Проблема слов'янського союзу

1

ПРОБЛЕМА СЛОВ'ЯНСЬКОГО СОЮЗУ

На базі узагальненого досвіду країн Європи, а також уроків минулого й аналізу сучасних реалій автор досліджує проблему можливості виникнення нового слов'янського союзу "Росія-Білорусь-Україна". Ретельно й неупереджено подані всі головні "за" та "проти" такого Слов'янського союзу для кожної з країн "слов'янського трикутника". Робиться однозначний висновок про неприйнятність такого союзу з економічних та політичних причин для України та Білорусі, а також невигідність його з економічних міркувань для Росії. Натомість показані переваги інтеграції країн за моделлю Європейського Союзу.

Ідею створення Слов'янського союзу, який би складався з держав трьох "братніх народів": білорусів, росіян та українців, -- підтримують і живлять своїми виступами президент Білорусі О. Лукашенко та найбільш імовірні кандидати в наступники президента Росії Б. Єльцина. Хоч як це й дивно, але в Україні серед діячів такого рангу мало хто сумує за "старими добрими часами". Проте ідея об'єднання видається привабливою багатьом верствам населення, надто в Росії, інакше б вона не знаходила там такого широкого розголосу й відгуку, а російські політики різних спрямувань не пробували б погріти на ній руки. Чим же, на думку прибічників ідеї, був би вигідний такий Слов'янський Союз?

У КОЖНОГО Є СВОЄ "ЗА"

На користь об'єднання висувається ціла вервечка міркувань, від економічних та військових аж до суто політичних. Чи не найзвабливішою для Білорусі вважається перспектива безперешкодного доступу до джерел дешевої енергії та можливість мати величезний ринок збуту застарілих товарів, що їх промисловість змушена виробляти через брак коштів для нового обладнання та технологій. Кажуть далі, що Білорусі вигідно стати частиною великої держави після того, як вона віддала свою ядерну зброю Росії і сама вже не претендує на військову могутність. Нарешті, дехто твердить, що завдяки турботі "старшого брата" упродовж століть національна самосвідомість білорусів занепала і не дотягує до рівня самостійної державності. Рідною мовою розмовляє тільки незначна меншість білорусів, тож культурне і мовне зближення пов'язує Білорусь з Росією досить міцно.

Росія, котра найбільше агітує за об'єднання, яке мало б дати їй і найбільший зиск, підтримує ідею союзу з цілої низки причин та мотивів, а ще через деякі не до кінця усвідомлені нею почування. В економічному відношенні Росія і надалі контролювала б ринкові обшири і важливих постачальників сировини, сільськогосподарських товарів та напівфабрикатів, установлюючи ціни як фактичний монополіст і єдиний торговий посередник. У її повному підпорядкуванні опинилися б нафтопроводи та газопроводи, які зараз проходять до Західної Європи в основному через Україну. Експорт енергоносіїв становить найбільше джерело прибутку для Росії, але тут є одна незручність: за її проходження через чужу територію приходиться платити. Більше того, Росію не може не тривожити сама можливість перекриття кимось подачі енергії чи диверсії на лінії, хоча про це відкрито й не говориться.

З погляду військового Росія розглядає союз як противагу розширенню НАТО на схід і сподівається у такий спосіб відновити свій авторитет військової супердержави. Однак найбільш привабливим трикутник видається їй на політичному і навіть на психологічному рівнях. Свята слов'янська трійця стала б частковим втіленням давньої мрії про панславістичну єдність під егідою Росії, створила б чудові умови для самостимуляції патріотичних почувань росіян, вона не просто закріпила б вищий статус за росіянами, що живуть в Україні, а була б гарантією такої вищості. Можливо, є ще відчуття того, що об'єднання допомогло б росіянам відновити втрачену самоповагу після приниження, якого вони зазнали через розпад СРСР і поразки в Афганістані та Чечні.

Дехто з українців аж мучиться спокусою отримати дешеві енергоносії і право вільної торгівлі на неосяжних просторах. Якась частина російськомовного населення в Україні, можливо, охоче прийняла б російську мову як державну, замість української. А ті, хто звик у гурті собі подібних служити великій імперії, почувалися б певніше і спокійніше, якби владу перейняв старий хазяїн.

УРОКИ ІСТОРІЇ

Якщо об'єднання має стільки спокусливих переваг, чому ж йому чинить такий упертий спротив Україна, чому тверезомислячі білоруси і навіть деякі росіяни не поспішають кинутися у "братні обійми" один одного?

Тому насамперед, що історія все ж таки чомусь та вчить. А вона довела оманливість переконання, що чим більша країна, тим вона заможніша. Це поняття, що лежить в основі ідеї союзу, є помилковим принаймні частково. Звичайно, бути великою країною виграшно з багатьох технічних та економічних міркувань. Така країна має більший ринок, вона може дозволити собі значні витрати на наукові дослідження, вона економить, випускаючи товари серійного виробництва більшими партіями. Проте складність великої політичної єдності помножує витрати на управління нею, на утримання наддержавних керівних надбудов.

Протягом останнього століття більшому числу малих країн, аніж справді великих, вдавалося успішно налагоджувати економіку, забезпечувати політичні свободи і належний рівень соціальної справедливості. Тут годиться насамперед згадати Бельгію, Голандію, країни Скандинавії та Швейцарію. Можна припустити, що культурна і мовна однорідність Німеччини та Японії полегшили їм управління своєю країною і розвиток господарства, хоч вони й попалися на гачок фашизму. Сполучені Штати вигідно поєднали внутрішнє різноманіття і чималі простори, почасти завдяки постійному напливові емігрантів, охочих пройти через плавильний котел американізації, а також завдяки твердій і сильній позиції у владних повноваженнях штату, здатного вгамувати будь-який потяг до централізму у його монолітній закостенілості.

У нашу добу, на відміну від часів минулих, статус країни не залежить виключно від її розмірів, родючості грунтів чи обдарованості іншими природними ресурсами. Розвиненість і добробут суспільства визначаються загальною налаштованістю людей на працю, наявністю в них знань і вмінь, необхідних для того, щоб ця праця була продуктивною, а також високим рівнем капіталовкладень, щоб роботу мав кожний, хто хоче працювати. Радянський Союз розпався з багатьох причин, однак ключову роль у розвалі зіграли його географічне розпросторення, культурна, етнічна й мовна неоднорідність.

БІЛОРУСЬ НА ВІСТРІ БАЛАНСУ

Чи можуть білоруси справді розраховувати на те, що Росія з великодушної прихильності постачатиме їм дешеві енергоресурси, купуючи водночас за високими цінами їхні другосортні товари?

Не дуже в це віриться -- при тому, що на російські енергоносії існує неабиякий попит за міжнародними розцінками і що за вільні гроші, зароблені від їх продажу, Росія може придбати у будь-кого товари широкого вжитку і промислові вироби найвищої якості.

Що ж до відчуття затишку від входження на правах частини до могутньої військової супердержави, то як би там не було, а білоруси жодним чином не впливатимуть на її воєнну політику чи доктрину.

Політичні збитки від розчинення у спілці цілком очевидні. Через загравання О. Лукашенка з Москвою, Захід майже кинув панькатися з Білоруссю.

Це означає, що двері до Європи для Білорусі усе щільніше зачиняються і що країні відмовляють у міжнародній допомозі та зовнішніх інвестиціях, яких вона зараз конче потребує. Нарешті, для значної частини населення Білорусі вельми гнітючою перспективою виглядає повна асиміляція з Росією і перетворення на народ без минулого, без свого місця в сучасності і без своєї гордості.

ЗАШМОРГ ДЛЯ РОСІЇ?

Що дасть союз Росії, від якого вона сподівається мати найбільший виграш? Може, це когось і здивує, але спільна економіка принесе їй одні втрати. Росія вже володіє величезною територією і є найбагатшою у світі на природні родовища: газу, нафти, золота, рідкісних металів, коштовного каміння, деревини тощо. Внесок Білорусі та України мало що додав би до цих скарбів. Сьогодні керівництво Росії докладає титанічних зусиль, на які тільки здатна держава, щоб уберегти федерацію від розпаду і використати природні та наукові ресурси для задоволення потреб багатомільйонних мас населення. Переключатися на проблеми білоруського господарства, надто на підпорядкування України, котра ще менше воліє бути засватаною до союзу, -- замість того, щоб дбати про модернізацію власних технологій, економіки та політичного управління - таким торгом можна вигадати собі хіба що повний прорахунок.

Як військова потуга Росія аж ніяк не зміцніє, бо вона вже перебрала усю ядерну зброю, котра належала Білорусі та Україні. Об'єднання збройних сил лише збільшило б витрати на утримання війська й зменшило його боєздатність. Військо стало б строкатішим, ним було б важче командувати. Для приєднання України може знадобитися ще одне військове втручання -- з серії тих, у яких Росія останнім часом не мала цілковитого успіху.

Росія зараз зіткнулась з карколомними внутрішніми проблемами, пробуючи самовизначитися як нація, реформувати свою економіку, запровадити у російському суспільстві демократичну систему. Відвернення уваги на зовнішній світ аж ніяк не розв'яже їх, не зніме внутрішнього тертя і напруження, хоч би яку зручність і не вбачали у такому прийомі політики. На відміну від колишніх імперій Росія не постала первісно як національна держава. Їй довелося розбудовувати одночасно імперію і власну державу в ній. Вона мусить, як це заведено в імперіях, зосередити свої зусилля на власне московській території, опираючися при цьому спокусі тоталітаризму, що його підказує потреба гігантської реконструкції.

Росія переживає також стан помітної ізоляції. Це єдина "євразійська" країна, яку не вельми прихильно сприймають як в Європі, так і в Азії. Навіть перебудувавшися в міні-імперію, вона як така нікому не стане ближчою. Стіна довкола Росії вивищуватиметься, тим самим раз по раз спричиняючи чергове відокремлення від Росії і зменшення її території, аж поки країна не задовольниться статусом національної держави і не візьметься нарешті наводити порядок у власному економічному й політичному господарстві. Тільки така цивілізована Росія може сподіватися на те, що її приймуть як рівноправного й бажаного партнера до політичних установ міжнародного співробітництва.

ЗРОЗУМІТИ УКРАЇНУ

"Здобутки" колишнього поглинення України Росією: запровадження кріпацтва, втрата слави культурного і релігійного центру, знищення української еліти, заборона української мови, -- навчили Україну тримати гарбуза для охочих сватати її до нового "воз'єднання". Ще гірше стало жити українцям з приходом комісарів, на чиїй совісті:

- ліквідація класу заможного селянства шляхом колективізації і штучного голоду, від якого померло щонайменше 7 мільйонів людей;

- постійне нищення української культурної і політичної еліти;

- заподіяні Україні величезні втрати в Другій світовій війні;

- лінгвоцид і численні навали русифікації (остання хвиля якої була в 70-х і 80-х роках);

- позбавлення українців політичних свобод;

- деформація структури народного господарства;

- безперестанна стимуляція відпливу вчених умів з України, висмоктування з неї Москвою шляхом оргнаборів кваліфікованого робітництва;

- надзвичайна мілітаризація української економіки;

- невміле управління у політиці і народному господарстві, технічне відставання і занехаєння екології (аварія у Чорнобилі тут лише один з найяскравіших прикладів).

Звичайно, радянський режим мав і деякі досягнення, згадуючи про які, дехто переймається тугою за Союзом. Це зокрема:

- високий загальний рівень освіти;

- індустріалізація, хоч би й дика;

- непогане медичне обслуговування для всіх;

- гарантії від бізробіття для політично благонадійних;

- відсутність щоденного серйозного занепокоєння своїм майбутнім -- при тому, що в споживчому кошику хоч небагато, але завжди щось було.

Після розпаду Радянського Союзу, Україна залишилася із застарілою системою господарювання, пристосованою, як і наука, в основному до воєнних потреб, не успадкувавши жодної частки спільних активів і , що найгірше, не маючи свого класу управлінців, котрі б належно зналися на своїй справі.

ЧИ ЛЕГКІ ПУТА?

Що може дати сьогодні Україні об'єднання з Росією? Дешеві енергоносії? Ринок для збуту дорогого цукру з цукрового буряка, коли можна де завгодно купити дешевий з цукрової тростини?

При своїх природних багатствах Росія не надто страждає від невмілого управління і не змушена однаково дбати про конкурентоздатність усіх ділянок виробництва. Попри неабиякий науковий потенціал, вона може дозволити собі й далі послуговуватися відсталими технологіями.

Україна ж перебуває у стартовому становищі Японії чи Південної Кореї. Вона має відчути на собі строгу вимогливість світових ринків, щоб підвищити якість своїх товарів і знизити їх собівартість. У неї достатньо кваліфікованих спеціалістів, які працюють за мізерну плату, щоб піднятися до світових стандартів, але тільни за умови стороннього примусу. Україні потрібна поліпшена внутрішня інтеграція економіки, щоб розширити асортимент своїх товарів і послуг, водночас вона має інтегруватися з країнами, що є носіями передових технологій. "Узи з Росією" лише послабили б дисциплінуючий тиск на Україну й прирекли б її господарство на відсталість і неконкурентоспроможність.

В аспекті воєнної безпеки трикутник несе більше загроз, аніж принад. Найімовірніше, що Україну тягтимуть у союз силою, а після його остаточного правового оформлення вона стане членом блоку, що сприйматиметься як ворожий до Заходу і особливо як противага НАТО. Небагато б вигадала Україна й тим, що її втягували б у всілякі конфлікти на взір війни у Чечні.

Ясно, що у політичному відношенні Україна знову б стала "молодшим братом" на побігеньках. Незалежна Україна має таке незаперечне досягнення як мирне співжиття різних етнічних груп поряд з неквапливим відродженням української мови й культури. Поза сумнівом, з втратою державної самостійності цей процес припинився б і у наступному поколінні цілком би згас -- тут не зарадила б і діаспора, що постаріла і у якої послабшало відчуття свого коріння. Словом, якщо й третє зухвале сватання до союзу не обійдеться без гарбуза, Україну, яка силкується вирватися з 60 - 80-х років і наздогнати цивілізацію, буде відкинуто назад більше, ніж на ціле століття.

ФІКЦІЯ ЗАМІСТЬ СОЮЗУ

Чому ж тоді Україну так шантажують, чому неоімперіалістичні настрої такі поширені в Росії? Якоюсь мірою це можна зрозуміти. Демагоги грають на розчаруванні простих росіян низкою воєнних поразок, повним пограбуванням країни, що його вчинила керівна верхівка.

А невже росіянам і далі треба карати самих себе? Імперія, в якій панувала Росія, якщо не зважати на міф про "старшого брата", навряд чи була благом для більшості росіян, які змушені були жити у безкінечних війнах і терпіти нові й нові кліки деспотів. Хіба б не було краще для трьох країн надійно самовизначитися, зберегти повагу до самих себе і між собою, а вже тільки потім, як це зробили країни Західної Європи, йти до справжнього спільного ринку, погодження господарських зусиль і поступового переходу до крупнішої політичної спільноти, знаючи, що їхні самобутні культури, мови, традиції, історичні долі матимуть гідне продовження, а не будуть нищитися?

Європейський Союз постав тільки тоді, коли сусіди зовсім перестали боятися Німеччини. Він пройшов через три фази розвитку -- спільний ринок, співтовариство, союз. Цей процес триває десятки років. Його основоположні засади: рівність між країнами-партнерами і допомога у розв'язанні політичних проблем. Рішення мають прийматися на якомога нижчому рівні. Тільки таку раціональну модель управління можна прийняти для майбутнього, коли ми не хочемо, щоб багатообіцяючий слов'янський трикутник обернувся лихом. Богдан Гаврилишин.