Монтаж освітлювального і силового електроустаткування

У натрієвих лампах високого тиску використовується розряд в парах натрію, ртуті та в ксеноні.

Лампа дугова натрієва трубчаста (ДНаТ) (рис. 17) складається зі скляної циліндричної колби 7, на тримачах 4, 5 розміщується трубка 6 із світлопроникної кераміки, полікристалічного оксиду алюмінію, інертного до парів натрію. Вакуум у колбі запобігає окисленню ніобієвих вводів і забезпечує необхідний тепловий режим розрядної трубки. Для поглинання газів, які виділяються з деталей при роботі лампи, на колбу біля ніжки 2 поблизу цоколя 1 напилюють барк ні гетерні кільця 3.

Рис. 17. Лампа ДНаТ

Лампа типу ДНаТ, як і лампа ДРЛ, засвічується від імпульсного запалювального пристрою і входить в робочий режим через 5 хв. Лампи типу ДНаТ використовують для освітлення вулиць, майданів і великих відкритих площ.

Потужні ксенонові трубчасті лампи типу ДКсТ засвічуються за допомогою пускового пристрою, який виробляє високовольтний (до 30 кВ) високочастотний імпульс напруги, під дією якого в лампі виникає розряд у ксеноні. Лампи типу ДКсТ використовують тоді, коли треба правильно передавати кольори об'єктів, а також для освітлення великих за площею територій: кар'єрів, сортувальних станцій. Порівняльні характеристики деяких ламп типу ДРЛ, ДРЙ, ДНаТ, ДКсТ наведено в табл. 3.

Таблиця 3. Порівняльні характеристики ламп ДРЛ, ДРЙ, ДНаТ, ДКсТ

2.2 Розмітка місць установки світильників

Для освітлення кабінетів застосовують загальну рівномірну й локалізовану систему, використовуючи світильники з люмінесцентними лампами, убудованими в підвісну стелю або в сполученні з відбитим світлом, підвісними світильниками, із частковою локалізацією світла на окремі робочі місця (робочий стіл, стіл для нарад, настінна експозиція). Іноді використають багатолампові люстри.

Як приклад наведена система висвітлення кабінету квадратними стельовими світильниками (УСП-5-6X20) 1 у сполученні з освітленням відбитим світлом світильників 2 з люмінесцентними лампами (кожна по 40 Вт). Коефіцієнти відбиття світла становлять: від стелі - 0,7, стін - 0,5 і підлоги - 0,1 при висоті приміщення 3 м, його освітленості 500 лк і питомої потужності 41,6 Вт/м². При частковому включенні світильників необхідно зберігати певний світловий малюнок.

Рис. 18. Освітлення кабінетів

При освітленні приймалень необхідно враховувати інтер'єр самого приміщення, а також висвітлення й інтер'єр кабінету. Для цього використають світильники загального освітлення - стельові або в сполученні їх з настінними.

Висвітлення робочих кімнат виконується переважно світильниками з люмінесцентними лампами ЛСО04, ЛСО02, ТОД, Л2010М, ЛПО01, ЛПО02. ЛП021, ЛПО30 з розсіювачами УСП, ЛВО01, ЛВО03, ЛВО05 ЛВО31. Найпоширеніші способи розташування світильників загального освітлення в робочих кімнатах з коефіцієнтом відбиття світла стелі - 0,7, стін - 0,5 і підлоги - 0,1 при висоті приміщення 3 м, де передбачена освітленість 400 лк при питомій потужності 32,8 Вт/м² (І), 300 лк при питомій потужності 25,4 Вт/м² (ІІ), 500 лк при питомій потужності 31,0 Вт/м² (ІІІ, V), 300 лк при питомій потужності 22,9 Вт/м² (ІV, VІ). Відношення відстані між рядами світильників до висоти їхньої установки над освітлюваною поверхнею становить 0,8-1,2 (для світильників із ґратами, що екранують) і 1,2-1,4 (для інших світильників). Відстань від крайніх рядів світильників до стін не повинне перевищувати 0,25-0,3 відстані між сусідніми рядами.

Рис. 19. Освітлення робочих кімнат

Освітлення залів виконується в основному світильниками загального освітлення з люмінесцентними лампами з локалізацією освітлення на стіл. Розміщення світильників залежить від планування приміщення, наявності підвісних стель, розташування різного встаткування залу й вимог до оформлення інтер'єра.

Рис. 20. Освітлення залів

Для холів і коридорів служать світильники з люмінесцентними лампами, розташованими на стелі. Норми висвітлення залежать від ширини коридору і його висоти. Світильники з лампами 2х40, 1х40, 2х20, 4х20 Вт установлюють довгою стороною як уздовж, так і поперек коридору, причому останні створюють враження зменшення його довжини. Крім того, світильники можна монтувати на одній стороні коридору або асиметрично на стелі біля стіни.

Рис. 21. Освітлення холу й коридору

2.3 Монтаж світильників, установка

Монтаж світильників, електроустановочних виробів, щитків освітлення проводять після виконання всіх оздоблювальних і малярних робіт. Монтажні вузли та блоки, щитки, світильники, скомплектовані за монтажними секціями, приміщеннями та ділянками привозять у контейнерах. Усі елементи освітлювальних установок, доставлені на об'єкт, повинні відповідати проекту і перевірятися в майстерні електрозаготовок (МЕЗ). Світильники мають бути заряджені проводами, укомплектовані патронами, лампами-відбивачами, скляними ковпаками, пускорегулювальними апаратами (ПРА), з'єднувальними затискачами.

На заряджених світильниках відмічають фазні, нульові та холості жили проводів, після чого підвішують світильники до арматурних гаків або кронштейнів. Якщо світильник не заряджений, його заряджають. При зарядці світильника кінці фазних або холостих жил проводів повинні бути приєднані до центрального контакта патрона, а кінці нульових проводів до їх гвинтових гільз. Проводи освітлювальної мережі з проводами заряджених світильників з'єднують на затискачах останніх, а за їх відсутності -- у найближчих розгалужувальних коробках. З'єднання проводів групової мережі з проводами світильника в трубці забороняється. Відкриті електропроводки, електроустановочні вироби, щитки та світильники розташовують з урахуванням інтер'єру приміщень.

Для кріплення світильників використовують кронштейни, трубчасті підвіси, стояки. Світильник до кронштейна кріпиться нагвинчуванням на його нарізну частину з трубною циліндричною нарізкою або підвішуванням за гак. Для підвішування світильників з люмінесцентними лампами використовують короби типу КЛ. Їх виготовляють секціями (довжиною 2 м), які можна з'єднувати в неперервну лінію будь-якої довжини. Короби зі світильниками прикріплюють безпосередньо до стелі, колон, стін, а також підвішують на тросах. Для підвішування світильників до перекриттів із залізобетонних плит при електропроводках до 250 В використовують гаки та шпильки. Для декоративного оформлення отворів у плитах перекриттів разом з гаками використовують стельові розетки. В них розміщено затискачі для з'єднання проводів світильників з проводами ліній.

Монтаж світильників зводиться до їх закріплення і приєднання до проводів освітлювальної мережі. Висота підвішування світильника залежить від його типу й потужності. Світильники підвішують до стель, ферм, тросів на штангах, кріплять до труб електропроводок і освітлювальних шинопроводів. На стінах, колонах, містках і площадках для обслуговування світильники встановлюють на кронштейнах.

Підвішування світильників при виконанні тросової проводки викопують за допомогою гака з відгалужувальною коробкою або гака, який закріплюють на перфорованій пластині. Перфоровані пластини необхідної довжини встановлюють на тросі. Світильники з люмінесцентними лампами з'єднують у неперервні лінії або лінії з невеликими розривами між світильниками. Монтаж відбувається за допомогою штанг, трубних підвісок з кутників, типових гнутих перфорованих профілів. Поодинокі світильники на стінах і колонах встановлюють за допомогою кронштейнів.

Монтаж світильників з люмінесцентними лампами виконують в такій послідовності: встановлюють комплектні кріплення на будівельних елементах будівель; складають комплектні ділянки лінії на позначці підлог; встановлюють у секції комплектних коробів світильники з лампами і перевіряють зібрані ділянки на світловий ефект, піднімають зібрані ділянки лінії на проектну позначку і закріплюють їх між собою в одну освітлювальну лінію. Металеві неструмопровідні частини освітлювальних електропроводок (освітлювальна арматура, щитки, апарати, конструкції для кріплення електропроводок, стальні труби, оболонки кабелів) заземлюють.

У мережах із заземленою нейтраллю для заземлення використовують нульові проводи мережі. У вибухонебезпечних приміщеннях прокладають спеціальні заземлювальні провідники. Заземлення корпуса світильників виконують з'єднанням його з нульовим проводом безпосередньо в світильнику або за допомогою гнучкої перемички між заземлювальним контактом світильника. Світильники для люмінесцентних ламп мають складнішу конструкцію, велику масу і пускорегулювальний апарат ПРА. Корпуси світильників мають блоки для вводу проводів і підвіски різної конструкції. Сучасні світильники мають штепсельні з'єднання або затискачі для переходу до стаціонарної електромережі.

Світильники у вигляді плафонів, бра, настінних і стельових патронів встановлюють на дерев'яних розетках товщиною 10-12 мм, міцно закріплених на стіні або стелі. Приклади підвішування у різних приміщеннях і за різними способами прокладання проводів і кабелів зображено на рис. 22.

Рис. 22. Підвішування світильників:

а -- при схованому прокладанні проводів; б -- при відкритому прокладанні проводів у трубах; в -- при тросовому прокладанні проводів; г -- при проводці кабелем АВРГ

Монтаж зовнішнього освітлення зводиться до встановлення та закріплення на опорах або тросах прожекторів або світильників.

Вінцеві світильники насаджують на трубчасті опори і закріплюють болтами. Ввід проводів у світильники ретельно герметизується. Відгалуження від електричної мережі зовнішнього освітлення до світильників робиться в цоколях опор. Для приєднання світильників до електричної мережі використовують проводи марки АПВ перерізом 2,5 мм², які прокладають всередині опор.

З метою електробезпеки світильники повинні бути заземлені. Зовнішнє освітлення повинно керуватися незалежно від внутрішнього. Прожектори служать для освітлення великих площ і можуть комплектуватися лампами розжарювання (наприклад, ПЗС, ПЗМ, ПСМ), дуговими ртутними лампами ДРЛ, галогенними лампами типу ПКЙ, металогалогенними лампами, лампами ДНаТ -- типу ПЗН тощо. Прожектори розміщують на дахах будівель, щоглах, вишках. Вони можуть встановлюватися у кілька рядів по вертикалі. При встановленні прожекторів з лампами розжарювання їх необхідно відфокусувати. Фокусування виконують наведенням променя з відстані 25-30 м, наприклад, на побілену стіну, розміром 2x2 м. Після встановлення прожекторів на щоглі за допомогою лімба-транспортера встановлюють кут їх нахилу та повороту згідно з проектом. Найменша висота щогли визначається за умовою:

З цього випливає, що найменші висоти ПЗС-35, 500 Вт; 220 В -- 17 м, ПЗС-35, 500 Вт; 127 В -- 20 м; для ПЗС-45, 1000 Вт; 220 В -- 22 м; для ПСЗ-45, 1000 Вт; 127 В -- 30 м.

Висоту встановлення прожекторів для освітлення стадіонів визначають з такого розрахунку, щоб перпендикуляр, опущений з площадки щогли на поздовжню вісь поля, утворював з горизонтальною площиною кут не менше 27°.

Монтаж світильників зручно проводити користуючись технологічною каргою, що наведена в табл. 4.

Таблиця 4. Технологічна карта

2.4 Приєднання світильників до мережі. Перевірка

Освітлювальні електроустановки сучасних промислових, житлових і громадських споруд живляться від одних шин низької напруги трансформаторної підстанції (ТП). Освітлювальне навантаження живиться від окремого трансформатора тільки в тому випадку, коли силове навантаження (двигуни) створює великі коливання напруг. Від шин низької напруги ТП починається розподільна мережа напругою 0,38 кВ для приєднання електроприймачів.

Від шин (ТП) відходять кабельні лінії, приєднані через автоматичний вимикач (або рубильник) до головного щита. Головні щити для живлення силового і освітлювального навантаження різні. Для живлення силового щита, оскільки силове навантаження звичайно симетричне, використовують трижильний кабель (три проводи). Для живлення головного щита освітлювального навантаження використовують чотирижильний кабель (три лінійні і один нейтральний провод), тому що освітлювальне навантаження переважно несиметричне.

Групові лінії освітлювальної установки бувають дво-, три- та чотири-провідні. При двопровідній груповій лінії освітлювальні прилади приєднують на фазну напругу, тобто до лінійного і нейтрального проводів. При чотирипровідній груповій лінії освітлювальні прилади приєднують почергово по довжині лінії на різну фазну напругу. До освітлювальних електроустановок висуваються такі вимоги:

надійність і безперебійна робота;

забезпечення необхідного рівня освітлення приміщень і робочих місць;

зручність і безпека обслуговування та ремонту приладів, світильників і апаратів. Виконання цих вимог багато в чому залежить від прийнятої схеми живлення освітлювальної установки. За наявності однієї трансформаторної підстанції (ТП) живлення різних навантажень (робочого й аварійного освітлення, а також силового) рекомендується проводити окремими лініями від шин низької напруги (рис. 23, а). У цьому випадку вимкнення всього освітлення можливе тільки при виході з ладу трансформатора. Якщо трансформаторна підстанція складається з двох трансформаторів або наявні дві однотрансформаторні підстанції, робоче й аварійне освітлення здійснюється від різних трансформаторів або підстанцій (рис. 23, б).

Рис. 23. Схема живлення освітлювальної установки:

а -- від однотрансформаторної ТП; б -- від двох однотрансформаторних ТП; 1 -- трансформаторна підстанція; 2 -- силове навантаження; 3, 4 -- щитки робочого аварійного освітлення

Така схема живлення більш надійна. На цих схемах групові щитки робочого і аварійного освітлення приєднані безпосередньо до ліній живлення, які відходять від трансформаторних підстанцій. В окремих випадках можна встановити допоміжні проміжні магістральні щитки (рис. 24).

Рис. 24. Схема розподілу електроенергії:

1 -- трансформаторна підстанція; 2 -- лінія живлення; З -- магістральний щиток; 4 і 5 -- групові щитки робочого і аварійного освітлення; б -- лінія групової мережі освітлення

За наявності на підстанції розподільного щита живлення освітлювальних електроприймачів проводять самостійними лініями через комутаційні та захисні апарати, встановлені на щиті підстанції.

Кожна відхідна від підстанції лінія живить один або декілька групових щитків освітлення. Коли щитки мають невелику потужність і розміщені на великій відстані від підстанції, то групові щитки живляться від розподільного через магістральні щити (рис. 25).

Якщо ж освітлювальна електроустановка складається з невеликої кількості ламп робочого освітлення, то використовують схему живлення по одній магістралі (рис. 26, а). Магістраль робочого освітлення приєднується безпосередньо до ящика 3 із комутаційними і захисними апаратами. Комутаційними апаратами є рубильники, пакетні вимикачі або автоматичні вимикачі. При необхідності живлення освітлення потужної освітлювальної електроустановки по кількох магістралях застосовують схему (рас. 6,4, б) в якій живлення від ящика 3 підводиться до магістрального щитка, а від нього відходить кілька магістральних ліній.

Рис. 25. Схеми ВРП:

а -- живлення світильників від ввідного щита 1; б -- від групового щита 2; в -- через магістральний щит 3

У великих цехах промислових підприємств живлення електроприймачів здійснюється, як правило, від кількох трансформаторних підстанцій. Наявність двох трансформаторів дає змогу встановити (рис. 26, в) між двома магістралями, що йдуть від різних трансформаторів секційний вимикач, який забезпечує безперебійне живлення освітлювальних і силових навантажень на випадок виходу з ладу одного з трансформаторів. За такої схеми взаєморезервується живлення робочого освітлення та стає більш гнучкою робота аварійного освітлення.

Рис. 26. Схеми живлення за магістральною системою:

а -- магістрального розподільного щитка: б -- з магістральним розподільним щитком: в -- від двох трансформаторів; 1 -- трансформатор; 2 -- головний автомат; 3 -- ящик з комутуючим і захисним апаратами; 4 -- груповий щиток робочого освітлення; 5 -- магістральна лінія робочого освітлення; 6 -- головна магістраль; 7 -- силовий розподільний пункт; 8 -- магістральний щиток; 9 -- груповий щиток аварійного освітлення; 10 -- секційний розмикач

Описані схеми живлення освітлювальних електроустановок дуже поширені на промислових підприємствах завдяки простоті схем, високій надійності їх роботи, мінімальній кількості комутаційних і захисних апаратів.

Найбільш поширена схема живлення мережі освітлення великого цеху промислового підприємства зображена на рис. 27.

Рис. 27. Схема живлення мережі освітлення цеху промислового підприємства

На рис. 28 показана схема живлення житлового будинку. Електрична енергія від ТП 1 по кабельній лінії 3 надходить у ВРП 5. Звідти чотири-провідною магістраллю 4 вона подається до поверхових щитків 2, далі -- для освітлення сходових площадок 6 і електропостачання ліфтів 7.

Рис. 28. Спрощена схема електропостачання житлового будинку

Залежно від категорії електропостачання житлового будинку, його поверховості та наявності силового електроустаткування використовують схему ВПР з однією, двома чи більше лініями живлення.

Розділ ІІІ. Техніка безпеки при виконанні електромонтажних робіт

Небезпечними чинниками при монтажі електричних машин є можливі удари людей при переміщенні і установці машин на підмурівки і основи, при розбиранні і збиранні машини, при використанні слюсарно-монтажного і електрифікованого інструмента, а також під час пробного пуску машини.

Рис. 29. Пересувний козловий кран з ручною лебідкою

Рис. 30. Пристосування для викатки та заводки роторів масою до 5 т:

а - загальний вигляд; б - схема; 1 - каретка з підшипниками кочення; 2 - направляючі швелери; 3 - натяжно-підіймальний болт; 4 - підпірна стійка; 5 - статор машини; 6 - підіймальна стальна стрічка; 7 - накладка, що з'єднує швелери; 8 - болт кріплення швелера до стійки статора

Переміщення, розбирання і збирання невеликих машин проводяться із застосуванням засобів малої механізації, наприклад пересувного козлового крана з ручною лебідкою (рис. 29); для переміщення великих машин застосовують ручні та електричні талі, лебідки і домкрати. На рис. 30 показано пристосування для викатки і заводки роторів (якорів) масою до 5 т.

Рис. 31. Настановні скоби:

а - стяжна; 1 - втулка; 2 - нажимний гвинт; 3, 4 - гайки з вушками; 5 - захоплення; б - `агаду вал; 1 - коромисло; 2 - нажимний гвинт; 3 - захвати; 4 - стійкі болти

Для посадки або демонтажу підшипників кочення, шківів, муфт, шестерень потрібно користуватися настановними скобами (рис. 31), які значно полегшують працю монтажника. Недопустимо збивати з вала електричної машини вказані деталі ударами молотка або кувалди, оскільки це небезпечно через можливість поранення осколками металу і може привести до пошкодження машини.

Кінці валів машин, муфти, ремінні і `агаду вальн передачі, шестерні повинні бути до початку випробування захищені кожухами або огороджені бар'єрами.

Панелі станцій управління, щитів і пультів, пускорегулюючі апарати, збирання резисторів повинні мати написи, вказуючи, до якого двигуна або механізму вони відносяться. Сигнальні лампи, прилади і апарати повинні мати написи, вказуючи характер сигналу («Включено», «Відключено» та інші).

Досвід експлуатації електроустановок показує, що для безпечної роботи поряд із засобами захисту необхідно так організувати експлуатацію, щоб була усунена можливість помилок з боку обслуговуючого персоналу.

При підготовці робочого місця з частковим або повним зняттям напруги технічні заходи проводять у такому порядку:

1. Вимикають необхідні струмопровідні частини та проводять заходи, які виключають помилкову подачу напруги до місця проведення робіт.

2. На вимкнутих комутаційних апаратах вивішують заборонні плакати: «Не вмикати -- працюють люди!», «Не вмикати -- робота на лінії!» та `аг. В разі необхідності встановлюють огорожі навколо струмопровідних частин.

3. До заземлюючого пристрою приєднують затискач переносного заземлення.

4. Перевіряють, чи немає напруги на вимкнутій частині установки. Якщо її немає, то заземлюють цю частину до контура заземлення.

5. Робоче місце огороджують переносними огорожами і вивішують попереджувальні і `агаду вальні плакати: «Стій -- висока напруга!», «Працювати тут!».

При підготовці робочого місця і в період роботи необхідно проводити такі організаційні заходи: 1) оформлення роботи нарядом або розпорядженням; 2) допуск до роботи; 3) нагляд під час роботи; 4) отримання певного порядку записів у журналі перерв у роботі, переходів на інше місце роботи, закінчення роботи. Проводячи електромонтажні роботи, електрик повинен дотримуватися вимог техніки безпеки.

Опір ізоляції вимірюють мегомметром, дотримуючись таких основних правил техніки безпеки:

Вимірювання можна проводити тільки тоді, коли вимкнені всі лінії, по яких подається напруга.

Необхідно переконатися у відсутності людей, що працюють на тій частині електроустановки, до якої має бути під'єднаний манометр.

Перед випробуванням кабелів напругою понад 1000 В їх слід розрядити.

Проводи, які приєднуються до мегомметра, повинні мати хорошу ізоляцію на відповідну напругу. Вимірювання переносними приладами і струмовимірювальними кліщами, згідно з вимогами ПТБ, повинні виконуватися двома особами. В період експлуатації ці вимірювання проводяться оперативним персоналом і роблять записи в журналі.

Вимірювання переносними приладами необхідно проводити в діелектричних рукавицях і калошах, або зі стояків на діелектричному килимку. На кабелях напругою понад 1000 В жили повинні бути рознесені одна від одної на відстань, не меншу ніж 250 мм. При вимірюванні кліщі тримають так, щоб прилад не торкався проводів вимірювальних трансформаторів. Приєднання і від'єднання приладів необхідно виконувати при знятій напрузі.

Заміну плавких вставок запобіжників слід проводити при знятій напрузі. На групових щитах, де не можна зняти напругу, допускається заміна запобіжника під напругою, але при обов'язковому вимиканні навантаження. У цьому випадку треба обов'язково користуватися окулярами і діелектричними рукавицями або ізолюючими кліщами. Заміну плавких вставок з підлоги здійснює один електрик третього кваліфікаційного розряду, а якщо на висоті, -- то два електрики, один з яких має кваліфікацію не нижче третього розряду. Електроінструмент і переносні електричні прилади повинні строго відповідати вимогам ПТБ. Робоча напруга електроінструменту має бути не вище 220 В при роботі у приміщеннях без підвищеної безпеки і 36 В -- в приміщеннях з підвищеною небезпекою і поза приміщеннями. В особливо небезпечних приміщеннях при використанні електроінструменту на 36 В потрібно використовувати захисні засоби або електроінструмент на напругу 12 В. Оболонки кабелів і проводів необхідно вводити в електроінструмент і міцно їх закріплювати для запобігання зламів і стирань. Корпус електроінструменту на напругу понад 36 В необхідно заземлювати під'єднуючи його до спеціального затискача на контурі заземлення, позначеному «З» або «Земля».

Струмопровідні частини і заземлюючий контакт штепсельних з'єднань мають бути недоступні для доторкувань. Причому розетки і вилки, що використовуються на напругу 12 В і 36 В, повинні мати колір, який різко відрізняється від кольору штепсельних з'єднань напругою 127 і 220 В. Конструктивне виконання розеток має бути таким, щоб запобігти можливості помилкового вмикання на іншу напругу.

Електроінструмент і переносні електричні світильники приєднують багатожильним гнучким проводом з ізоляцією за напругою не менше ніж 500 В. Стан ізоляції значною мірою визначає ступінь безпеки експлуатації електроустановок. Під впливом тепла, динамічних зусиль, комутаційних і атмосферних перенапруг ізоляція старіє, стає непридатною. Періодичний контроль ізоляції (вимірювання її опору) проводять у встановлені правилами строки і у випадку виявлення дефектів. Опір ізоляції частин електрообладнання, що не перебуває під напругою, вимірюють мегомметром. Опір ізоляції має бути не нижче 0,6 Мом, в установках до 1000 В; 1 Мом, -- для електроінструменту з ізольованими ручками.

Основними способами захисту від статичної електрики є заземлення металевих частин обладнання, які можуть електризуватися, застосовування струмопровідних покриттів, підлог, взуття. Це забезпечує витікання генерованого заряду на заземлені частини. Використовують також зволоження навколишньої атмосфери, нейтралізатори, браслети.

Під час монтування освітлювальних електроустановок слід дотримуватися наступних правил.

1. Ремонтні роботи в діючих електромережах виконують, як правило, дві особи.

2. При виконанні ремонтних робіт під напругою, роботу слід виконувати в діелектричних рукавицях, стоячи на гумовому килимку.

3. На ручках комутаційних апаратів слід вивішувати попереджувальні плакати «Не вмикати, працюють люди!».

4. Всі фази на вимкнутій частині ремонтної ділянки потрібно заземлювати і закорочувати.

5. Отвори, гнізда, борозни можна пробивати тільки в захисних окулярах і рукавицях.

6. Пробивати отвори і гнізда вручну дозволяється зубилами довжиною не менше 150 мм.

7. Пробивати проходи і натягувати проводи поліспастом можна тільки з нерухомих риштувань та пересувних вишок. З підставних драбин ці роботи виконувати заборонено.

8. Працювати на риштуваннях з додаткових підставок (ящиків, бочок і т. д.) не дозволяється. Залазити на риштування можна тільки по спеціально призначених для цього драбинах.

9. Не можна працювати під закріпленим поліспастом, яким натягнуто проводи.

10. Не можна працювати поблизу рухомих механізмів, останні необхідно надійно відгородити.

11. Заборонено торкатися тимчасових проводок, необхідно стежити за тим, щоб вони не мали оголених проводів.

12. Під час виконання електромонтажних робіт слід використовувати ручні переносні лампи на напругу до 36 В, а в особливо вологих місцях -- на напругу 12 В.

13. Торкатися до елементів електромережі, що перевіряються, небезпечно!

Список використаної літератури

електродвигун асинхронний світильник монтаж

1. Анастасиев П.И., Бранзбург Е.З., Коляда А.В. Проектирование кабельных сетей и проводок. М., 1980.

2. Архипцев Ю.Ф. Асинхронне электродвигатели. М.: „Энергия”, 1975 г.

3. Асинхронные двигатели общего назначения \ Бойко Е.П., Гаинцев Ю.В., Королёв Ю.М. и др.; под ред. В.М. Петрова и А.Э. Кравченка. -М.: Энергия,1980.

4. Атабеков В.Б. Ремонт электрооборудования промышленных предприятий: Учеб. для сред. ПТУ -- 5-е изд., испр. М.: Высш. шк., 1985.

5. Афанасьева Е.И., Соболев В.М. Источники света и пускорегулирующая аппаратура.-- М.: Энергоатомиздат, 1986.

6. Белоцерковец В.В., Чусов Н.П., Боязный Я.М. Механизация электромонтажных работ. М., 1977.

7. Бокман Г.А., Пузевский И.С. Конструкция и технология производства электрических машин. -- М.: Высшая школа, 1977.

8. Бондаренко В.П., Плетник М.И. Справочник электромонтажника. Издание второе, переработанное. Киев, «Будівельник», № 71.

9. Вернер В.В., Вартанов Г.Л. Электромонтер-ремонтник. -- М.: Высшая школа, 1982.

10. Воронина А.А., Шибенко Н.Ф. Безопасность труда в электроустановках: Учеб. пособ. для сред. ПТУ. -- 4-е изд., перераб. и доп.-- М.: Высш. шк., 1984.

11. Живов М.С. Подготовка трасс электропроводок и кабельных линий. М., 1977.

12. Зевин М.Б., Соколов В.Г. Справочное пособие молодого рабочего по надежности электроустановок: Для сред. ПТУ. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: Высш. шк., 1987.

13. Ктиторов А.Ф. Производственное обучение электромонтажников по освещению, осветительным и силовым сетям и электрооборудованию.-- М.: Высшая школа, 1984.

14. Кузнецов А.И., Техника безопасности в электрических установках, Госэнергоиздат, 1952.

15. Монтаж, технічне обслуговування і ремонт промислового та побутового електрообладнання. Настільна книга електромонтера. (Упорядник Є.М. Костенко) - К.:Основа,2001.

16. Найфельд М.Р., Заземление передвижных установок и механизмов, «Энергетик», 1955, № 11.

17. Никельберг В.Д., Кожухаров В.Н. Монтаж освещения промышленных и жилых зданий.-- М.: Энергоатомиздат, 1988.

18. Никулин Н.В. Справочник молодого электрика по электротехническим материалам и изделиям. -- М.: Высшая школа, 1982.

19. Перельмутер Н.М. Электромонтер-обмотчик и изолировщик по ремонту электрических машин. -- М.: Высшая школа, 1980.

20. Правила устройства электроустановок (ПУЭ).-- М.: Энергоатомиздат, 1986.

21. Принц М.В., Цимбалістий В.М. Освітлювальне і силове електроустаткування. Монтаж і обслуговування. -- Львів: Оріяна-Нова, 2005.

22. Смирнов. В.Н. и др. Монтаж электрических установок \ В.Н. Смирнов, Б.А. Соколов, Н.Б. Соколова. 2 -е издание, переработал и доп. - М.: Энергоиздат, 1982.

23. Строительные нормы и правила СНиП III-33-76. Электротехнические устройства. Правила производства и приемки работ. М., 1977.

24. Трифонов .А.Н. Монтаж силового электрооборудывания. М.: 1975 г.

25. Труновский Л.В. Монтаж силових сетей и электрооборудывания. М.: 1974 г.

Размещено на Allbest