Міністерство освіти і науки України

Український державний університет водного господарства та природокористування

Кафедра політології, соціології і права

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Політологія» на тему:

„Політичне лідерство в сучасній Україні”

Виконала:

Студентки 4-го курсу

Спец.”О і А” групи Б- 2

Савчук Ольга

Перевірив:

Проф. Касьян В. І.

РІВНЕ - 2003

Зміст

Вступ

1. Сутність і характерні особливості політичного лідера

2. Ключові риси і здібності сучасного політика і лідера

3. Оцінка труднощів і проблем на шляху формування лідерів і реалізація лідером свого покликання

4. Проблеми політичного лідерства в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Серед основних і самих важливих проблем суспільного розвитку в сучасному світі, особливо в Україні, на першому місті стоїть проблема політичного лідерства - пошуку і висунення на основні політичні і державні посади нових людей, здібних на переміну держави в кращу сторону і на проведення політики покращення життя населення країни. Проблема політичного лідерства виникає тільки при наявності певних політичних умов і політичних свобод. Її обов'язковими характеристиками являються: політичний плюралізм, багатопартійність, а також внутріпартійна і внутріпарламентська діяльність, коли йде безперервна інтелектуальна політична боротьба людей, які відносяться до тих чи інших партій , які відображають ті чи інші соціальні переконання та інтереси, тих чи інших груп людей.

Відсутність умов необхідних для появлення проблеми політичного лідерства, виключає появлення нових політичних лідерів демократичним шляхом. Яскравим прикладом цьому являються тоталітаризм і авторитаризм.

В умовах тоталітаризму і авторитаризму політичних лідерів як таких не існує, є лише диктатори і номенклатура. Ті які прориваються до влади не по законах лідерства, а по своїх номенклатурних законах. В цих умовах немає явної опозиції, тому конкуренція за лідерство існує тільки всередині номенклатури.

Саме тому політичне лідерство як теоретичний і практичний феномен опинилось в центрі нашої уваги лише в кінці 80-х років. коли почались альтернативні вибори в Ради союзного, республіканського і місцевого рівней. Відповідно з цього часу проблема опинилась і в центрі уваги вітчизняної політології. З цієї точки відрахунку і розглядають проблему вітчизняного політичного лідерства, процес формування політичного лідера, методи реалізації лідерами свого призвання. Саме так ставлять і розглядають проблему сучасні політологи .

1. Сутність і характерні особливості політичного лідера

Історія вивчення політичного лідерства являє собою приклад широкого різноманіття підходів. Одні дослідники визначають політичне лідерство - як "вплив", інші - як "управління", треті - як "приняття рішень", а четверті признають лідерами тільки "новаторів", тих, хто "веде вперед", а керівників, управляючих продовжують називати чиновниками, бюрократами.

Але проблему політичного лідерства неможна розглядати однобоко, політичний лідер повинен поєднувати в собі всі ці якості.

В політології, починаючи з М. Вебера, політичних керівників поділяли на три типи: традиційних, легальних і харизматичних в залежності від того, на чому основуються їх претензії на владу (авторитет).

1. Традиційні лідери (вожді) - спираються на вікові традиції , які ні в кого не визивають сумнівів. (Хонейні - Іран)

2. Легальні лідери - повинні отримати владу законним шляхом. (Буш, Міттеран, Єльцин)

3. Харизматичні лідери - вони стоять особняком, їх влада (скоріше - авторитет) спираються не на зовнішню силу, а на деяке незвичайну особисту рису, яку М. Вебер називає "харизмою" (в ранньохристиянській літературі цей термін означає "богонатхненність"). Ця риса не має чітко вираженого змісту , але вона достатня для того, щоб у харизматичного лідера були послідовники , які бажають вручити йому політичну владу. (Томіньский - Польща, Лафонтен - Германія).

Існує чотири збірних образа лідерів: "прапороносець", "служитель", "торговець", "пожежник".

1. Лідер - прапороносець - відрізняється особистим баченням дійсності, має ціль, веде за собою людей, визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику.

2. Лідер - служитель - виражає інтереси своїх прихильників. Він діє від їх імені, і задачі прихильників являються для такого лідера центральними.

3. Лідер - торговець - базує свої відношення з виборцями на здібності переконати виборців в своїй стратегії, піти на деякі поступки, тим самим добитися підтримки своєї політики.

4. Лідер - пожежник - реагує на потреби мас, визвані конкретною ситуацією, що і характеризує його дію по відношенню до пожеж.

Згідно самої розповсюдженої в сучасній науці концепції політичного лідерства, поведінка лідера представляє собою результат взаємодії двох начал: його дій (що проявляють в них риси його особистості) і об'єктивної обстановки. Значення обстановки визначається трьома факторами:

1. Вона має вплив на формування особистості лідера.

2. Вона ставить перед ним проблеми.

3. Вона ставить умови, в яких лідеру прийдеться ці проблеми вирішувати, в особливості навколо його потенціальних противників і сторонників.

2. Ключові риси і здібності сучасного політика і лідера

Говорячи про проблеми лідерства в Україні потрібно особливо відмітити те, що до недавнього часу в суспільстві, в науці і політиці проголошується тезис про "рішаючу роль народних мас". З цього можна зробити висновок , що роль політичного лідера являється "другорядною". Відповідно в "соціалістичному" суспільстві лідер повинен був підкорятися інтересам робочого класу, селянства та інтелігенції. Але помітне явне протистояння цим виказуванням і припущенням. Достатньо згадати феномен культу особистості Й. Сталіна, факти висунення на правлячі посади влади М. Хрущова, Л. Брежнєва, К. Черненко і багатьох інших. А також факти висунення "лідерів" республіканського, районного і обласного масштабів. Історія нам ясно показує якими були політичні лідери в час існування СРСР.

А тепер ми розглянемо які якості і здібності необхідні сучасному лідеру.

Першою і необхідною рисою політичного лідера являється його здібність кваліфіковано акумулювати і адекватно виражати в своїй діяльності інтереси широких мас. Л. Троцький в книзі "Що таке СРСР і куди вона йде" писав, наприклад, що Лютнева революція підняла до влади Керенського и Церетелі не тому, що вони були "розумніші" і "сприткіші", чим царська ратія, а тому, що вони представляли, по меншій мірі тимчасово, революційні народні маси. Більшовики перемогли дрібнобуржуазну демократію не особистою перевагою вождів, а новим поєднанням соціальних сил: пролетаріату, у відповідності з теорією Леніна, вдалось, накінець, повести за собою невдоволених селян проти буржуазії.

Другою рішаючою здібністю лідера, яка відрізняє його від вожака , являється його інноваційність, тобто є здібність завжди висувати нові ідеї, чи комбінувати і вдосконалювати їх. Від політичного лідера потребується не просто збір інтересів мас і потакання цим інтересам , а саме їх новаторське осмислення, розвиток і корекція.

Інноваційність, конструктивність мислення політика рельєфніше всього проявляються в його політичному кредо, вираженому в програмі, платформі. Всі знамениті політичні лідери ввійшли в історію, завдяки новаторству, оригінальності своїх політичних програм (Рузвельт, Кеннеді, Ленін і ін.). Політична програма лідера повинна бути сильною мотиваційно, вона повинна давати чітку відповідь винахіднику: які переваги, економічні, соціальні і духовні блага отримає він особисто, його сім'я, колектив в разі успішного втілення платформи лідера.

Третьою важливою рисою повинна бути політична інформованість лідера. Політична інформація описує перш за все стан і надії різних соціальних груп і інститутів, по яким можна судити про тенденції розвитку їх взаємовідносин між собою, з державою і різними суспільними інститутами. Тому ані "дрібна" інформація, яка характеризує випадкові факти життя, ані "понад - крупна", валова, яка описує суспільство в цілому і по регіонах, не є політичною інформацією. Політична інформація повинна служити перш за все тому, щоб не пропустити стики інтересів соціальних груп, регіонів, націй і держави в цілому.

Четверта важлива риса - лексикон політичного лідера. Теперішній професійний лексикон політичних лідерів дуже часто „прикрашений” сучасними термінами, без глибокого їх розуміння. До того ж більшість людей не розуміє його (лексикон). Багато ще в політичному лексиконі слів призваних заклеймити противника, виявити ворога, розмежуватися з опонентом. За кордоном швидко розвивається герменевтика , з допомогою якої аналізується мова, політичні тезиси, термінологічний багаж політичних лідерів. В нас це поки-що ще в самому початку розвитку.

П'ята риса - почуття політичного часу. В минулому столітті теоретиками досить важливою характеристикою лідера вважалась його здібність відчувати політичний час. Виражалось це простою формулою: "Бути політиком - значить своєчасно приймати міри". Досвід дев'ятнадцятого століття показали, що компроміс - „цар” політики - досить примхлива істота. Лідер , який йде на компроміс раніше визначеного часу, втрачає авторитет. Лідер , який йде на компроміс із запізненням втрачає ініціативу і може потерпіти поразку (Горбачов і Прибалтика).

Тому, у виграші ті лідери, які гостро відчувають хід політичного часу і все роблять вчасно. Варто політичному лідеру не відчути зміну політичних умов , кон'юнктури, до якої він уже не в змозі пристосуватися , і він стає або посміховиськом, або обузою для своєї партії , держави .

3. Оцінка труднощів і проблем на шляху формування лідерів і реалізація лідером свого покликання

Політичне лідерство - це політичне керівництво, управління, рух на чолі процесів, подій. В більшості випадків цю місію виконують люди з набором особистих рис, нехарактерних середньому рівню населення держави, політичних, особистих, ділових лідерських рис.

Політичний лідер - глава держави, керівник політичної партії, громадської організації, руху.

В сьогоднішній час особлива увага звертається на лідерство на різних рівнях держави, суспільства, різних колективах, а також колективне лідерство. Без глибокого знання проблем рівня життя, інтересів різних груп людей, суспільної думки важко претендувати на роль політика навіть місцевого рівня .

Положення лідера вимагає його бути дуже акуратним в повсякденній і політичному житті , тому , що його справи, поступки, поведінка, риси постійно на виду і все це більш строго оцінюється людьми, і від цього в багато в чому залежить успіх чи невдача тої партії, того курсу, того напрямку, якому він служить. Претендента на лідерство підстерігає також небезпека повного зосередження, абсолютної ідентифікації себе з цими інтересами. В такому випадку це вже не лідер, а просто вожак.

Вожак - це той, хто акумулював сьогочасні інтереси, запроси відповідного соціального строю, частіше - натовпу, і не зміг піти дальше, глибше цих поверхневих запросів.

Вожак - це той, хто не в спроможності відірватись, перевершити самі нижчі слої суспільної свідомості. Якщо "номенклатурщик" - це слухняний рупор "верхів", то вожак не менше слухняний рупор "низів". Потакання ж "низам" не менше є руйнівним потаканню перед "верхами". Це веде до охлократії, безчинства і руйнуванню вже існуючого соціального ладу, аж до розпаду держави.

В той же час очевидно, що політичний лідер повинен опиратися на ту чи іншу організацію, будь то партія, союз, асоціація і т.д. Лідер повинен опиратися на вирішуючи звена політичної системи, інакше неможливо його подальший рух по політичних щаблях і це до самих її висот.

Але в цей же час сама політична система не повинна залежати від особистих рис політичного лідера, його недоліків і досягнень. Інакше ця система не буде демократичною, а скоріше всього буде праобразом майбутньої диктатури. Всі політичні формування, інститути, і перш за все державні, призвані у відповідний час попереджувати негативні наміри тих чи інших діячів, а в разі необхідності - заміняти їх новими керівниками , які відповідають потребам суспільства, потребам законів і моральності. Небезпека для політичного лідера також представляє собою і негативізм і звинувачення "ворогів". Події минулих років підтвердили необхідність висунення на керівні посади політичних лідерів нового, демократичного типу, які здібні вести законну справжню боротьбу за владу в середовищі громадян , лідерів . які доказали свою здібність управляти словом і ділом.

Найбільш характерна помилка сучасних лідерів - це підміна цілі методами її досягнення. Так було в історії не раз, ця історія продовжується і в сучасних умовах , і на макро- і на мікрорівнях.

Ціль - забезпеченість народу і його вільний розвиток, а методи - це демократизація і ринок. Але зараз ці методи розглядаються в якості цілей. Без сумніву ясно , що глибока розробка механізмів досягнення поставлених цілей являється важливим елементом діяльності політичного лідера, але зовсім недопустиме змішування цілей і засобів. Але якщо в перші роки перестройки симпатії суспільства завоювали люди слова , образно думаючі, вододіючі ораторським мистецтвом, то зараз погляди суспільства звернулись до людей діла, практичних вчинків - справжнім представником політичних інтересів народу.

4. Проблеми політичного лідерства в Україні

Розбудова української незалежної держави нагально вимагає наукового аналізу державотворчих процесів та політико-владних відносин - і це тим більш актуально, що політологи по суті не торкалися проблеми співвідношення авторитету влади і авторитету Закону, владної еліти і держави, проблеми розриву між владою і народом, проблеми політичного лідерства.

В Україні після проголошення незалежності загальновизнаним лідером був, звичайно, Леонід Кравчук. Запропонована ним програма так званих П'яти „Д” (добробут, духовність, державність і інші) цілком відповідала очікуванням населення.

Але реальна діяльність владних структур і національних лідерів не виправдала ці сподівання, хоча завдання „державотворення” - утворення армії , митниць , впровадження національної валюти , інтенсивний перехід на державну мову тощо - дещо відсунув на периферію розв'язання тих економічних проблем, які населення розцінювало як першочергові. Вже після року свого президенства Леонід Кравчук змушений був визнати, що він ”недооцінив” значимість економічних проблем .

Але наголос лише на гаслі державності призвело до того , що рейтинг Кравчука та інших лідерів став різко падати. Вже у жовтні 1993 року за даними загальнонаціонального опитування, проведеного центром „Демократичні ініціативи” за участю Інституту соціології НАН України та Центру Соціс - Геллап, лише 6% опитаних мали сподівання, що Президент України може вивести країну з кризового становища і лише 24% висловили йому довіру ( проти 55% тих , хто йому не довіряв ). Слід зазначити, що сподівання та рівень довіри до інших гілок влади - Верховної Ради, Кабінету міністрів - виявилася ще нижчою.

За минулі десять років, а особливо за три роки з часу останніх президентських виборів, ми стали свідками глибокої кризи влади, грандіозних політичних скандалів. Це остаточно підірвало суспільну довіру до влади. Тому на сьогодні справжніх як таких політичних лідерів в Україні немає.

Переважна більшість громадян України ( 81,3% ) не підтримують ідею про перенесення виборів Президента України з 2004 на 2006 рік і продовження повноважень на цей термін діючого глави держави. Про це свідчать результати всеукраїнського опитування, проведеного соціологічною службою Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова з 2 по 7 квітня. За словами президента УЦЕПД у нинішньому дослідженні громадяни України вперше висловили найвищий серед державних діячів та політиків рівень недовіри саме Леоніду Кучмі - 60%. До речі , проведення політичної реформи, запропонованої Президентом, займає лише 27 місце в переліку 29 першочергових проблем українців. Найнагальнішими проблемами у нас є низький рівень зарплати і пенсій, хабарництво та корупція в структурах державної влади ( 49,7% ) та інші, повільне вирішення яких значно підриває авторитет теперішніх державних чиновників.

На сьогодні як про політичних лідерів на Україні можна говорити про наступних політиків: Віктора Ющенка ( лідера блоку „ Наша Україна ” ), Юлію Тимошенко ( БЮТ ), Петра Симоненка ( КПУ ), Володимира Литвина („ За Єдину Україну ”) інших, менш популярніших серед населення політиків за результатами виборів до Верховної Ради 2002 року. Політичним лідером є, безумовно, Леонід Кучма, як глава держави, хоча його авторитет на міжнародній арені незначний.

У пресі повідомляються останні результати соціологічного опитування, проведеного УЦЕПД. Якщо у квітні 2002 року за Віктора Ющенка як за Президента проголосувало б 30% опитаних, то в травні - 25,9%. Ця ситуація пояснюється не чіткою позицією лідера. „Ні вашим, ні нашим ” -лунає в народі. Соціологічний опит про те, кому з відомих політиків довіряють найбільше, дав такі результати: Віктору Ющенку - 27,6% ; Петру Симоненку - 14,9%; Юлії Тимошенко - 14,2% ; Віктору Медведчуку - 11,2% ; Олександру Морозу - 9,3% ; Володимиру Литвину - 5,2%.... Ці лідери багато в чому не виправдовують надій народу, оскільки головною їх метою залишається завоювання і втримання влади. Порівняно з попереднім періодом значно зріс рейтинг Юлії Тимошенко, хоча всім відомі обвинувачення , висунуті проти неї Генеральною прокуратурою України щодо контрабанди газу і валюти , крадіжки майна в особливо великих розмірах і дачі хабара. У політиці, як і в житті: хто рішучий, той перемагає.

Висновок

Лідерство и лідери - сфера делікатна і тонка. В ній легко втратити міру, зірватися в область невдач, навіть впасти в крайності - черезмірно перебільшити роль лідера, серйозно недооцінити лідера, його можливості, здібності, не скористатися ними. Тут багато чого залежить і від безпосереднього оточення, "команди", кола помічників, радників, експертів, консультантів і т. д. Природно, що кожен і повинен і вправі виконувати свою роль і не піддаватися спокусам політики і влади .

Перехід до демократизації політичного життя зовсім ще не застраховує від тієї ж можливості опуститися до культу особи. Так ми знаємо, що багато чому навчив і українців і інших громадян колишнього СРСР культ особи Сталіна. Але важко сказати, що вже всі висновки зроблені, що всі уроки засвоєні.

Проблеми лідерства обгострились в зв'язку з загальною політизацією життя, посиленням політичного суперництва і політичної боротьби. Необуздані політичні амбіції, суперечки, популізм можуть принести суттєву шкоду . Все більшого значення в наш час набирають проблеми формування "команди" лідера і зацікавлення до політичної діяльності молодих лідерів.

Із усіх проблем головною є проблема служіння лідерів Україні і українцям.