Предмет і функції історії політичних і правових вчень.doc

3

Реферат на тему

Предмет і функції

історії політичних і правових вчень

ПЛАН

1. Предмет науки.

2. Взаємодія держави і права в історичному розвитку.

3. Місце в системі наукових знань.

4. Функції історії політичних і правових вчень.

5. Використана література.

1. Предмет науки.

Приступаючи до вивчення курсу «Історія політичних і правових вчень», необхідно, насамперед, з'ясувати його предмет і метод, місце серед юридичних та інших гумані-тарних дісциплін, практичне значення за умов побудови в Україні основ правової держави і громадянського сус-пільства.

Як відомо, такі категорії, як «держава» і «право», вивча-ються багатьма науками, зокрема філософією, соціологією, політологією, але найглибше їх досліджують різні галузі юридичних наук, серед яких значне місце посідає «Історія політичних і правових вчень».

Це одна з теоретико-історичних дисциплін, які мають світоглядний характер. З одного боку, цей курс пов'язаний з дисциплінами історичного циклу -- «Історією держа-ви і права зарубіжних країн», «Історією держави і права України», а з іншого -- з дисциплінами теоретичного цик-лу, зокрема з «Теорією держави і права». Тому, приступаю-чи до вивчення цієї дисципліни, необхідно засвоїти, що вона має два аспекти: історичний і теоретичний, адже досліджує особливий предмет -- історію виникнення і розвитку теоре-тичних знань людства про державу, право й законодавство. Але слід підкреслити, що предметом дослідження «Історії політичних і правових вчень» є не всі знання про державу чи право, а лише ті, що їх було теоретично обґрунтовано та концептуально викладено, які за пізнавальною глибиною й цінністю перевершують повсякденні форми відображен-ня політико-правової дійсності, де основою є життєвий до-свід, почуття та емоції. Тому до предмета, що ми вивчаємо, не можна віднести всі без винятку міркування окремих на-уковців, державних, політичних діячів, стосовно права або держави, які не розроблені до рівня самостійних теорій, а являють собою лише погляди з окремих проблем цих сус-пільних феноменів.

Розглядаючи детальніше історичний і теоретичний ас-пекти, об'єднані в цій дисципліні, необхідно наголосити, що суттю історичного аспекту «Історії політичних і право-вих вчень» є висвітлення того, які історично визначені, со-ціально й політично конкретизовані погляди на суспільс-тво, державу і право розроблено у вченні, що розглядається, як ці погляди співвідносились із позиціями соціальних про-шарків суспільства, чиї інтереси вони виражали, яку пози-цію займав автор учення свого часу.

Суттю теоретичного аспекту є філософські, загальноме-тодологічні та пізнавальні моменти вчення. Він дає змогу з'ясувати спосіб обґрунтування конкретних державно-пра-вових поглядів, визначити новизну й соціальну цінність цих концепцій.

Необхідно також привернути увагу до того, що в рамках одного предмета розглядаються два соціальні феномени: держава і право.

2. Взаємодія держави і права в історичному розвитку.

Це дуже важливо у соціальному плані, оскільки в дійс-ності державні та правові явища внутрішньо пов'язані, полі-тичні відносини як складова соціальних відносин суспільс-тва стимулюють розвиток і вдосконалення правових норм і навпаки, норми права регулюють, упорядковують усі сфери соціальних відносин, у тому числі й державно-політичні.

Незалежність права від держави лише умовна. Право є продуктом держави. На всіх етапах розвитку цих суспільних феноменів існує їх тісний взаємозв'язок.

Держава є політичною формою суспільства, на його ви-могу вона реалізує загальні, узгоджує корпоративні та ін-дивідуальні інтереси за допомогою спеціального інстру-ментарію -- права. В нормах права втілюється загальна воля суспільства, яке уповноважує державу встановлювати загальнообов'язкові правила (норми) поведінки, забезпечу-вати їх виконання всіма соціальними суб'єктами та застосо-вувати санкції за їх порушення.

З іншого боку, держава зв'язана правом. За допомогою права суспільство визначає функції держави, юридичний статус та повноваження органів держави, принципи будови владних органів, встановлює правові, політичні та організа-ційні форми правотворчості.

Водночас право є основою становлення механізмів забез-печення соціальної безпеки, умовою і гарантією функціону-вання громадянського суспільства, всебічного розвитку його демократичних інститутів. На всіх етапах розвитку цивіліза-ції право було і залишається основним засобом реалізації політики в усіх сферах суспільного життя: економічній, со-ціальній, культурній, політичній.

Разом із цим, сутність права значною мірою залежить від характеру держави, її місця в політичній системі суспіль-ства. За умов тоталітаризму, превалювання держави над суспільством у праві закріплюються воля правлячої еліти, вигідні для неї постулати і привілеї, обмежується участь на-роду в управлінні справами суспільства і навпаки, за умов демократії право є її умовою і гарантією реалізації.

Тобто, право і держава як соціальні феномени постійно знаходяться в діалектичній єдності та взаємодії.

Саме ця єдність і зумовлює об'єднання в одному комп-лексі державницьких і правових учень, визначає місце іс-торії вчень про державу і право серед правничих наук як історико-теоретичної науки, яка з притаманних їй предмет-но-методологічних підходів у ретроспективі досліджує дер-жавно-правові теорії.

3. Місце в системі наукових знань.

До того ж, цей аспект визначає місце історії політичних і правових вчень серед інших гуманітарних наук, наприклад, політології, соціології, філософії тощо. Водночас, слід зазна-чити, що історія політичних і правових вчень зазнала певно-го впливу з боку інших гуманітарних наук.

Найсуттєвішим був вплив на неї філософії, історії, соціо-логії, політології. Зокрема, такий вплив на формування сис-теми теоретичних знань про державно-правові явища спра-вили ідеї, концепції та методологічні засади філософських досліджень проблем соціально-правового та соціально-політичного напряму.

Відчутною в цьому плані була творчість цілого ряду мислителів стародавніх Китаю, Греції, Риму, середньовіч-ної Європи, епохи Нового часу. Розвитку державно-пра-вових вчень значною мірою сприяла творчість філософів західноєвропейської Просвіти, німецького класицизму, лі-бералізму тощо.

Визначальною в цьому плані є творчість Конфуція, Лао-Цзи, Платона, Арістотеля, М. Падуанського, Ф. Аквінського, Г. Гроція, Б. Спінози, І. Канта, Г. Гегеля, Б. Констана та ін.

Особливе місце у формуванні державницької і право-вої ідеології посідає науковий доробок вітчизняних філосо-фів, а також мислителів Росії, до складу якої раніше входила Україна. Серед них дослідження соціально-політичної про-блематики та філософії права С. Оріховського-Роксолана, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, І. Франка, В. Соловйова, Б. Чичеріна, П. Новгородцева та багатьох інших.

Проте на відміну від філософії права, предметом якої є дослідження права в його відмінності і співвідношенні з за-коном, історія політичних і правових вчень має свій пред-мет, обумовлений специфікою державно-правових явищ як особливих феноменів соціальної дійсності і об'єктів науко-вого дослідження.

Історія політичних і правових вчень має певний зв'язок із низкою юридичних наук, які вивчають історію виникнення та розвитку держави і права як таких. Це, перш за все, історія держави та права України, історія держави та права зарубіж-них країн. Безумовно, що між ними є суттєві взаємовпливи, оскільки не можна, наприклад, дослідити сутність якоїсь те-оретичної державно-правової концепції без з'ясування особ-ливостей епохи, форми державного правління та устрою, політичного режиму конкретної держави -- де вона виник-ла, хто був автором концепції, який його соціальний статус, погляди якої соціальної верстви він сповідував тощо.

З іншого боку, досліджуючи закономірності виникнення та розвитку, сутність та функції державно-правових установ та інститутів для юридичної практики важливо знати перед-умови 'їх виникнення, ідеї та концепції, покладені в основу теоретичного бачення, наукове обґрунтування необхідності створення того чи іншого правового інституту, наскільки пов-но були реалізовані ці концепції в соціальній практиці тощо.

Тобто для юридичної науки і практики ґрунтовне з'ясування сутності теоретичних знань минулого про де-ржаву і право має непересічне значення, оскільки не можна зрозуміти зміст сучасних неокласичних теорій без глибо-кого усвідомлення ідей класиків, які успадковані юридич-ною наукою.

Як підсумок викладеному зазначимо, що предметом іс-торії політичних і правових вчень є вивчення закономірностей виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право і законодавство, які мали місце в історії людства.

Водночас було б помилково вважати, що теоретичні де-ржавно-правові концепції мали соціальну значимість тільки для своєї епохи. Безперечно, умови, за яких колись виникла та чи інша теорія про державу чи право, давно минули, але багато концептуальних підходів вчених і нині мають вели-ке значення як у поглибленому вивченні категорій «держа-ва» і «право», так і в практичних заходах, що їх здійснює на-род України в розбудові своєї державності. Навіть більше, у розвитку правової науки мають місце спадковість, зв'язок державно-правових концепцій. У цьому плані можна згада-ти соціально-політичне вчення англійського філософа і вче-ного Джона Локка (1632 -- 1704). У творі «Два трактати про правління», що побачив світ у 1690 p., він уперше спробував обгрунтувати концепцію поділу державної влади.

Через багато років після цього представник французької Просвіти Шарль Луї Монтеск'є (1689--1755), перейнявши від свого попередника естафету, у праці «Про дух законів» детально розробив теорію поділу державної влади на зако-нодавчу_/ виконавчу й судову, що, на його думку, сприяло б виключенню можливостей для зловживання владою і до-зволило б людям без перешкод реалізувати свої особисті й політичні права і свободи.

Ми переконались у величезній цінності цієї державно-правової концепції, оскільки незбалансованість гілок влади, відсутність системи противаг і стримувань між ними при-зводять до нестабільності й соціального напруження в сус-пільстві.

Більше того, тезу про спадковість у розвитку правової на-уки та велике практичне значення теоретичних концепцій, розроблених у минулому, потверджують зусилля багатьох поколінь учених, які з'ясовували і продовжують досліджу-вати так звані наскрізні проблеми. Серед них -- теоретич-ні проблеми співвідношення і взаємозв'язку права і моралі; особистості та влади; людини й держави; утвердження в сус-пільстві принципів справедливості, верховенства права, за-конності тощо.

У курсі «Історія політичних і правових вчень» теоретичні державницькі та правові концепції розглядаються в хроно-логічному порядку і охоплюють період у 2,5 тисячі років. Це дозволяє детально ознайомитися з суттю конкретних учень, проаналізувати їхній зміст, порівняти, з'ясувати, якою мірою вони успадковують політико-правову думку мину-лих поколінь і скільки в них нового, якою є їхня соціальна цінність за сучасних умов.

4. Функції історії політичних і правових вчень.

Як навчальна дисципліна історія політичних і правових вчень виконує низку важливих функцій.

Провідне місце серед них посідає пізнавальна функція. Вивчення теоретичних знань минулого про державу і пра-во є процесом взаємодії суб'єкта (того хто вивчає) і об'єкта (системи знань), в результаті якого здійснюється відобра-ження і засвоєння в мисленні суспільно-історичної практи-ки щодо з'ясування сутності державно-правових явищ, ре-зультатом якого є нові знання про державу і право. Історія політичних і правових вчень застосовує наявні в юридичній науці та виробляє власні теоретичні конструкції і засоби, сприяючи розвитку правових знань.

Важливе значення має евристична функція (від грец. heurisko -- відшукую, відкриваю). Вона виявляється у ґрун-товному пізнанні закономірностей виникнення і розвитку людських знань про державу, право і законодавство, проце-су формування в політико-правовій думці понятійного апа-рату, категорій і визначень, сприяє становленню фундамен-тальних правових знань.

До того ж, знання історії теоретичної думки щодо сут-ності, змісту та характеру взаємозв'язку держави і права як між собою, так і з іншими соціальними явищами, а та-кож процесу формування понятійного апарату дають мож-ливість надати всій системі набутих студентами юридичних знань теоретичної і логічної цілісності. Тобто, історія полі-тичних і правових вчень виконує методологічну функцію, є підґрунтям для формування ідей і висновків, які мають значення для юриспруденції в цілому.

Не менш важливою є прогностична функція (від грец. prognosis -- передбачення). Досконалі знання світової тео-ретичної думки минулого про сутність держави і права як суспільних явищ у поєднанні зі знаннями теорії держави і права, а також історії виникнення та розвитку державно-правових інститутів дають можливість науково передбача-ти, прогнозувати, здійснювати пошук шляхів удосконален-ня правової системи, найефективніших механізмів юридич-

ного забезпечення економічних, соціальних і політичних реформ.

Окрім цього, системні знання історії теоретичних право-вих і державницьких учень виконують ідеологічну функцію. Вони є базою формування системи вихідних ідей, понять і поглядів, орієнтованих на загальнолюдські гуманістичні цінності, відповідно до яких відбувається становлення жит-тєвої позиції майбутніх юристів.

Історія політичних і правових вчень виконує також вихов-ну функцію. Засвоєння і поширення теоретичного спадку минулих поколінь щодо розуміння сутності та призначення держави і права є підґрунтям формування індивідуальної і суспільної правової свідомості і правової культури як умови формування громадянського суспільства і державності пра-вового і соціального характеру.

Література.

1. Нерсесянц В. С. История политических и правовых учений: Учебник для вузов. - М, 1996.

2. Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. -- М., 2000.

3. Бачинин В. А., Чефранов В. А. История философии права: Курс лек-ций. - Харьков, 1998.