Польська реалістична філософія ХХ століття та її освітні імблікації

Размещено на http://allbest.ru

Польська реалістична філософія ХХ століття та її освітні імблікації

Міколай Краснодембскі



Анотація

Польський томізм розробив оригінальну філософію освіти та педагогіки (Стефан Куновський, Яцек Воронецький, Фелікс Войцех Беднарський, Мечислав Гогач та інші), що відповідає окремим різновидам цієї філософії. У традиційному томізмі акцент робиться на вихованні чесноти. У екзистенційному томізмі філософи зосереджуються на тому, щоб «стати людиною», щоб досягти повної гуманності, а в послідовному томізмі філософи зосереджуються на ефекті освіти та питаннях особистих стосунків та стандартів освіти. Томістична педагогіка - це вивчення вибору принципів виховання. Ось чому М. Гогач вважає, що «існує лише філософська освіта». На основі нещодавніх досліджень у цій галузі я склав враження, що класичний поділ, позначений філософією Платона (ідеалізм) та Арістотелем (реалізм), також може бути прийнятий для цілей у класифікації теорії освіти та виховання. Через аналіз ідеалістичної та реалістичної антропології та етики я спробував показати, що реалістична пайдея все ще актуальна і її слід заново розпізнати. Новизна цієї роботи полягає у «введенні» існуючих серед педагогів та філософів стандартів освіти у визначену філософію esse та тої, що випливає з неї, філософії людини та етики, орієнтованих на захист людей та теорію мовлення серця (sermo cordis). На мою думку, це новаторський підхід до освіти та філософії освіти, і педагогічні наслідки, що виникають внаслідок осягнутого таким чином визнання людини, її пізнання та поведінки, можуть виявитися плідними на педагогічному та освітньому рівні. Все, що вимагається реалізмом на рівні освіти, це належне розташування серед освітніх стратегій та визначення того, хто така людина.

Ключові слова: польська реалістична філософія, неотомізм, антропологія освіти, етика, філософія освіти, педагогічні наслідки, особистість.



Вступ

Польська філософія найчастіше асоціюється з месіанством XIX століття, з Львівсько-Варшавською школою XX століття, або «другою» феому з поля зору зникає томізм, рецепція та трансформації якого також займають далеко не останнє місце у новітній польській філософії. Йдеться про класичний, реалістичний, неотомізм, а також аристотелівсько-томістську філософію (найчастіше у класичному томізмі). Зазвичай усі ці версії томізму називають інтегральним традиціоналізмом, чи philosophia perennis , християнською і навіть неосхоластичною філософією. У сучасній історії філософії усі ці версії охоплюються рубрикою неотомізму, або просто томізму. Оскільки в Україні томістська традиція виражена не так виразно, як у Польщі має сенс зупинитись на ній дещо детальніше. На це, на мою думку, існують вагомі причини, пов'язані з перспективою впровадження в українській освіті курсу богослов'я, який потребує доповнення платонізму, поширеного в українській традиції, аристотелізмом.

Йдеться передусім про інтегральний традиціоналізм, котрий посилається як на античність (Платон, Аристотель), так і на середньовіччя (Тома Аквінський), намагаючись акцентувати актуальні і вічні філософські проблеми, на яких базується справжня філософія. Отже, інтегральний традиціоналізм можна вважати результатом багатовікових філософських пошуків істини, почасти їх синтезом. Таке розуміння інтегрального традиціоналізму не єдине, але власне воно спрямовує увагу на найбільш універсальні філософські проблеми. Підкреслює стійкість, єдність та істинність, вважаючи, таким чином його єдиною, досконально правильною філософією, існуючою однак в інших, відомих своєю історією. Philosophia perennis повстає саме з історії людської філософської рефлексії. Як зазначив С. Свєжавскі: «...істотно в понятті philosophia perennis стійкість і єдність стосуються лише питань, а не їх рішень і наслідків, що з них випливають» [Swiezawski 2005: 445].

У свою чергу, християнська філософія - це філософія, натхненна християнським Одкровенням. Християнська філософія залічується до неосхоластики і неотомізму, а також інтегрального традиціоналізму. Проблема християнської філософії, не обґрунтована термінологічно в Середні віки, широко обговорювалась протягом 20-х років XX століття завдяки публікації істориків філософії E. Бреє і Е. Жільсона [Gilson 1958; Gilson 1962].

Реалістична філософія на ґрунтується побутовому і когнітивному реалізмі, що заперечує онтологічний і епістемологічний ідеалізм. Історично вона пов'язана з філософією Томи Аквінського (1225-1274). Після смерті Томи його наука була засуджена, а після зняття осуджень вона була спотворена, вписавшись в схоластичний, а потім неосхоластичний потік.

З XVI століття на польській землі схоластика знаходить своїх численних прихильників і послідовників, а з XIX століття неосхоластика, а згодом у XX столітті й неотомізм творчо розвиваються, впливаючи на вітчизняну педагогічну думку. Тут заслуговує уваги, принаймні, творчість першого польського філософа і педагога - Е. Земецької (1815/191869), досліджував яку Й. Р. Блахньо та інші автори. Ще до енцикліки Этерни Патріс Леона XIII (1879) томистська філософія успішно культивувалася Карлом Суровецьким (1754-1824), Анджеєм (Єнджеєм) Тшчин- ським (1749-1823), Станіславом Холоневским (1791-1846), Игнацієм Головінським (1807-1855), Петром Семененком (1814-1886), Стефаном Павлицким (1839-1916), Мар'яном Моравським (1881-1940), Владиславом Михайлом Дембіцьким (1853-1911). Прикладом соціолога і педагога того періоду, який тяжів до класичної філософії, був блаженний Ед- мунд Бояновський (1817-1887) [Bojanowski 2009], натхненний роботою Августа Цешковського (1814-1894), присвяченою сільським притулкам.

Потім на рубежі XIX і XX століть і в міжвоєнний період неосхоластика з неотомізмом переживають свій ренесанс. Творчий підхід до їх розробки використовували Францішек Габрило (1866-1914), Ідзь Радзі- шевскі (1971-1922), Генріх Романовський (1848-1921), Казимир Вайс (1861-1934), Міхал Клепач (1893-1967), Казимир Ковальскі (1896-1972), Францішек Квятковський (1888-1949), Чеслав Мартиняк (1906-1939), Константи Дж. Михальскі (1879-1947), Ян Саламух (1903-1944), Францішек Савіцкі (1877-1952), Ян Степа (1892-1952), Антоні Шиманскі (18811942), Яц Воронецький (1878-1949), Олександра Жихлінскі (1889-1945).

Після Другої світової війни кілька представників були в'язнями концтаборів (М. Моравскі, К. Михальскі), інші загинули (М. Моравскі, Ян Саламух, Чеслав Мартиняк) або були відсторонені від наукової роботи. Неотомізм був адміністративно маргіналізований в основному на користь марксизму, але, тим не менш, не був забутий, завдяки своїм лідерам (M. A. Кромпєц, M. Ґоґач та інші), внутрішньому розвитку і течіях утворених на цій землі. Саме внутрішній розвиток і диверсифікація, які далі схарактеризуємо за допомогою поділу томізму на варіації - парадоксально вберегли цю філософію від забуття і повної маргіналізації.

У післявоєнний період крім згаданих Кромпца (1921-2008) і Ґоґача (нар. 1926), варто також згадати інших вчених: Станіслава Адамчика (1900-1971), Войцеха Фелікса Беднарського (1911-2006), Йосипа Ма- ріа Бохенского (1902-1995), Петра Хойнацького (1897-1989), Казимира Споризака (1911-1982), Йосипа Пастушку (1897-1989), Івана Пиво- варського (1889-1959), Павла Сівка (1893-1986), Стефана Свежавского (1907-2004), Олександра Усовича (1912-2002).

Томістська філософія знайшла в Польщі податливий грунт, оскільки протягом століть тут практикувалася реалістична філософія Аристотеля. Як згадує Владислав Татаркевич: «Коли на початку другого року моїх марбурзьких досліджень я пішов поговорити про мою докторську дисертацію, він [Герман Коен - прим. авт.] мені сказав: «Напишіть про Аристотеля, це стане в нагоді вам у вашій країні»» [Tatarkiewicz, & Ta- tarkiewicz 2011: 38]. Насправді аристотелизм в Польщі має багатовікові традиції. За словами Віктора Усика, з часів Середньовіччя філософія Ста- гирита не тільки жваво культивувалась і коментувалась у Краківському (Ягеллонському) університеті, але і в інших наукових центрах Першої Республіки, дистанціюючись навіть від філософії Платона. Прикладом живого інтересу до спадщини Аристотеля є той факт, що на рубежі XVI і XVII століть, його практична філософія була перекладена російською мовою Себастьяном Петрици з міста Плзень, батьком польської філософської термінології, коментатором Нікомахейської етики, політики і економіки, поетом, лікарем і педагогом. Переклад Петрици на сучасну мову був третім, після італійського та французького.

Стаття завершується додатком, в якому подаємо список основних публікацій, пов'язаних з реалістичною філософією і педагогікою, які, зважаючи на обсяг тексту, не були використані в статті.



Реалістична філософія від Францішка Гаврила до Мечислава Ґоґача

На сьогоднішній день не розвивається перша, історична варіація неотомістської філософії - традиційний томізм, представниками якого в Польщі серед інших були Ф. Габрил і К. Вайс. Натомість, успішно розвиваються: екзистенційний томізм (Люблінська філософська школа) і послідовний томізм (Варшавська школа послідовного томізму), інколи навіть всупереч опору з боку католицьких священиків, особливо після II Ватиканського Собору (наприклад, Й. Тішнер). Виявляється, томізм не тільки «не помер», а з ним до цього часу все досить добре. M. А. Кром- пєц зі своїми колегами (С. Свєжавскі - історія філософії, С. Камінський - методологія наук, К. Войтила - етика) закликав до заснування Люблінської філософської школи, Мечислав Ґоґач запропонував нову варіацію неотомістської філософії - послідовний томізм, Ч. Мартиняк розробляв філософію права, Й. Воронецький, Ф. В. Беднарський, Й. Степа і М. Клепач займалися педагогікою, К. Ковальський - естетикою, К. Михальський і Ф. Квятковський - історією філософії, Й. Пастушка - психологією, Й. Пів- оварчик і А. Шиманський - філософією і соціальною етикою, Х. Рома- новський - історіософією, Й. Саламуха - логікою, Ф. Савицький - філософською антропологією і A. Жихлинський - філософськими основами богослов'я.

У неотомізмі пропонується своє трактування педагогіки (або філософії виховання), яке характеризується відмінним джерелом виховання, що пов'язується з виникненням різновидів цієї філософії.

Томізм і його різновиди

Дослідники томістської філософії виокремлюють наступні течії цієї філософії:

• традиційний томізм

• лованський і трансцендентальний томізм

• екзистенціальний і послідовний томізм.

Для визначення різновидів сприйняття думки варто зважати:

1) на ступінь «забруднення» філософської думки Томи, 2) на розуміння в самому томізмі акту буття (esse).

Традиційний томізм (консервативний, навчальний, палеотомізм)

Традиційний томізм є однією з історичних версій прочитання думки Томи Аквінського. Традиційний томізм історики філософії також називають консервативним томізмом, палеотомізмом або неопалеотоміз- мом. Історично склалося так, що джерела традиційного томізму можна віднаходити вже в працях учнів і перших коментаторів поглядів Томи. Також його основу складають великі коментарі до праць в дусі філософії Аквіната (Іоанн від св. Томи, Каєтан), які скоріше є схоластикою в широкому розумінні, бо вміщають ерудицію свого часу: погляди Августина, неоплатонізм і християнський аристотелізм, скотизм і навіть сліди дискусії з арабською філософією і латинським аверроїзмом. Власне тому напрями філософії, котрі виникли у другій половині XIX століття і посилалися на цю спадщину, були названі неосхоластикою, яка повинна була, за задумом її авторів внести свій внесок у відродження філософії Томи. Однак неосхоластика, яка охоче посилалася на особу і погляди Томи Аквінського, була інтерпретацією не лише його вчення. Вона являла собою більш широке, внутрішньо різноманітне інтелектуальне явище.

Як вже зазначалось, таке традиційне розуміння томізму було витіснене томізмом в екзистенціальній і послідовній версії. Традиційний томізм, на думку М. Ґоґача, характеризується: подаванням матеріалу у формі підручника, вербалізмом і поєднанням. Подавання матеріалу у формі підручника полягало на викладанні думок Томи з використанням вільно складених тверджень без розкриття їх генези. В результаті цієї процедури томізм можна було подати як апологетичну «систему», іноді навіть далеку від наукового, раціонального обґрунтування. Як і в Стародавньому піфагореїзмі, основну роль тут відігравав аргумент від авторитету, в даному випадку авторитету Аквіната (“Тома так сказав”). Вербалізм традиційного томізму полягає в тому, що до групи томістів були залічені ті філософи, які також говорили про існування (Авіценна) навіть несумісне з думкою Томаса. Поєднання, в свою чергу, полягало в тому, щоб додати до думки Фоми все, що в філософії вважалося реальним, актуальним і навіть модним. У традиційному томізмі під існуванням мається на увазі: «Постійне відношення індивідуального буття до буття Бога. Якщо це постійний зв'язок, то тим самим стає акт існування, створення і підтримка в існуванні. Акт існування тут прирівнюється до реалізації і оновлення буття. Це розуміння існування пов'язане з об'єднанням вчення про фундаментальні принципи існування з лінійним розташуванням причин і наслідків». До представників традиційного томізму в Польщі між іншими належать Ф. Гаврилов, Ю. Воронецький, С. Адамчик.

Лованський і трансцендентальний томізм

Лованський томізм (Д. Мерсьє; в Польщі: K. Вайс, С. Щлага, K. Клусак) є комбінацією думок Томи з природничими науками. Він характеризується індуктивністю і еклектичністю. Індуктивність лованського томіз- му пов'язана з постулатом, що філософія має синтезувати результати точних наук, отже, розробляти загальну концепцію буття, емпіричний матеріал для якої постачають природничі науки. Еклектика ж передбачає об'єднання різних концепцій наукових досліджень в одну систему. Так, наприклад, томізм був поєднаний з кантизмом (Марешаль), з марксизмом (Муньє) і геґельянством (Джемеллі). Неотомізм також поєднувався з філософією Декарта, екзистенціалізмом Гайдеггера і феноменологією Гуссерла (Ранер, Руссело). Таким чином, був створений новий варіант томізму, званий трансцендентальним томізмом. Томізм в цій версії досліджує розкриття свідомості буття, фокусується на питаннях з площини феноменологічної теорії пізнання. У Польщі до представників трансцендентного томізму належать А. Полтавський, А. Б. Степень, Ю. Галковський та К. Войтила. Їх версії томізму називаються «феноменологічним томізмом». Проблема існування в цих варіантах неотомістич- ної філософії укладена з точки зору теорії пізнання, підкреслює необхідність існування, не вказуючи, що це таке. Як підкреслює М. Ґоґач: «У лованському томізмі і у всіх його різновидах існування трактується як необхідний елемент буття, який виправдовує безпосереднє пізнання».

Екзистенціальний і послідовний томізм

Екзистенціальний томізм є спробою прочитати думки Томи в трактуванні Е. Гілсона і Ж. Марітена. Він характеризується виключенням з томізму філософських тез, що не належать Томі, головним чином Дунса Скота, Суареса, Каетана, Декарта, Вольфа; розрізненням метафізики Аристотеля (есенціалізм) від метафізики Томи (екзистенціалізм).

Екзистенціальний томізм в Польщі представлений Люблінською філософською школою (M. A. Кромпєц, K. Войтила, С. Свєжавський, С. Камінський, Й. Сохонь, З. Здибіцька, П. Ярошинський, Х. Кєреши, A. Маринярчик і їх учнями: K. Стемпєнь, I. Хлодна, З. Паньпуха, A. Гуда- нєц, T. Дума, A. Робачевський, Л. Стефаняк). Вона досліджує теоретичну філософію (метафізику), антропологію, етику, філософію держави і права, філософію мистецтва і культури та науки. Слід назвати не тільки багатотомні твори лідерів (Кромпєц, Свєжавський, Камінський, Зди- біцька, Войтила), але і енциклопедії, серії публікацій (Нариси з реалістичної філософії, ред. А. Маринярчик; Завдання сучасної метафізики, ред. А. Маринярчик; Vademecum філософії; Бесіди з метафізики, ред. А. Маринярчик; Scripta Philosophiae Classicae), а також переклади оригінальних текстів Аристотеля, Томи Аквінського, Александра Афроди- зійського, Фемістія. Крім того, в останні роки був зроблений переклад на англійську мову вибраних творів Кромпца, Войтили, Маринярчика і Ярошинського. Таким чином поширюється інформація про досягнення Люблінської філософської школи.

У Люблінській філософській школі також ведуться дослідження в галузі освіти. Серед головних представників - Анна Шудра-Барщ, Барбара К'єре, Марія Лойола Опєка і Даріуш Залевський. В екзистенціальному томізмі не було відокремлення від тверджень Томи посилань, отриманих з арабської філософії (особливо Авіценни). Це зробив Мечислав Гогач. Його версія називається послідовним томіз- мом і є уточненням екзистенціального томизму. У томізмі послідовне існування розуміється як створений першоелемент, що починає індивідуальне існування. Pryncypium відчуває пізнавальну істоту на рівні мови серця (теорія sermo cordis).

Після припинення професійної діяльності Мечиславом Гогачем через хворобу і передчасну смерть Тадеуша Климського (1948-2013) дослідницьку роботу і популяризацію послідовного томізму веде Артур Андреюк разом зі своїми колегами і учнями (Томаш Стемпень, Ізабелла Андреюк, Михайло Зембруський та інші). Андреюк вивчає філософію Аристотеля і Томи Аквінського і сучасний томізм. Плодом його роботи є серед інших електронне видання творів М. Гогача та Лондонської богословської суми Аквіната і запуск видавничої серії Opera Philosophorum медіа Aevi. Зі школою Гогача були пов'язані М. В. Веслав Мерінг, Адам Гурняк, Томаш Зан, Казимир Шалата, Марек Пропок, Павло Мількарек і Станіслав Краський.

Дослідження в області реалістичної педагогіки (а також реалістичної філософії освіти) в дусі томізму послідовного проводять: Якуб Вуйцік, Кшиштоф Калька, Славомир Собчак, Кшиштоф А. Войцешек і Міколай Краснодембскі.



На захист традиційного томізму

Традиційний і лованський неотомізм, критиковані представниками сучасних варіацій томізму, незважаючи на консервативний характер своєї метафізики, як і раніше актуальні у площині філософії виховання. Це свідчить про інтерес до педагогічних досягнень Я. Воронецького і Ф. В. Беднарського. томізм філософія освіта богослов'я

Як зазначив К. Михальський, неосхоластична філософія більше не є наукою, вирощеною і «замкнутою» у монастирських келіях і лекційних залах семінарій [Michalski 1917]. Навпаки, її завданням є дискурс і полемізування з сучасною філософією. Тому Р. Ойкен назвав її войовничою філософією (philosophia militans), що не здається перебільшенням, враховуючи її «апологетичний» характер [Eucken 1908]. Апологетика вимагала використання авторитетів, а не ретельного вивчення. Неосхоластика,» викликаючи на дуель « сучасну філософію, науку і розумовий культурний прорив XIX і XX століть, не ставила за мету очистити філософію Томи Аквінського від чужих йому філософій. Метою цієї «боротьби» було не знищення тодішніх областей людського пізнання, а дослідження реальності, що ведуть до визначення істини. Таким чином, неосхоластична філософія була названа К. Михальським «асимілюючою філософією», що найбільш повно подано в лованській варіації неотомізму. Це «асиміляційне» ставлення фактично сприяло втраті думки Акві- нати, але необхідність адаптуватися до сучасної філософії і науки тоді була сильнішою. Константин Михальский в статті подав це визначення, однак написав, що йдеться не про «ексгумацію трупа» Фоми Аквінсько- го, а про його інтелектуальну винахідливість, яка дозволить оживити схоластику [Michalski 1917: 47]. Думаю, що ця філософія реалізувала поставлені перед собою цілі.

Ще одна проблема викликає питання в істориків філософії: чи був традиційний томізм так званої філософією від влади? Або папські енцикліки були єдиним стимулом для «повернення» до філософії святого Томи? Насправді ще до енцикліки Лева XIII Aeterni Patris (1879) і Пія X « Pascendi Dominici Gregis (1907) у різних інтелектуальних центрах в Європі почалися дослідження над несхоластичною думкою. Дослідження проводилися на Заході Європи і на польських землях (Є. Земельцька, П. Семененко, С. Павлицький, М. Моравський). Можна припустити, що енцикліки підтвердили фактичний стан речей, однак не були єдиними творцями відродження цієї філософії.

Однак, не слід забувати, що традиційний томізм - це не просто набір філософських анахронізмів, які вже є предметом вивчення історії філософії. Традиційний томізм запропонував свого роду перреніальну філософію, в якій порівняв погляди Аристотеля з позицією Томи Аквінського і сучасною філософією. Він як і раніше є цікавою пропозицією дослідження з точки зору розвитку томістської філософії. Деякі звинувачення традиційної влади, закидувані томізму, є легітимними, інші ж вимагають перегляду, причому не слід забувати, що відродження томізму стало можливим як опозиція: з одного боку німецькому ідеалізму, а з іншого боку матеріалізму і позитивізму, який відкидав філософський висновок на узбіччя наукових досліджень. Польський традиційний томізм сформулював оригінальну у відношенні до західних розробок прикладну філософію, до складу якої входила етика і педагогіка. Їх не ототожнюють з моральним богослов'ям, як це відбувається, наприклад, в роботах Б. Меркельбаха. Беднарський у своїх педагогічних дисертаціях також тяжіє до соціальних і природничих наук [Bednarski 1987]. Його роботи значно ерудовані; вони варіюються в своїх аналізах і полеміках від Д. Мерсьє до Ж. Марітена, а, отже, до екзистенціалізму. Тим не менш, лейтмотивом цих педагогів є пізнавальний реалізм, що робить ці дослідження актуальними. Педагогіка традиційного томізму менш консервативна, ніж сам традиційний томізм, оскільки в ньому використовуються вихідні тексти Томи, а не лише його коментаторів.



Наслідки на освітніх теренах

Педагогіка, розроблена на основі реалістичної філософії, вказує на першість людини і кадровий стандарт (К. Войтила, Ф. Адамський). Це невід'ємна, аретологічна педагогіка, яка передбачає, що вихованню і освіті підпорядковується вся людина відповідно до її природи, а також до особистих і розумових відносин, які пов'язують людину з суспільством. Педагогіка, створена на грунті цієї філософії, вирізняється деякими акцентами, пов'язаними з вищезгаданими варіаціями томізму.

Paideia традиційного томізму на прикладі аретологічної педагогіки Яцка Воронецького і Фелікса Войцеха Беднарського

Педагогіка Воронецького є синтезом грецької paidei і християнської педагогіки. Зіставлення цих двох, здавалося б, різнорідних способів і методів виховання людини, не має дихотомічного характеру. Воронецький, з одного боку, засновує свою етику виховання за Аристотелем, з іншого боку, вказує на уточнення теорії моралі сформульованої Томою Аквінським. Ці дві моральні філософії об'єднує реалізм, універсалізм і плюралізм буття. Як наслідок, педагогіка Воронецького побудована на відмінності чесноти і звички. Чеснота відповідальна за інтегральне і гармонійне виховання і самовиховання людини, а звичка пов'язана з навчанням (цієї думки тримається M. Гогач). На думку Я. Воронецького, виховання людини полягає в постійному виробленні інтелектуальних якостей і моральних чеснот [Woroniecki 1999: 344-346]: «Отже, педагогіка повинна бути наукою, яка інтегрально охоплює всю людину, формуючи її моральні відносини, волю і характер. Таке трактування paidei одночасно є вихованням і навчанням. Займається вона також і діяльністю розуму, але не його власне пізнавальними функціями, а тими, за допомогою яких мозок керує вчинками і які з цієї причини тісно пов'язані з діяльністю волі і почуттів... А пізнавальною діяльністю почуттів виховання безпосередньо не займається, тому що воно більше не відноситься до моралі. Освіта, навпаки, займається в першому ряду формуванням почуттів, пам'яті, уяви і розуму, а також призначенням пізнавальних функцій. Викладання. при правильному проведенні, дотриманні систематичності і порядку надає дуже сильний педагогічний вплив. Крім того, моральне життя вимагає певного мінімуму відомостей, теорії. Тому гармонійна взаємодія виховання з освітою абсолютно необхідна. Тут викривається слабка сторона педагогіки останніх століть у всіх майже течіях: виховання розуму висувалося на перший план і забувалось власне виховання з відповідними йому правилами розвитку».

Таким чином, мета виховання - прищепити вихованцеві силу волі, за допомогою якої він зможе переслідувати об'єктивні цілі свого життя. Суть педагогіки полягає в тому, щоб навчити учня «бажати» - тобто поліпшити його волю так, щоб вона проводила вибір об'єктивного добра, тобто «істина в добрі». Педагогіка - це наука практично націлена на життя, бо в повсякденному житті, так як хліб, людині потрібна мудрість, розважність, стриманість, справедливість, терпіння. Тому над чеснотою довголіття переважає чеснота педагога, її наслідком є терпіння, лагідність та інші виховні якості, які також важливі в самовизначенні.

Здається, що педагогіка чеснот Воронецького - це засіб для когнітивного і морального релятивізму, краху авторитету істини, аксіологічного хаосу і багатьох інших проблем, з якими стикається сучасне виховання. Воронецький, полемізуючи з педагогікою свого часу, виявляє її численні помилки: скорочення виховання до освіти; ідеалізм, моральний інтелектуалізм, суб'єктивізм, когнітивний партикуляризм, біхевіоризм, індивідуалізм, сентименталізм, натуралізм, лібералізм, механіцизм і матеріалізм. Діагностовані Воронецьким помилки концепції виховання як і раніше стоять перед сучасною педагогікою. За слабку сторону його концепції можна вважати тільки той факт, що антропологія, на якій побудована його теорія виховання щодо поточних досліджень анахронічна. Вона заснована на припущеннях традиційного томізму, який в даний час не є єдиним експонентом антропології Акві- ната.

В даний час педагогіку Воронецького творчо розвиває, зокрема, Станіслав Галковский [Galkowski 1998]. Виховання за Ф. В. Беднарським - це досягнення внутрішньої гармонії інтелекту і волі. Його наслідки - сталість, послідовність і працездатність. Виховання як процес пов'язане з отриманням внутрішньої культури людини. Педагогіка Беднарського, схоже, являє собою творче продовження виховної етики Воронецького, збагачене всебічним знанням сучасних педагогічних, психологічних і соціологічних течій. Беднарський, як перекладач лондонського видання суми Томи, у своїх текстах посилається на оригінальні тексти Аквіната, вказуючи на виникаючі педагогічні наслідки. Він обговорює аретологію Томи Аквінського «адаптуючи його до сучасної педагогіки, фізкультури, скаутингу». Педагогіка Беднарського також є полемікою з притаманними їй напрямами у вихованні та їх філософськими припущеннями. Автор, який методологічно близький до Львівсько-Варшавської школи, логічно вказує на невідповідність падоцентричної та гетероцентричної педагогіки. Виховання, на думку Ф. В. Беднарського - це органічний збір всіх моральних, розумових і фізичних якостей людини, котра інтегрально складається з душі і тіла. Виховання є непорушним правом людини і виражається в гармонійному розвитку інших осіб, особливо дітей і молоді, до вершин досконалості. Форма виховання - це теж самовиховання, яке полягає в правильному формуванні на основі інтелекту і чесноти морального характеру людини. Виховання, значить, є твором природи і твором мистецтва, так як педагог допомагає в створенні хорошої моральної людини [Bednarski 1987].

З-за того, що головні твори Беднарського були опубліковані на Заході (м. в Лондоні, Римі) його піддали цензурі ПНР. Тому творчість цього педагога сьогодні досі маловідома. Спроби її поширення робили між іншими Томаш Артур Бек і Артур Андреюк. Аретологічна педагогіка, «започаткована» Аристотелем і розвинена Воронецьким і Беднарським, є синтезом гуманізму грецької paidei і християнської педагогіки. Вона відзначає знаменне значення і завдання інтелекту і чесноти волі у вихованні людини. Їх результатом є морально інтегрована людина, яка є мудрою, розсудливою, володіє своїми почуттями і пристрастями. Її дії визначаються вдосконаленим інтелектом і волею. Тому, на думку Беднарського на поглядах Аристотеля і Томи Аквінського слід було б побудувати теорію виховання, засновану на радості і задоволенні. Педагогіка Воронецького і Беднарського, непомічена і навіть проігнорована марксистським вихованням, в даний час має стати предметом поглибленого вивчення не тільки у філософському середовищі.

Paideia екзистенціального томізму на прикладі персоналістичної педагогіки Барбари Кєресь

Барбара Кєресь, виходячи з визначення особи Боецієм, (Persona est rationalis naturae individua substantia), органічно вписується у проблемне поле педагогіки, орієнтованої на реалізм у версії екзистенціального томізму (сама Б. Кєресь називає свою педагогіку «філософським персоналізмом традиції реалізму» [Kieres 2009: 8]). На цій основі вона розробляє персоналістичну філософію виховання, близьку до етики К. Войтили і педагогіки Ю. Воронецького і Ф. В. Беднарського. Кєресь, звертаючись до традиції paedagogie perennis визнає, що у вихованні не можливо відмовитися від філософії, бо саме вона дає педагогіці бачення людини і її моральної поведінки, тому від «філософії немає порятунку». Однак це не означає, що можна в теорії виховання прийняти будь-яку філософію. У площині виховання ідеалізм демонструє дві протилежні позиції : раціоналістичну, пов'язану з колективною (соціалістичною) педагогікою та ірраціональну, яка пов'язана з індивідуальною педагогікою (антипедагогікою). Педагогіка, заснована на колективізмі (фашизм, нацизм, комунізм), відноситься не тільки до історії виховання. Колективістські течії також називають соціалізмом, демонструючи, що вони все ще присутні в багатьох місцях світу. Не слід себе обманювати, що з падінням комуністичної системи в Східній Європі і Радянській Росії, її вплив в цій частині земної кулі і не тільки, ослаб. В даний час цей рух відроджується у вигляді «нових лівих», просуває представників франкфуртської школи (M. Horkheimer, T. Adorno, J. Habermas). У свою чергу, індивідуальна (ліберальна) педагогіка форсує волюнтаризм, тобто філософську позицію, що проголошує першість волі перед інтелектом людини. Отже, це означає, що почуття визначають людину і є каталізатором її пізнання і поведінки. Педагогіка цієї течії свідчить, що людина є досконалою і вільною істотою, отже, її виховання зайве. Б. Кєресь, як наслідок, піддає критиці ідеї антипедагогіки, вважаючи, що не можна плутати поняття виховання характеру, в якому полягає формування людини, і виховання як процес співпраці педагога і вихованця.

Виховання - це вирощування потенційності людини, її життя, особистості. Так, інтегроване виховання включає в себе: виховання, пізнання, виховання любові й виховання волі, релігійне виховання, виховання суверенітету і суб'єктності у відношенні до закону. Таким чином, осо- бистісна педагогіка повинна бути заново сформульована, грунтуючись на томістській реалістичній філософії. Б. Кєресь на тему цієї проблеми пише, що «у зв'язку з сигналізованою ситуацією відзначається нагальна необхідність нагадування і критичного відновлення традицій кадрової педагогіки і відновлення її досягнень педагогічною практикою ...Сучасні педагоги, які хочуть відповідально виховувати, повинні повернутися до цієї традиції - традиції, яка побудувала Європу і яка має своє джерело в грецькій paidei» [Kieres 2009: 12]. Повернення до традиційної класичної paidei, на думку Б. Кєресь, можливе у площині томістського персоналізму. Тому не кожен персоналізм вартий уваги: „персоналізм персоналізмові нерівний і часто вважається «будь-якою думкою, в якій зазначається трансцендентність буття людини над світом природи, над життям суспільства і історією, де говориться про індивідуальність, гідність або цінність людини, де вказується її свобода або раціональність (самосвідомість), або щось, що вирізняє людину в світі і що повинно свідчити про її унікальність, неповторність, і навіть абсолютність». Отже, давайте підкреслимо, що називати персоналізмом антропологію, яка говорить про людину в деяких перевагах, є зловживанням цим словом, тому що більшість цих заявлених персо- налізмів - це, в кращому разі, який-небудь постульований гуманізм» [Kieres 2009: 23].

Paideia послідовного томізму Мечислава Гогача як умисне встановлення відносин з істиною і добром

З тієї причини, що я вже кілька разів реферував педагогіку М. Гогача, в цьому тексті я розбираюся з зазначенням наслідків, що виникають з неї. Педагогіка цього філософа виражається у вірності реальної дійсності. Виховання людини - це комплекс постійно вживаних дій, які фіксують зв'язок інтелекту з істиною і волі з добром. Так, виховання можна назвати єднанням, яке відносить людину до того, що хороше і справжнє. Відносини ці встановлює і закріплює спектр дій, які вживає людина, виховуючи себе, або ми, виховуючи людину. Оскільки мета - це скоріше ідея увічнення відносин з правдою і добром, ми можемо більш точно оцінити виховання, говорячи про його наслідки. Цей момент відрізняє ідеалістичну педагогіку від реалістичною. В ідеалізмі виховання визначається цілями і завданнями, в реалізмі - наслідками. Педагогіка М. Гогача вбудована у філософську антропологію та етику захисту людей, яка вказує на норми захисту людей. З розумної природи людини виводяться норми загальної та детальної педагогіки. Здається, що норми педагогіки відносяться до етики і є частиною етики Гогача. Про це свідчить вплив І. Воронецького на педагогічні погляди творців томізму. Схожість можна простежити в особливостях виховання Ф. В. Беднарського і нормах педагогіки Гогача. Тут слід вказати на вплив Бед- нарського. Можна ризикнути, сказавши, що paideia томізму послідовно поєднує в собі аретологічну педагогіку з персоналістичною, з якої вона росте. Тим не менш, Гогач, виходячи зі своєї нової інтерпретації томізму, збагачує неотомістську паідею новими акцентами. Це теорія особистих відносин, споглядання і «мова серця». «Слово серця» не тільки направляє людину до буття як блага, але дає розуміння, здійснивши, таким чином, захист знайденої людини. В результаті міжособистісні посилання вимагають інтелектуальних здібностей і чеснот волі. Без них не можливий захист, виховання і освіта. Починає домінувати в пізнанні і рішеннях експертиза цінностей, які не завжди вбудовані в речі. «Слово серця», отже, вносить до виховання і освіти, мудрість і любов, які визначають характер співприсутності людини. У нормальній ситуації, коли немає факторів, що заважають особистим відносинам, правильний спосіб захисту - це норми педагогіки. Вони вчаться, як захистити особисті відносини і як протистояти впливу культури. Таким чином, за M. Гогачем відбувається актуалізація норм виховання, оскільки, на його думку, педагогіка - це наука про норми виховання. Він розрізняє норми загальної педагогіки (мудрість, довіра, терпіння) і детальної (смирення, умертвіння, послух, бідність). «Загальна педагогіка - це наука, яка визначає правила вибору дій для поліпшення інтелекту людини, у вірності істині через знання до рівня мудрості, тобто правильного вибору блага до рівня праведності і дії з ним за допомогою управління, розумного керування інформацією інтелекту» [Gogacz 1993: 24].

Мудрість, метафізично виражена - це спритність, яка призводить до правильної причини. Закріплює вона, отже, нашу вірність істині і добру. Довіра - це джерело і причина відкритості людей. Терпіння - це стан волі. Він проявляється у прийнятому інтелектом рішенні повторювати спроби для правди і блага реально існуючих людей. Є основою для створення міцних зв'язків з людьми вірними істині, пізнанню, за допомогою відданого блага рішення, захищаючи реальне існування, яке в свою чергу виражене дійсністю, правдою і добром, викликають у нас турботу про людину на рівні самовідданості, вірності. Самовідданість, вірність - це вже різновид людської любові. Смирення як принцип детальної педагогіки - це вміння розпізнавати і визнавати істину. Смирення - це не якесь приниження себе, а просто визнання своїх якостей: плюсів і мінусів, і це розрив з неправильним і хибним. Воно є здатністю сприйняття брехні як протилежності істині, і зла, як протилежності добра. Це прояв благородства і внутрішньої дії на користь правди і добра. Послух як принцип педагогіки - це здатність розпізнавання позитивного змісту представлених нам свідчень і побажань шанованої нами людини і здатність визнання і реалізації цих бажань. Стосується людей, яких ми любимо. Інакше кажучи, послух - це бажання людини, яку ми любимо. Не слід в педагогіці сприймати послух в юридичному розумінні. Рекомендація не виховує людей. Послух сприймає бідність як згоду на пріоритет людей перед речами в нашому житті. Бідність відновлює смирення, а також підкреслює в ньому положення істини і добра як напрями дій совісті, споглядання і мудрості.

Педагогіка набуває рис «опрацювання» розуму. Інтелект, за своїм пасивним характером, набуває рис терпіння. Терпіння є також складовою частиною чесноти, доблесті і є формою особистісного ставлення довіри і дії в людині, як благоденство (свідоцтво надії). Воно є однією з основних складових ефективності педагогів, що виражається в далекозорості і вмінні чекати на результати виховання і освіти. Смирення і турбота показують, як усувати вплив vis cogitativa. Ці норми також захищають від дріб'язковості, яка протилежна великодушності. У свою чергу, послух - це визнання авторитету батьків, вчителів і педагогів, які, як майстри, свідчать про істину і добро. Авторитет не є авторитарним нав'язуванням способу розуміння світу.

Споглядання - це кульмінація пізнання, його заключний етап. Це огляд реальності, на рівні «слова серця», ще до формування інтелекту. Тому воно не тільки похідне від інтелекту, але і від волі, що визначає його місце в етиці Адже споглядання захищає від відчаю, вводячи людину в єдність людей. Є джерелом чесноти. Його результатом є мудрість. Споглядання схиляє до норм педагогіки. Внаслідок цього сприймаємо людину не через призму знань про неї, а й особисті відносини. Знання вторинне у відношенні до особистості. Таким чином, джерелом виховання людей стає любов і присутність. Тому М. Гогач з Ришардом зі Святого Віктора повторює, що є річчю необхідною, щоб росла любов у пізнанні і пізнання через любов (Debet itaque in nobis crescere semper et ex cognitione dilectio, et nihilominus ex dilectione cognitio). Споглядання відповідає за любов, а любов є рушійною силою людської діяльності. Таким чином, споглядання розкриває роль особистих зв'язків. Захоплення Гогача школою Вікторіанців не випадкове. У цій школі він знаходить інтелектуальну базу для педагогіки та її стандартів. Вікторіанці підкреслювали важливість споглядання і любові, смирення, а також вправи інтелекту і волі. Смирення вони вважали передумовою для освіти і виховання.

Особисті відносини підтримують відносини життєво важливі (наприклад, пізнання відбувається в області зв'язків відкритості до пізнаваної істоти). Таким чином, виховання полягає в розумному контролюванні життєво важливих відносин, відмову від тих, які не захищають людину і її особисті зв'язки, і підкреслює роль існуючих відносин, заснованих на реальності, правді і добрі буття. Надання переваг життєво важливим відносинам може привести педагогіку до ідеалізму, ідеології або прямого навчання. Зустріч гостей у площині особистих відносин, встановлює інші, особисті посилання, які організовують будинок, сім'ю, школу, роботу. Призначають їх «захват» споглядання над людиною і його особистими взаєминами. Це тема для пізнання і моральної дії. Тому має рацію К.

А. Войцешек, на думку якого відсутність успіхів учня і відсутність його «бажання пізнати» - результат відмови від споглядання, виховання і освіти. Це призводить до змішання знання з істиною і мудрістю; надлишку знань в процесі навчання і безособовості відносин, виховання. Споглядання спонукає до зміни способу мислення, на рівні активного інтелекту і зміни поведінки.



Висновки

Педагогіка, яка отримує продуктивні імпульси від томізму, є однією з головних тем. Сучасний томізм далекий від будь-якого догматизму або ідеології. Це одна з філософських спроб досягти істини про реальність, а також про педагогіку, і - згадаємо назву книги М. Гогача - людину, яка є завданням педагогіки. Метою томістських філософських роздумів не є також «штучна оригінальність» та «інноваційність», але істинність знайшла відповідність з існуючою реальністю. Такий характер має і нео- томістська paideia. Виражається вона у вирощуванні інтелекту, тобто його вихованні; акцентуванні уваги на домінуючій ролі почуттів і vis cogitativa. Це актуальне завдання, яке стоїть не тільки перед теоретиками виховання, але в основному перед «практиками», які в повсякденній праці виховують і формують молоду людину. Так виражене виховання стає «любов'ю до мудрості» - перефразом класичного визначення філософії, придуманого, ймовірно, Піфагором.

Крім того, томістська філософія та її paideia мають ще один важливий вимір. Він захищає від утопічних ідеологій, до яких, на жаль, залучена сучасна філософія і педагогіка з різних причин.



Посилання

Bednarski, F. W. (1987). Wychowanie ludzkich pop^dow i woli. Duszpasterz Polski za granicq, Rzym: DP.

Biogosiawiony Edmund Bojanowski. (2000). Serdecznie dobry cziowiek, red. S. Wilk, Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubelski.

Eucken, R. (1908). Einfuhrung in eine Philosophie des Geisteslebens. Leipzig: Verlag von Quelle & Meyer.

Gaikowski, S. (1998). Ku dobru. Aktualnosc filozofii wychowania Jacka Woronieckiego. Rzeszow: Wydawn. Wyzszej Szkoiy Pedagogicznej.

Gilson, E. (1958). Duch filozofii sredniowiecznej / tium. J. Rybait, Warszawa: PAX.

Gilson, E. (1962) Historia filozofii chrzescijanskiej w wiekach srednich. Od Justyna do Mikofaja Kuzanczyka / tium. S. Stomma, Warszawa: PAX.

Gogacz, M. (1993). Podstawy wychowania. Niepokalanow: Wydawnictwo Ojcow Francisz- kanow.

Kieres, B. (2009). O personalizm w pedagogice. Lublin: Instytut Edukacji Narodowej.

Michalski, K. (1917). Stanowisko ksi^dza Gabryla w ruchu neoscholastycznym. Ateneum Kapfanskie, (13), 46-56.

Swiezawski, S. (2005). Zagadnienie historiifilozofii. Warszawa: Wyd. Naukowe Semper.

Tatarkiewicz, W. (2010). Szkola marburska i jej idealizm (w setnq rocznic^ marburskiej dysertacji Profesora Wladyslawa Tatarkiewicza), Parszutowicz, P. (red.). K^ty.

Woroniecki, J. (1999) Katolicka etyka wychowawcza. T. 1-2, cz. I/II, Lublin: Fundacja Servire Veritati Instytut Edukacji Narodowej-Wydawnictwo KUL.



References

Bednarski, F. W. (1987). Education of human drives and wills, «Polish Pastor Abroad», Rome: DP.

Blogoslawiony Edmund Bojanowski. (2000). Heartily good man, S. Wilk (ed.). Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubelski. [In Polish].

Eucken, R. (1908). Introduction to a Philosophy of Spiritual Life, Leipzig: Verlag von Quelle & Meyer. [In German].

Galkowski, S. (1998). To the Good. The Topicality of Jacek Woroniecki's Upbringing Philosophy. Rzeszow: PH Higher Pedagogical School. [In Polish].

Gilson, E. (1958). The spirit of medieval philosophy / transl. by J. Rybalt, Warszawa: PAX. [In Polish].

Gilson, E. (1962) History of Christian Philosophy in the Middle Ages. From Justyna to Nikolaus from Kuza / transl. by S. Stomma,Warszawa: PAX. [In Polish].

Gogacz, M. (1993). Fundamentals of education. Niepokalanow: Publishing House of the Franciscan Fathers. [In Polish].

Kieres, B. (2009). For personalism in pedagogy. Lublin: Instytut Edukacji Narodowej. [In Polish].

Michalski, K. (1917). The position of priest Gabriel in the neo-scholastic movement. Ateneum Kapfanskie, (13), 46-56. [In Polish].

Swiezawski, S. (2005). The problem of the history of philosophy. Warszawa: Wyd. Naukowe Semper. [In Polish].

Tatarkiewicz, W. (2010). The Marburg school and its idealism (on 100th anniversary of Wladyslaw Tatarkiewicz's dissertation in Marburg), Parszutowicz, P. (red.). K^ty. [In Polish].

Woroniecki, J. (1999) Catholic educational ethics. T 1-2, cz. I/II, Lublin: Fundacja Servire Veritati Instytut Edukacji Narodowej-Wydawnictwo KUL. [In Polish].



Додаток

Основні публікації польською, пов'язані з реалістичною філософією і педагогікою:

Adamski, F. (red.). (1999). Wychowanie na rozdrozu. Personalistyczna filozofia wychow- ania. Krakow: UJ.

Adamski, F. (red.). (2005). Wychowanie personalistyczne. Wybor tekstow. Krakow: WAM.

Andrzejuk, A. (2012). Metafizyka obecnosci. Wstep do teorii relacji osobowych. Warszawa: UKSW.

Andrzejuk, A. (1997). Mieczyslawa Gogacza dochodzenie do pedagogiki. Gogacz, M. Osoba zadaniem pedagogiki. Wyklady bydgoskie. Warszawa: Navo, 183-208.

Andrzejuk, A. (2000). Prawda o dobru. Warszawa: UKSW.

Andrzejuk, A. (2006). Uczucia isprawnosci. Warszawa: Navo.

Bankowski, K. (1996). Tomizm konsekwentny na tle odmian tomizmu. Studia Philosophiae Christianae, 32(2), 211-219.

Bednarski, F. W. (1958). Mifosc narzeczenska i mafzenska w swietle filozofiisw. Tomasza z Akwinu. Londyn: Katolicki Osrodek Wydawniczy Veritas.

Bednarski, F. W. (1962). Sport i wychowaniefizyczne w swietle etykisw. Tomasza zAkwinu. Londyn: Katolicki Osrodek Wydawniczy Veritas.

Bednarski, F. W. (1958). Uwagi sw. Tomasza z Akwinu o mlodziezy i jej wychowaniu. Zeszyty Naukowe KUL, 1, z. 3, 31-60.

Bednarski, F. W. (1987). Wychowanie ludzkich pop^dow i woli. Duszpasterz Polski za granicq, Rzym: DP.

Bednarski, F. W. (2000). Wychowanie mfodziezy dorastajqcej. Wyd. 2, Warszawa: Navo.

Bednarski, F. W. (1991). Wychowanie uczuc w swietle psychologii sw. Tomasza z Akwinu.

Duszpasterz Polskizagranicq, nr 3-4, Rzym: DP.

Bednarski, F. W. (1982). Zagadnieniapedagogiczne. Londyn: Katolicki Osrodek Wydawnic- zy Veritas.

Blogoslawiony, Edmund Bojanowski. (2000). Wilk, S. (red.). Serdecznie dobry czfowiek. Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubelski.

Bochenski, J. (1998). Miedzy logikq a wiarq. Warszawa: Nor Sur Blanc.

Bochenski, J. (2008). Filozofia bolszewicka. Komorow: Wydawnictwo ANTYK Marcin Dy- bowski [reprint wydania z 1946].

Bochenski, J. (1996). Lewica, religia, sowietologia, opr. J. Parys, Warszawa: Morex.

Bochenski, J. (1993). Logika ifilozofia. Wybor pism, Warszawa: PWN.

Bojanowski, E. (2009). Dziennik, t. 1-3, opr. L. Smolka, Wroclaw.

Czerkawski, J. (red.). (1994). Zagadnieniegodnosci czfowieka. Lublin: KUL.

Chlodna-Blach I. (2016). Od paidei do kultury wysokiej. Lublin: Polskie Towarzystwo To- masza z Akwinu.

Chudy, W. (2003). Filozofia kfamstwa. Warszawa: Oficyna Wydawnicza Volumen.

Chudy, W. (2009). Pedagogika godnosci, opr. Anna Szudra, Lublin: Katolicki Uniwersytet Lubelski.

Cieszkowski, A. (1922). O ochronkach wiejskich. Wyd. 4. Poznan: Fiszer i Majewski.

Darowski, R. (2008). Filozofia czfowieka. Zarys problematyki. Antologia tekstow. Krakow: Wydawnictwo WAM oraz WSF-P.

Darowski, R. (2001). Filozofia Jezuitow w Polsce w XXwieku. Proba syntezy - Sfownik autorow. Krakow: Wyzsza Szkola.

Dum,a T. (2017). Metafizyka relacji. U podstaw rozumienia relacji bytowych. Lublin: PTTA &. Wyd. KUL.

Gabryl, F. (1903). Metafizyka ogolna czyli nauka o bycie. Krakow: Ksi^garnia Spolki Wy- dawniczej Polskiej.

Gabryl, F. (1895). Niesmiertelnosc duszy ludzkiej w swietle rozumu i nowoczesnej nauki. Krakow: W. L. Anczyc.

Gabryl, F. (1921). Noetyka (przelozyl i slowem wst^pnym poprzedzil Jan Snizek). Olomouc. Gabryl, F. (1921). Polska filozofia katolicka w przelomie XIX wieku. Straszewski, M. (red.). Polska filozofia narodowa. Krakow.

Gabryl, F. (1913-1914). Polska filozofia religijna w wieku XIX. T. 1-2. Warszawa - Lublin - Lodz.

Gabryl, F. (1906). Psychologia. T. 1-2, Krakow.

Galkowski, S. (2016). Dtugomyslnosc. Wprowadzenie do filozofii wychowania. Krakow: WAM.

Galkowski, S. (1998). Ku dobru. Aktualnosc filozofii wychowaniaJacka Woronieckiego. Rze- szow: Wydawn. Wyzszej Szkoly Pedagogicznej.

Galkowski, S. (2003). Rozwoj i odpowiedzialnosc, Lublin: KUL.

Gilson, E. (1963). Byt i istota / tlum. P. Lubicz, J. Nowak, Warszawa: PAX.

Gilson, E. (1958). Duch filozofii sredniowiecznej / tlum. J. Rybalt, Warszawa: PAX.

Gilson, E. (1962) Historia filozofii chrzescijanskiej w wiekach srednich. Od Justyna do Mikotaja Kuzanczyka / tlum. S. Stomma, Warszawa: PAX.

Gilson, E., Longon, T, & Maurer, A. (1979). Historia filozofii wspotczesnej. Od Hegla do czasow najnowszych / tlum. B. Chwedenczuk, Z. Zalewski, Warszawa: PAX.

Gilson, E. (2012). Jednosc doswiadczenia filozoficznego / tlum. Z. Wrzeszcz, Warszawa: PAX.

Gilson, E. (1975). Lingwistyka ifilozofia / tlum. H. Rosnerowa, Warszawa: PAX.

Gilson, E. (1998). Tomizm. Wprowadzenie do filozofii sw. Tomasza z Akwinu / tlum. J. Rybalt. Wyd. 2. Warszawa: PAX.

Gogacz, M. (1981). Uwagi na temat wartosci. Studia Philosophiae Christianae, 17(1), 200-209.

Gogacz, M. (1985). Cztowiek i jego relacje. Warszawa: ATK.

Gogacz, M. (1987). Elementarz metafizyki. Warszawa: Navo.

Gogacz, M. (1969). Filozofia chrzescijanska w Polsce Odrodzonej (1918-1968). Studia Philosophiae Christianae, 5(2), 49-78.

Gogacz, M. (1976). Istniec i poznawac. Warszawa: PAX.

Gogacz, M. (1969). Obrona intelektu. Warszawa: ATK.

Gogacz, M. (1997). Osoba zadaniem pedagogiki. Wyklady bydgoskie. Warszawa: Edycja internetowa wydania pierwszego.

Gogacz, M. (1996). Platonizm i arystotelizm. Warszawa: АТК.

Gogacz, M. (1993). Podstawy wychowania. Niepokalanow: Wydawnictwo Ojcow Franciszkanow.

Gogacz, M. (1974). Wokot problemu osoby. Warszawa: PAX.

Gogacz, M. (1993). Wprowadzenie do etyki chronienia osob. Warszawa: B.R.J. NAWO.

Gogacz, M. (1963). Wspolczesne interpretacje tomizmu. Znak, (113), 1339-1353.

Gondek, A. (2015). Projektautonomicznej filozofiirealistycznej. Lublin: Wydawnictwo KUL.

Grocholewski, Z. (2014). Bt. Edmund Bojanowski w dynamizmie tworczej mitosci. Poznan: Wydawnictwo Swi^ty Wojciech.

Gudaniec, A. (2015). Paradoks bezinteresownej mitosci. Lublin: Wydawnictwo KUL.

Gudaniec, A. (2016). U podstaw jednosci bytowej cztowieka. Lublin: Polskie Towarzystwo Tomasza z Akwinu.