Логіка та раціональність: аналітика взаємозв’язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЛОГІКА ТА РАЦІОНАЛЬНІСТЬ: АНАЛІТИКА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ

09.00.06 - логіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

ШЕНГЕРІЙ Людмила Миколаївна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: член-кореспондент НАН України, доктор філософських наук, професор КОНВЕРСЬКИЙ Анатолій Євгенович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан філософського факультету.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор РИЖКО Володимир Антонович, Центр гуманітарної освіти НАН України, директор;

доктор філософських наук, професор ЖОЛЬ Костянтин Костянтинович, Подільський державний аграрно-технічний університет, професор кафедри філософії та культурології;

доктор філософських наук, професор, ТИТОВ Володимир Данилович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри логіки.

Захист відбудеться « » листопада 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий « » жовтня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Більш ніж двохтисячолітня історія розвитку логіки свідчить про те, що протягом усього цього часу вона має складні та розгалужені зв'язки з різними сферами людської культури. Розвиток логіки у різні часи стимулюється прагненням вирішити проблеми, що виникають у царинах філософії, математики, політики, теології, лінгвістики тощо. Не є виключенням і одна з фундаментальних і вічних філософських проблем - проблема раціональності.

Логіка як наука про досконалі міркування та раціональність як характеристика людського знання знаходяться в центрі дослідницької уваги ще з часів Античності. Особливої актуальності вони набувають у ХХ ст., коли під впливом некласичної парадигми відбувається якісна переоцінка логіки та раціональності. За таких умов особливий інтерес викликає дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності, різноманітних їх трансформацій в історії та сучасності.

Найчастіше предметом логічного аналізу виступають окремі фрагменти застосування поняттєвої матриці теорії раціональності в логічних теоріях: раціональної діяльності, різних типів раціональності, різноманітних модифікацій принципу раціональності, раціональної дії, раціонального агента та ін. Цілісний аналіз взаємозв'язків логіки й раціональності представляє науковий інтерес з точки зору історії логіки та дозволяє виявити вплив логічних теорій, сформульованих із залученнях поняттєвої матриці раціональності, на розвиток логічного знання. Таке дослідження є актуальним з точки зору основ логіки, оскільки процеси раціоналізації логічних процедур та об'єктів дозволяють закладати основи сучасних логічних теорій.

Необхідність дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності з філософської точки зору полягає в тому, що теорії логіки дії, логіки прийняття рішень та інші некласичні логічні системи мають глибоке підґрунтя в філософській теорії раціональності. Будь-яка логічна система, що містить систему понять із царини раціональності, слугує експлікацією певної філософської проблематики. Тобто сьогодні неможливо повною мірою осягнути філософську концепцію класичної, й особливо некласичної раціональності без вивчення її двосторонніх взаємозв'язків і корельованості з логікою.

Логічна та раціональна методологія аналізу дедалі частіше стає самостійним об'єктом вивчення на сучасному етапі розвитку логічного й філософського знання. У зв'язку з цим стає актуальним дослідження системного застосування кожного з видів цієї методології для аналізу широкого спектру гуманітарної та соціальної проблематики. Розгляд взаємозв'язків логіки та раціональності може значно сприяти вирішенню зазначеної проблеми.

Для аналізу взаємозв'язків логіки та раціональності важливим є виокремлення їх спільної спрямованості на стандартизацію знання. Раціональність тут розглядається як процедура стандартизації результатів пізнавальної діяльності, що містить системи чи сукупності раціональних принципів стандартизації знання. Логіка спрямована на рефлексію над знанням і виробляє основні засоби, інструменти для операцій стандартизації над знанням. Будь-яка наука використовує логічні поняття «факт», «гіпотеза», «істина», «аргумент», «доведення», «спростування» та ін. Можна стверджувати, що без використання стандартів логіки та раціональності неможливе навіть саме існування наукового знання.

У працях зарубіжних і вітчизняних науковців аналізуються окремі питання взаємозв'язків логіки з раціональністю. Щодо цілісних досліджень, присвячених цій проблематиці, то вони відсутні не тільки у вітчизняній, але й у світовій логіці та філософії. Факт недостатньої розробленості проблематики взаємозв'язку й взаємовпливу логіки та раціональності зумовлює актуальність та своєчасність цього дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі логіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України», науково-дослідної теми філософського факультету № 06БФ041-01 «Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання»).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка цілісної концепції взаємозв'язків логіки та раціональності впродовж традиційного та сучасного етапів розвитку логічного знання на підставі поєднання логіко-аналітичного, логіко-методологічного, історико-логічного підходів.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались такі дослідницькі завдання:

- дослідити трансформацію змісту понять «логіка» та «раціональність» у процесі розвитку логічного й філософського знання з точки зору встановлення їх витоків, сутності, концептуального змісту, корельованості пізнавального спрямування;

- розробити ефективний підхід до узгодження несумісних видів некласичної раціональності та логіки через уведення понять «мультираціональність» і «метараціональність»;

- створити логіко-раціональну модель пізнавальних процесів і розкрити її можливості для дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності;

- виявити особливості взаємозв'язків традиційної логіки з докласичною та класичною раціональністю;

- дослідити експлікацію принципів стандартизації знання класичної раціональності в системах класичної логіки;

- розкрити основні характеристики взаємозв'язків некласичної логіки та некласичної й постнекласичної раціональності;

- виявити специфіку опредметнення логіки та раціональності в науковому та філософському пізнанні;

- систематизувати підходи логічного аналізу некласичної раціональності.

Об'єктом дослідження є царини логіки та раціональності.

Предметом дослідження є взаємозв'язки логіки та раціональності на традиційному та сучасному етапах розвитку логічного знання.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Методологічна основа дослідження тісно пов'язана з його теоретичною базою, якою є, насамперед, царини сучасної логіки та філософії. У контексті взаємозв'язків логіки та раціональності переосмислюються твори провідних західноєвропейських філософів (Геракліта, Евкліда, Фалеса, Платона Аристотеля, Ф. Бекона, Р. Декарта, Г. Ляйбніца та ін.). У працях цих дослідників розглядаються передусім ті моменти, які характеризують, по-перше, особливості взаємозв'язків логіки та раціональності, по-друге, суттєві характеристики їх взаємного впливу. У результаті такого логіко-історичного дослідження проводиться характеристика співвідношення раціональної, ірраціональної, логічної та наукової компонент у різних системах знання періодів традиційної та сучасної логіки.

Ідеї раціональності опрацьовуються в працях античних мислителів, зокрема Аристотеля, Геракліта, Демокріта, Евкліда, Парменіда, Піфагора, Платона, Сократа, Фалеса та ін.; філософів Нового часу та Просвітництва, насамперед, Ф. Бекона, В. Гегеля, Р. Декарта, І. Канта, Г.-В. Ляйбніца та ін.

У західноєвропейській і американській філософії та логіці раціональність вивчається в працях К.О. Апеля, Г.-Х. фон Врігта, Д. Девідсона, С. Дрейфуса, Х. Дрейфуса, Дж. Елстера, Т. Куна, І. Лакатоса, К. Поппера, Б. Рассела, Р. Рорті, А. Тарського, С. Тулміна, А. Уайтхеда, Я. Хінтікки та ін. Окремі аспекти проблематики раціонального та ірраціонального аналізуються в працях М. С. Автономової, Д. Александрович, А. Бечкехазі, Р. А. Вихалемма, А. П. Воєводіна, П. П. Гайденка, Г. Григоряна, В. П. Гриценка, Б. С. Грязнова, Ю. Н. Давидова, І. С. Добронравової, А. М. Єлсукова, А. М. Єрмоленка, Ю. О. Зіневича, В. К. Золотарьова, А. Ф. Зотова, В. В. Ільїна, П. Ф. Йолона, О. В. Кезіна, В. В. Кізіми, Т. П. Короткої, А. Койре, В. М. Кузнєцова, В. О. Лекторського, Г. К. Майнбергера, Г. Е. Маркова, І. П. Меркулова, Д. Миронової, М. С. Мудрагей, Н. Ф. Наумової, О. Л. Нікіфорова, С. М. Обідної, Т. І. Ойзермана, Р. Павільоніса, Б. О. Парахонського, А. А. Порка, Б. І. Пружиніна, О. І. Ракітова, К. В. Рутманіса, М. К. Рикліна, В. С. Слєпакова, А. В. Смірнова, М. М. Трубнікова, В. Г. Федотової, І. В. Хоменко, Е. М. Чудінова, В. С. Швирьова, О. Д. Шоркіна та ін. У сучасній вітчизняній логіко-філософській літературі аналізу окремих характеристик феноменів раціонального й ірраціонального та їх співвідношення присвячені праці В. В. Буряка, В. Г. Вербицького, О. І. Гвоздіка, Т. М. Дишкант, В. І. Додонової, Л. Г. Дротянко, І. З. Дуцяка, К. К. Жоля, А. В. Жук, А. Т. Ішмуратова, А. Є. Конверського, О. О. Кононова, С. Б. Кримського, В. І. Кузнєцова, Ф. В. Лазарєва, В. С. Лук'янця, Т. Лютого, Н. Л. Морської, В. Й. Омельянчика, В. Б. Окорокова, В. І. Павлова, М. В. Поповича, В. А. Рижка, В. Г. Скотного, О. М. Тимохіна, В. Д. Титова, В. О. Товарніченка, К. М. Узбека, Ю. В. Федорченка, І. В. Хоменко, В. Л. Чуйка, Ю. О. Шабанової, Л. О. Шашкової, О. Є. Щербини-Яковлєвої та ін.

Інша методологічна тенденція, що є основою дисертаційного дослідження, пов'язана з виоремленням різних типологій раціональності: відкритої та закритої (В. О. Лекторський, В. І. Павлов та ін.), класичної, некласичної та постнекласичної (О. Е. Баксанський, В. В. Буряк, В. І. Додонова, Л. Г. Дротянко, О. В. Комар, А. Є. Конверський, С. Б. Кримський, І. П. Проценко, В. О. Смірнов, В. С. Стьопін, І. З. Цехмістро та ін.) та логіки: традиційної та сучасної (М. Г. Тофтул, І. В. Хоменко та ін.), традиційної та символічної (С. Д. Цалін та ін.), давньої і середньовічної, логіки Нового часу та сучасної логіки (О. А. Івін та ін.).

Аналіз особливостей традиційної логіки міститься в концепціях Аристотеля, А. Арно, Ф. Бекона, Р. Агріколи, Р. Декарта, Г.-В. Ляйбніца, П. Ніколя, П. Рамуса та ін.

Оцінку сучасного стану розвитку логічного знання знаходимо в працях О. М. Анісова, В. О. Бочарова, В. М. Брюшинкіна, Г. Х. фон Врігта, О. І. Гвоздіка, О. Д. Гетманової, Л. Г. Дротянко, І. З. Дуцяка, А. О. Єришева, В. Є. Жеребкіна, О. А. Івіна, А. Т. Ішмуратова, О. С. Карпенка, А. Є. Конверського, П. Лукашевича, Є. Ф. Сластенка, А. В. Смірнова, В. О. Смірнова, О. Д. Смірнової, А. Уйомова, В. Л. Чуйка, Я. Хінтікки, І. В. Хоменко та інших дослідників. Визначенню предмета логічної науки з позицій ХХ-ХХІ ст. присвячені розвідки О. М. Анісова, В. Ф. Асмуса, В. О. Бочарова, Г. Х. фон Врігта, О. І. Гвоздіка, О. Д. Гетманової, О. О. Зінов'єва, Ю. В. Івлєва, А. Т. Ішмуратова, А. Є. Конверського, А. А. Маркова, М. Г. Тофтула, А. М. Троєпольського, Г. Фреге, Я. Хінтікки, І. В. Хоменко, С. Д. Цаліна, О. Ю. Щербини та ін.

При здійсненні аналізу специфіки опредметнення логіки та раціональності в науковому пізнанні опираємося на праці Ж. Адамара, А. Бена, А. Бергсона, Д. Гільберта, Д. П. Горського, Б. С. Грязнова, Р. Декарта, У. Джемса, А. Ейнштейна, Ю. Лібіха, С. Петрова, А. Пуанкаре, В. Г. Скотного, В. О. Смірнова, М. Табакова, Я. Хінтікки та ін.

Дослідження логічного виміру некласичної та постнекласичної раціональності проводилося на основі праць Е. Бета, А. Бласса, Хао Вана, В. Васильченка, Г. Генцена, О. О. Зєнкіна, А. Т. Ішмуратова, О. С. Карпенка, Дж. Мейєрза, О. Моргенштерна, Дж. фон Неймана, Ю. В. Нечитайлова, А. Ньюелла, М. В. Поповича, В. М. Сагатовського, Г. А. Саймона, Дж. Серла, О. Д. Смірнової, А. Тьюрінга, Я. Хінтікки, Дж. Шоу та ін. Важливе значення мають також дослідження логічного контексту поняття «гра» у працях Е. Бореля, Р. Графштейна, А. Т. Ішмуратова, С. Б. Кримського, П. Лоренца, О. Моргенштейна, Дж. фон Неймана, Е. Цермело, Я. Хінтікки та ін.

Окремі питання взаємозв'язків логіки з раціональністю аналізуються в працях зарубіжних та вітчизняних науковців, зокрема Дж. Бермудеса (Jose Luis Bermudez), Г. Х. фон Врігта, Р. Х. Заріпова, А. Т. Ішмуратова, О. Моргенштерна, В. В. Навроцького, Дж. Неймана, В. Й. Омельянчика, М. В. Поповича, Х. Саймона, Дж. Серла, Р. Д. Фоллендора (Roy D. Follendore III), Я. Хінтікки та ін.

Серед монографічних праць вкажемо розвідки українських логіків на чолі з академіком М. В. Поповичем «Логіка і проблема раціональності» (1993 р.) та монографію професора філософії університету Колорадо в США Роберта Ханни (Robert Hanna) «Rationality and Logic» (2006 р.). Однак ці праці не відображають загальну картину взаємовідношень логіки та раціональності на різних етапах розвитку логічного знання.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є, насамперед, метод порівняльного аналізу, що дозволяє виявити взаємозв'язки між системами раціональних і формально-логічних принципів стандартизації знання. Крім цього, у дисертаційному дослідженні при вирішенні конкретних завдань використовуються аналітичний метод, методи моделювання та формалізації.

Наукова новизна одержаних результатів. Новизна дисертаційного дослідження полягає у формуванні нового концептуального підходу до дослідження проблеми взаємозв'язків логіки та раціональності та його застосуванні на різних етапах розвитку логічного знання.

У дисертації обґрунтовані та виносяться на захист такі наукові результати:

· вперше на основі аналізу альтернативних підходів до визначення змісту понять «логіка» та «раціональність» встановлено наявність спільної основи пізнавальних векторів логіки та раціональності - стандартизація знання, що є основою для здійснення логіко-філософського аналізу взаємозв'язків логіки та раціональності;

· вперше введено до поняттєвої матриці некласичної раціональності поняття «мультираціональність» і «метараціональність», що забезпечило створення нового уявлення про взаємозв'язки між некласичними логічними, філософськими й науковими дослідженнями. Мультираціональність утворюється об'єднанням спектру несумісних видів некласичної раціональності. Метараціональність - це інваріантна складова мультираціональності, що містить сукупність раціональних метапринципів стандартизації знання будь-якого виду мультираціональності;

· вперше розроблено логіко-раціональну модель пізнавальних процесів, що включає три складові: 1) продукування раціональних принципів стандартизації знання в філософській теорії раціональності; 2) продукування формальних принципів і засобів стандартизації знання в логіці; 3) застосування формально-логічних принципів і засобів стандартизації знання в логічних, філософських і наукових дослідженнях, що здійснюються з позицій раціональної традиції; продемонстровано результативність уведеної моделі для аналізу взаємозв'язків логіки та раціональності на різних етапах розвитку логічного знання;

· вперше обґрунтовано, що взаємозв'язки традиційної логіки з докласичною та класичною раціональністю найбільш ефективно розкриваються в межах логіко-раціональної моделі пізнавальних процесів; встановлено, що докласичну та класичну теорію раціональності правомірно розглядати як філософську царину, в якій відбувається продукування раціональних принципів стандартизації знання, найважливішими серед яких є принципи доповнюваності, симетрії та ін.; уперше обґрунтовано правомірність розгляду основних законів традиційної логіки в якості формальних принципів, а основних правил і процедур - в якості формальних засобів стандартизації знання;

· вперше проведено порівняльний аналіз основоположних принципів будови систем класичної раціональності та класичної логіки, що дозволило підтвердити існування значимої узгодженості між класичними системами раціональних принципів стандартизації знання та їх формально-логічними аналогами: 1) слугують засобами опису та обґрунтування точного та природничого знання; 2) у системах класичної логіки, як і в класичній раціональності, світ описується як статичний, незмінний, «такий, як він є» в термінах дихотомії «істинно/хибно»; 3) класична раціональність і класична логіка мають спільні стандарти точності, термінологічної ясності, можливості перевірки результатів досліджень та ін.

· отримало розвиток дослідження основних характеристик взаємозв'язків некласичної логіки та некласичної й постнекласичної раціональності на підставі аналізу взаємозв'язків їх сутнісних характеристик, стандартів, критеріїв і типологій, у результаті якого вперше виявлено специфіку некласичних метапринципів стандартизації знання: 1) некласичні метапринципи повністю не заперечують класичних; 2) некласичні метапринципи утворюють сукупність на відміну від системи класичних принципів; уперше показано, що метапринципи некласичної раціональності реалізуються в некласичних системах логіки дії, ігор, прийняття рішень та ін. (до сфери аналізу залучається активний суб'єкт), а постнекласичної раціональності - у логічних дослідженнях, що орієнтовані на Computer Science (залучення до сфери аналізу системоутворюючого суб'єкта);

· дістало подальшого розвитку виявлення особливостей застосування формально-логічних принципів стандартизації в царинах точного, гуманітарного та природничого знання, що зумовлює раціоналізацію досліджуваних галузей: 1) уможливлюються дослідження евристичних процесів раціональними методами; 2) доведено, що обґрунтування знання не може вважатися єдиним завданням сучасної логіки, вона є необхідною складовою теорії відкриттів;

· у результаті проведеного аналізу застосування методів сучасної логіки для аналізу некласичної раціональності розвинуто положення про: 1) конструктивність застосування логічного інструментарію для уточнення поняттєвої матриці некласичної раціональності через побудову логіко-аналітичних моделей понять раціональної діяльності, раціональної дії, раціонального суб'єкта, раціонального агента, дискурсу, раціонального відносно інтерпретації, діалогу та ін.; 2) можливості застосування логіки в якості оптимального засобу реконструкції основних схем раціональності - лінійної, мережевої, ігрової, використання яких уможливлює моделювання ефективної індивідуальної та групової діяльності суб'єктів як ключових елементів некласичної й постнекласичної раціональності; 3) результативність застосування методів і засобів сучасної логіки для доведення нетотожності логічного та раціонального; 4) шляхи раціоналізації логічних доведень у контексті створення систем штучного інтелекту.

Теоретичне значення дисертації полягає у розробці методологічних засад нової концептуальної логіко-раціональної моделі пізнавальних процесів та її застосуванні для аналізу взаємозв'язків і взаємовпливу логіки та раціональності на традиційному й сучасному етапах розвитку логічного знання, що відкриває нові можливості у логіці, філософії та методології науки.

Перспективою дисертаційного дослідження може стати використання результатів дисертації при розгляді проблематики штучного інтелекту, орієнтованої на Computer Science.

Практичне значення дисертації визначається висновками, які отримані на підставі аналізу взаємозв'язків логіки та раціональності протягом традиційного та сучасного етапів розвитку логічного знання. Такі висновки можуть бути використані на практиці у подальших логічних, філософських і наукових дослідженнях загалом і в окремих їх напрямках (логіка дії та взаємодії, логіка прийняття рішень, логіка ігор, теорія раціональності, філософія науки тощо).

Теоретичні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані на практиці при викладанні у вищих навчальних закладах нормативних курсів або спецкурсів з історії логіки, традиційної та сучасної логіки, як класичної, так і некласичної, зокрема логіки дії та взаємодії, логіки ігор та ін.; історії та методології науки, історії філософії, інших філософських дисциплін (теорії раціональності, соціальної філософії) тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею автора. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, що отримані в процесі дослідження. Всі опубліковані праці автора за темою докторської дисертації (монографія «Логіка та раціональність», статті, тези) написано без співавторів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення та результати дисертації доповідалися на конференціях: міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету» (м. Київ, 2002 р., 2007 р., 2008 р., 2009 р.), на загальноросійській науковій конференції «Сучасна логіка: проблеми теорії, історії та застосування в науці» (м. Санкт-Петербург, 2002 р., 2004 р., 2006 р., 2008 р.), міжнародній конференції «Смірновські читання» (м. Москва, 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми викладання логіки і дисциплін логічного циклу» (м. Київ, 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Логіка та багаторівнева система освіти: методологія та методика викладання» (м. Київ, 2006 р.), міжнародній науковій конференції «Методологічні проблеми правової науки» (м. Харків, 2003 р.), міжвузівській науково-методичній конференції «Моніторинг якості процесів і результатів освітньої діяльності» (м. Полтава, 2003 р.), на ІІ міжнародному конгресі «Українська освіта у світовому часопросторі» (м. Київ, 2007 р.), на VIII міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і доля нації» (м. Харків, 2007 р.), на міжнародній науково-теоретичній конференції «Толерантність як соціогуманітарна проблема» (м. Житомир, 2007 р.), на ІХ міжнародній науковій конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (м. Харків, 2008 р.), на Всеукраїнському науково-практичному семінарі «Вища освіта України у світовому континуумі» (м. Полтава, 2008 р.), на всеукраїнській міжвузівській науково-практичній конференції «Культура. Освіта. Цивілізація» (м. Полтава, 2008 р.), на науково-теоретичній конференції «Гармонізація науки і вищої освіти в інформаційному суспільстві» (м. Київ, 2009 р.), на всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Ірраціональне підґрунтя раціональності» (м. Полтава, 2009 р.), на міжнародній науковій конференції «Людина. Світ. Суспільство» (до 175-річчя філософського факультету) (м. Київ, 2009 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в 35 публікаціях: монографії «Логіка та раціональність» (14 др. арк.), 22 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 12 тезах доповідей у збірках матеріалів міжнародних та всеукраїнських конференцій (усі публікації написані без співавторів).

Кандидатська дисертація на тему «Логіко-аналітичне дослідження концепції Г. Х. фон Врігта» захищена у січні 2002 року, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура та обсяг дисертації зумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг основного тексту дисертації становить 361 сторінку. Список використаних джерел складається з 401 найменування, із них 45 іноземними мовами та займає 40 сторінок.

логіка античний філософія раціональність

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет, теоретико-методологічні та концептуальні засади, визначається наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації, наводяться дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Логіка та раціональність: теоретико-методологічні й концептуальні основи аналітики взаємозв'язку» присвячено експлікації власної дослідницької позиції, яка слугує основою аналізу взаємозв'язків логіки та раціональності. Для досягнення поставленої мети аналізуються взаємозв'язки систем понять логіки та раціональності, обґрунтовуються теоретико-методологічні засади дослідження, розбудовуються його концептуальні основи, стрижнем яких виступає логіко-раціональна модель пізнавальних процесів.

У підрозділі 1.1 «Логіко-аналітичне дослідження взаємозв'язків поняттєвих матриць логіки та раціональності» проаналізовано поняттєвий апарат дослідження з метою виявлення спільного пізнавального спрямування логіки та раціональності, що стане основою концептуальних засад аналізу їх взаємозв'язків. Встановлено, що в логічній і філософській літературі не існує єдиного підходу до визначення таких термінів як «логіка» та «раціональність» внаслідок їх надзвичайної складності та багатозначності. Уточнюючи зміст цих термінів, автор звернувся до вивчення генезису поняття «раціональний» (Платон, Аристотель, Цицерон, Ф. Бекон, Р. Декарт та ін.) та його сучасного вживання у зарубіжній та вітчизняній літературі (Л. Вінгенштейн, В. І. Додонова, О. А. Івін, А. Ньюелл, С. Б. Парахонський, Х. Патнем, В. М. Порус, Г. І. Рузавін, В. М. Сагатовський, В. С. Стьопін, В. С. Швирьов та ін.). На підставі проведеного аналізу виокремлено дві основні традиції розуміння сутності раціональності: 1) раціональність як властивість, характеристика; 2) раціональність як здібність, уміння. Але якщо потрактовувати здібність як потенційну властивість, яка ще не набула актуалізації, то існує можливість за допомогою логічних засобів елімінувати другий випадок до першого. Це дозволяє розглядати раціональність як одномісний предикат R = ВЛАСТИВІСТЬ (Х), де R - раціональність, Х - будь-який об'єкт, насамперед, знання чи діяльність. З позицій предмету та завдань цього дослідження ми будемо визначати раціональність як дескриптивно-нормативний апарат стандартизації результатів пізнавальної діяльності.

Для виявлення кореляції понять «логіка» та «раціональність» проведено аналіз основних вживань першого терміну у зарубіжній і вітчизняній літературі протягом різних етапів розвитку логічного знання: традиційного (Аристотель, Р. Агрікола, А. Арно, П. Ніколь та ін.) та сучасного (О. М. Анісов, В. Ф. Асмус, В. О. Бочаров, Г.-Х. фон Врігт, О. І. Гвоздік, О. Д. Гетманова, О. В. Гладкий, А. О. Єришев, В. Є. Жеребкін, О. О. Зінов'єв, О. А. Івін, Ю. В. Івлєв, А. Т. Ішмуратов, О. С. Карпенко, А. Є. Конверський, М. П. Лукашевич, А. А. Марков, М. В. Попович, Є. Ф. Сластенко, О. Д. Смірнова, М. Г. Тофтул, О. М. Троєпольський, В. К. Фінн, Г. Фреге, І. В. Хоменко, О. Ю. Щербина та ін.). Визначення логіки як науки, що використовуються в науковій і навчальній літературі наприкінці ХХ ст. - на початку ХХІ ст., можна поділити на три основні групи: 1) у першій логіку визначають як науку про мислення; 2) у другій логіка постає як наука про міркування; 3) у третій застосовується підхід, що синтезує два вищезазначені. Відповідно до мети нашого дослідження ми приймаємо дефініцію логіки як нормативної науки про правильні міркування, що продукує формальні засоби та принципи стандартизації знання.

Спрямованість логіки та раціональності на стандартизацію знання слугує основою для проведення цілісного аналізу їх взаємозв'язків на різних етапах розвитку логічного знання.

З метою виокремлення основних структурних елементів дослідницької стратегії цієї розвідки розглядаються взаємозв'язки типологій логіки та раціональності. У результаті дослідження встановлено, що інколи типології логіки та раціональності узгоджуються з періодизацією розвитку людської цивілізації та культури в цілому. Найбільш відповідає вирішенню завдань цього дослідження підхід до визначення типології раціональності, що реалізується в працях В. С. Стьопіна, але завдання цієї розвідки вимагають уведення ще одного типу раціональності - докласичного. У результаті виокремлюємо чотири типи раціональності - докласичну, класичну, некласичну та постнекласичну. Серед різних типологій логіки, які пропонують зарубіжні та вітчизняні науковці, для вирішення завдань цього дослідження оптимальною є та, згідно якої виокремлюються традиційний та сучасний (класичний та некласичний) типи логічного знання. На підставі проведеного аналізу вибудовується структура власної дослідницької стратегії, що включає аналіз взаємозв'язків: 1) традиційної логіки та докласичної раціональності; 2) традиційної логіки та класичного раціоналізму; 3) класичної логіки та класичної раціональності; 4) некласичної логіки та некласичної й постнекласичної раціональності.

У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні та концептуальні засади дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності» обґрунтовуються теоретико-методологічні та концептуальні засади аналітики взаємозв'язків логіки та раціональності. Особлива увага приділяється конкретизації системи методологічних підходів і методів, залучення яких є найбільш ефективним при дослідженні взаємозв'язків логіки та раціональності. Автор спирається на принципи методологічного плюралізму, що є притаманними некласичним і постнекласичним розвідкам, та показує, що для досягнення мети дисертаційної роботи важливо залучати й узгоджувати широкий спектр логічних, філософських, загальнонаукових і конкретнонаукових методів і підходів. Це дозволяє репрезентувати взаємозв'язки логіки та раціональності як складні, динамічні, багаторівневі, такі, що визначають їх взаємний вплив і розвиток.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є, насамперед, використання методу порівняльного аналізу для виявлення взаємозв'язків між системами раціональних та формально-логічних принципів стандартизації знання. Крім цього в дисертаційному дослідженні з метою проведення більш ґрунтовного і повного аналізу використовуються аналітичний метод, методи моделювання та формалізації. У цій розвідці використовується аналітичний метод або аналітика, яка сприяла розвиткові традиційної логіки, і набуває всезагального характеру впродовж етапу сучасної логіки. Згідно аналітичного методу, будь-які явище чи об'єкт розглядаються як композиція простих елементів, а складне пояснюється на підставі більш елементарного. Суттєвою характеристикою логічної аналітики є синтез сучасних логічних методів з можливостями аналітичного методу. Логічну аналітику ми потрактовуємо як методологічну теорію, що уможливлює вивчення проблематики взаємозв'язків логіки та раціональності шляхом побудови логіко-математичних моделей зі збереженням смислового поля дослідження.

Конструктивним у процесі дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності є використання загальнометодологічних засобів логіки, що експлікуються у вигляді дедуктивного та індуктивного підходів.

Важливе значення для аналітики взаємозв'язку логіки та раціональності відіграє структурний метод, який спирається на аналіз відношень та зв'язків окремих елементів. Його застосування є конструктивним для узагальнення закономірностей різних предметних галузей. Зокрема, в нашому дослідженні цей метод використовується при дослідженні структури некласичної раціональності та логіки.

Окрім розглянутих слід вказати системний метод, згідно якого дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності здійснюється з експлікацією багаточисельних типів зв'язків, їх аналізу, а також конструюванням цілісного концептуального погляду на предмет дослідження.

Взаємозв'язки логіки та раціональності досліджуються, починаючи з періоду античності та закінчуючи аналізом сучасних логічних і філософських концепцій. Методологія дослідження аналітики взаємозв'язків логіки та раціональності спирається на категоріальний апарат ідей, методів і поняттєвих матриць, що опрацьовані як у межах традиційної та сучасної логіки, так і філософії, насамперед, теорії раціональності, Computer Science тощо. Для вивчення взаємозв'язків логіки та раціональності використовуються методологічні підходи, що опрацьовані як у західноєвропейських логіко-філософських концепціях.

Обгрунтування теоретико-методологічних основ цього дослідження слугує базою для розбудови його концептуальних засад. Розбудовуючи концептуальні засади дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності, доцільним вважаємо введення до поняттєвої матриці некласичної та постнекласичної раціональності поняття «метараціональність» і «мультираціональність». Огляд оцінок стосовно змісту і ролі раціональності дозволив зробити висновок, що більшість дослідників використовують у своїх працях термін «раціональність» без обмеження контексту вживання. Однак, ми виокремлюємо, принаймні два альтернативні контексти його застосування: 1) класичний, згідно якого допускається синонімічний ряд понять «раціональність», «класична раціональність», «наукова раціональність» унаслідок однозначного кореспондування класичної раціональності до сфери науки; 2) некласичний, у межах якої раціональність розпадається на широкий спектр видових понять (наприклад, наукова раціональність, раціональність міфів, раціональність містики та ін.), що виступають видами мультираціональності, і можуть формуватися на основі несумісних ознак та бути несумірними, але всі вони зберігають певний пізнавальний інваріант - метараціональність.

З'ясувавши в підрозділі 1.1, що завдання філософської теорії раціональності полягає у продукуванні раціональних принципів стандартизації знання, а логіка продукує формальні засоби і принципи стандартизації знання, які слугують формальними експлікатами раціональних принципів, автор підкреслює адекватність, узгодженість формальних принципів логіки з раціональними принципами стандартизації знання. На підставі проведеного аналізу обгрунтовано, що раціональні принципи стандартизації знання, сформовані в теорії раціональності, отримують формальні аналоги в логічних системах та функціонують у пізнавальних процесах як формальні стандарти логічної, філософської та наукової діяльності. На підставі вказаного ми вибудовуємо логіко-раціональну модель пізнавальних процесів, яка може застосовуватись як інструмент дослідження взаємозв'язків логіки та раціональності. Структура моделі включає три компоненти, що знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку: 1) формулювання раціональних принципів стандартизації знання в філософській теорії раціональності; 2) формалізація раціональних принципів стандартизації знання в логіці з їх подальшою трансформацією у формально-логічні принципи стандартизації знання; 3) застосування логічних формальних принципів стандартизації знання в логічних, філософських та наукових дослідженнях.

У другому розділі «Аналіз взаємозв'язків традиційної логіки з докласичною та класичною раціональністю» досліджуються взаємозв'язки традиційної логіки та докласичної й класичної раціональності. Особлива увага приділяється виявленню взаємозв'язків логіки та раціональності в логіко-філософських концепціях періодів Античності, Нового часу та Просвітництва.

У підрозділі 2.1 «Взаємозв'язки логіки та докласичної раціональності в процесі становлення античної філософії» обґрунтовано думку про те, що осмислення сучасних взаємозв'язків логіки та раціональності є можливим за умов проведення порівняльного аналізу сучасного стану справ із більш ранніми концепціями та має включати широку логіко-історичну еволюційну перспективу, в якій відбувається їх взаємодія й взаєморозвиток. Для здійснення першого конструктивного кроку в цьому напрямку доцільно звернутися до аналізу античного знання, яке потрактовується як прамодель сучасних раціональності та логіки. Ми звертаємося до праць давньогрецьких мислителів періоду натурфілософії, концепцій Платона та Аристотеля для виокремлення характерних особливостей уявлень про раціональні та формально-логічні принципи стандартизації знання, що сформувалися протягом епохи Античності.

Обґрунтовано тезу про те, що процеси становлення логіки та проблеми раціональності відбуваються узгоджено, починаючи з часів античної натурфілософії в працях Геракліта, Евкліда, Парменіда, Піфагора, Фалеса та інших мислителів. У Парменіда вже виокремлюються елементи раціонального пізнання, які корелюють з логікою (знання по «істині»). Раціональні та ірраціональні об'єкти є предметом дослідження Евкліда у славнозвісних «Началах» (прямі лінії), у представників школи піфагорійців (раціональні та ірраціональні числа) та ін. Аналіз математичних доведень як формальних засобів стандартизації знання в розвідках Фалеса, Піфагора та представників його школи слугує важливою передумовою формування як раціональної методології загалом, так і логічної науки зокрема. У цей період зароджується важлива традиція розуміння раціональних об'єктів як таких, що можуть бути вписаними в певну теорію й є сумірними з її першоосновами та формулюються деякі раціональні принципи стандартизації знання, насамперед, принцип доповнюваності.

Ідеї раціональності та логіки набувають подальшого розвитку в концепції Платона. Він використовує елементи раціональної методології та логіки, зокрема аналітичні та синтетичні методи, інтуїцію, завдяки яким формується ідеал теоретичного знання; високо оцінює евристичний потенціал аксіоматичного методу досліджень; створює раціональний гносеологічний простір, спираючись на ідею знаходження істинного знання шляхом використання абстрактних методів; виокремлює вищий основоположний пізнавальний початок людини - logisticon, компетенцією якого виступає знання.

Логіко-філософські праці Аристотеля аналізуються з точки зору продукування та взаємозв'язків раціональних і формально-логічних принципів стандартизації знання. Серед раціональних принципів стандартизації знання Аристотель виокремлює важливий пізнавальний принцип симетрії. Антична логіка як доказова наука, що узгоджується з раціональними принципами стандартизації знання, формується саме в доробку Аристотеля. Роль формальних принципів стандартизації знання в Аристотеля відводиться першопочаткам, яким притаманні суттєві властивості бути істинними, неопосередкованими, первинними по відношенню до тверджень, що доводяться. Мислитель виокремлює три основних формально-логічних принципи стандартизації знання, які сьогодні відомі як закони тотожності, логічної несуперечності та виключеного третього. Серед формально-логічних засобів стандартизації знання основну дослідницьку увагу Аристотель зосереджує на аналізові доведень у вигляді силогізмів з точки зору їх дефініції та структури і методах дедукції та індукції.

Підрозділ 2.2 «Взаємовплив традиційної логіки та класичної раціональності в дискурсі класичного раціоналізму» присвячено виявленню особливостей взаємозв'язків традиційної логіки та класичної раціональності протягом періоду становлення та розквіту класичного європейського раціоналізму у XVII-XVIII ст. на підставі застосування матриці логіко-раціональної моделі пізнавальних процесів до аналізу логіко-філософських праць А. Арно, Ф. Бекона, Р. Декарта, Г. Ляйбніца, П. Ніколя та інших дослідників. У результаті проведеного аналізу з'ясовано, що протягом указаного періоду відбуваються активні дослідження, що кореспондуються до першого етапу логіко-раціональної моделі пізнавальних процесів - формування теорії класичної раціональності, що включає систему класичних принципів стандартизації знання (принципи вилучення суб'єкта зі сфери досліджень, детермінізму, незалежності від моральних принципів та ін.). Це стимулює творчі пошуки науковців у сфері логіки, рівень розвитку якої виявився недостатнім для продукування класичних формальних принципів стандартизації знання, що й усвідомлюється Ф. Беконом, Р. Декартом, Г. Ляйбніцем та іншими дослідниками. Саме тому у цей час розпочинається критика логічної системи Аристотеля і здійснюються спроби створення альтернативних логічних систем (індуктивна логіка Ф. Бекона; методологоцентризм А. Арно, Р. Декарта, П. Ніколя; ідея Г. Ляйбніца щодо створення символьної мови логіки та ін.). У розвідках Р. Декарта аналізується взаємопов'язаність раціональності з логіко-дедуктивною впорядкованістю міркувань, що експлікується у системі методологічних правил - принципів стандартизації знання, що набувають статусу основних принципів класичної раціональності. У працях Ф. Бекона здійснюється спроба запровадити відмінні від аристотелівських формальні засоби стандартизації знання, що ґрунтуються на застосуванні індуктивної методології досліджень. Г. Ляйбніц уводить до системи раціональних принципів стандартизації знання ще один, відомий як закон достатньої підстави.

Показано, що протягом XVII-XVIII ст. процес продукування класичних формально-логічних принципів стандартизації знання в межах традиційної логіки реалізується тільки частково, локально та не вирішує повною мірою завдання другого етапу логіко-раціональної моделі пізнавальних процесів - продукування формальних принципів і засобів, що відповідають системі принципів стандартизації знання класичної раціональності.

У підрозділі 2.3 «Експлікація принципів стандартизації знання класичної раціональності в класичній логіці» виявлено взаємозв'язки між системою класичних раціональних принципів стандартизації знання та їх класичними формально-логічними експлікатами. Класичний раціоналізм є важливим джерелом ідей, під упливом яких у ХІХ ст. виникає та формується класична логіка. Виокремлення суттєвих характеристик класичної раціональності (логічна обґрунтованість, несуперечливість, систематизованість, критичність, фундаменталізм, антиавторитаризм, аналітичність, редукція обґрунтованості до істинності, монологізм, універсальність та ін.) та систем класичної логіки - логіки висловлювань і логіки предикатів (двозначність «істина/хиба», екстенсіональність, екзестенціальність, абстракція актуальної нескінченності та ін.) слугує основою для проведення їх порівняльного аналізу.

Між класичною раціональністю та класичною логікою існує достатньо значима узгодженість дослідницьких позицій (спрямованість на опис і обґрунтування точного та природничого знання; отримання істинного знання про незмінний, «такий, яким він є» світ; підпорядкування стандартам детермінізму, точності, ясності, впорядкованості) на рівні аналізу систем раціональних і формально-логічних принципів стандартизації знання.

У третьому розділі дисертації «Кореляція логіки та раціональності в логіко-філософському дискурсі ХХ ст.» проаналізовано зв'язки логіки й раціональності в працях вітчизняних та зарубіжних дослідників ХХ ст. - початку ХХІ ст. Виявлено основні тенденції у вивченні раціональності в аналітичній філософській традиції ХХ ст. Панорама вітчизняних досліджень сучасної логіки та некласичної раціональності охоплює останню чверть ХХ ст. та початок ХХІ ст.

У підрозділі 3.1 «Характеристика сучасної логіки та некласичної й постнекласичної раціональності» систематизовано основні підходи до дефініції та виявлення специфічних особливостей сучасної логіки та некласичної й постнекласичної раціональності. Визначення некласичної раціональності проводяться у різних вимірах: соціокультурному (В. І. Додонова, А. МакІнтайр, В. М. Порус, В. А. Товарніченко та ін.), комунікативному (Д. Г. Девідсон та ін.), феноменологічному (Е. Гуссерль та ін.), діяльнісному (С. Б. Кримський, Т. Кун та ін.). Серед множини характерних рис як раціональності, так і логіки цього періоду, слід вказати: 1) плюралізм, завдяки чому забезпечується одночасне існування різних типів логічних систем та альтернативних і навіть протилежних видів раціональності; 2) інтегративність, що забезпечує міждисциплінарний і навіть мультидисциплінарний характер досліджень; 3) усунення протиставлення єдиної істини множині заблуджень, що реалізується в системах багатозначної та модальної логіки; 4) ймовірнісний характер отриманого знання; 5) залучення настанов, принципів, концептуального апарату суб'єкта, що пізнає, до сфери раціонального чи логічного аналізу; 6) некласичні раціональні та формально-логічні метапринципи стандартизації знання утворюють сукупність, а не систему (як у класичній парадигмі), тому отримують статус універсальних, незалежних від специфіки області застосування.

У підрозділі 3.2 «Раціональне та ірраціональне в некласичних і постнекласичних дослідженнях» розглянуто особливості відношень між раціональною та ірраціональною складовими в структурі некласичних і постнекласичних пізнавальних процесів. На зламі ІІ і ІІІ тисячоліть змінюються парадигми логіки та раціональності, що актуалізує дослідження ірраціональної складової таких розвідок.

Виокремлено декілька альтернативних підходів розуміння ірраціонального: 1) отримує негативне забарвлення та протиставляється раціональному (Х. Г. Гадамер та ін.); 2) аналізується разом із раціональним і забезпечує побудову правильних теоретичних схем і моделей дійсності, що включають саму людину (В. Загороднюк, А. де Любак, М. С. Мудрагей, В. Г. Скотний та ін.). Виокремлено три основні аспекти аналізу дуальної проблематики раціональність/ірраціональність: сумірність/несумірність, контрольованість/спонтанність, конструктивність/деструктивність. Оцінка відношення між поняттями раціональне/ірраціональне є неоднозначною: 1) контрарність (К. М. Узбек та ін.); 2) контрадикторність, що обумовлюється їх доповняльністю (П. Ф. Йолон, С. Б. Кримський, Б. О. Парахонський, В. Г. Скотний, М. Т. Степанянц, Ю. О. Шабанова та ін.); 3) підпорядкування (Т. М. Дишкант та ін.). У некласичних дослідженнях розмежовуються поняття «ірраціональність» як невідповідність нормам раціональності та «нераціональність», що має більш розмитий зміст.

У підрозділі 3.3 «Стандарти і критерії некласичної й постнекласичної раціональності та некласичної логіки» проаналізовано пізнавальні можливості альтернативних підходів до оцінки стандартів і критеріїв некласичної та постнекласичної раціональності: 1) прагнення знайти єдиноможливі та універсальні критерії; 2) усвідомлення того, що критерії некласичної раціональності мають відносний характер (Х. Патнем, С. Тулмін, П. Фейєрабенд та ін.). Обґрунтовано, що для виокремлення інваріантної пізнавальної складової некласичної та постнекласичної раціональності доцільно вийти на метарівень аналізу (В. С. Швирьов, Е. М. Шульга та ін.), завдяки чому актуалізується сукупність некласичних раціональних метапринципів стандартизації знання, що може підлягати реконструкції, змінюватись і розвиватись, у структурі якої виокремлюються принципи плюралізму, міждисциплінарності, нелінійності, багатозначності, міровизначення, упорядкованих послідовностей, нормальності (симетрії), гносеологічного сумніву та ін. Сукупність некласичних метапринципів стандартизації знання реалізуються в некласичних логічних системах.

У підрозділі 3.4 «Типології некласичної логіки та некласичної й постнекласичної раціональності» досліджено взаємозв'язки типологій некласичної раціональності та некласичної логіки. Виокремлено три основні групи типологій некласичної раціональності: 1) типології, що мають універсальний характер (О. А. Івін, С. Тулмін, Г. І. Рузавін та ін.); 2) типології, що проводяться через призму деякої філософської традиції (К.-О. Апель, М. Вебер, Ю. Габермас, В. І. Додонова, О. В. Комар, С. Рассел, К. М. Узбек та ін.); 3) типології, в яких уточнюється структура окремих типів некласичної раціональності. Показано, що серед типологій некласичної логіки (А. Ю. Гончаров, О. А. Івін, А. Т. Ішмуратов, Г. Лєнк та ін.) найбільш вдалою є виокремлення теоретичної логіки, практичної логіки, філософської логіки, логічного аналізу мови, логіки інформаційних технологій, метапроблем логіки.

У четвертому розділі дисертації «Специфіка опредметнення логіки та раціональності в науковому та філософському пізнанні» показано особливості опредметнення логіки та раціональності в системах наукового знання. Автор віддає перевагу аналізу трансформаційних процесів у поняттєвій матриці точного знання, дослідженню евристичних процесів та сфери права.

У підрозділі 4.1 «Логіка та раціональність у науковому пізнанні» виявлено особливості раціональної трансформації уявлень про будову фізичного світу від Р. Декарта до некласичних досліджень ХХ ст. Встановлено, що в результаті раціональної трансформації філософські категорії «простір», «матерія», «тіло» набувають нових уточнених властивостей (геометричні - в працях Р. Декарта, геометрично-хвильові - в А. Ейнштейна, доповняльно-хвильові - в теорії елементарних частинок). Показано, що в результаті раціоналізації об'єкти набувають більш загальних характеристик та якісно трансформуються з детермінованих на ймовірнісні.

Дослідження впливу раціональних і формально-логічних принципів стандартизації знання на пізнавальні процеси в математиці дозволило встановити, що раціоналізація аксіоматичного методу відбувається через відмову від узгодженості смислу аксіом певної наукової теорії зі здоровим глуздом та емпіричним знанням, тобто аксіоми набувають більш загальних властивостей.

У підрозділі 4.2 «Логіка, раціональність, інтуїція в процесах продукування наукового знання» досліджено роль логіки, раціональності та інтуїції в процесах продукування нового знання. Встановлено, що наприкінці ХХ ст. виникають нові можливості для застосування методів некласичної логіки в дослідженнях проблематики відкриттів у контексті штучного інтелекту. Акцент переноситься на створення типових методів, завдяки застосуванню яких творча задача перетворюється на стандартну.

У структурі процесів продукування нового знання виокремлюються раціональна та ірраціональна компоненти (неявне знання, інтуїція). У другій половині ХХ ст. відбувається раціоналізація інтелектуальної інтуїції засобами логіки прийняття рішень, ігор тощо.

У підрозділі 4.3 «Логіка, раціональність та ірраціональність у царині наукових і філософських пошуків» досліджено феномен відкриття на макро- та мікрорівнях. Отримало розвиток положення щодо прискорення процесу зростання винаходів у ХХ ст., який спирається на уніфікацію трьох складових відкриттів - раціональної, емпіричної та інтуїтивної. Аналізуючи процес наукового відкриття на макрорівні, слід вказувати на виокремлення в його структурі розуму, розсудку та здібності судження. Якісною характеристикою таких процесів на макрорівні є неперервність, що характеризується ознаками поступовості, наступності тощо. На мікрорівні, для кожного окремого відкриття, суттєвими є як неперервність, так і розривність, що реалізується у вигляді стрибків.