11 вересня 2001 р. два пасажирські літаки, захоплені терористами, врізалися у будівлі-близнюки Міжнародного торгового центру у Нью-Йорку. Обидві вежі -- будівлі заввишки 410 м -- були зруйновані. Трохи пізніше ще один літак упав на західне крило будівлі Пентагону у Вашингтоні. Біля приміщення Конгресу США вибухнув начинений вибухівкою автомобіль. Приблизно у цей же час упав літак у Пітсбурзі, штат Пенсільванія.

Ця атака була не тільки проти США, але й проти світової ринкової економіки, проти усієї західної цивілізації як такої. Похитнувся курс долара, що негативно відбилося на економіці багатьох країн, різко зросла, а пізніше впала ціна на нафту. Однак не варто вважати, що вододіл у цьому конфлікті проходить між Північчю та Півднем, європейською та азіатською цивілізаціями, він проходить між тими, хто визнає загальнолюдські цінності і тими, для кого це -- безглузда балаканина. Адже, поруч із близькосхідними терористичними організаціями, такими як «Аль-Каїда» (на чолі з Осамом Бен Ладеном), палестинськими «Ісламський джихад» та «Халас», підтримуваною Іраном «Хезбалла», терористичні організації існують в Європі -- Ірландська революційна армія (IPА), у Латинській Америці, зокрема в Колумбії. В опублікованому 5 жовтня 2001 р. Державним департаментом США списку іноземних терористичних організацій нараховується 28 угрупувань. Одна з них -- Ісламський рух Узбекистану -- базується в СНД.

Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом» (1979 р.) визначає тероризм як застосування недержавного насильства або загрози насильства з метою посіяти паніку в суспільстві і добитись політичних змін.

Терористичні акти в США стали початком нової доби тероризму. Основною тенденцією в тероризмі стало переорієнтування терористів із ненависті до політичних режимів, їхніх лідерів і боротьби з ними на етнонаціональний і релігійний тероризм. Ще однією характерною рисою тероризму нової доби є використання у своїх нападах науково-технічних досягнень, що призводять до принципово інших масштабів руйнації і кількості людських жертв. Якщо раніше у найгучніших терористичних актах гинуло до сотні людей, то в США 11 вересня 2001 р. загинуло близько 5 тис. осіб. Терористичні акти нової доби доволі складні з технічної точки зору, вимагають спеціальної фахової підготовки, що свідчить про якісно новий рівень організації терористичних актів.

Друга половина XIX сторіччя рясніє терористичними актами проти перших осіб держав. Особливо відзначається в цьому плані діяльність терористичної організації в Росії "Народна воля". На її рахунку кількаразові замахи, що закінчувалися убивствами імператора Росії Олександра II, шефа жандармів графа Трепова й ін.

Історія XX століття яскравіє терористичними актами проти Столи-піна (1906 p.), кронпринца Австро-Угорщини (1914 р.), Ульянова (1919 р.), Троцького (1940 р.), короля Югославії (1938 р.), близько 60 замахами на президента Франції Шарля де Голя, убивством президента США Джона Кеннеді (1963 p.), організацією терористичного акту з метою убивства президента США Рональда Рейгана і Генерального секретаря ЦККПСС Михайла Горбачова під час їхніх переговорів у Москві в 1988 р. (камікадзе був вчасно викритий і заарештований), ще 2 замахами на М. Горбачова (в Іспанії і Москві), замахом і убивством Ганді в Індії, замахом на Папу Римського й одними з останніх замахів на президента Франції Жака Ширака і президента Америки Дж. Буша.

Усього за останні 100 років було убито більш 60 перших осіб держав. Усі вбивства носили яскраво виражений політичний характер, здійснювалися методом терору.

Зараз розвиток тероризму входить у нову фазу, фазу терору проти народів і держав.

У наш час дуже багато держав відчувають небезпеку терору і часто несуть відчутні людські і матеріальні втрати. Криваві акти терористів у США, Росії. Японії й інших країнах красномовно підтверджують це.

Тероризм швидкими темпами активізується і набуває міжнародного характеру. Розгул міжнародного тероризму висуває перед міжнародним співтовариством гостру необхідність рішуче покінчити з цим явищем. Одним з дієвих засобів боротьби з міжнародним тероризмом є сучасне міжнародне право, що відповідно до вимог Статуту ООН покликане забезпечити безпеку життєдіяльності міжнародного співтовариства.

Важливою рушійною силою у сфері розвитку міжнародно-правової боротьби з тероризмом являє собою розвиток і зміцнення міжнародного співробітництва.

У загальному плані міжнародний тероризм можна охарактеризувати як сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь, які спричинили трагічні наслідки (загибель людей, руйнування і знищення матеріальних і інших цінностей).

В арсеналі заходів міжнародно-правового характеру, спрямованих на боротьбу з тероризмом на сучасному етапі, є певний комплекс актів, серед яких можна назвати Конвенції, прийняті в 1937 р. (про припинення тероризму і покарання за нього і про створення міжнародного карного суду. Обидві Конвенції, хоча і не ввійшли в силу, але мали певне значення).

У 1977 р. прийнята Європейська Конвенція про боротьбу з тероризмом. Є значна кількість резолюцій, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН. Серед них Декларація Г. А. ООН 1994 р. про заходи для ліквідації міжнародного тероризму і Декларація Г. А. ООН 1996 р., що доповнює Декларацію 1994 р. З-поміж останніх документів можна назвати Міжнародну Конвенцію про боротьбу з бомбовим тероризмом. З вступом у силу цієї Конвенції пакет міжнародно-правових актів, спрямованих на боротьбу з тероризмом, виглядає досить солідно: у нього входить 14 універсальних і регіональних договорів [2].

Крім прийняття резолюцій і декларацій, спрямованих на боротьбу з міжнародним тероризмом ООН, почала і ряд організаційних заходів у цій сфері. Зокрема, в 1972 р. Генеральна Асамблея ООН створила Спеціальний Комітет з боротьби з міжнародним тероризмом. У 1994 р. ООН створила ще один Спеціальний Комітет, перед яким було поставлене завдання розробки комплексу заходів, спрямованих на ліквідацію тероризму.

Загальний аналіз заходів, вжитих ООН по боротьбі з тероризмом свідчать про рішучість міжнародного співтовариства покінчити з ним явищем, однак проблема поки не вирішена і необхідність її вирішення досить актуальна.

2. Сутність тероризму та основи анти терористичної безпеки

Тероризм (від лат. terror жах) -- суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому невинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Загально прийнято, що дії, вчинені під час війни, зокрема партизанський рух, не кваліфікуються як терористичні.

Необхідно розрізняти два споріднених, але різних, поняття -- терор і тероризм. Терор -- це насилля влади з її державним апаратом проти народу з метою придушення не тільки опозиції, але й всього загалу, з метою викликати жах і залишити думки про спротив. Іншими словами, терор -- це насилля з боку сильного. Вперше системний політичний терор було розгорнуто якобінцями під час Французької революції. Прямими їхніми ідеологічними нащадками були більшовики, які розгорнули червоний терор з метою придушення політичної опозиції і поширення своєї влади за межі захоплених ними Петербургу і Москви. Жертви владного терору обчислюються багатьма тисячами і навіть мільйонами людей.

Натомість тероризм -- це насилля "з боку слабшого", насилля, що виходить від опозиційних прошарків суспільства, радикально налаштованих і як правило вельми нечисленних. Тероризм носить політичну, соціальну чи національну ознаку в залежності від цілей своїх носіїв. Тероризм як явище переслідує дві основні знакові мети. Перше - вчинити тиск на органи влади, залякати, посіяти страх і непевність. Другою метою і водночас ознакою тероризму є викликати співчуття в своїй цільовій авдиторії, тобто тому прошарку суспільства, який як вважається піддається гнобленню або дискримінації, але поступається в радикальності терористам. Таким чином, тероризм неможливий без того, щоб терористи не оголосили про свою відповідальність за здійснений акт насилля.

Терористичні акти -- вбивства, поранення, викрадення, погрози та деякі інші акти насильства, які готуються організаціями й здійснюються окремими особами стосовно державних або громадських діячів, здавна супроводжують розвиток суспільства. Історія знає чимало таких злочинів: вбивство давньоримського диктатора Юлія Цезаря, Авраама Лінкольна та Джона Кеннеді -- 16-го та 35-го президентів США, прем'єр-міністра Індії Р. Ганді, прем'єр-міністра Ізраїлю І. Рабіна та ін.

Усі зазначені акти тероризму, незалежно від мотивів їх здійснення, були внутрішньодержавними злочинами і були підсудні відповідно до законодавства тієї країни, в межах якої вони відбулися. На сьогодні значно зріс та розширив свої .межі тероризм міжнародного характеру, тобто такий, що зачіпає інтереси двох або більше держав, порушує міжнародний правопорядок. Терористичний акт можна кваліфікувати як злочин міжнародного характеру у випадках, коли: 1) терорист і особи, що потерпають від терористичного акту, є громадянами однієї держави або ж різних держав, але злочин здійснений за межами7 цих держав; 2) терористичний акт спрямований проти осіб, що користуються міжнародним захистом; 3) підготовка до терористичного акту проводиться на території однієї держави, а здійснюється на території іншої; 4) здійснивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, і постає питання про його видачу [7].

Кількість подібних терористичних актів різко збільшилась в останні роки XX століття -- це підрив посольств США у ряді країн світу, серія вибухів у житлових будинках Москви та Волгодонська, низка терористичних актів, вчинених курдами в Туреччині та ін.

Важливе значення має вивчення мотивів терористичних актів, оскільки знання останніх дозволяє розробляти ефективні дії щодо нейтралізації терористичних акцій. Основою тероризму можуть бути політичні мотиви (залякування населення, послаблення державної влади, змушування до певних дій або фізичне ліквідування політичних супротивників), а також дії, що мотивуються» релігійними переконаннями, помстою, користолюбством, економічною конкуренцією або пов'язані з поведінкою психічно хворих людей.

Обов'язковими елементами, які характеризують тероризм є: наявність насильства, як правило, збройного або його загрози; заподіяння чи загроза заподіяння шкоди здоров'ю людини, або матеріальних, моральних збитків; позбавлення або загроза позбавлення життя людей. Такі дії здатні викликати широкий резонанс, залишити глибокий слід у психології населення-або значної його частини, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві.

Боротьба з тероризмом є складним та багатоаспектним завданням. Вона включає розвідувальну, контррозвідувальну, оперативно-розшукову та аналітичну роботи, правильна постановка яких дозволяє виявляти терористичні організації на стадії їх зародження, та ефективно протидіяти терористичним актам ще у період їх підготовки.

В Україні оперативну роботу з боротьби проти тероризму проводять підрозділи Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та ін. Для ліквідації терористичних організацій та знешкодження окремих терористів використовуються підрозділи ОМОНу, спецназу, „Беркута", структури відомчої безпеки та охорони.

Протягом кількох останніх років наша держава переживає значну економічну, соціальну та політичну кризу, яка неминуче позначається на погіршенні криміногенної обстановки та розширенні терористичної діяльності. Слід зазначити, що не зважаючи на посилену увагу з боку держави та правоохоронних органів до вищезазначених питань, поки що не вироблена ефективна політика щодо захисту особистості, суспільства та держави від" актів тероризму. Національна система, безпеки ще не повністю готова ефективно протидіяти тероризму, а профілактичні заходи не завжди приносять бажаний результат.

На сьогодні терористичні дії в більшості випадків носять яскраво виражений антигуманний характер, їх відрізняє збільшення замахів на життя та здоров'я людей при зменшенні посягань на матеріальні об'єкти; зростання числа вбивств на замовлення; збільшення людських жертв в окремих терористичних актах; посилення жорстокості та зухвальства у діях терористів.

3. Види та форми прояву сучасного тероризму

а) національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин. Головна вимога -- відділення від держави, що їх поневолює, або повноцінної національної автономії для усунення дискримінації і гноблення. Приклади з післявоєнного часу: північні ірландці, каталонці, баски, бретонці, корсиканці, німці Південного Тіролю, франко-канадці, курди та інші. Наявність такого тероризму (частково злагідненого після задоволення автономічних вимог -- для каталонців, німців Південного Тіролю, франко-канадців, у деякій мірі для корсиканців) -- яскраве свідчення того, що проблеми поневолених націй та національних меншин, а також регіоналізації при модернізації державного ладу в другій половині XX ст. полагоджені не були, а в ряді випадків, навпаки, загострилися та проявилися з ще більшою агресивністю, особливо тоді, коли до національного фактора приєднався релігійний (конфлікти: католики -- протестанти, мусульмани -- християни, юдаїсти);

б) тероризм, пов'язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіалістичного-антиколоніального характеру в Третьому світі (наприклад, Кенія до здобуття незалежності і кашмірська “Армія чистих”, палестинські терористичні групи). В зв'язку з невирішенням основних конфліктних проблем (Палестина) та глобалізацією імперіалізму, такі рухи також стають глобальними за місцем дій, але в жодному випадку не перетворюються в “міжнародних терористів” (про що я говоритиму ще далі). До цієї форми тероризму підходять Осама бен Ладен та його Аль-Кайда (“Провід”);

в) тероризм соціал-революційного характеру. Це відомі з недавнього минулого: фракція Червоної армії в Західній Німеччині, Червоні бригади в Італії, Японська червона армія, окремі групи в США. Ці групи “нових лівих” у середині 60-х рр. кинули серйозний виклик не лише режимам, але й цілому суспільному ладові капіталістичних держав. Після розвалу СРСР та краху комуністичних ідей дії “нових лівих” поступово пригасли, але тепер здобули новий стимул у зв'язку з боротьбою проти глобалізації та європеїзації;

г) правий тероризм, що добивається ліквідації парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури. Праві групи одночасно протидіють “новим лівим” (наприклад, так було в Італії), розглядаючи їхні акції як загрозу дня суспільства, що повинно обрати правий шлях;

д) диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників. Диверсійні терористичні групи опираються часто на п'яту колону в державі противника, здійснюють провокаційні дії (для прикладу, терористичні групи радянських спецслужб, що вирізували населення, зокрема польське, в районах дій УПА), щоб таким чином компрометувати діяльність українського підпілля;

є) кримінальний тероризм злочинних мафійних угруповань, може мати також політичну мету -- захоплення влади в державі (спроби колумбійської наркомафїї).

Беручи до уваги об'єкти замаху, тероризм можна поділити на:

-- елітарний, при спробі замаху на посадових осіб органів державної влади, політиків, власників та керівників банків, компаній;

-- функціональний, при спробі замаху на працівників правоохоронних органів, податкової служби, засобів масової інформації та ін.;

-- промисловий, при нападі на великі підприємства, оборонні об'єкти, що виробляють зброю, отруйні чи інші хімічні речовини;

-- транспортний, при встановленні вибухових пристроїв в літаках, поїздах, автобусах, автомобілях, диверсії на нафто- та газопроводах.

Якщо в минулому тероризм зводився до вбивства чи поранення державних, громадських діячів та дипломатів, то в наш час він набуває таких форм, як викрадення літаків, захоплення заручників, руйнування громадських установ, житлових будинків, церков, пограбування складів зброї та підприємств, окупація посольств, напади на місця проведення міжнародних зустрічей, штаб-квартири міжнародних організацій [9].

Нині терористи використовують дуже різноманітні знаряддя злочину. Вони мають в своєму розпорядженні досягнення сучасної техніки. Замість традиційної в минулому саморобної бомби, використання якої прирікало на мученицьку смерть насамперед самого терориста, сьогодні широко застосовуються бомби-листи та бомби-посилки, гвинтівки зі снайперським прицілом, контактні бомби та бомби уповільненої дії, які легко може переносити одна людина. Усе це робить злочинців невловимими, а отже, безкарними і надзвичайно ускладнює боротьбу з тероризмом.

Важливе місце в загальній системі боротьби з міжнародним тероризмом займає боротьба з одним з його частих проявів - морським тероризмом.

Небезпека морського тероризму в міжнародному масштабі особливо насторожує, якщо врахувати, як стверджують деякі засоби масової інформації, що «наступний удар Аль Каїда нанесе з моря».

Коротко визначення поняття "морський тероризм" можна охарактеризувати як сукупність суспільно-небезпечних діянь, вчинюваних у водах Світового океану, які викликають важкі наслідки і являють собою істотну загрозу дії загальновизнаного принципу "свобода відкритого моря".

Загострюючи увагу на питаннях міжнародно-правової боротьби з морським тероризмом, досить логічно відзначити, що за рядом ознак він досить схожий з діяннями, кваліфікованими як піратство. У свій час, коли актуальність питань правової боротьби з морським тероризмом почала виявлятися найбільш чітко, в середовищі вчених юристів-міжнародників нерідко висловлювалася думка про ледве чи не ідентичність морського тероризму з піратством. Зокрема Л. А. Моджорян у 1991 р. у роботі "Тероризм на море" відзначала, що "тероризм на морі" нічим, по суті, не відрізняється від піратства на морі, він є також однією з форм насильства на морі".

З таким поглядом навряд чи можна погодитись, оскільки і за мотивами (цілями), і за юридичною кваліфікацією ці два злочини досить різні. Адже цілком очевидно, що мотив (ціль) піратів носить яскраво виражений матеріальний характер - неправомірно насильницьким шляхом заволодіти чужим майном, і тільки це рухає піратами.

Чи можна стопроцентне стверджувати, що тероризм у цілому переслідує саме таку мету. Звичайно, ні. Терористичні акти 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку, у Москві 2002 р., у Біслані 1-3 вересня 2004 р. і інші красномовно підтверджують це. І те, що трапляються випадки, коли терористи вимагають якихось матеріальних вигод, не змінює їхньої загальної цільової спрямованості.

Що ж стосується юридичної кваліфікації піратства і морського тероризму, то ступінь їхньої суспільної небезпеки і наслідки значно різняться. Піратство існує тисячі років і ніколи не призводило до воєн.

Тероризм, і в тому числі морський тероризм, - явище останніх десятків років, і вже зараз ставлять світ на грань війни, війни, у стані якої перебувають і США і Росія. Саме так заявили президенти цих держав.

Разом з тим, торкаючись питання про міжнародно-правові засоби боротьби з морським тероризмом, слід зазначити, що до цього часу арсенал цих засобів поки ще досить незначний.

У 1988 р. у Римі на міжнародній дипломатичній конференції, у роботі якої брали участь представники 76 держав були прийняті два документи: "Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства" і "Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі" [11].

Зокрема, в "Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства" чітко визначено, які саме дії підпадають під кваліфікацію Конвенції. До таких дій Конвенція відносить:

а) захоплення судна силою;

б) акти насильства проти осіб, що знаходяться на борті судна;

в) розміщення на борті судна речовини або пристрою, що може зруйнувати судно або завдати йому шкоду;

г) руйнування або ушкодження морського навігаційного устаткування;

д) повідомлення свідомо помилкових відомостей, що можуть

створити загрозу мореплаванню.

Саме такі дії, кваліфіковані Конвенцією як тяжкі злочини, являли собою комплекс суспільно-небезпечних діянь, що підпадали під загальну кваліфікацію морського тероризму на той період.

Конвенція 1988 р. ставила за обов'язок кожній державі-учасниці Конвенції вживати всі необхідні заходи для залучення до строгої кримінальної відповідальності осіб, що вчинили подібні дії, і передбачити у своєму національному кримінальному законодавстві суворі заходи відповідальності у певних мірах, передбачених за тяжкі злочини.

Що стосується "Протоколу про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі", то його суть у тім, що він поширює дії Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства в частині кваліфікації злочинів і відповідальності за них на незаконні акти, вчинені проти безпеки стаціонарних платформ із усіма наслідками, що звідси випливають.

Міжнародно-правова позиція України у сфері боротьби з морським тероризмом виражена в її активній участі в діючих міжнародно-правових актах, у взятті на себе визначених обов'язків з боротьби з морським тероризмом і в імплементації в українське законодавство положень відповідних міжнародно-правових актів. Це підтверджується тим. що Україна бере участь у "Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства" і в "Протоколі про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, що розташовуються на континентальному шельфі".

Україна також взяла до керівництва положення, викладені в документі ММО "Заходи для запобігання незаконним актам проти пасажирів на борті суден" (1985 p.).

4. Потенційні ризики виникнення сучасних форм терористичної діяльності на території України

Територія України сьогодні складають землі, які на певних відрізках історії знаходилися у складі різних за розвитком країн. А це знайшло свій відгук у культурі населення.

Непроста ситуація складається на Кримському півострові, де простежується тенденція до радикалізації структур кримськотатарського народного руху. Активізація діяльності національних структур кримських татар, щодо відродження їхньої національної державності в Криму, ініціювання ними нової хвилі міграції осіб кримськотатарської національності з Узбекистану, різних регіонів Росії, країн СНД, боротьба організованих злочинних угруповань за сфери впливу, створюють передумови виникнення значної напруги в регіоні. У програмних документах національної партії “Адалет” передбачається створення загонів “Аскерів”.

Слід враховувати, що на розвиток подій у Криму впливає зацікавленість Туреччини, яка, з урахуванням послаблення позицій Росії, претендує на роль лідера в Чорноморському басейні.

Загальні історичні, культурні корені та традиції, що мають ісламську основу, політична й економічна нестабільність суспільства в країні створюють сприятливі умови для діяльності релігійних і громадських організацій на півострові, які зорієнтовані на зв'язки з ісламським світом, що найчастіше використовує терористичну пропаганду.

Ще одним негативним чинником є нелегальна еміграція. При цьому вона представлена крайніми формами: втеча з “гарячих точок”, вимушене переселення, виїзд з країни постійного проживання в пошуках кращих умов життя. Значний потік нелегальних емігрантів йде з регіонів, охоплених війною, у яких тероризм та кошти наркобізнесу--це основний шлях досягнення політичної влади (Афганістан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Пакистан, Чечня) [8].

Такого роду емігранти несуть в Україну зброю, бандитський уклад існування, небезпечні інфекційні захворювання. Вони вже створили уклад існування, складові якого суперечать законодавству країн їх перебування. Подібні “колонії” створені й у нас. Вже сформувались -в'єтнамська, ірландська, арабська, китайська, турецька, індійська та пакистанська колонії нелегальних емігрантів.

Крім цього, поряд з класичними церквами зараз набирають силу й релігії, які зароджувалися і “мають прописку” на віддалених від кордонів України територіях. Серйозну проблему утворює релігійний екстремізм з боку активістів харизматичних, іудо-- християнських, мусульманських та інших релігійних об'єднань, існує особлива зацікавленість іноземних держав ( Туреччини, Ірану Пакистану, Єгипту) в розповсюдженості ісламського екстремізму.

Наврядчи можна сумніватися в тому, що ці та інші подібні організації залишаться поза увагою екстремістських мусульманських угруповань. У звернені до генеральної прокуратури України ( 1998р.) Ахмед Ташім (голова духовного управління мусульман України) звинуватив “Арраід” (партію мусульман) в причетності до екстремізму. Провідні фахівці, в тому числі й західні, вважають, що для ісламських терористів за самою їхньою природою зовнішнім мотивом залишається релігія, але справжнім рушійним фактором також виявляються актуальні практичні та політичні міркування, зумовлені специфічними ознаками їхнього середовища.

Ставши на шлях демократичних перетворень, Україна внутрішню перебудову держави і суспільства намагається проводити разом з розширенням та поглибленням різноманітних стосунків з іншими державами. Інтегруючись в загальноєвропейський процес, Україна, крім отримання користі від співпраці, приєднується і до проблем, що стоять за міждержавними відносинами. Тероризм -лише одна з тих проблем, що є каталізатором розвитку суспільства. Суттєво може вона вплинути на зовнішньополітичну діяльність.

Значні зміни у зовнішньополітичному курсі України, зближення позицій з США та країнами які входять до складу НАТО з глобальних питань сьогодення, так і з конкретних проблем, тенденції до перегляду відносин з деякими арабськими країнами, на чолі яких стоять радикальні лідери (Ірак, Лівія), процес поглиблення відносин з Ізраїлем на офіційному рівні--це не може не викликати негативне і навіть вороже ставлення до України певних кіл мусульманського світу. Наслідками якого можуть бути і терористичні операції проти українських об'єктів.

До того ж, маючи досить великій спільний з Росією сегмент економіки, відповідні об'єкти та комунікації, в тому числі тахногенно-небезпечні, не слід виключати терору на об'єктах Чорноморського флоту.

Оскільки тероризм має міжнародну сутність, правові антитерористичні заходи можуть бути ефективними за умови визначального формування їх під егідою міжнародних організацій, і в першу чергу ООН. Позитивний вплив з погляду поширення можливостей реалізації вітчизняних напрацювань у сфері запобігання виникненню тероризму та боротьби з ним надають створений у 1999році при 6-ому комітеті ООН сектор боротьби з тероризмом, та у 2002 році - антитерористичний центр держав--учасниць СНД.

Також за участю України опрацьовується можливість утворення Міжнародного центру боротьби з тероризмом у Європі. Слід відзначити, що у таких умовах ефективність діяльності Антитерористичного центру, що функціонує в нашій державі, набагато зростає, адже його досить потужний потенціал реалізовуватиметься у системі міжнародних антитерористичних заходів.

5. Перспективи розвитку міжнародного співробітництва в сфері боротьби з тероризмом

Основні вогнища терористичних загроз, що складають потенціальну небезпеку для нашої нації, знаходяться за кордоном, тому слід вітати будь--які кроки інтеграції України в міжнародні структури, метою яких є боротьба з тероризмом. У даному контексті стає зрозумілим, що міжнародні і національні проблеми, зумовлені протидією терористичним загрозам, є взаємопов'язаними. Для того, щоб запобігти можливій активізації тероризму в нашій країні, слід узгодити дії на обох рівнях.

Як показує досвід країн Європи, треба налагодити своєчасне надходження інформації про діяльність і наміри екстреміських угруповань, а також відповідне законодавство відносно боротьби з тероризмом. Необхідно створити дієву загальнодержавну систему координування антитерористичної діяльності з використанням наявних сил та засобів.

Виникає нагальна потреба в оптимізації та вдосконаленні спеціальних антитерористичних підрозділів держав з новими завданнями їх міжнародного використання і можливою перспективою розгортання під егідою ООН антитерористичних формувань швидкого реагування.

Що стосується практичних тактик і технологій по боротьбі з Тероризмом, то не можна погодитися з міжнародними фахівцями в цьому питанні, які рекомендують:

Попередження;блокування тероризму на початковій стадії і недопущення становлення і розвитку його структур.

Недопущення ідеологічного виправдання терору під гаслами “захисту прав нації”, “захисту віри” і т.п.

Залучення до антитерористичної діяльності найбільш надійних спецслужб, використання договору з терористичними угрупуваннями тільки цими спецслужбами, і тільки для прикриття підготовки акції по повному знищенню терористів [4].

Ніякого безкарного теракту, ніяких поступок терористам, жодного безкарного теракту, навіть якщо це коштує життя заручників і випадкових людей, тому, що практика показує, -- будь--який успіх терористів провокує ріст терору і кількості жертв.

Враховуючи те, що основні загрози терору в Україні утворюються за її межами превентивність протидії їм міститься в опрацюванні і в взаємозв'язку концепції та заходів національного і міжнародного характеру.

Перерахуємо найбільш відомі міжнародні угоди про боротьбу з тероризмом :

1. Конвенція про злочини та деякі інші акти, що скоюються на борту повітряних суден, підписана в Токіо 14-ого вересня 1963 р.

2. Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням суден. Підписана в Гаазі.16-ого грудня 1970 р.

3. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, направленими проти безпеки цивільної авіації, складена в Монреалі 23-ого вересня 1971 р.

4. Конвенція про попередження та покарання злочинів проти осіб, котрі користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН, підписана 14-ого грудня 1973р. ( набула чинності 20-ого лютого 1977 р.).

5. Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників, прийнята Генеральною Асамблеєю 17-ого грудня 1979 р.

6. Конвенція про захист ядерних матеріалів, підписана у Відні 3-ого березня 1980р.

7. Протокол про боротьбу з незаконними актами насилля в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, який доповнює конвенцію про боротьбу з незаконними актами, що спрямовані проти безпеки цивільної авіації, підписаний в Монреалі 24-ого лютого 1988 р.

8. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського пароплавства, підписана у Римі 10-ого березня 1988р.

9. Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 15-ого грудня 1997р.

10. Арабська конвенція про запобігання тероризму, підписана в Генеральному секретаріаті ліги арабських держав у Каїрі 22-ого квітня 1998р.

Слід наголосити, що проблемою організованої злочинності як такої ООН вперше зайнялася ще у 1975р., коли на 5-ому Конгресі ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками, який проходив у Женеві 1-12 вересня 1975р., були розглянуті, в рамках пункту 5 порядку денного Конгресу, зміни форм та масштабів міжнародної та внутрішньодержавної злочинності : у той час основна увага була приділена економічній та політичній злочинності на національному та транснаціональному рівнях [5].

Більшість терористичних груп мають зовнішню підтримку, отже, якщо помірковано підходити до врахування суб'єктів, які надають цю підтримку, можна побудувати дієвий механізм, що буде мати певні стадії:

Нейтралізація засобів підтримки, шляхом контролю за використанням банківських рахунків великих банків та фізичних чи юридичних осіб.

Нейтралізація шляхів надходження грошей на банківські рахунки терористичних угруповань шляхом гнучкої системи контролю за власниками рахунків.

Виявлення та припинення діяльності осіб, установ чи організацій, що надають допомогу у будь--якій формі терористам, та методом суворих покарань дати зрозуміти світовій спільноті, що будь яка підтримка буде виявлена та покарана.

Питання фінансування терористичних груп має суттєве значення, як для українських органів безпеки, так і всесвітніх, бо руйнація фінансового підґрунтя існування цих груп завдасть ніщивного удару по їх спроможності взагалі до існування, не кажучи вже про можливість вчинення ними протиправних дій.

Чим активніше держава здійснює боротьбу з тероризмом, тим менше шансів на успіх мають самі терористи, отже, боротьба з тероризмом повинна носити випереджальний, агресивний та безжалісний до терористів характер. Держава не повинна оборонятися--це справа терористів. Науково обґрунтований підхід до боротьби з тероризмом позбавить їх шансів не лише до успішної діяльності на ниві хаосу, а й взагалі зробить неможливим їх фізичне існування.

Ще в Конвенції Ліги Націй про попередження і припинення тероризму (1937р.)була зроблена спроба визначення міжнародного терористичного, як злочинної поведінки, спрямованого проти держави, а також такого, що має метою тероризувати окрему особу, групу осіб, або населення в цілому, шляхом створення загальної небезпеки.

Формування понятійного апарату проблеми боротьби з тероризмом, розробка питань екстрадиції, розв'язування міждержавних спорів, уніфікація механізмів боротьби з актами терору стали невід'ємною заслугою розробників названої Конвенції. І хоча вона з ряду причин так і не вступила в дію, закладені в ній принципи були використані при наступній розробці міжнародно--правових норм з попередження, припинення і ліквідації тероризму у всіх його формах та проявах.

Міжнародне співробітництво не обмежується тільки питаннями надання взаємної правової допомоги, але і питаннями визначеної уніфікації законодавства, що регламентує банківську таємницю, створення систем контролю за відмиванням брудних грошей, прибутків від нелегальних операцій, забезпечення інформаційного обміну, співробітництво в розшуку, арешті осіб, причетних до терористичної діяльності, і конфіскації фінансових коштів, що використовуються для закупівлі устаткування, що використовується для виготовлення та використання зброї.

Отже світове співтовариство розглядає такі основні шляхи боротьби з терором:

- Аналіз феномену тероризму з поглядів різних аспектів.

- Аналіз психології тероризму.

- Аналіз правових статутів окремих держав та міжнародних об'єднань в контексті міжнародної співпраці.

- Аналіз можливостей повного знищення основних джерел розвитку тероризму через розуміння соціальних причин необхідності використання останнього методу переконання шантажу та терору.

6. Боротьба із ядерним тероризмом як сучасний напрямок антитерористичної діяльності країн світу

Міжнародний тероризм та розповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ) - це одні із найнебезпечніших явищ, які загрожують самому існуванню цивілізованого світу на сучасному етапі. При цьому особлива небезпека цих явищ полягає в їх синергетичності, тобто у тому, що вони підсилюють одне одного, і тому одне із основних завдань у боротьбі з ними полягає у тому, щоб не допустити аби ЗМУ не потрапила до рук терористів. У першу чергу, це стосується ядерної зброї, а також технологій, матеріалів та компонентів, які можуть бути використані для її виробництва.

Виходячи з того, що тероризм - це складне соціально-політичне явище, не до кінця досліджене з точки зору міжнародного права, боротьба з ним та (як і з розповсюдженням ЗМУ) потребує системного підходу до організації протидії як на міжнародному, так і національному рівнях. Його реалізація, як свідчить практика, не можлива без створення відповідної правової бази та організаційно-управлінських схем, адекватних сучасним викликам.

2005 - 2006 роки можуть стати дуже важливими з точки зору створення як міжнародної, так і відповідної національної правової бази боротьби з ядерним тероризмом та ядерним розповсюдженням. Зокрема, у квітні 2005 р. прийнято Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму, яка була відкрита для підписання у вересні того ж року. У липні минулого року були нарешті прийняті поправки до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 р.). Україна була серед тих держав, які підписали обидва документа. Крім того, в листопаді 2005 року Верховна Рада ратифікувала Додатковий протокол до Угоди з МАГАТЕ про гарантії у зв'язку з ДНЯЗ. Ратифікація міжнародних документів, яка є природною з огляду на устремління України інтегруватися до міжнародних структур вимагатиме суттєвої перебудови діяльності державних органів, що не можливо без створення ефективних організаційно-управлінських механізмів та структур.

Потребує вдосконалення національного законодавства у цій сфері. Невеликий приклад: у відповідності до Закону України "Про основи національної безпеки" загрозу використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України, а також поширення ЗМУ і засобів її доставки віднесено до загрозам національним інтересам і національній безпеці України у сфері державної безпеки, у той же час небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного тероризму (що, по суті, співпадає з використанням ядерних об'єктів з терористичною метою), віднесена до загроз в екологічній сфері [9].

Для визначення механізмів і підходів, які було б доцільно впровадити в Україні, корисно звернутися до зарубіжного досвіду. В Інституті проблем національної безпеки було зроблено попередній аналіз тенденцій, які спостерігаються у цій сфері, зокрема, у таких державах як США та Росія, а також в Європейському Союзі.

Після подій 11 вересня 2001 р. Уряд США зазнав наймасштабніших змін за останні 50 років. Було створено Міністерство внутрішньої безпеки (Department of Homeland Security), основною задачею якого було визначено захист країни від терористичних загроз. При цьому було реалізовано принцип: "протидія загрозі національній безпеці забезпечується єдиним федеральним органом". До складу нової структури увійшли 22 державні органи і більш ніж 180 000 співробітників.

Навпаки, в Росії після нападу бойовиків на Інгушетію у 2004 р. та трагічних подій у Біслані у вересні того ж року, частину повноважень федеральної влади було делеговано на регіональний рівень. Зокрема, у кожному регіоні Південного федерального округу були створені Групи оперативного управління (ГрОУ) - постійно діючі структури, які об'єднаними силами ФСБ, МВС, ВВ та МНС повинні проводити антитерористичні операції. У випадку захоплення заручників або вторгнення бойовиків керівник ГРОУ автоматично стає керівником оперативного штабу і має право приймати рішення без узгодження з Москвою.

Що стосується Європейського Союзу, то події 11 березня 2004 р., коли у Мадриді були здійснені наймасштабніші на території Європи теракти, радикально вплинули на визначення пріоритетів у політиці Євросоюзу в цій сфері. У зв'язку з цим ЄС вжив низку заходів, серед яких можна виділити такі:

Запроваджено Європейський ордер на арешт (European Arrest Warrant). Коли, наприклад, шведський прокурор видає ордер на арешт, то поліція будь-якої іншої країни ЄС повинна здійснити арешт та застосувати процедури екстрадиції.

Забезпечено можливість створювати спільні групи для розслідування злочинної діяльності. Тобто, правоохоронці двох або більше держав-членів ЄС отримали можливість проводити спільні кримінальні розслідування на території будь-якої країни Союзу.

Створено Євроджаст (Eurojust), правоохоронне агентство ЄС, яке має своїм завданням поліпшити координацію діяльності правоохоронних органів держав - членів ЄС.

Ухвалено законодавство щодо запобігання фінансуванню тероризму. Згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1373, в ЄС було складено списки осіб, груп та інших організацій, причетних до терористичної діяльності, стосовно яких було вжито заходів щодо замороження їхніх активів.

Наділено новою роллю в боротьбі проти тероризму Поліційне агентство Європейського Союзу - Європол (Europol). Вона полягає в збиранні, наданні та аналізі інформації про міжнародний тероризм та участі в спільних групах з розслідування терористичної діяльності.

На особливу увагу заслуговує позиція ЄС стосовно координації дій у протидії загрозі міжнародного тероризму. Європейська Рада підкреслила, що всебічний та координований підхід є необхідною умовою ефективного реагування на загрозу тероризму. У зв'язку з цим Європейська Рада ухвалила рішення про запровадження посади координатора антитерористичної діяльності (Сounter-Terrorism Coordinator), який координуватиме відповідну роботу Ради та, в межах відповідальності Єврокомісії, забезпечуватиме нагляд за використанням усіх наявних у розпорядженні ЄС інструментів з метою регулярного інформування Ради та ефективного виконання її рішень.

При всій відмінності підходів, які були застосовані в США, РФ, а також ЄС загальним у них є те, що при реагуванні на загрози тероризму акцент зроблено на підвищенні ефективності взаємодії та координації дій, створенні цілісної антикризової системи управління в державі. Беручи до уваги те, що ситуація в Україні і навколо неї відрізняється від США та Росії, при створенні такої системи в нашій державі, на наш погляд, однією з її підсистем має бути національна система протидії загрозам тероризму та розповсюдженню ЗМУ, складовою частиною якої, у свою чергу, повинна стати протидія загрозам ядерного тероризму та ядерного розповсюдження.

Зусилля державних органів України у сфері протидії загрозам тероризму та розповсюдженню ЗМУ слід зосередити на реалізації саме такого організаційно-управлінського підходу. При цьому доцільним виглядає створення національної вертикально-інтегрованої управлінської системи, яка, крім іншого, включала б також відповідні науково-дослідні установи, враховуючи, що на практичну реалізацію зазначеного підходу безпосередньо впливатиме той факт, що з інтеграцією нашої держави до тієї чи іншої міжнародної структури на неї почнуть розповсюджуватися загрози та ризики, притаманні цій структурі, та виникне необхідність приєднуватися до вже існуючих (чи приймати участь у розробці нових) методів особистої чи солідарної протидії [2].

Україна є ключовою державою з точки зору як регіональної, так і глобальної безпеки, і це знайшло своє відображення, зокрема, у тому, що наша держава приєдналася до програми Глобального партнерства, яка виконується "великою сімкою" з метою запобігання розповсюдженню ЗМУ та відповідних матеріалів. Підвищення ролі України у міжнародних зусиллях, спрямованих на протидію загрозам тероризму (в т.ч. ядерного) та розповсюдженню ЗМУ, сприятиме, на наш погляд, подальшому розвитку правової бази та системи прийняття та практичної реалізації організаційно-управлінських рішень.

Висновки

Тероризм -- суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому невинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Політичний, економічний та кримінальний тероризм знаходить спільні сфери дії, базуючись на взаємовигідних інтересах. Сучасний тероризм має наступні різновиди:

а) національно-визвольний тероризм, який деколи називають тероризмом національних меншин.

б) тероризм, пов'язаний з національно-релігійно-визвольними рухами антиімперіалістичного антиколоніального характеру в Третьому світі.

в) тероризм соціал-революційного характеру.

г) правий тероризм, що добивається ліквідації парламентської демократії і запровадження авторитарного режиму, тобто диктатури.

д) диверсійний тероризм, організатором акцій якого виступають секретні служби держав-противників.

є) кримінальний тероризм злочинних мафійних угруповань, може мати також політичну мету -- захоплення влади в державі (спроби колумбійської наркомафїї).

Узагальнюючи, можна назвати такі причини виникнення міжнаціональних конфліктів, які намагаються вирішити за допомогою тероризму:

- Неспівпадання етнічних, національних, релігійних поглядів.

- Порушення прав даного етносу.

- Політична боротьба.

- Утиск прав на самовизначення.

- Особисті конфлікти.

- Знаючи про основні напрямки розвитку тероризму у світі, визначимо реальні загрози тероризму в Україні.

Світове співтовариство розглядає такі основні шляхи боротьби з терором:

- Аналіз феномену тероризму з поглядів різних аспектів.

- Аналіз психології тероризму.

- Аналіз правових статутів окремих держав та міжнародних об'єднань в контексті міжнародної співпраці.

- Аналіз можливостей повного знищення основних джерел розвитку тероризму через розуміння соціальних причин необхідності використання останнього методу переконання шантажу та терору.

Список використаної літератури

1. Васильев Н. Неизбежность диалога // Литературная газета. 2007. №46.

2. Галахов С. С., Тарсуков К. М. Терроризм -- угроза государственности России в ХХI в. (исторические, правовые, праксеологические проблемы // Правовая наука на рубеже XXI столетия: Сб. науч. трудов. Омск, 2000. С. 59.

3. Горшков А. Ф. Глобальная война с международным терроризмом // Независимое военное обозрение. 2005. №1. С.7.

4. Гришко А. Я. Личность террориста: Криминологический портрет. Рязань, 2006, С. 70.

5. Добрынина В., Кухтевич Т. Экстремизм как проявление девиантности и деликвентности // Наука, культура, общество. 2006. №7. С. 22.

6. Дугин А. Геополитика постмодерна. М., 2005. С. 295.

7. Золотарев П. С. Международный терроризм -- истоки возникновения и перспективы развития // Социальные и математические средства измерения потенциала общественной безопасности в субъектах Российской Федерации. М., 2006. С. 208-220.

8. Иванов О. В. Информационная составляющая современных войн // Вестник Московского университета. Сер. 18. Социология и политология. 2004. №4. С. 64.

9. Ильинский И. М. О терроре и терроризме // Между будущим и прошлым. М., 2006. С. 239, 242.

10. Рубан Л. С. Дилемма 21-го века: толерантность и конфликт. М., 2006. С. 178.

11. Руло Эрик. Добро, зло и «терроризм» // La Monde diplomatigue. 2007. Май. С. 19.

12. Романюк В.О., Березовський І.Б.. Проблема тероризму в сучасному політичному процесі. - К., 2009.