До питання про стан української кантіани: переклади двох "Критик" versus альтернативні інтерпретації їх фраґментів

Б. «стверджували. що дійсними є тільки предмети чуттів. а решта все є уявлення» [Кант 2000: 481] («... behaupteten. in den Gegenstanden der Sinne sei allein Wirklichkeit. alles ubrige sei Einbildung» B 881).

7) А. «відчуття дають тільки видимість. а істинне пізнаємо в розумі» [Мінаков 2007: 10]: та сама помилка плюс розум (Vernunft) замість розсуд(к)у (Verstand). і ще - пропуск.

Б. «у чуттях немає нічого. крім видимості. [і] лише розсудок пізнає Істинне» [Кант 2000: 481] («in den Sinnen ist nichts als Schein. nur der Verstand erkennt das Wahre» B 881f.).

8) А. «Ми передусім ізолюємо чуттєвість. відкидаємо усе. шо розсудок мислить через свої поняття. щоб не залишилося нічого. окрім емпіричного споглядання. Потім ми відділимо від цього споглядання і все те, що належить власне сприйняттю, так, аби залишилося саме чисте споглядання і сама лише форма явищ - єдине, шо може дати нам чуттєвість апріорі» [Мінаков 2007: 60]: пропуск незайвого слова dabei, натомість далі - свавільно додане слово, і ще помилка - відчуття сплутано зі сприйняттям (Wahrnehmung).

Б. «... ми насамперед ізолюємо чуттєвість, відокремивши все, що за допомогою своїх понять мислить при тому розсудок, так, щоб не лишилося нічого, крім емпіричного споглядання. Потім ми відділимо ще від нього все, що належить до відчуття, аби не зосталося нічого, окрім чистого споглядання та чистої форми явищ, єдине, що чуттєвість може достарчити а priori» [Кант 2000: 57]. Щодо правомірності передання прикметника - див. зокрема В 34, 35.

(«...der Verstand durch seine Begriffe dabei denkt, damit nichts als empirische Anschauung ubrig bleibe. Zweitens werden wir von dieser noch alles, was zur Empfindung gehort, abtrennen, damit nichts als reine Anschauung und die blofie Form der Erscheinungen ubrig bleibe, welches das einzige ist, das die Sinnlichkeit a priori liefern kann» В36).

9) А. «єдність, через яку все дане у спогляданні поєднано у понятті. про об'єкт» [Мінаков 2007: 62]: пропуск, що відчутно затемнює зміст, плюс помилка, наявна й у Б.

Б. «єдність, через яку все дане в спогляданні Різноманітне об'єднується в понятті об'єкта» [Кант 2000: 109]: має бути в (певне) поняття. («Einheit... durch welche alles in einer Anschauung gegebene Mannigfaltige in einen Begriff vom Objekt vereinigt wird» B139).

10) А. «Тож синтетична єдність пізнання є об'єктивною умовою будь-якого пізнання [...]» [Мінаков 2007: 62]: черговий недогляд із поважними наслідками.

Б. «Синтетична єдність свідомості є, отже, об'єктивною умовою всякого пізнання» [Кант 2000: 108] («Die synthetische Einheit des Bewufitseins ist also eine objektive Bedingung aller Erkenntnis» В138).

11) А. «здатність апріорі зв'язувати і підводити багатоманітність даних уявлень під єдність аперцепції» [Мінаков 2007: 62].

Б. (з помилкою) - див. 2. (4).

12) А. «судження є аналітичним, якщо його предикат належить предмету судження, і синтетичним, якщо предикат «є поза межами предмета, але перебуває у зв'язку з ним»» [Мінаков 2015: 69]. Можна, мабуть, і так переказувати Канта (тільки неприйнятним є термін предмет замість суб'єкт, як подекуди для англ. subject) - але не цитувати.

Б. «Або предикат В належить до суб'єкта А як щось таке, що міститься (приховано) в цьому понятті А, або ж В знаходиться цілком поза поняттям А, хоча й стоїть у зв'язку з ним» [Кант 2000: 43] («Entweder das Pradikat В gehort zum Subjekt А als etwas, was in diesem Begriffe A (versteckterweise) enthalten ist; oder В liegt ganz aufcer dem Begriff A, ob es zwar mit demselben in Verknupfung steht» B10).

Очевидним є, що адекватніше відтворює ориґінал видання 2000, тож краще було б пану Мінакову не гордувати ним. (Не торкаюся наявних у монографії 2001 цитат із другої «Критики», українського перекладу якої тоді не було).

2. Іван Іващенко - окрім іншого, автор лекцій про Кантове вчення. Дає нам найбагатший релевантний матеріал для демонстрування (тут ще й не цілком вичерпаний). До речі, я вже розглядав досить детально один переклад пана Іващенка 2010 р. [Бурковський 2021с] - на жаль, мусив оцінити його як вельми незадовільний. Є, отже, нагода простежити, як змінився відтоді рівень перекладача.

1) А. «Тому пояснення способу, як поняття a priori Автор заявляє: «Від правильного перекладу цього визначення залежить, на мою думку, розуміння завдання, яке Кант намагається розв'язати у трансцендентальній дедукції. В оригіналі ми стикаємося з певною двозначністю... «wie sich Begriffe a priori auf Gegenstande beziehen konnen» можна було б перекласти і так: «як поняття можуть a priori стосуватися до предметів». Тут прикметник «а priori» стосується «Begriffe», а не дієслівної конструкції «sich... beziehen konnen» [Іващенко 2013: 9]. Таке розуміння - хибне. Правильним є якраз другий варіант (дарма що ті поняття є апріорними). На це вказує вже найближчий контекст: «Але серед усіляких понять... є декотрі, призначені для чистого вживання a priori., і це їхнє повноваження всякчас потребує дедукції» [Кант 2000: 98] («Unter den mancherlei Begriffen aber... gibt es einige, die auch zum reinen Gebrauch a priori. bestimmt sind, und dieser ihre Befugnis bedarf jederzeit einer Deduktion» B 117) - оце й є те завдання; далі: і поняття простору й часу, і категорії «відносяться до предметів цілком a priori» [Кант 2000: 99] («... vollig a priori sich auf Gegenstande beziehen» В 118). можуть стосуватися до предметів, я називаю трансцендентальною дедукцією цухдонять» [Іващенко 2013: 9].

Б. «Тому я називаю пояснення того способу, в який поняття a priori можуть відноситися до предметів, йото трансцендентальною дедукцією» [Кант 2000: 98].

(«Ich nenne daher die Erklarung der Art, wie sich Begriffe a priori auf Gegenstande beziehen konnen, die transzendentale Deduktion decseJbe-Q.» В 117).

Варте уваги розходження між перекладами - інтерпретація займенника. Версія A відповідає Кантовому слововжитку, вірогідніша граматично, так переклали й інші, наприклад Лоський [Кант 2006: 187]. Натомість друга відповідає фактичному змісту речення разом із ширшим контекстом, як і характеру трансцендентальної дедукції загалом (на відміну від метафізичної, не є дедукцією (виведенням) самих понять), і відповідне слововживання в Канта теж можна знайти - наприклад (заголовок § 26): «Transszendentale Deduktion des allgemein moglichen Erfahrungsgebrauchs der reinen Verstandesbegriffe». Отож маємо дискусійний пункт.

2) А. «Але з попереднього зрозуміло, що перша умова, тобто та, що лише і дозволяє споглядати предмети, насправді закладає_х підвалини, об'єктів,, згідно з їхньою формою₄, у душі (im Gemut) a priori. Отже, з цією формальною умовою чуттєвості необхідно узгоджуються всі явища, тому що вони постають, (erscheinen) лише завдяки цій умові, тобто можуть емпірично споглядатися і даватися₆» [Іващенко 2013: 10]. Тут уже мушу констатувати постійно проявляний у ранішому перекладі пана Іващенка брак і мовної, і предметної компетенції. 1, 2, 3: сплутування liege/liegt `лежить' з lege/legt 'кладе, закладає', Grund із Grundlage, ірраціональне трактування zum Grunde, у сумі - поважне спотворення Кантових слів (приписування спогляданню непритаманної йому самодіяльності). 4: неосмислений вибір значення прийменника nach дає й геть безсенсовний відтинок тексту. 5, 6: цей перекладач, на відміну від інших, не розуміє, що erscheinen тут - інфінітив, а не 3-я особа множини (крім того, що постають - це нім. entstehen), творячи новий нонсенс¹: виходить, буцімто являтися («поставати») - це просто могти даватися й споглядатися, а не (обов'язково) бути даним і спогляданим.

Б. «Зі сказаного вище, одначе, ясно, що перша умова, та, що лише за неї предмети можуть споглядатися, насправді a priori перебуває в душевності Уже не потенційне, а реальне безглузде твердження щодо явищ - пор. І.3.(10). Щодо цього терміна - [Бурковський, та ін. 2018: 124]. як основа об'єктів з погляду їх форми. З цією формальною умовою чуттєвості, отже, необхідно узгоджуються всі явища, бо тільки через неї вони можуть являтися, себто бути емпірично даними й споглядуваними». [Кант 2000: 102]. Тут я зміг скористатися з виразного формулювання Інґардена: «...tkwi rzeczywiscie a priori w umysle jako podstawa przedmiotow co do ich formy» [Kant 1986: 193] (аналогічно в італійському перекладі: «... si trova a priori nell'animo, come fondamento degli oggetti per quanto riguarda la forma» [Kant 2012: 233]).

(«... in der Tat den Objekten der Form nach a priori im Gemut zum Grunde liege [в іншій редакції - liegt]. Mit dieser formalen Bedingung der Sinnlichkeit stimmen also alle Erscheinungen notwendig uberein, weil sie nur durch dieselbe erscheinen, d. i. empirisch angeschaut und gegeben werden konnen» В 125).

3) А. «Вони (категорії - І.І.) є поняттями про предмет взагалі^ внаслідок чого.. ₃споглядання предмета₄ з огляду на, одну з логічних функцій судження₃ уважають визначеним» [Іващенко 2013: 10-11]. 1, 4: вбачати тут «предметність (Gegenstand uberhaupt)» [Іващенко 2013: 11] неправомірно вже з огляду на зіґнорований автором неозначений артикль, відбитий у Б (хоч, либонь, не цілком вдало). Далі, якщо конкретизувати dessen (`його'), то - не просто предмета, а того предмета, а за паном Іващенком виходить споглядання предметності - нонсенс. 2 - тобто внаслідок того, що категорії є такими поняттями: нонсенс. 3: «споглядання предмета з огляду на одну з логічних функцій»: переклад без розуміння. 5: зворот (= рос. ввиду), безглуздий тут з погляду нормальної мови (див. [Бурковський, та ін. 2018: 122-123; Бурковський 2021b: 202]).

Б. «Вони є поняттями про і9йзиДРйДЕедмеХ.узагалі, через які споглядання його вважається за визначене з погляду однієї з логічних функцій у судженнях» [Кант 2000: 103-104] - задовільно, але потребує редаґування.

(«Sie sind Begriffe von einem Gegenstande uberhaupt, dadurch dessen Anschauung in Ansehung einer der logischen Funktionen zu Urteilen als bestimmt angesehen wird» В 128).

4) А. «Але пов'язання перебуває не у предметах, і його не можна запозичити з них через сприйняття і лише внаслідок цього засвоїти у глузді, затомість воно є справою (Verrichtung) глузду, який сам є нічим іншим, як спроможністю пов'язувати a priori, а розмаїття даних уявлень підпорядковувати єдності апперцепції» [Іващенко 2013: 11].

Б. «Але пов'язання міститься не в предметах і не може запозичуватися з них через сприйняття, щоб таким чином допіру тоді прийматися в розсудок, навпаки, воно є функцією (Verrichtung) розсудку, який сам є не більше як здатність а priori пов'язувати Різноманітнеданих уявлень і підводити його під єдність аперцепції» [Кант 2000: 106-107]: через відзначену помилку цього разу перевага на іншому боці. («... a priori zu verbinden, und das Mannigfaltige gegebener Vorstellungen unter Einheit der Apperzeption zu bringen» В 134f.).

5) А. «... про «der obertste (sic!) Grundsatz eben derselben» [(B 181)], тобто «та сама найвища засада»» [Іващенко 2013: 12 (обидва підкреслення - його!)]. Якби перед публікацією статтю належним чином оцінював фахівець, він був би шокований (черговий раз: такі місця, не лише в цитатах, там трапляються від першої сторінки) - і цим грубим кривотлумаченням, і використанням його як арґумент у міркуваннях подібного штибу.

Б. «Найголовніша ж засада їх...» [Кант 2000: 107] - тут, щоправда, теж хиба, хоч і менша: їх замість їх можливості.

6) А. «Але об'єктом є те, у чийому понятті пов'язане розмаїття даного споглядання» [Іващенко 2013: 14]. 1: протиставний сполучник там, де жодного протиставлення в ориґіналі немає - викривлення зв'язку між його частинами; 2: об'єднане (vereinigt) - це не те саме, що пов'язане (verbunden).

Б. «Об'єкт же є те, у понятті чого об'єднано Різноманітне даного споглядання» [Кант 2000: 108]. До переваг тут можна віднести й розрізнення das Mannigfaltige (Різноманітне) і Mannigfaltigkeit (розмаїття) - мій останній опонент мав би закинути старшому колезі «недотримання структур». («Objekt aber ist das, in dessen Begriff das Mannigfaltige einer gegebenen Anschauung vereinigt ist» В 137).

7) А. «Адже завдяки Я, як простому уявленню, не дано жодного розмаїття; воно може бути даним лише у спогляданні, яке відрізняється від Я, і через пов'язання мислиться в одній свідомості» [Іващенко 2013: 18]. 1: мислиться (радше про споглядання) замість може мислитися (про розмаїття) - помилка самоочевидна; 2: «мислиться в одній свідомості» замість «може мислитися через пов'язання в одній свідомості».

Б. «Адже через Я як просте уявлення не дається ніякого розмаїття; воно може бути дане тільки у відмінному від Я спогляданні, і мислитися через пов'язання в одній свідомості» [Кант 2000: 107]: задовільно, але стилістика кульгає.

(«... in der Anschauung, die davon unterschieden ist, kann es nur gegeben und durch Verbinduna in einem Bewufitsein gedacht werden» В 135).

8) А. «Отже, у попередньому положенні покладено початок дедукції чистих понять глузду, в якій я, - адже категорії виникають (entspringen) винятково у глузді незалежно від чуттєвості, - ще мав₁ абстрагуватися від способу, як розмаїття дається емпіричному спогляданню, щоби поглянути, лише на єдність, яка долучається (hinzukommt) до споглядання, через категорії^ завдяки глузду» [Іващенко 2013: 19]. 1 (mufi) - щойно лише маю; 2, 3 - переклад без розуміння; 4: категорію - тільки одну.

Б. «У наведеному твердженні, отже, здійснено початок дедукції чистих розсудкових понять, у якій я, позаяк категорії виникають незалежно від чуттєвості, лише в розсудку, маю ще абстрагуватися від того способу, яким розмаїття дається для емпіричного споглядання, аби зважати лише на єдність, яка виникає в спогляданні за посередництвом категорії через розсудок» [Кант 2000: 111]. Помилка (правдоподібніша, ніж у А) - від Лоського; має бути, либонь, надходить (чи впроваджується) у споглядання.

(«... nur auf die Einheit, die in die Anschauung vermittelst der Kategorie durch den Verstand hinzukommt [Erdmann: “hineinkommt?”]. zu sehen» В 144).

9) А. «Сила виображувати є спроможністю уявляти певний предмет навіть без його присутності у спогляданні» [Іващенко 2013: 26].

Б. «Уява є спроможність наоннобачнтн. предмет і без його присутності у спогляданні» [Кант 2000: 114].

(«Einbildungskraft ist das Vermogen, einen Gegenstand auch ohne dessen Gegenwart in der Anschauung vorzustellen» В 151).

Маємо той випадок, коли для правильного перекладу потрібна кантознавча компетенція - її забракло й мені в 2000, й І. Іващенкові в 2013, та й ще багатьом: «Imagination is the faculty for representing an object even without its presence in intuition»[Kant 1998а: 256]; московські редактори в різних виданнях - то правильно, то неправильно. Ключ - в «Антропології», цій своєрідній пропедевтиці до «Критик»: «Die Sinnlichkeit... enthalt zwei Stucke: den Sinn und die Einbildungskraft. - Das erstere ist das Vermogen der Anschaunng in der Gegenwart des Gegenstandes, das zweite auch ohne die Gegenwart desselben (Чуттєвість... містить два складники: чуття й уяву. Перший є спроможність споглядання в присутності предмета, другий - і без його присутності)» (AA VII, 153). І ще: «Einbildungskraft (facultas imaginandi), als ein Vermogen der Anschaunngen auch ohne Gegenwart des Gegenstandes (Уява (facultas imaginandi) як спроможність споглядань також без присутності предмета)» (AA VII, 167). Отож адекватна версія - «Уява є спроможність споглядати (букв. «презентувати / унаочнювати [собі] у спогляданні») предмет і без його присутності». Пор.: «Wyobraznia jest zdolnosciq naocznego przedstawiania sobie przedmiotu takze bez jego obecnosci» [Kant 1986: 260].

10) А. «... сили виображувати, «яка_| є впливом, (Wirkung) глузду на чуттєвість та його першим застосуванням (водночас засадою₃ будьякого іншого) до предметів можливого для нас споглядання»» [Іващенко 2013: 26]. 2: вплив - це нім. Einflufc; 3: цього разу Grund сплутано з Grundsatz (пор. (2)А₂); 1 - найбільша помилка: за І. Іващенком, цей вплив є уявою (у нього - «сила виображувати»): нонсенс (насправді - трансцендентальним синтезом уяви).

Б. «... трансцендентальним синтезом уяви, це є дія розсудку на чуттєвість і перше застосування його (водночас і підстава всіх інших) до предметів можливого для нас споглядання» [Кант 2000: 115] («... transzendentale Synthesis der Einbildungskraft. welches eine Wirkung des Verstandes auf die Sinnlichkeit und die erste Anwendung desselben (zugleich der Grund aller ubrigen) auf Gegenstande der uns moglichen Anschauung ist» В 152).

11) А. «Рід є уявленням₄ взагалі (repraesentatio). Йому підпорядковане свідоме уявлення (perceptio). Перцепція, яка стосується лише суб'єкта як модифікації його стану є відчуттям (sensatio), об'єктивна перцепція є пізнанням. Пізнання є або спогляданням або поняттям (intuitus vel conceptus). Споглядання безпосередньо стосується предмета і є одиничним. Поняття є опосередкованим. тобто₄ ознакою., що може бути спільною для багатьох речей» [Крамер 2014: 26]. 1: не рід є уявленням, а уявлення (тут) є родом - lapsus relationis за такої предикативної відмінкової форми (за іншої, як у Б - коректно, хоч і дещо невиразно); 2 - нонсенс; 3 - переклад без розуміння; 4: в ориґіналі на цьому місці стоїть зовсім інше слово; 5 - чергова груба помилка.

Б. «Ось їхня градація. Ґатунок є уявлення взагалі (repraesentatio). Йому підпорядковане усвідомлене уявлення (perceptio). Перцепція, що відноситься виключно до суб'єкта як модифікація його стану, є відчуття (sensatio), об'єктивна перцепція є пізнання (cognitio). Воно є або споглядання, або поняття (intuitus vel conceptus). Споглядання відноситься до предмета безпосередньо і є одиничним, а поняття - опосередковано. за посередництвом певної ознаки. яка може бути спільною для багатьох речей» [Кант 2000: 225]. Правильно, але термін ґатунок на передання Кантового Gattung (уживаного просто як синонім до Geschlecht) - радше невдале рішення. Хоч мій останній рецензент мав би схвалювати таке «дотримання структур», але, на мій теперішній погляд, тут - саме той випадок, коли передання двох термінів одним є навіть доцільним.

(«Die Gattung ist Vorstelluna uberhaupt (repraesentatio). Unter ihr steht die Vorstellung mit Bewufctsein (perceptio). Eine Perception, die sich lediglich auf das Subjekt, als die Modifikation seines Zustandes bezieht, ist Empfindung (sensatio), eine objektive Perzeption ist Erkenntnis (cognitio). Diese ist entlweder Anschauung oder Begriff (intuitus vel conceptus). Jene bezieht sich unmittelbar auf den Gegenstand und ist einzeln; dieser mittelbar, vermittelst eines Merkmals, was mehreren Dingen gemein sein kann» В 376f.).

12) Дві малі цитати (можна подумати - три): «Кант... міг казати не лише про «поняття мислящої сутності₁ взагалі» (KrV, В 418), а й також про «поняття мене самого в усьому мисленні»¹ та про «поняття Я, позаяк₂ воно виринає у₃ будь-якому мисленні» (KrV, А 342/В 400)» [Крамер 2014: 29]. 1 (Wesens): хибний вибір значення (пор. I.1.(4), I.2.(13), I.3.(5)); правильно: «.поняття мислячої істоти взагалі» [Кант 2000: 245]; «the concept of a thinking being [не «essence»!] in general» [Kant 1998: 451]; 2: позаяк ^ sofern - спотворення Кантового викладу: з поданого далі контексту зрозуміло, що цей сполучник тут виступає в свому ординарному значенні (див. [Бурковський 2021b: 197-199]); 3 (vorkommt): невластивий, досить химерний переклад. Адекватно: «.нічого понад те, що може бути виснуване. з цього поняття Я, оскільки воно виступає Слова автора статті в ориґіналі мають відмінне оформлення: «... von dem,Begriff meiner selbst in allem Denken' bzw. von dem „Begriffe Ich."» [Cramer 2003: 63]. Відзначу й тут хиби перекладу: 1) «в усьому мисленні» - насправді йдеться про всяке/будь-яке мислення (і через кілька слів бачимо: «у будь-якому мисленні» ^ «bei allem Denken»); 2) сполучнику bzw. (beziehungsweise) '(чи,) точніше кажучи; чи радше' приписано невластиве значення «та», чим Кантові приписано невживані ним слова, зокрема термін Begriff meiner selbst, сформульовані Крамером як парафраза Кантового звороту. Тобто фігурує, наявне. при всякому мисленні» [Кант 2000: 237].

13) А. «Свідомість мене самого в уявленні Я зовсім не є спогляданням, натомість суто інтелектуальним уявленням самодіяльності мислящого суб'єкта. Тому це Я також не є ані найменшим предикатом споглядання» [Крамер 2014: 32]. Дивна помилка, причому істотна.

Б. «Свідомість самого себе в уявленні "Я" аж ніяк не є спогляданням, вона є суто інтелектуальне уявлення про самодіяльність мислячого суб'єкта. Тому це Я не має ані найменшого предиката споглядання» [Кант 2000: 177]: менш серйозна помилка (запозичена в Лоського: «о самодеятельности» [Кант 2006: 373]).

(«... intellektuelle Vorstellung der Selbsttatigkeit eines denkenden Subjekts. Daher hat dieses Ich auch nicht das mindeste Pradikat der Anschauung» В 278).

14) А. «уявлення: Я є, що увиразнює свідомість, яка може супроводжувати все мислення, є тим, що безпосередньо містить у собі існування суб'єкта» [Крамер 2014: 33]. 1: спотворення змісту через брак українськомовної компетенції (увиразнює - нім. deutlicher macht); 2 - див. (12), прим.

Б. «... уявлення "я єсьм”, будучи вираженням свідомості, що може супроводжувати всяке мислення, є те, що безпосередньо включає в себе існування суб'єкта» [Кант 2000: 176-177] («... ist die Vorstellung: ich bin, die das Bewufctsein ausdruckt, welches alles Denken begleiten kann, das, was unmittelbar die Existenz eines Subjekts in sich schliefct» В 277).

15) А. «Проте у трансцендентальному синтезі розмаїття уявлень взагалі, а отже, у синтетичній первинній єдності апперцепції, я усвідомлюю себе самого не так, як я постаю (wie ich mir erscheine), і не так, як я є сам по собі, а я усвідомлюю лише те, що я є [...]» [Крамер 2014: 33]. 1 (dagegen) - чергове кривотлумачення службового слова, знову неслушне протиставлення речення попередньому; 2: крім чергової хиби через брак українськомовної компетенції - ще й пропуск важливого тут займенника.

Б. «Натомість у трансцендентальному синтезі Різноманітного уявлень взагалі, а відтак у синтетичній первинній єдності аперцепції я не усвідомлюю себе самого таким, як являюся собі, ані таким, як я єсьм, усвідомлюю тільки, що я єсьм» [Кант 2000: 117] (B 157): пропуск теж важливого звороту an mir selbst 'сам по собі'.

16) А. «Я називаю [...] уявлення «Я мислю» [...] Не мої позначення - так К. Крамер оформлює зміну Кантового тексту (конкретизацію займенника). чистою апперцепцією, щоби відрізнити його від емпіричної, або відпочаткової апперцепції^. тому що воно є тією самосвідомістю, що, породжуючи уявлення «Я мислю», має.. бути у змозі супроводжувати всі інші уявлення та бути₃ у будь-якій свідомості одним й тим самим₄, і яке, не може супроводжуватися жодним іншим уявленням» [Крамер 2014: 48]. 1: lapsus relationis унаслідок сплутування відмінків; 2: поминуто займенник die, і цим наступні слова віднесено до самосвідомістю - насправді ж вони стосуються уявлення «Ямислю»; 3: тобто має бути в змозі бути: насправді - є (ist); 4: ein und dasselbe - середній рід, указує на Selbstbewufitsein (самосвідомість), тож - однією й тією самою (крім того, це «бути одним й тим самим» незмога до чогось віднести); 5: безпідставно додані сполучник і займенник, що його разом з очоленою ним синтагмою годі пов'язати з жодним словом у реченні, звідси - нонсенс.

Б. «Я називаю його чистою аперцепцією, для відрізнення від емпіричної, або ще первинною аперцепцією, бо воно є тією самосвідомістю, що в ній здійснюється уявлення “я мислю", яке має бути в змозі супроводжувати всі інші, і в усякій свідомості є одне й те саме, не можучи при тому супроводжуватися жодним подальшим [уявленням]» [Кант 2000: 105]: краще, але допущені дві помилки (тут помиляються й інші перекладачі, зокрема польські) теж унеможливлюють задовільну оцінку. Вірогідніше: «... самосвідомістю, що, породжуючи (продукуючи) уявлення “я мислю", яке має бути в змозі (могти) супроводжувати всі інші, і будучи в усякій свідомості однією й тією самою, не може супроводжуватися.».

(«Ich nenne sie die reine Apperzeption, um sie von der empirischen zu unterscheiden, oder auch die ursprunaliche Apperzeption. weil sie dasjenige Selbstbewufitsein ist, was, indem es die Vorstellung,Ich denke' hervorbringt, die alle anderen mufi begleiten konnen, und in allem Bewufitsein ein und dasselbe ist, von keiner weiter begleitet werden kann» B 132).

17) А. «Тепер ми беремося за поняття, яке не зазначили вище в загальному переліку трансцендентальних понять, а проте його слід зарахувати до цього переліку, хоча й аж ніяк не змінюючи й не визнаючи хибною₁ ту таблицю. Це поняття, або, якщо завгодно, судження: Я мислю. Але легко побачити, що це поняття є посередником, усіх понять, а заразом, трансцендентальних [...]» [Селарс 2015: 33] (В 399). 1: mangelhaft - недостатній, дефектний, з ґанджем («defective» [Kant 1998a: 411], «difettosa» [Kant 2012: 587]); хибний у літературній мові - це нім. irrig, unrichtig. 2 (Vehikel) - знову невластивий, химерний переклад (пор. «motorem» [Kant 1986 II: 52; 2013: 379], інші просто репродукують латинізм ориґіналу). 3 (mithin auch): mithin (= folglich, dementsprechend, also) виражає зумовленість, а не одночасність чи сумісність. Ще - пропуски взагалі (uberhaupt) та через те (darum).

Б. «Ми приступаємо тепер до [розгляду] поняття, яке не було зазначене вище в загальному списку трансцендентальних понять, проте має бути зараховане до них, причому так, щоб їх таблиця від того анітрохи не була змінена чи визнана неповною. Це - поняття, або, якщо комусь більше завгодно, судження я мислю. Легко, однак, помітити, що воно є рушієм (Vehikel) усіх понять узагалі, а значить, і трансцендентальних...» [Кант 2000: 236].

18) А. «скандалом для філософії та загального людського розуму є₄ те, що ми маємо сприймати, лише на віру існування речей поза нами. а коли хтось зважується₃ піддати це сумнівові, то ми не можемо протиставити йому жодного задовільного доказу» [Страуд 2015: 51]. 1: у Канта - вираження тимчасовості описуваного стану речей. 2: не можна сплутувати сприймати (wahrnehmen), дієслівну форму важливого гносеологічного терміна, і приймати (annehmen). 3: насправді Кант не трактує це як акт відваги.

Б. «все одно скандалом для філософії та загального людського розуму лишається повинність приймати лише на віру наявність речей поза нами. і неспроможність протиставити який-небудь задовільний доказ тому, хто надумав би піддавати це сумніву» [Кант 2000: 35-36]: таке передання Dasein (зрештою, це теж одне з його термінологічних значень) можна мотивувати почасти публіцистичним характером передмови.

(«. bleibt es immer ein Skandal der Philosophie und allgemeinen Menschenvernunft, das Dasein der Dinge aufcer uns. blofc auf Glauben annehmen zu mussen und, wenn es jemand einfallt es zu bezweifeln, ihm keinen genugtuenden Beweis entgegenstellen zu konnen» В XL).

19) А. «... але₁ завдяки розсудовим поняттям розум, щоправда, витворює певні засади, проте аж ніяк не безпосередньо з понять, а завжди лише непрямо через стосунок цих понять до чогось цілком випадкового, а саме до можливого досвіду. Тому що розсудові поняття, коли вони передбачають досвід (щось як предмет можливого досвіду), є, авжеж, аподиктично певними, але їх геть не можна пізнати самих по собі (безпосередньо) a priori, отже₃, нашЖЩДІ лише цих даних понять ніхто, по суті₄, не може збагнути положення: усе, що відбувається, має свою причину [.]» [Страуд 2015: 59] (В 765). 1 - нове кривотлумачення службового слова (aber, тут - 'а, ж(е)'; значно меншою вадою є опущення його у Б); 2: вони передбачають [тобто мають передумовою] досвід: в ориґіналі - пасивний зворот (wenn diese. vorausgesetzt wird), перекладач же неправомірно узалежнює категорії від досвіду; 3: знову службове слово, so, насправді - так (наприклад); 4 (grundlich, фатальний для цього перекладача корінь): насправді - не вставний зворот, а ґрунтовно, обставина при дієслові; відсікаю менш серйозні хиби, як-от нерозрізнення sicher і gewifc (уся цитата потребує біля десятка виправлень).

Б. «. через розсудкові поняття він створює, щоправда, надійні засади, але не прямо [direkt] з понять, а завжди лише непрямим чином, через віднесення цих понять до чогось цілком випадкового, а саме до можливого досвіду; у такому випадку, якщо передбачається останній (щось як предмет можливого досвіду), то вони, без сумніву, є аподиктично достеменними, але самі по собі (прямо) вони навіть зовсім не можуть бути пізнані a priori. Так, положення: усе, що відбувається, має свою причину, - ніхто не може ґрунтовно збагнути з самих лише цих даних понять» [Кант 2000: 421].

20) А. «аналітична єдність апперцепції можлива лише за умови певної синтетичної єдності» [Стівенсон 2016: 154] (В 133): передання Voraussetzung як умова (нім. Bedingung), хоч і помітно краще за припущення В. Терлецького (див. 1.(1)А₈), усе ж таки у філософському тексті має бути визнане за помилку.

Б. «аналітична єдність аперцепції можлива тільки за передумови якої-небудь синтетичної [єдності]» [Кант 2000: 106]: передумова - нім. Vorbedingung, синонім Voraussetzung, тут є адекватним еквівалентом останнього (скрізь однаково не передається).

21) А. «Отож хоча ця засада необхідної єдності апперцепції сама є тотожною. а отже, є аналітичним положенням, проте вона все-таки подає синтез даного в спогляданні розмаїття як необхідний, без чого не можна мислити ту суцільну тотожність самосвідомості» [Стівенсон 2016: 154] (B 135). 1 (nun): таке передання малозмістовної тут частки, безболісно опущеної в Б та низці інших перекладів - чергова типова помилка цього перекладача, спотворення відношення між реченнями; 2: ohne welche ^ без чого означає віднесення цих і наступних слів до групи подає..., насправді ж вони стосуються синтезу (eine Synthesis) розмаїття (можна було б як те, без чого).

Б. «Ця засада необхідної єдності аперцепції є, щоправда, самототожною, себто являє собою аналітичну тезу, та проте доянює [erklart] синтез даного в спогляданні розмаїття як необхідний, без якого та суцільна тотожність самосвідомості не може мислитися» [Кант 2000: 107]: дещо краще, але - самототожною замість сама тотожною (selbst identisch).

22) А. «... стверджувати що-небудь означає «оголошувати його судженням, необхідно значущим для кожного»» [Стівенсон 2016: 156].

Б. «стверджувати, тобто оголошувати необхідно значущим для кожного судженням» [Кант 2000: 465].

(«... behaupten, d. i. als ein fur jedermann notwendig gultiges Urteil aussprechen» B 849).

В обох неправильно, має бути «виповідати як необхідно значуще. судження».

23) «... інтерсуб'єктивна згода дає лише «припущення», що така згода «спирається на спільний ґрунт, а саме на предмет» [Стівенсон 2016: 156] 1: Grund (знову це слово): нетермінологічний переклад - сумнівний, хоча його ще можна чимось виправдовувати (зокрема стилістичним недоглядом у Канта); 2 - істотна помилка: хоч Кант не завжди розмежовував предмет і об'єкт, але чітко протиставляв суб'єктивність об'єктивності, що маємо й тут (див. контекст).

Б. «адже тоді є принаймні припущення, що підстава узгодження всіх суджень, незважаючи на відмінність суб'єктів між собою, буде спочивати на спільній підставі, а саме на об'єкті» [Кант 2000: 464-465] («... denn alsdenn ist wenigstens eine Vermutung, der Grund der Einstimmung aller Urteile, ungeachtet der Verschiedenheit der Subjekte unter einander, werde auf dem gemeinschaftlichen Grunde, namlich dem Objekte, beruhen» B 848f.).

Свого часу пан Іващенко взявся перекладати текст класичної німецької філософії, дуже переоцінюючи свої сили. Його пізніші переклади фраґментів твору Канта, як неважко переконатися, не показують значного прогресу Утім, у його перекладах невеликих текстів Фіхте (Sententiae, 2011, №1; 2014, № 2) - щоправда, завдяки прагненню філософа до сонячної ясності легших за твір Канта, а надто Геґеля - помилок вочевидь менше., дуже поступаючися в цілому за своїм рівнем виданню 2000, попри наявні й у ньому вади. Отож рішення публікувати ті цитати (не лише наведені тут - у ненаведених я теж можу вказати певні неправильності, не кажучи про другорядні хиби) в самостійному перекладі було назагал помилковим. Гадаю, на сьогодні компетентність автора якоюсь мірою зросла, але свіжішого друкованого матеріалу для оцінки наразі не видно.

3. В'ячеслав Циба, секретар Кантівського товариства. Ми вже стикалися з перекладеними ним англомовними статтями - власне, німецькими цитатами звідти: їх для нього переклав (не надто успішно, як ми бачили) І. Іващенко. Ця обставина насуває сумний образ кантознавця без знання Кантової мови (сподіваюся, це вже певною мірою в минулому). Є й ще одна така обставина, подібна до вже знайомої нам: «солідні» посилання на німецькомовні видання при цитатах можуть не відповідати дійсності - тільки тут справжніми джерелами є московські переклади, безкритично відтворювані з їхніми відсебеньками й хибами. Некорисно відбиватися на цитатах можуть і інші чинники.

1) «... а сам зв'язок є виключно обов'язкова справа розсуду, та й сам розсуд є не шо інше як здатність а priori зв'язувати і підводити багатоманіття в даних уявленнях під єдність апперцепції» [Циба 2010: 40]. Тут - особливий випадок, коли московський переклад («... а сама связь есть исключительно обязательное дело рассудка, да и сам рассудок есть не что иное, как способность а priori связывать и подводить многообразное в данных представлениях под единство апперцепции» [Кант 2006: 207]) часом буває в чомусь кращим за український - див. 2.(4)Б. Але ця добре вже знайома нам цитата - виняток.

2) «якщо спосіб цього споглядання ніяк не дано, предмет лишається чисто трансцендентальним і поняття розсуду... містить у собі єдність мислення, спрямованого на багагоманіття взагалі» [Циба 2010: 41]: спотворення Кантової думки через недоладне скорочення - і недоладність московського перекладу («. предмет остается чисто трансцендентальным, и понятие рассудка имеет только трансцендентальное употребление, а именно содержит в себе единство мышления, направленного на многообразное вообще» [Кант 2006: 401]). Підкреслене - непозначена вставка Лоського, виразно недоладна, хоча речення ориґіналу («1st die Art dieser Anschauung auf keinerlei Weise gegeben, so ist der Gegenstand blofc transzendental, und der Verstandesbegriff hat keinen anderen als transzendentalen Gebrauch, namlich die Einheit des Denkens eines Mannigfaltigen uberhaupt» В 304) справді вимага якоїсь кон'єктури. Пор.: «Якщо спосіб цього споглядання жодним чином не даний, то предмет є суто трансцендентальним, і розсудкове поняття має виключно трансцендентальний ужиток, а саме [встановлювати] єдність мислення про Різноманітне взагалі» [Кант 2000: 189] - інтерполяція теж стилістично незграбна, але вірогідніша, є й інші подібні - надає [Кант 2013: 318]), виражає тощо.

3) «Простір і час a priori містять охоплюване чистим синтезом_х розмаїття [...] Синтез розмаїття (нехай він даний, емпірично чи a priori) породжує перш за все₃ знання, яке відпочатково може бути ще грубим і нечітким і тому потребує аналізу.» [Циба 2016b: 55]. 1, 2 - помилки власні, 3 - з московського джерела («Пространство и время а priori содержат охватываемое чистым созерцанием многообразное. Синтез многообразного (дано ли оно эмпирически или а priori) порождает прежде всего познание, которое первоначально может быть еще грубым и неясным и потому нуждается в анализе» [Кант 2006: 169]), звідти ж і minor flaw - пропуск. Пор. правильну версію (з найближчим контекстом): «Простір і час містять Різноманітне чистого споглядання а priori. Щойно Про всяк випадок поясню, що це слово тут означає тільки (з віднесенням до часового моменту). синтез Різноманітного (хоч дане воно емпірично, хоч a priori) продукує знання, яке, щоправда, на початку ще може бути сирим і заплутаним, а отже, потребувати аналізу; проте саме синтез є тим, що, власне, зводить елементи в знання» [Кант 2000: 90, 91] («Raum und Zeit enthalten nun ein Mannigfaltiges der reinen Anschauung a priori. Die Synthesis eines Mannigfaltigen aber (es sei empirisch oder a priori gegeben) bringt zuerst eine Erkenntnis hervor, die zwar anfanglich noch roh und verworren sein kann und also der Analysis bedarf; allein die Synthesis ist doch dasjenige, was eigentlich die Elemente zu Erkenntnissen sammlet» B 102f.).

4) «Кант висновує, що життя, не підпорядковане імперативу доброчесності, не має жодної цінності, адже «людина живе лише з почуття обов'язку (nur noch aus Pflicht), а не тому, що виявляє в собі задоволення від життя» [Kant, АА V: S. 88]» [Циба 2016a: 68]: філософ не видавав такого висновку, його слова (вони стосуються певної специфічної ситуації) вирвано з контексту, ще й перекручено - це видно вже з наведених у дужках слів оригіналу. Пор.: «Людина продовжує жити [тоді] лише з [почуття] обов'язку, а не тому, що має бодай найменший смак до життя» [Кант 2004: 99].

5) «Поважність обов'язку не має нічого спільного з насолодою від життя; у нього свій особливий закон і свій особливий суд... якби при цьому₁ фізичне життя надавало, якоїсь сили, тоді, моральне життя зникло би безповоротно» [Kant, АА V: S. 89]. [Циба 2016a: 68]: 1: скорочення позбавило ці слова сенсу; 2: надавало - кому, чому?.. 3: зникнення узалежнене від того «надавання», тоді як в ориґіналі йдеться про паралельні явища, спільну ж їх підставу приховано авторовим скороченням. Пор.: «Високодостойність обов'язку не має нічого спільного з насолодою від життя; він має свій особливий закон і свій особливий суд, і якби те й те схотіли сколотити так, щоб змішати їх докупи і, як лікувальний засіб, подати хворій душі, то вони відразу ж самі собою розділилися б. а якби фізичне життя й набувало при цьому деякої сили, то моральне безповоротно зникло б геть» [Кант 2004: 100].

За скромного обсягу цитат із «Критик» у статтях пана Циби цікавого для нас матеріалу там знайшлося небагато (це не означає, що решта - бездоганні переклади), більше є в його дисертації, але її залишимо осторонь. Гадаю, викладене вже досить вірогідно свідчить, що й цей автор не мав назагал рації у свому ставлені до обговорюваних перекладів.

Висновки

1) Усі троє авторів, наводячи цитати з «Критик» не за їх українськими виданнями (хоч часом і зазираючи до них), мають помітно більше шкоди, ніж зиску. 2) Із продемонстрованих зіставлень неодноразово виринають поважні спотворення Кантового викладу (переважно в І. Іващенка): 1.А. (1)₃₅₆₇, (2), (5), (10) - 7 випадків на 12 цитувань Мірка груба з огляду на неоднаковий обсяг цитат, але не цілком непридатна (простежується й певна кореляція між довжиною цитат і кількістю помилок).; 2.А. (2)1-3,4, 5-6, (3)₂,3, (5), (7), '(8), (10), (11)₂, 3-5, (13), (16)_12А5, (19)₂4 (23) - 19 випадків на 23 цитування (об'єдную суміжні деформації, що дають кумулятивний ефект); 3.А. (2), (3)_1-3, (4), (5) - 6 випадків на 5 цитувань; але для видань 2000 й 2004 вони є порівняно нечастими (для другого й зовсім не фіксуються): 1.Б. (1)₇; 2.Б. (13), (16)₁₂ - 4 випадки на 40 умовних цитувань (враховуймо, що в розділі фіґурують радше важчі для розуміння місця). Подібна пропорція спостерігається й для менш серйозних помилок.

ІІІ. Додаток: більші масиви Кантового тексту в різних українських перекладах

Повніше уявлення про рівень перекладу 2000 р. читачі дістануть із поданих нижче порівняльних таблиць - їх укладення вможливлено репродукуванням деяких ділянок Кантового тексту в певних тогочасних німецьких джерелах (самим автором або його рецензентом). Не торкаюся наразі дещо інакшого матеріалу - оприлюдненого нещодавно в цьому ж таки журналі перекладу Ю. Федорченка [Федорченко 2022], йому приділю увагу згодом (мабуть, на сторінках іншого видання) Тут скажу коротко: він у певних моментах очікувано кращий за мій давній, вимушено поспішний - точніше передає деякі слова (суд - трибунал), виправляє принаймні одну мою помилку й дає вірогіднішу інтерпретацію сумнівного місця (щоправда, теж не цілком певну - є й інші), та подекуди (насамперед у мовно-стилістичному аспекті) являє й регрес. Згадаю дві помилки - власне, свідомі деформації Кантового тексту, геть невиправдані (наведені арґументи не витримують критики). Передання термінів і відповідні міркування почасти слушні (і загалом відповідають моєму терміновжитку), але деякі викликають заперечення або певні застереження., поруч із деякими іншими заувагами на адресу цього автора.

1. 5 абзаців «Пролегоменів», повторені з незначними змінами в 2-му виданні КЧР

Ті місця, що їх Кант у зазначеній пізнішій публікації вилучив або додав, узято в ламані дужки < >, два, більшого обсягу, замінено крапками в дужках. Там, де розходження між перекладами викликані змінами в словах або замінами слів у виданні 1787 чи в академічному виданні «Пролегоменів», у квадратних дужках проставлено відповідні форми ориґіналу.

А. Пер. В. Терлецького

Математичні судження є всі синтетичні. Здається, це положення дотепер <цілком> не помітили аналітики людського розуму, ба воно навіть прямо протилежне всім їхнім здогадам, хоч воно так само₁ безперечно достовірне і дуже важливе в своїх наслідках,. Адже, коли знайшли, що всі висновки₄ математиків просуваються згідно із законом суперечності (чого вимагає природа кожної аподиктичної

Б. Пер. І. Бурковського

Усі математичні судження є синтетичними. Це положення, дарма що незаперечно достеменне й вельми важливе для подальшого [дослідження], досі, здається, вислизало від уваги аналізувальників (Zergliederer) людського розуму; мало того, воно прямо протилежне всім їхнім припущенням. Річ у тім, що коли було виявлено, що всі умовиводи математиків здійснюються відповідно до принципу суперечдостовірності), то переконали себе, що також засади пізнавалися б, із закону суперечності, в чому вони <дуже> помилялися; бо синтетичне положення, справді, можна осягнути згідно із законом суперечності, але тільки так, що припускається^ якесь інше синтетичне положення, з якого його можна вивести, однак ніколи не саме по собі.

Передусім слід відзначити, що властиві математичні положення завжди суть судження a priori, а не емпіричні, бо вони мають у собі необхідність, яку не можна взяти з досвіду. Але якщо зі мною не хочуть погоджуватися в цьому, то добре, я обмежую своє положення чистою математикою, поняття якої вже вимагає, щоб вона містила не емпіричне, а суто чисте пізнання a priori.

Спочатку можна було б подумати, що положення 7 - 5 = 12 є суто аналітичним положенням, яке випливає із поняття суми семи і п'яти згідно із законом суперечності. Однак якщо придивитися ближче, то знайдемо, що поняття суми 7 і 5 не містить нічого більшого, як об'єднання обох чисел в одне-єдине, завдяки чому аж ніяк не мислиться, яке є це одне число, що обіймає ті обидва. Поняття дванадцяти в жодному разі не мислиться вже тим, що я мислю собі тільки те об'єднання семи і п'яти, і хай би як довго я розчленовував своє поняття такої можливої суми, все-таки я не знайду в ньому дванадцяти. Потрібно ності¹ (чого вимагає природа будьякої аподиктичної достеменності), то склалося враження, що й засади теж пізнаються з принципу суперечності, - це було помилковим, бо синтетичне положення, звичайно, можна зрозуміти відповідно до принципу суперечності, однак у жодному разі не саме по собі, а лише так, що [при цьому] передбачається інше синтетичне положення, із котрого воно може бути виснуване.

Насамперед слід зауважити, що властиві математичні положення завжди суть апріорні, а не емпіричні судження, бо вони несуть у собі необхідність, яка не може бути взята з досвіду. Якщо ж зі мною тут не погодяться, - то гаразд, я обмежую своє твердження Перекладацька примітка (решту їх опущено): «Принцип суперечності - те саме, що закон суперечності. Те, що в формальній логіці зазвичай називають законами мислення, Кант називав принципами (principi) істинності...» [Кант 2000: 486]. Навряд чи є виправданим передавати багатозначне Satz скрізь однаково, хоча обраний тут і в наступному реченні варіант може бути й уточнений. галуззю чистої математики, [саме] поняття якої вже передбачає те, що вона містить не емпіричне, а суто чисте апріорне знання.

На перший погляд може видатися, що твердження 7 - 5 = 12 є суто аналітичне положення, яке випливає відповідно до принципу суперечності з поняття суми семи й п'яти. Та коли придивитися ближче, то виявляється, що поняття суми семи й п'яти не містить нічого, крім об'єднанння цих двох чисел у одне вийти поза межі цих понять, взявши на допомогу споглядання, яке відповідає одному з обох цих чисел, як-от свої п'ять пальців або (як Зегнер у своїй аритметиці) п'ять точок, і так поступово додавати одиниці даних в спогляданні п'яти до поняття семи. Таким чином, (...) аритметичне положення завжди синтетичне, переконатися в чому можна ще виразніше, якщо взяти дещо більші числа; тут вже цілком ясно, що хай би як ми крутили і вертіли наше поняття [unsern Begriff], але без допомоги споглядання ми ніколи не могли б знайти суми за посередництвом самого тільки розчленовування наших понять.

Так само не є аналітичною яканебудь засада чистої геометрії. Що пряма лінія є найкоротшою між двома точками, - це синтетичне положення. Адже моє поняття прямої не має в собі нічого про₂ величину, а містить лише якість. Отже, поняття найкоротшої цілковито додається і завдяки жодному розчленовуванню не може бути видобуте з поняття прямої лінії. Таким чином, тут треба взяти на допомогу споглядання, єдино за посередництвом якого можливий синтез.

Деякі інші [andere] засади, що припускають, геометри, правда, дійсно аналітичні й базуються на законі суперечності; але вони як тотожні положення слугують лише для методичного зв'язку, а не як принципи, наприклад а = а, ціле рівне самому собі, або (а - b) > а, себто ціле більше, ніж його частина. І все ж таки навіть ці засади, хоча вони єдине, чим аж ніяк не мислиться, що то за єдине число, яке охоплює обидва [доданки]. Поняття дванадцятьох зовсім іще не мислиться тим, що я просто мислю об'єднання семи й п'яти; і хоч скільки б я розчленовував своє поняття такої можливої суми, я не здибаю там дванадцятки. Потрібно вийти за межі цих понять, узявши на допомогу споглядання, що відповідає одному з них, скажімо, свої п'ять пальців або (як Зеґнер у своїй арифметиці) п'ять точок, і додавати поступово одиниці даної в спогляданні п'ятірки до поняття сімки. (...) Отже, арифметичне положення завжди є синтетичним, і це стає ще очевиднішим, коли взяти дещо більші числа, бо тоді ясно, що, хай хоч скільки б ми крутили та вертіли свої поняття [unsere Begriffe], ми ніколи не могли б знайти суми за посередництвом самого лише аналізу наших понять, не залучаючи на допомогу споглядання.

Так само жодна засада чистої геометрії не є аналітичною. Що пряма лінія є найкоротша [з усіх ліній] між двома точками - це є синтетичне положення. Адже моє поняття прямої не містить нічого від величини, - саму лише якість. Отже, поняття Найкоротшого цілковито приєднується до поняття прямої лінії [ззовні] і ніяким аналізом не може бути видобуте з нього. Отож тут потрібно брати на допомогу споглядання, єдино за посередництвом якого є можливим синтез.

Щоправда, декотрі нечисленні [wenige] засади, диувдщ^ геометрами, справді є аналітичними і ґруні мають значущість на підставі самих тільки понять, допускаються в математиці лише тому, що можуть бути зображені в спогляданні. Тільки двозначність вислову спонукає нас тут звично₉ вірити₁₀, нібито предикат таких аподиктичних суджень вже міститься в нашому понятті і судження, таким чином, є аналітичне. А_саме₁₁, ми повинні в думці додавати певний предикат до даного поняття, і ця необхідність пов'язана вже з тими поняттями. Проте питання не в тому, що ми повинні в думці додавати до даного поняття, а в тому, що ми в ньому дійсно мислимо, хоч і лише невиразно, і тут виявляється, що предикат притаманний тому поняттю [jenem Begriffe] хоч і необхідно, проте не безпосередньо [unmittelbar], а за посередництвом споглядання, яке мусить бути долучене.

[Кант 2018: 12-14] (AA IV, 268f.) туються на принципі суперечності; але вони, будучи ізвщдршнши (identische) положеннями, слугують лише для методичного зв'язку (zur Kette der Methode), а не за принципи; наприклад, а=а, Ціле дорівнює самому собі, або (а - b) > а, тобто Ціле більше від своєї частини. Але навіть і ці [положення], хоча вони мають силу на підставі самих лише понять, допускаються в математиці тільки тому, що можуть бути подані в спогляданні. Якщо ми зазвичай гадаємо, ніби предикат таких аподиктичних суджень лежить уже в нашому понятті, і, виходить, судження є аналітичним, то це спричинено виключно двозначністю виразу. Ми якраз₃ повинні домислити до даного поняття певний предикат, і ця необхідність прикута вже до [самих] понять. Але питання не в тому, що ми повинні домислити до даного поняття, а [в тому], що ми дійсно мислимо в ньому, нехай і лише туманно, і тут виявляється, що предикат і справді необхідно притаманний тим поняттям [jenen Begriffen], але не як мислений у самому понятті [als im Begriffe selbst gedacht], а за посередництвом споглядання, яке має долучатися <до поняття>. [Кант 2000:45-47] (B 14-17)

Природним є очікувати, що пізніший переклад буде кращим за попередній. Але трапляється й інакше - як показав, зокрема, Ґустав Шпет (див. [Бурковський 2021а: 195]) зіставленням самого лише першого з цих абзаців у версіях Соловйова і Соколова. І в нашому випадку важко знайти якісь переваги перекладу А над Б - хіба те, що в деяких пунктах він є дещо точнішим, чи радше ближчим до букви ориґіналу. (Щоправда, не для всіх більший буквалізм (наприклад хай би як [wie] ми крутили замість дещо вільнішого хай хоч скільки б ми крутили) означає кращу якість перекладу). Утім, і в А є подібні, тобто головно формальні, неточності, як-от мають у собі ^ bei sich fuhren чи вимагає ^ mit sich bringt. Ну а в цілому, тобто насамперед у пункті серйозніших хиб, порівняння - не на його користь.

А. 3: denn ^ адже - нібито впроваджуване ним речення обґрунтовує попереднє, тоді як його функція інша - пояснювальна, властиве значення тут - бо. Це невдале перекладацьке рішення, що деякою мірою дезорієнтує читачів, можна, либонь, кваліфікувати вже як помилку, нехай і не тяжку. Подібно - 5, граматична помилка (німецький кон'юнктив, надто 18 ст., лише почасти відповідає нашому умовному способу): erkannt wurden ^ пізнавалися б, імплікує питання (без відповіді): якби що? за якої умови? - тобто перешкоджає читацькому сприйняттю (ще й через стилістичний дисонанс). 7: неправильний вибір значення von (від Соловйова), ще й виразно некоректний слововжиток - це теж шкодить засвоєнню тексту.