Класифікація політичних систем

3

Зміст

Вступ

1. Класифікація політичних систем

2. Поняття політичного режиму

3. Тоталітарний політичний режим

4. Демократичний політичний режим

5. Проблема влади в сучасній Росії

6. Політична система в сучасній Росії

Висновок

Вступ

Однією з домінуючих тенденцій в історії людства на всьому протязі його розвитку була боротьба двох протилежних почав «демократії і тиранення». Цей процес не обов'язково має революційний характер, але може відбуватися еволюційно, шляхом органічного переростання однієї форми в іншу, бо, в єстві, вони не є протилежними. Більш того, доля всякої послідовної демократії, як вважають її опоненти, а саме в тому і полягає, що вона перероджується в диктатуру, поступово розвиваючи іманентно закладені в ній принципи. Природа цього переходу, так часто що відбувався в XX столітті, під кінець нинішнього сторіччя указує правомірність самої постановки проблеми відношення демократії і тиранення як головного питання нашого часу, як заслуговуючої особливої уваги і пояснення. Яким чином демократичні перетворення, часто що робилися з найкращими намірами, виявлялися джерелом більш авторитарного правління, ніж то, з яким вони боролися? Яким чином реалізація ідеалів гуманістичної думки минулого мала своїм результатом руйнування самих цих ідеалів?

Теорія політичних режимів склалася в середині ХХ століття. Одним з її постулатів була теза К. Фридриха і З. Бжезинского про нездатність тоталітарних режимів до трансформації і їх приреченість на загибель. Разом з тим вітчизняні політологи вважають, що в сучасному світі існує тоталітарна тенденція в суспільному розвитку, у тому числі, завдяки демократії, яка створює рівні шанси всім учасникам політичного процесу.

Враховуючи небезпеки, які виходять від тоталітаризму в сучасному суспільстві, слід зазначити, що в розвитку людства визначаються більш могутні демократичні тенденції. Вони відповідають потребам глобального переходу до інформаційний - комунікативному суспільству.

1. Класифікація політичних систем

Вивчення політичної системи включає не тільки виявлення істотних ознак, загальних рис, але також аналіз відмінностей, індивідуальних особливостей політичної системи, що розвиваються в конкретно - історичних умовах. Для цього розглянемо класифікацію політичних систем.

Типологія систем, створена на основі підходу марксиста, спирається на такі критерії, як тип формації і характер соціально - економічної структури. Відповідно, виділяються рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична політичні системи. Відмітною особливістю даної типології є досить жорстке протипоставлення кожного з виділених типів один одному.

Достатньо поширена класифікація політичних систем на традиційні, в їх основі лежить нерозвинене цивільне суспільство, слаба диференційована політичних ролей. І модернізовані, в них існують розвинуте цивільне суспільство і диверсифікація політичних ролей обґрунтовування влади.

Типологія, запропонована Р. Алмондом, спирається на різні політичні культури з виділенням 4-х типів: англо-американської, континентально-європейської, доіндустриальной, тоталітарної політичних систем.

Достатньо поширений розподіл систем на тоталітарні, автократичні і демократичні. Критерієм їх розмежування служить політичний режим як сукупність засобів і методів здійснення політичної влади на основі характеру і способу взаємовідношення влади, суспільства і особи.

Різноманіття типологій політичної системи свідчить про багатовимірність політичного миру, про можливість аналізу з позиції самих різних критеріїв, що робить пізнання політичних явищ більш глибоким і різностороннім.

2. Поняття політичного режиму

Без визначення політичного режиму неможливо дати точне обґрунтовування політичній системі.

Політичний режим - це сукупність форм і методів реалізації державної влади, що визначають характер політичного життя в країні, спосіб функціонування політичної системи суспільства.

Характер політичного режиму залежить від особливості функціонування структур даної політичної системи, ступеня розвитку демократичних ознак в суспільстві, стану законності, особливостей політичної культури і традицій.

Конкретний політичний режим характеризується зрештою співвідношенням інститутів публічної влади з цивільним суспільством, його суб'єктами.

3. Тоталітарний політичний режим

І класичні, і нові типи політичних режимів існували і існують в різних модифікаціях в тих або інших конкретних країнах. Вони завжди утілювали і утілюють реальний якісний стан цивільного суспільства і даної політичної системи, характер її інститутів і взаємозв'язків між ними, в цілому механізм функціонування політичної системи і управління.

Тоталітаризм є однією з форм авторитарної буржуазної держави, що характеризується його повним (тотальним) контролем над всіма сферами життя суспільства.

Поняття тоталітаризму вживається буржуазно - ліберальними ідеологами для критичної оцінки фашистської диктатури. Яскравим прикладом тоталітаризму може послужити Фашистська Німеччина з 20-х років ХХ століття. Термін «тоталітаризм» був введений в політичний лексикон вождем італійських фашистів Б. Муссоліні в 1925 році для характеристики італо-фашистського режиму, а згодом його сталі застосовувати і для комуністичних режимів. Його основні типи: тоталітаризм з лівим ухилом - сталінізм, тоталітаризм з правим ухилом - німецький націонал - соціалізм, італійський фашизм.

Можна визначити наступні характерні риси тоталітаризму:

1) Висока концентрація влади, її проникнення у всі сфери життя суспільства. Влада претендує на роль виразника вищих інтересів народу. Суспільство відчужено від влади, але не усвідомлює цього, оскільки в тоталітарній свідомості влада і народ предстають як єдине і нероздільне ціле;

2) Формування органів влади здійснюється бюрократичним шляхом і непідконтрольно суспільству. Управління в суспільстві здійснює номенклатура;

3) Існує єдина правляча партія на чолі з харизматичним лідером;

4) Постійно або періодично проводяться репресії серед членів суспільства як засіб внутрішньої політики;

5) Здійснюється жорсткий контроль з боку держави за економікою, відбувається ліквідація майже всіх форм недержавної форми власності;

6) В суспільстві функціонує тільки одна ідеологія, що претендує на монопольне володіння істиною. Опозиційні погляди виявляються переважно у вигляді дисидентства;

7) В тоталітарних ідеологіях історія предстає переважно як закономірний рух до певної мети (світове панування, побудова комунізму). В ім'я досягнення цієї мети виправдовуються будь-які засоби.

8) Встановлюється монополія держави на засоби масової інформації (ЗМІ), в суспільстві встановлюється повна відсутність плюралізму. Політична пропаганда служить меті прославляння режиму, сакралізаціі верховної влади;

9) Політична соціалізація має на меті виховати «нову людину», зраджену режиму, готового на будь-які жертви в ім'я «загальної справи». Пригнічуються прояви індивідуальності, насаджуються уявлення про державу як джерелі розподілу благ, заохочується доносительство.

10) Державний пристрій носить унітарний характер. Права національних меншин декларуються, але на ділі обмежені.

Дослідники тоталітаризму єдині в тому, що в різноманітті причин його становлення важливу роль грає кризовий стан суспільства, погіршення умов життя значної частини суспільства. В числі основних умов виникнення тоталітаризму багато дослідників називають вступ суспільства до індустріальної стадії, різко можливість ЗМІ, що розширила, у формуванні масової свідомості і забезпеченні контролю над ним.

Через засоби масової інформації тоталітарні режими здійснюють головним чином розповсюдження і упровадження різного роду політичних міфів і стереотипів. Найтиповішим при цьому є наступні два. По-перше, міф про явну перевагу даної суспільної системи над всіма іншими минулими і справжніми суспільними системи як в економічному і соціальному, так в політичному і в духовному відносинах. І, по-друге, міф про її особливе призначення в сучасному і майбутньому світі, що полягає в тому, щоб встановити якщо і не «царство боже», те, щонайменше, «ідеальне суспільство» на землі. Для обґрунтовування вказаних міфів засобу масової інформації наділяються фактично правом повної свободи у виборі аргументування, навіть якщо це аргументування суперечить здоровому глузду.

Якими б шляхами ні відбувалася трансформація тоталітарних режимів в демократичні, перед ними неминуче встають наступні проблеми. По-перше, це проблема економічна, пов'язана з поступовим входженням в систему нових господарських відносин. По-друге, це проблема соціальна, що вимагає від реформаторів всестороннього обліку соціально-групових, етнічних, національних і інших інтересів людей. По-третє, проблема державно-правова, полягаючи в розумному розділенні власті, як по вертикалі, так і по горизонталі. І, по-четверте, проблема теоретико-ідеологічна, суть якої полягає не тільки в готовності організованих сил поруйнувати стару суспільну систему, але і в умінні побудувати нову систему, засновану на історичній спадкоємності і творчому розвитку.

4. Демократичний політичний режим

В політичній науці поняття «демократія» є одним з широко що використовуються і багатозначних. Демократія, в перекладі з грецького, означає народовладдя.

Демократія - форма суспільної влади держави, заснована на визнанні народу джерелом влади, його права брати участь в рішенні державних справ в поєднанні з широким довкола цивільних прав і свобод.

В класовому суспільстві демократія завжди була виразом диктатури пануючого класу. В сучасних буржуазних державах демократія відрізняється від інших політичних режимів формальним визнанням рівності всіх громадян, проголошенням політичних прав і свобод, виборністю представницьких органів влади, встановленням загального виборчого права. Насправді функції політичних інститутів буржуазної демократії полягають в забезпеченні класового панування буржуазії, її привілеїв.

Справжня демократія можлива тільки в соціалістичній державі, де демократія права і свободи не тільки проголошується, але і гарантується державою, суспільством, де влада здійснюється для народу і самим народом, де забезпечена широка і повноправна участь громадян в управлінні виробництвом, суспільними і державними справами.

В цілому демократії властиві наступні принципи:

1) Суверенітет народу - джерело його політичної влади;

2) Рівність прав громадян на участь в управлінні державою, припускаюче можливість обирати і бути вибраним в структурі влади, брати участь в контролі над її діяльністю;

3) Регулярність виборів і розділення властей;

4) Свобода особи, здійснювана через права людини;

5) Плюралізм, реалізовуваний через конкурентну боротьбу різних соціальних груп, сил, політичних партій і організацій.

Принципи демократії універсальні для відкритих цивілізованих суспільств. В сукупності і у взаємозв'язку вони складають основу для самовизначення громадян, розвитку їх соціальної активності, вирішення протиріч між політичними суб'єктами, гармонізації приватних і групових інтересів із загальними інтересами.

Залежно від різних підстав в класифікації дослідники виділяють декілька моделей демократії:

ь Пряма демократія припускає безпосередню участь громадян в ухваленні політичних рішень;

ь Плебісцитарна демократія припускає пряме волевиявлення народу, також як в прямій демократії. Відмінність між ними полягає в тому, що пряма демократія виявляється в безпосередній участі громадян у всіх стадіях - підготовці і ухваленні рішень, контролі над їх здійсненням, а плебісцитарна дозволяє громадянам схвалити або відкинути проект закону або іншого рішення, підготовленого президентом або урядом.

ь Представницька демократія виявляється в опосередкованому, тобто через виборних представників, участі громадян в ухваленні рішень. Ця форма демократії необхідна в зв'язку з складності забезпечення безпосередньої участі в голосуванні, необхідністю спеціальних знань для вирішення тих або інших проблем. Вона забезпечує порядок і стабільність, оберігає суспільство від наслідків прояву масових настроїв, що приходять.

ь Партісипаторськая демократія претендує на максимальну відповідність нормативному ідеалу демократії як народовладді. Головною метою партисіпаціі є всестороння демократизація суспільства, соціальна емансипація і суспільна реалізація особи.

5. Проблема влади в сучасній Росії

В даний час в Росії продовжує панувати авторитарний політичний режим, принципи демократії поєднуються з елементами особистої влади.

Авторитаризм є політичним режимом, при якому політична влада здійснюється конкретною особою (лідер, сім'я, політична партія, соціальний клас) при мінімальній участі народу.

Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Він отримав розвиток переважно у ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися, а також в СРСР, коли після смерті І. В. Сталина почалася трансформація тоталітарного режиму в авторитарний.

Авторитарний політичний режим, як правило, еволюціонує в демократію.

Для сучасної Росії характерний протистояння двох тенденції. З одного боку, привілейоване положення президента в системі влади. З другого боку, президент і його апарат вимушений зважати на що набрав силу крупний компрадорський капітал, фінансову олігархію, що зберігає серйозні позиції в ЗМІ і успішно опонуючі президенту і його безпосередньому оточенню в спробах залишитися у влади.

Деякі реформи, що проводяться владою, є тими, що суперечать принципам демократії, зокрема створення так званих федеральних округів з представниками президента, продовження термінів обрання губернаторів і т. п.

6. Політична система в сучасній Росії

В Росії становлення нової політичної системи пов'язано з розпадом СРСР. Функціонуюча в Росії політична система багато в чому не відповідає загальноприйнятим критеріям демократії. Політологи характеризують дану політичну систему за допомогою термінів «авторитарна демократія», «режимна система» пов'язуючи її виникнення із слабкістю держави і незрілістю цивільного суспільства.

Згідно Конституції РФ, Державна Дума залежить від рішень Ради Федерації, що формується на основі регіонального представництва. При цьому законодавча влада Федерального збору у свою чергу обмежена, по-перше правому президента видавати укази, що мають силу законів, а по-друге, практикою видання виконавською владою безлічі підзаконних актів, здатних зірвати виконання будь-яких законів.

В сучасній російській політичній системі ні парламентська більшість, ні парламентські коаліції не володіють правом формувати уряд, боротьба партій на виборах і самі вибори позбавлений того значення, яким вони наділюють в демократичних державах. У зв'язку з тим, що жодна партія не в змозі реалізувати свою передвиборну програму, громадяни втрачають головний стимул для участі у виборчих компаніях.

Зважаючи на неефективність російської влади, росте число прихильників внесення змін в Конституцію, які дозволили б реформувати політичну систему шляхом перерозподілу повноважень на користь Державної Думи, уряду і прем'єра, а також за надання парламентській більшості формувати і контролювати уряд.

Висновок

Отже, з даної роботи зрозуміло, що демократія і тоталітаризм абсолютно протилежна. Ось їх основні відмінності: по-перше, тоталітаризм - це диктатура держави, а демократія - народовладдя. По-друге, тоталітаризм пов'язаний з утопічною ідеєю і претендує на вічне існування, а демократія має на увазі ідеальну державу. По-третє, при тоталітаризмі встановлюється загальний контроль над суспільством, при демократії існує рівноправність і суверенітет народу.

Справжня демократія наступає тоді, коли громадяни володіють не тільки політичними, але і соціально-економічними правами. До числа найважливіших прав особи відноситься право на працю і вільний вибір роботи і професії.

Демократизація ж і сучасна демократія по своїй суті є з'єднання всіх можливих і так чи інакше випробуваних форм політичного опосредования дій і форм організації. Цю ідею дещо парадоксально загострив У. Черчилль, виступаючи в британському парламенті 11 листопаду 1947 року. «Демократія, - сказав він, - найпоганіша форма правління, якщо не рахувати всі інші, які час від часу піддавалися перевірці». Демократія погана своєю всеїдністю (плюралізмом, толерантністю). Це вабить безліч неминучих витрат, наприклад, багатократне дублювання функцій, опрацьовування безлічі альтернатив і т. п. В результаті система за визначенням не може бути достатньо ефективної для того, скажімо, щоб «наздогнати і перегнати» або «здійснити радикальну реформу», за пару літ втиснувши країну в рамки капіталізму зразка К. Маркса. Для ефективного вирішення таких задач якраз і годиться тоталітаризм.