Політика і мораль

Міністерство освіти і науки України

Контрольна робота

Політика і мораль

з предмета «Політологія»

за 4 семестр 2 курсу

студент Максімова Максима Михайловича

група БХА-08 спеціальність «Облік та аудит»

Зміст

Вступ

1. Взаємовплив політики і моралі у суспільстві

2. Влада і політична етика

3. Політика і мораль в умовах реформування українського суспільства

Висновок

Література

Вступ

Політика і мораль -- важливі складники життя будь-якого людського суспільства. Політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки, як мораль, і тому змушена апелювати до морального почуття мільйонів людей, використовуючи його в тій чи іншій мірі.

В такій ситуації можливі спроби підкорити собі мораль, перетворити її на служницю політики, надати їй форми, неспроможної забезпечити власний суверенітет.

Перетворюючись на служницю політики, виправдовуючи всі її не завжди сумісні з людяністю й порядністю хитросплетіння, мораль переживає ситуацію самовтрати, само-зникнення. Вона перестає бути мораллю у власному розумінні цього слова й примушена плентатися в охвісті політики, погоджуючись на все нові й нові саморуйнівні для неї поступки.

В цьому випадку мораль втрачає свою самодостатність, стаючи лише операційно-технічним психологічним засобом утілення політичних цілей, які виступають як щось від початку вище, ніж мораль, диктують їй закони, підкоряють її собі.

Мораль, таким чином, постає тут не якоюсь самоцінністю, а лише суто технічним, підпорядкованим моментом політичної діяльності. Через це вона не може більше оберігати індивіда й маси від дій аморальних. Питання про добро і зло вирішується віднині не в категоріях моральної свідомості, а виключно в категоріях політичної доцільності, стають її частковим моментом. Політична доцільність передбачає: все, що сприяє досягненню політичної мети,-- є благо, все, що цьому перешкоджає,-- є зло. Політична мета починає виправдовувати політичні засоби.

Мораль цілком розчиняється в політиці й зникає як самостійний феномен суспільного життя, витруюючись пропагандистським апаратом із свідомості людей. Моральні оцінки будь-якого явища скрізь замінюються оцінками політичними. Політика, торжествуючи свою перемогу над мораллю, вважає (й не без підстави), що остання є лише її частиною, причому підлеглою, яка не має права судити ціле.

Політизована мораль, як свідчить досвід історії, незмінно призводить до аморальної політики, що ґрунтується на духовній залежності та аморальності широких мас людей, котрі добровільно або з примусу поміняли моральні норми на політичні настановлення поточного моменту.

1. Взаємовплив політики і моралі у суспільстві

Мораль (від латів. moralis - вдача, моральна) - одна з форм суспільної свідомості і його реалізації на практиці, що затверджує суспільно необхідний тип поведінки людей. На відміну від правових норм, дотримання яких підтримується і контролюється державними органами, норми моралі спираються на громадську думку і дію, на переконання, традиції і звичку. Мораль знаходить вираження у вчинках людини по відношенню до суспільства, владних структур, колективу, сім'ї і так далі Цінності моралі міняються з часом і різні у різних народів і верств населення. Основними проблемами в моралі є питання про те, що таке "хороший звичай, поведінка, діяльність", що "пристойно, порядно, гідно" і так далі. До пануючої моралі, окрім соціальних цінностей і оцінок, належать також і ті, які розцінюються релігією як "блага поведінка".

Оскільки політика є однією з найважливіших сфер людської діяльності, її неможливо відокремити від моралі. Моральні цінності і норми, що мають відношення до політичного світу, до її інститутів, відносин, політичного світогляду і поведінки членів того або іншого співтовариства, в сукупності складають політичну етику, використовуються у вигляді оцінки політичного курсу в цілому і політичної діяльності окремих осіб зокрема.

Мораль утримує людину від крайніх форм поведінки, сприяє вирішенню протиріч між індивідом і всієї спільністю. В давнину первинні людські колективи багато в чому регулювали взаємодію людей за допомогою звичаїв, традицій, табу, а також таких інститутів соціального контролю, як сім'я і громада. З виникненням складних спільнот і ослабленням традиційних форм соціального контролю зросла роль політичних інститутів, які стали здійснювати основні владно-Регуляційні функції в розвитку суспільства, а мораль - регулювати етичні норми поведінки.

Мораль може так чи інакше характеризувати політичну дію, впливати на його реалізацію. Мораль обмежує політику, свободу безконтрольного політичної дії, тому політика часто прагне звільнитися від неї. Ще Н.І. Карамзін слушно зауважив, що «правила моральності і чесноти святіше усіх інших і служать Підставою істинної політики».

Спільне між політикою і мораллю полягає в тому, що вони відносяться до найбільш раннім регуляторам суспільного життя, до сфери соціального вибору, в силу чого рухомі і мінливі; є регуляторами поведінки людей.

Багато імперативи моралі носять характер ідеалів, з якими слід погоджувати свої дії; вона оцінює суб'єктивне, внутрішнє переживання вчинків. Політика ж більш «приземлена» і цілеспрямовано, тобто орієнтована на досягнення певних цілей, результатів. Важливою особливістю політики є її опора на силу, використання примусових санкцій за невиконання вимог. Мораль Же спирається головним чином на «санкції» совісті.

Мораль у значній частині своїх норм виступає як свого роду антитеза насильству. Так, індуїстській-буддійська традиція моралі грунтується на принципах «ненасильства». Але стверджувати, що мораль засуджує насильство в принципі, тобто по принциповим «міркувань» не сприймає його, - означає ігнорувати якісь реальні ситуації. Так, мораль «висвітлює» ведення справедливих воєн, захист Вітчизни; іслам припускає «священну війну проти невірних» та ін. Далі, добре відомо, що кримінально-правові норми виникають, існують і реалізуються як формалізований єдність правових поглядів і моральних установлень суспільства. Вельми показовим тут інститут необхідної оборони.

Нарешті, існує і «корпоративна» мораль, є моральні норми, прийняті в певних національних, регіональних та інших структурах суспільства і виправдати застосування насильства в конкретних екстраординарних обставин (наприклад, дуель як спосіб захисту частини та ін.)

Виділяються наступні підходи до взаємовідношення політики і моралі :

- моралізаторський підхід - означає, що політика повинна мати не лише високоморальні цілі (загальне благо, справедливість), але і за будь-яких обставин не порушувати моральні принципи (правдивість, доброзичливість до людей, чесність) використовуючи при цьому лише морально допустимі засоби;

- ціннісно-нейтральний підхід - ігнорування політикою моральних цінностей. Такий підхід робить її аморальною. У деяких роботах (Н. Макіавеллі та ін.) описані способи формування твердої державної влади за принципом "мета виправдовує засоби";

- компромісний підхід - переважає серед багатьох учених і моральних політиків. Він виходить з визнання необхідності обліку моральних норм в політиці, зважаючи на специфіку останньою.

Питання про пріоритет політики чи моралі розв'язувалося протягом усієї історії людства і, як правило, на користь політики. З міцністю передсуду закріпилося уявлення про те, що до політики мало застосовні моральні критерії, а політик, котрий керується моральними нормами, наперед прирікає себе на невдачу. В цьому положенні є певний елемент істини. Справді, в ході досягнення поставленої мети політик, котрий не гребує будь-якими порушеннями норм моралі, абсолютно вільний внутрішньо у виборі засобів, що забезпечують найкоротший шлях до мети, й, можливо, легко досягне її, на відміну від свого моральнішого конкурента, обплутаного, з точки зору принципового «амораліста» від політики, всілякими «хибними» догмами добра та людяності.

В той же час мета, досягнута засобами ганебними й огидними, переживає процес внутрішнього морального переродження, навіть якщо початкове й була справедливою. Вона немовби несе в собі погану спадковість засобів, перетворюючись із безпосереднього ідеалу добра на його абстрактний знак, мертвий фетиш, що вимагає нових і нових жертв.

Стаючи служницею політики, мораль чинить акт історичного самогубства, і якщо ще й залишається в змісті політики, то тільки на правах своєрідних правил внутрішнього розпорядку у внутрішньогрупових стосунках між «своїми», правил, які виступають скоріше умовними й постійно порушуваними регуляторами й орієнтирами «внутрішньовидової» боротьби.

Ці жалюгідні рештки моралі вирізняються завидною гнучкістю, що доходить до абсолютної аморальності. Виникає чиста етика обставин і ситуацій, що цілком зливається з доцільністю й животіє лише як слабке психологічне виправдання. При цьому мораль до решти втрачає скільки-небудь вирішальну роль у регулюванні поведінки особистостей, соціальних груп, класів, суспільства в цілому.

Мораль не може бути засобом досягнення будь-яких політичних цілей, навпаки, саме політика має бути засобом досягнення ідеалів моралі як мети. В гуманному й демократичному суспільстві не політика диктує умови моралі, а саме мораль визначає цілі, методи й характер політики. Так створюються умови для порятунку людства від катастроф ядерного віку, досягнення громадянського миру, зняття запеклості ідейної боротьби в суспільстві. Аморальна ж політика неминуче виховує аморальні маси, формує аморальні стосунки серед людей, відтворює найгірші людські риси.

2. Влада і політична етика

Стабільність і розвиток політичної системи значною мірою зумовлюються дією політико-етичних факторів. Система політичної етики є одним з тих механізмів, котрий регулює, впорядковує та унормовує владні відносини і, передусім, боротьбу за владу. Для сучасної України проблеми етизації політичної сфери особливо важливі. Стан непевної рівноваги, який виник внаслідок конфронтації і протистоянь у владних структурах, розбалансованості регулюючих механізмів, не може бути тривалим. Уникнути загроз національній безпеці можливо лише на шляхах науково-теоретичного обґрунтування і практичного застосування етичних принципів, які мають діяти в напрямі морального оздоровлення політичного клімату. Тут можуть стати в нагоді й аналіз світового теоретичного доробку у галузі етики, і ретроспективний погляд на моральний клімат в українському суспільстві, і висвітлення сучасного досвіду політичної взаємодії крізь політико-етичну призму, з наголосом на цінностях відповідальності.

На важливому значенні політичної етики у житті суспільства наголошують зарубіжні та вітчизняні вчені. Дана проблема досліджувалася з часів Аристотеля, Конфуція, Н. Макіавеллі, Й. Шумпетера і продовжує вивчатись у сьогоденні. Слід також наголосити, що українські суспільствознавці вже зробили суттєвий внесок у розробку теоретико-методологічних підвалин подальших досліджень ролі і місця політичної етики в суспільних перетвореннях. Передусім привертає увагу творчий доробок таких авторів, як Т. Аболіна, М. Головатого, А. Єрмоленко, О. Кисельова, В. Котигоренко, А. Круглашова, І. Кураса, Ю. Левенця, В. Малахова, Л. Нагорної. та ін.

Першою складовою системи етичних відносин у політиці є індивідуальна етика чеснот. Законом України «Про статус народного депутата» зазначається, що: «У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу». Йому вторує Закон «Про статус депутатів місцевих рад» , згідно з яким депутат місцевої ради повинен дотримуватися низки правил депутатської етики: «...1) керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано; 2) не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях; 3) керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; ...»

На другому рівні, йдеться про нормативно-інституційне формування розгорнутої системи професійних політичних етик, тобто етик корпоративних груп, які або беруть безпосередню участь у перебігові політичного процесу та функціонуванні політичної системи, або, за своїм фахом, є дотичними до цієї галузі суспільних відносин. Професійно-корпоративна етика відіграє важливу роль у функціонуванні політичної системи, адже, саме на цьому корпоративному рівні найкращим чином можуть бути задіяні механізми етичних санкцій -- наприклад, виключення з професійних організацій на підставі порушення норм професійної етики. В Україні професійна етика політиків і політичних консультантів поки не вироблена і усвідомлюється багатьма лише інтуїтивно, зводячись при цьому до основоположних норм моралі, якими в політичному процесі, як відомо, мало хто переймається. Але, з огляду на зростаючу роль політичних технологій в житті суспільства з «недорозвиненою» демократією, таке ставлення до справи є просто небезпечним. Тому саме сьогодні виникає нагальна потреба у формулюванні і підписанні основними провідниками політичних технологій в суспільстві документу на зразок «Хартії професійної етики» або «Кодексу етичних принципів». Увага до цієї проблеми з боку фахівців з політичних/виборчих технологій свідчить про дві речі: по-перше, справи з професійною етикою у політичних технологів дійсно сутужні; по-друге, певна частина фахівців переймаються цим серйозно, що свідчить про наявність у них певної професійної етики, чи лише хоча би її зародків. Досліджуючи особливості місця і ролі політика в суспільстві, а також системі державних, законодавчих та владно-адміністративних структур, наголосимо, що успіх у політиці залежить від багатьох обставин, але найперше -- від самого політика, його здібностей, особистісних рис і якостей, підготовленості до політичної роботи. Прикладом корпоративно-групової етики в політиці є етика державних службовців. Вітчизняними науковцями робиться етико-персоналістський наголос на ролі іміджу чиновника, оскільки в сучасному українському суспільстві він переважно характеризується як негативний. Доповідаючи на міжнародній науково-практичній конференції «Вибори Президента України -- 2004: проблеми теорії та практики», голова ЦВК Я. Давидович наголосив, що «державний службовець повинен дбати не лише про позитивний імідж та авторитет органів державної влади і державної служби в цілому, а: дорожити своїм ім'ям та статусом. Державний службовець повинен виконувати свої посадові обов'язки, чесно, неупереджено, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування, не допускати дій і вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби. Державний службовець зобов'язаний керуватися моральними принципами безкорисливості, незалежності, відповідальності і непідкупності, узгоджуючи свої особисті інтереси із суспільними, що є невід'ємною умовою його службової діяльності».

Політико-етичні проблеми виборчого процесу і, зокрема, проблематика «брудних» технологій не можуть бути вирішеними лише на приватному та корпоративно-професійному рівнях. Відчутним є брак загальнонаціональних і державних органів, які, з огляду на їх моральний авторитет, змогли б стати органами політико-етичного контролю та ключовими структурними ланками системи інституціоналізованої політичної етики. Суспільні та державні інститути виявилися неспроможними запобігти порушенню принципів вільних демократичних виборів (в тому числі, принципів політико-етичних), що, крім усього іншого, висвітлило істотні системні недоліки функціонування державної влади в Україні, слабкість інститутів громадянського суспільства, панування правового нігілізму, нарешті, відсутність інституціоналізованої системи політичної етики та засобів політико-етичного контролю, а також заниженість моральних стандартів у суспільстві, передусім -- у його найвищих верствах.

Політична етика, передусім, стосується сфери владних відносин, відповідно, роль кожного з трьох її рівнів є різною залежно від місця суб'єкта політико-етичних відносин та об'єкта політико-етичних оцінок в політико-стратифікаційній структурі. Індивідуальна етика чеснот стосується, головним чином, можновладців. Корпоративна політична етика стосується соціальних (передусім, професійних) груп, які беруть безпосередню участь в політичному процесі і функціонуванні політичної системи. Нарешті, загальнонаціональна політична етика стосується всіх громадян -- носіїв народного суверенітету.

Висновки. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх безпосереднього застосування в політичній практиці України, передусім в аспектах «етизації» української політики; у подоланні явища етичної абсолютизації власних політичних переконань (комплексу «самоправоти»); у пошуку етичних шляхів вирішення політичних конфліктів та етичних засад політичного консенсусу; у морально-етичному вдосконаленні застосування виборчих технологій у практиці українського політичного процесу; у морально-етичному потенціалі сучасної України.

На взаємозв'язок політики і моралі вирішальний вплив справляє характер суспільства, переживаємо епоху, пануюча соціокультурне середовище. Одна справа політика й мораль у традиційному суспільстві, де головне - це інерція свідомості і поведінки. Зовсім інша ситуація виникає з переходом в епоху техногенних цивілізацій. Іншими словами, і в моралі, і в політиці живуть епохи особливості культурної спадщини і традицій, розкриваються біологічні риси націй і рас. У традиційному суспільстві немає окремих груп, усі злиті колективно. Усвідомлення людини особистістю, членом групи, протиставлення моралі одного моралі іншого ще не відбувається. Різниця особистого і громадського відсутня, і все, що було поза традиційного суспільства, було поза законом. В епоху традиційних суспільств була характерна нероздільність політики і моралі. Особливо чітко це виявилося, та й продовжує проявлятися в найбільш стійких районах традиціоналізму - на Сході. Конфуцій бачив у самовдосконаленні основу гарного керування, не вірив у регулюючу силу закону. Він вважав, що народ буде уникати його, при цьому не відчуваючи сорому. Доброчесність оголошувалася єдиним, що може підпорядковувати людей порядку, так як з чеснотою народ буде знати сором. Лао Цзи класифікував типи правління на основі критеріїв, які об'єднують моральність і результативність. Кращим називалося правління, яке ніби не помічається, настільки воно плавно і природно. Поступається йому правління, підтримуване похвал мудрості рішень правителя. Погане правління засноване на страху підлеглих. І зовсім зле якщо викликає презирство. Ідея повного злиття політики з народної мораллю дійшла до наших днів. Симптоматично в цьому відношенні дванадцять правил Хо Ши Міна (шість заборон і шість повчань) по роботі комуністів серед населення. По суті, це кодекс поведінки в народі, поваги його звичаїв, навіть здаються забобонами, і шляхи освіти і ослаблення забобонів і завоювання політиком авторитету серед простих людей.

3. Політика і мораль в умовах реформування українського суспільства

У сучасних умовах зростає роль моральних критеріїв у політиці, в силу того, що багаторазово збільшується «ціна» багатьох політичних рішень, підвищується значення впливу громадської думки на політику і політиків.

Вплив моралі на політику може і повинно здійснюватися по ряду напрямків. Це - постановка цілей моральних, вибір адекватних їм і реальної ситуації методів і засобів, облік у процесі політичної діяльності моральних принципів. Виконання всіх цих вимог залежить від методів і засобів, що використовуються в процесі їх досягнень. Метою політики повинна виступати не влада заради влади, як мета збагачення чи диктату, а здійснення поставлених лідером благородних політичних цілей - наприклад, торжество демократії, запобігання національних конфліктів, забезпечення економічного зростання, добробуту і процвітання населення країни.

Демократичний політик, на відміну від політикана, бореться за владу не для того, щоб зловжити нею, а щоб з її допомогою вирішувати суспільно важливі завдання. Тому справжній успіх політика - це, перш за все, успіх програми його діяльності, висока оцінка суспільства та історії. У кінцевому рахунку моральне рішення громадського діяча та політика, помножене на знання і досвід, є самим вірним.

Сумісна чи політика з мораллю і моральними цінностями? Ось що думають з цього приводу відомі політики і політологи.

У. Ігрунов (депутат Держдуми, директор Інституту гуманітарно-політичних досліджень): «Я абсолютно переконаний, що політика і мораль сумісні. Навпаки, політика, не заснована на морили, - річ неприпустима. Політик зобов'язаний керуватися нормами і права, і моралі ».

С. Бабурін (депутат Держдуми): «Політика не тільки сумісна з мораллю і моральними цінностями, більше того, саме політика з великої літери, зрозуміло, а не брудне політиканство, а й здатна забезпечити існування в суспільстві хоча б мінімальних моральних цінностей».

С. Бєляєв (депутат Держдуми); «Як і будь-який інший політик, відповім: Звичайно ж, сумісна, навіть обов'язково повинна поєднуватися. Біда, однак, в іншому: багато політиків, на жаль, самі для себе визначають, що морально, а що ні. Звідси ті численні розбіжності з загальнолюдськими поняттями про мораль, які ми спостерігаємо у відомих у країні осіб ».

А. Мігранян (політолог): «Мораль і політика - принципово різні сфери. У сфері моралі недопустимі компроміси. Сутнісна характеристика сфери політики, і особливо демократичної політики - узгодження інтересів, пошук компромісів, переважання технології над ідеологією і системою цінностей. Тому вибір «меншого зла» при прийнятті політичних рішень є основою функціонування всіх демократичних суспільств ». Мораль і політика відносять до найбільш ранніх соціальних регуляторів суспільного життя. Зближує їх те, що і та і інша відносяться до сфери соціального вибору, тому достатньо рухомі та мінливі. Їх зміст зумовлений впливом багатьох факторів, починаючи від історичних і соціокультурних і закінчуючи суб'єктивими уявленнями і випадками.

Мораль і політика - це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Впорядкування поведінки людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, взірців поведінки), які є загальнообов'язковими для всіх людей. Однак моральні та політичні норми розрізняються способом формування і засобами реалізації.

Низька мораль «низів», розбещеність народу аморальною політикою неминуче породжують серйозні перепони на шляху найсміливіших реформаторських планів «верхів», оскільки будь-які плани керівників виконуються мільйонами простих людей, котрі володіють певним рівнем моралі (совістю, почуттям обов'язку, порядністю і т. д.). Наша країна, прокламуючи сьогодні ідеали гуманізму й демократії, не може розраховувати на ефективність своєї екологічної, соціальної й правової політики без багаторічної, важкої, але життєво необхідної роботи задля виховання всіх громадян і прищеплення їм елементарної чесності, совісності й порядності.

Без постійного культивування поваги до людської особистості та її прав, співчутливості до нещасних, самотніх та убогих, сорому за власні непорядні вчинки, здатності до розумного самообмеження, самокритичного погляду на власну персону неможливо створити цивілізоване суспільство. Тільки моральне оновлення поряд із фундаментальними економічними й політичними реформами спроможне забезпечити нашій країні пристойне місце в світовому співтоваристві, порятувати далекосяжні плани реконструкції країни від ударів об рифи дрімучого егоїзму, підлоти, безсовісності, недбальства, лінощів, апатії, озлоблення й підозріливості.

Труднощі, які переживає країна, все ж не перетворюють людську особистість на просту функцію суспільних обставин, маріонетку процесів, що відбуваються в суспільстві. Ці процеси за всієї їхньої драматичності не скасовують свободу людської особистості, не позбавляють її можливості вибору. Моральна активність особистості -- це насамперед свобода вибирати: ту чи іншу життєву позицію, ту чи іншу систему моральних цінностей, ті чи інші ідеали.

Водночас вільний вибір передбачає й відповідальність людини за всі можливі соціальне значущі наслідки такого вибору. Не кожна особистість здатна взяти на себе таку відповідальність. Іноді людина навіть зрікається свободи, розраховуючи заразом позбутися й відповідальності. Виникає явище своєрідної «втечі від свободи», коли індивід прагне обминути саму ситуацію морального вибору, намагаючись перекласти цей тягар на іншого.

Виносячи каральний присуд «застарілим» моральним нормам, вони виносили жорстокий присуд і самим собі. Процес гуманізації нашого суспільства немислимий без пріоритету моралі, законності й правопорядку, які не можуть бути принесені в офіру ніяким кон'юнктурним, політичним та ідеологічним міркуванням.

Висновок

Таким чином, політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки, як мораль, і тому змушена апелювати до морального почуття мільйонів людей, використовуючи його в тій чи іншій мірі.

Політизована мораль, як свідчить досвід історії, незмінно призводить до аморальної політики, що ґрунтується на духовній залежності та аморальності широких мас людей, котрі добровільно або з примусу поміняли моральні норми на політичні настановлення поточного моменту.

Стаючи служницею політики, мораль чинить акт історичного самогубства, і якщо ще й залишається в змісті політики, то тільки на правах своєрідних правил внутрішнього розпорядку у внутрішньогрупових стосунках між «своїми», правил, які виступають скоріше умовними й постійно порушуваними регуляторами й орієнтирами «внутрішньовидової» боротьби.

Мораль не може бути засобом досягнення будь-яких політичних цілей, навпаки, саме політика має бути засобом досягнення ідеалів моралі як мети. В гуманному й демократичному суспільстві не політика диктує умови моралі, а саме мораль визначає цілі, методи й характер політики. Мораль і політика - це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Впорядкування поведінки людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм (загальних правил, еталонів, взірців поведінки), які є загальнообов'язковими для всіх людей. Однак моральні та політичні норми розрізняються способом формування і засобами реалізації.

Без постійного культивування поваги до людської особистості та її прав, співчутливості до нещасних, самотніх та убогих, сорому за власні непорядні вчинки, здатності до розумного самообмеження, самокритичного погляду на власну персону неможливо створити цивілізоване суспільство. Тільки моральне оновлення поряд із фундаментальними економічними й політичними реформами спроможне забезпечити нашій країні пристойне місце в світовому співтоваристві, порятувати далекосяжні плани реконструкції країни від ударів об рифи дрімучого егоїзму, підлоти, безсовісності, недбальства, лінощів, апатії, озлоблення й підозріливості.

Література

1. Агешин Ю. А. Политика, право, мораль. М., 1982

2. Г.А. Белов. Политология - М.: ЧеРо, 1998, 304с.

3. К.С. Гаджиев. Политическая наука - М.: Международные отношения, 1996, 398с.

4. Р.Т. Мухаев. Основы политологии М.: Новая школа, 1996.-192с.

5. Политология. Учебное пособие - СПб: Бизнес-Пресса, 1998, 420с.