Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Системи опалення будинків. Мікроклімат приміщень

Основні відомості про мікроклімат приміщень

Система опалення

Теплотехнічний розрахунок огороджень

Тепловий режим будинків

Основні відомості про мікроклімат приміщень

Мікроклімат приміщень - це сукупність фізичних чинників та умов навколишнього середовища, які зумовлюють його тепловий стан і впливають на теплообмін людини.

Основними чинниками, які формують мікроклімат приміщень, є: температура, швидкість руху та вологість повітря, а також радіаційна температура, тобто середня температура поверхонь обгороджувальних конструкцій і предметів.

Температура повітря визначається термометрами (ртутними, спиртовими й електричними та термографами в градусах за шкалою Цельсія.

Середня температура приміщення визначається на рівні зросту людини (1,5 м від підлоги) у п'яти точках: одна з них знаходиться в центрі приміщення, а інші чотири - в його кутах. Після проведення вимірювань визначають середню арифметичну величину, яка і є показником середньої температури. Дослідження повторюють через 10-15 хв.

Величину перепаду температури по горизонталі одержують шляхом визначення різниці температур у трьох точках: на

відстані 0,5 м від зовнішньої стіни, в центрі приміщення та на відстані 0,5 м від внутрішньої стіни.

Величина перепаду температури по вертикалі характеризується різницею в показниках термометрів, які розташовані відповідно на відстані 10 см від підлоги, 1,5 м від підлоги та 10 см від стелі.

Добовий перепад температур визначається шляхом зіставлення показників денної та нічної температур.

Оптимальними у більшості приміщень слід вважати: середню температуру в приміщенні в межах 18- 22 °С, перепади температури по горизонталі та вертикалі - до 2-З °С, добовий перепад - до 2 °С (при використанні центрального опалення) та до 5 °С (у разі застосування місцевого опалення).

Система опалення. Види опалення

Сучасні технології і відповідне обладнання дозволили створити широку гаму опалювальних систем, які задовольняють практично будь-які вимоги: санітарно-гігієнічні, економічні, будівельно-монтажні, експлуатаційні і т. ін. Зазвичай всі системи опалення складаються з трьох елементів: теплогенераторної установки (джерела тепла), засобів доставки теплоносія (теплопроводів) і опалювальних приладів (радіаторів). Класифікація систем опалення досить широка через їх різноманіття. Ось основні її критерії:

· за місцем розташування джерела тепла - місцеві (автономні) і централізовані;

· за видом теплоносія - водяні, парові, повітряні, пічні (вогнеповітряні), радіаційні (променеві) і електричні;

· за способом переміщення теплоносія - з природним побудженням і з примусовою циркуляцією.

Місцеве опалення призначене для обігріву окремих будівель і відокремлених приміщень. В ролі джерела тепла тут використовують вбудовано-прибудовані і дахові котельні для багатоквартирних будинків і автономні котли (твердопаливні, газові, електричні) для індивідуальних малоповерхових будівель. До місцевих систем належать також ті, в яких всі елементи об'єднані в один прилад - пічне опалення, опалення з використанням газових обігрівачів конверсійного типу, і електричне за технологією «тепла підлога», а також із застосуванням електрорадіаторів та інфрачервоних обігрівачів.

Централізовані системи забезпечують опалення зазвичай кількох будівель від центрального джерела теплопостачання (центральної котельні або ТЕЦ) і застосовуються переважно для опалення масивів багатоквартирних будинків, хоча не рідкість, коли до них під'єднуються і індивідуальні житлові будинки. Як теплоносій в таких системах здебільшого використовується вода, рідше - пар.

Повітряне опалення

Серед всіх способів опалення найбезпечнішими є системи повітряного опалення, в яких повітря нагрівається в спеціальних приладах (калориферах), а в опалювані приміщення подається по спеціальних каналах (повітропроводах), які можуть бути суміщені з вентиляційними. В ролі теплоносія для калориферів переважно використовується гаряча вода або пар від централізованих джерел. Рідше для підігріву повітря використовують газ чи електроенергію. Якщо порівняти з іншими системами опалення, повітряні є найдорожчими і застосовуються найчастіше для опалення кіноконцертних і закритих спортивних приміщень.

Централізоване опалення: різновиди, плюси і мінуси

Найпоширенішими в опаленні багатоквартирних житлових будинків в нашій країні є централізовані водяні системи. Вони прості, нескладні в монтажі і легкі в експлуатації. Їхня класифікація здійснюється на загальнобудинковому рівні, переважно за конструкційними характеристиками:

· кількість стояків - однотрубні і двотрубні;

· розміщення розвідних трубопроводів - з верхнім і нижнім розведенням;

· спосіб переміщення теплоносія - з використанням гідроелеваторів або насосної циркуляції.

Система з горизонтальним розведенням з поквартирними тепловими входами заслуговує особливої уваги. Зазвичай це двотрубна система з подавальним і вивідним трубопроводом і насосною циркуляцією. В її умовах всі опалювальні прилади певної квартири під'єднуються до поквартирних теплових входів. Така схема опалення - найпрогресивніша, адже дає можливість організувати поквартирний облік і регулювання. Такими системами згідно з чинними ДБН обладнують всі нові, реконструйовані і капітально відремонтовані житлові будинки.

Схеми однотрубної і двотрубної систем опалення

В будівлях житлового фонду, збудованих до 2010 року і раніше, переважно застосовувались однотрубні (рідше двотрубні) види опалення, з верхнім (рідше нижнім) розведенням теплоносія, циркуляція якого забезпечувалась гідроелеваторами. В однотрубних системах до вертикального стояка на кожному поверсі під'єднується на вхід і вихід один пристрій опалення. Притому незалежно від виду розведення (верхнього чи нижнього) опалювальні прилади, що стоять першими на шляху теплоносія, отримують більше теплоенергії, тоді як наступні - все менше і менше, оскільки теплоносій, що надходить, постійно розбавляється відпрацьованим, який проходить послідовно через всі радіатори, розміщені на стояку. Звідси і вада таких систем - перегріви у квартирах, розташованих ближче до розвідних теплопроводів, і недогріви у більш віддалених квартирах. Двотрубні системи дещо нівелюють цю ваду, оскільки опалювальні прилади в них на вхід під'єднуються до подавального стояка, а на вихід - до вивідного, притому теплоносій на всі радіатори надходить приблизно з однаковими параметрами.

Але, мабуть, найсерйознішою вадою наявних систем опалення є теплопункт з використанням гідроелеваторів для підготовки і забезпечення циркуляції теплоносія в системі. Параметри теплоносія для безпечного використання у внутрішньобудинкових мережах повинні мати такі значення: температура 80-90°С і тиск не більше за 8 атмосфер. Первинний теплоносій, який надходить від централізованих джерел зазвичай має параметри набагато вищі. Наприклад, ТЕЦ постачають його під тиском 20-25 атмосфер і температурою 110-150°С. Щоб понизити ці параметри в кожній будівлі обладнано теплопункти. Ще в недавньому минулому для цього у нас повсюдно використовували теплопункти елеваторного типу. Елеватор - це по суті водоструминний насос, який працює за рахунок перепаду тиску теплоносія, що надходить від централізованого джерела і використовується у внутрішніх мережах будинку. Водночас він працює змішувачем первинного перегрітого теплоносія, який надходить з теплоцентралі, і охололої води зі зворотного внутрішньобудинкового трубопроводу, тож підготовлений теплоносій належних параметрів надходить внутрішньобудинкову мережу.

Схема гидроельоватора: 1 - нагнітальний трубопровід; 2 - всмоктувальний патрубок; 3 - сопло (насадка); 4 - камера змішувача; 5 - дифузор.

Гідроелеватор для того чи іншого будинку підбирали з огляду на об'єми теплоспоживання будівлі і гідравлічного опору внутрішньобудинкових мереж, і його стабільна робота залежала від постійності цих значень. Будь-які зміни призводили до збоїв в роботі гідроелеватора і його несправності. Через це регулювання теплоспоживання будівлі на загальнобудинковому рівні і тим паче поквартирний облік і регулювання стають просто неможливими, оскільки вони пов'язані зі зміною об'єму теплоспоживання і гідравлічного опору - воно стають змінними і гідроелеватор не може реагувати на ці зміни. І, як наслідок, мешканці будинків з теплопунктами елеваторного типу позбавлені яких-небудь можливостей для економії теплової енергії, вживаної для обігріву своїх квартири, і зниження цін в платіжках.

ІТП: усунення вад централізованого опалення

Усунути таке становище можна тільки якщо замінити теплопункт елеваторного типу на сучасний індивідуальний теплопункт (ІТП). ІТП являє собою комплекс обладнання і засобів автоматизації, які забезпечують насосну циркуляцію теплоносія і дозволяють:

· перетворення параметрів теплоносія і його підготовку для використання у внутрішньобудинковій мережі, а також контроль цих параметрів;

· регулювання витрат теплоносія і розподіл його у внутрішньобудинковій мережі;

· регулювання температури теплоносія у зв'язку зі зміною погодних умов;

· облік теплових навантажень і витрат теплоносія;

· захист внутрішньобудинкових мереж від аварійного підвищення параметрів теплоносія;

· доочищення теплоносія;

· заповнення і підживлення внутрішньобудинкових мереж теплопостачання;

· збір, охолодження, повернення конденсату і контроль його якості;

· водопідготовка для системи гарячого водопостачання;

· комбіноване теплозабезпечення з використанням теплової енергії від альтернативних джерел;

· акумулювання теплової енергії.

Всі ці функції виконуються в автоматичному режимі з можливістю дистанційного контролю і корекції роботи теплопункту.

Заміна застарілих теплопунктів на сучасні є, напевно, найважливішим заходом для вдосконалення наявних систем опалення. Вона відкриває широкі можливості перед власниками житла, особливо якщо вони об'єдналися в ОСББ, для економії найдорожчого енергоресурсу - теплової енергії і скорочення витрат за її споживання. Це підтверджують і практичні результати, отримані домовласниками, які реалізували такі проекти. Економія близько 30% теплової енергії і окупність за один-два опалювальних періоди стали реальністю для тисяч ОСББ, які здійснили такі заміни.

Теплотехнічний розрахунок огороджувальних конструкцій

Розрахунок стінової огороджувальної конструкції

Ціль -визначити товщину шару утеплювача в огородженні, при якому всередині приміщення забезпечується заданий температурний режим з урахуванням необхідних економічних показників.

Згідно з ДБН В.2.6-31-2006 (Конструкції будинків і споруд) табл.1

Мінімально допустиме значення опору теплопередачі огороджувальної конструкції житлового будинку для ІІІ температурної зони

Для зовнішніх стін.

2,2 (МC/)Вт.

Обчислюємо опори тепловіддавання і сприйняття теплоти на поверхнях огородження, мC/Вт:

[*мC)/Вт] ,,[(мC)/Вт]

де - коефіцієнт сприйняття теплоти внутрішньою поверхнею огородження,- коефіцієнт тепловіддавання на зовнішніх поверхні огородження для зимових умов, прийнятий за [дод.Е].

Визначаємо термічний опір окремих шарів огородження, крім шару утеплювача, мC/Вт

[(мC)/Вт],[(мC)/Вт] ,[(мC)/Вт],[(мC)/Вт],

де , ,  - товщини, м; ,,- коефіцієнти теплопровідності конструктивних шарів огородження, Вт/(мC).

Тому що <,

=, звідси

(мC)/Вт.

Необхідну товщину утеплювача визначаємо за формулою:

м,

(приймаємо товщину утеплюю чого шару 0,2м)

(мC)/Вт.

де - коефіцієнт теплопровідності матеріалу утеплювача, Вт/(мC.)

При цьому, термічний опір конструкції складає

==

=0,114+0,024+0,309+1,82+0,138+0,047+0,043=2,49 ((мC)/Вт).

Різниця між температурами у приміщенні та на внутрішній поверхні огородження

0С

Із таблиці П2 визначаемо для стіни 0С, тобто умова виконується

1.2 Розрахунок безгорищного перекриття

Послідовність розрахунку

Згідно з ДБН В.2.6-31-2006 (Конструкції будинків і споруд)

Мінімально допустиме значення опору теплопередачі огороджувальної конструкції житлового будинку

Для покриття і перекриття неопалюваних горищ для ІІІ температурної зони

3,9 (МC)/Вт.

Опори сприйняття теплоти на внутрішній і зовнішній поверхні огороджувальної конструкції,( мC)/Вт:

,( мC)/Вт,,

( мC)/Вт,

де - коефіцієнт сприйняття теплоти внутрішньою поверхнею огородження,- коефіцієнт тепловіддавання на зовнішніх поверхні огородження для зимових умов, прийнятий за [дод.Е].

Визначаємо термічний опір окремих шарів огородження, крім шару утеплювача, (мC)/Вт

(мC)/Вт,(мC)/Вт,(мC)/Вт,(мC)/Вт,(мC)/Вт

=

=(мC)/Вт.

Визначаємо товщину шару утеплювача

м

(мC)/Вт

Округляємо розрахункове значення товщини шару утеплювача до найближчого більшого нормативного типорозміру теплоізоляційних виробів( у нашому випадку до 0,3 м)

При цьому, термічний опір конструкції складає

==

=0,114+0,048+0,108+0,023+3,75+0,035+0,071+0,083=4,232 (мC)/Вт

Різниця між температурами у приміщенні та на внутрішній поверхні огородження

0С

Із таблиці П2 визначаемо для стіни 0С, тобто умова виконується

1.3 Розрахунок підвального перекриття.

Послідовність розрахунку

Згідно з ДБН В.2.6-31-2006 (Конструкції будинків і споруд)

Мінімально допустиме значення опору теплопередачі огороджувальної конструкції житлового будинку

Для підвального перекриття, що розташоване вище рівня землі над неопалюваними підвалами

2.2 (МC)/Вт

Необхідний опір теплопередачі, який визначено за санітарно-гігієнічними нормами =2.2 (мC)/Вт,

Опори сприйняття теплоти на внутрішній і зовнішній поверхні огороджувальної конструкції, (мC)/Вт:

, ,

де - коефіцієнт сприйняття теплоти внутрішньою поверхнею огородження,- коефіцієнт тепловіддавання на зовнішніх поверхні огородження для зимових умов, прийнятий за [дод.Е].

Визначаємо термічний опір окремих шарів огородження, крім шару утеплювача, (мC)/Вт

(мC)/Вт,(мC)/Вт,(мC)/Вт,(мC)/Вт(мC)/Вт

де ,,,, - товщини, м; ,,,,- коефіцієнти теплопровідності конструктивних шарів огородження, Вт/(мC).

=, звідси

=

=( мC)/Вт.

Визначаємо товщину шару утеплювача

м.

Округляємо розрахункове значення товщини шару утеплювача до найближчого більшого нормативного типорозміру теплоізоляційних виробів (у нашому випадку до 0,1 м).

(мC)/Вт

При цьому, термічний опір конструкції складає

==

=0,114+0,108+0,024+1,25+0,032+0,174+0,015+0,166=1,88 (мC)/Вт.

Для підвального перекриття перевірка  не виконується.

Тепловий режим будинків

Приміщення в будівлі ізольовані від зовнішнього середовища, що дозволяє створити в них певний мікроклімат. Зовнішні огорожі захищають від безпосередніх кліматичних впливів, спеціальні системи опалення, вентиляції та кондиціонування повітря (збирацько їх можна називати системами кондиціонування мікроклімату) підтримують в приміщеннях протягом всього року певні параметри внутрішнього середовища.

Тепловим режимом будівлі називається сукупність всіх факторів і процесів, що визначають теплову обстановку в його приміщеннях.

У холодний період року під впливом низької температури і вітру через зовнішні огорожі відбувається втрата тепла, і їх внутрішні поверхні, звернені до приміщення, виявляються відносно холодними. В той водночас через поверхні опалювальних пристроїв у приміщення безперервно подається тепло, внаслідок чого вони мають підвищену температуру.

Таким чином, певну сталість температурної обстановки в приміщенні повинно бути витримано при наявності в ньому холодних внутрішніх поверхонь зовнішніх огороджень і нагрітих поверхонь приладів системи опалення.

При наявності холодних і нагрітих поверхонь в приміщенні виникають конвективні потоки повітря, які тим інтенсивніше, чим більше температура поверхонь відрізняється від температури внутрішнього повітря. Спадаючі холодні потоки від зовнішніх огороджень можуть помітно переохолодити нижню зону приміщення, а висхідні потоки нагрітого у гарячих поверхонь повітря створюють теплову подушку під стелею приміщення.

Інфільтрація зовнішнього повітря через огородження і дія нагрітих або охолоджених струменів повітря, що подається в приміщення вентиляційними системами, також викликають певну рухливість повітря в приміщенні. Нагріті і холодні поверхні є джерелами радіаційного нагрівання і охолодження в приміщенні.

Решта поверхні внутрішніх огороджень, устаткування і меблів, а також основна маса повітря є пасивними учасниками процесів теплообміну і утворення конвективних потоків.

Інтенсивні потоки холодного повітря втрата тепла випромінюванням, а також надмірна кількість випромінюваного тепла створюють у людей, які перебувають у приміщенні, відчуття неприємного переохолодження або перегрівання. За певних умов така обстановка може привести до простудних і іншим захворюванням.

Температура зовнішнього повітря безперервно змінюється, зв'язку з чим змінюються температура поверхонь огороджень і нагрівальних приладів, інтенсивність конвективних струмів. Найбільші різниці температури в приміщенні спостерігаються в суворі періоди зими. Якщо захист зовнішніх огороджень і теплова потужність системи опалення забезпечать задовільні внутрішні умови в цей відрізок часу, то вони зможуть при відповідному регулювання підтримати необхідні умови в приміщенні і протягом всього іншого холодного періоду року.

Тому, вирішуючи завдання опалення будівлі, необхідно розрахувати огорожі і обігрівають пристрої так, щоб вони забезпечили необхідні теплові умови в обслуговуваній зоні приміщень, насамперед у найбільш суворий період зими, який у зв'язку з цим вважається розрахунковим.

При викладі даного матеріалу мається на увазі, що читач знайомий з основами теплопередачі та будівельної теплофізики (в навчальному плані спеціальності «Теплогазопостачання і вентиляція» передбачена саме така послідовність вивчення дисциплін), йому відомі приватні питання теплопередачі через огородження, теплообміну і теплової комфортності обстановки в приміщенні, нестаціонарної теплопередачі, вибору розрахункових умов і т. д. Тому в даній главі матеріал розташовано в логічній послідовності, що відповідає необхідності лаконічного освітлення всієї сукупності питань теплового режиму будівлі в холодний період року, яка є теплофізичні-економічною основою техніки опалення і яку необхідно знати, приступаючи до вивчення окремих елементів, вибору схем, методів проектування і розрахунку систем опалення.

Контрольні запитання

1. Що таке мікроклімат?

2. Основними чинниками, які формують мікроклімат приміщень - це?

3. Які є види опалень?

4. Конструкційнні характеристики центрилізованого опалення?

5. Для чого гідроелеватор?

6. Ціль теплотехнічного розрахунку огороджувальних конструкцій?

7. Тепловим режимом будівлі називається?



Тема 2. Класифікація систем опалення

Основні елементи системи опалення

Класифікація систем опалення

Основні елементи системи опалення

Система опалення - Сукупність взаємопов'язаних функціональних частин, призначених для отримання, перенесення і передачі необхідної кількості теплоти в обігріваються приміщення.

До основних функціональних елементів системи опалення належать:

1. Центр нагріву (Джерела тепла, або теплообмінник) - елемент для отримання теплоти і передачі її до теплоносія;

2. Теплопроводи - Необхідні для перенесення тепла від центру нагрівання до споживача до опалювальних приладів за допомогою теплоносія;

3. Опалювальні прилади - Служать для передачі теплоти від теплоносія безпосередньо в опалювальне приміщення.



Класифікація систем опалення

Рис. 1. Принципова схема системи опалення: 1 - теплообмінник; 2 - опалювальний прилад; 3 - теплопровід; 4 - підведення палива (тепла)

Перенесення тепла може здійснюватись за допомогою рідкого (води) або газоподібного (пара, повітря, газ) середовища. Середовище, яке переміщується в системі опалення називають теплоносієм.

Залежно від виду теплоносія системи опалення бувають:

- водяні;

- парові;

- повітряні;

- газові.

При використанні для опалення електричного струму тепло може передаватись також через тверде середовище.

Системи опалення поділяють на дві основні групи:

* місцеві;

* центральні.

Місцеві системи - для опалення одного приміщення всі три основні елементи конструктивно об'єднані в одній установці, безпосередньо в якій відбувається отримання, перенесення і передавання тепла в приміщення.

Середовище для перенесення тепла нагрівається гарячою водою, парою, електрикою або під час спалення будь-якого палива.

Типовий приклад місцевої системи опалення є опалювальна піч (рис. 2). Тепло отримане в теплообміннику (в результаті спалення пального) переноситься теплоносієм (гарячими газами) по теплопроводах (каналах печі) і передається в приміщення через опалювальний прилад (стіни печі).

Рис. 2. Принципова схема опалювальної печі: 1 - топка; 2 - стінки; 3 - канали; 4 - підведення палива; 5 - відведення продуктів згорання палива

Центральні системи - призначені для опалення декількох приміщень від єдиного теплового центра. Теплообмінник і прилади таких систем опалення відділені один від одного. Теплоносій нагрівається в теплообміннику, який знаходиться в тепловому центрі, переміщається по теплопроводах в окремі приміщення і передавши тепло через опалювальні прилади повертається в тепловий центр.

До центральної системи відносять:

- водяного опалення;

- парового опалення;

- повітряного опалення.

Характерним прикладом таких систем є система водяного опалення будівлі з власною котельнею.

Часто центральну систему опалення роблять районною, коли група будівель опалюється з центральної теплової станції. Теплообмінник і опалювальні прилади системи також розділені: теплоносій нагрівається в теплообміннику, який знаходиться на тепловій станції, переміщується по зовнішніх і внутрішніх теплопроводах в окремі приміщення кожного будинку і віддавши тепло через опалювальні прилади повертається на станцію.

В сучасних системах теплопостачання і опалення використовують два теплоносії (рис. 3):

* первинний - високотемпературний, отримавши тепло в центральнім теплообміннику на тепловій станції, рухається в зовнішніх теплопроводах і віддає тепло в місцеві теплообмінники;

* вторинний - низькотемпературний, отримавши тепло в місцевих теплообмінниках кожної будівлі, переносить його по внутрішньому теплопроводу до окремих опалювальних приладів і повертається до теплообмінника по зворотній трубі.

Рис. 3. Принципова схема систем теплопостачання та опалення: 1 - центральний теплообмінник; 2 - місцеві теплообмінники; 3 - теплопровід системи теплопостачання по якому подають теплоносій; 4 - зворотній теплопровід системи теплопостачання; 5 - циркуляційний насос; 6 - теплопровід по якому подають теплоносій системи опалення; 7 - зворотній теплопровід системи опалення; 8 - опалювальний прилад; 9 - підведення палива (тепла)

Первинним теплоносієм може бути вода або пара. Якщо первинна високотемпературна вода нагріває вторинну воду то така система опалення називається водо-водяна. Аналогічно можуть існувати водоповітряна, пароводяна, пароповітряна та інші.

Контрольні запитання:

1. До основних функціональних елементів системи опалення належать?

2. На які групи поділяються системи опалення?

3. Які теплоносії використовують в системах опалення і теплопостачання?

Тема 3. Системи водяного опалення

Класифікація систем водяного опалення

Схема системи водяного опалення

Накладка та пуск системи

Класифікації систем водяного опалення

· Парове опалення. Теплоносій - перегріта пара високого тиску. Температура дозволяє зробити опалювальні прилади більш компактними або більш ефективними при тому ж розмірі.

· Система повітряного опалення. Підігріте повітря розводиться теплоізольованими повітроводами, виконуючи заодно функції вентиляції.

· Децентралізоване опалення передбачає, що замість будь-якого теплоносія використовується своє джерело тепла для кожного приміщення або навіть для кожної зони кімнати. Саме так працюють електричні та газові конвектори, інфрачервоні панелі і масляні радіатори.

Залежні і незалежні

У залежній системі теплоносій ззовні (як правило, з теплотраси) надходить безпосередньо в систему опалення. Він може використовуватися виключно для обігріву; куди частіше можливий відбір гарячої води для госппотреб. Саме за такою схемою працює опалення в абсолютній більшості міських будинків.

Тепловий вузол незалежної системи включає теплообмінник, за допомогою якого вода теплотраси віддає теплову енергію теплоносія в замкнутому контурі. Схема може бути застосована в тому випадку, якщо в приватному будинку в якості теплоносія використовується антифриз. При наявності теплолічильників таке підключення дозволить відключити обігрів на час тривалого від'їзду, не ризикуючи розморожуванням системи.

Схема залежною і незалежною систем

Відкриті та закриті

Відкрита водяна система опалення функціонує без надлишкового тиску і відкривається в атмосферу. У її верхній точці монтується відкритий розширювальний бак, куди витісняються всі повітряні пробки. 

В системі закритого типу підтримується постійний надлишковий тиск від 1 (в приватних будинках) до 6 (у багатоквартирних будинках) атмосфер. 

Примусова та природна циркуляція

Системи з природною циркуляцією в наш час застосовуються порівняно рідко. Однак це прекрасне рішення для невеликих будинків, що дозволяє зробити опалення незалежним від електрики.

В основі принципу роботи так званих гравітаційних систем лежить той факт, що при нагріванні щільність води падає. У замкнутому обсязі більш холодна вода витісняє нагріті водяні маси у верхню частину контура. При певній конфігурації можна забезпечити безперервний рух теплоносія. 

Інструкція зі створення гравітаційної системи, заголом, порівняно проста: 

· Котел розміщується якомога нижче. У будинках без підвалу під нього часто робиться поглиблення в підлозі.

· Від котла розлив піднімається вертикально вгору до найбільш високої точки контуру, формуючи так званий розгінний колектор.

· У верхній точці в разі відкритої системи монтується, як уже говорилося, розширювальний бак відкритого типу. У разі закритого контуру там встановлюється повітровідводчик - автоматичний або ручний; розширювальний ж бачок мембранного типу може розташовуватися в будь-якій частині контура.

· Від верхньої точки розлив повертається до котла з постійним невеликим ухилом, необхідним для руху остиглої води самопливом. По дорозі теплоносій віддає тепло радіаторам або іншим опалювальним приладам.



Найпростіша гравітаційна система

Особливість гравітаційних систем - жорсткі вимоги до гідравлічного опору контуру. Використовується труба не тонше ДУ 32 і мінімум запірної арматури. Дроселі будь-якого типу на розлив категорично не ставляться.

У системі з примусовою циркуляцією для її створення використовується зовнішній (з теплотраси) перепад або власний циркуляційний насос. При цьому насоси можуть працювати в системах як закритого, так і відкритого типів. 

Прекрасне рішення - схема з циркуляційним насосом, що при відсутності електроенергії може працювати як гравітаційна. Для забезпечення такої можливості розлив виконується трубою великого перерізу і в одній точці розривається вентилем. До і після вентиля врізається насос з грязьовиком. 

Що дає така схема? 

· При закритому байпасі і включеному насосі система працює з примусовою циркуляцією. Байпас перекривається для того, щоб насос не ганяв воду по колу.

· При відкритому байпасі система завдяки мінімальному гідравлічному опору здатна працювати як гравітаційна.

Циркуляційний опалювальний насос дозволяє прокладати розлив строго за рівнем і обійтися трубою меншого діаметру. Крім економії, це сильно впливає на естетику приміщення.

Примусова циркуляція забезпечує більш швидкий і рівномірний нагрів опалювальних приладів. У гравітаційної системі далекі від котла радіатори завжди помітно холодніше ближніх. 

Горизонтальна і вертикальна система опалення

Чим відрізняються ці схеми систем водяного опалення - нескладно зрозуміти інтуїтивно. Наприклад, горезвісна ленінградка - типова горизонтальна схема, а ось стояк опалення в сучасній п'ятиповерхівці - вертикальна. 

На практиці, однак, куди частіше можна бачити комбіновані схеми, що включають горизонтальні і вертикальні ділянки розводки: 

· В стоячній системі в будинках радянської будівлі є, крім стояків, ще й горизонтально розташовані розливи.

· У новобудовах використовується ще більш складна комбінація: розливи з'єднуються вертикальними стояками, від яких на кожному поверсі запитана горизонтальна розводка всередині окремо взятої квартири.

Тупикові і попутні системи.

Тупикові водяні системи опалення - це двотрубні схеми, в яких напрямки води в розливі подачі і обратки протилежні. Теплоносій добирається до далеких радіаторів і повертається назад. А от якщо він продовжує рухатися до котла або теплового вузла, зберігаючи той же напрямок - наша схема стає попутною.

Найпростіша попутна схема



Підключення опалювальних приладів.

Різні типи підключення можуть використовуватися, насамперед, для секційних радіаторів різних типів. 

Конвектори забезпечені підводками, і напрямок циркуляції в них визначений виробником.

Які варіанти можливі при підключенні батарей:

· Бокове підключення найбільш популярне в міських квартирах. Підводки входять у дві пробки з одного боку радіатора. Основна перевага такої схеми - те, що довжина підводок, що ведуть від стояка, мінімальна. Недоліки - нерівномірний нагрів далеких і ближніх секцій і, що куди гірше, неминуче замулювання кінця батареї.

· Діагональне підключення (верхня пробка з одного боку радіатора і нижня - з іншого) змусить радіатор гріти по всьому об'єму максимально рівномірно. Під верхнім підведенням, однак, низ секцій буде замулюватися і в цьому випадку. Знадобиться періодична промивка.

· Нарешті, підключення знизу вниз означає і рівномірний нагрів по всій довжині, і абсолютно чисті секції. Ціна цього - повітряна кишеня в опалювальному приладі: потрібна установка крана Маєвського або, що краще, автоматичного повітрявідводчика.

Схеми систем водяного опалення

Послідовна і променева розводка

У першому випадку радіатори монтуються до загального трубопроводу. Послідовна розводка не означає, що кожен радіатор розриває основний розлив. Навпаки - дуже часто між його врізками монтується байпас, що дозволяє регулювати температурний режим опалювального приладу незалежно від інших. 

Променева (колекторна) розводка означає, що на подавальному і зворотному трубопроводі монтуються гребінки з дроселями або вентилями, від яких теплоносій розводиться парою підводок до кожного опалювального приладу. Недолік такого рішення очевидний: витрата труби багаторазово збільшується.

Чому тоді променева система опалення (розводка) настільки популярна? 

· Управління температурним режимом робиться дуже зручним. З однієї точки власник будинку або квартири може регулювати тепловіддачу кожного радіатора.

· Кожна пара ведучих від колектора труб обслуговує тільки один опалювальний прилад. Раз так - можна обійтися меншим діаметром труби, який, у свою чергу, дозволяє укласти підводку в стяжку або простір між лагами чорнової підлоги. Труби не будуть залишатися у полі зору і псувати дизайн приміщення.

Однотрубні і двотрубні схеми

Різницю між ними легше пояснити на прикладах. 

Типова однотрубна система опалення - Ленінградка, проста розводка, що представляє собою прокладене по периметру будинку кільце розливу. Опалювальні прилади розривають його або, що правильніше, підключаються паралельно. 

Що дає така реалізація опалення?

· Дешевизну. Зрозуміло, що одна труба обійдеться дешевше двох.

· Виняткову відмовостійкість. Поки теплоносій циркулює в контурі - зупинка його руху в окремому опалювальному приладі і його розморожування неможливі в принципі.

Ціна цих якостей - великий розкид температур на радіаторах, максимально близьких до джерела тепла і віддалених від нього. Втім, тепловіддачу легко вирівняти дроселями або варіюванням кількості секцій у батарей. Крім того, контур повинен бути нерозривним: двері або панорамне вікно доведеться обводити розливом знизу або зверху.

Варіанти горизонтальної однотрубної схеми

У разі двотрубного опалення ми прокладаємо два незалежних розливи - подавальний і поворотний. Кожен радіатор представляє собою перемичку між ними. 

Тупикові і попутні схеми.

У тупиковій розводці подавальний розлив досягає далекої точки контуру, після чого теплоносій повертається до вихідної точки по обратці, рухаючись в протилежному первісному напрямку. 

Проте в тому випадку, якщо опалювальний контур опоясує по периметру весь будинок або квартиру, теплоносій може повернути у вихідну точку і продовжити рух в тому ж напрямку. У цьому випадку схема називається попутною. 

Зрозуміло, підрозділ за цією ознакою можливий тільки у двотрубних схем. 

Схема верхнього і нижнього розливу.

ипова для п'ятиповерхівок радянської споруди схема - коли в двотрубній системі опалення обидва розливи розташовані внизу, у підвалі. Кожна пара сполучених на верхньому поверсі стояків служить перемичкою між ними. Це так званий нижній розлив. 

У будинках з верхнім розливом подавальний трубопровід винесено на горище. Перемичкою між подавальним і зворотним трубопроводами служить КОЖЕН стояк. 

Яка схема краще? Важко сказати однозначно. 

· При нижньому розливі вся запірна арматура і різьбові з'єднання знаходяться в підвалі. Витоки не затоплять квартири.

· З іншого боку, запуск циркуляції в опалювальній системі ускладнюється багаторазово. Адже заповітрюються перемички між парними стояками; а вони знаходяться в квартирах, доступ у які часто проблематичний.

У разі верхнього розливу всі повітряні пробки витісняються в трубопроводі, що знаходиться у верхній точці, який подає розширювальний бак, звідки повітря стравлюється через вентиль або автоматичний повітровідводчик.

Одна зі схем верхнього розливу

Схема природної і примусової циркуляції.

Давайте уявимо собі якийсь замкнутий об'єм, заповнений водою. А тепер помістимо в нього нагрівальний елемент будь-якого типу. Що станеться з рідиною? 

Нагрівшись, вода в повній відповідності з законами фізики розшириться, зменшить свою щільність. Після чого буде витіснена оточуючими її більш холодними і щільними масами у верхню частину посудини. 

Саме цей ефект лежить в основі роботи гравітаційної системи опалення. Як вона влаштована? 

· Після котла розлив підіймається вертикально вгору, формуючи розгінний колектор. У його верхній точці монтується повітровідвідник (у разі відкритої системи без надлишкового тиску - розширювальний бак відкритого типу).

· Інша частина контуру проходить з невеликим постійним ухилом по контуру будинку. Остигла вода проробляє шлях через розлив самопливом, віддаючи тепло опалювальних приладів. Досягнувши котла, вона повторно нагрівається - і далі по колу.

Така схема відмовостійка і енергонезалежна, проте має ряд недоліків: 

· Напір в гравітаційній схемі невеликий, і для забезпечення циркуляції доводиться мінімізувати гідравлічний опір розливу, завищуючи його діаметр. Це означає великі витрати і ... будь ласка, придумайте самі антонім до слова «естетика».

· Прокладена не за рівнем, а з ухилом труба теж не додає вишуканості дизайну приміщення.

· Нарешті, система з природною циркуляцією прогріває будинок досить довго і після прогрівання має великий розкид температур на початку і в кінці контуру.

Примусову циркуляцію в автономних схемах забезпечує малопотужний циркуляційний насос. У підключених до центрального опалення будинках він не потрібен: перепад тиску між подавальним і зворотним трубопроводами теплотраси зазвичай складає не менше 2 кгс/см2. 

Цікаве рішення - схема, побудована як гравітаційна, але з врізаним в неї насосом. Причому останній не розриває основний контур, а врізається паралельно йому. Між врізками розлив забезпечується вентилем або зворотним клапаном (виключно кульковим, що володіє мінімальним гідравлічним опором і не вимагає великого перепаду для спрацьовування).

Запропонована схема здатна працювати в двох режимах: 

· За наявності електроенергії насос забезпечує швидкий і рівномірний прогрів всіх опалювальних приладів. При цьому байпас закритий (вентилем або зворотним клапаном, що спрацював).

· Без електрики відкривається байпас, після чого система продовжує працювати вже з природною циркуляцією.

Схема природної циркуляції

Схема примусової циркуляції

Запропонована схема здатна працювати в двох режимах: 

· За наявності електроенергії насос забезпечує швидкий і рівномірний прогрів всіх опалювальних приладів. При цьому байпас закритий (вентилем або зворотним клапаном, що спрацював).

· Без електрики відкривається байпас, після чого система продовжує працювати вже з природною циркуляцією.

Така реалізація дозволить вам обігріти свій будинок і не боятися відмови опалювального обладнання через відсутність енергопостачання. 

Пуск і налагодження систем водяного опалення

Після монтажу системи перед здаванням її в експлуатацію виконуються пуск і налагодження системи.

Наповнення системи водою. Іспит і пуск системи починаються з наповнення її водою з водопроводу. Наповнення виконують повільно, з по поверховим оглядом системи на предмет виявлення течі. Якщо теча незначна, наповнення системи продовжується, а всі дефекти відзначаються безпосередньо на системі крейдою і реєструються в журналі. При тиску у водопроводі, недостатньому для наповнення системи у верхніх поверхах, виконується підживлення (підкачування) води ручним насосом.

Гідравлічний іспит системи. Гідравлічні іспити котлів і власне системи опалення - трубопроводів з нагрівальними приладами - роблять роздільно.

Котли піддають гідравлічному іспитові після їхньої установки на місце, до приєднання до трубопроводів системи опалення. Котли випробовують на тиск, що перевищує робочий на 20 %, але не менш 3 атм. Тиск реєструється контрольним (обов'язково перевіреним) манометром. Іспит казанів вважається закінченим, якщо тиск на манометрі залишиться незмінним протягом 5 хв.

Гідравлічний іспит мережі трубопроводів з нагрівальними приладами найкраще робити після попереднього прогріву системи до максимально розрахункової температури теплоносія. Це дозволяє при гідравлічному іспиті системи врахувати нещільності (течі) у з'єднаннях, що виникли при температурних змінах. На час іспиту із системи ретельно видаляють повітря, котел і розширювальну ємність відключають (у разі потреби на відключених трубах установлюють тимчасові повітряні крани). Гідравлічний іспит системи роблять на тиск, що перевищує робочий на 1 атм, але не менш 3 атм в найнижчій точці. У системі водяного опалення з природною циркуляцією робочий тиск визначається гідростатичним тиском у нижчій точці системи. У насосній системі робочий тиск дорівнює сумі гідростатичного тиску в цій точці і тиску, створюваного насосом.

Якщо тиск у випробовуваній системі протягом 5 хв не падає більш ніж на 0,2 атм, система вважається такою, що витримала іспит. Варто мати на увазі, що щоб уникнути замерзання води в трубах іспит роблять тільки при позитивній температурі повітря в будинку.

Парові системи низького тиску випробують на тиск у нижчій точці системи (з урахуванням ваги стовпа води в конденсатопроводі), але не менш 2,5 атм, а парові системи високого тиску - на робочий тиск у верхній точці системи плюс 1 атм (але не менш 3 атм).

Тепловий іспит системи. При теплових іспитах опалювальні системи перевіряються на прогрів і рівномірність прогріву приладів. Практично прогрів приладів визначають на дотик (більш точно - за допомогою термопари).

Основними причинами, що викликають не прогрів або нерівномірність прогріву приладів, можуть бути: відсутність правильної циркуляції теплоносія (у водяних системах), забруднення трубопроводів (наприклад, будівельним сміттям), повітряні пробки.

Відсутність нормальної циркуляції в системі може бути викликано неправильним розрахунком трубопроводів або неправильним приєднанням розширювальної ємності в насосних системах.

Будівельне сміття і льон (застосовуваний як ущільнювач у з'єднаннях труб на газовому різьбленні) видаляють із системи кількаразовим промиванням. Якщо промивання не дає добрих результатів, окремі вузли системи розбирають для видалення сміття.

Повітряні пробки в системі, як правило, є наслідком неякісного монтажу (неправильні ухили труб, неправильно улаштована система видалення повітря). Система водяного опалення вважається такою, що витримала тепловий іспит, якщо:

а) усі нагрівальні прилади однаково прогріваються;

б) температура теплоносія в гарячій і зворотній магістралі відповідає розрахунковим значенням (у залежності від зовнішньої температури);

в) можна довести температуру теплоносія до максимального розрахункового значення (при розрахунковій зовнішній температурі).

Кінцевим критерієм ефективності роботи системи опалення є відповідність температури приміщення температурі, прийнятої при проектуванні системи опалення. Температуру вимірюють на висоті 2 м від підлоги і на відстані не менш 1 м від зовнішнього огородження. При проведенні іспитів відхилення температури приміщення на ± (1-2°) від розрахункової вважається припустимим.

Контрольні запитання:

1. Що передбачає парове і децентрилізоване опалення?

2. Що таке відкрита система опалення?

3. Особливість гравітаційних систем?

4. Як влаштована схема однотрубної системи?

5. Які є типи підключення опалювальних приладів?

6. Визначення верхній і нижній розлив?

7. Недоліки природної і примусової циркуляції?

8. Які причини викликають не прогрів або нерівномірність прогріву приладу?



Тема 4. Опалювальні прилади

Види і конструкції опалювальних приладів

Рохрахунок опалювальних приладів

Види і конструкції опалювальних приладів

Види опалювальних приладів визначаються їхньою конструкцією, обумовлює спосіб передачі тепла (переважати може конвективний або радіаційний теплообмін) від зовнішньої поверхні приладів в приміщення.

Існує шість основних видів опалювальних приладів:

· Радіатори

 



· Панелі

· Конвектори



· Ребристі труби

· Гладкотрубні прилади

· Калорифери



За характером зовнішньої поверхні опалювальні прилади можуть бути з гладкою (радіатори, панелі, гладкотрубние прилади) і ребристою поверхнею (конвектори, ребристі труби, калорифери).

За матеріалом, з якого виготовляються опалювальні прилади, розрізняють металеві, комбіновані і неметалеві прилади.

Металеві прилади виконують чавунними (з сірого ливарного чавуну) та сталевими (з листової сталі та сталевих труб).

У комбінованих приладах використовують бетонний або керамічний масив, в якому закладені сталеві або чавунні гріючі елементи (опалювальні панелі), або оребрені сталеві труби, поміщені в неметалевий (наприклад, азбестоцементний) кожух (конвектори).

Неметалеві прилади являють собою бетонні панелі з забитими скляними або пластмасовими трубами або з порожнечами взагалі без труб, а також фарфорові та керамічні радіатори

По висоті усі опалювальні прилади можна підрозділити на високі (висотою понад 600 мм), середні (400-600 мм) і низькі (<400 мм). Низькі прилади висотою менше 200 мм називаються плінтусні

Схеми опалювальних приладів п'яти видів наведені на рис III 1 Калорифер, що застосовується насамперед для нагрівання повітря в системах вентиляції, описується в курсі «Вентиляція»

Радіатором прийнято називати прилад конвективно-радіаційного типу, що складається з окремих колончатых елементів - секцій з каналами круглої або еліпсоподібної форми.

Радіатор віддає в приміщення радіацією близько 25% всього кількості тепла, що передається від теплоносія, і іменується радіатором лише за традицією.

Панель - прилад конвективно-радіаційного типу щодо малої глибини, не має просвітів по фронту. Панель передає радіацією трохи більшу, ніж радіатор, частина теплового потоку, проте тільки стельова панель може бути віднесена до приладів радіаційного типу (віддає радіацією понад 50% усієї кількості тепла).

Опалювальна панель може мати гладку, злегка оребрення або волнистою поверхню, колончаті або змієвикові канали для теплоносія.

Конвектор - прилад конвективного типу, що складається з двох елементів - ребристого нагрівача і кожуха. Конвектор передає в приміщення конвекцією не менше 75% усієї кількості тепла. Кожух декорує нагрівач і сприяє підвищенню швидкості природної конвекції повітря біля зовнішньої поверхні нагрівача до конвектори відносяться також плінтусні опалювальні прилади без кожуха.

Ребристою трубою називається відкрито встановлюваний опалювальний прилад конвективного типу, у якого площа зовнішньої теплоот-дає поверхні не менше ніж у 9 разів перевищує площу внутрішньої тепловоспрінімающіе.

Гладкотрубними називається прилад, що складається з кількох з'єднаних разом сталевих труб, що утворюють канали колончатой (регістр) або змеевиковой (змійовик) форми для теплоносія.

Розглянемо, як виконуються вимоги, що пред'являються до опалювальним приладам.

1. Радіатори керамічні та порцелянові виготовляються зазвичай в вигляді блоків, відрізняються приємним зовнішнім виглядом, мають гладку, ліг до очищається від пилу поверхню. Мають досить високими теп лотехническими показниками

Керамічні та порцелянові радіатори не отримали широкого поширення із-за недостатньої міцності, надійності з'єднання з трубами, труднощів при виготовленні і монтажі, можливості проникнення водяної пари через керамічні стінки. Застосовуються вони в малоповерховому будівництві, використовуються в якості безнапірних опалювальних приладів.

2. Радіатори чавунні - широко застосовувані опалювальні прибори - відливаються з сірого чавуну у вигляді окремих секцій і можуть компонуватися в прилади різної площі шляхом з'єднання секцій на ниппелях з прокладками з термостійкої гуми. Відомі різноподібні конструкції одно-, двох - і многоколончатых радіаторів разів особистої висоти, але найбільш поширені двухколончатые ( III.2) середні і низькі радіатори.

Радіатори розраховані на максимальне експлуатаційне (зазвичай вживається термін - робочий) тиск теплоносія 0,6 МПа (6 кгс/см2) і мають порівняно високими теплотехнічними показниками

Однак значна металоємність радіаторів та інші недоліки викликають заміну їх більш легкими і менш металлоемкими приладами. Слід відзначити їх непривабливий вигляд при відкритій установці в сучасних будівлях. В санітарно-гігієнічному відношенні радіатори, крім одноколончатых, не можуть вважатися задовольняють вимогам, так як очищення від пилу межсекционного простору досить скрутна.

Виробництво радіаторів трудомістко, монтаж скрутний через громіздкість і значної маси зібраних приладів.

Стійкість проти корозії, довговічність, компонувальні переваги при непоганих теплотехнічних показниках, налагодженість виробництва сприяють високому рівню випуску радіаторів в нашій країні. В даний час випускається двухколончатый чавунний радіатор типу М-140-АТ з глибиною секції 140 мм і межколончатым похилих ребер, а також типу С-90 з глибиною секції 90 мм.

3. Панелі сталеві відрізняються від чавунних радіаторів меншою масою і вартістю. Сталеві панелі розраховані на робочий тиск до 0,6 МПа (6 кгс/см2) і мають високі теплотехнічні показники

Панелі виготовляють двох конструкцій: з горизонтальними колекторами, сполученими вертикальними колонками (колончатой форми), і з горизонтальними послідовно з'єднаними каналами (змееви-кової форми). Змійовик іноді виконується із сталевої труби приварюється до панелі; прилад в цьому випадку називається листотрубным.

Панелі відповідають архітектурно-будівельним вимогам, особливо в будівлях з великих будівельних елементів, легко очищаються від пилу, дозволяють механізувати їх виробництво із застосуванням автоматики. На одних і тих же виробничих площах можливий випуск в рік замість 1,5 млн. м2 энп чавунних радіаторів до 5 млн. м2энп сталевих. Нарешті, при використанні сталевих панелей скорочуються витрати праці при монтажі із-за зменшення маси металу до 10 кг/м2 энп. Зменшення маси підвищує теплове напруження металу до 0,55-0,8 Вт/(кг-До) [0,47-0,7 ккал/(ч-кг-°С)]. Поширення сталевих панелей обмежується необхідністю застосування холоднокатаної листової сталі високої якості товщиною 1,2-1,5 мм, стійкою по відношенню до корозії. При виготовленні із звичайної листової сталі термін служби панелей скорочується із-за інтенсивної внутрішньої корозії. Сталеві панелі, крім листотрубних, використовують в системах опалення з обескислороженной водою.

Сталеві штамповані панелі і радіатори різних конструкцій широко застосовуються за кордоном (у Фінляндії, США, ФРН та ін). В нашій країні випускаються середні і низькі сталеві панелі з каналами колончатой і змеевиковой форми для одиночної і спареної (по глибині) установки

4. Панелі бетонні опалювальні виготовляють:

а) з обетонированными нагрівальними елементами змеевиковой або колончатой форми із сталевих труб діаметром 15 і 20 мм;

б) з бетонними, скляними або пластмасовими каналами различної конфігурації (безметалльные панелі).

Ці прилади розташовують в огороджувальних конструкціях приміщень (композитні панелі) або приставляють до них (приставні панелі).

При застосуванні сталевих нагрівальних елементів бетонні опалювальні панелі можна використовувати при робочому тиску теплоносія до 1 МПа (10 кгс/см2).

Бетонні панелі маю! теплотехнічними показниками, близькими до показників інших гладких приладів, а також високим тепловим напругою металу. Панелі, особливо поєднані, відповідають суворим архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним та іншим вимогам.

Однак бетонні панелі, незважаючи на їх відповідність більшості вимог, що пред'являються до опалювальних приладів, не отримують досить широкого поширення із-за експлуатаційних недоліків (композитні панелі) і труднощі монтажу (приставні панелі).

5. Конвектори мають порівняно низькими теплотехнічними показниками, для окремих типів конвекторів до 0,6. Тим не менше їх виробництво у багатьох країнах зростає (при скороченні виробництва чавунних опалювальних приладів) з-за простоти виготовлення, можливості механізації і автоматизації виробництва, зручності монтажу (маса всього 5-8 кг/м2 энп). Мала металоємність сприяє підвищенню теплового напруги металу приладу. М=0,8-1,3 Вт/(кг-До) [0,7-1,1 ккал/(ч-кг-°С)]. Прилади розраховані на робочий тиск теплоносія до 1 МПа (10 кгс/см2).