Монтаж освітлювального і силового електроустаткування

Размещено на http://www.allbest.ru/

59

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ. Значення обленерго Чернігівської області в енергосистемі України

Розділ І. Монтаж електродвигунів

1.1 Загальні відомості про монтаж електродвигунів

1.2 Монтаж асинхронних електродвигунів трифазного струму

1.3 Розмітка місць встановлення електродвигунів та їх установка

Розділ ІІ. Монтаж світильників

2.1 Призначення, будова, типи світильників

2.2 Розмітка місць установки світильників

2.3 Монтаж світильників, установка

2.4 Приєднання світильників до мережі. Перевірка

Розділ ІІІ. Техніка безпеки при виконанні електромонтажних робіт

Список використаної літератури

Вступ. Значення обленерго Чернігівської області в енергосистемі України

Науково-технічний прогрес безперервно супроводиться кількісними і якісними змінами в області електроенергетики і електротехніки, зростанням потужності промислових і сільськогосподарських підприємств, що будуються, вдосконаленням технологічних процесів і підвищенням енергоозброєння народного господарства.

Зростання кількості і потужності електроустановок супроводиться ускладненням і вдосконаленням їх конструкцій. Постійно розширюється номенклатура обладнання, що випускається електротехнічною промисловістю, апаратів, приладів, електромонтажних конструкцій і матеріалів. Застосовуються нові методи індустріального будівництва і провадження електромонтажних робіт. Відповідно переглядаються і вносяться корективи в діючі будівельні і електротехнічні норми і правила.

У технічному перетворенні галузей народного господарства ведуча роль належить електричним засобам автоматизації і механізації виробничих процесів. Найважливішим засобом електрифікації, механізації і автоматизацій, основою збільшення продуктивності машини і масштабів виробництва є сучасний електропривод, на частку якого доводиться до 63% загального споживання електроенергії в країні.

Асинхронні двигуни є основними перетворювачами електричної енергії в механічну і складають основу електроприводу більшості механізмів, що використовуються у всіх галузях народного господарства. Таке положення ці машини завоювали завдяки надзвичайно вдалому поєднанню комплексу експлуатаційних і конструктивних характеристик, здібності автоматично змінювати момент обертання відповідно до зміни моменту опору на валу (в межах перевантажувальної здатності) і високому ККД, з одного боку, і відносній простоті і низькій вартості в поєднанні з високою експлуатаційною надійністю при мінімальному обслуговуванні з іншою.

Асинхронні двигуни загального призначення середньої потужності (0,1-400 кВт) на напруження до 1000 В електричні машини, найбільш широко застосовуються. У народногосподарському парку електродвигунів вони складають по кількості 90%, по потужності приблизно 55%. Потреба, а отже, і виробництво асинхронних двигунів на напруження до 1000 В росте, неухильно з року в рік.

Вже в цей час асинхронні двигуни споживають більше за 40% електроенергії, що виробляються в країні; на їх виготовлення витрачається велика кількість дефіцитних матеріалів: обмотувальної міді, ізоляції, електротехнічної сталі і інших, а витрати на обслуговування і ремонт асинхронних двигунів в експлуатації складають більше за 5% витрат на ремонт і обслуговування усього встановленого обладнання, тому створення серій високо-економічних і надійних асинхронних двигунів є найважливішою народногосподарською задачею.

У промисловості і сільському господарстві широко застосовуються асинхронні електродвигуни. Практично немає жодної галузі народного господарства, жодного промислового підприємства, де б вони не використовувалися.

Найбільш поширені трифазні асинхронні короткозамкнені двигуни. Загальна потужність таких двигунів, що знаходяться в експлуатації, становить 40-50% встановлених потужності електростанцій України. У виробничих механізмах, що вимагають регулювання швидкості рушення робочого органу, використовуються асинхронні двигуни з контактними кільцями, багатошвидкосні двигуни, каскадні з'єднання двигунів і інші. До таких механізмів відносяться вентилятори, насоси, ліфти, прокатні стани, металообробні станки, підіймальні крани.

У промисловості і побутових пристроях (холодильники, пилососи, вентилятори, пральні машини, ручний інструмент і інші) широко поширені однофазні асинхронні колекторні двигуни.

Електрифікація народного господарства України розвивається по шляху розробки і впровадження електроустановок з використанням сучасних високоефективних електричних машин і апаратів, ліній електропередачі, різноманітного електротехнологічного обладнання, коштів автоматики і телемеханіки.

Безпечна і безаварійна експлуатація систем електропостачання і численних електроприймачів ставить перед працівниками електрогосподарств різносторонні і складні задачі з охорони праці.

Здорові і безпечні умови праці електротехнічного персоналу й працівників, що експлуатують електрифіковані виробничі установки, можуть бути забезпечені виконанням науково обґрунтованих правил і норм як при проектуванні і монтажі, так і при їх експлуатації.

Розділ І. Монтаж електродвигунів

1.1 Загальні відомості про монтаж електродвигунів

Електричні машини широко використовують на електростанціях, транспорті, у промисловості, авіації, системах автоматичного регулювання і керування.

За призначенням електричні машини поділяють на двигуни і генератори.

Двигуни -- це машини, які перетворюють електричну енергію в механічну.

Генератори -- це машини, які перетворюють механічну енергію в електричну.

Будь-яка електрична машина може працювати у режимі як двигуна, так і генератора.

За видом струму електричні машини поділяють -- на машини постійного і машини змінного струму.

За принципом роботи електричні машини змінного струму можуть бути синхронні та асинхронні.

Синхронна машина змінного струму -- це машина, в якій частота обертання магнітного поля збігається з частотою обертання ротора.

Асинхронна машина -- це машина, в якій частота обертання магнітного поля не збігається з частотою обертання ротора.

Машини постійного струму поділяють на машини з незалежним, паралельним, послідовним та змішаним збудженням.

Асинхронні двигуни становлять більш ніж 95% усіх електродвигунів, які використовують у народному господарстві. За конструкцією ротора їх поділяють на двигуни з короткозамкненим ротором і двигуни з фазним ротором.

Єдина серія трифазних асинхронних двигунів 4А. Електричні машини поділяються на мікромашини, машини малої потужності, машини середньої потужності та машини великої потужності. Зараз немає чіткого поділу електричних машин за потужністю. Умовно можна прийняти: мікромашини -- до 500 Вт; машини малої потужності -- від 0,5 до 10 кВт; машини середньої потужності -- від 10 до 200 кВт; машини великої потужності -- від 200 кВт і більше.

Електричні двигуни, що використовують у народному господарстві, випускають серіями, які є рядом електричних машин зростаючої потужності, однотипної конструкції і відповідають спільному комплексу вимог. У країні є серії для трифазних двигунів змінного струну (4 А) і постійного струму (2П) .

Єдина серія 4А охоплює потужності 0,05...400 кВт. В основі поділу двигунів за типорозмірами (всього 17) лежить конструктивний параметр -- висота осі обертання 50...355 мм.

Двигуни кожного типорозміру виготовляють з довжиною пакета осердя S (короткою), М (проміжною), L (найдовшою).

Двигуни з синхронною частотою обертання 1500 і 3000 об/хв. виконують усіх типорозмірів, а з частотою 1000, 750, 600 і 500 об/хв. з меншим числом.

Рис. 1. Асинхронний двигун серії 4А:

а - закритий обдувний; б -- захищений

За ступенем захисту від навколишнього середовища асинхронні двигуни серії 4А виготовляють закриті обдувні та захищені з внутрішньою самовентиляцією (рис. 1). Асинхронні двигуни залежно від потужності випускають на напругу 220, 300, 660 В; вони мають шість виводів, які з'єднують у трикутник або зірку. Номінальні напруги двигунів серії 4 А наведені в табл. 1.

Таблиця 1. Номінальні напруги двигунів

Потужність двигуна, кВт	Номінальна напруга, В
0,06....0,37	220/380
0,05....110	220/380
132….400	380/660

Позначення двигуна серії 4А складається з цифр і букв, які означають наступне: 4 -- порядковий номер серії, А -- асинхронний, Н -- двигун захисного виконання (відсутність букви вказує на закрите виконання двигуна); А (третя буква після номера серії) -- щит і станина алюмінієва; X -- станина алюмінієва, а щити чавунні; 355 -- висота осі обертання; А, В -- довжина осердя; 2; 4; 6; 8; 10 і 12 -- кількість полюсів; У -- кліматичне виконання; З -- для розміщення на відкритому повітрі; S -- корпус найкоротший; L (long) -- найдовший; М (middle) -- корпус середній.

Наприклад, умовне позначення асинхронного двигуна з короткозамкненим ротором типу 4АР160S6УЗ розшифровується так: двигун четвертої серії, асинхронний, з підвищеним ковзанням (буква Р); висота осі обертання -- 160 мм; корпус S -- найкоротший (short), шестиполюсний, для помірного клімату -- У; третя категорія розміщення. У позначенні двошвидкісних двигунів після розмірів корпуса показують через дріб обидва числа полюсів, наприклад 4А160 S4/243. Тут цифри 4 і 2 означають, що обмотки статора можуть перемикатися так, що в двигуні утворюються чотири або два полюси.

Асинхронні двигуни серії 4А виконують з короткозамкненим, а також з нормальним підвищенням пускових моментів, з підвищеним ковзанням, багатошвидкісні на дві, три, чотири частоти обертання.

Монтаж електричних машин невеликої потужності

Монтаж електричних машин виконують на другій стадії електромонтажних робіт, коли повністю підготовлені ділянки або конструкції для їх встановлення. На першій стадії їх привозять до майстерні, витирають від пилу і бруду, оглядають, потім внутрішні частини продувають стисненим повітрям. У двигунів з підшипниками кочення промивають підшипники і заповнюють маслом. Потім перевіряють стан ізоляції обмоток електричних машин; якщо є необхідність, то обмотки сушать. Підготовлені таким чином машини привозять на монтажну площадку, де їх установлюють. Далі з'єднують двигуни з робочими механізмами, а генератори з двигунами під'єднують до мережі через пускорегулювальні апарати.

Електродвигуни встановлюють безпосередньо на підлозі, на фундаменті або на металевих конструкціях.

При з'єднанні електродвигуна з робочим механізмом через ремінну передачу він встановлюється на полозках, які дають змогу змінювати відстань між валами електродвигуна та робочої машини і тим самим регулювати натяг приводного паса. Електродвигун фіксують на підлозі, фундаменті, металоконструкціях або на полозках за допомогою болтів чи штирів.

Двигуни піднімають на площадку, де їх встановлюють, за допомогою кранів, блоків або талів.

Перш ніж остаточно закріпити електродвигун на місці, його вивіряють, з'єднуючи з робочим механізмом, який він буде обертати.

З'єднання електродвигуна з робочим механізмом виконують за допомогою з'єднувальних муфт різних конструкцій, а також через зубчасту, ремінну (клиноремінну) або фрикційну передачі.

За всіх способів з'єднання положення електродвигуна перевіряють за рівнем виска і регулюють його за допомогою металевих пластинок-прокладок.

При ремінній передачі необхідною умовою правильного з'єднання електродвигуна з механізмом є дотримання паралельності валів, а також розміщення середніх ліній їх шківів на одній прямій.

Вивіряють положення валів електродвигуна і робочого механізму, з'єднуючи вали муфтою за допомогою двох скоб, закріплених на валах електродвигуна і робочого механізму (рис. 2).

Рис. 2. Вивіряння електродвигуна з обертовою машиною

Повертаючи одночасно вали електродвигуна і механізму домагаються, щоб відстані між скобами а і б були сталі.

При зубчастій передачі також домагаються паралельності валів електродвигуна і механізма та правильного зчеплення зубчастих шестерень, тобто однакового зазору між зубами з'єднаних шестерень за всією її товщиною.

Електричні машини змінного та постійного струму встановлюють без розбирання, але з попередньою ревізією. Монтаж починають з установлення фундаментної плити, рами або полозків на металеві підкладки товщиною 10 мм і більше для неточного і 0,5 мм -- для остаточного вивіряння горизонтального положення плити, рами чи полозків.

Прокладки встановлюють по всьому периметру опорних площин через кожні 400 мм так, щоб вони виступали за межі плити, рами і полозків на 25... 50 мм. Одночасно в анкерній колодці встановлюють фундаментні болти. Горизонтальне положення фундаментних плит, рам і полозків перевіряють за рівнем перевірних лінійок, укладених на опорних площинах. Регулювання виконують за допомогою прокладок.

Після того, як фундаментні плити, рами і полозки будуть остаточно вивірені, на них встановлюють електричну машину за допомогою крана або талі і вивіряють спряження осей валів електричної машини і робочого механізму.

Вали центрують за допомогою контрольних скоб (див. рис. 2) так, щоб при повороті обох валів на 90, 180, 270 і 360° розміри зазорів а і б у всіх чотирьох положеннях відрізнялись один від одного не більше ніж на 0,3 мм.

Регулюють взаємне розміщення валів електродвигуна і робочого механізму при ремінній або клиноремінній передачах шнуром по кромках або середніх лініях шківів так, щоб кромки шківів або їх середні лінії були розміщені на прямій лінії.

Якщо монтують агрегат з двох і більше електричних машин (наприклад, двигун-генератор-збуджувач), регулювання положення ліній валів починають з машини, що має два підшипники. Вал цієї машини встановлюють чітко горизонтально, а лінії валів у проміжних підшипниках встановлюють за плавною кривою, що відповідає природному прогину валів від власної ваги.

Під час з'єднання двох валів з трьома підшипниками нахили шийок вала, що лежить на двох підшипниках, не повинні змінюватися при приєднанні іншого вала. Це досягається регулюванням третього підшипника у вертикальній площині. Правильність з'єднання перевіряють ' вимірюванням ступеня биття кінця вала (що має один підшипник) за допомогою індикатора.

Таблиця 2. Пристосування, інструменти і прилади для монтажу електродвигунів

Найменування	Призначення
Вантажопідйомники крани і автовантажникии, возики, стропи Тринога і тали, ручні лебідки, канати, катки і роликові ломи Набір інструментів тесляра і каменяря, лопати, кирки і ломи, складаний метр, штангенциркуль, рівень, схил, електродрель зі свердлами Гайкові ключі, пристосування для центровки валів, щупи, скоби контрольні, домкрати Мегомметр Компресор стислого повітря Трансформатор однофазний 220/12 або 220/36 В і світильники переносні з лампами 12 або 36 В Трансформатори зварювальні або трансформатор для прогрівання бетону Перетворювач зварювальний з генератором постійного струму Віброметр Універсальний стенд електрика і набір інструментів електрика Знімач шківів і пристосування для розбирання і збирання	Механізоване переміщення електродвигунів Переміщення електродвигунів вручну Пристрій підмурівків; монтаж рам, плит, салазок Установка електродвигунів Перевірка ізоляції Продування Освітлення робочого місця Сушка змінним струмом Сушка постійним струмом Перевірка вібрації Перевірка захисту, обслуговування двигунів Ревізія електродвигунів

Після остаточної перевірки електричної машини на фундаментній плиті, рамі чи полозках, спряження її з робочими механізмами і здавання за актом виконаної центрівки валів, фундамент разом з плитою, рамою або полозками заливають цементним розчином. При цьому ретельно заповнюють отвори, в які вставляють фундаментні болти і зазори, під плитою, рамою або полозками. Якщо дозволяє конструкція плити або рами, цементним розчином заповнюють усю внутрішню їх частину, залишаючи вільними лише місця проходження болтів крізь плиту.

Потім мегомметром перевіряють стан ізоляції обмоток електричних машин, повітряні зазори, промивають і заливають чистим маслом підшипники ковзання. У машинах постійного струму перевіряють стан колектора, щіток, щіткотримачів. Індикатором перевіряють биття (ексцентричність), що має бути не більше 0,02...0,1 мм, залежно від його діаметра. Якщо биття колектора перевищує 0,1...0,5 мм, то його шліфують. При битті, що перевищує 0,5 мм, колектор проточують.

1.2 Монтаж асинхронних електродвигунів трифазного струму

Вивантаження електродвигунів з автомашин і інших транспортних коштів виконують за допомогою кранів, автопогрузників і т.п.

При переміщенні електродвигунів, звільнених від упаковки, по горизонтальній площині застосовують крани, тельфери, електрокари, навантажувачі, які використовують і для підйому електродвигунів при установці на підмурівки.

Перед установкою електродвигунів на місце оглядають їх на стенді в спеціально виділеному приміщенні в цеху. При цьому машини, прибулі з підприємства-виготівника в зібраному вигляді, на місці монтажу перед установкою не розбирають. Якщо немає упевненості в тому, що під час транспортування і зберігання машина після заводського збирання залишилася непошкодженою і незабрудненою, то необхідність і міра розбирання машини відмічають в акті, що складається компетентними представниками замовника і монтажної організації.

Оглядом встановлюють, чи не має електродвигун поломок. Про всі виявлені дефекти електромонтажник оповіщає бригадира, майстра або керівника монтажу.

Якщо електродвигун не має зовнішніх пошкоджень, проводять очищення його внутрішніх частин. Для цього користуються стислим повітрям. Заздалегідь перевіряють подачу по трубопроводу сухого повітря, для чого струмінь направляють на яку-небудь поверхню або на долоню руки. При продуванні ротор провертають від руки, перевіряючи вільне обертання вала в підшипниках. Зовні електродвигун обтирають ганчіркою, злегка змоченою в гасі.

Промивка підшипників ковзання під час монтажу проводиться таким чином. З підшипників випускають залишки масла, відвернувши спускні пробки. Потім, загвинтивши їх, в підшипники наливають гас і обертають якір або ротор руками, не припиняючи обертання ротора, знов вигвинчують спускні пробки і дають стекти всьому гасу. Гас не вдається видалити повністю з підшипників після промивки, і він може розрідити масло, що вливається в підшипник, погіршуючи тим самим умови змазки. Тому після промивки гасом підшипники необхідно промити також маслом, яке відносить з собою залишки гасу. Тільки після промивки підшипників маслом їх заповнюють свіжим маслом на 1/2 або 1/3 ванни.

Змазка в підшипниках кочення (роликові і кулькові) при установці машин не замінюється. Заповнення змазкою підшипника не повинне перевищувати 2/3 вільних об'єми підшипника.

Вимірювання опору ізоляції. У електродвигунів постійного струму вимірюють опір ізоляції між якорем і котушками збудження (полюсами), перевіряють опір ізоляції якіра, щіток і котушок збудження по відношенню до корпусу. При вимірюванні опору ізоляції у приєднаного до мережі електродвигуна необхідно від'єднувати всі проводи, підведені до електродвигуна від мережі і реостата. Між щітками і колектором при вимірюванні вміщується ізолююча прокладка з миканита, електрокартона, фібри, гумової трубки і у електродвигунів трифазного струму з короткозамкнутим ротором проводять вимірювання опору ізоляції тільки обмоток статора по відношенню до землі (корпусу) і один до одного. Це можливо за допомогою виведених шести кінців обмотки. Якщо виведені тільки три кінці обмотки, то вимір проводиться тільки по відношенню до землі (корпусу).

У електродвигунів з фазним ротором, крім визначення опору ізоляції обмоток статора по відношенню до землі і один до одного, вимірюють опір ізоляції між ротором і статором, а також вимірюють опір ізоляції щіток по відношенню до корпусу (між кільцями і щітками повинні бути прокладені ізолюючі прокладки).

Якщо опір ізоляції менше необхідного, електродвигун піддають ретельному огляду і з'ясовують, чим викликаний низький опір. Коли низький опір ізоляції викликається незначним пошкодженням ізоляції в таких місцях, де вона легко може бути відновлена, ремонт виконують при огляді на місці. У разі ж серйозних пошкоджень ізоляції, особливо обмоток, електродвигун відправляють для ремонту на завод, в спеціальну майстерню або на місце установки викликають спеціальних електромонтерів-обмотувальників. Коли з'ясовується, що електродвигун не має пошкоджень ізолюючих прокладок і обмоток і все ж показує низький опір ізоляції через вогкість її, машину піддають контрольному прогріванню або сушці.

Після перевірки електродвигуни, повністю підготовлені до включення в роботу, доставляють до місця установки і проводять їх монтаж. Такі методи стендової підготовки (ревізії, а якщо треба, то і сушки) електричних машин дозволяють значно скоротити терміни провадження монтажних робіт на об'єкті. Ці методи знаходять все більш широке застосування при монтажі машин великої потужності.

Установка і кріплення. Електродвигуни встановлюють безпосередньо на підлозі, на спеціальних конструкціях, що прикріпляються до міжповерхового перекриття, на підмурівку і стінах. Підйом невеликих електродвигунів (до 50 кг) для установки їх на низьких підмурівках і конструкціях виконують вручну. Підйом більш важких електродвигунів виконують підйомниками, кранами, талями або полиспастами (блоками) і іншими вантажопідйомними механізмами.

Вивіряння при різних способах з'єднання. Електродвигун, встановлений на підлозі міжповерхового перекриття, на конструкції або підмурівку, вивіряють, з'єднуючи його з станком, що приводиться ним у обертання, або механізмом.

Рис. 3. Вивіряння установки електродвигуна при ремінній і клиноремінній передачах і однаковій ширині шківів

а - за допомогою виверочної лінійки; б - за допомогою скоб і струни; в - за допомогою шнурка

З'єднання виконується безпосередньо за допомогою муфт, або через ту або іншу передачу (зубчату, ремінну). У цей час застосовують ремені клиновидної форми (так звана клиноременна передача).

При всіх способах з'єднання потрібна перевірка положення двигуна за допомогою рівня в горизонтальній площині в двох взаємно перпендикулярних напрямах. Для цього зручніше усього користуватися «валовим» рівнем, тобто таким, який в основі має виїмку у вигляді ластівкіного хвоста; його зручно накладати безпосередньо на вал електродвигуна.

При вивірянні електродвигунів, що встановлюються безпосередньо на бетонній підлозі або підмурівку, під лапи електродвигунів підкладають для регулювання положення їх в горизонтальній площині металеві підкладки (клиння). Дерев'яні підкладки для цієї мети непридатні, оскільки при залитті фундаментних болтів цементним розчином вони набухають і збивають зроблене вивіряння, а при затягуванні болтів спресовуються.

Ремінна передача. При ремінній і клиноремінній передачах необхідною умовою правильної роботи електродвигуна з механізмом, що приводиться ним у обертання, є дотримання паралельності валів електродвигуна і механізму, що обертається ним, а також збіг середніх линяй по ширині шківів.

При однаковій ширині шківів і відстані між центрами валів до 1,5 м вивіряння проводиться за допомогою стальної виверочної лінійки (рис. 3, а). Лінійку прикладають до торців шківів і проводять під гонку електродвигуна так, щоб лінійка торкалася двох шківів в чотирьох точках. При відстанях між центрами валів більше за 1,5 м і при відсутності виверочної лінійки необхідної довжини вивіряння електродвигуна виробляють з допомогою струни і тимчасово скоб, що встановлюються на шківи (рис. 3, б). Підгонку проводять до отримання однакової відстані від скоб до струни. Вивіряння можна проводити також за допомогою тонкого шнурка, що натягується від одного шківа до іншого (рис. 3, в).

Зняття і насадження шківа, напівмуфт, шестерні, підшипників кочення (рис. 4). При ремінній і клиноремінній передачах на вал електродвигуна доводиться часто насаджувати шків, а також знімати насаджений шків. Зняття шківа проводять за допомогою спеціальних скоб. Найбільш подібними є універсальні знімачі. Їх застосовують для зняття шківів, напівмуфт, шестерень, підшипників кочення. Знімач з регульованим рас буттям тяги застосовують для зняття різних по діаметру деталей, регулюючи розкриття тяги регулювальною гайки. Знімач дозволяє зробити захоплення деталі із зовнішньої або внутрішньої сторони і розвинути тяготі зусилля до 20 кН. Знімач з самовстановлеваємою тягою розвиває тягове зусилля до 30 кН. Знімач з гідравлічним приводом розвиває зусилля до 100 кН. Якщо шків, напівмуфту або шестерню зняти з вала не вдається, то їх підігрівають до 250 -300 градусів з вогнем газового пальника. При цьому вал охолоджують водою або стислим повітрям.

Для зняття підшипників кочення звичайно застосовують більш простих знімачів (рис. 4, д, є ). Після зняття спостерігають за тим, щоб знімач натискав на внутрішнє кільце підшипника кочення і зусилля при цьому не передавалося на кульки або ролики. Зняття проводять шляхом обертання рукоятки центрального гвинта, що впирається кінцем в торець вала. Якщо підшипник зняти не вдається, то підігрівають його до 100 градусів поливом мінеральної олії.

Новий підшипник перед посадкою на вал ретельно промивають в бензині. Місце посадки на валу ретельно очищають, промивають бензином і мастять мінеральною олією. Підшипник перед посадкою прогрівають в чистій мінеральній олії з температурою 80-100 градусів. Посадку проводять за допомогою відрізка труби (бажано мідної), що впирається у внутрішнє кільце підшипника (рис. 4, ж). Шків, напівмуфту, шестерню насаджують на вал за допомогою спеціального гвинтового пристосування.

Застосування цього пристосування дозволяє всі горизонтальні зусилля передати на вал, а не на підшипники. Спочатку знімають кришку у підшипника з протилежної від приводу сторони і кінець вала упирають в шворінь пристосування, а потім обертанням рукоятки центрального гвинта насувають шків на вал. Для насадки шківів, напівмуфт, шестерень на більш великі машини застосовують гвинтовий домкрат, в який упирають кінець вала, протилежний приводу. Як опора для домкрата використовують стіну будівлі, колону і Не треба виконувати насадку шківа ударами молотка, оскільки це може привести до пошкодження підшипників, особливо роликових і кулькових.

Рис. 4. Зняття шківа, напівмуфти, шестерні; зняття і насадка підшипників кочення

а - знімач з двома тягою; б - універсальний знімач з регульованим розкриттям тяги; в - те ж з самовстановлеваємою тягою; г - з гідравлічним приводом; д - знімач для підшипників кочення із захопленням за підшипник; е - те ж з захопленням болтами за кришку або консоль підшипника; же - насадка підшипників кочення

Рис. 5. Насадка шківа на вал

Перед насадкою шківа, напівмуфти або шестерні на вал електродвигуна з вала змивають гасом бруд і іржу. Плями іржі, що не змиваються гасом, обережно видаляють шліфуванням наждачною шкуркою (№ 00 або 000), змазаною маслом. Після очищення вала в канавку (виїмку у валу) закладають шпонку, кінець вала злегка мастять мінеральним маслом і тільки після цього проводять насадку, як указано на рис. 5.

Безпосереднє з'єднання електродвигуна муфтою з валом привідний механізму набуло найбільшого поширення.

Вивіряння положення валів електродвигуна і машини, що обертається ним при безпосередньому їх з'єднанні муфтами виконують за допомогою двох центровочних скоб, що закріпляються на валах електродвигуна і машини (рис. 6). Повертаючи одночасно вали електродвигуна і машини в одному і тому ж напрямі, домагаються того, щоб відстані А і Б між скобами приєднанні валів поперечно свертними муфтами не змінювалися, а при з'єднанні іншими видами муфт різниця в зазорах не перевищувала допустимих значень.

Для цього під електродвигун або машину підкладають прокладки (покрівельну і смугову сталь), зсувають в сторону одну з машин доти, поки відстань між обома вістрями буде залишатися незмінною при будь-якому положенні валів, що одночасно повертаються.

Однак абсолютно точного збігу осьових ліній валів, що з'єднуються практично досягнути неможливо і цього не потрібно для забезпечення нормальної роботи приводу, при якій вібрація машин не перевищує норм. Практично завжди мають місце бічне і кутове зміщення валів (рис. 6, а, б ).

При зубчатій передачі домагаються паралельності валів двигуна і машини, що приводиться ним і правильного зачеплення шестерень. Ці умови будуть додержані, коли зазор між зубами по всій товщині шестерні буде однаковим. Зазор перевіряють щупом.

З'єднання за допомогою індукторних муфт ковзання (рис. 6) дозволяє отримати регулює мий електропривод при асинхронному або синхронному двигуні. Муфту встановлюють між двигуном і механізмом. Муфта складається з двох концентричних частин, що обертаються, між якими здійснюється електромагнітний зв'язок.

Рис. 6. Вивіряння установки (сполучення) електродвигуна і машини, що обертається ним при безпосередньому з'єднанні їх муфтами за допомогою центровочних скоб

а - що закріпляються хомутами на напівмуфтах; б - що закріпляються на втулках напівмуфт; в - тих, що закріпляються на ободі напівмуфт

Якір муфти 2 являє собою порожнистий стальний циліндр, всередині якого розташований роз'ємний індуктор 3. Індуктор виконаний у вигляді дворядного стального зубчатого колеса. Між якорем і індуктором є повітряний зазор в 1 мм. Якір муфти кріпиться на вхідному валу 1, а індуктор на вихідному валу 6. Вали обертаються в підшипниках кочення, укріплених в стійках чавунної станини 7. Між двома рядами зубців роз'ємного індуктора знаходиться обмотка збудження постійного струму 4. Струм в обмотку збудження підводять через контактні кільця 5 і щітки. Коли ланцюг обмотки збудження розімкнений, якір обертається вхолосту, а індуктор нерухомий. При включенні струму обмотка збудження створює магнітний потік, що замикається через якір і індуктор. Електродвигун приводу обертає якір, що переміщається відносно індуктора. При обертанні в активній частині якоря відбувається пульсація магнітного потоку внаслідок нерівномірного розподілу індукції магнітного поля по окружності якоря із-за наявності зубців на індукторі.

Рис. 7. Безпосереднє з'єднання валів електричних машин муфтами

а - відносне зміщення валів радіальне А, мм; б - те ж кутове ц; в - втулочно-пальцва муфта МУВП; г - зубчата муфта МЗН або МЗУ; д - зубчата муфта змінної жорсткості; е - муфта з гумовими пластинами

Пульсація магнітного потоку в активній частині якора, виникаюча при його обертанні, індукує в ньому вихрові струми. Взаємодія цих струмів з магнітним потоком збудження створює крутильний момент, що приводить індуктор у обертання в напрямі обертання якора. Шляхом регулювання струму збудження муфти досягається плавна зміна моменту, що крутить і, отже, частоти обертання індуктора і пов'язаного з ним механізму.

З'єднання вхідного вала з електродвигуном і вихідного вала з механізмом виконують за допомогою муфт.

Рис. 8. З'єднання електродвигуна з механізмом за допомогою індукторної муфти ковзання

Монтаж електричних машин більше 1000 кВТ

Перед тим як приступити до установки електричної машини, проводять приймання підмурівка від будівельної організації по акту, потім ретельно очищають поверхні підмурівків, на які повинні встановлювати фундаментні плити. Електричні машини більше за 1000 кВт, яка прибула з підприємства-виготівника в розібраному вигляді, встановлюють на окремій фундаментній плиті або загальної з іншими машинами агрегату (рис. 9).

Іноді великі машини встановлюють на декількох окремих плитах, призначених для установки на них стояків підшипників і лап станини, фундаментними болтами до підмурівка кріплять одночасно плиту, підшипниковий стояк або лапу станини (рис. 9). За допомогою настановних плит з регулювальними болтами забезпечують точне регулювання висоти лінії вала машини. Регулювальні болти розвантажують стальними клинами, що укладаються між опорною і настановною плитами.

Рис. 9. Розмітка основних осей на підмурівку і установка фундаментної плити для електричних машин великої потужності

1 - підкладки; 2 - клин стальний; 3 - рівень; 4 - гідростатичний рівень

Повітряний зазор між ротором і статором регулюють за допомогою регулювальних болтів настановних плит під лапами станини.

Рис. 10. Установка підшипникового стояка на окремій фундаментній плиті 1- підшипниковий стояк; 2 - установча плита; 3 - опорна плита; 4 - клини; 5 - регулюючий бовт; 6 - фундаментний бовт

Загальну фундаментну плиту встановлюють після особливо ретельного приймання підмурівка. Закладають в отвори фундаментні болти і по периметру фундаментної плити укладають чавунні або стальні підкладки. Плити, що мають нижні полиці (підошву), встановлюють на підкладки і клини, що укладаються в місцях зосереджених навантажень під підшипниковими стояками, під лапами станин і з двох сторін фундаментних (анкерних) болтів.

Якщо плита не має нижніх полиць, то вона повинна бути встановлена на підкладки і клини, що укладаються під ребра жорсткості, розташовані в безпосередній близькості від фундаментних болтів, під підшипникові стояки, під лапи станин і під інших-ребра так, щоб відстань між осями сусідніх підкладок була не більше за 1 м. Підкладки повинні бути такою довжини, щоб вони виступали на 35-50 мм з-під плити. Після цього фундаментну плиту встановлюють краном на підкладки, укладені на підмурівок. Плиту орієнтують по осях за допомогою схилів, спущених з натягнутих стальних струн. Фундаментну плиту вивіряють в горизонтальній площині по рівню за допомогою тонких стальних підкладок. Для установки підкладок плиту підіймають клиновими або гідравлічними домкратами. При вивірянні плити в горизонтальній площині застосовують довгу лінійку і звичайний або гідростатичний рівень. Коли вивіряння плити закінчене, проводять кріплення плити до підмурівка затягуванням фундаментних болтів.

З 1978 р. введені нові способи кріплення електричних машин до підмурівка і нові конструкції фундаментних болтів (рис. 10). По цих способах у всіх випадках (а не тільки для великих машин) фундаментними болтами прикріпляють до підмурівка одночасно плиту і лапу станини або підшипникового стояк. Довжина активної частини фундаментних болтів знаходиться в межах від 15d до 30d, а діаметр болтів d в межах від 16 до 100 мм. Для великих машин звичайно застосовують знімне кріплення (рис. 11, в і д), яке дозволяє затягнути болти до залиття їх бетоном, чим забезпечується точність установки фундаментної плити.

У цей час все ширше застосовується безпідкладочний спосіб установки і вивіряння фундаментних плит. При цьому способі зазор між поверхнею бетонного підмурівка і основою плити залишають 50-60 мм. Майданчики під установку домкратів вивіряють в горизонтальній площині по рівню. Домкрати встановлюють у фундаментних болтів і в місцях зосереджених навантажень. Сумарна вантажопідйомність домкратів повинна бути не менше за 1,5-кратну, монтажну масу обладнання.

Після остаточного вивіряння плити, встановленого на домкратах, проводять підливку плити, за винятком місць установки домкратів, які вигорожують тимчасовою опалубкою. Підливку проводить будівельна організація вібраційний способом. Спостереження за ретельністю підливки ведуть відповідальні представники електромонтажної організації. Після затвердіння підливки знімають домкрати і тимчасову опалубку в місцях установки домкратів і проводять остаточну підливку фундаментної плити в цих місцях. Підливка приймається по акту, в якому повинні бути вказані: склад бетонної суміші, кількість пластифіцируючих добавок, температура бетонної суміші і повітря під час підливки і вібрування.

Після приймання підливки фундаментної плити і необхідної витримки бетону на плиті встановлюють стоякові підшипники. Через осі крайніх підшипникових стояків натягують стальну струну і стояки переміщують так, щоб схили, опущені зі струни, натягнутої по основній осі машини, співпали зі струною, натягнутою по осях крайніх стояків підшипників.

Рис. 11. Установка фундаментних болтів

а, б - кріплення глухе; в, г, д - кріплення знімне; 1 - фундаментний болт (шпилька); 2 - гайка; 3 - шайба; 4 - плита; 5 - труба; 6 - арматура анкерна; 7 - плита анкерна.

Проміжні стоякові підшипники встановлюють і вивіряють по цій струні. Установку підшипникових стояків в горизонтальній площині вивіряють по гідростатичному рівню. Після вивіряння затягують всі болти, що кріплять підшипникові стояки до фундаментної плити. Підгонку вкладишів підшипників виконують відповідно до інструкції підприємства-виготівника. При установці стоякових підшипників забезпечують ізоляцію від фундаментної плити тих з них, для яких вона передбачена в формулярі машини і в проекті.

Нероз'ємний статор встановлюють краном і вивіряють по основній і поперечній осях у вертикальній і горизонтальній площинах. Якщо машина має роз'ємний статор, краном встановлюють на фундаментну плиту нижню половину статора і вивіряють її по осях. Потім краном підіймають вал ротора машини (рис. 12) і укладають його в підшипникові стояки. Вали сусідніх машин з'єднують муфтами. Після цього встановлюють верхню половину статора і проводять регулювання рівномірності повітряного зазора по колу ротора по чотирьох точках (0, 90, 180 і 360 градусів ). Виміри зазорів проводять клиновим щупом. Затягують болти, що скріпляють верхню і нижню половини статора.

Рис. 12. Траверса для такелажу роторів масою 150-200 т

1 - стальна поперечина, клепана чи зварена з листа; 2- подушки з седповинами для стопорів; 3 - підвіски (інвентарні стропи)

Після вивіряння установки машини (агрегату) і складання акту, фіксуючого її правильність, відповідність інструкції підприємства- виготівника і нормам, встановлюють на місце лобові щити і кожухи, щіткову супорт, траверси і щіток.

Загальна послідовність монтажних робіт при установці машин великої потужності наступна: розпаковування і розміщення частин машини на монтажному майданчику в машинному залі; очищення частин машини від бруду і іржі, ревізія їх справності, очищення поверхні підмурівка, вивіряння в горизонтальній площині основи фундаментної плити; установка підшипникових стояків і ізоляція від фундаментної плити тих з них, для яких вона передбачена підприємством-виготівником; установка статора і ротора; сполучення валів і установка їх; підгонка підшипників і вкладишів, ущільнення підшипників; вивіряння повітряних зазорів; виконання внутрішніх з'єднань машини; обробка колектора і контактних кілець; монтаж комутуючих пристроїв (супорт, траверси, щітки); перевірка стану ізоляції і при необхідності контрольне прогрівання або сушка; установка контрольних шпильок (конічних штифтів) для надійного фіксування положення станин і підшипникових стояків; монтаж систем змазки і примусової вентиляції.

Набір інструмента для монтажу електричних машин, що поступають на монтаж в зібраному або розібраному вигляді, наступний: пристосування для розгортання отворів в напівмуфтах, то ж для провертання валів, знімач підшипників кочення зі скобою і хомутом, домкрат гідравлічний до 100 кН, пристосування для центровки валів, щуп клиновий для виміру повітряних зазорів, ключ зі змінними головками для гайок великого розміру, пристосування для центровки машин з проміжними валами, виброметр, знімач трьохзахватний універсальний, домкрат клиновий вантажопідйомністю 50 кН, електрошарошка, гідростатичний рівень, рівень роз'ємний регульований, рівень мікрометричний з ціною розподілу 0,1/1000 мм, набір інструментів слюсаря-монтажника, тахометр відцентовий ручний типу ИО-10, комплект конічних розгорток 1:50 діаметром 13 27 мм, мікрометричний нутромірів для вимірювання в межах 50 600 мм, комплект індикаторних скоб типу С, 300-800 мм, комплект гайкових ключів розміром 8 36 мм, індикатор типу 1 (0-10 мм), комплект щупів, комплект схилів, комплект стропів, призма довжиною 100-150 мм.

1.3 Розмітка місць встановлення електродвигунів та їх установка

Електродвигун, доставлений до місця установки, монтують на зазделегідь підготовленій основі. Якщо передача ремінна або ланцюгова, в якості основи застосовують салазки з тим, щоб можна було регулювати натягнення ременя або ланцюга. У разі використання муфт двигун зміцнюють без салазок на чавунній або стальній фундаментній плиті, на рамі або майданчику.

Салазки, плити і рами прикріпляють до підмурівків або частин будівель, кронштейнам і іншим конструкціям згідно з проектом. Підмурівки звичайно споруджують з бетону, рідше з цегли.

Глибина заложення підмурівка залежить від якості і глибини промерзання ґрунту і повинна бути такою, щоб підмурівок покоївся не на насипному ґрунті, а на материку. Глибина заложення підмурівка звичайно від 0,5 до 1,5 м. Для електродвигунів, що застосовуються в сільському господарстві, маса підмурівка звичайно рівна п'яти-, десятиразовій масі двигуна при безударному навантаженні. Якщо ж електродвигун буде працювати в умовах частих пусків, гальмувань і поштовхів, то маса підмурівка повинна перевищувати масу двигуна в 15-20 раз.

Місця для підмурівків вибирають з обліком зручності обслуговування електродвигунів. Проходи для обслуговування між підмурівками або корпусами електродвигунів, між двигунами і частинами будівлі або обладнання повинні бути не менше за 1 м в світлу. Допускаються місцеві звуження проходів між виступаючими частинами до 0,6 м. Відстані між електродвигунами і стіною будівлі або між корпусами паралельно встановлених електродвигунів при наявності проходу з іншого їх боку повинні бути в світлу не менше за 0,3 м.

Для виготовлення бетонних підмурівків звичайно застосовують суміш, що складається з однієї частини цементу, трьох частин чистого річкового піску і п'яти частин митого гравію або цегельного щебеню. Схоплювання бетону триває 10-15 днів. Отвори під фундаментні (анкерні) болти готують, використовуючи конічні дерев'яні пробки, які виймають через доби після закінчення бетонування.

Для підмурівків з червоної цегли готують розчин з трьох частин чистого піску і однієї частини цементу. Час витримки цегельного підмурівка приблизно вдвічі менше часу витримки бетонного, і монтаж електродвигунів можна починати вже через 5-7 днів.

Перед зміцненням двигуна салазки вирівнюють в подовжньому і поперечному напрямах, підкладаючи смуги листової сталі товщиною від 0,5 до 5 мм. Після вивіряння машини фундаментні болти заливають розчином цементу з рівною кількістю промитого піску. Після зміцнення салазок з урахуванням часу застигання і набору необхідної міцності розчину приступають до вивіряння валів електродвигуна і робочої машини.

Після вивіряння і з'єднання валів напівмуфтами, затягування анкерних болтів, разкернювання анкерних гайок, зварювання пакетів підкладок, очищення підмурівків і промивки водою роблять підливку бетонною сумішшю анкерних болтів і фундаментних плит. Через 30-60 мін після закінчення підливки знову перевіряють центровку, оскільки вона іноді порушується в процесі подальших робіт.

Розділ ІІ. Монтаж світильників

2.1 Призначення, будова, типи світильників

Лампа розжарювання -- це джерело світла, в якому перетворення електроенергії в світлову здійснюється внаслідок розжарюванню тугоплавкого провідника (вольфрам, молібден) електричним струмом. Лампа розжарювання складається зі скляної колби, всередині якої розміщено спіраль з вольфраму, скляного пальчика, електродів і цоколя. Для зменшення окислення з колби викачують повітря, а для зменшення випаровування нитки розжарення колбу інколи заповнюють інертним газом (аргон, ксенон, криптон, суміш азоту). Для зменшення теплових втрат волосок лампи звивають у контактну спіраль. Лампи малої потужності можуть мати цоколь з нарізкою діаметром 14 мм (Е14). Гвинтовий цоколь в ламп потужністю до 300 Вт має нарізку 27 мм (Е27), потужністю 300 Вт і більше -- діаметром 40 мм (Е40). Лампи розжарювання випускають на номінальну напругу 12, 36, 127, 220 В і потужністю 15, 25, 40, 60, 75, 100, 150, 200, 300, 500, 750, 1000 і 1500 Вт.

Суттєвим недоліком ламп розжарювання є їх низький ККД, який не перевищує 5%, а також значна відмінність спектра випромінювання від денного світла через переважання в ньому жовтих і червоних променів. Середній строк служби ламп розжарювання 1000-1200 год. Більш досконалими порівняно з лампами розжарювання є газорозрядні лампи високого і низького тиску.

До газорозрядних належать лампи, в яких випромінювання видимого діапазону хвиль виникає внаслідок електричному розряду в середовищі інертних газів, парів металів та їх сумішей. Це люмінесцентні лампи, дугові ртутні лампи (ДРЛ), дугові ртутні лампи з йодидами (ДРЙ), дугові натрієві та ксенонові лампи високого тиску (ДНаТ, ДКсТ).

Рис. 13. Люмінесцентна лампа

Люмінесцентна лампа (рис. 13) належить до джерела світла низького тиску. Вона має вигляд скляної трубки 1, внутрішню поверхню якої вкрито тонким шаром люмінофору 2. У скляних ніжках 4 всередині трубки впаяно електроди 3, приєднані до контактних штирів 6 цоколя 5. З трубки викачано повітря і введено невелику кількість чистого аргону й дозовану крапельку ртуті.

Для можливості попереднього підігрівання електродів і полегшення початку розряду електроди виконано у вигляді подвійної чи потрійної спіралі з вольфрамового дроту, покритого шаром оксидів лужноземельних металів (барію, стронцію, кальцію). Лужноземельні метали сприяють інтенсивнішому випромінюванню електронів.

При вмиканні лампи в електромережу ртуть випаровується і в її парах створюється інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, під дією якого люмінофор створює світло. Залежно від кольору світлового потоку розрізняють лампи денного світла (ЛД), білого світла (ЛБ), холодно-білого (ЛХБ), тепло-білого світла (ЛТБ) тощо.

Люмінесцентні лампи випускаються потужністю 8; 13; 15; 20; 30; 40; 65; 80 Вт. Строк служби люмінесцентних ламп становить 5000 год.

Наведемо особливості люмінесцентних ламп.

Можливість вмикання в мережу тільки з ПРА, тому що напруга на лампі повинна бути приблизно вдвічі нижча від напруги мережі.

Робота в обмеженому діапазоні температур (від 5 до 40°С; при зниженні напруги на 20% лампа не засвічується).

Основним недоліком люмінесцентних ламп є періодичні пульсації їх світлового потоку з частотою, що дорівнює подвійній частоті електричного струму. Через зорову інерцію око людини не спроможне помітити ці миготіння світла. Якщо частота обертання деталі збігається з частотою світла, то деталь може здатися нерухомою або такою, що повільно обертається в протилежний бік через стробоскопічний ефект. Це може призвести до травматизму на виробництві. При вмиканні люмінесцентних ламп у різні фази струму пульсації світлового потоку виникають у різний час, а стробоскопічного ефекту не буде.

Останнім часом виробництво переходить на випуск енергоекономічних люмінесцентних ламп зі зниженою потужністю (18 замість 20 Вт, 36 замість 40 Вт, 58 замість 60 Вт), зі зменшеним діаметром колби лампи (25 замість 40 мм), із підвищеною світловою віддачею.

Галогенна лампа (рис. 14) складається з кварцової колби б, заповненої інертним газом з додаванням галогенів або їх сполук, які забезпечують сповільнене випаровування нитки розжарення 4, встановленої на тримачах 5 і з'єднаної через ввід 3 з виводом 1 за допомогою фольги 2. Пари галогенів (йоду) розчиняють вольфрам, який випаровується з нитки, і сприяють поверненню його на нитку. Цей процес потребує високої температури стінки колби, тому її виготовляють з кварцу. Галогенні лампи мають переваги перед лампами розжарювання за строком служби, світловою віддачею, а також меншими розмірами. Галогенні лампи випускаються потужністю від 500 до 20000 Вт.

Рис. 14. Галогенна лампа

Лугова ртутна люмінесцентна лампа є одним із високоінтенсивних джерел світла, яке використовується в основному для зовнішнього освітлення й освітлення високих промислових приміщень при відсутності особливих вимог до барвистості світла. Перевагами цих ламп є висока світлова віддача, можливість роботи в широкому діапазоні температур, високий строк служби.

Основним елементом конструкції лампи ДРЛ (рис. 15) є кварцовий паяльник 5 у вигляді трубки з термостійкого скла, заповненої аргоном з додаванням дозованої краплі ртуті при тиску близько 1 МПа. У трубку впаяно два основних 3 та два допоміжних 1 електроди. Допоміжні електроди розміщено на відстані 2 мм від основних і приєднано до протилежних основних електродів через резистор 4. Кварцовий паяльник розміщено в колбі з тугоплавкого скла, внутрішні стінки якої покрито тонким шаром люмінофору. Після відкачування повітря з колби її заповнюють аргоном. Колба служить для захисту деталей паяльника від окислення та механічних пошкоджень, запобігає виходу ультрафіолетового випромінювання назовні й забезпечує необхідний температурний режим паяльника та шару люмінофору.

Рис 15. Лампа ДРЛ

При вмиканні лампи в мережу в першу мить напруга буде прикладена до основних електродів, а також до основних і найближчих до них допоміжних електродів. Між основними та допоміжними електродами виникає струм розряду, який обмежується резисторами 4; газ нагрівається, ртуть починає випаровуватися, зменшуючи при цьому опір проміжку між основними електродами. При зменшенні опору проміжку до певного значення між основними електродами виникає дуговий електричний розряд, який створює інтенсивне ультрафіолетове випромінювання в синьо-зеленій частині спектра. Атоми люмінофору збуджуються ультрафіолетовим випромінюванням і люмінофор випромінює світловий потік оранжево-червоного кольору. Додавання спектрів випромінювання паяльника та люмінофору утворює видиме оком людини біле світло із зеленим відтінком. Додавання червоного випромінювання поліпшує барвистість світла, створюваного лампами ДРЛ, порівняно зі звичайними ртутними лампами. Тривалість пускового періоду ДРЛ становить 3-10 хв.

Металогалогенні лампи є найбільш сучасними джерелами світла. Вони мають значну перевагу перед лампами ДРЛ за світловою віддачею та кольоропередавальними властивостями. Це досягається введенням у розрядну колбу, крім ртуті й аргону, металогалогенних добавок (йодидів натрію, скандію, талію, індію). Частина ламп виготовляється з йодидами диспрозію, які мають суцільний спектр у видимій області. Тому металогалогенні лампи називають дуговими ртутними з йодидними добавками -- ДРЙ (рис. 16).

Лампи ДРЙ конструктивно схожі з лампами ДРЛ, але в них зовнішня колба не покрита люмінофором, кварцовий паяльник значно коротший і має на кінцях тепловідбивне покриття, а всередину колби запальника вводяться разом зі ртуттю та аргоном йодидні добавки у робочому режимі всередині кварцової розрядної трубки виникає розряд у парах металів і їх йодидів. Світловий потік цих ламп при горизонтальному положенні на 15-18% нижчий, ніж при вертикальному.

Рис. 16. Лампи ДРЙ повільного (а) та швидкого (б) засвічування:

1 - екран; 2 - електроди; 3 - траверси; 4 - розрядна трубка; 5 - колба

Найбільш економічними сучасними джерелами світла є натрієві лампи. Натрієві лампи бувають низького (НЛНТ) і високого тиску (НЛВТ). В натрієвих лампах низького тиску світлова віддача може досягти сотень люменів на ватт. Однак ці лампи незадовільні за кольоропередачею, бо їх жовте випромінювання монохроматичне. їх встановлюють переважно в тунелях, на товарних станціях, автострадах та ін.