Політична система як категорія політології
Виникнення та становлення політичних систем. Сутність політичної системи, її структура, призначення та функції. Ознаки політичної системи та її визначальний компонент. Політична система суспільства і держава. Політична система України, напрямки розвитку.
Рубрика | Политология |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 28.12.2008 |
Размер файла | 24,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст:
1. Сутність політичної системи.
2. Політична система суспільства і держава.
3. Структура політичної системи.
4. Функції політичної системи.
5. Типологія політичних систем.
6. Політична система України.
Список використаної літератури.
1. Сутність політичної системи.
Різні політичні явища в суспільстві об'єднанні поняттям "політична система" суспільства. Призначення політичної системи - це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Політична система є центральною проблемою політології.
У науковій літературі побутують різні погляди, як на тлумачення поняття “політична система” суспільства, так і на сутність цього феномена. Система -- одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює певну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті, дотичних до вироблення політичних рішень.
Кожна система повинна бути функціональною і, згідно з Т. Парсонсом, має реалізовувати 4 функції, що служать задоволенню її елементарних потреб:
1. Функція адаптації - установлення зв'язків системи з навколишнім середовищем, система пристосовується до середовища і обмінюється з ним ресурсами.
2. Функція ціледосягнення - визначення цілей системи і мобілізація ресурсів для їх досягнення.
3. Функція інтеграції - підтримання координації взаємовідносин елементів системи.
4. Функція латентна - зберігання орієнтації суб'єктів системи на її норми і цінності.
Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер):
· виробничої,
· соціальної,
· духовної,
· політичної, до якої належать інститути держави і влади.
Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо:
· виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства;
· соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів;
· політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства.
Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно.
Політична система суспільства -- цілісна, інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, структур і відносин, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.
Основними ознаками політичної системи є:
· взаємозв'язок групи елементів;
· утворення цими елементами певної цілісності;
· внутрішня взаємодія всіх елементів;
· прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму;
· здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.
Визначальним компонентом політичної системи є держава. Крім неї, у політичну систему суспільства входять законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні, місцеві системи управління (самоуправління), політичні партії, профспілки, асоціації, ініціативні групи, групи впливу й тиску, соціально-політичні рухи та інші об'єднання, змістом діяльності яких є політичні процеси.
Від інших систем політичну систему відрізняють:
· забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей;
· віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин;
· сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.
Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.
Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.
Процес становлення політичних систем обумовлений рядом змін:
· зміною способу виробництва (зміною форм власності тощо);
· зміною в соціально-класовій структурі суспільства;
· політичною поляризацією суспільства (спочатку переважала економічна поляризація);
· збільшенням чисельності суб'єктів політики;
· зростанням робітничого руху і створенням буржуазних політичних партій, рухів тощо;
· загально гуманітарним прогресом, пов'язаним з роллю ЗМІ, преси, мистецтв тощо;
· зростанням ролі ідеології - світської і релігійної;
· глобалізацією проблем, що стоять перед людством.
Політичну систему суспільства досліджували протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу (“Політична система”, “Системний аналіз політичного життя”). Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної теорії, позаяк окремі факти значущі лише в межах загальних моделей, які сприяють чіткішому уявленню про функціонування політичних систем. Модель Д. Істона дає змогу уявити становище та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схвалених політичних рішень.
Американський політолог Г. Алмонд (“Порівняльні політичні системи”, “Порівняльний політичний аналіз”) розглядав політичну систему як набір ролей, що взаємодіють, або як рольову структуру. Найважливіша функція політичної системи -- вивчення та з'ясування особливостей ситуації. Моделі функціонування політичної системи розробляли також Т. Парсонс, Г. Спіро, К. Кулчар та інші західні вчені.
2. Політична система суспільства і держава.
Держава -- не тільки результат розвитку суспільства, а й чинник формування політичної системи суспільства.
Політична система суспільства -- упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.
Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспільства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприклад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін.
Елементи політичної системи суспільства:
· суб'єкти політики -- держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;
· політичні норми і принципи;
· політичні відносини;
· політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;
· зв'язки між названими елементами.
Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспільства дозволяє виділити п 'ять підсистем її функціонування.
1. Інституціональна -- суб'єктний склад (народ, соціальні верстви, політичні партії, громадські організації та інші об'єднання громадян, трудові колективи, держава та ін.).
2. Нормативна (регулятивна) -- система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між народами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами.
3. Функціональна -- політичні відносини, політичний процес, політичний режим, оскільки через них формується, змінюється, здійснюється політика.
4. Ідеологічна -- політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки.
5. Комунікативна -- интегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в цілому.
Кожна із самостійних частин -- ланок політичної системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ.
Зазначені елементи і частини об'єднуються в єдину політичну систему категорією «політична влада».
Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі, оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що постають перед суспільством, концентрує в собі різноманіття політичних інтересів, надає усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.
Ознаки держави, що відрізняють її від громадських об'єднань:
1) у кожній політичній системі суспільства може існувати лише одна держава, а громадських об'єднань -- багато;
2) держава -- організація всього населення, а громадські об'єднання -- частини населення;
3) лише держава є одноособовою повновладною організацією в масштабі всієї країни, здатною захистити основні права і свободи всіх осіб, що перебувають на її території;
4) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, який займається управлінням громадськими справами;
5) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальні установи та заклади примусового характеру і має монопольне право застосовувати примус на своїй території; громадські об'єднання позбавлені цих ознак;
6) лише держава має монопольне право видавати юридичні норми, обов'язкові для всього населення, і забезпечувати їхню реалізацію. Громадські об'єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що мають внутрішньо організаційне значення;
7) лише держава має монопольне право встановлювати і стягувати податки, формувати загальнонаціональний бюджет;
8) лише держава є офіційною особою (представником усього народу) всередині країни і на міжнародній арені -- суверенною організацією. Громадським організаціям такі якості і функції не властиві. Вони вирішують локальні за своїм змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері громадського життя.
3. Структура політичної системи.
Аналіз політичної системи дає змогу вивчити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складових.
Структура політичної системи -- сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.
Головний єднальний компонент системи -- політична влада -- зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх, зв'язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів -- волі, авторитету, права, сили. Отже, влада -- це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.
Структуру політичної системи становлять:
1. Політичні відносини.
2. Політична організація суспільства.
3. Засоби масової інформації.
4. Політичні принципи та норми.
5. Політична свідомість і культура.
Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це:
· міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини;
· вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);
· відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).
З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види:
· власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);
· політизовані організації (народні рухи, профспілки);
· неполітичні організації (об'єднання за інтересами).
Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії -- певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства. Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів.
Засоби масової інформації(Мас-медіа). Вони є активним і самостійним елементом політичної системи суспільства і в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації -- це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.
Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.
Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.
4. Функції політичної системи.
Всі елементи політичної системи взаємодіють і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи:
1. Регулятивна - виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.
2. Інтеграційна - вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.
3. Дистрибутивна (розподільницька) - передбачає розподіл системою матеріальних благ, соціальних статусів і привілеїв інститутам, групам і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.
4. Реагування - відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.
5. Легітимізації - діяльність, спрямована на узаконення політичної системи, на досягнення в її межах взаємної відповідності політичного життя, офіційної політики і правових норм.
6. Політичної соціалізації - залучення людини до політичної діяльності суспільства.
7. Артикуляції інтересів - пред'явлення вимог до осіб, які виробляють політику.
8. Агрегування інтересів - узагальнення та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.
9. Політичної комунікації - припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.
10. Стабілізації - забезпечення стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.
Головним для функціональності системи є забезпечення стану динамічної рівноваги шляхом адекватної переробки імпульсів.
5. Типологія політичних систем.
Політичні системи типологізуються за кількома ознаками. Кожна політична система має свої ознаки й характеристики, форми і типи. Ця практика була започаткована ще за Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розширив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія -- тиранія, аристократія -- олігархія, політія -- демократія. Значно пізніше, коли політична система почала набувати структурних рис, марксизм, спираючись на класові пріоритети, вивів типологію з соціально-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи.
Більш сучасною є типологія за критерієм відповідності переважаючого типу політичної культури якості політичної системи, запропонована наприкінці 50-х років ХХ ст Г. Алмондом, який виділяє 4 типи політичних систем:
Англо-американський, які характеризуються переважанням в політичній культурі таких цінностей, як свобода особистості, добробут, соціальна безпека, економічний лібералізм, світоглядний індивідуалізм тощо. Характерними рисами цього типу є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність.
Континентально-європейський, яка відрізняється фрагментарністю політичної культури, співіснуванням традиційних і нових культур (ФРН, Австрія, Швейцарія), нерівномірним розповсюдженням і розвитком окремих субкультур. У ньому домінують елементи, притаманні англо-саксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи.
До індустріальний і частково індустріальний, які теж мають політичну культуру змішаного типу, в них вищим є рівень насилля, нечіткий поділ влади, нижчий рівень інтелекту і раціоналізму в рішеннях і діях.
Тоталітарний, який забороняє політичну самодіяльність, всі соціальні комунікації знаходяться під контролем держави-партії і домінує примусовий тип політичної активності.
У сучасній західній політичній науці розрізняють такі типи політичних систем:
· військові та громадянські;
· консервативні й ті, що трансформуються;
· закриті й відкриті (в основу покладено ступінь і глибину зв'язків із зовнішнім світом);
· завершені й незавершені (основний критерій -- наявність усіх складових);
· мікроскопічні, макроскопічні та глобальні;
· традиційні й модернізовані;
· демократичні, авторитарні й тоталітарні.
Усі типології є умовними. Насправді не існує “чистого” типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства -- своєрідне утворення, особливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами.
6. Політична система України.
Політична система тісно пов'язана із середовищем, у якому вона функціонує і розвивається, що зумовлює способи реалізації влади, сукупність прийомів, засобів і методів здійснення. Україна, як й інші постсоціалістичні країни, перебуває на етапі трансформації своєї суспільно-політичної системи. Йдеться про перехід від авторитарно-тоталітарного суспільно-політичного устрою до демократичної, соціальної, правової держави, а в майбутньому -- до високорозвиненого громадянського суспільства.
Україна подолала початковий етап перехідного періоду -- проголошення незалежності й набуття атрибутів державності -- і перейшла до етапу розвитку демократичних процесів, політичного та економічного облаштування, обравши демократичний тип політичної системи суспільства. Все чіткішими стають контури сучасної, повноцінної та цивілізованої країни з політичною та економічною визначеністю. Але цей процес відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у політичній, економічній, соціальній та духовній сфері.
Політична еліта сучасної України, становлення якої відбулося здебільшого ще до проголошення незалежності, виявилася неспроможною вирішувати державні проблеми на рівні загально цивілізованих правил і норм. Посилюється апатія людей до діяльності владних структур: сподівання на оптимізацію суспільно-політичного та економічного життя після парламентських виборів 1998 та 2002 років не виправдалися. Влада в особі всіх її гілок неухильно втрачає довіру народу. Країна переживає своєрідний синдром політичної перевтоми. Результати соціологічних опитувань, проведені в жовтні 1998 p. україно-американським Центром стратегічних досліджень, свідчать: 48,5% опитаних вважало, що реальна влада у країні належить кримінальним структурам, мафії, 37,2% -- “приватному капіталу”. І лише 14,6% респондентів стверджували, що влада належить Президентові, 11,4% -- уряду, 9,2% -- Верховній Раді, 10,1% -- місцевим органам влади; 78,9% відповіли, що інтереси народу влада не захищає; 58,5% вважали, що правосуддя в Україні несправедливе і не захищає права та інтереси громадян. Цифри засвідчують невдоволеність владою загалом.
Складна ситуація і в економічній сфері. Процес формування ринкової системи в Україні розпочався за відсутності зрілих ринкових структур, досвіду поведінки економічних суб'єктів у ринковому середовищі. За переважання державної власності значно деградувало державне управління економічними процесами, що разом з іншими чинниками призвело до гіперспаду, гіперінфляції. За роки незалежності Україна втратила майже половину промислового і сільськогосподарського потенціалу. Зовнішній борг її на початок квітня 2001 p. становив 10,33 млрд дол. На його обслуговування тільки в 1999 p. витрачено 2,5 млрд дол.
Економічні труднощі спричинені не тільки необхідністю подолання потворних явищ адміністративної системи, а й серйозними управлінськими помилками, яких припустилися останніми роками. Через малоефективну неузгоджену діяльність законодавчих і виконавчих владних структур, відсутність стратегії ринкових реформ, безоглядний розрив економічних зв'язків з пострадянськими державами, а також з державами Центральної і Східної Європи українська економіка ризикує опинитися на узбіччі світового економічного процесу.
У соціальній сфері не вдалося подолати поглиблення майнової нерівності, зупинити процес зубожіння переважної частини населення. Для соціальне незахищених прошарків населення дедалі гострішою стає проблема фізичного виживання. Знецінено чинники, які гарантують соціальну стабільність. Значна частина інтелігенції, насамперед науково-технічні та висококваліфіковані працівники, залишають виробництво, переходять у торговельно-підприємницьку сферу.
У сфері ідеологічній посилюється криза духовності, невпевненість багатьох людей у своєму майбутньому. Деструктивно впливають на духовну сферу міжконфесійні конфлікти, правовий нігілізм, злочинність, корупція, наростання ідеологічного авторитаризму, монополізація ЗМІ, виникнення заборонених для критики зон, збідніння інформаційної сфери.
Криза, в якій опинилася Україна на зламі XX-- XXI ст., є системною за своїм характером. Відповідно перед суспільством постало питання, якою має бути політико-ідеологічна доктрина державотворення. Щодо цього окреслилося два підходи. Прихильники одного з них стверджують, що “оптимальною формою організації буття нації на сучасному етапі може бути тільки національна держава”, поза як молода українська державність є не просто наслідком розпаду радянської імперії, а закономірним історичним підсумком багатовікової боротьби українського народу за збереження власної етнокультурної ідентичності та побудову національної незалежної держави як найдієвішого чинника консолідації української нації.
Безперечно, національна ідея (національно-етнічний погляд на минуле, сучасне і майбутнє України) має бути повною мірою врахована в політико-ідеологічній доктрині державотворення. Але в багатонаціональній державі, якою є Україна, вона -- надто делікатний інструмент, невміле поводження з яким може зруйнувати соціально-політичну стабільність.
Прихильники іншого підходу вважають, що пріоритет у державотворенні має належати громадянсько-правовій ідеї. В Україні суб'єктом права на самовизначення проголошено не націю, яка дала назву країні, а її народ загалом, тобто не етнічну спільність, а поліетнічне громадянське суспільство. За громадянським принципом, який відображено в Конституції України, формуються владні структури, здійснюється адміністративне і військове будівництво.
Перехід від командної економіки до ринкового господарства, від авторитарно-тоталітарної системи до демократичної, соціальної, правової держави зумовлює необхідність відповідної політичної культури населення, формування національного менталітету, адекватного ринковій економіці та плюралістичній демократії. І якщо європейська політологічна думка орієнтує громадян на дотримання ними своїх обов'язків і повагу до держави та її законів, а американська на передній план висуває інтереси особи, її вміння вирішувати власні проблеми в цивілізованому співробітництві зі співвітчизниками, то в Україні на перехідному етапі її розвитку важливим є врахування як потреб окремої особи, так й інтересів держави.
Національна ідея має сприйматися більшістю населення України, позаяк вона, за словами академіка П. Толочка, -- не етнічна, а державно-політична категорія. Для національної ідеї, спроможної консолідувати народ України на будівництво нового суспільного устрою, потрібна політична нація, до якої в Україні належать українці, росіяни, білоруси, румуни, угорці, євреї, кримські татари та інші етнічні групи. Становлення політичної нації можливе лише на загальноцивілізованих принципах громадянського суспільства. І лише їй під силу вивести з кризи національну економіку, науку, освіту, культуру, підняти до рівня державної українську мову, сприяти розвитку мов інших етнічних груп, позбутися відчуття меншовартості тощо.
Проте, сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.
Якщо узагальнити, то політична система України характеризується як:
· перехідна від неправового до правового типу;
· легітимна для більшості населення;
· перехідна до втілення консесуальної моделі соціальних конфліктів (але при збереженні можливості на практиці суто конфронтаційної моделі);
· миролюбна, неагресивна;
· позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;
· система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави ";
· світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);
· етатизована (одержавлена);
· система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;
· система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури ", нової "номенклатури " та ін.
Основними напрямками формування і розвитку політичної системи України є:
· побудова демократичної соціальної правової держави;
· утвердження громадянського суспільства;
· подальший розвиток й вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;
· зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;
· вдосконалення діяльності засобів масової інформації.
Список використаної літератури:
1. Бебик В.M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К., 2000.
2. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. - К.,1997.
3. Бодуен Ж. Вступ до політології. - К., 1995.
4. Брегеда А.Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц. - К., 2004.
5. Базар І.M. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. - К., 1994.
6. Гаєвський Б. Українська політологія. - К., 2003.
7. Гаєвський Б. Філософія політики. - К., 1993.
8. Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? - К., 1996.
9. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - Львів, 2004.
10. Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. - К., 1999.
11. Пірен M.I. Етнополітика. - К., 2006.
12. Потульницький В. Історія української політології. - К., 2002.
Подобные документы
Характеристика етапів розвитку світової політичної думки, визначення та структура політики. Об’єкт та суб’єкт політичної влади, структура політичної системи суспільства. Головні ознаки тоталітарного режиму, однопартійна система та її характеристика.
контрольная работа [35,8 K], добавлен 28.02.2012Політична система як сукупність суспільних інститутів, правових норм та їх відносини з приводу участі у політичній владі. Моделі політичної системи, її структура і функції в Україні. Громадянське суспільство: сутність, чинники становлення і розвитку.
реферат [29,7 K], добавлен 16.04.2016Теоретичні та методологічні аспекти дослідження політичної системи Республіки Гондурас, її особливості та структура. Критерії та ознаки класифікації політичних систем. Визначення типу політичної системи Гондурасу, його політичний режим на початку XXI ст.
курсовая работа [234,7 K], добавлен 23.06.2011Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів. Особливості політичної системи Республіки Куба, її структура, модель та тип. Поширені класифікації політичних систем. Становлення політичного режиму країни, його стан на початку XXI сторіччя.
курсовая работа [856,6 K], добавлен 23.06.2011Поняття, функції та ознаки політичної системи суспільства, його елементи. Підходи до визначення моделі системи. Держава як елемент політичної системи. Закономірності та основні тенденції розвитку політичної системи суспільства України в фактичній площині.
курсовая работа [249,7 K], добавлен 17.04.2011Стан наукового вивчення політичної системи і політичного режиму Грузії. Дефініції, структура та фундаментальні моделі дослідження політичних систем. Правові основи функціонування політичної системи Грузії на рівні вищих органів державної влади.
курсовая работа [64,7 K], добавлен 26.08.2013Етапи становлення та розвитку політичної системи українського суспільства. Юридичне закріплення державності України, формування органів влади. Зародження і розвиток конституційного процесу. Необхідність здійснення кардинальної політичної реформи.
презентация [1,5 M], добавлен 08.11.2015Аналіз підходів до визначення поняття "політична культура" - системи цінностей соціуму та його громадян, системи політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності. Соціальні функції політичної культури.
реферат [21,0 K], добавлен 13.06.2010Армія і політична влада. Класифікацій ресурсів влади. Типи політичних режимів (типи влади) та їх сутність. Армія в політичній системі суспільства. Структура політичної системи. Політичні принципи й норми. Політична свідомість. Політична культура.
курсовая работа [26,8 K], добавлен 04.01.2009Поняття, функції та структура політичної розвідки на різних рівнях політичної системи, її комунікативні засади. Забезпечення розвідувальною інформацією керівних ланок держави, роль контррозвідки в міжнародній політиці. Суть недержавної політрозвідки.
дипломная работа [94,9 K], добавлен 23.12.2011