Політичні теорії епох раннього християнства, Середньовіччя і нового часу

10

Реферат на тему

Політичні теорії епох раннього християнства, Середньовіччя і нового часу

ПЛАН

1. Політичні погляди ранньохристиянського світу.

2. Політологія середньовіччя.

3 Політична думка Нового часу

Використана література

1. Політичні погляди ранньохристиянського світу.

На Сході й на Заході розвивалася переважно завдяки старан-ням представників богослов'я. Адже з економічним, полі-тичним, моральним, інтелектуальним занепадом Греції та Риму земна держава поставала як втілення зла, безза-коння, несправедливості, терору, експлуатації, розбеще-ності. Така політична реальність створила сприятливі умови для бурхливого розвитку християнства.

Згідно з його ученням людина -- вершина творіння Бога, носій образу і подоби Божої, духовно-тілесна істо-та, що об'єднує матеріальне і духовне начала, вічна, без-смертна, раціональна, наділена даром творчості, вільна як перед Богом, так і перед дияволом. Вона відповідає за лад у світі та в самій собі. Але гріхопадіння Адама і Єви, гріхи їх нащадків порушили первісну богоподібність, не-винність, і людина стала носієм гріховності. Першим пе-реможцем гріховної сили став Ісус Христос, який приніс нове вчення, взяв на себе гріхи світу і врятував людство. Однак страждання у християнстві -- не самоціль, а сила в боротьбі зі злом у собі та навколо себе. Призначення людини -- не аскетичність, а самовдосконалення, законослухняність, виконання Божих заповідей і покірність цер-кві. Християнство виходило з ідеї свободи і рівності лю-дей, закликало до вияву доброї волі, взаємного прощен-ня, любові й справедливості незалежно від'звань, станів, титулів, багатства і віку.

Якщо протягом перших трьох століть римські імпера-тори нещадно нищили прихильників та послідовників християнства, то у 313 р., за царя Константина Великого, воно було проголошено пануючою релігією в імперії.

Хоча римські імператори вважали себе намісниками Бога на землі, не обмеженими ніякими законами, церк-ва все більше прагнула утвердити в суспільному житті зверхність духовної влади над світською. Єпископ Аврелій Августин (354--430) у праці «Про град Божий» виступав за верховенство церкви в політичному житті. Держава, на його думку, -- сукупність людей, об'єднаних суспіль-ними зв'язками, її зусилля повинні спрямовуватися не лише на задоволення земних потреб, а й на нищення во-рогів церкви, запобігання злочинові проти Бога. Надмі-рне насильство не бажане, але необхідне; рабство супере-чить природі людини, але встановлене Богом як пока-рання за гріхи; свобода волі приємна, але виражається лише у схильності індивіда до порочних дій; державна влада нічим не відрізняється від зграї розбійників, але політичну опозицію треба рішуче викорінювати.

Виправданням феодального устрою, що виявилося у формулі «церква -- сонце, держава -- місяць», позначе-ні суспільно-політичні теорії схоластів, які вважали, що людина взагалі (як родове узагальнення) не існує, реаль-ними є лише окремі особи. Англієць Ансельм Кентербе-рійський (IX ст.) -- батько схоластики -- використовую-чи постулати логіки, доводив необхідність втілення Бога в людині. Француз Іоанн Солсберійський (XII ст.) високо оцінював роль римського права у вихованні людини, ви-правдовував тираноборство. Італієць Йоахим Флорський (XII ст.) засуджував насильство, яке назавжди переможе дух свободи, любові й миру. Німець Альберт Великий (ХНІ ст.) понад усе ставив совість людини, завдяки якій вона втілює універсальні принципи моральної поведінки.

Найпомітніша постать цього періоду -- Фома Аквінський (1224--1274), домініканський теолог, автор праць «Сума проти язичників» та «Сума теології». Особистість він розглядає як найвище з творінь розумної природи. Якщо інтелект Бога -- сутність, то інтелект людини -- потенція сутності. Заперечуючи августиніанство (пріоритет інтуїції), залишаючись на позиціях релігійного дог-матизму, він звертався до розуму, здорового глузду лю-дини і водночас поділяв людей на вищий клас -- прави-телів, середній -- воїнів, суддів, чиновників, вчених, священиків і дворян, нижчий -- найманців, ремісників, «брудний люд». Природні закони, які водночас визнача-ють і моральні норми, на його думку, поступаються і під-порядковуються законам вічним, божественному розуму, але не суперечать йому. Людські закони (право народів і позитивне право) можуть розходитись з природними, а божественні, відображені у Святому Письмі, виправля-ють недосконалість людських законів. Мета державної влади -- забезпечити благо суспільної істоти -- людини. Ідеалом форми державного правління є влада одного (мо-нархія). Фома Аквінський обґрунтовує право народу на скинення тирана, який порушує принципи справедливо-сті. Церква має панувати над громадянським суспільст-вом, духовна влада -- над світською. Єретики підлягають смертній карі, а монахи-домініканці перетворюються на «псів Господа». Аквінський теоретично обґрунтував необ-хідність інквізиції і розробив вчення про індульгенції.

Традиції класичної схоластики продовжували згодом монах-францисканець Вільям Оккам (1285--1349), фран-цузький схоласт Жан Бурідан (1300--1358).

Провісником свободи совісті й права народу на зако-нодавчу владу став у XIV ст. італійський мислитель Марсилій Падуанський (1280--1343), який вважав, що Єван-геліє -- не закон, а вчення, і тому щодо віри не може бу-ти примусу, вона -- справа совісті людини. Він першим у середньовічній політичній думці чітко розрізняв зако-нодавчу і виконавчу влади, розвинув ідею суспільного до-говору, народного суверенітету. Водночас був прихильни-ком станової монархії, поділу суспільства на дві станові категорії: 1) правляча категорія (духовенство, адмініс-трація і військові), до компетенції якої належать керівні суспільні функції; 2) підлегла категорія (землероби, ре-місники і торгівці), які повинні турбуватися лише про особисті інтереси.

Державний організм, на погляд Марсилія, складаєть-ся з двох частин: фізичної, до якої належать люди, та не-матеріальної -- законів, що тяжіють над суспільством. Римський папа не може претендувати на світську владу.

Новими ознаками збагатив політичну ідеологію чесь-кий мислитель Ян Гус (1371--1415), який виступав про-ти привілеїв священнослужителів.

У XVI ст. з початком занепаду феодалізму нав'язаний схоластикою аскетизм став поступатися культові людини, її інтересів і потреб, а божественне -- природному, люд-ському. Гуманізм тоді ще не був масовим, здебільшого він мав прихильників серед мешканців міст, представників інтелігенції, які в паростках нового ладу вбачали силу, здатну звільнити людину від середньовічного аскетизму. Нова епоха, що увійшла в історію як Відродження (Рене-санс), символізувала передусім відродження і широке ви-користання досягнень античної цивілізації.

2. Політологія середньовіччя.

Гуманісти-італійці, як і Франческо Петрарка (1304-- 1374), засуджували політичний аскетизм, захищали ідею всебічного розвитку особистості, заперечували тиранію. Леонардо Бруні (прибл. 1370--1444) створює теорію рес-публіканізму -- найсправедливішого, на його думку, уст-рою суспільства, що є найголовнішою умовою реалізації свободи волі як свободи особистості. У XV ст. політичну ідеологію раннього гуманізму розвивають інші італійсь-кі мислителі, поглиблюючи поняття свободи особистості як громадянської свободи, як політичного права обирати і бути обраним до владних структур, як рівність грома-дян перед законом, як визнання необхідності існування представницьких органів, виконавчої системи й автори-тетного суду.

Найвагоміший внесок у політичну думку зробив іта-лієць Нікколо Макіавеллі (1469--1527), який у трактатах «Государ», «Міркування на І декаду Тіта Лівія» протиста-вив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи по-няття «держава» як загальний політичний стан суспіль-ства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехли-вість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. Необхідність приборкання цих її рис і покликала до життя державу. Відстоюючи пріоритет світської влади, він гостро крити-кував духовенство, а дворянство закликав знищити зо-всім. Його ідеал державного устрою -- сильна, жорстко централізована республіка, де владарюють представники народу, молодої буржуазії та виборний глава держави, який, враховуючи негативні якості людини, повинен бу-ти «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вов-ків». Для об'єднання суспільства правитель може вико-ристовувати будь-які засоби («мета виправдовує засоби»), навіть аморальність, нечесність, жорстокість, устрашіння, демагогію, наклепи, підступність, хитрість, віролом-ство тощо. Лише тоді республіка буде могутньою, випра-вдає своє призначення, коли правитель, відкинувши закони й принципи моралі, встановить правову авторита-рну диктатуру «великого перетворювача». Держава, на думку Макіавеллі, -- вищий вияв людського духу, а слу-жіння державі -- зміст, мета і щастя людини.

Сповідуючи і деякі гуманістичні ідеї, він неодноразо-во вказував на полярність інтересів бідних і багатих, ви-словлювався про справедливий і досконалий державний устрій, який повинен забезпечити політичну свободу людині, демократичне міське самоврядування. Мрія Ма-кіавеллі -- сильна республіка, яка гарантує своїм грома-дянам не лише розквіт свободи, а й рівність, привілеї, зменшення майнових відмінностей. Лише свобода і рів-ність, на його думку, здатні розвивати здібності особис-тості, втілювати у ній любов до загального блага і грома-дянські чесноти.

Ідеї всезагальної рівності людей, примітивного зрів-няльного комунізму, усуспільнення майна, ліквідації приватної власності захищали ідеолог селянських мас у Німеччині Томас Мюнцер (1493--1525) і німецькі ана-баптисти. Вимоги свободи мислення, свободи переконан-ня, свободи совісті, рівності мирян і духовенства розви-вав знаменитий діяч Реформації в Німеччині, фундатор однієї з найвпливовіших течій у протестантизмі Мартін Лютер (1483--1546). При цьому він заперечував тезу про свободу волі, протиставляючи її власному гаслу про раб-ство волі. Жорстко полемізував з ним засновник християн-ського гуманізму Еразм Роттердамський (1469--1536) у працях «Про свободу волі», «Похвала глупоті», «Заступ-ник» та ін. Його ідеали -- освічена і гуманна монархічна влада, свобода духу, самоврядні міські громади, здоровий глузд, стриманість, миролюбність, простота. В Англії ідеї майнової рівності людей, скасування приватної власності як причини їх нерівності, урівняльного розподілу, запе-речення багатства й експлуатації людини людиною, обо-в'язковості праці для всіх, виборності органів влади, ві-ротерпимості, свободи совісті проповідував гуманіст і державний діяч Томас Мор (1478--1535). Аналогічні по-гляди на межі XVI--XVII ст. висловлював й італійський мислитель Томмазо Кампанелла (1568--1639).

У Франції після закінчення Столітньої війни на почат-ку XVI ст. утвердився абсолютизм, який наштовхнувся на опір певної частини дворянства. А політична ідеологія ранцузького суспільства розвивалася завдяки старанням переважно юристів. Один з них -- засновник пуританства Жан Кальвін (1509--1564), який, систематизувавши вчення Лютера, запровадив нову форму церковної орга-нізації, а проголошену його попередником свободу сові-сті звів до рівня свободи від католицизму. Послідовники Кальвіна у Франції -- гугеноти -- виступили як опози-ція королю й католицькій церкві. Розпочалися релігійні війни, під час яких народжувалася політична ідеологія кальвіністів -- монархомахів (грец. monarchos -- єдино-владдя і mache -- боротьба). Виходячи з ідеї народного суверенітету і договірного походження влади, вони об-ґрунтували право на опір народів тиранам, право міських магістратів на відсіч монарху-тирану. Одним з виразни-ків таких поглядів у XVI ст. був правознавець Франциск Готман, який доводив, що з давніх-давен народ обирав і скидав своїх королів, і саме йому належить верховна вла-да. Ідеї народного суверенітету, права народу на збройне повстання, несумісності тиранії з природною рівністю і природною свободою сповідувало багато тогочасних мис-лителів Франції.

Доктрину суверенітету використовували і для захис-ту королівського абсолютизму. Наприклад, видатний французький мислитель Жан Боден (1530--1596) вва-жав, що суспільство формується під впливом природного середовища, а держава -- кровногосподарських союзів, тобто сімей. Сформував вчення про суверенітет, який не може бути «змішаним», бо належить або королю, або аристократії, або народу. Це вільна від підпорядкування законам влада над громадянами і підданими. Суверен-монарх не підлягає законам, які видає сам. Він зобов'я-заний лише поважати божественні, природні закони, дотримуватись недоторканності приватної власності. Демократія для Бодена ненависна, але й тиранію він не приймав, визнаючи право народу на опір тиранові аж до його вбивства. Майнова нерівність людей таїть у собі за-грозу державних переворотів, яким монарх-суверен пови-нен запобігати.

3 Політична думка Нового часу

За Нового часу сформувалися основні національні школи високорозвинутої політичної думки, вдосконалю-валися актуальні й для сьогодення політичні ідеї.

Англійська політична думка найвищого злету сягну-ла у творчості філософа і природознавця Томаса Гоббса (1588--1679) -- автора знаменитого «Левіафану» й одно-го з головних фундаторів класичного лібералізму Джона Локка (1632--1704). На думку Гоббса, людина -- не су-спільно-політична істота, а егоїстична тварина («людина людині вовк»). Рівна від природи, вона отримує «право на все», яке в умовах суцільного егоїзму, честолюбства перетворюється на «право ні на що», на війну всіх про-ти всіх. Для формування стану «людина людині бог» ви-никає штучна інституція -- держава, яка відбирає в ін-дивідів природні права, окрім права на фізичне життя. Безмежні права держави зосереджуються в руках абсо-лютного монарха, а тому поділ влади на гілки неприпус-тимий, бо знову призведе до громадянської війни. Влада суверена-монарха не підлягає контролю, він -- над зако-ном. За Гоббсом, держава -- це і є суспільство, а суспіль-ство -- і є держава, які підносяться над людиною.

Локк був виразником ліберально-конституційного (лі-берально-демократичного) напряму англійської політичної думки. У праці «Два трактати про державне правління» він першим серед мислителів на концептуальному рівні в ланцюжку «особа -- суспільство -- держава» поставив на перше місце особу (потреби й інтереси людини), на друге -- потреби й інтереси суспільства і лише на третє -- потреби й інтереси держави. Цей підхід згодом було покладено в основу політичної доктрини класичного лібералізму.

Держава, за Локком, виникла не внаслідок «війни всіх проти всіх», а з первісного миру і злагоди серед рів-них і вільних людей для забезпечення цих природних, невідчужуваних прав і захисту приватної власності. Лю-ди, передавши державі права, не втрачають їх. Держава оберігає такі права. А найдосконалішою формою держа-ви є не абсолютна, а конституційна монархія. Гарантом запобігання в ній політичної сваволі щодо особи повинен бути поділ влади на законодавчу, виконавчу (в т. ч. і су-дову) та союзну (займається зовнішньою політикою). Та-кий поділ слід здійснювати на засадах і принципах вер-ховенства закону, якому підпорядковуються всі, в т. ч. й законодавці.

Внаслідок революційних подій в Англії та концепту-альної діяльності політичних мислителів з'явилися два нормативних акти, які мали неабиякий вплив на полі-тичну думку, -- Хабеас корпус акт 1679 р. та Білль про права 1689 р. Разом з Великою хартією вольностей 1215 p.

вони становили хоч і несистематизовану, але першу в світі юридичну конституцію держави і донині вважаються час-тинами сучасної неписаної Конституції Великої Британії.

Вагомий внесок у розвиток політичної думки зробив французький правознавець, просвітник, один із заснов-ників новітньої політичної науки Шарль-Луї Монтеск'є (1689--1755). У своїх працях -- «Перські листи», «Роз-думи про причини величі римлян і їх занепаду», «Про дух законів» -- він наголошує, що головне завдання дер-жави -- забезпечити людині політичні свободи (можли-вість робити все, дозволене законами, і не робити того, що законами заборонено, бо тоді такої свободи не буде ні для кого) і громадянські свободи (спокій духу, відчуття громадянської безпеки, запобігання необгрунто-ваним приватним і публічним звинуваченням індивіда, гуманне кримінальне законодавство, неухильне дотри-мання правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку посадових осіб, суворе дотримання за-конів і непорушний режим законності).

Монтеск'є стверджував, що таке забезпечення полі-тичних і громадянських свобод можливе лише за існуван-ня в державі незалежних одна від одної гілок влади -- за-конодавчої, виконавчої та судової. Саме незалежність, а не розподіл функцій між ними, ставив Монтеск'є на пер-ше місце, розуміючи, однак, що реально в політичному житті може йтися лише про незалежність суду. Але судо-ву владу в державі не уособлює ніхто, і тому вона начеб-то позбавлена владних функцій. Для досягнення справж-ньої незалежності суддів Монтеск'є пропонує запровади-ти досвід Франції щодо купівлі-продажу суддівських посад і «уособлення» цієї влади в присяжних (виборних народних представників, яких періодично скликають на спеціальні сесії). Незалежність законодавчої та виконав-чої влади, за Монтеск'є, має відносний характер, бо на-справді в системі стримувань та противаг існує своєрідна «незалежна залежність», коли одна влада не дає змоги іншій зловживати своїми функціями, що і є гарантією за-безпечення прав і свобод громадян. Законодавчу владу, на його думку, має уособлювати двопалатний парламент, який складався б з нижньої (народної) палати, депутати до якої обиралися б на основі всезагального виборчого права всім населенням, і верхньої (аристократичної) па-лати, палати перів, члени якої призначаються з представ-ників пануючих верств і передають посади своїм спадко-ємцям. Такій моделі властиві відносна незалежність палат, розподіл їх функцій і стримування, оскільки обидві палати наділені правом призупинення або скасування рі-шень одйа одної. Ухвалені парламентом закони обов'яз-кові для виконання виконавчою і судовою гілками влади, тобто законодавці мають пріоритет, але в тому разі, якщо самі підпорядковуються законам.

Найважливішою ознакою виконавчої влади Монтеск'є вважав швидкість дій. А це можливо за умови, коли вона зосереджена в руках однієї особи -- монарха. Для врів-новаження законодавчої і виконавчої влади парламент перебирає на себе фінансові, військові й інші управлін-ські функції, одноосібно вирішує, затверджувати чи не затверджувати конкретний нормативний акт. Монтеск'є припускає, що така система стримувань інколи паралізо-вуватиме діяльність парламенту і короля. Але обставини все одно змусять їх шукати узгоджені рішення.

На його думку, над політичними і громадянськими свободами індивіда нависає загроза не тільки тоді, коли різні види влади узурпує один державний орган або осо-ба, а й коли різні влади очолюють представники одного стану, однієї партії. Жодна з влад не повинна володіти повноваженнями скасовувати рішення перших двох, але кожна може призупинити ухвалу, яка суперечить зако-нові. Іншими словами, гілки влади стосовно одна одної виконують ще й контрольні функції. Монтеск'є блискуче обґрунтував механізм забезпечення прав і свобод людини та громадянина, що інтегрувалися як з радикальними устремліннями молодої буржуазії, так і з консервативни-ми прагненнями дворянства. Водночас він доводив, що скасування привілеїв панів, духовенства, дворянства, мі-щан призведе до деспотичної народної держави.

Монтеск'є обґрунтовано вважають засновником теорії правової держави, яку він розглядав з позиції географіч-ної школи. Згідно з нею найбільший вплив на правову систему конкретної країни («дух її законів») справляє клімат. У південних широтах спекота знесилює людей, робить боязливими, лінивими, схильними до неволі, до невідповідного природним правам і здоровому глузду рабства, до сприйняття деспотичної влади, втрати влас-ної свободи і незалежності. Тому тут необхідні суворі за-кони, які б змушували людей до продуктивної праці під страхом покарання. Крім того, сприятливе землеробство за теплого й вологого клімату, родючого ґрунту паралізує волю громадян, які занурюються в індивідуальні справи, не прагнуть до більшої свободи. Народи, які мешкають у уворих північних умовах, як правило, загартовані в би-твах за життя, у холоді й голоді, тяжкій праці. Вони во-йовничі, сміливі, роботящі, не схильні дорабства, напо-легливо відстоюють свою державну незалежність, особи-сті права й свободи.

Окрім географічного середовища, на «дух законів» впливає густота населення, економічний рівень країни, ві-росповідання. Скажімо, мусульманство тяжіє до деспотії, християнство -- до монархізму, католицтво -- до необме-женої монархії, протестантство -- до демократії. Ще від-чутніше визначає «дух законів» форма політичного прав-ління в державі («природа уряду»). Монтеск'є при цьому виокремлює три справедливі (правильні) форми держави -- демократію, аристократію і монархію та одну несправедли-ву (неправильну) -- деспотію. Прихильно він ставиться до демократії, якій властиве тяжіння суспільства до чеснот і загального блага. Головним для аристократії мислитель вважає помірність (невибагливість), а монархії -- честь. Всім їм притаманні відповідні правові системи: для демо-кратії важливо законодавчо закріпити рівність прав дітей при успадкуванні, заборонити накопичення багатств в од-них руках; для аристократії -- обмежити пишноти, щоб не викликати заздрощів у бідних; для монархії -- зберег-ти власність, підтримати багате дворянство як силу і ве-лич держави. Деспотія ж тримається на страху, свавіллі, закони їй не потрібні, бо деспот руйнує суспільство і спо-творює природні права людини. Форма держави визначає не лише «дух законів», а й характер зовнішньої політики: для республіки -- мир і поміркованість, для монархії -- войовничість. Неабияке значення для держави має розмір її території: малій республіці загрожують завойовники; ве-лика монархія здатна протистояти їм, але схильна до за-гнивання зсередини, до деспотизму. Тому невеликим дер-жавам доцільно об'єднуватись у федеративні утворення, де можна буде використати переваги малих і великих країн.

У політичній думці Нового часу особливе місце нале-жить німецьким мислителям Іммануїлу Канту (1724-- 1804) і Георгу-Вільгельму-Фрідріху Гегелю (1770--1831).

Кант у працях «Ідеї загальної історії з космополітич-ної точки зору», «До вічного миру», «Метафізичні нача-ла вчення про право» та інших виклав основи німецької школи суспільного договору, природних прав людини, правової держави, нормативізму, громадянського су-спільства, свободи особистості, співвідношення свободи, права і моралі, взаємовпливу моралі, права і держави, оділу влади, мистецтва політичного управління народом, зовнішньої політики. Пріоритетне місце в його політично-му вченні посідає людина як істота емпірична (підпоряд-ковується закону причинності й не може бути вільною) і як «річ у собі» (цілковито вільна і діє згідно з законами свободи, моралі). Кант формулює правила «категоричного імперативу» -- морального закону: «Поводься так, щоб максима твоєї поведінки могла бути водночас і принци-пом усезагального законодавства».

За Кантом, людина може бути засобом тільки для до-сягнення відносної мети, а сама по собі є абсолютною ме-тою, втіленням гідності, чистої свободи волі, волі в собі й для себе, незалежно від походження, становища в су-спільстві; втіленням чеснот (вічних правил моралі), пра-вил, однакових для всіх часів і народів. Мета людства -- розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності й справедливості, створення громадянського суспільства. Мета громадянського суспільства -- щастя громадян, втілення принципу самоцінності кожної особистості. Мета держави -- торжество ідеї права. Держава має бу-ти правовою, де влада належить суверенному народу, але політичних прав у ній позбавлені «пасивні» грома-дяни (жінки, слуги, наймані робітники, підмайстри, матроси та ін.). Право не залежить від суспільних від-носин, має у своїй основі природний усезагальний закон свободи, що є моральним законом, який повинні пова-жати всі, підпорядковуючись моральному обов'язку. Якщо ж особа керується іншими мотивами або норма-ми, такі дії будуть не моральними, а легальними -- під-порядкованими праву, яке поділяється на природне і позитивне, публічне і приватне.

Форми політичного правління Кант поділяє на деспо-тичні, автократичні, аристократичні, демократичні та республіканські, віддаючи перевагу автократії -- абсо-лютній монархії за наявності «короля з великим злетом душі, котрий вміє загнуздувати себе справедливістю». Демократія -- «дуже складна» форма політичного прав-ління. Перехід від абсолютної до конституційної монар-хії бажаний, але тільки за мирного реформування і да-рування народу основного закону монархом. Поділ вла-ди на законодавчу, виконавчу і судову слід здійснювати на основі взаємопідтримки і координації владних гілок, а не на основі стримувань і противаг. Мирне реформу-вання державної влади має проводити виконавча влада. Однак жодна з них не може бути власником, бо захопить се майно. Найголовніший обов'язок державної влади -- охороняти приватну власність громадян.

У сфері міжнародної політики Кант .обґрунтовував принципи дотримання договорів, територіальної ціліснос-ті, невтручання у внутрішні справи інших держав, право-мірності оборонних війн, недопустимості застосування жорстоких засобів ведення бойових дій, поводження з військовополоненими, шпигунства, таємних вбивств, по-грабування мирного населення тощо. Визнаючи право на-родів на вічний мир, він висунув ідеї нейтралітету, об-ґрунтував право коаліцій, право гарантій у міжнародних відносинах. Його думки про всесвітнє громадянство, все-світню федерацію незалежних і вільних держав і нині ма-ють прихильників.

У науковому доробку Гегеля найбільше значення для історії політичної думки мають праці «Філософія права», «Філософія історії», «Філософія духу», «Феноменологія духу», «Про виборчі реформи в Англії», «Звіт станового зібрання королівства Вюртемберг», «Компетенція Німеч-чини» та ін. Своє політичне вчення Гегель вибудовує за трьома аспектами діалектичного розвитку духу: суб'єк-тивний дух -- об'єктивний дух -- абсолютний дух; роз-глядає проблеми політики, права, держави, суспільства в площині об'єктивного духу, який аналізує з позиції духу абсолютного.

Гегель, заперечуючи традиційні природно-правові схеми та концепції суспільного договору, висунув власне бачення особистості, громадянського суспільства, держа-ви, міжнародних політичних відносин. Історія, за Геге-лем, переслідує мету еволюції свободи особистості у гро-мадянському суспільстві, внаслідок чого «світовий дух» починає уявляти себе абсолютно вільним, історія «стає прогресом» в усвідомленні свободи і поділяється на такі етапи: давньосхідний, коли народи знали, що свобода на-лежить одному; давньогрецький і давноримськии, коли народи знали, що свобода належить групі людей; сучас-ний німецький, коли народи знають, що свобода нале-жить усім. Людство проходить ступінь розвитку, де його природну єдність втілює сім'я. Виникнення великої кіль-кості сімей покликало до життя громадянське суспільст-во. Найвищу природну єдність індивідів, що примирює і знімає всі суперечності, втілює держава. Народ, який не створив власної держави, є позаісторичною людністю. Необхідна передумова її виникнення -- зародження «на-родного духу».

Громадянське суспільство, на думку Гегеля, -- це су-спільство власників. До нього належать вільні індивіди, котрі взаємодіють між собою в процесі реалізації власних потреб та інтересів переважно в суспільно-економічній сфері. Громадянське суспільство поділяється на стани (корпорації), охоплює поліцію і судові установи. У ньому всі рівні юридично, за національністю, віросповіданням, але нерівні від природи, у соціальних взаєминах, у наст-роях, думках, обдарованнях, знаннях тощо. Нерівними є чоловік і жінка, тварина і рослина. Держава -- вінець розвитку моральності. Як серцевина сім'ї та громадянсь-кого суспільства вона передує їм, втілює їх єдність, зні-має суперечності. Як найцінніший продукт об'єктивного духу, а не суспільного договору, держава синтезує суб'єк-тивне й об'єктивне в народному русі, стає носієм абсо-лютного духу і відповідає змістові абсолютної ідеї. Дер-жава не може бути засобом служіння громадянам і су-спільству, бо вона є засобом панування, найвищою з усіх цілей. її авторитет має безумовний божественний харак-тер. Держава займається сферою політичної діяльності; загальнообов'язковими, об'єктивними і раціональними законами та власними інституціями забезпечує реаліза-цію прав і свобод громадян. Сутність держави -- сувере-нітет, поділений між монархом і народом. Саме суверені-тет дає їй змогу безмежно панувати над собою і над гро-мадянським суспільством. Державна влада поділяється на законодавчу (депутати представляють і захищають інтере-си станів), виконавчу (здійснюється урядом) та правлячу (втілює єдність законодавчої і виконавчої влади в особі монарха, який спирається на закон і поважає права та свободи підданих).

Значне місце Гегель відводив «зовнішньому державно-му праву», відкидав кантівську ідею «вічного миру», бо він «розбещує націю», виправдовував війни, завдяки яким, на його думку, вирішують «суперечності сувереніте-тів», охороняють нації від «застоїв та загнивання». На цій підставі його вважають теоретиком німецької національ-ної державності, апологетом прусського шовінізму, пред-течею тоталітарних режимів XX ст., критикують за звер-хнє ставлення до «нижчих» народів, у т. ч. слов'ян, тощо.

Ідеї Гегеля мали значний вплив на Карла Маркса (1818--1883) і Фрідріха Енгельса (1820--1895) -- німе-цьких політичних мислителів, основоположників однієї з найвпливовіших течій політичної думки в новітній істо-рії людства -- марксизму.

Стрижневі політичні ідеї марксизму: 1) істинне наро-довладдя можливе за скасування приватної власності на основні засоби виробництва, їх усуспільнення та подо-лання всіх інших видів відчуження; 2) досягнення в су-спільстві повної соціальної справедливості, побудова його на соціалістичних засадах можливі або мирними за-собами, або шляхом збройного повстання народу; 3) ви-значальними в політичному розвитку людства є матері-альне виробництво, стан продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія базису і надбудови, соціальне буття, класова боротьба тощо; 4) головною умовою перемоги ре-волюції та переходу до соціалізму є диктатура пролета-ріату; 5) авангардом робітничого класу має бути комуні-стична партія, мета якої -- завоювання політичної вла-ди; 6) робітничий клас і його партія у своїй діяльності повинні керуватися гаслом «Пролетарі всіх країн, єд-найтеся!», тобто принципом пролетарського інтернаціо-налізму; не може бути вільним народ, який пригнічує інші народи; 7) державні й правові відносини можуть бу-ти зрозумілими з матеріальних відносин, не закон -- фундамент для суспільства, а суспільство -- фундамент для закону; 8) громадянське суспільство *-- це сама лю-дина в її суспільних відносинах, воно складається не з окремих індивідів, а відображає сукупність зв'язків і відносин, у яких індивіди перебувають один щодо одно-го; держава -- механізм економічно наймогутнішого класу, який панує і політично, але вона є не силою, зо-вні нав'язаною суспільству, а продуктом суспільства на певній стадії розвитку і прагне стати над суспільством; право -- возведена в закон воля правлячого класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя такого класу; політична влада -- організоване насилля одного класу для пригнічення іншого; 9) буржуазний конститу-ціоналізм, буржуазний парламентаризм, буржуазне всеза-гальне виборче право -- формальні, урізані, а часом і фік-тивні, а тому непридатні для побудови нового суспільства; 10) одне з головних завдань революції -- зламати буржу-азну державну машину й організувати її за типом Пари-зької комуни, поєднавши в одному органі функції зако-нодавчої і виконавчої влади; 11) пролетаріат не задово-льняється рівністю перед законом, бо потребує рівності громадянської, економічної, але не дрібнобуржуазної «зрівнялівки»; 12) центральне питання будь-якої рево-люції -- питання влади, революція є локомотивом істо-рії, вищою формою класової боротьби і повинна бути ерманентною, повстання -- це революційне мистецтво, скидаючи будь-яку стару владу, революціонери не мо-жуть спиратися на старі закони; 13) творцем історії є народ, а не герої, видатні особистості; 14) комуністична суспільно-економічна формація має дві фази -- соціалізм і комунізм; 15) у комуністичному суспільстві не буде приватної власності, експлуатації людини людиною, держава й право поступово відімруть, поступившись гро-мадянському самоуправлінню, класи будуть знищені, згодом зникнуть національні відмінності, протилежність між розумовою та фізичною працею, містом і селом, праця стане першою потребою життя, запанує повна со-ціальна рівність і принцип «кожний -- за здібностями, кожному -- за потребами», людство здійснить стрибок з царства необхідності до царства справжньої свободи, де вільний розвиток кожного стане умовою вільного розвит-ку всіх.

Англійські та французькі мислителі й революціонери XVII--XVIII ст. справили величезний вплив на політичні погляди Бенджаміна Франкліна (1706--1790), Томаса Пейна (1737--1809), Джорджа Вашингтона (1732--1799), Джонса Адамса (1735--1826), Томаса Джефферсона (1743--1826), Джеймса Медісона (1751--1836), Олександ-ра Гамільтона (1757--1804) та інших американських про-світників, багато з яких були ідейними натхненниками першої американської революції 1775--1783 pp., заснов-никами СІЛА. Відчутним був і їх зворотний вплив на єв-ропейські процеси, зокрема на французьку революцію, за-вдяки участі у творенні видатних політичних документів -- юридичних конституцій окремих штатів, Декларації неза-лежності 1776 p., Статей конфедерації 1777 p., Конститу-ції СІЛА 1787 р. та ін.

Республікансько-демократичну течію американської політичної думки представляли Б. Франклін, Т. Пейн і Т. Джефферсон, які сформували засади новітнього аме-риканського конституціоналізму, політичну доктрину не-залежності північно-американських колоній, висловили розуміння процесу політичної історії, рішуче заперечува-ли інститути рабовласництва й работоргівлі, обґрунтували американський конфедералізм і демократизм, своє бачен-ня природних прав людини й суспільного договору, від-стоювали принципи всенародного суверенітету, всезагаль-ного виборчого права, миролюбиво! зовнішньої політики, пріоритету людини над громадянським суспільством, а гро-мадянського суспільства -- над державою, верховенства акону, правової держави, проголошували право народу на революцію. Саме Т. Джефферсон класичну ліберальну формулу прав людини, виведену Д. Локком, «життя, сво-бода і власність» замінив на «життя, свобода і право на щастя ».

Дещо інших політичних поглядів дотримувались аме-риканські федералісти -- Дж. Адамс, Д. Медісон, О. Га-мільтон та ін. Демократичну республіку вони розглядали як етап на шляху до встановлення конституційної монар-хії, обґрунтували доктрини політичного ізоляціонізму, не завжди з належною шаною ставились до прав людини, віддаючи перевагу інтересам держави, проповідували ідеї цензового виборчого права. Але їх заслугою є боротьба зі становим поділом суспільства і становими привілеями, перенесення ідей Локка й Монтеск'є про поділ влади на американський ґрунт, розроблення форм і методів по-літичного збалансування владних гілок, їх структури і компетенції, шляхів зміцнення центрального федерально-го уряду, принципів судочинства, захист інтересів і сво-бод великих підприємців, пошуки засобів політичного компромісу. Завдяки майстерному володінню цим мисте-цтвом американська традиція вважає батьком Конститу-ції США Д. Медісона, який знаходив компромісні варіан-ти не лише у її формулюваннях, а й у процесі її ратифі-кації штатами.

Отже, політичні вчення Нового часу, підсумувавши попередні досягнення громадсько-політичної думки та всебічно висвітливши проблему примирення через полі-тику держави й суспільства, заклали основи формування й розвитку новітньої політології.

Література

1. Галанза П. Н. Учение И. Канта о государстве и праве. -- М., 1960.

2. Гегель Г.-В.-Ф. Политические произведения. -- М., 1978.

3. Гегель Г.-В.-Ф. Философия права. -- М., 1990.

4. Гоббс Т. Левіафан. -- К„ 2000.

5. Данэм Б. Герои и еретики. Политическая история западной мысли. -- М., 1967.

6. Кант И. Собрание сочинений в шести томах. -- М., 1963--1966.

7. Локк Дж. Два трактата о правлении // Сочинения. -- М., 1987. -- Т. 3.

8. Макиавелли Н. Государь. -- К., 1990.

9. Монтескье Ш.-Л. О духе законов. -- М., 1995.

10. Поппер, Карл Радмуну. Открытое общество и его враги. -- М.,1992, Т. 1,2.

11. Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. -- К., 1992.

12. Семенов В. Г., Шульженко Ф. П. Формування ідеї громадянського суспіль-ства та правової держави в західноєвропейській філософії XVII--XVIII століть. -- К., 1995.

13. Фролов Э. Д. Факел Прометея. Очерки античной общественной мысли. -- Ленинград, 1991.