40 прав і свобод громадян України‚ які закріплені Конституцією (Конституція України‚ Розділ ІІ‚ Права‚ свободи та обов'язки людини і громадянина‚ К. 1996 р. с.9-27) також відбивають Європейську і світову тенденцію захисту прав людини. До речі і програми всіх партій України декларують права і свободи людей‚ які співпадають з установками неолібералізму.

По-четверте‚ загальність даної ідеології в тому‚ що за допомогою парадигм квінтесенції та діалогу всі сучасні‚ окремі ідеології партій можуть "вписатися" в систему цінностей та ідеалів неолібералізму. Бо неолібералізм на загальнополітичній мові - це переконання і заходи щодо зміцнення стабільних державних порядків‚ збереження загальновживаних моральних звичаїв і норм‚ підтримка авторитету і традицій нації‚ народу. Звідси доцільно виділити консервативне крило в реформістських національних партіях і рухах. На цій основі гармонійно співвідносяться українська національна ідея (Ігор Пасько "Національна ідея: варіанти на тлі європейської культури" "СХІД" No 3‚ No4‚ 1996 р) і традиціоналізм неоконсерватизму.

Ця ідеологія як політична теорія (філософська) - є прихильність ідеям свободи громадянина‚ де його права домінують перед інтересами держави і‚ разом з цим‚ це визнання різних форм власності як ефективного бар'єра проти загального розподільства і зрівнялівки. Це ідеологія демократії‚ правової держави і громадянського суспільства‚ яке основане на рівності і соціальній справедливості. Таким чином ідеологія соціально-демократичних‚ соціалістичних і комуністичних партій і рухів може мати "нішу" діяльності‚ не вступаючи при цьому в радикальні опозиції з іншими партіями та їх ідеологіями.

Висновок