Філософія науки

Обґрунтовуючи механізми наукового відкриття, Кун наголошує, що процес відкривається з усвідомлення аномалії, зумовленої порушенням логіки розвитку відповідно до парадигми. Вчений вчиться бачити природу в новому світлі, а новий факт як науковий. Проте відкриття передбачає тривалий процес концептуального засвоєння. Виходить, що аномалії виявляються лише на тлі парадигм, а точність парадигми виступає як індикатор для виявлення аномалії. Після усвідомлення відкриття «учені отримують можливість пояснити ширшу галузь природних явищ або розглянути точніше деякі з тих явищ, що були відомі раніше». Так створюються передумови для можливих змін теорії, що проаналізовано на виникнення коперніканської астрономії як запереченні системи Птоломея, а також на інших відкриттях.

Коли аномалія спричиняє кризу, то починається перехід до екстраординарної науки. Всі кризи можуть завершуватися одним із трьох можливих варіантів. Перший варіант означає, що проблема, яка спричинила кризу, розв'язується. Другий варіант протилежний: «розв'язання проблеми не передбачається». Нарешті, Кун називає третій варіант, «коли криза розв'язується з виникненням нового претендента на місце парадигми і наступною боротьбою за її прийняття». Так виникає нова традиція нормальної науки.

Окрім того, Кун обґрунтовує взаємини науки з філософією. Він пише: «Учені загалом не мають чи не хочуть бути філософами. Насправді нормальна наука зазвичай тримається від творчої філософії на солідній відстані, і, ймовірно, для цього є підстави. Так само, як нормальну дослідну роботу можна провести, спираючись на парадигму як модель, нема потреби, щоб правила і припущення були висловлені в експліцитній формі». Перехід до нової парадигми означає наукову революцію як «перехід від нормального дослідження до екстраординарного» .

Наукова революція певною мірою подібна до політичною, адже обидві пов'язані зі зміною свідомості. Наукова революція стверджує, що визнана парадигма вже не може функціонувати адекватно при дослідженні певного аспекту природи, а «успішна нова теорія має допускати передбачення, що відрізняються від передбачень, які виводилися з попередніх теорій». Як наслідок нова теорія замінює попередню, «переносячи аспект з пізнавальної на нормативну функцію парадигми». Парадиґми не можуть бути змінені в межах нормальної науки, але саме нормальна наука зумовлює усвідомлення аномалій і спричиняє кризи.

Суперечність парадигм вимагає зіставлення їх з філософськими теоріями верифікації. Деякі філософи ще й нині шукають абсолютний критерій для верифікації наукових теорій. Кун пише: «Верифікація подібна до природного відбору:вона зберігає найжиттєвіше серед наявних альтернатив у

конкурентній історичній ситуації». Відповідно до такого підходу одна з ймовірних теорій вимагає зіставлення наукової теорії з іншими за певними показниками, а інша - передбачає мисленнєву побудову всіх можливих перевірок для наукової теорії. Протилежний підхід до такої перевірки запропонував К. Поппер, наголосивши на спробі спростувати певну теорію через її заперечення, цебто метод фальсифікації.

Як наголошує Кун, логіка обґрунтування наукового дослідження передбачає також зведення двох цілком різних процесів у один, цебто «суть цього процесу полягає в з'єднанні верифікаційних і фальсифікаційних тенденцій, у якому ймовірне порівняння теорій відіграє центральну роль». Інакше кажучи, йдеться про двостадійне формулювання. Вчений зазначає, що «тріумф нової парадигми настає зрештою завдяки якомусь містичному впливу естетики».

Кун пише далі: «Само існування науки залежить від того, хто наділений правом вибирати між парадигмами серед членів особливого виду спілки». Він звертає увагу, що всі відомі цивілізації мала певну техніку, мистецтво, релігію, політичну систему тощо, але «лише цивілізація, започаткована в культурі давніх еллінів, мала науку, що справді вийшла із зародкового стану», а основ - ний обсяг наукового знання забезпечений працею європейських вчених за останні чотири століття. Характеризуючи вчених як членів компетентної професійної наукової групи, Кун наголошує на тому, що лише вони - єдині знавці правил гри, тому неписане правило забороняє звертатися до керівників держав чи народних мас з питань, що стосуються науки. Треба зазначити, що такі «звернення» широко практикувалися за тоталітарного режиму, коли «народ» осуджував генетику, кібернетику, лінгвістичні вчення тощо, підтримуючи водночас освячені ідеологами вчення, які згодом були спростовані науковими дослідженнями.

Потенційно нові парадиґми мають відповідати двом важливим вимогам: по-перше, розв'язувати дискусійну й усвідомлену проблему, а по-друге, зберігати науковий внесок, здобутий завдяки попередній парадигмі. Безумовно, деякі з колишніх проблем втрачають свою актуальність. Кун зазначає: «Нова наукова теорія зазвичай уявляється ліпшою, ніж попередня, не лише в тому сенсі, що вона виявляється досконалішим інструментом для відкриттів і розв'язань головоломок, а також і тому, що вона певною мірою дає нам ліпше уявлення про те, чим насправді є природа». Відтак вчений аналізує переконання, що нова теорія « дедалі більше наближає до істини».

На думку Куна, деякі елементи його теорії є «продуктивний інструмент для опрацювання засобів наукового дослідження й розвитку науки». Він обґрунтував особливості розвитку науки порівняно з іншими галузями культури. Заслуга Куна насамперед у тому, що він привернув увагу до цілої низки питань, хоч не спромігся дати на них відповіді.

Висновки

1. Філософія науки сформувалася на стику науки й філософії. Вона зародилася ще на початку Нового часу, хоч утвердилася як філософський напрям лише в ХХ столітті.

2. Представники неопозитивізму як третьої форми позитивізму намагалися визначити критерій, щоб розрізняти наукові висловлювання від метафізичних сполучень. Проте його представники не оправдали покладених на них сподівань. Як наслідок виник постпозитивізм.

3. Сучасна аналітична філософія використовує логічні й лінгвістичні методи для дослідження філософських проблем. Її джерела сягають ще античної філософії й середньовічної схоластики.

4. Як самобутня американська філософія ще в ХІХ столітті виник прагматизм, який називають філософією ділової людини.

5. Філософське обґрунтування структуралізму пов'язане з гуманітарним пізнанням і переходом гуманітарних наук на абстрактно-теоретичний рівень. Нині його поняття використовується у широкому й вузькому значеннях.

6. У осерді філософської герменевтики стоять знаки, що позначають тотожність буття і мислення, спрямовують пізнавальний процес. Водночас герменевтика трактує знання як ідеал, осягнення якого спрямоване на виховання відповідного мислення.

7. Намагання збагнути фактичний розвиток науки зумовило усвідомлення історії науки й наукових фактів і призвело до однозначного висновку, що лише вивчення історії науки прокладає шлях до справжньої теорії науки.

Размещено на Allbest.ru