До проблеми формування політичної еліти в Україні

10

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра соціології, політології та права

Реферат

На тему:

«До проблеми формування політичної еліти в Україні»

Виконав:

Студент 3-го курсу МЕФ

Групи ПТМ-33

Ковальчук Андрій

Перевірила:

Сталовєрова А.В.

Рівне - 2009

ЗМІСТ

Вступ

1 Порівняльний аналіз формування еліти двох епох

2 Питання еволюції української політичної еліти

3 Короткий огляд сучасної української еліти

4 Основні фактори та етапи формування управлінської еліти. Система формування управлінської еліти в шкільному закладі

Висновок

Література

ВСТУП

Для динамічного розвитку будь-якого суспільства надзвичайно важливе значення має формування самодостатньої, внутрішньо структурованої і дієвої політичної еліти. Теорія еліт досить давно стала пріоритетним напрямком зарубіжних наукових досліджень, що, на великий жаль, не можна сказати про нашу вітчизняну науку. Зрозуміло, що молодий вік української державності не дає підстав вважати, що формування національної політичної еліти в цілому відбулося. Звідси і проблема тривалого пошуку провідної, базової ідеологічної доктрини суспільного розвитку, і причини гальмування економічного, соціального та політичного розвитку тощо. Саме це і спонукає автора до розгляду питань формування та становлення політичної еліти України після проголошення незалежності з точки зору неупередженого аналізу та з метою вивчення больових точок нашого суспільства - політичного розвитку.

Молода українська держава знаходиться в стані боротьби за своє економічне і політичне незалежне існування, а нова еліта у процесі мутації і постійних змін. Непевні майже всі прогнози - які вимоги поставить третє тисячоріччя до України, особливо під час політичних випробувань? Яким буде цей вибір також залежить і від політологів, що спроможні дати науковий аналіз і оцінку сучасного стану політичної еліти в Україні. Саме цим обумовлена актуальність теми дослідження.

Сучасні українські політологи та історики тільки підійшли до оцінки діяльності таких форм державності як Українська Народна Республіка, Гетьманщина, Західноукраїнська Народна Республіка. Науковці ще не проаналізували роль національної політичної еліти, яка стала одним з головних чинників державотворення. Побачити її сутність краще з висоти сучасних перетворень, порівнюючи та аналізуючи процеси і події першого і останнього десятиріччя ХХ-го століття, що мали багато спільного і головне - оскільки ціль і мета цих подій була одна - будівництво незалежної України.

1 ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ЕЛІТИ ДВОХ ЕПОХ

Актуальним є сам підхід до проблеми з допомогою порівняльного аналізу формування еліти двох епох, хоча їх роз'єднує семидесятирічна прірва бездержавницького існування України. Політична еліта у часи випробувань може стати одним з головних чинників формування нової влади і держави. Створення нової національної ідеології і політичне структурування суспільства і парламенту України зараз вкрай необхідні, бо держава без чіткої внутрішньої політики не може бути повноцінною. Президент України, прем'єр-міністри останнім часом зробили чимало заяв з приводу коаліційного “кабінету довіри” на основі об'єднання еліти та її партійної відповідальності. Цей шлях допоможе висвітлити пропонована робота.

Проблема формування еліти пройшла багатовіковий шлях розвитку. Вона зустрічається в працях античних авторів - Платона, Аристотеля та багато інших. В Середньовіччя до неї звертаються Марсилій Падуанський, Ж. Боден та інші. В епоху Відродження проблема формування еліти серед проблем формування влади розглядається насамперед Ш.-Л. Монтеск'є та Ж.Ж. Руссо. Т. Джефферсон і Дж. Медісон, розглядаючи цільову конкуренцію гілок влади, відкрили новий напрямок в розгляданні проблеми. У XVIII-XIX століттях проблема формування еліти отримала філософське підґрунтя в працях І.Канта і Г.Гегеля. В політичній думці царської Росії М. Щербаков (1733-1790 рр.) розробив аристократичну модель формування еліти, С.Десницький (1740-1789 рр.) розглядав еліту в контексті конституційної монархії в Росії, М. Сперанський (1772-1839 рр.) бачив еліту як різні гілки єдиної влади в державі. В XIX - на початку XX століть концепція формування еліти в Росії розроблялася в державно-правовому аспекті такими дослідниками, як А. Алексєєв, В. Гессен, М. Коркунов, В. Чичерін та іними. В українській політичній думці проблема формування еліти піднімається в “Руській Правді” Ярослава Мудрого, в Городельській Унії 1413 року, в “Пактах та Конституції прав та вольностей війська Запорізького” Пилипа Орлика (1710 рік) та ін. Ця проблема просліджується також в роботах В. Антоновича, П. Чубинського, М. Драгоманова, Т. Рильського, М. Костомарова та багато інших. Проблема формування політичної еліти продовжує посідати важливе місце в сучасній вітчизняній і зарубіжній політичній думці.

2 ПИТАННЯ ЕВОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ

Питання еволюції української політичної еліти недостатньо вивчені і проаналізовані як українськими, так і закордонними політологами і істориками. Брак досліджень, особливо до середини 90-х років, вказує на те, що ця проблема гостро актуальна і малодосліджена. Вона вимагає порівняння історичних типів еліти. Радянські дослідники ігнорували питання елітотворення Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Гетьманщини. В той же час вчені української діаспори заклали фундамент дослідження еліти України. У працях І. Лисяка-Рудницького, П. Феденка, М. Шлемковича процес формування еліти розглядається як синтез і змагання різних політичних груп. Діаспорні історики П. Солуха, І. Нагаєвський, Т. Гунчак, П. Мірчак, В. Іваніс, Р. Малиновецький та інш., досліджуючи проблему, ідеалізують окремих представників еліти: П. Скоропадського, М. Грушевського, С. Петлюру, В. Винниченка, соціалістів-самостійників. Сучасні українські історики більш об'єктивно вивчають представників української політичної еліти (В. Верстюк, О. Комиленко, В. Солдатенко, Я. Тинченко та інші). Але вони майже не аналізують події, подаючи переважно фактологічний матеріал, інколи відтворюючи діаспорну “романтичну” концепцію. Сучасна російська школа політологів-елітологів зробила певні успіхи у дослідженні еліти “перебудови” і “постперебудівної” епохи. Так, у дослідженнях М. Афанасьєва, Г. Ашина, А. Понеділкова, С. Кордонського, О. Криштановської, Р. Ривкіної та ін. розглядаються окремі аспекти еволюції російської еліти. Процес еволюції еліти в Україні часто-густо наслідує російські “зразки” і тому залучення російських досліджень у процесі аналізу українського соціуму, на погляд автора, є доцільним. Більшість українських політологів негативно, критично оцінює сучасний стан політичної еліти в Україні, вважаючи її “нетоталітарною”, але водночас “олігархічною”, “мафіозною”. А. Білинський, І. Дмитрів, Ю. Загоруйко, В. Кравченко, С. Мирошниченко, Р. Павленко, В. Полохало, розглядаючи окремі особливості еволюції еліти, не бачать її головної державотворчої функції і функції розбудови нової економічної системи.

Іншу позицію займають такі політологи і політики як М. Головатий, С. Злупко, Б. Кухта, В. Литвин, Ю. Луканов, О. Мустафін та інш. Виходячи з позицій елітаризму, вони обґрунтовують необхідність формування нової еліти, показуючи закономірність її розвитку. Певний досвід був накопичений при висвітленні теми закордонними дослідниками (крім російських): Ж. Блонделєм, Т. Дайєм, А. Зіглером, Х.Г. Майером, С. Мейнуорингом, А. Хассом, Ж.-Ш. Шуреком. З огляду на сказане, дисертант вважає, що проблема вимагає подальшого вивчення. В її трактуванні в посткомуністичних країнах ще не стерті однобокість, ідеологічність та інертність. Утворився розрив між теорією та політичною практикою. Ще не достатньо вивчені загальноуніверсальні та специфічні аспекти проблеми формування політичної еліти. Вимагає подальшого політологічного опрацювання специфіка формування еліти у перехідних політичних системах. Особливо це важливо для українського та інших пострадянських суспільств, де ефективність формування політичної еліти є індикатором успіху демократичних перетворень.

Управлінська еліта - це певна частина суспільства (найбільш впливова, така, що займає найвищі позиції, складається із авторитетних, спеціально підготовлених людей), яка керує здійсненням соціально-економічних процесів, працює в певних організаціях та має назву «правляча меншість». Оскільки весь народ та всі працюючі в організаціях не можуть управляти, люди висувають для цього гідних представників, від здібностей, вмінь, ділових та особистісних якостей яких залежить якість управління, та, зрештою, успіхи в економічній, культурній та політичній галузях.

Сьогодні для нашого суспільства характерною є ситуація, коли еліта, не маючи науково обґрунтованої парадигми розвитку країни, достатньої управлінської компетентності, лідерських та моральних якостей, спробувавши переваги привілейованого становища без зворотного зв'язку, щонайменше перетворюється на обмежену групу бюрократів та політичних демагогів (і це не завжди характерно лише для директорського корпусу). «Така еліта, - як пише Г.К. Ашин, - піклуючись в основному про свої корпоративні інтереси, дедалі більше «загниває», відриваючись від народу, стає ізольованою системою» [3, с. 91].

Чому так відбувається? Відповідь може бути лише одна. Йдеться про притаманну нам неорганізованість, що походить від самої нашої ментальності. Невміння організовувати діяльність людей із врахуванням їх здібностей, професійної компетентності, ділових та особистісних якостей, а також очевидне бракування кадрів, які були б здатні стати справжніми керівниками із стратегічним мисленням, є основною причиною нашої бідності у багатій країні (прошарок багатих та надбагатих не спростовує вищенаведене). Як висловився А.А. Богданов у своїй праці, «вся знаменита трійця національної тектології - «авось, небось и как-нибудь»... залежать від нестачі організаційного досвіду і його неузгодженості, тобто від того, що найчастіше називають «низькою культурою» [2, с. 222]. Чи не звідси походить надзвичайний правовий нігілізм, як основний фактор неорганізованості?

Для зміни ситуації в країні необхідно звернути увагу на вдосконалення усієї політики управління людськими ресурсами, виокремивши таку важливу її складову як формування управлінської еліти. Йдеться про розбудову системи становлення нової управлінської культури в управлінських структурах та організаціях, де похідним джерелом є саме заклади освіти, у яких починається формування управлінської еліти. У межах цієї системи вдасться розпочати створювати справжню управлінську еліту для трьох сфер організації суспільства: економічної, культурної та політичної, але все ж таки насамперд - економічної. Сформувати цю нову важливу верству за умов сучасної технократичної культури (без чіткого зворотного зв'язку) навряд чи можна. Ситуацію потрібно змінювати.

Проблема еліти не є новою в сучасній літературі. Навіть виникла ціла наука «елітологія», у межах якої особливе місце посідають питання сутнісних характеристик еліт. Так, у роботах Г.К. Ашина та Є.В. Охотського [3], М.А. Павловського [4], О.О. Паутова, Т.П. Вернігора [5], О.П. Якубовського [6], О.В. Гаман-Голутвіної [7] та ін. зроблено аналіз факторів та принципів елітостворення та її функціонування. Однак порівняно мало авторів приділяють увагу саме механізму формування справжньої та дієвої (ціннісної) еліти в суспільстві.

На початку сьогоднішнього століття було зроблено перші спроби розв'язувати проблему формування управлінської еліти в Україні та інших східнослов'янських державах з урахуванням нашої ментальності та необхідності її зміни чи перетворення на основі застосування в організаціях жорстко-демократичної культури цільового управління [8]. У межах цієї культури під впливом жорсткого зворотного зв'язку за результатами праці та поведінки особистості в соціумі здійснюється природний відбір ціннісної (а не функціональної) еліти всередині організації.

Метою пропонованої роботи є обґрунтування загальної моделі формування управлінської еліти (ФУЕ) в системі освіти України. Для цього потрібно вирішити такі основні завдання:

· розглянути сутність управлінської еліти та особливості її формування в Україні;

· розкрити зміст нової управлінської культури в організаціях, як того середовища, де повинна формуватися управлінська еліта;

· обґрунтувати шляхи, методи формування управлінської еліти в конкретних соціумах.

Дослідження пропонуємо побудувати за такою тріадою основних постулатів: перший - формування управлінської еліти повинно здійснюватися паралельно із формуванням гармонійно розвинутої особистості (освіченої, творчої, моральної, фізично здорової). Це важливо для самореалізації особистості як у сім'ї, так і в трудовому колективі. Другий постулат - процес формування управлінської еліти починається у дитинстві (в родині), далі здійснюється в системі освіти і триває в організаціях за містом трудової діяльності. Третій - навчання основам формування управлінської еліти в Україні важливе для всіх суспільних верств.

3 КОРОТКИЙ ОГЛЯД СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕЛІТИ

Управлінську еліту слід розглядати в трьох системах суспільства - політичній, економічній, культурній.

У політичній системі сюди належать керівники держави, міністерств та державних комітетів, члени парламенту, керівники обласних та районних адміністрацій, представники районних, міських та обласних рад народних депутатів.

До управлінської еліти в економічній сфері належать насамперед керівники підприємств, фірм, компаній, акціонерних товариств, а також керівники відповідних міністерств та комітетів. Це також політична еліта.

До управлінської еліти в культурній сфері належать ректори ВНЗ, директори технікумів, коледжів, шкіл, ліцеїв, гімназій, ПТУ, завідувачі дошкільних та позашкільних навчальних закладів, керівники міського, районного та обласного департаментів освіти і культури, керівники відповідних міністерств, голова і члени парламентського комітету з освіти і науки, президенти Академій наук та інші.

Якщо керівник має стратегічний план, знає, як організувати діяльність людей задля досягнення стратегічних цілей (залежно від посади визначається і масштаб керівництва), має спеціальні здібності для керівної діяльності, а також достатній рівень моральних якостей (що базуються на повазі до людини та природи) і здоров'я, він є представником справжньої еліти. На жаль, сьогодні більша частина управлінської еліти є такою за посадою, а не за сутнісними характеристиками, тобто це псевдо-еліта. Очевидно, якщо включити механізм зворотного зв'язку в системі управління через оцінювання результатів діяльності таких керівників та взаємовідносин у колективі, процес очищення від псевдоеліти почне здійснюватися закономірно.

Особливістю управлінської еліти в Україні є її відчуженість від інтересів людей, яким вона повинна служити і які делегували їй право управляти своєю діяльністю. Ціла низка інших ментальних особливостей наших співвітчизників серйозно ускладнює організацію управління в нашій країні. Така ситуація потребує особливої уваги не лише до формування якостей керівних кадрів, а й створення теорії управління і формування нової управлінської культури в організаціях. Остання повинна базуватися на механізмі жорстко-демократичного менеджменту, здатного крок за кроком виштовхнути «авось, небось, как-нибудь», а також правовий нігілізм, прагнення легко заробити гроші, розмитість цільових установок і відповідну цій розмитості цілей безвідповідальність. Саме безвідповідальність, коли керівники (особливо державних структур) не відповідають за результати своєї діяльності, суттєво гальмують висування найбільш гідних представників ціннісної еліти на керівні посади.

Труднощі в організації управління діяльністю вітчизняних працівників призводять у наш час до необхідності формувати культуру цільового управління в усіх без винятку організаціях, а також (що надзвичайно важливо) в закладах освіти всіх ступенів, починаючи від дошкільних.

Зміст культури цільового управління будь-якої організації зводиться до наявності у кожній з них місії та стратегічних цілей (виражених конкретними показниками, завдяки яким можна відстежити рівень досягнення цілей), забезпечених відповідними засобами після проведення SWOT-аналізу. Однак особливе місце в такій культурі посідає сам механізм управління за цілями та результатами. Цей механізм базується на реалізації квадри основоположних принципів системного управління персоналом (цілеспрямування; зворотний зв'язок за результатами діяльності; цілеспрямована мотивація робітників; адекватність працівника посаді, яку він обіймає) на основі моніторингового кваліметричного оцінювання результатів праці, ділових та особистісних якостей робітників [9]. Кваліметрична систематична оцінка (моніторинг) по суті й становить стовбур жорстко-демократичного управління (у формуванні жорсткої оцінки брали участь самі оцінювані), який дає змогу через реалізацію зворотного зв'язку «вимивати» представників псевдоеліти всередині організації. Така зовнішня оцінка, наприклад, з боку представників населення під час референдумів, надасть можливість реалізувати масштабний зворотний зв'язок на певній території.

Отже орієнтація діяльності всього персоналу організації, починаючи від керівників, на остаточні результати діяльності створить усі передумови для формування ціннісної управлінської еліти, яка забезпечує здобуття високих результатів, яких псевдоеліта досягти не може.

4 ОСНОВНІ ФАКТОРИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЕЛІТИ. СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЕЛІТИ В ДОШКІЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ.

На рис. 1. представлено основні фактори формування управлінської еліти. Перші два елементи - це умови формування, третій - принциповий механізм відбору ціннісної еліти. Далі, вважаємо за необхідне, розкрити основні етапи, за якими й здійснюється відбір особистостей, які гіпотетично у майбутньому здатні бути управлінською елітою. Необхідно відстежити певні управлінські якості за допомогою кваліметричного підходу.

Починається цей процес саме з формування гармонійної родини, того специфічного малого соціального середовища, що є, по-перше, природним, фізичним людським виробником, а, по-друге, є тим похідним джерелом формування певних якостей майбутньої особистості, які мотивовані орієнтацією батьків на цінний остаточний результат (яким є передусім самореалізація батьків в цій дитині, а на наступних - самої особистості, яка є корисною для себе, родини, трудового, соціального оточення) (Рис. 2).

Зазначимо, що провідною ланкою у процесі ФУЕ є навчальний складник, а відбір особистостей, здатних бути управлінською елітою, є результатом цього навчання. Йдеться про знання, творчість, моральність, фізичний розвиток, здоров'я (це дані спеціального паспорта особистості), причому зі зміною ступеня навчання кількість управлінських якостей, що мають бути сформовані в дитині у процесі навчання, постійно доповнюється (на рисунках це позначено символом ?) специфічними рисами, що притаманні саме управлінській еліті (Рис. 3).

Сім'я є тим первинним базисом, на якому «розгортається» боротьба за особистість, гідну представляти управлінську еліту в країні. Саме гармонійна сім'я, яка заснована на взаєморозумінні двох суб'єктів сімейних відносин та їх найближчого оточення, є базисом формування нової особистості, яка з'являється у сім'ї. У цьому контексті вже на стадії становлення сім'ї потрібно враховувати два фактори гармонізації сімейних стосунків: любов та сумісність. Висока ступінь сумісності забезпечує стабільність відносин та допомагає збереженню любові на тривалий час. У такій сімейній атмосфері після відповідного навчання є усі шанси на формування в дитині базових якостей цінностної еліти. Це моральні цінності: повага до людей та природи, відповідальність, вольові якості. Саме педагогічним технологіям формування у дітях цих якостей, а також поглибленому самопізнанню повинні бути присвячені спецкурси навчання батьків основам формування управлінської еліти.

Таке виховання моральних якостей та відстеження тих чи інших рис характеру та здібностей у сім'ї прокладає місток зв'язку між батьками та вихователями дошкільних навчальних закладів. Наступним етапом формування управлінської еліти є перебування дитини у дошкільному навчальному закладі - дитячому садку. Тут, у межах цільового управління, діяльність завідуючого та вихователів орієнтована на здоров'я, підвищення рівня знань, творчий, моральний та фізичний розвиток, а також на відстеження рис характеру та здібностей дитини. Особливої уваги потребує спостереження за швидкістю та глибиною мислення, лідерськими та організаторськими здібностями, які виявляються у спеціальних іграх.

На рис. 3. представлено систему формування управлінської еліти у дитячому садку на базі кваліметричного виміру всіх зазначених параметрів із записом результатів у спеціальний документ - паспорт особистості. Саме використовування кваліметричних факторно-критеріальних моделей для оцінювання параметрів особистості, враховуючи риси характеру та здібності, надає можливість керівникові та вихователям не лише спостерігати за динамікою змін (?), а й керувати процесом свідомо, стежачи за результатами своєї діяльності.

Аналогічно процес формування управлінської еліти може бути організований у межах цільового управління в школах, гімназіях, ліцеях, ПТУ, коледжах, технікумах, а також вищих навчальних закладах. Паспорт особистості видається після завершення кожного ступеня освіти. У системі шкільної освіти особливу увагу слід надати вчителеві початкової школи як педагогу «від Бога» (із відповідним підвищенням його статусу і оплати праці), який повинен прищепити учневі бажання не тільки отримувати знання, а й прагнути до самопізнання та досягнення відповідної самореалізації в суспільстві.

ВИСНОВОК

Політика управління людськими ресурсами в Україні повинна щоразу більше орієнтуватися на самореалізацію робітників у трудовій діяльності в інтересах суспільства, а також роботодавця і самого робітника, тобто на розстановку кадрів «на свої місця». У реальному житті це обумовлено формуванням нової управлінської культури в організаціях, яке має відбуватися із застосуванням механізму жорстко-демократичного цільового управління.

Особливу увагу слід звернути саме на формування управлінської еліти. Йдеться про великий корпус управлінців на усіх ієрархічних рівнях управління, які здатні організувати таку діяльність у масштабах конкретної організації, на певній території, в усьому суспільстві. Отже, Україні сьогодні конче потрібні особистості, які б мали специфічні управлінські здібності, що базуються саме на самореалізації людини, з одного боку, та вміли б реалізувати механізм цільового управління (після відповідного навчання) в організаціях, на підприємствах, фірмах, компаніях - з другого.

Ці процеси винятково важливі на сучасному етапі трансформації України як демократичної, соціально спрямованої та правової держави. Нині потрібно вдосконалювати систему підвищення кваліфікації фахівців із усіх галузей через надання пріоритету системі освіти. Потрібно не лише своєчасно відстежувати та аналізувати здібності дитини, спрямовувати її у необхідне русло, а й підвищувати її інтелектуальний та кваліфікаційний рівень впродовж усього життя в межах безперервної освіти. Підвищення престижу освіти, починаючи від дитячого садка та молодшої школи, має стати пріоритетним напрямом державної кадрової політики.

ЛІТЕРАТУРА

1. Римашевская Н.М. Формирование качества трудовых ресурсов // Народонаселение. - 2005. - № 2. - С. 3-11.

2. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. - М.: Экономика, 1989.

3. Ашин Г.К., Охотский Е.В. Курс элитологии. - М.: ЗАО «Спортакадемпресс», 1999.

4. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). - К.: Техніка, 2001.

5. Паутов А.А., Вернигора Т.П. Элита и элитогенез. - М.: МГАПИ, 2000.

6. Якубовський О.П. Кадри, еліти, лідерство. - Одеса: Митець, 2002.

7. Гаман-Голутвина О.В. Политические элиты России: Вехи исторической эволюции. - М.: РОССПЭН, 2006.

8. Гошко А.А., Дмитренко Г.А. Опорная концепция формирования управленческой элиты в Украине (и других восточнославянских государствах) - К.: «Випол», 2001.

9. Дмитренко Г.А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организаций. - К.: МАУП, 2006.