Міністерство освіти і науки України

Управління вищих навчальних закладів

РЕФЕРАТ

До семінарського заняття

з предмету: “Політологія

 Термін “Партія" перекладається з латині як “ділю”, “розділяю” і означає частину великої спільноти.

Політична партія - це організована частина суспільства, члени якої об'єднуються з метою завоювання влади в суспільстві.

У законі України “Про об'єднання громадян” політична партія визначається як об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі

Перші згадки про політичні партії зустрічаються ще у мислителів Стародавнього світу. Так, грецький мислитель Аристотель писав про боротьбу в VI ст. до н.е. в м. Аттиці між партіями плебеїв, параліїв і діакріїв.

Політичні партії у сучасному розумінні остаточно сформувались лише в середині ХХ ст. одночасно з еволюцією виборчого права в напрямку до утвердження прямих, рівних, загальних виборів при таємному голосуванні.

До чинників, які викликають утворення політичних партій, належать:

наявність у певних соціальних груп специфічних інтересів, реалізація яких вимагає утворення партії;

різні погляди щодо політичного устрою суспільства та інших конкретних політичних питань;

незадоволення частини суспільства своїм становищем та наявність нагальної потреби діяти, щоб змінити його;

наявність міжнаціональних та міжконфесійних конфліктів, коли партії формуються навколо національних чи релігійних ідей.

Уявлення про ту чи іншу партію можна отримати зі слідуючих факторів:

= мета партії - завоювання й здійснення влади окремо або в коаліції;

= характер організації партії;

= зміст ідеології партії;

= діяльність партії щодо забезпечення соціальної бази, підтримки з боку населення.

Сучасні політичні партії характеризуються складною структурою, в якій можна виділити такі елементи:

лідери партії

партійний апарат

ідеологи партії

рядові члени партії.

Також, істотну роль у визначенні політичного курсу партії відіграють “меценати”, “симпатики”, “партійний електорат”.

Політичні партії мають свої ознаки:

певна тривалість існування в часі;

наявність організаційної структури;

прагнення влади;

пошук народної підтримки.

За сучасних умов, політичні партії стають ключовим елементом демократії. Вони є головною силою, що формує провідні інститути політичного вибору.

Одним з типів політичних партій є партії демократичні і тоталітарні.

Демократичні партії називають плюралістичними, бо вони конкурують з іншими партіями. Ідеологічний чинник у демократичних партіях має другорядне значення. Вони характеризуються як конституційні. Коли така партія контролює уряд, то вона ставить Конституцію на службу партійній системі. Також, у демократичних партіях допускаються фракції, фракційна боротьба, поділ членів партії на більшість і меншість, існування різних точок зору з дискусійних питань.

Тоталітарні партії мають сувору дисципліну, в них відсутні фракції, немає поділу на більшість та меншість. Вони характеризуються як антиконституційні. У діяльності тоталітарних партій велику роль відіграє ідеологічний чинник. Така партія підпорядковує собі державу. Тоталітарні партії називають “монополістичними”, бо вони прагнуть усунути з політичної арени інші партії. Коли ж вони приходять до влади, то прагнуть підпорядкувати своїй меті всі класи та проміжні верстви суспільства.

Французький політолог Дж. Сарторі виокремлює сім різновидів партійних систем у сучасному світі. Деякі з них:

однопартійна система;

з домінуючою партією;

двопартійна система;

поміркованого плюралізму;

поляризована.

Однопартійна система властива авторитарним, особливо тоталітарним, режимам. В країнах з однопартійною системою управління здійснює одна політична партія. Однопартійній системі властиве конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій.

Партійна система з домінуючою партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах. Така партія одноосібно формує уряд.

Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша в опозиції. Двопартійні системи мають місце в США, Великобританії.

Партійна система поміркованого плюралізму є найпоширенішою партійною системою. Вона характеризується існуванням трьох - п'яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію. В такому випадку партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно кількості виборних мандатів.

Також, поширеною є поляризована партійна система, за якої, боротьбу за владу ведуть шість і більше партій. За наявності великої кількості невеликих партій, вони, зазвичай, утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кампанії. Яскравим прикладом цього політичного явища може послужити об'єднання декількох перспективних українських партій б блок “Наша Україна”.

Важливу роль в політичному житті партії і політичному житті всього суспільства відіграє політична ідеологія.

Політична ідеологія - це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи.

Вперше у науковий оббіг поняття “ідеологія” ввів французький мислитель Д. де Тресі. Він пояснював ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи в стимулюванні цілеспрямованих дій громадян та їх об'єднань.

Ідеологія має три стадії розвитку. Перша стадія - стадія революційної боротьби. Друга стадія - стадія післяреволюційного відчуження. Вона характерна початком відчуження політичних партій від старої ідеології і пошук більш нової. Третя стадія - стадія зародження нової ідеології.

Однією з ідеологій суспільства є анархізм. Сам термін “Анархізм” в перекладі з грецької означає безвладдя.

Основні ідеї анархізму як політичної концепції були закладені у 40-х рр. ХІХ ст. П.Прудоном та М. Штірнером.

У праці Прудона “Що таке власність?” заперечувалася будь-яка політична боротьба і держава взагалі. Під анархією Прудон розумів сукупність капіталізму та комунізму.

Для Штірнера притаманне заперечення всякої держави і політичної влади, які обмежують свободу людини. Кожна людина має бути вільною, а держава це право людини забирає.

Теоретик російського анархізму Бакунін вважав, що революція повинна починатися зі зруйнування всіх організацій і установ. Це, на його думку, призведе до того, що держава не зможе оплачувати свої борги, розвалиться, і тоді общини оберуть своїх вождів, створять адміністративні і революційні суди, сформують комунальну міліцію.

Інша політична ідеологія - консерватизм. Консерватизм - це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм економічного,соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

Вперше термін “консерватизм” був вжитий французьким письменником Ф.Р.Шатобріаном на позначення ідеології Великої Французької революції.

У розвитку консерватизму можна виділити два етапи:

класичний консерватизм - має слідуючи ідеї:

визнання обмежених можливостей людського розуму у пізнанні суспільства та недосконалості людської природи;

в економічній сфері наголос робиться на розвитку приватного підприємництва, запереченні жорстокого контролю держави за функціонуванням економіки;

недоторканість приватної власності;

ставлення до Конституції як до Богом даного порядку;

політика підпорядкована релігійній моралі; та ін.

неоконсерватизм - має слідуючи ідеї:

формування сильної влади, збереження у суспільстві сильної позиції держави;

допуск до політичної влади лише представників елітних прошарків суспільства;

сила державної влади - в її професіоналізмі та мораьності;

у міжнародних відносинах на першому плані повинні бути національні інтереси, насамперед економічна зацікавленість.

Інша течія політичної ідеології - ліберальна.

Термін “ліберальізм” в перекладі з латині означає “вільний”.

В нинішній час, лібералізм - це політична та ідеологічна течія, яка об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва,демократичних свобод.

В оббіг термін “лібералізм” був введений на початку ХІХ ст. французькими просвітниками.

Виникнення лібералізму пов'язано з розвитком капіталістичного способу виробництва, буржуазними революціями.

Основними ідеями лібералізму є:

можливості людського розуму є необмежені;

індивідуальна свобода є найважливішою умовою реалізації творчого потенціалу особи;

рівність усіх громадян перед законом;

принцип політичного плюралізму;

розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

приватна власність. Конкуренція, вільне підприємництво - найважливіші рушійні сили суспільного прогресу;

свобода думок, поглядів, переконань, совісті, слова;

свобода вибору роду занять;

запровадження загального виборчого права.

В ХХ ст. у багатьох державах, в основі політики яких була ліберальна ідеологія, сталася глибока економічна криза, в умовах якої ліберали переглядали деякі положення свого вчення. Таким чином утворилась нова форма лібералізму - неолібералізм.

Сучасний ліберальний рух включає понад 100 партій. Більшість ліберальних партій об'єднані в Ліберальний Інтернаціонал.

Вищою метою лібералізму є ідея індивідуальної свободи.

Інша політична ідеологія - соціалізм. Термін “соціалізм має латинське походження і означає “суспільний”

Під соціалізмом розуміють вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в її різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей.

Існує два найпоширеніших тлумачення соціалізму: марксистське і соціал-демократичне.

Марксистський підхід розглядає соціалізм як першу фазу комунізму.

Соціад-демократичний підхід розглядає соціалізм як суспільний лад, який досягається не в результаті революційної ліквідації капіталізму, а шляхом його реформування зі збереженням приватної власності, забезпеченням росту середнього класу, досягнення вищого рівня політичної, соціальної, економічної свободи.

На розвиток політичної ідеології значною мірою впливає політична культура. Що ж таке “політична культура”

Одні дослідники вважають, що політична культура - це якісний бік системи політичних уявлень і політичної поведінки: рівень політичних знань, міра включеності у політичний процес, компетентність і професіоналізм, стан демократії і т.д.

Інші схильні вважати, що політична культура - це не якість і не стан політики, а конкретні політичні феномени, які самі формують механізми політичного життя.

Важливим елементом поняття “політична культура” є політична свідомість. Її сутність певною мірою можна відобразити на схемі:

Найбільш поширеним є тлумачення політичної свідомості як системи теоретичних і повсякденних знань, за допомогою яких відбувається усвідомлення політичної сфери соціальними суб'єктами-індивідами.

Термін “політична культура” вперше вжив німецький філософ І.Г.Гердер, а в активне застосування його ввів американський політолог Г.Алмонд, який, разом зі своїм колегою С.Вербою, виділили три типи політичної культури: патріархальну, підданську, активістську.

Патріархальна політична культура має такі риси:

Відсутність у людей інтересу до політики, політичної влади та політичних інститутів; невіддільність політичних орієнтацій від релігійних норм; орієнтація членів суспільства на вождів племені, шаманів.

Підданська політична культура відзначається певним інтересом соціальних суб'єктів до функціонування політичної системи. Проте самі суб'єкти не проявляють особливої плітичної активності, покладаючи свої надії на органи влади та політичних лідерів.

Активістська політична культура характеризується значним інтересом громадян до політичної системи та наслідків її функціонування, активною орієнтацією на особисту участь у політичному процесі.

Також, Г.Алмонд та С.Верба відзначають, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи