Толерантність в процесі становлення молоді в умовах полікультурного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

УДК 13:37:172-053.81(043)

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Толерантність в процесі становлення молоді в умовах полікультурного середовища

09.00.10 - філософія освіти

Грива Ольга Анатоліївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова (м. Київ).

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, академік АПН України, заслужений діяч науки і техніки України Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, ректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Зязюн Іван Андрійович, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих АПН України, директор;

доктор філософських наук, професор Рижко Володимир Антонович, Центр гуманітарної освіти НАН України, директор;

доктор філософських наук, професор Предборська Ірина Михайлівна, Інститут вищої освіти АПН України, головний науковий співробітник.

Захист відбудеться 30 жовтня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розіслано 20.09. 2008 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, доцент Л.С. Горбунова

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Проблема організації соціокультурного життя у полікультурному середовищі є однією із найактуальніших для сучасного людства, причому такою, що стосується існування різних цивілізацій, країн, етнічних і соціальних груп і, в решті-решт, кожної окремої особистості. Її стрижневий момент - толерантність як універсальний принцип людського співбуття і життєдіяльності. На цьому тлі особливо важливим постає питання формування толерантності в молоді, оскільки саме від неї буде залежати образ і доля майбутнього.

Тема дослідження є надзвичайно актуальною і для українського суспільства, яке є полікультурним за своїм характером. Численна кількість етнічних груп, різноманітність культур, конфесій, традицій, способів поведінки та зумовлених цим соціокультурних проблем викликають необхідність вирішувати у нашій країні поряд з політичними, економічними та екологічними питаннями і такі, як міжетнічні, міжконфесійні, міжкультурні.

Комплекс питань, що пов'язані з різними аспектами міжкультурних комунікацій, постає перед Україною і у зв`язку з її інтеграцією до європейського і світового культурного простору, зокрема і освітнього. Завдяки приєднанню до Болонського процесу Україна поступово стає активним співучасником формування європейського простору вищої освіти та поширення стандартів європейської системи вищої освіти в світі. Збереження та розвиток надбань людства, можливість подальшого використання скарбів європейської та загальносвітової культури та освіти безпосередньо залежать від спроможності української молоді бути толерантною та ефективною в полікультурному просторі.

Українське суспільство - поліетнічне, але існують деякі регіони, наприклад, Автономна Республіка Крим, де полікультурність є одним з провідних соціальних факторів. Крим - особливий геополітичний регіон, у якому історично склалися умови полікультурності, зумовлені співіснуванням великої кількості національно-культурних груп (більше 125).Тому теоретичний пошук та практичні спроби побудови конструктивного толерантного діалогу в АРК можуть слугуватимуть за приклад для інших регіонів країни у вирішенні подобних питань.

Тема місця та ролі толерантності в процесі становлення молоді ще не отримала належного теоретичного осмислення, а ні в українській педагогіці, а ні в філософії. Теоретична увага спрямовується переважно на окремі її аспекти - культурологічні, суспільно-політичні, педагогічні, - які до того ж розглядаються без належного взаємозв`язку. Отже системний і комплексний підходи до проблеми толерантності ще залишаються не реалізованими. Особливу роль у розробці і реалізації такого підходу може виконати філософія освіти, теоретичні засоби якої дозволяють не тільки поєднати у межах цілісної концепції культурно-антропологічні, соціально-філософські і педагогічні виміри толерантності, але й здійснити перехід від теоретичних узагальнень до їх проективно-освітнього оформлення. Останній момент є особливо актуальним, оскільки ідеї толерантності ще не знайшли належного відображення у змісті і формах організації освітньо-виховного процесу у середніх і, особливо, вищих закладах освіти. Відсутні програми формування толерантності, толерантних стосуніків у суспільстві як на загальнодержавному, так і регіональному, і галузевому рівнях, що передбачає чітке розуміння можливостей освіти у вирішенні зазначеного питання. Узагальнюючі дослідження, що вирішували б комплекс названих проблем, також відсутні. Отже у цілому актуальність даного дослідження зумовлена тим, що в Україні не розроблена цілісна концепція виховання толерантності особистості в умовах полікультурного суспільства. Побудова освітньо-філософської концепції формування толерантності у молоді потребує глибокого аналізу історичного досвіду, який пояснює особливості сучасних соціальних та освітніх реалій, розгляду стану освіти України та вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду з виховання толерантності.

На підставі теоретичного аналізу та вивчення практичного досвіду з виховання толерантності у молоді у вітчизняній та світовій традиціях дисертанткою виокремлено низку протиріч між:

1) поширенням полікультурності як феномена сучасного українського суспільства та відсутністю цілісної концепції і системи виховання толерантної особистості в освіті України;

2) необхідністю особистості взаємодіяти на основах толерантності з носіями інших культур в умовах глобалізації та інтеграції в світову спільноту та фактичною неготовністю її до такої взаємодії;

3) потребами полікультурного суспільства в механізмах і технологіях щодо реалізації принципу толерантності в стосунках громадян та відсутністю системи формування толерантності у суспільстві;

4) потребою в підготовлених спеціалістах педагогічного напряму, які б мали змогу ефективно втілювати в життя полікультурного суспільства норми толерантності, і виховували толерантність у молоді та відсутністю спеціальної науково-методичної бази щодо забезпечення цих процесів і системи підготовки таких фахівців.

Аналіз даних протиріч дозволив нам визначити головну проблему - нерозв`язаність кола питань про сутність, шляхи, механізми та методи формування толерантності особистості в сучасному полікультурному суспільстві України. Для вирішення даної проблеми авторкою було здійснено дослідження за темою: «Толерантність в процесі становлення молоді в умовах полікультурного середовища».

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Історико-філософський аналіз свідчить, що хоча ідея толерантності почала набувати концептуалізації тільки у Новий час, значною мірою під впливом реформаційних процесів і боротьби за утвердження принципу свободи совісті, але споріднені ідеї, які стосуються виховання у особистості терплячого та поважного ставлення до інших, завжди були наявні у філософському і філософсько-освітньому дискурсах. Ці ідеї глибоко укорінені і в релігійному світогляді, зокрема тексти священних книг Біблії та Корану навчають любити, поважати ближнього, слухатися та терпіти повчання батьків, старших за віком, берегти старих, слабких, незахищених.

Теоретичне підґрунтя проблеми толерантності складають ідеї та праці міжпредметного кола філософських, педагогічних та психологічних напрямів. Ці наукові розробки можливо розбити на три наступні групи: перша група джерел - ті, що передували розвитку ідеї толерантності, за змістом - були її предтечею та друга - джерела, які вже були присвячені питанням толерантності і закладали її фундамент для подальшого розвитку, третя - праці вчених та міжнародні документи, в яких розглядаються вже окремі аспекти толерантності як філософської категорії.

До першої групи джерел віднесено ідеї та праці філософів античності (софісти, Сократ, Аристотель, епікурейці, стоїки, скептики) і середньовіччя (Августін, Тертуліан, Фома Аквинський) про моральний вимір людини і людського життя, гармонізацію стосунків людини із собою і навколишнім світом. Ці ідеї стали теоретичним підгрунтям для концептуальної розробки толерантності вже як філософської категорії починаючи з доби Відродження та у Новий час (М. Монтень, Е. Роттердамський, М. Лютер, Дж. Локк, Вольтер, Д.Дідро, К. Гельвецій, І. Кант, І. Г. Фіхте та інші).

У вітчизняній та російській науковій традиції дожовтневого періоду важливими для розвитку ідеї толерантності стали праці Г. Сковороди, І.Барвінського, І. Верхритського, Д. Лепкого, М. Пирогова, Л. Толстого, К.Ушинського, Д. Писарєва; у кримськотатарській - І. Гаспринського.

Суттєвий внесок у теорію толерантності зробили вітчизняні та російські релігійні філософи 19-20-го сторіч (М. Бердяєв, С. Булгаков, В. Зеньковський, І.Ільїн, М. Лоський, В. Соловйов, П. Флоренський, С. Франк, Л. Шестов).

Для розвитку ідеї толерантності в освіті велике значення мають концепції діалогічності (М. Бахтін, М. Бубер, В. Біблер, Т. Флоренська). Ідеї розуміння та сприйняття іншого, співвідношення особистісного буття з культурою розробляются у герменевтичній та феноменологічній філософії (Б.Вандельфельс, Х.-Г. Гадемер, М. Гайдеггер, В. Дільтей, Е. Левінас, П. Рікер, Е. Шпрангер). Важливі внески у даному напрямі зробили представники прагматизму (Ч. Пірс, У. Джеймс, Дж. Дьюі, Р. Рорті), екзистенціалізму (С.К'єркегор, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс), соціал-конструктивізму (Дж. Каунтс, Т.Брамельд, У.Офалс, Л. Хаймовитц), комунікативної філософії (К.-О. Апель, Ю. Габермас).

Другу групу джерел створюють праці вчених, присвячені розвитку філософського концепту толерантності: в англо-американській традиції теорію толерантності у співвідношенні з мораллю розробляв Б. Вільямс, толерантність у контексті лібералізму розглядали Д. Грей, С. Мілль, С. Мендус; толерантність як благо-в-собі - П. Ніколсон.

Розвиткові теорії толерантності сприяли концепція трансгресивності, гранична педагогіка Г. Жиру, критична педагогіка П. Фрейре, педагогічна антропологія О. Больнова, теорія мультикультурализму та її окремі положення (Ф.-О. Радтке, Ч. Тейлор); осмислення парадигмального оновлення освіти у сучасному світі (В. Андрущенко, Г. Балл, Бех, В. Бондар, О. Глузман, В.Кремень, М. Култаєва, В. Лутай, О. Пєхота, О. Романовський, В. Семіченко, І. Степаненко).

До третьої групи джерел віднесено міжнародні документи, які стали важливими для розвитку теорії толерантності, передусім її практичного виміру. Найбільш значущій серед них - Декларація принципів толерантності (Париж, 1995). Проаналізовано розробки окремих аспектів проблеми толерантності в сучасній філософії та педагогіці: Г. Балом, Л. Головатою, В. Золотухіним, Н.Кругловою, В. Лекторським, Е. Магометовою, В. Мироновим, В. Тишковим, М. Хом'яковим, С. Хамовою, Н. Юровських та інш.

Аналіз даних джерел свідчить, що проблема толерантності є актуальною, певним ступенем розробленою в філософії, але такою, що чекає подальшого розвитку та вивчення, оскільки простежується необхідність осмислення аксіологічних і праксеологічних засад становлення молоді в сучасному полікультурному світі, який глобалізується.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної роботи кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, у межах комплексного наукового плану й відповідно до теми наукової програми «Концептуальні засади координації і трансформації змісту філософських та соціально-гуманітарних дисциплін в педагогічних вузах України» (Координаційний план Міністерства освіти України. Наказ Міністерства освіти і науки України № 37 від 13 лютого 1997 р.), складовою якої є тема кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Актуальні питання історії і теорії філософії та її викладання студентам педагогічних навчальних закладів» (Рішення вченої ради НПУ імені М.П. Драгоманова, протокол № 6 від 25 грудня 2003 р.).

Об'єктом дослідження є процес становлення особистості в полікультурному середовищі.

Предмет дослідження - толерантність як основа світосприйняття молоді в полікультурному середовищі.

Метою дослідження є розробка освітньо-філософської концепції виховання толерантності у молоді в полікультурному середовищі.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1. Розглянути феномен толерантності в контексті сучасного філософсько-освітнього дискурсу.

2. Визначити структуру і критерії толерантності та її головні виміри в парадигмі міждисциплінарного підходу.

3. Вивчити процес становлення толерантної особистості в полікультурному середовищі як проблему філософії освіти.

4. Проаналізувати вітчизняний та закордонний досвід виховання толерантності з метою його адаптування до сучасної системи освіти України.

5. Розробити теоретичну модель формування толерантності у молоді в полікультурному середовищі.

6. Проаналізувати освітні технології формування толерантності молоді в полікультурному середовищі Криму.

7. Провести гуманітарну експертизу існуючої вітчизняної практики виховання толерантності у молоді в контексті запропонованої теоретичної моделі.

Методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході, яким поєднуються філософські, історичні, педагогічні та психологічні теорії щодо розвитку та соціалізації особистості в полікультурному середовищі, які об'єднуються постнекласичною парадигмою освіти. Базовим підходом у даному дослідженні було обрано культурно-історичний, тому що процес формування молоді розглядався в контексті культури, яка історично розвивається.

Розуміння особистості як суб'єкта, що формується в діяльності та спілкуванні з іншими, співвідноситься з основами гуманістичної психології та педагогіки, які стали одними з базових підходів дослідження.

Однією з головних методологічних основ роботи є синтез теорій, що описують механізми соціальної адаптації людини, та концепцій, що стверджують необхідність духовної свободи людини в контексті культури.

Відправною категорією сукупності означених підходів є категорія діяльності. Діяльність як форма активної цілеспрямованої взаємодії людини з навколишнім світом включає й інших людей.

Шлях аналізу вже описаних підходів було обрано через полісуб'єктність чи діалогічність - загальнонауковий підхід, який спирається на те, що активність особистості розвивається в умовах взаємовідношень, діалогу з іншими людьми. Єдність діалогічного, культурно-історичного, діяльністного та особистісно-орієнтованого підходів і визначила стрижень методологічної позиції на якій побудоване дослідження.

При виконанні дисертаційної роботи використовувалися такі методи дослідження:

· теоретичні - аналіз філософської, історичної, богословської, психолого-педагогічної літератури з теми дослідження, метод теоретичного аналізу та синтезу, контент-аналіз літератури та документів, компаративний - порівняння існуючого вітчизняного та зарубіжного досвіду, моделювання ситуацій та систем, екстраполяція;

· емпіричні - методи і процедури діагностики, адаптовані відповідно до завдань дослідження, такі, як анкетування, тестування, бесіди, інтерв'ю, спостереження, «Методика діагностики комунікативної установки» В.В. Бойко, метод особистісного диференціалу, ранжирування, педагогічний експеримент, методи математичної статистики, метод експертної оцінки, гуманітарна експертиза.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській науці феномен толерантності було цілісним чином розглянуто в контексті сучасного філософсько-освітнього дискурсу. На підставі аналізу становлення толерантної особистості як проблеми філософії освіти, розроблено комплексну концепцію виховання толерантності у молоді в полікультурному суспільстві, яка містить визначення теоретичних положень щодо сутності, мети, завдань, суб'єктів та об'єктів, принципів формування толерантної особистості; моделі її виховання та зміст підготовки спеціалістів педагогічного напряму до роботи в умовах полікультурності.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження конкретизована у таких положеннях:

1. Визначено і обґрунтовано зміст, компоненти та критерії толерантності як умови та патерна людських стосунків в полікультурному середовищі, а також філософські підстави даного феномена: визнання природності соціо-культурних, етно-національних, біологічних відмінностей у соціумі, відкритість до інновацій, принципи гуманного ставлення до людини та світоглядного плюралізму, визнання права людини на індивідуальність та орієнтація на ненасильницький шлях соціокультурного розвитку.

2. Обгрунтовано, що толерантність є наскрізною складовою життєвої компетентності, одним із чинників, який пронизує собою ключові компетентності особистості: здатність до автономної діяльності, що дозволяє захищати та піклуватись про права і потреби інших та життєдіяльності у цілому (що є необхідною складовою усіх ключових компетентностей), здатність інтерактивно використовувати мовні та інші комунікативні засоби, зокрема різноманітні інтерактивні технології (що є необхідною складовою комунікативної компетентності), вміння функціонувати в соціально гетерогенних групах, що дозволяє успішно взаємодіяти, співробітничати та вирішувати конфлікти з іншими (що є необхідною складовою соціальної компетентності).

3. На підставі компаративістського аналізу освітніх досвідів різних країн, виявлення їх основних здобутків визначено можливості їх застосування у вітчизняній освітній практиці, а саме: варіативність навчальних програм, рівний доступ до освіти, індивідуалізація навчального процесу тощо.

4. Розкрито механізми взаємодії та взаємовпливу полікультурного середовища і особистості та можливості їхнього регулювання через: культурну інтеграцію, адаптацію до соціальних умов, що швидко змінюються, соціально-психологічну ідентифікацію. Доведено, що якісні зміни в кожній з підсистем в результаті такого взаємовпливу, коли особистість, як і полікультурне середовище, набувають нового досвіду, нових якостей, є необхідною передумовою для вирішення конкретних питань, зокрема, щодо придбання рівних прав, якісної освіти, престижної роботи.

5. Виокремлено блоки проблем соціального становлення молоді, зумовлених полікультурністю українського суспільства, зокрема, національно-культурна ідентичність, адаптація до умов середовища та інтеграція в ньому, організація взаємин, взаємодії в полікультурному середовищі, можливість для варіативності соціального становлення та розвитку. Доведено, що саме алгоритм вирішення даних проблем повинен складати базис системи виховання толерантної молоді в полікультурному середовищі України.

6. Узагальнено головні якості толерантної особистості як мету процесу формування молоді: готовність прийняти інших такими, якими вони є, взаємодіяти з ними на основі згоди; орієнтація на конструктивну взаємодію з іншими членами суспільства; самостійність, критичне мислення, когнітивна складність і схильність до посибілістського мислення, що допускає Іншість та багатоваріантність; здатність до змін та відкритість для нового, спроможність до інноваційної діяльності.

7. Розроблено теоретичну модель формування толерантності у молоді в полікультурному середовищі України, центром якої стала толерантна особистість, яка поважає і визнає рівність людей і народів, відмовляється від домінування і насильства, визнає багатовимірність і різноманіття людської культури, норм, вірувань і відмовляється від абсолютизації якоїсь однієї точки зору, центрації цього різноманіття. В модель включено соціокультурний та історичний контекст полікультурного середовища, у якому проходить соціальне становлення молоді, а також чинники формування толерантної особистості: соціальні, освітньо-культурні і організаційно-педагогічні.

8. У даній моделі запроваджено новий підхід групування факторів, які впливають на соціалізацію особистості: особистісні (стать, вік, етнічна та конфесійна приналежність, рівень здоров'я, психологічні особливості, характер); соціальні умови (сім'я, релігійна спільнота, дитячий садок, школа, мала референтна група, середовище однолітків, ЗМІ, Інтернет) і соціальні обставини (кризові умови, особливості регіону, стан економіки, умови глобалізації).

9. Вперше запропоновано технологічний підхід до виховання толерантності у молоді, який грунтується на узагальненні соціально-освітніх технологій, що охоплюють головні чинники полікультурного середовища як простору соціального становлення молоді, серед яких:

· виховання толерантної особистості в умовах полікультурного суспільства;

· формування культури гуманних відносин в сім'ї як соціальному інституті;

· виховання толерантності в профілактиці негативних явищ у молодіжному середовищі.

10. На підставі аналізу особливостей професійної підготовки фахівців педагогічного напряму до роботи з формування толерантності у молоді запропоновано модель їх навчання, основу якої становлять принципи гуманної педагогіки, а саме: суб'єкт-суб'єктні відносини учасників освітнього процесу, індивідуальний підхід до учнів та вихованців тощо.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні толерантності як основи процесу формування гуманістичних цінностей молоді у полікультурному середовищі; визначення мети, завдань, об'єктів, принципів системи формування толерантності особистості у полікультурному суспільстві; в теоретичному обґрунтуванні моделі формування толерантності особистості, моделі підготовки фахівців педагогічного напряму в умовах полікультурності та освітніх технологій щодо формування толерантності у молоді в Україні; а також у введені в науковий обіг теорій освіти в полікультурному світі (Г.Ауенхаймер, П. Бателаан,С. Булард, Д. Бенкс , С. Галахер, В. Ніке, Р. Хенві, Р. Кристі, К.Уейн та інші).

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у можливості практичного використання запропонованої концепції формування толерантності у молоді в умовах полікультурного суспільства України. Також у тому, що автором розроблено: модель формування толерантності особистості у полікультурному середовищі, модель спеціальної підготовки фахівців педагогічного напряму до роботи з урахуванням фактора полікультурності. Результати дослідження використовувалися автором при читанні навчальних курсів «Філософія освіти» в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова; «Соціальна педагогіка» та «Психологія управління» в Гуманітарному інституті «Артек» Міжнародного дитячого центру «Артек»; організації та проведенні перших в Україні науково-методичних конференцій, круглих столів та семінарів з проблем виховання молоді в полікультурному середовищі (МДЦ «Артек» - 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 роки). Підготовані науково-методичні рекомендації щодо виховання толерантності у молоді для соціальних працівників, працівників сфери дитячого відпочинку та позашкільної діяльності; проведена серія тренінгів толерантності для педагогів, соціальних педагогів та працівників, психологів, робітників сфери позашкільної освіти, керівників освіти; підготовані тренери для проведення тренінгів толерантності в середовищі молоді.

Апробація результатів дисертації відбувалась під час наукових, науково-методичних та науково-практичних конференцій, форумів, симпозіумів міжнародного, всеукраїнського, регіонального, вузівського рівнів: «Сім'я - 94» (Сімферополь, 1994); Різдвяні освітні читання (Москва, 1995, 1996, 1998, 2000); «Во всю землю ізидє вєщаніє їх...»(Сімферополь, 1997); «Громадянське суспільство та соціальні права» (Ялта, 1997); «Шляхи самопізнання людини» (Севастополь, 1997); «Психолого-педагогічне забезпечення підготовки спеціалістів гуманітарного профілю в вищих навчальних закладах» (МДЦ «Артек», 2001); «Діалог освітніх систем в сучасному світі» (МДЦ «Артек», 2001); «Соціальна робота в Україні на початку ХХI ст.: проблеми теорії і практики» (Київ, 2002); «Розвиток творчого потенціалу гуманітарно-технічної еліти» (Харків, 2002, 2003, 2004); «Від конфлікту культур до культури миру» (АР Крим, 2003); «Проблеми виховання дітей і молоді в умовах сучасного полікультурного суспільства» (МДЦ «Артек», 2004); «Релігія і громадянське суспільство: між націоналізмом і глобалізмом» (Ялта, 2004); Міжнародний гуманітарний форум «Відродження, оновлення і розвиток людини» (Київ, 2006; Ялта, 2007); Міжнародна науково-практична конференція «Міжкультурні комунікації та толерантність в освіті» (Гурзуф, 2007); Міжнародна науково-практична конференція «Проблемы психологического образования в высшей школе» (Севастополь, 2008); «Становлення шкіл нового типу: досвід, проблеми, перспективи» (Миколаїв, 1995); «Міжкультурні комунікації і проблема духовності наприкінці ХХ ст.» (Севастополь, 1995); «Формування національної самосвідомості молоді» (Київ, 1996); «Технології неперервної освіти: проблеми, досвід, перспективи розвитку (Миколаїв, 2001, 2003); «Актуальні проблеми виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі» (Київ, 2003); «Професіоналізм педагога» (Ялта, 2002, 2003, 2004); «Сучасні тенденції та пріоритети виховання» (Київ, 2004); «Україна в системі духовних, економічних та політичних координат глобалізованого світу» (Київ, 2005, 2006); Кримські освітні читання (Сімферополь, 1996, 1997); «Художні традиції і діалог культур етносів Криму» (Севастополь, 2003, 2004); «Росія як суспільство, що трансформується: економіка, ділова культура, управління» (Оренбург, 2003); науково-практичні конференції Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Київ, 2007, 2008); 1 Римського університету (Рим, 2007).

На основі результатів дослідження автором читалися навчальні курси «Соціальна педагогіка» та «Психологія управління» для студентів соціально-психологічного факультету Гуманітарного інституту «Артек» МДЦ «Артек», «Філософія освіти» на Кримському Гуманітарному факультеті Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Інформація про особливості роботи фахівців з молоддю постійно використовувалася автором при читанні лекцій на курсах підвищення кваліфікації працівників дитячих таборів та закладів позашкільної освіти, що проходили на базі Міжнародного дитячого центру «Артек», Кримського інституту післядипломної освіти, на нарадах керівників галузі дитячого відпочинку різного рівня.

Крім того розроблений автором тренінг толерантності неодноразово застосовувався в процесі підготовки до роботи з дітьми та молоддю в полікультурному середовищі Криму та України, фахівців гуманітарної сфери (освіти, дитячого та молодіжного відпочинку та оздоровлення, соціальних служб для молоді).

Публікації. Основний зміст і результати дисертаційного дослідження висвітлені в двох одноосібних монографіях та 21 науковій статті, розміщеній у виданнях, визначених ВАК України як фахові з філософських наук.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається з вступу, 5 розділів, загальних висновків, списку літератури. Загальний обсяг роботи - 417 сторінок, з них основного тексту - 372 сторінки, таблиць - 9 , рисунків - 6 , використаних джерел - 461.

толерантність світосприйняття молодь полікультурний

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність та доцільність проведеного дослідження, визначено його предмет, мету і завдання, розкрито новизну, теоретичне та практичне значення, особистий внесок автора, наведено дані про апробацію результатів дослідження, їх впровадження.

У першому розділі «Феномен толерантності в контексті сучасного філософсько-освітнього дискурсу» показано, що в Україні як полікультурному суспільстві в умовах інтеграції у світову спільноту на одне з провідних місць постають питання виховання молоді у координатах толерантності, поваги до багатоманітності світу. Виходячи з цього, у першому підрозділі «Толерантність як філософська категорія» показано, що обсяг і зміст категорії «Толерантність» визначаються по-різному, що обумовлюється як особливостями мови, так і сферою її використання. Розглянуті підходи щодо толерантності, які існували в різні часи, в різних наукових школах.

В античності проблема толерантності ще не ставилася, але її «подих» простежувався вже в працях та висловах таких філософів, як Геракліт, Антифон, Аристотель, Сенека, коли вони опрацьовували ідеї гармонії внутрішнього та зовнішнього світу людини.

Проаналізовано проблему толерантності в філософських вченнях, які були присвячені людині, її сутності та сенсам життя. В ранньому середньовіччі ці питання підіймалися Августином та Тертуліаном, в епоху Відродження та Новий час - Дж. Локком, Вольтером, Д. Дідро, М. Монтенєм, Е.Роттердамським. У філософському плані підставами для вивчення феноменів полікультурності і толерантності стали перш за все ідеї віротерпимості, які проголошували ще античні філософи, а потім філософи Нового часу.

В вітчизняній та російській науковій традиції окремі питання з цього приводу розглядалися майже всіма педагогами ще дожовтневого періоду: Г.Сковородою, І. Барвінським, І. Верхритським, Д. Лепким, Ю. Яворським; М.Пироговим, К.Ушинським; у кримськотатарській - І. Гаспринським. Саме філософія ненасильства Л. Толстого розглядалася як підґрунтя для подальшого розвитку ідей толерантності, зокрема, і в освіті.

Розвиток комплексу ідей вільного вибору і трансцендентного розуміння людини простежено в новий період історії людства. За І. Кантом, трансцендентний - той, що виходить за межі буденного, можливого, межі людського досвіду. Можливість толерантного ставлення до іншого витікала з того, що людина, яка спроможна вийти за межі свого буденного досвіду, здібна стати сама іншою. Тоді, з точки зору довічних цінностей, які не належать певній особистості чи групі, можливо знайти шлях до діалогу.

Простежено, що для розвитку ідеї толерантності в освіті виключне значення мають концепції діалогічності (М. Бахтін, В. Біблєр, Т. Флоренська), в яких діалог стверджується не тільки як механізм комунікації між особистостями, але і як механізм взаємодії та взаємозбагачення культур. Спеціальною організацією діалогу може бути освіта - і як соціальний феномен, і як система. Необхідність створення діалогових освітніх систем сприймається сучасними філософами як одна з провідних ідей філософії освіти.

Ідеї розуміння та сприйняття іншого, співвідношення особистісного буття з культурою проаналізовані в розвитку проблеми толерантності представниками герменевтичної філософії (В. Дільтей, М. Гайдеггер, К. Ясперс, Е. Шпрангер).

Розвиток філософського концепту толерантності розглянуто в англо-американській теорії: практики толерантності у співвідношенні з мораллю (Б.Вільямс); толерантність у контексті лібералізму (Д. Грей, С. Мілль, С.Мендус); толерантність як благо-в-собі (П. Ніколсон).

Проаналізовано доробок вітчизняної та російської релігійної філософії 19-20-го сторіч, яка вивчала феномени Абсолюту, Іншості, Соборності і таке інше (М. Бердяєв, С. Булгаков, В. Зеньковський, В. Соловйов, П. Флоренський, С. Франк).

Розвиткові сучасного розуміння толерантності сприяли принципи плюралізму і децентрації, поняття трансгресії та Іншого в постмодернізмі, а також гранична педагогіка Г. Жиру, критична педагогіка П. Фрейр, що дозволило експлікувати становлення толерантної особистості як акт трансгресивного.

В постмодернізмі акт трансгресивного переходу пов'язаний з можливостями вибору різних шляхів подальшого розвитку особистості, розглядається як аналог біфуркаційного розгалуження. Показана важливість інтеркультурних механізмів формування соціокультурного досвіду індивіда та вивчення практики створення інтеркультурних цінностей.

Досліджено вплив таких філософських та психолого-педагогічних теорій на становлення концепції толерантності, як:

- культурологічні теорії (Б. Лихачов, В. Тишков, М. Хом'яков);

- теорії духовно-морального виховання особистості (Св. І. Златоуст, Св. Ф. Затворник, Арх. Інокентій, Митр. І. Огієнко, В. Зеньковський);

- теорії соціальної роботи та соціального виховання (М. Євтух, І. Звєрєва, Г. Лактіонова, А. Капська, Л. Коваль, Л. Міщик, В. Оржеховська, Т.Сущенко);

- теорія мультикультурализму та її окремі положення (Ч. Тейлор, Ф.-О. Радтке);

- концепції та окремі положення щодо підготовки фахівців (В.Андрущенко, Г. Балл, В. Бондар, О. Глузман, Л. Кондрашова, Л. Міщик, О. Пєхота, О. Романовський, В. Семіченко, С. Сисоєва).

Проаналізовано відповідні міжнародні документи з точки зору відображення в них ідей толерантності.

Розкрито як розвивалися окремі аспекти проблеми толерантності в сучасній філософії: Л. Головатою, В. Золотухіним, С. Кримським, В. Лекторським, Н.Кругловою, В. Малаховим, Е. Магометовою, В. Мироновим, С. Пролєєвим, Н. Юровських, С. Хамовою, М. Хом'яковим.

Розглянуто різні підходи до визнання поняття толерантність, яке переважно розглядається як повага і визнання рівності, відмова від домінування і насильства, визнання багатовимірності і різноманіття людської культури, норм та вірувань.

Показано, що з точки зору аксіологічного підходу, розуміється, що в основі толерантності знаходиться позитивне значення власної унікальності та унікальності іншої особистості. Наявність Іншого сама по собі сприймається як цінність. Визнання цінності власної особистості дозволяє сприймати себе позитивно, у той же час, бути відкритим до самозмін, спроможним самоактуалізуватися (бути здатним до критичного мислення, активності, оптимізму). Настанова на унікальність іншої особистості також дозволяє сприймати її позитивно і дозволяти іншому бути відмінним від себе, а також допускати його право на зміни та розвиток.

Підкреслено, що в останні роки на загальноцивілізаційному рівні спостерігається зростання зацікавленості у толерантності, як засобу створення безпечного суспільства. Про це свідчить й факт прийняття ЮНЕСКО Декларації принципів толерантності (Париж, 1995), де пріоритет у розвитку ідей толерантності було віддано системі освіти. Поступово було визнано, що толерантність повинна стати визначальною складовою світогляду і життєдіяльності людини, яка перебуває в умовах полікультурності.

В другому підрозділі «Структура і критерії толерантності. Головні виміри толерантності» виведена структура толерантності, у яку включені:

Когнітивна складова - те, що людина знає, усвідомлює, чим свідомо оперує: знання про історію і культуру народів світу, регіону мешкання даної людини; основи релігійних знань; гендерні, вікові, етнічні та інші соціальні особливості представників різних груп; процеси, які характеризують сучасність: глобалізація, підвищена конфліктність світу, криза соціуму тощо.

Аксіологічна складова - ціннісні установки на: цінність особистості і культури як соціального феномена; паритетні, взаємоповажливі відносини; соціальну відповідальність за свої слова і вчинки; подолання стереотипів, упереджень, агресії.

Інструментальна складова, що забезпечує вміння особистості: спілкуватися з представниками інших культур, соціальних груп; вступати в контакт, взаємодіяти з іншими людьми і групами; здійснювати комунікації; діяти в умовах полікультурного світу, в умовах гетерогенних груп; полікультурно мислити; здійснювати саморегуляцію.

Якісна складова, що регламентує якості особистості: терпіння; відсутність тривожності; емпатійність; критичність мислення; когнітивну складність; соціальну гнучкість; соціальну перцепцію; емоційна стабільність; самостійність; позитивну самооцінку.

На основі аналізу толерантністі з точки зору соціальних установок, знань, якісних рис та інструментальних вмінь, критеріями толерантності визначено такі інтегративні характеристики особистості як-то: терпимість, емпатійність, комунікативність, емоційна стабільність, соціальна активність, достатній рівень культури та освіти, достатній рівень розвитку мислення.

Показано, що дані критерії можуть бути використані у системі освіти з метою виховання толерантності у молоді для постановки завдань, проектування виховного процесу, діагностики розвитку особистості та групи, для оцінки результатів освітнього процесу.

Толерантність проаналізовано як складову життєвої компетентності. В стратегії формування толерантності у молоді в полікультурному середовищі толерантність розглянута як один з чинників, який пронизує собою ключові життєві компетентності, такі як здатність захищати та піклуватись про права та потреби інших та діяльності у широкому, глобальному контексті; інтерактивне використання мови та інших видів комунікації, застосування різноманітних інтерактивних технологій. Ще більшою мірою толерантність як якісна риса особистості задіяна в комплексі такої соціальної компетентності, як вміння функціонувати в соціально гетерогенних групах, що дозволить успішно взаємодіяти, співробітничати та вирішувати конфлікти.

У другому розділі «Становлення толерантної особистості як проблема філософії освіти», в першому підрозділі «Філософсько-освітній зміст поняття «полікультурність» показано, що зміст поняття «полікультурність» пов'язаний з можливістю побачити, почути Іншого, допускати існування відмінностей, надавати можливість представникам різних культур реалізувати себе в контексті співіснування. Стверджено, що полікультурність, сприяючи можливості для світоглядної переорієнтації на сприйняття Іншого, сприяє створенню особливих умов, в яких розгортається формування толерантності сучасного молодого покоління.

Розкрито, що полікультурне середовище характеризується сукупністю умов життєдіяльності людини, які визначені творчою, паритетною взаємодією в одному комплексі (територіальному, інституційному, культурно-історичному) культур (етнічних, релігійних, тощо), метою якого є взаємозбагачення та подальший розвиток кожної з культур. Підкреслено, що перспективою полікультурного розвитку не є інтегрований конгломерат уніфікованих культур, а середовище, де цінність кожної культури має зростати і збагачувати інші культури, з якими вона знаходиться у контакті.

Висвітлено як полікультурне середовище формується історичним шляхом взаємовпливу різних культур, що розвиваються в одному регіоні. Підкреслено - ці культури можуть бути зовсім не схожими, мати різні критерії оцінки, що не дозволяє виокремлювати чи підносити одну з них над іншими. Полікультурність, як категорія філософська, пов'язана не тільки з регіоном і з певним часом, а і з характером взаємовпливів комплексів культур. В кожну епоху елементи полікультурного середовища могли бути у певних стосунках між собою. Тому неможливо говорити про універсальну модель освіти в полікультурному суспільстві. Вона завжди буде залежати від низки чинників: культурно-історичних, соціально-освітніх та організаційно-педагогічних. Показано як полікультурне середовище надає можливостей людині набути широких культурних поглядів, актуалізувати для себе цінності своєї культури, розвинути свої адаптивні та інтегративні здібності, інтенсивно накопичувати соціальні компетентності, навчатися поважати права інших і захищати свої власні права.

У другому підрозділі «Виховання толерантності у полікультурному соціумі: вітчизняний досвід систем освіти» на підставі компаративістського аналізу проаналізовані підходи до виховання толерантності в християнській та мусульманській традиціях, здійснено аналіз процесу формування терплячого та поважного ставлення до інших.

Виокремлено спільне у системах виховання християн та мусульман - основу для їхнього взаєморозуміння: трансцендентний зв'язок людини і Творця, покірність особистості Богові, любов до людини, терпляче ставлення до інших людей, подібність ролі батька з Богом, перевага духовних цінностей у вихованні, повага дітей до батьків, шанобливе ставлення молоді до родини, роду, народу, дотримання традицій, норм поведінки у суспільстві.

Доведено, що терпимість була однією з важливих рис, притаманних і християнам, і мусульманам, що закладало певні підстави в полікультурному просторі сучасної України для виховання молоді у дусі толерантності.

Визначено, що розвиток Української держави як демократичного, громадянського суспільства та загальносвітові процеси, такі як: глобалізація, технологізація, перехід до постіндустріального інформаційного суспільства, інші, властиві сучасній цивілізації риси - підштовхують національну систему освіти в напряму збереження національної самобутності та водночас з тим, до інтернаціоналізації та інтеграції, зближення з світовими стандартами.

Українська національна освіта спирається на кращі здобутки української спадщини (цінності праці, Батьківщини, поваги до батьків, піклування про дітей, людяності у стосунках з Іншими, бережливого ставлення до землі та народних традицій і таке інше) і у той же час, орієнтується на європейські стандарти освіти, які спроможні забезпечити інтеграцію України в європейський та світовий простір. Тому, враховуючи те, що українці живуть у полікультурному соціумі, стверджено необхідність дотримання принципів полікультурності та толерантності в освіті. Толерантність займає певне місце в філософських розвідках українських вчених, зокрема шляхом розробки концепції цілісності (тоталогія - В. Кізіма), духовних вимірів освіти (І. Степаненко), обґрунтування посибілістського мислення (Л. Горбунова), культурної та гендерної чутливості у сучасному соціумі та ролі освіти у розв'язанні цієї проблеми (гендерна педагогіка - В. Гайденко, І. Предборська), рецепції сучасної вітчизняної та західної освіти і виховання (М. Култаєва, І. Родіонова).

Визначено, що головними засадничими принципами полікультурної освіти в Україні є: суб'єкт-суб'єктні пріоритети взаємодії в освітньому процесі, інтегративність, інтеркультурність, конструктивність, визнання і дотримання принципу світоглядного і культурного плюралізму.

Для вивчення процесу становлення толерантної особистості в полікультурному соціумі України авторкою було проведено експериментальне дослідження з метою побудови теоретичної моделі виховання толерантності у молоді та створення науково-обґрунтованих освітніх технологій. Враховуючи те, що для філософії освіти, яка інтегрувала методи педагогіки і психології та піднялася над предметним полем цих наук, визнано цілком придатним використання методу педагогічного експерименту в даній роботі.

Експеримент проведено в 1994-2005 роках у різних навчальних закладах України та мережі соціальних служб для молоді і сім'ї. У ньому взяли участь студенти таких ВНЗ України, як: Гуманітарний інститут «Артек» Міжнародного дитячого центру «Артек» (Гурзуф), Таврійського Національного університету ім. В.І. Вернадського (Сімферополь), Таврійського Екологічного інституту (Сімферополь), Національної Академії образотворчого мистецтва та архітектури (Київ); загальноосвітніх середніх шкіл смт. Гурзуф; молодь, що відпочивала та працювала в оздоровчих таборах Міжнародного дитячого центру «Артек»; клієнти та відвідувачі Центрів соціальних служб для молоді Автономної Республіки Крим (мережа більш 20 центрів), члени Асоціації дитячих та молодіжних таборів України «Лелека». А також до нього були залученні близько 600 дорослих, які працювали з молоддю та були запрошені в якості експертів. Усього в філософсько-освітньому експерименті було задіяними понад 3 500 осіб. Вибірка експериментальної бази відповідає кількісним та якісним показникам українського суспільства та особисто - фокусній групі такої соціально-вікової категорії, як молодь.

Експеримент дозволив отримати дані, які не тільки констатували ситуацію з досліджуваної проблеми, а і допомогли спланувати можливий розвиток системи освіти та суспільства щодо ставлення до толерантності як умови становлення молоді.

У третьому підрозділі «Зарубіжний досвід реалізації принципу толерантності в освіті полікультурних країн» зафіксовано наявність низки наукових концепцій, певний ступінь розробленості моделей та методик , вивчення яких дозволяє їхнє творче застосування в полікультурному середовищі України з урахуванням особливостей історії країни, менталітету громадян України. Виявлено, що найбільш цінним для України став досвід США, Канади та Росії - полікультурних країн, якими накопичено значні здобутки в царині полікультурної освіти, зокрема, стратегії освіти, технології та певні методики.

Базисом для полікультурної освіти в інших країнах слугують ідеї конструктивізму та соціал-конструктивизму (Т. Брамельд, Дж. Каунтс, У.Офалс, Л. Хаймовиц) прагматизму (Дж. Дьюі, Ч. Пірс, Р. Рорті, У. Джеймс), екзистенціалізму (С. К'єркегор, Ж.-П. Сартр, М. Хайдеггер, К. Ясперс) і постмодернізму ( Ж. Деріда, Ю. Кристєва, М. Фуко). Сучасні теоретики полікультурної освіти США стверджують, що постмодерністська епоха в якості однієї з генеральних ідей несе прийняття індивідуальної несхожості, що створює умови для формування толерантних стосунків у всіх сферах життя. Це, у свою чергу, має на увазі толерантність до ідентичності і прав особистості.

Освітня стратегія в полікультурному світі найбільш повно розроблена і відбита у концепціях: мультикультурної освіти (Д. Бенкс), міжкультурної освіти (П. Бателаан, Г. Ауенхаймер, В. Ніке та ін.), глобальної освіти (Р. Хенві). Особливе місце посідають роботи, присвячені питанням формування толерантності та толерантності в освіті (С. Булард, Х. Вилдер, С. Галахер, Р.Кристі, К.Уейн та інші). Показано вплив ідей емансипаторського напряму філософії освіти ( Г. Жиру, П. Макларен, П. Фрейре) на зарубіжну освітню практику, що виявилося у викритті владних стосунків в аудиторії, з'ясуванні витоків та шляхів подолання авторитарності у викладанні; показі освіти як засобу набуття особистісної свободи і гармонізації стосунків з Іншим.

Розкрито значення низки концепцій російської освіти для розвитку ідей толерантності: етнопедагогіки (Г. Волков, І. Валеєв, М. Тайчинов та ін.), діалогу культур (М. Бахтін), виховання національної самосвідомості і міжетнічної толерантності (В. Абэлян, В. Зінов'єв, З. Мубинова, Л. Ядриханська); виховання культури міжнаціонального спілкування (З. Гасанова), багатокультурної освіти (Г. Дмитрієва), етики, педагогіки і психології ненасильства (О. Гусейнова, А. Козлова, В. Маралова, В. Ситарова), виховання культури світу (З. Шнекендорфа). Зазначено, що вони базуються на ідеях міжкультурної взаємодії на основі принципів толерантного ставлення, прав людини, плюралізму і демократії.

Виявлено, що ідеї зарубіжного досвіду щодо розвитку індивідуальності та її толерантності у сучасному світі (вільного вибору та відповідальності за свій вибір, варіативності, дотримання прав людини, у тому разі жінок, представників меншин та інше), які містять великий евристичний потенціал, можуть бути ефективно використані в трансформаціях національної освіти Україні, в тому разі, і в процесі євроінтеграції та інтеграції в світову спільноту.

У четвертому підрозділі «Національно-культурна ідентичність особистості та її інтеграція у культурне середовище» для виявлення комплексу проблем молоді, які породжено фактором полікультурності середовища, виокремлено наступні блоки:

Національно-культурна ідентичність.

Адаптація до умов середовища.

Інтеграція в культурне середовище.

Взаємини, взаємодія.

Захист прав молоді.

Простежено механізми взаємодії та взаємовпливу полікультурного середовища і особистості та можливості їхнього регулювання.

Виявлено, що полікультурне середовище сприяє задоволенню таких соціальних потреб особистості, як: самовизначення; самоствердження; самооцінка. Разом з тим, полікультурне середовище виконує стосовно особистості конкретні функції: ідентифікації; психологічного захисту і підтримки; створення і зміцнення нових соціальних зв'язків.

З'ясовано, що полікультурне середовище вимагає від особистості певних адаптивних та креативних здібностей. Факторами, які допомагають розвинути такі здібності є сім'я, релігія (релігійна громада), система освіти, суспільство (суспільні інститути). Тому доведено необхідність поступового формування цілеспрямованого впливу для допомоги особистості в процесі адаптації до нових соціальних умов та її інтеграції в полікультурне середовище.

У третьому розділі «Теоретична модель формування толерантності у молоді в полікультурному середовищі» доведено, що моделювання як метод давно і ефективно був застосованим в філософії та інших соціально-гуманітарних науках. Моделювання, маючи великий евристичний потенціал, дозволяє теоретично побудувати, вивчити та при необхідності трансформувати конструкцію. Моделювання як метод використовувався Платоном для конструювання ідеального суспільства, а також К. Марксом, Дж. Тойнбі та іншими мислителями.

В першому підрозділі «Філософсько-педагогічні основи моделі формування толерантності у молоді» висвітлено моделювання як один з сучасних ефективних методів дослідження. Розглядаючи функції моделювання, типи моделей, критерії ефективності моделі тощо, створено теоретичну модель формування толерантності у молоді в умовах полікультурного суспільства України (Рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Теоретична модель системи формування толерантності особистості у суспільстві

Визнано, що модель ґрунтується на концепції особистісної орієнтованості (В. Андрущенко, І. Бех, В. Кремень, І. Прокопенко, О. Падалка, О. Пєхота), пріоритетності суб'єкт-суб'єктного і діяльністного підходів в освіті та принципах цілісності та системності.

Центром даної моделі виведено толерантну особистість. Толерантна особистість поважає і визнає рівність людей і народів, відмовляється від домінування і насильства, визнає багатомірність і різноманіття людської культури, норм, вірувань і відмовляється від зведення цього різноманіття до якоїсь однієї точки зору. Толерантна людина охарактеризована як така, що здатна прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на основі згоди. Вона зорієнтована на конструктивну взаємодію з іншими членами суспільства: самостійна, критично мисляча, має когнітивну складність і схильність до посибілістського мислення, що допускає іншість та багатоваріантність, здатна до змін та відкрита для нового, спроможна до інноваційної діяльності.