Політологія як галузь суспільного знання

2

Реферат на тему

Політологія як галузь суспільного знання

ПЛАН

1. Поняття політологічної науки. Місце в системі наук.

2. Предмет політології

3. Структура і функції політології

4. Методологія політології

5. Використана література.

1. Поняття політологічної науки. Місце в системі наук.

Політологія (грец. politike -- державна діяльність і logos -- слово, вчення) -- наука, об'єктом якої є політика і її відносини з особистіс-тю й суспільством.

Як відносно самостійна галузь знань вона сягає свої-ми витоками сивої давнини. Розвиток політології тісно пов'язаний з розвитком філософських знань. Оскільки політика була інтегрована в суспільне буття, філософія як універсальна наука супроводжувала людину все жит-тя, здійснюючи пошук оптимального політичного ладу. Знання про політику, які сформувала антична філософ-ська думка, стали основою політичної філософії наступ-них епох, незважаючи на відмінність їх емпіричного ма-теріалу, особливості історичного часу, розмаїття суспіль-но-політичних традицій у різних країн і народів.

Нітрохи не модернізуючи античну думку, політична фі-лософія сприйняла політику як суспільне явище, що і є су-тністю, провідним началом спільного життя людей, органі-зованого державою. Античні мислителі започаткували ви-вчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі політичні, соціальні, моральні цінності, як свобода, право, справедливість, добро та ін. У новітні часи розвивались узагальнюючі, універсальні концепції політи-ки і влади, які отримали політичне, гуманістичне, фунда-ментально-соціологічне та економічне обґрунтування.

Розвиток соціально-орієнтованого філософського знан-ня триває дві з половиною тисячі років, однак ще на по-чатку XX ст. статус політичної філософії, як і політоло-гії, не був остаточно визначений. Упродовж XX ст. понят-тя політичної філософії та політології цілком прижилися, а в 50--60-ті роки настав «бум» політико-філософських та політологічних досліджень. В останні десятиліття розши-рилися функції політичної філософії, сформувалися мето-ди, структура філософського знання, окреслилося їхнє роз-межування з наукою про політику.

Політична філософія разом з іншими філософськими дисциплінами (етика, естетика, культурологія, логіка, ре-лігієзнавство) досліджує сутнісні засади політики в різно-манітних ситуаціях та іпостасях, її причини і наслідки, прагне їх усвідомити, пояснити. Філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й те-орією мислення, розумінням змісту і соціальної зумовле-ності політичних явищ, досліджує загальні закони істори-чного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, визначає суспільство як цілісну систему. Політична філосо-фія і політологія черпають матеріал з одного емпіричного джерела, але вивчають його по-різному і на різних рів-нях. Філософія, на відміну від політичної науки, не звер-тається до практики безпосередньо. Політичні явища й процеси з урахуванням їх місця і ролі як соціального ці-лого вивчає політологія.

У пізнанні політичного життя істотна роль належить політичній історії (вивчення і фіксація політичного жит-тя, особливостей його функціонування та розвитку в окре-мих країнах, з'ясування причинних зв'язків політичних явищ та ін.). Відомі французькі політологи Ж.-П. Кот і Ж. Муньє називають політичну науку «кровною дочкою Історії». Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виник-нення і розпиток теоретичних знань про політику, владу, держану, право, демократію, генезис політичних катего-рій, їхній пилин на політично життя.

Особливого значення у вивченні політичного життя суспільства набуває політична економія. Дехто з учених вважає, що нова політична економія повинна стати основною сучасного напряму в дослідженні політики. Це зага-лом спірне судження не позбавлене раціональної основи, оскільки без політичної економії не можна зрозуміти при-роди соціальних суб'єктів, громадянського суспільства. До того ж розвиток різних форм власності, який зумовлює по-дальшу диференціацію соціальних і політичних інтересів у суспільстві, істотно впливає на характер політичної дія-льності, формувавші наукових уявлень про неї.

Соціологія політики як суспільна наука вивчає соці-альні інститути, організації як засоби діяльності соціаль-них суб'єктів, а отже, закономірно, що політологія вико-ристовує результати й методи соціологічного пізнання, характеристики різних соціальних груп. Щодо питання про співвідношення політології та соціології політики іс-нують різні підходи. Деякі вчені (С. Липсет, Р. Беспотис) розглядають соціологію політики як галузь науки на ме-жі соціології та політології, вважаючи, що вона, на відмі-ну від політології, досліджує вплив суспільства на держа-ву, суспільного ладу на політику. Інші (В. Іванов, В. Пазенок) вказують, що соціологія політики дає уявлення про те, як певні соціальні зрушення позначаються на функціо-нуванні політичної системи. Інші вчені, зокрема Ж. Тощенко, ототожнюють політологію і соціологію політики як найбільш загальні науки про політику.

У вивченні політичного життя суспільства важлива роль належить юридичній науці як системі знань про дер-жаву і право, про об'єктивні закономірності їх виникнен-ня і розвитку. Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держа-ва, демократія, державна влада, право, законність, полі-тичний режим тощо).

Незважаючи на те що науки про суспільство висвіт-люють різні аспекти політичного життя, демократичний суспільний розвиток виявив потребу в науці, яка б кри-тично осмислювала існуючі політичні системи, режими, механізми реалізації політичної влади, участь соціаль-них спільнот у політичному процесі, політичні ситуації та ін. За тоталітарного режиму, коли роль суспільних на-ук зводилася здебільшого до коментування і виправдан-ня існуючих порядків, не було необхідності в розвитку політології. Істотним чинником активізації цього процесу став вихід мільйонів людей на арену політичного життя, зростання взаємозалежності й суперечливості сучасного суспільства, становлення молодих незалежних держав. За цих умов посилюється взаємодія політичних процесів і політичних систем різних країн, що дає змогу бачити не тільки їх відмінність, а й схожість.

Спільні зусилля спеціалістів у різних галузях суспіль-ствознавства, політичних наук, публіцистики, професійної журналістики і політиків-практиків покликані сформува-ти сучасне політичне знання. Як і всі інші галузі сучасно-го суспільствознавства, політологія має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на за-садах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.

2. Предмет політології

Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов'язкова, хоч і спирається на примус. В американській енциклопедії політологію ви-значено як науку про характер і функції держави й уря-ду, через які держава здійснює владу. Вчені з пострадян-ських країн також по-різному трактують політологію: як науку про систему закономірних взаємозв'язків соціаль-них суб'єктів з політичною владою, боротьбу за політич-ну владу; як сутність, форми й методи політичного вла-дарювання; як політичну культуру тощо.

Деякі політологи предметом політології вважають виникнення політичних систем як сукупності владних інститу-тів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров стверджують, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.

Однак, на відміну від інших наук, що досліджують ці проблеми, політологія вивчає спосіб організації та реалі-зації влади. Такий підхід звужує предметне поле політології. Адже політичні явища -- це не лише система влад-них відносин інститутів, а й динамічний, соціально-копфліїстішй процес, у якому беруть участь і різнорідні соціальні спільноти, і не завжди формалізовані соціальні угруповання, незалежно від того, чи є вони носіями легі-тимної влади. Політичні процеси охоплюють не лише діяльність політичних інститутів та органів влади, а й функціонування інших політичних сил та суб'єктів, що також впливають на характер політичного життя.

На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об'єктивних за-кономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними проце-сами. Політична наука аналізує структуру державної вла-ди, функціонування політичних інститутів, їх ставлення до політичних ідей і теорій у різних політичних системах, по-літичну культуру, взаємозв'язок політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності.

Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним метою політичної науки є дослідження тенденцій і законів структури, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльнос-ті з реалізації політичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. Тощенко, В. Бабкін). Виходячи з цього, предметом політології як раціонального відображення по-літики є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політич-ної системи в його розвитку та функціонуванні, у здій-сненні політичної влади.

3. Структура і функції політології

Політологія є складноструктурним і поліфункціональним феноменом. Вона охоплює: а) загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні те-оретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію по-літичних систем, механізмів функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну си-стему; теорію політичної свідомості й поведінки. Невід'єм-ну частину цієї науки становить дослідження загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування.

Структура політології має свою внутрішню логіку й по-єднує теоретичні та практичні основи: знання про законо-мірності функціонування й розвитку політичної діяльнос-ті в межах політичних відносин; знання про політичну си-стему як механізм організації та здійснення влади, про те-орію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і сві-това політика, управління соціальними процесами, полі-тична ідеологія, історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, по-літичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

Власне політична наука і політологія як навчальна дис-ципліна мають суттєві відмінності. Політична наука охоп-лює всю сукупність знань з цього предмета, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретичного й при-кладного матеріалу: динаміку розвитку політичного жит-тя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та полі-тичної культури; роль людини в політичному житті сучас-ного світу; роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорен-ня проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу.

Політологія виконує різноманітні функції.

Теоретико-пізнавальна функція політології. Вона пе-редбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Зрозуміло, що політологія -- це взаємопов'язані теоретичні концепції, ЯКІ спираються на пізнання закономірностей суспільного розвитку, незалежно від суб'єктивних намірів і бажань соціальних суб'єктів. Теоретичне пізнання дає змогу все-бічно вивчити й оцінити досвід їхньої політичної діяльно-сті, політичне мистецтво. Політологія покликана дати ішішня політичних умов, засобів і форм розв'язання соці-альних питань.

Методологічна функція політології. Ця функція охоп-лює способи, методи й принципи теоретичного дослі-дження політики і практичної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція політології. Вона зумовлює ут-иердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політич-ної поведінки, політичної культури соціальних суб'єктів, що спріпк: досягненню певного консенсусу в суспільстві, ОПТИМАЛЬНОМУ функціонуванню політичних інститутів. Нинчспіш політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оці-нювати політичні події у зв'язку з конкретними історич-ними умовами.

Розробляючи політичні технології, політологія по-вніша враховувати вищі цілі і цінності, які неможливо реалізувати в суспільній практиці у вигляді чергового «світлого майбутнього», певного «суперпроекту». Основ-не покликання системи цілей і цінностей полягає в гар-монізації наявних у суспільстві суперечностей, консолі-дації інтересів усіх соціальних груп та політичних сил, в забезпеченні еволюційного розвитку суспільства.

Прогностична функція політології. Вона полягає в перед-баченні шляхів розвитку політичних процесів, різних ва-ріантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування полі-тичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об'єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, по-треб, стимулів. При цьому беруть до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодію, стан політичної свідомості й культури, національні традиції.

Інтегруюча функція політології. Вона виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важли-вим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, че-рез які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культу-ри, національної самосвідомості. Ця функція політології на-буває поширення в сучасному західному суспільстві.

Італійський політолог Д. Даол відзначає, що політо-логія не може уникнути оцінок -- етичних та ідеологіч-них. Відмовляючись від аналізу цінностей політики і за-ймаючись самими фактами, наука втрачає головне: вона не може розв'язувати актуальні проблеми політики. Так званий нейтральний політичний підхід приречений на ін-телектуальне безсилля. На думку американських політо-логів Г. Алмонда, Д. Істона та Д. Річчі, сучасна політоло-гія перебуває в ситуації гострої неблагополучності саме внаслідок ідеологічної нейтральності.

Прикладна функція політології. Ця функція передба-чає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує ви-вчення ефективності політичних рішень, стану суспіль-ної думки, ставлення громадськості до політичних стру-ктур, інститутів і норм; орієнтована на безпосереднє розв'язання проблем, пов'язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання полі-тичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політологія сприяє виробленню правильних орієнти-рів у бурхливих політичних потоках, досягненню розум-ного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інте-ресами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

У процесі становлення і розвитку української політич-ної науки важливо не ізолювати її від світового політично-го знання, а розкривати її національний і загальноциві-лізаційний зміст, не перетворювати Україну на нове «за-крите суспільство». Самоізоляція згубна не лише для економіки, а й для розвитку культури і науки.

4. Методологія політології

Політологія, як і будь-яка наука, має загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, прийоми, підходи. За-рубіжна політологія застосовує нормативно-онтологічний і емпірико-аналітичний підходи до аналізу політичних явищ. Політика оголошується «сферою вибору, а не необ-хідності». Поряд із цим застосовуються психологічні та інституційні підходи. Поширений біхевіористський ме-тод, пов'язаний з вивченням політичної поведінки особи і соціальних груп, перевіркою цих досліджень досвідом.

Важливим засобом у методологічному арсеналі політо-логії є діалектичний метод. Діалектика виходить з необхідності визнання впливу економічної сфери на полі-тичну. Для подолання вульгарно-матеріалістичного підхо-ду треба брати до уваги той факт, що економіка зумовлює політичні процеси лише в кінцевому підсумку й тільки в головних істотних аспектах. На зміст і функціонування політичних процесів великий вплив мають різні соціаль-ні чинники: історія, мораль, культура, співвідношення класових і національних сил тощо. Політика, у свою чер-гу, с активним і цілісним компонентом, що впливає на всі процеси суспільного розпитку. Політологія виходить із цих методологічних положень при вивченні динамізму, стабільності політичних процесів і явищ.

Для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в *даості й боротьбі протилежностей, у постійному розвит-ку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і рево-люцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змо-гу зрозуміти логіку їх розвитку.

Істотне значення має методологічне дослідження су-перечностей як джерела й рушійної сили політичних процесів. Через взаємодію суперечливих політичних чин-ників реалізуються закони політичного життя, якому властиві різні протиріччя: між суб'єктами політичного життя, класами, націями, соціальними групами, особа-ми. Ці суперечності визначають характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, ор-ганізацію та функціонування політичної влади. Значний вплив на конкретні форми, процеси політичного життя мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між політичною практикою і політичними нормами, по-літичними інститутами і політичною культурою та свідомістю. Розмежування основних і похідних суперечностей сприяє з'ясуванню тенденцій політичного розвитку. До-сліджуючи політичні суперечності, конфлікти, важливо виявляти їх джерело, структуру, спрямованість, шляхи розв'язання.

Останнім часом поряд з діалектичним методом у полі-тологічних дослідженнях набуває поширення синергетич-ний (грец. sinergetikos -- спільний, той, що діє узго-джено) метод. Синергетика, не будучи жорстко детерміно-ваною сукупністю методологічних принципів та понять, виходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття «політична система», а з притаманних їй властивостей -- взаємопроникнення, відкритості, самоорганізації, випад-ковості, наявності асиметричних структур, нерегулярнос-ті зв'язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосування міждисциплінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-по-літичного розвитку.

У вивченні політичних процесів застосовують методо-логічні принципи.

Принцип об'єктивності в політології. Він орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. За цим принципом кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. При цьому вивчають всю систему чинників -- позитивних і не-гативних. Об'єктивність політичних знань передбачає, що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, незалеж-ним від людини законам пізнання. Об'єктивність науко-вих висновків базується на доказовості наукових фактів.

Принцип історизму в політології. Він передбачає роз-гляд фактів і політичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соці-альних, національних груп, верств, громадських органі-зацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенден-ції розвитку.

Принцип соціального підходу в політології. Цей прин-цип застосовують для подолання вульгарного соціологіз-му, міфологізації політичної реальності, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе зна-чення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяль-ність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку су-спільства. При цьому зважають на характер соціальних і

класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зі-ставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних про-цесів, їх відповідність інтересам народу й світового спів-товариства в цілому.

Істотне значення для дослідження політичних явищ має проблема взаємозв'язку емпіричного й теоретичного. Політична практика тісно пов'язана з політичною нау-кою, є джерелом політичного знання, його рушійною си-лою і критерієм істинності наукових положень. Вона дає науці фактичний матеріал, який підлягає теоретичному узагальненню. Кінцевою метою політичної науки є не здо-буття знань, а їхнє практичне застосування і вплив на по-літичні процеси. Політична діяльність зумовлюється не тільки волею, інтуїцією, досвідом, а й широким науковим осмисленням проблем політичного буття. На відміну від інших видів соціальної діяльності вона має глибоко усві-домлений характер. Політична наука не відокремлює ма-теріальну, практичну й духовно-теоретичну діяльності, вона розглядає їх у нерозривній єдності. Політичні відно-сини реалізуються і втілюються у конкретній політичній діяльності людей. Тому вивчення політичного життя в динаміці дає змогу з'ясувати цілі, способи, засоби, ре-зультати і якості основних елементів політичної діяль-ності. При цьому важливе методологічне значення має положення про суб'єктивність мети й об'єктивність її змісту, передбачення можливих побічних наслідків полі-тичної діяльності. Практичний підхід орієнтує дослідни-ка не тільки на вивчення змісту політичних процесів, а й на особистісні, соціально-психологічні, моральні ком-поненти політичного буття. Діяльнісний підхід у дослі-дженні соціального життя в останні роки поширився в соціально-філософській і частково політичній науці. Але політологія поки що використовує його мало, хоча й має справу з найдинамічнішою сферою суспільного життя.

У політологічних дослідженнях істотне значення ма-ють системний підхід і структурно-функціональний ана-ліз. Змістом системного підходу є філософські уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого і частин, про взаємодію системи із середовищем, загальні закономірності функціонування й розвитку систем; про структурованість кожного системного об'єкта, активний характер діяльності суб'єктів соціально-політичних си-стем. Під час системного аналізу визначають елементи досліджуваних (політичні інститути й норми, струк-турні підрозділи держави тощо), специфіку їх змісту та функціонального призначення. На цій основі встановлю-ють системні зв'язки між елементами, які виражають властиві об'єкту єдність і цілісність. Так, при аналізі по-літичної системи визначають різні функціональні зв'яз-ки, координацію, взаємодію, субординацію її елементів. При цьому політичні явища розглядають як складні, від-особлені феномени, що мають свій склад і структуру, ви-конують певну функцію в загальній системі.

Системний підхід є істотним моментом діалектичного методу пізнання. Він дає змогу глибше пізнати суть по-літичних явищ, повніше розкрити й усвідомити роль та функції компонентів системи. Важливого методологічно-го значення набуває характеристика системи як органіч-ної сукупності елементів, а не їх суми. Усвідомлення вза-ємозв'язків у системах, взаємозалежності її компонентів сприяє розумінню тенденцій політичного розвитку, дина-мізму політичних процесів, націлює на виокремлення ос-новної ланки в ланцюзі політичних явищ. Системний підхід дає змогу розкрити основу, системну якість, за-вдяки яким усю суперечливу різноманітність політичних сил можна зрозуміти як єдине ціле. Методологічна роль системного підходу значно зростає, коли він поєднується з принципом історичного аналізу явищ і виступає як си-стемно-історичний підхід.

Однак у працях деяких західних політологів суспіль-ні системи розглядаються як статичні, якісно незмінні. Дж. Тернет зазначає, що в таких теоріях йдеться про су-спільство, в якому немає історичного розвитку. Таке ба-чення суспільства є недосконалим, оскільки не передба-чає існування в ньому таких явищ, як відхилення, кон-флікти й зміни.

Розуміння динамічності політичного життя, бачення не тільки механізму функціонування, а й механізму роз-витку досягаються з допомогою системно-історичного підходу. Реалізація його передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виника-ють у процесі історичного розвитку людського суспільст-ва. Надзвичайно важливе значення має й питання про ос-нову наукових типологій. Такою основою є соціально-класова структура, а в кінцевому підсумку -- характер економічних відносин суспільства. Цей підхід дає змогу не лише пізнати закономірності й особливості розвитку різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв'язок і, навпа-ки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подіб-ність політичних систем.

Важливим є застосування порівняльного методу в по-літології. Донедавна в основному застосовували тільки метод протиставлення з метою показати наукову неспро-можність та методологічну хибність концепцій західних політологів. На Заході спостерігалось аналогічне ставлен-ня до нашої політичної науки. «Якщо в нас епітет "бур-жуазна" щодо слова "наука" означав, що це зовсім не наука, а суцільна магія або навіть шарлатанство, то на "тому боці" такий самий зміст укладався в поняття "марк-систське"», -- зазначає Г. Шахназаров.

Однак монопольне панування одного погляду, одного підходу ніколи не стимулювало розвиток науки, майже завжди вироджувалося в догматичне спрощенство і по-верховість. Порівняльний аналіз сприяє усвідомленню проблем цілісного, взаємопов'язаного й суперечливого світу, орієнтує на пошук не лише відмінностей, а й спіль-них ознак. Він застосовується до таких функцій політич-них систем різних суспільств, як збереження стабільності й цілісності, мобілізація і розподіл ресурсів, розв'язання конфліктів, захист державної незалежності, задоволення сподівань і вимог громадян.

Актуальна проблема в політології -- пошук і викори-стання показників для порівняння різних політичних систем. Наприклад, при порівнянні ступенів розвитку де-мократії в різних країнах таким показником може бути реальна політична активність громадян у політичних процесах. Цікавим є вибір критеріїв порівняльного ана-лізу політичних партій: інтереси класу чи верстви, які виражає партія; ідейно-теоретичні цінності та настанови партії, функції політичного керівництва; добір і просу-вання лідерів на політичні державні пости; контроль за їхньою діяльністю, вироблення і реалізація курсів внут-рішньої та зовнішньої політики своїх держав та участь у цих процесах.

До спеціальних методів дослідження в політології на-лежить група методів, що ґрунтуються на різних варіан-тах дослідження структури, функцій політичних проце-сів та інститутів -- методи, запозичені політологією з ін-ших наук. Широко використовують методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статисти-ки, моделювання. Об'єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб'єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. При цьому використовують аналіз стати-стичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв'ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об'єктом, соціально-політичний експеримент. Політологія концеп-туально забезпечує розроблення та застосування спеціаль-них методів дослідження, теоретично зорієнтовує, збага-чуючись і розвиваючись завдяки здобутій інформації. Прикладні функції політології розширюють, застосовую-чи спеціальні методи.

Отже, в сучасній світовій політичній науці виокрем-люють загальні функції політики, які виступають у ци-вілізованому суспільстві на перше місце (підтримка су-спільного порядку, гарантії свободи й гідності громадян, уникнення конфліктів, забезпечення соціальної злагоди). Це зумовлює мету й завдання політичної освіти як скла-дової формування політичної свідомості та культури гро-мадян, їх ціннісних орієнтацій та настанов. Політична освіта спрямована на надання політиці гуманістичного характеру, отримання виявів у політичній діяльності его-центричності, нетерпимості, ідеологізації, раціоналізму. Розв'язанню цих завдань і покликана сприяти сучасна політична наука.

Література

1. Бебик В. М. Базові засади політології. -- К., 2000.

2. Боришполец К. П. Методы политических исследований: Учеб. пособие для студентов вузов. -- М., 2005.

3. Бутенко А. П., Миронов А. В. Сравнительная политология. -- М., 1998.

4. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. -- М., 1997.

5. Дегтярев А. А. Предмет и структура политической науки // Вестник МГУ. Сер. Политические науки. -- 1996. -- № 4.

6. Краснов Б. И. Политология как наука и учебная дисциплина // Социаль-но-политический журнал. -- 1995. -- № 1.

7. Політологічний енциклопедичний словник. -- К., 2004.

8. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях. -- К., 1999.

9. Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. -- К., 2004.

10. Політологія: Навчальний посібник для вузів. -- Харків, 1998.

11. Рогачев С. Я. Предмет политологии и ее место в системе социальных наук// Государство и право. -- 1993. -- № 5.

12. Рудич Ф. М. Політологія. -- К., 2005.

13. Хекер Е. Що є політична теорія // Політологічні читання. -- 1993. -- № 1.