Міф про кредит, або вправа з прикладної філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міф про кредит, або вправа з прикладної філософії

Сватко Ю.І.

У статті з урахуванням авторської аксіоматики сучасного Світу Людини, західних традицій осягання категорії «міф», європейських практик міфологізації, а також досвіду реконструкції діалектики міфу в річищі концепції О.Ф. Лосєва запропоновано тлумачення діючого у сфері матеріальної культури наріжного для Світу Людини «міфу про кредит» як міфу про чудесне здійснення бажань.

Abstract

In the article, an explication of the “credit myth” as a myth of miraculous accomplishment of desires, essential as it is in the Human World, and functioning in the area of material culture, is offered, with axiomatic of the contemporary Human World, the Western traditions of understanding the category of “myth”, the European mythologization practices, and an experience in reconstruction of the dialectic of myth, in the tideway of A.F Losev's conception, considered.

Keywords: myth, mythic space, desire, satisfaction, gift, giving, hero, Human World, earthly paradise, human personality, liberal, globalized, crisis, market, economy, credit, credit and financial institutions, services, products, advertisement, consumer, miracle, meaning, fact, thing, self-consiousness, mind, will, sensation, name, history, magic, faith.

I. Кредит у світлі аксіоматики Світу Людини, його тем і цінностей

- Цілком слушно, - ввічливо підтвердив Медрано.

- Між іншим, ніяк не зрозумію, нащо ці люди пускаються у плавання...

- Ну, як на мене, - мовив Лопес, - це завжди захопливіше, ніж лишатися на суші.

Х. Кортасар. Виграші [12, с. 35].

Сьогодні, коли епоха гарячкової розбудови «земного раю» як синтезу земного і небесного засобами поцейбіччя [17, с. 391] жорстко судить Нагадаю, що давн.-грец. іменник кріаід, що в українській мові означає «різку зміну; загострення; переломний момент під час хвороби, після якого стан хворого відразу поліпшується або погіршується», в античності мав значення «розгляд справи, суд; вирок, засудження; суперечка». власного творця - сучасний Світ Людини Докладніше про концепт Світу Людини як специфічну культурно-історичну модель життя сучасного Заходу, див. у працях автора [27-30; 33; 48]. з його титанічною ідеєю облаштування життєвого простору під орудою людської особистості, - так ось, у цей час «Ч» філософу видається вельми спокусливим полишити звичну сферу чистого смислу й пуститися у плавання до островів та архіпелагів соціального буття в усій його меональній пістрявості й невгамовному життьовому алогізмі «Філософія» Світу Людини зафіксована у програмних документах його провідних міжнародних організацій системи ООН [45-46]. Див. також [38-39]..

Як специфічна буттєва форма, що «онтологічно приречена» самопроговорюватися, ця соціальність має за центр і внутрішню межу Світу Людини автономну (= незалежну від будь-яких авторитетів чи абсолютних засад життя) Показово, що Лісабонська угода про реформування ЄС (2009 р.), яка замінила Конституцію ЄС, справді, не містить жодних посилань на абсолютні засади життя: див. [40]., а тому відносну, умовну і кінцеву resp. ліберальну особистість. Будучи головною «подробицею» фундованої нею світобудови, вона міфологізується як особистість par excellence. Саме завдяки їй та лише услід за тим - розвитку ЗМІ, прогресу IT-технологій або ринку деривативів Пор. кредитні свопи (SWAP) - похідні фінансові інструменти, угоди, що дозволяють обмінювати одні активи/ зобов'язання на інші. Звідси - апологія віртуального стилю життя, що утверджується на шляхах лише умовної (іміджевої) персонажності, або суцільного життєво-особистісного акторства. наш світ постає наскрізь відносним, тобто віртуальним по суті світом культурних повторів.

Це глобалізований світ сховищ (архівів, бібліотек, музеїв), поголосу й моди, а заразом світ експертів (= оцінка минулого), аналітиків (= звітування щодо сьогодення) і консультантів (= поради щодо майбутнього). Зразковий спосіб його буття - креативна, екологічно вивірена, різною мірою переконлива resp. риторична комунікація. Народжуване тут «демократичне» мовлення передбачає послідовне відтворення Світу Людини як сумірного людині, отже, безпечного для неї середовища послуг (сервісів).

У так тематизованому мовленні, покликаному озвучити віртуалізований Світ Людини як світ суб'єктивістського «самобуду», де людина в умовах загибелі об'єктивності як такої агностично приречена на саму себе Не знаючи себе саме по суті через відмову від абсолютного виміру життя, отже, будь-якої осмисленої міри об'єктивності й суб'єктивності взагалі. Пор. «полишеність людини на саму ж себе» в О. Ф. Лосєва у його роздумах про західний стиль економічного життя [20, с. 743]., привілейоване місце «етичного камертону» обіймає тема фінансових продуктів/послуг Продукти тут - це взагалі будь-що вироблене, а послуги - це дії з надання зручностей для задоволення потреб і/чи бажань., насамперед - кредиту Пор. «хід» Ж. Бодрійяра: «Так само як “персоналізація” - аж ніяк не лише рекламний виверт, але фундаментальне ідеологічне поняття, так само й кредит - аж ніяк не лише економічний інститут, а фундаментальний вимір усього нашого суспільства, його нова етика» [4, с. 131].. Останній все частіше постає не лише як об'єкт мрійливих спекуляцій, а ще й як актуальний предмет суду (див. раніше) й навіть справжній міф.

Звісно, продукти кредитно-фінансових інститутів Переважно - комерційних банків, а також страхових компаній, ощадних інститутів, пенсійних фондів, фондів грошового ринку etc. або послуги щодо пасивних У напрямку акумуляції коштів на банківських рахунках. та активних У напрямку вкладання/розподілу залучених коштів. операцій є найперше системою господарських та інших зручностей, що надаються клієнтам у вигляді сервісних дій Пор. обмін товарами і послугами як обмін зручностями у «Структурній антропології» К. Леві-Стросса, а також однотипні сюжетні «ходи» у Бодрійяровій праці «До критики політичної економії знака» або у Р. Барта в другому, «буржуазному», розділі його «Міфологій».. У цьому плані в них нема нічого суттєво міфічного. Точніше, тут представлено, сказати б, нульовий рівень міфологізації.

Але де ж тоді нам чекати на справжню зустріч із міфом? Як народжується той приватизований Світом Людини, стимульований його рекламою «міф про кредит» Що, наче війна у Дж. М. Кейнса, увиразнює «для всіх можливість споживання та для багатьох - беззмістовність помірності». І далі: «Класи трударів можуть більше не обтяжувати себе нестатками. Клас капіталістів, утративши віру в майбутнє, може прагнути щодуху насолодитися наявними досі можливостями споживання й тим наблизити час їхньої втрати» [43, с. 18]., де карикатурна «мавпа-споживач» є «носієм найфундаменталь- ніших моральних вимог Заходу» Пор. пасаж А. Глюксмана у Вступі до книги «Одинадцята заповідь» [7, с. 9]., «банки - всесильні» Пор. цей «крик душі» австро-американського економіста (а заразом і чернівецького професора) Й. Шумпетера (18831950) у зв'язку з теорією антициклічного регулювання економіки, до якої - разом із самим Шумпетером - приклали руку німецький банкір А. Ган (1889-1968), англійські економісти Дж. М. Кейнс и Р Хоутри, а також їхній американський колега Э. Хансен та ін., а реклама «спасає» Щодо «рятувальної» функції реклами, що, наче нова релігія, стверджує людину у вічності, пор. «хід» Бодрійяра: «Отже, у рекламі нас “відчужують” і “містифікують” не ті чи інші мотиви, слова, образи - скоріше нас підкоряє та дбайливість, з якою до нас звертаються... піклуються про нас... Реклама надає речам щось таке, без чого “вони не були б собою”,- особливу “теплоту”. Річ націлена на вас, вона вас любить. Оскільки ж вона вас любить, ви й самі себе почуваєте існуючим - ви “персоналізовані”. Це і є головне, сама ж купівля відіграє другорядну роль. Якщо ж річ мене любить (а любить вона мене через рекламу), то я врятований» [4, с. 141].?

Він виникає там і тоді, де й коли звичайна банківська (і будь-яка інша) послуга раптом, зазвичай - за допомогою реклами, перетворюється виробником/продавцем на щось вельми особисте для її споживача, тобто важливе/потрібне/цікаве для особистості в її абсолютному, а не плинному, власне історичному вимірі. Саме цей абсолютизм, що притьмом прозирає крізь плин повсякдення, й прилучає особистість до світу чудесного, світу виконання бажань, того, «як треба жити» Пор. у «Міфологіях» Р Барта: «Семіологія вчить нас, що завдання міфу полягає в тому, аби надати історично обумовленим інтенціям статусу природних, піднести історично плинні форми до рангу вічних» [2, с. 111]. Можливо, це і є той «глибоко схований у міфі ідеальний (?! - Ю.С.) смисл» [3, с. 275], котрий пропонує почути Бенедетто Кроче (див. епіграф до розділу II)., тим самим забезпечуючи позиціонування/просування послуги на ринку як підстави для реалізації мрії, засобу досягання життєвого успіху, способу здобування поваги/любові серед власного оточення, підвалин справжнього добробуту, нарешті - джерела задоволення і навіть блаженства.

Тож з огляду на ключову роль міфу як невід'ємної форми організації життя й на пояснювальну силу самого сучасного міфу про постмо- дерне/пост-(пост)індустріальне/глобалізоване суспільство І знову Барт: «.наше суспільство об'єктивно є привілейованою сферою міфічних значень» [2, с. 111]. (пор. чинні міфи про культуру «участі», громадянської відповідальності й солідарності Див.: [37].; відкриті можливості й горизонтальні структури демократії Див.: [37].; неперервну освіту упродовж усього життя, інновації та економіку знань Див. хоча б: [5].; комфорт і задоволення Аналізуючи логіку впливу реклами не як «логіку тези і доказу», а як «логіку легенди і включеності в неї», Бодрійяр далі визначає чинну тут «міфологію»: «Так у його (споживача. - Ю. С.) очах створюється струнка світобудова, спрямована на вищу мету - зробити нам приємність» [4, с. 139].; неперервне споживання І знову Бодрійяр: «.Подібно до того як потреби, почуття, культура, знання - всі притаманні людині сили інтегруються в устрій виробництва як товари, матеріалізуються як продуктивні сили, аби піти на продаж, - так і всі бажання, задуми, імперативи, всі людські пристрасті та стосунки сьогодні абстрагуються (чи матеріалізуються) у знаках і речах, щоб перетворитися на предмет купівлі й споживання». І далі: «.споживання, аби залишитися. життєвим принципом, має або перевершити себе, або безкінечно повторюватися» [4, с. 165, 168].; суспільство комунікації Пор. у Е. Сепіра в його «Комунікацій»: «...суспільство являє собою вищою мірою заплутану мережу актів часткового чи повного взаєморозуміння між членами організованих об'єднань різного розміру й складності... вона щодня відроджується або творчо відтворюється за допомогою певних актів комунікативного характеру.». Отже, будь-який культурний стереотип чи акт соціальної поведінки «експліцитно або імплі- цитно містить комунікацію як складову частину» [34, с. 210]. Пор. також показові визначення Т. Парсонса: «гроші є високос- пеціалізованою мовою», циркуляція грошей - «відправлення повідомлення», грошова система - «код у граматико-синтаксичному сенсі». Або ще: «Економіка - це вивчення повідомлень-товарів» (Ф. Россі-Ланді). etc. Пор. також біхевіористські теорії соціального обміну, що розглядають міжособистісну комунікацію як збалансований/незбалансований - винагородно-витратний - обмін ресурсами: любов'ю, статусом, послугами, товарами, інформацією та грошима, - оскільки: 1) людська поведінка мотивована жагою отримати задоволення й уникнути страждань; 2) джерелами обох потягів є дії інших людей; 3) ці дії можна використати для збільшення задоволення; 4) люди прагнуть отримати максимум задоволення при мінімумі витрат. ), я зупинюся далі на кількох моментах.

Насамперед варто пригадати деякі традиції осягання категорії «міф» у західній культурі з урахуванням відсутності скількись зрозумілої єдності у цьому питанні. Слідом за тим ми позначимо своєрідні «реперні точки» загальної діалектики міфу У річищі максимально релевантної для нашого дослідження концепції О.Ф. Лосева [15]., що дозволяє перейти від застарілих наївно-емпіричних (пор. евгемеризм), наївно-раціоналістичних (пор. солярну концепцію) або прямо психологічних (Леві Брюль) теорій міфу до ясного розуміння міфу як необхідного - повсякденного й разом із тим чудесного! - моменту життя. Ці «ходи» й повинні, зрештою, допомогти нам у завершальній реконструкції базових елементів такого значущого для кризової міфотворчості епохи глобалізації «міфу про кредит» Що все частіше об'єднується з «міфом про рекламу» в ході побудови/реконструкції соціального міфу «Суспільства споживання». Тому в розділі D. II. «Кредит. Чари купівлі» Бо- дрійярової «Системи речей» (тут характерним є перегук із назвою глави V й одночасно іменем однієї із семантичних функцій - саме «Чарівні дари» - у знаменитій книзі В. Проппа «Історичні корені чарівної казки») ми читаємо: «Дійсно, кредит, як і реклама, має здатність чинити роздвоєння у покупці та її об'єктивних визначальних факторах. Купувати у кредит - означає отримувати цілу річ за частку її реальної вартості. Мінімальний внесок - і грандіозний прибуток» [4, с. 133-134]..

II. Тези до загальної аналітики міфу

Витончені душі й піднесені уми завжди вміли знайти та почути глибоко схований у міфі ідеальний смисл.

Бенедетто Кроче [3, с. 275].

§1. Західна традиція осягання категорії «міф»

Опинившись у самому кінці традиції завдовжки в 2,5 тисячі років і маючи на увазі попередні підсумки цієї зовні неспішної роботи думки, було б дивно в межах журнальної статті прагнути надмірної скрупульозності. Тому я дозволю собі обмежитися лише стислою довідкою загального характеру. Пунктирно окреслюючи магістральні шляхи осмислення (прото)Європою категорії «міф», тут варто найперше згадати такі імена, підходи, концепції, традиції та школи:

1) традицію діалектичного тлумачення грецької міфології: Платон Із загальнокосмічним розумним віталізмом його «Філеба», «Федра», «Бенкету», «Кратіла» чи «Тімея»., а також неоплатоніки Плотін Із його інтелігібельним Еросом (III, 5 [12-32]) [23; 25]., ЯмвліхХалкідський Із феноменологічними і відверто теургічними мотивами його «Єгипетських містерій» (I, 3) [36]., Прокл, Дамаскій Із його синтетичними за духом «Першими засадами» [9]. etc.;

2) основоположну для християнського богослов'я містичну діалектику «небесної» та «церковної» ієрархій: Св. Діонісій Ареопагіт Див. «Про небесну ієрархію» зі схоліями, приписуваними преп. Максиму Сповіднику [10].;

3) тлумачення грецької міфології у зв'язку з взаємовідношенням мікорокосму (= людина) і макрокосму (= боги як розумні сили світу): флорентійські неоплатоніки XV ст. на чолі з Марсі- ліо Фічіно Із його «Платоновою теологією стосовно безсмертя душі».;

4) алегоричне тлумачення грецької міфології у зв'язку з ренесансним розумінням природи і людини як творчих процесів: Френсіс Бекон;

5) баналізоване розуміння міфу як байки: французькі просвітники XVIII ст.;

6) естетичне тлумачення міфів як «історій ідей»: Шиллер і Гете;

7) фізіономічне тлумачення міфу про Фауста як носія специфічного «західного духу»: О. Шпенглер;

8) тлумачення міфу як способу оформлення сфери несвідомого, в основі якого лежить принцип здійснення бажань: З. Фройд, Фр. Рінкін, К. Абрахам, Е. Джонс, О. Ранк, К. Юнг etc.;

9) антропологічна школа тлумачення міфу: Ед. Б. Тейлор;

10) ритуальний підхід, де ритуал передує міфу: Дж. Дж. Фрезер;

11) розуміння міфу як своєрідно організованої справжньої реальності, котру можна представити у текстах особливого роду Пор. «чарівну казку». та інтерпретувати через опис стандартного (= «прототипічного») набору функцій: Володимир Пропп;

12) тлумачення міфу як особливої семіотичної системи: К. Леві-Стросс;

13) розуміння міфу найперше як особливої «мови»: Р Барт.

Загалом історія (прото)європейської філософії та культури знає принаймні чотири серйозні концепції міфу за авторством:

1) неоплатоніка Прокла, який на зламі тисячолітнього розвитку грецької міфології виявив її справжню діалектичну структуру;

2) Шеллінга, який у своїх лекційних курсах, академічних промовах і філософських трактатах, присвячених системі світових епох, самофракійським божествам і містеріям, а також філософії міфології та об'явлення, відкинув поетичне, алегоричне, моралістичне, фізичне, космогонічне, філософське, філологічне, історичне і псевдорелі- гійне розуміння міфу задля його інтерпретації як сфери існування істинних первообразів - вихідних і найзагальніших ідей різноманітних речей цього світу, інакше - богів, які сприймаються душею людини;

3) Е. Кассірера, який у «Філософії символічних форм» Див. т. 2 «Міфологічне мислення» . відкинув поетичне, алегоричне, фізичне, космогонічне розуміння міфу задля того, аби дослідити «міфічну свідомість» по суті, тобто з неї ж самої, адже для такої свідомості не розрізняються істинне й позірне, уявне й дійсне, думка про річ і сама річ, а є лише одна абсолютна реальність, де все постає суттєвим - і невипадковим, логічне (= знання) цілком тотожне з алогічним (= життям), і життя виявляється абсолютно зрозумілим та ефективним у кожному своєму прояві;

4) О.Ф. Лосєва, який в «Античному космосі та сучасній науці», «Нарисах античного символізму і міфології», «Діалектиці художньої форми», «Діалектиці міфу» etc. дав точну діалектику міфу як особистості, яка творить історію, все розуміє й цілком усвідомлює себе (= здійснений ідеал), тож міф не є поетичним прикладом (як байка) або безплідною фантазією (як вимисел) і розташовується не позаду (як казка), а наче попереду (саме як ідеал) усієї історичної епохи, постаючи її справжньою метою - поясненням, як саме треба жити, і що таке це «правильне Інакше - життя «за правилами», тобто саме розумне життя. життя».

§2. Міф і його основні структурні компоненти: до проблеми визначення

1. Для початку домовимося, що таке смисл?

У найзагальнішому вигляді смисл - це «внутрішнє» речі, те, що речі значать Е. Гуссерль (услід за стоїками) стверджував: смисл, сутність не є, смисл - значить [8, с. 75-80]., що вони є по суті й чим відрізняються одна від одної. Як такий він є справжній предмет мислення як смислового ж саморозуміння.

2. А тепер про те, що таке річ?

Річ є фактично втілений у наявному існуванні смисл resp. смисл, відкритий для всієї своєї, далі вже смислово визначеної й у цьому плані не залежної більше ані від чого дійсності. Інакше: це саме в-собі-визначена явленість смислу перед лицем і на тлі всього «іншого», тобто не- смислу, - підстава для реального синтезу смислу й не-смислу, смислу та його «іншого» (носія), смислу - і факту в різних буттєвих формах У трактаті «Річ та ім'я» О.Ф. Лосєв у дусі старого платонізму, підтриманого вченням про річ як результат існування у «Науці логіки» Гегеля, пише: «Річ не є лише щось внутрішнє. Річ є також і об'єктивна реальність, об'єктивне... ствердження, певна втіленість і ствердження усього внутрішнього - як факту, як дійсності, як буття - одне слово, як чогось обов'язково зовнішнього» [14, с. 844].. Визначені у своєму існуванні неживі предмети, рослини, живі істоти, продукти думки чи навіть особистості - все це в зазначеному сенсі «речі».

3. Нарешті, про те, що ж таке факт?

Факт - це «зовнішнє» речі, той бік речі, що реально втілює смисл, саме «носій» смислу Див. учення старого платонізму про космос як втілення смислу в іншому, не-смислі. Див. також визначення О. Ф. Лосєвим факту як «носія ейдосу» resp. того, «що саме осмислює ейдос, що його сприймає на себе і що тим самим його проявляє й виражає» [24, с. 685].. Різниця між смислом і фактом - це різниця між смислом і не-смислом, смислом - і тим, що саме по собі не є смислом, а буквально несе його на собі Як реальне волосся на голові є волоссям за фактом, реальний факт «волосатості». Тому як такий факт не мислиться, а відчувається, й потребує не знання, а досвіду.

4. Якщо смисл речі відкритий їй самій, якщо вона не лише в собі, а й для себе самої відповідає собі, є істинною, тобто тим, що вона є по суті, якщо вона розуміє, що вона таке і (головне!) хто вона така, ми кажемо про розумну річ - й узагалі про ідею, або свідомість Гегель, услід за вченням Платона про розумне сходження в «Бенкеті», Арістотеля - про космічний Розум у «Метафізиці», ноологією Плотіна - у трактатах п'ятої «Енеади» і Прокла - у «Першозасадах теології», бл. Августина - у Confessiones, а також Кузанца etc., зазначає: «Ідея є істина у собі й для себе, абсолютна єдність поняття та об'єктивності». Й додає: «Ідея може бути осягнута як розум (це істинно філософський сенс поняття “розум”).» [6, с. 399, 402].. У свідомості річ перетворюється на організм, який себе саме усвідомлює, смислить (Антон усвідомлює себе Антоном, Іван - Іваном, дружина - дружиною etc.).

5. Річ, що себе усвідомлює, самостверджуючись у становленні як така, є живою річчю - й Декарт, попри певну логіко-термінологічну незграбність, загалом слушно зазначає з цього приводу: «Я мислю, отже, існую».

6. Свідомість, аби бути, існувати, обов'язково потребує свого носія, повинна бути фактично втіленою. Такий носій свідомості, де свідомість знаходить своє фактичне втілення та здійснення, називається вже не просто річчю (й навіть не просто живою річчю: тепер цього замало!), а - особистістю. Особистість - це не «щось розумне», а «хтось», хто мислить (= розум, втілений у науці), воліє (= воля, втілена у моралі) й почуває (= почуття, втілене у мистецтві), тобто саме усвідомлює, розуміє себе і при цьому фактично даний у своєму розумному облаштуванні як такий - в єдності власних розуму, волі й почуття.

7. Особистість - це і є фактично й у цілому втілена свідомість щодо самої себе, котра, таким чином, перетворюється вже не на окремо взяті розум, волю й почуття, а на єдину й цілісну самосвідомість, або на те, що середньовічні любомудри називали інтелігенцією Див. у О.Ф. Лосєва в «Діалектиці міфу»: «Як не можна зупинитися на відверненій ідеї як такій, і рад-не-рад доводиться говорити про втілення цієї ідеї, про річ, де ця ідея втілилася, так само не можна просто говорити про інтелігентний смисл, тобто про самосвідомість як таку, ані в чому не втілений, отже, нікому не належний. Певна річ, це самостійна категорія... Але вона діалектично вимагає наступної категорії - саме категорії фактів, наявності, дійсності, та й, звісно, не фактів узагалі, але фактів самої цієї інтелігенції, самосвідомості, інтелігентного смислу як втіленої даності,- або, попросту, особистості» [15, с. 190]..

8. Буття, життя, в якому особистості усвідомлюють себе у власних діях, учинках etc. (= так чи інакше зрозуміле життя), називається історією Знову О.Ф. Лосєв: «Історія є дане у становленні розуміння буття» [17, с. 357]. І ще: «.річ може бути віднесена до галузі історії та стати історичною лише тоді, коли вона оцінена з точки зору особистості та її становлення.» [15, с. 130]..

9. В історії особистість творить свідомо саму себе, а навколишнє їй середовище - як свій власний світ. Дерево саме по собі - це просто дерево, факт природи. А дерево, під яким переночував Карл Великий чи вперше зустрілася закохана пара, - факт історії світу як їхньої особистої історії.

10. У цій історії особистості відкриваються для всіх інших, тобто спілкуються, саме як особистості. Образ, чи інакше - вираз, де особистість розумно відкривається для іншого, називається ім'ям Див. таїнство хрещення у християнстві. Див. також трактати О. Ф. Лосева «Філософія імені», «Річ та ім'я». Пор. також: «.маючи ім'я, людина є особистість. В особистості - тотожність і синтез тіла і смислу, що дає спільний результат, - міфічне ім'я» [16, с. 39].. Особистості розумно відкриваються (виражаються) в історії для інших у своїх власних іменах.

11. Ім'я несе на собі, наче відбиток (слід), увесь смисл особистості. Проте тепер цей смисл є вже те, що вона значить для себе, її самосвідомість, власне - її «хто» Арістотель називав такий смисл будь-якої речі її власною «щойністю» (quidditas - у термінах середньовічних схоластів), тим, «що ця річ є сама по собі», «позначення (смисл. - Ю. С.) чого є визначенням» [1, с. 191 (1029b 15); c. 192 (1030b 5-10)] цієї ж таки речі.. Отже, ім'я є синтез «внутрішнього» (= свідомість) і «зовнішнього», втіленого (= особистість), в якому це «внутрішнє» виражається фактично перед лицем і на тлі всієї можливої позасмислової, справді інобуттє- вої інакості. Такий синтез «внутрішнього» і «зовнішнього» називається символом Див. про символ як повноту інтелігенції в [16, с. 36]. Див. ще античні аналоги загальнодіалектичного вчення про символ - учення неоплатоніків про еманацію або Арістотеля - про енергію..

12. Зовсім не обов'язково будь-який вираз, будь-який синтез «внутрішнього» (смислу, ідеї, свідомості взагалі) й «зовнішнього» (факту, емпірики, чуттєвості, речі) є символом. Насправді тут можливі, як правильно вважав Шеллінг у «Філософії мистецтва» [35, с. 105-110], принаймні три варіанти об'єднання «внутрішнього» й «зовнішнього» (= втілення смислу у факті - й осмислення факту смислом). Це пов'язано саме з тим, наскільки повно «внутрішнє» як більш загальне й абстрактне у речі виражається назовні, у «зовнішньому» - як більш конкретному, реальному й образному моменті речі.

а)Перший можливий синтез «внутрішнього» й «зовнішнього» - схема. Тут «внутрішнє» (смисл, ідея) сповна підкоряє собі «зовнішнє» (факт, матеріал, образ), і «зовнішнє» нічого не додає від себе до «внутрішнього», а лише втілює на собі цей цілком чужий йому й незалежний від нього смисл. Класичний приклад такого схематизму - механізм. Смисл, ідея механізму є методом і законом осмислення самого механізму, об'єднання всіх його часток. Проте вона «зовсім не стає багатшою від додавання. окремих і всіх, разом узятих, часток механізму» [15, с. 63]. Так само й окремі частки механізму ані в чому не змінюються завдяки цій ідеї, а лише отримують від неї «метод їхнього об'єднання» [15, с. 63].

б)Другий можливий синтез «внутрішнього» й «зовнішнього» - алегорія. Тут ми знаходимо зворотні стосунки між тим й іншим, бо «зовнішнє» (факт, «реальне») тут є повнішим, реальнішим та цікавішим за «внутрішнє» (смисл, ідею, «ідеальне» взагалі). Тож «зовнішнє» на відміну від схеми тепер більш самостійне, ніж «внутрішнє», яке з ним не вельми й пов'язане. В підсумку «зовнішнє», образ, є лише більш чи менш випадковий вираз «внутрішнього». «Зовнішнє» тут завжди є переносним, інакомовним, воно зовсім не обов'язковим і суттєво необхідним чином виражає, ілюструє «внутрішнє», вказує на нього й відсилає до нього. «Зовнішнє» в алегорії є, власне, лише більш чи менш повна ілюстрація «внутрішнього». Такою є будь-яка байка. І хоча, скажімо, в байці Езопа «Голубка і ґава» ґава, почувши, як голубка вихвалялася купою своїх пташенят, зауважує: «Годі, люба, цим вихвалятися... тим гірше будеш ти оплакувати своє рабство», навряд чи хто-небудь серйозно вважатиме реальну голубку в реальному голубнику такою собі «любою», приписуючи їй певні інтимні й цілком людські - міжособистісні - характеристики. Тобто «образ» тут означає одне, а «ідея» - дещо зовсім інше» [15, с. 64].

в) Нарешті, третій можливий синтез «внутрішнього» й «зовнішнього» - символ. У символі на противагу схемі й алегорії ми знаходимо «повну рівновагу між “внутрішнім” і “зовнішнім”, ідеєю й образом, “ідеальним” і “реальним” [15, с. 65]. Тому символ ані до чого не відсилає, він є цілком самостійна дійсність, де принципово однаково, з чого почати: чи то з «образу», чи то з «ідеї». Тут смисл і факт ототожнюються, синтезуються не лише по суті, за смислом, а й за фактом, цілком речовинно. Тому який-небудь Прометей - це не схема й не алегорія, а найсправжніший символ благоустрою світу на засадах розуму. І Геракл у своїх численних подвигах не лише за смислом, а й за фактом, як жива істота, є речовинно даний символ благоустрою світу, але вже на засадах розумної сили.

13. Так ось, ім'я як символ, вираз свідомості, інакше - символічно, в імені («назовні») дана свідомість («внутрішнє»), котра береться тут в її історії, і є міф. Ця втілена особистістю свідомість - саме з огляду на своє повне й остаточне втілення - не є окремо взяті розум, воля чи почуття як специфічні функції особистості, а є сама особистість. Тож у міфі нема нічого спеціально теоретичного, ніякої наукової абстрактності чи голого логізування над дійсністю. Так само нема в міфі нічого спеціально вольового, ніякої спеціальної телеологічності, спеціальних синтезів свободи й необхідності, та й узагалі моралі. Нарешті, нема в міфі і ніякого спеціального мистецтва, нічого естетичного і власне «прекрасного» чи «поетичного».

14. А є в міфі сама реальна, фактично втілена особистісна дійсність. Тільки дана вона тут на тлі свого повного осягання, тож вражає своєю новизною й нечуваністю з точки зору звичного плину життя, де такої повноти осмислення й розуміння нема. У підсумку міф є принципово ненауковим, неморальним і непоетичним, а саме життєвим. Міф і є саме життя, дане у своєму повному й остаточному, саме граничному, розумінні, - як життя в його абсолютній відповідності самому собі. Життя як ідеал, життя «як треба».

15. Таким чином, у міфі особистість є саме в принципі абсолютно свідомо діючою особистістю. При цьому, повторю, її самосвідомість береться тут у своєму максимальному виразі. Це і є ім'я. Інакше кажучи, діяти свідомо для особистості в міфі означає буквально йменувати себе, тобто розповідати про себе по суті, перетворюючи історію на пряме й безпосереднє самойменування. Тому в міфі ім'я завжди є магічним, воно просто-таки саме творить історію - як власну історію Міф, слідом за Р. Бартом, це і є «слово, обране історією» [2, с. 73]..

16. Тим самим розгорнуте в історії ім'я перетворюється на текст Див. про це в [31]..

17. Тому міф є дане в історії магічне ім'я resp. текст особистості як живої істоти, котра завжди є тим, чим вона є насправді, тобто цілком себе усвідомлює й розуміє, цілком собі відповідає й тим являє для себе справжній Ідеал.

18. Проте на ділі, у повсякденному житті особистість далеко не завжди цілком усвідомлює, розуміє себе. Скоріше, навпаки: часто вона проживає життя, не сповна пам'ятаючи себе, не відаючи сповна, що чинить. Таким чином, у своєму звичайному, «інобуттєвому» щодо ідеалу існуванні «особистість повторює лише окремі й підлеглі моменти, котрі в ній як такій дані відразу, непорушно й раз назавжди» [15, с. 203]. В підсумку «вона є те чи інше наближене значення, що прагне до своєї межі, - абсолютного самоствердження особистості» [15, с. 203]. З цим і пов'язана «ієрархійна природа міфу» [15, с. 203] Отже, й можливість досліджувати міф з точки зору його наближення/віддалення щодо своєї природної межі - цілковитого самоствердження особистості назавжди..

19. За повне й абсолютне самоствердження особистості у вічності, як відомо, відповідає релігія Пор. у О. Ф. Лосєва - підсумком усього антично-середньовічного розвитку європейської філософії: «Адже релігія претендує на субстанційне самоствердження особистості, тобто на самоствердження у вічності» [15, с. 207].. Мовою релігійного міфу воно називається спасінням і гранично уособлене у факті Боголюдства. Див. щодо різних типів особистостей-«інтелектуалів» у сфері релігійного досвіду [33, с. 32-36].

20. Так у звичайній, земній особистості, в кожній конкретній людині відкриваються для аналізу два плани:

а)часовий, де особистість є для себе і для інших такою, якою вона є в цьому земному житті, тут і тепер, конкретно-історично: до міри (= ієрархічно, різноцінно) розумною, до міри (= більше чи менше) свідомою, до міри (= лише так чи інакше) такою, яка розуміє себе й те, що вона чинить;

б)вічний, де особистість відкривається для себе і для інших такою, якою вона, можливо, тут і тепер не видається, але якою вона в принципі може й має бути: цілком і всеосяжно, безкінечно різноманітним чином, у своїй «відразу-всюди-присутності», принципово «самовитою» resp. автентичною - не більше й не менше (= «один в один»).

21. Сполучення, синтез цих двох планів (часового, конкретно-історичного - й вічного), коли особистість раптом, неочікувано постає у повсякденні саме такою, якою вона взагалі має бути Тобто цілком сама собою., для себе і для всіх інших, називається дивом, або міфічною доцільністю [15, с. 201]. І тоді в один момент, чудесним, тобто логічно ніяк не пояснюваним чином, на рівні акту віри, ми зненацька обираємо собі пару на все життя, вирішуємо, «наша» це людина чи ні, бачимо ледь знаного співрозмовника наскрізь. У цьому сенсі все реальне життя постає як реалізація чудесного в різних речах - від максимально виразної до абсолютно непомітної у своїй буденній повсякденності Див.: [15, с. 201]..

22. З цієї точки зору варто уточнити визначення міфу: міф - це чудесним чином дане в історії магічне ім'я (= текст) особистості. При цьому реальне життя - це просто різний ступінь вияву чудесного і міфічного залежно від того, який аспект, план, модус особистісного буття знаходить тут своє втілення.

23. Так, якщо особистість розглядається найперше в аспекті розуму, вона стверджується у факті особистої віри (адже особистість не може не вірити в те, що вона знає) - і тоді ми «на виході» маємо диво ствердженої віри З приводу особистісних реалізацій категорії віри, а також (пор. далі) надії та любові - див. у [33, с. 30]. Див. також: [32, с. 84-86, 97-98]..

24. Якщо ж особистість розглядається насамперед в аспекті волі, вона стверджується у факті особистої надії (адже особистість не може не сподіватися на те, що вона чинить розумно, «правильно», так, як вона знає) - і тоді ми «на виході» маємо диво справдженої надії, «продуктом» якого є задоволення Цей висновок сполучний з ученням Канта про «естетичну доцільність» у «Критиці здатності судження», коли Кант каже про збіг випадкового перебігу емпіричних явищ з цілями, мотивами, намірами суб'єкта. Результат цього збігу/незбігу - почуття Задоволення/ Невдоволення.. Оскільки ж у сфері волі традиційна психологія розміщує в тому числі й бажання, своєрідним «підкласом» такого дива є диво здійснення бажань у рамках класичного міфу про здійснення бажань Пор. міфологічні ситуації «Попелюшка», «Бридке Каченя», «Царівна-Жаба» не маю на увазі переважно фрейдистську трактовку міфу (див. § 1), а фіксую цей міфологічний сюжет як один із принципово можливих.. [Зауважу наперед: воно прямо пов'язане з актуальною для даного дослідження темою послуг кредитно-фінансових установ як предметом міфологізації Яка опанувала вельми перспективний плацдарм у просторі інтернет-реклами. ]

25. Нарешті, якщо особистість розглядається передусім в аспекті почуття, вона стверджується у факті особистої любові (особистість не може не любити себе в тому, що вона чинить розумно, «правильно», тобто результати своєї справи) - і тоді ми «на виході» маємо диво спасенної любові Ще раз нагадаю цитовану думку Бодрійяра про сучасну рекламу, яка відкрито демонструє релігійну функцію рекламного міфу «турботи і служіння» у сучасному Світі Людини як Світі Автономної Особистості resp. Світі Культури, вже не просто «допомагаючи», а забезпечуючи саме «існування» й узагалі «спасіння» людини [4, с. 141]..

26. Якщо у міфі все є так чи інакше чудесним, і все є так чи інакше особистим, виникає закономірне питання: «Чи можна розглядати міфічно, в аспекті міфу, тобто як живі, розумні істоти, речі Наприклад, ті ж предмети/послуги ринку кредитування., які самі по собі не є особистостями,- і якщо це можливо, то як саме?».

27. З попереднього викладу зрозуміло: діячами міфу, міфічними суб'єктами, інакше - міфічними істотами, може бути все, що завгодно: предмети і явища неживої природи (каміння, громи, блискавки), рослини, тварини, фінансові механізми, але - за однієї умови. Вони мають бути «зрозумілими й сконструйованими з точки зору особистісно-міфічної свідомості» [15, с. 99]. Ці особистісні свідомість і сприйняття, значущість речі для особистості перетворюють на особистість і міф предмети, що самі по собі не є особистостями й міфами: кров, волосся, серце, квітку папороті [15, с. 99], сушену жаб'ячу ніжку в руці у шамана Пор. амулети з приписуваною їм чудесною, магічною силою або, наприклад, ті чи інші важливі для суспільства економічні, політичні, культурні інструменти.

28. Інакше кажучи, всі речі, якщо брати їх не абстрактно, ізольовано (стіл як стіл, камінь як камінь, кімнату як кімнату - та й годі: у цьому вся суть проблеми!), а розглядати саме як предмети живого, особистісного, - наприклад, людського - досвіду, «обов'язково є міфами» [15, с. 102].

29. Тоді кімната буде вже не просто певним смислом і певною «річчю», а саме «особистим приміщенням у будинку». Як міфічна істота вона тепер може виявитися живою, радісною, холодною, злою або, скажімо, будучи наповнена модними меблями, - межею всіх життєвих мрій, взагалі смислом життя Пор. приклад з рекламного плакату фірми «Ерборн» у Бодрійяра: «Гарні м'які меблі - це синтез чотирьох факторів: естетики, комфорту, міцності, завершеності...» [4, с. 139].. З іншого боку, власне авто постане не просто «засобом пересування», що нічим не відрізняється від інших. Як міф воно тут-таки перетвориться на живу істоту чоловічої чи жіночої статі з відповідним іменем і норовом: злим, добрим або підступним, причому це буде вже життєвий символ успіху, добробуту, незалежності etc. І знову Бодрійяр: «Пересування є необхідністю, швидкість - задоволенням. Володіння ж авто дає дещо більше - наче свідчення про громадянство; права водія слугують дворянською грамотою. А вилучення прав водія - адже це своєрідне відлучення, соціальна кастрація» [4, с. 57]. Нарешті, зубна паста - це лише зубна паста, певна речовина, що наноситься на зуби зазвичай двічі на добу. Натомість вона ж, узята як міф, відразу перетворюється на першого вранішнього співрозмовника, якому можна переповісти нічний сон або повідати про плани на сьогодні, як це ведеться у малечі.

Такими ж міфами по суті виявляються:

¦ сучасна наука з її апологією лише одного з багатьох видів знання, а саме наукового, що як таке, як певний смисл, не гірше й не краще від інших видів знання - саме як певних подібних resp. предметно визначених смислів;

¦ сучасна демократія - як панацея від усіх суспільних хвороб, хоча сама собою вона є лише однією з можливих форм правління - й у власне логічному сенсі, тобто по суті, нічим не гірша й не краща від інших;

¦ захід - як світове Добро, хоча сам по собі він лише географічно визначена частина території землі, міфологізована як земний рай;

¦ іслам - як світове Зло, хоча сам по собі він лише одна з кількох світових релігій;

¦ сучасна глобалізація - як єдино вірний шлях у майбутнє для «ощасливлених» мільйонів, хоча сама по собі вона лише одна з можливих економічних реальностей - і в цьому сенсі не гірша й не краща від інших.

30. Усе це лише так чи інакше інтерпретовані чудеса Абсолютизовані у світлі вічності «бачення» тих чи інших реальних речей/процесів/ідей. і предмет того чи іншого - принципово недовідного - віровчення. Інакше кажучи, то є найсправжніші міфи, й ґрунтуються вони на що- найсправжнішій вірі. А віра від часів Платона розуміється як специфічний вид знання, котре саме по собі нічого не доводить, але прямо й безпосередньо стверджує: «Все саме так і є!».

З цих позицій та з урахуванням раніше отриманих результатів перейдемо до попереднього опису послуг/продуктів кредитно-фінансових установ як наріжного міфу сучасної західної цивілізації У світлі згаданого у пункті 24 нашої «аналітики» міфу про чудесне здійснення бажань..

III. Кредит у світлі міфічної доцільності

Уже в неприхованій формі висловлюється думка, що між міфом та історією ніде не вдається провести ясний логічний поділ, більше того, будь-яке історичне розуміння просякнуте справжніми елементами міфології й необхідно пов'язане з ними.

Е. Кассірер. Міфологічне мислення [11, с. 11].

Простір кредитування буде представлено тут у термінах щойно отриманого визначення міфу, тобто в рамках «міфу про кредит». Лише відтворивши його вихідну - прототипічну - структуру, можна далі осмислено здійснювати маркетинговий аналіз ринку кредитування з урахуванням його основних сегментів: 1) чинних гравців; 2) пропонованих ними фінансових продуктів; 3) основних груп споживачів. Проте - на все свій час.

Отже, у загальному вигляді кредит - це грошова або товарна позика, що видається кредитором позичальнику на умовах повертання з виплатою позичальником певного відсотка за користування кредитом. Залежно від терміну повертання він може бути довгостроковим і короткотерміновим. З огляду ж на джерела і напрями фінансування, технічні умови і цільове призначення etc. зазвичай вирізняють такі види кредиту, як гарантований, міжнародний, державний, банківський, комерційний, споживацький та іпотечний.

Зважаючи на зазначене вище, будь-який національний ринок кредитування у термінах «міфу про кредит» можна презентувати так (див. таблицю).

Так виглядає реконструйований «міф про кредит» у його ключових структурних елементах, що дозволяє зробити деякі попередні висновки.

1. У феномені кредиту відкривається та вихідна, зразкова реальність (= міфічний простір), де кредит отримує своє повне, глибинне й доконечне пояснення як міф про чудесне здійснення бажань.

Таблиця. 1 Структурно-змістовні компоненти «Міфу про кредит»

№	СТРУКТУРНІ РІВНІ МІФУ	ЗМІСТОВІ СКЛАДОВІ «МІФУ ПРО КРЕДИТ»
1.	СМИСЛ як такий	а)поверхневий рівень (смисл факту) = НАДАННЯ ПОЗИКИ; б)глибинний рівень (смисл смислу) = ЗДІЙСНЕННЯ БАЖАНЬ У класичній психології бажання передбачають свідоме переживання актуальних потреб щодо поповнення нестачі. Сам кредит - медіатор, покликаний компенсувати незручність від наявності нестатку. Він дозволяє нужденній resp. неповній особистості повернути цілісність і незалежність (= стати собою), здійснивши бажання й отримавши задоволення через конкретні послуги чи продукти.
2.	ФАКТ: втілення смислу	ІНСТРУМЕНТИ КРЕДИТУВАННЯ (= ЗДІЙСНЕННЯ БАЖАНЬ) як своєрідне «тіло» міфу: а)пропоновані ФІНАНСОВІ ПРОДУКТИ б)супутні їм ПОСЛУГИ
3.	РІЧ: фактично втілений у наявному існуванні смисл	ДАР = засіб здійснення бажань
4.	(САМО)СВІДОМІСТЬ: розуміння смислом самого себе як такого	ПРОЦЕДУРИ ДАРУВАННЯ Вони усвідомлюються в діяльності кредитно-фінансових установ з огляду на взаємодію з героєм-отримувачем дару. Процедурність тут підпорядковано традиції з її відображеними у протоколах оцінки а) правилами, б) прецедентами й в) заборонами, що забезпечує принципову повторюваність дій таких установ, отже, перетворення організації на культурну річ. (= «голова» міфу): а)РОЗУМ = професійні ПРАВИЛА і КОДЕКСИ б)ВОЛЯ = МЕНЕДЖМЕНТ в)ПОЧУТТЯ = ЗВІТНІСТЬ та ОЦІНКА
5.	ОСОБИСТІСТЬ: носій самосвідомості	КРЕДИТНО-ФІНАНСОВА УСТАНОВА = ДАРІВНИК - виконавець бажань за допомогою дару-кредиту
6.	ІМ'Я: відкритий для «іншого» розумний символ особистості	БРЕНД кредитно-фінансової установи Може бути представлений на ринку в різний спосіб, у тому числі логотипом організації. = ІМ'Я ДАРІВНИКА - виконавця бажань за допомогою дару-кредиту
7.	ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ: символ особистості в аспекті та з позиції «іншого» Обумовлена ім'ям специфічна позиція споживача як «іншого». Щодо смислу категорії «стиль», пов'язаних з нею типах інтелектуалів див. у [33, с. 38].	МАНЕРА ВЕДЕННЯ СПРАВ кредитно-фінансовою установою як да- рівником - виконавцем бажань за допомогою дару-кредиту
8.	ІСТОРІЯ: особистіша «картина світу» Як іменування через факти (тут - фінансові продукти і послуги на ринку кредитування).	ТЕКСТ ЗВ'ЯЗКІВ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ (в тому числі РЕКЛАМА) дарівника - виконавця бажань за допомогою дару-кредиту
9.	МАГІЯ: акт відтворення єдності особистого імені й дії, «слова і діла» (особистіше «дієслово»)	ТВОРЧИЙ АКТ ІМЕНУВАННЯ В якому установа постійно самостверджується (= твориться) на ринку як цілісна, незалежна й цілком автономна особистість, узята в аспекті створення чуда здійснення бажань. = фактичне САМОСТВЕРДЖЕННЯ ДАРІВНИКА - виконавця бажань через відтворення дару-кредиту
10.	ЧУДО: синтез історичної особистості з її вічним зразком- первообразом	втілення ІДЕАЛУ = фактичне здійснення бажань за допомогою дару- кредиту Через всемогутність і всюдиприсутність кредитно-фінансової установи як цілісної особистості.
11.	МІФІЧНИЙ ПРОСТІР: локалізація особистості щодо зразка-первообразу З приводу міфічного простору див. зауваження Е. Кассірера щодо нетотожної за змістом, проте аналогічної за формою ролі простору в міфічному світі порівняно з геометричним простором в емпіричній «природі». Перший діє також наче схема-посередник, що «дозволяє співвіднести один з одним на перший погляд цілком непорівнянні моменти» [11, с. 101]. Адже у реальній природі нема чистих геометричних форм, і будь-яке накреслене нами коло або «річ», названа колом (сонце), насправді з огляду на чисту геометрію не має правильної форми кола. Тобто назвати будь-який предмет круглим, виходячи «з нього самого», не можна без співвіднесення з його геометричним «прообразом» - «правильним» колом, про яке ми знаємо лише завдяки абстракціям «чистої геометрії». Так само й міфічний простір додає справжній вимір речам у ньому, наділяючи їх абсолютним правом на існування.

Страница:

•  1 
•  2 

статья "Міф про кредит, або вправа з прикладної філософії" скачать

Подобные документы

• Феномен світогляду

  Світогляд та його структура. Функції світобачення. Типи світоглядів. Центральна проблема світогляду. Функція тлумачення, розуміння світу. Оцінювальна (аксіологічна) функція. Міфологічний світогляд. Виникнення релігії. Міфологія, сила й істинність міфу.
  
  реферат [19,0 K], добавлен 09.10.2008
  

• Діалектика як теорія розвитку

  Трактування філософами терміну "діалектика". Розвиток ідей діалектики у вченні Миколи Кузанського про вічний рух. Концепція діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу у класичній німецькій філософії. Діалектика як принцип розвитку.
  
  реферат [31,2 K], добавлен 28.05.2010
  

• Проблема надлюдини у філософії

  Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
  
  реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009
  

• Становлення філософсько-правової проблематики в античній та середньовічній філософії

  Виникнення перших форм філософського мислення. Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права. Особливості філософсько-правової думки Середньовіччя.
  
  реферат [35,9 K], добавлен 20.01.2011
  

• Питання буття і свідомості в філософії

  Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.
  
  реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010
  

• Філософія Стародавньго світу

  Своєрідність східної культури. Філософія стародавньої Індії ("ведична" філософія, буддизм). Філософські вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм). Загальна характеристика античної філософії. Конфуціанський ідеал культурної людини.
  
  реферат [37,1 K], добавлен 03.09.2010
  

• Стратегія формування духовності людини в українській філософії

  Деталізований аналіз та визначення духовності людини в українській філософії, повна характеристика причин виникнення цієї проблеми. Суспільні методи боротьби з кризою духовності. Пояснення значимості існування духовності людини в українській філософії.
  
  реферат [37,5 K], добавлен 03.10.2014
  

• Раціональний зміст гегелівської діалектики

  Об'єктивно-ідеалістичний характер філософії Гегеля. Система філософії Гегеля (основні праці). Принцип тотожності мислення і буття, мислення як першооснова та абсолютна ідея. Поняття як форма мислення. Протиріччя між методом і системою у філософії Гегеля.
  
  реферат [477,5 K], добавлен 28.05.2010
  

• Філософія стародавнього Сходу

  Ортодоксальні школи індійської філософії (даршан). Санкх’я про засоби пізнання блага. Буддизм - як релігія, заснована на позбавленні від бажань і пробудженні в нірвані. Махавіра - засновник джайнізму. Учення представників філософії стародавнього Китаю.
  
  презентация [103,8 K], добавлен 15.04.2014
  

• Функції філософії

  Філософія в системі культури. Виявлення загальних ідей, уявлень, форм досвіду як базису конкретної культури або суспільно-історичного життя людей в цілому. Функції експлікації "універсалій" в інтелектуальній та емоційній галузях світосприйняття.
  
  реферат [24,5 K], добавлен 16.06.2009
  

Другие документы, подобные "Міф про кредит, або вправа з прикладної філософії"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам