Концепція особи в освітньому вченні С. Русової

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут українознавства мон України

Концепція Особи в освітньому вченні С. Русової

Спеціальність 09.00.12 - українознавство (філософські науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ФРОЛОВА ОЛЬГА ЄВГЕНІВНА

УДК 140.8 : 37.013.73

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі філософії освіти та освітніх технологій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент

Мельник Анатолій Іванович,

Чернігівський державний інститут економіки і управління, перший проректор

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Кравченко Петро Анатолійович,

Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, декан історичного факультету

кандидат філософських наук, доцент

Попов Борис Васильович,

Інститут філософії НАН України імені Г. С. Сковороди,

провідний науковий співробітник сектору етносу та нації

Захист відбудеться « 5 » лютого 2009 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.126.01 у Науково-дослідному інституті українознавства Міністерства освіти і науки України за адресою: 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 18.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України за адресою: 01135, м. Київ, вул. Ісаакяна, 18.

Автореферат розісланий « 31 » грудня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І. О. Ворончук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації. Потреба теоретичного узагальнення світоглядно-ціннісних засад поступу українського соціуму, формування національної ідентичності визначає необхідність дослідження принципів побудови національної освіти як визначального чинника самореалізації особистості. Гострота проблеми людини для України сьогодні зумовлюється, з одного боку, впливом глобалізації і переходом людства від індустріального до постіндустріального та інформаційного суспільства, з іншого - задачами трансформації українського суспільства від тоталітаризму до демократії. З цієї точки зору національно свідома, гармонійно та всебічно розвинена особа стає головним суб'єктом як націотворення, так і цивілізаційного поступу людства.

Подальше інтенсивне нарощування людського потенціалу, який являє собою сукупність знань, умінь та навичок індивіда, його духовних та культурних цінностей неможливе без пріоритетного розвитку науки та освіти. Проблеми освіти завжди визначали характер і спрямованість культурологічного дискурсу багатьох українських дослідників як в історичній ретроспекції, так і в сучасних умовах.

Однак, вирішення завдань трансформації освіти і виховання в Україні та вироблення стратегії її інтеграції у світовий освітній простір неможливе без вивчення особливостей національної філософії освіти, усвідомлення того, що лише синтез вітчизняного і зарубіжного освітнього досвіду є достатньою умовою її вдосконалення і перебудови.

Окрім того, актуальність дисертаційного дослідження визначається ще й потребою філософського осмислення феномену освіти в системі українознавства. Адже українознавчі аспекти функціонування освіти у вітчизняному просторі, по суті, систематично не вивчались.

Малодослідженою в цьому плані лишається філософсько-методологічна основа науково-педагогічних праць С. Русової, Г. Ващенка, А. Волошина та інших представників української педагогічної інтелігенції, які заклали підвалини національної моделі освіти. У концепції національної освіти С. Русової, видатного педагога і філософа, однієї з фундаторів педагогіки українознавства як філософії національної освіти відображається нове філософське бачення ролі гуманізації освіти та виховання у формуванні внутрішнього світу людини, саморозкриття здібностей людини, становлення особистості як освіченого, мужнього патріота, активного творця національної культури.

Актуальність дисертації зумовлюється також необхідністю перегляду пануючих у сучасній освіті методологічних засад, вироблених державною системою радянських часів з їх орієнтацією на псевдоінтернаціоналізм, особову та національну деперсоналізацію.

Таким чином, актуальність дисертації зумовлена низкою суспільних, освітньо-виховних і науково-методологічних чинників, зокрема, - потребою дослідити концепцію особи в контексті освітніх ідей С. Русової, яка залишається нині недостатньо вивченою в ґенезі української педагогіки кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст.

Дослідження окремих аспектів наукового спадку С. Русової містяться в працях Г. Дацюк, О. Джус, І. Зайченка, Т. Ківшар, А. Королькової, М. Мельничук, О. Пеньковець, О. Проскури та інших вітчизняних вчених.

Розробку педагогічних проблем у контексті пріоритетності особи, з урахуванням принципового антропоцентризму освіти здійснювали такі українські мислителі: Г. Ващенко, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, І. Огієнко, Т. Прокопович, С. Сірополко, Я. Чепіга, П. Юркевич та інші.

У сучасній вітчизняній науково-освітній традиції вирішення питань національного самопізнання, освіти та виховання на ґрунті національної, тобто української філософії, як наріжних в українознавстві, властиве теоретико-методологічним пошукам таких науковців Інституту українознавства МОН України під керівництвом засновника сучасної українознавчої науки професора П. Кононенка, як Б. Ажнюк, В. Баран, Т. Бевз, В. Борисенко, І. Ворончук, О. Галько, М. Дробноход, С. Єрмоленко, В. Ідзьо, Я. Калакура, Т. Кононенко, В. Крисаченко, М. Недюха, В. Погребенник, А. Пономаренко, В. Сніжко, В. Солдатенко, М. Степико, Л. Токар, Г. Філіпчук, Ю. Фігурний, О. Ярошинський та ін.

Проблема особи як пріоритетний напрямок філософсько-освітніх студій перебуває у центрі уваги таких вітчизняних вчених як В. Андрущенко, А. Бичко, І. Бичко, І. Гавриленко, В. Горський, І. Зязюн, В. Кремень, О. Корсак, П. Кравченко, В. Лутай, М. Недюха, М. Попович, В. Табачковський, Г. Філіпчук, В. Шевченко та ін.

У західноєвропейській філософсько-освітній думці роль особи в освітньому процесі досліджували Д. Дьюї, Я. Коменський, М. Монтессорі, Песталлоці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребель, М. Шелер та інші.

Водночас, ніхто з дослідників не виділяв концепцію особи в освітньому вченні С. Русової як самостійний предмет аналізу і не здійснював системний розгляд інтерпретації С. Русової націокультурного буття людини як визначальної її риси.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане у відділі освіти і освітніх технологій НДІ українознавства МОН України в межах тем НДІУ МОН України: «Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення» (державний реєстраційний номер 0104U003351), «Український етнос у світовому часопросторі» (державний реєстраційний номер 0107U002234) та як складова частина плану наукових досліджень Чернігівського державного інституту економіки і управління за темою «Філософсько-освітня думка Лівобережної України» (державний реєстраційний номер 0105U001870).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розкриття концепції особи в освітньому вченні С. Русової, дослідження можливостей її реалізації в сучасному українському соціумі.

Реалізація поставленої мети зумовлює необхідність послідовно розв'язати такі дослідницькі завдання:

· розкрити світоглядний зміст творів С. Русової як джерела національно-освітньої думки України;

· з'ясувати філософську спрямованість осмислення освітнього вчення С. Русової в науковій літературі;

· виявити теоретико-методологічну значущість освітніх ідей С. Русової для освіти та виховання сучасної молоді;

· проаналізувати суть розуміння С. Русовою особи як предмету філософії національної освіти;

· дослідити особливості філософського тлумачення С. Русовою освіти як основи самовідтворення суспільства, загалом, і як способу соціокультурної реалізації здібностей людини, зокрема;

· окреслити специфіку інтерпретації С. Русовою націокультурного буття людини як визначальної риси її самоіснування;

Об'єкт дослідження - освітнє вчення С. Русової в українознавчо-філософському вимірі кінця XIX століття - початку ХХ століття.

Предмет дослідження - концепція особи в освітньому вченні С. Русової.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є праці вітчизнаних і зарубіжних філософів, українознавців, педагогів, фахівців у галузі методології науки. Вони визначаються поєднанням загальнонаукових та спеціальних методів наукового пошуку. В якості базових у дисертаційному дослідженні використані системний, герменевтичний, компаративістський, діалектичний та структурно-функціональний методи.

Методологічними орієнтирами дисертації слугували також принципи соціокультурної зумовленості людинознавства і філософської антропології, розроблені в працях В. Андрущенка, Є. Андроса, А. Бичко, І. Бичка, В. Горського, В. Загороднюка, М. Недюхи, В. Табачковського, Н. Хамітова, В. Шинкарука, принцип національно-культурної типології філософського вирішення проблем людини і освіти, представлений в роботах В. Баранівського, П. Гнатенка, Г. Волинки, І. Зязюна, Я. Калакури, П. Кононенка, Т. Кононенка, В. Кременя, С. Кримського, Б. Попова, М. Поповича, В. Солдатенка, М. Степика, В. Шевченка.

Водночас, методологічна значущість філософії освіти С. Русової суттєво перегукується із новітньою філософсько-методологічною течією в Україні і за кордоном, орієнтованою на принципи синергетики. Тому в роботі ураховувались плідні розробки в царині розуміння суспільства як нелінійної системи та інтерпретації освіти як відкритого дисипативного процесу І. Добронравової, П. Кононенка, П. Кравченка, Б. Новікова, Т. Кононенка, В. Лук'янця, М. Михальченка, В. Шевченка, В. Ярошовця, Т. Ящук та ін.

З'ясуванню особливостей інтерпретації особи в освітньому вченні С. Русової сприяло застосування принципів моделювання та діалогічності. Це дозволило вивчити доробок С. Русової в контексті «дискусії» з її творами, враховуючи сучасний стан українознавчо-філософських досліджень освіти в Україні і за її межами.

Наукова новизна дослідження полягає в цілісній реконструкції концепції особи в освітньому вченні С. Русової, визначенні меж її можливої реалізації в сучасному українському культурологічному просторі.

Новизна наукових результатів міститься у таких положеннях:

· розкрито, що твори С. Русової є важливим світоглядним джерелом української освітньої думки, яке містить ідеї і підходи, що відповідають потребам сучасної трансформації системи освіти в Україні;

· з`ясовано, що освітнє вчення С. Русової має глибоке філософське підґрунтя і як предмет українознавчо-філософського аналізу воно недостатньо досліджене, хоча були спроби вказати на особливості світоглядно-філософських засад творів С. Русової та тлумачення в них особи;

· уперше обґрунтовано, що методологічна значущість для освіти та виховання особи ідей С. Русової визначається їх природовідповідними, державницькими, правовими і гуманістичними смислами з урахуванням єдності концентрів: Україна - етнос; Україна - природа; Україна - мова; Україна - нація і держава; Україна у міжнародних відносинах; Україна - ментальність, доля; Україна - історична місія;

· встановлено, що визнаючи людський організм фізіологічним носієм, сутність особи С. Русова вбачала у соціокультурній діяльності, яка спрямовує здібності людини до її реалізації в певному національно-культурному середовищі;

· уперше визначено і розкрито, що освіту, в цілому, і навчально-виховний процес, зокрема, С. Русова інтерпретує як систему, в межах якої відбувається особиста соціокультурна самореалізація людини;

· показано, що визначальною рисою самоіснування людини в націєкультурному просторі є здатність самоусвідомлення її як людини з почуттям національної та власної гідності, як людини-патріота з високим інтелектом і широким світоглядом, умінням реалізувати себе в подальшому житті.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання для подальшого дослідження освітніх процесів в Україні, при вивченні світоглядно-філософських основ соціокультурного процесу як чинника існування Української держави, в розробці філософсько-методологічних питань педагогіки, навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах та вищих навчальних закладах.

Теоретичні положення і висновки дисертації сприятимуть удосконаленню навчально-виховного процесу та можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях українознавства, при написанні підручників і спецкурсів з курсу українознавства, філософії освіти, методичних рекомендацій для широкого кола вчителів, вихователів, науковців, у процесі викладання історико-педагогічних дисциплін у вищих навчальних закладах країни.

Апробація результатів дисертації здійснювалась шляхом їх обговорення на теоретико-методологічних семінарах кафедри українознавства Чернігівського державного інституту економіки і управління, науково-педагогічних семінарах вчителів Чернігівської загальноосвітньої середньої школи № 9, таких міжнародних, всеукраїнських та міжвідомчих науково-практичних конференціях: Міжнародний конгрес «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі» (м. Київ, 20-21 жовтня 2005 р.); Всеукраїнська наукова конференція студентів і молодих учених «Українська культура: питання історії, теорії, методики» (м. Херсон, 24-25 березня 2005 р.); ІІ міжнародна науково-теоретична конференція «Етнокультурні процеси в українському урбанізаційному середовищі ХХ ст.» (м. Івано-Франківськ, 23 лютого 2006 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Духовна спадщина Лівобережної України: соціально-філософський зміст природи суспільства, релігії та освіти» (м. Чернігів, 19 травня 2007 р.); Другий міжнародний конгрес «Українська освіта у світовому часопросторі» (м. Київ, 25-27 жовтня 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасні тенденції розвитку економіки, освіти та науки в контексті євроінтеграції» (м. Чернігів, 3-4 квітня 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (м. Чернігів, 24-26 вересня 2008 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Українознавство ХХІ ст.: нові вимоги, проблеми та методологія розвитку» (м. Київ, 21-22 жовтня 2008 р.).

Особистий внесок автора в розробку теми дисертації полягає в тому, що вона самостійно, без співавторів, дослідила концепцію особи в освітньому вченні С. Русової.

Публікації. Основні положення, ідеї і висновки дисертаційної роботи представлені у 9 авторських публікаціях, (із них 5 - у фахових виданнях згідно переліку ВАК України).

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (251 найменування). Загальний обсяг -- 182 сторінки, із яких основний зміст викладено на 161 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, викладено стан наукового опрацювання теми та зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Сформульовано мету, об'єкт, предмет та методи дисертаційного дослідження. Визначено наукову новизну і практичну значимість одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі «Джерела, стан та теоретико-методологічна основа дослідження» розглянуті праці С. Русової як предмет українознавчо-філософського аналізу, досліджений стан вивчення її поглядів на особу в науковій літературі, а також висвітлені науково-методологічні засади сучасного українознавчо-філософського дослідження.

В підрозділі 1.1 «Праці С. Русової як предмет українознавчо-філософського аналізу» зазначається, що у світлі потреби реформування освіти в Україні особливої актуальності набувають ідейні надбання вітчизняних мислителів, які досліджували питання національної освіти і виховання в контексті україноцентризму та національних пріоритетів, усвідомлювали необхідність переорієнтації освіти на розвиток національно свідомої особистості.

До когорти мислителів, які посідали чільне місце в національному просвітительському русі і свідомо були вилучені з нього радянською наукою, належить і С. Русова (1856-1940) - педагог, автор багатьох досліджень з педагогіки, історії, географії.

У тематичному полі творів С. Русової зосереджується увага на питаннях виховання та освіти у соціокультурному просторі України 20-30-х років ХХ століття. Погляди вченої відображають настрої української педагогічної інтелігенції, еліти національно-демократичної орієнтації (І. Стешенка, І. Огієнка, Г. Ващенка, С. Сірополка, А. Волошина та ін.), апогей наукової діяльності яких припадає на перші десятиліття ХХ століття. Оскільки філософсько-освітня сторінка цього періоду залишається недостатньо вивченою в Україні, остільки твори С. Русової, які формулюють нове філософське бачення особи і педагогіки, є важливим джерелом для українознавчо-філософського аналізу.

У радянський період засилля марксистсько-ленінської методології з її класово-партійними догмами і орієнтацією на деперсоніфікацію освітнього процесу, українознавче спрямування педагогіки С. Русової, її ідеї закорінення національної освіти у вікові традиції власного народу свідомо замовчувались або ігнорувались. Твори вченої розглядались у річищі педагогіки, і аж ніяк - у контексті українознавства. У зв'язку з цим праці С. Русової потребують особливої уваги, оскільки дозволяють виробити принципово нові філософсько-освітні підходи, концептуальним ядром яких постає україноцентризм.

Отже, для розкриття українознавчого змісту теми дослідження ураховувались як основні праці С. Русової, так і допоміжні джерела. Зокрема, як основні, були використані архівні матеріали Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відділу рукописних фондів і текстології, мемуарно-епістолярна спадщина мислительки, що зберігається в Інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського НАН України в особистому фонді С. Русової, науково-педагогічні праці С. Русової, довідниково-бібліографічна література тощо.

Крім того, як додаткові твори для розгляду проблеми особи у філософії освіти С. Русової, авторкою були залучені праці видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів - Г. Ващенка, Б. Грінченка, Г. Горна, О. Декролі, Д. Дьюї, О. Макаренка, М. Монтессорі, Й. Песталоцці, В. Сухомлинського, К. Ушинського, Ф. Фребеля, Я. Чепіги та ін., присвячені різним аспектам теорії і практики становлення особи.

До допоміжних джерел віднесені також роботи українських філософів, педагогів, істориків, культурологів, мовознавців - М. Грушевського, І. Огієнка, О. Потебні, С. Сірополка В. Сухомлинського, К. Ушинського та ін.

Праці О. Джус, І. Зайченка, В. Качкана, Т. Ківшар, М. Мельничук, З. Нагачевської, С. Наріжного, О. Пеньковець, І. Пінчук, О. Проскури, О. Пшеврацької та ін., присвячені висвітленню окремих аспектів українознавчо-філософських підвалин творів С. Русової, також віднесені до допоміжних джерел дисертаційного дослідження.

Серед творів освітньо-філософського змісту, близьких до мети і завдань нашого дослідження, вважаємо за доцільне виділити праці В. Андрущенка, В. Барановського, В. Беха, Г. Волинки, М. Дробнохода, Я. Калакури, П. Кравченка, М. Михальченка, М. Недюхи, Б. Попова, М. Степика, Г. Філіпчука, В. Шевченка, В. Ярошовця. Вони містять новітні концептуальні підходи, загально-методологічні та філософські принципи, що відображають нове філософське бачення ролі особи в системі освіти.

Підрозділ 1.2 «Стан дослідження поглядів С. Русової на особу в науковій літературі» присвячений аналізу стану розробки освітніх поглядів С. Русової на особу в науковій літературі. З'ясовано, що донедавна дослідження освітньої спадщини мислительки в контексті парадигми українознавства вітчизняними та зарубіжними науковцями не здійснювались.

Підкреслюється, що твори С. Русової з часу їх появи були предметом уваги вітчизняних дослідників. Проте, з погляду автора, ця увага відзначалась певною однобічністю та упередженістю, адже творчість вченої розглядалась переважно в контексті педагогіки чи психології. Відтак, поза увагою дослідників лишався вагомий пласт світоглядно-філософських поглядів, принципів та ідей, які склали підвалини освітнього вчення мислительки.

Більше того, вирішення питань національного самопізнання, в тому числі, й цілого спектру освітніх проблем на ґрунті національної (української) філософії, стало можливим тільки останнім часом завдяки плідним розробкам науковців Інституту українознавства МОН України - В. Борисенко, І. Ворончук, М. Дробнохода, В. Ідзьо, П. Кононенка, Т. Кононенка, Я. Калакури, В. Крисаченка, М. Недюхи, А. Пономаренко, В. Солдатенка, Л. Токаря, М. Фігурного та інших.

Перші наукові дослідження освітніх поглядів С. Русової належать її сучасникам - Н. Білецькому, Л. Горбічевій, М. Деркачу, Н. Дорошенку, А. Жуку. Наступний етап аналізу робіт мислительки припадає на 30-40 рр. ХХ ст., коли з'являються наукові публікації М. Омельченка, В. Лащенка. З нагоди століття від дня народження світ побачили статті О. Залізняка, О. Лятуринського, Г. Мандрик, М. Мандрика, Ю. Русова, в яких головна увага приділялась, передусім, автобіографічним даним, спогадам про життєвий і творчий шлях С. Русової.

За радянських часів до доробку С. Русової особливої уваги вчених не спостерігалося. У багатьох підручниках з історії педагогіки ім'я С. Русової навіть не згадується.

Справжнє піднесення наукового інтересу до творчості С. Русової припадає на 80-90-ті роки ХХ ст., коли зацікавленість до творчого спадку мислительки виявили такі вчені: А. Богуш, О. Джус, І. Зайченко, В. Качкан, Т. Ківшар, М. Мельничук, З. Нагачевська, С. Наріжний, О. Пеньковець, І. Пінчук, О. Проскура, О. Пшеврацька та ін. У наукових розвідках цих дослідників розкривається значущість філософських підходів С. Русової як основи теорії і практики виховання громадян сучасної української держави, роль національного виховання в розвитку національної самосвідомості.

Значний обсяг педагогічних та методико-навчальних досліджень творчості С. Русової, напрацьований вищезгаданими дослідниками, дозволяє авторові наблизитися до реалізації науково-дослідних завдань та з'ясувати суть філософського розуміння С. Русовою ролі особи як суб'єкта і об'єкта національно-освітнього процесу. Водночас, у вітчизняній філософії донині немає дослідження, в якому аналіз проблеми особи в освітній концепції С. Русової постав би цілісно, в тому числі, у контексті педагогіки українознавства як філософії національної освіти в Україні.

У підрозділі 1.3 «Теоретико-методологічні основи аналізу особи в освітньому вченні С. Русової» викладені науково-методологічні засади українознавчо-філософського дослідження. Підкреслюється, що важливим орієнтиром дослідження теми слугує методологія пізнання плюралізму процесів творення людьми національних культур, яка нині розробляється науковцями Інституту українознавства МОН України на чолі з П. Кононенком і набула форми вчення соціокультурного концентризму та поступу.

Підкреслюється, що застосування методології українознавства дало можливість розглянути проблему особи та її національного буття поліцентрично, з урахуванням плюралістичності співбуття культур, відкритості освіти як способу самовідтворення суспільства та самореалізації особи.

Бралися до уваги й тенденції філософії поступу, яка заперечує лінійно-прогресивний характер світоперетворень і витлумачує останні у екзистенційно-антропоцентричному руслі, з урахуванням мозаїчності, багатоначальності світу. Особа під таким кутом зору розглядається як творча, соціокультурна істота, як мікрокосм, що перебуває у екзистенціальному стані співмірності з макрокосмом. У цьому смислі, як свідчить аналіз творів С. Русової, сама вчена зробила вагомий внесок у розробку як філософії поступу, так і ідеї людини як мікрокосму, що традиційно була притаманна українській філософській думці (В. Мономах, Г. Сковорода, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Юркевич та інші). Отож, до аналізу творчості С. Русової застосовувались також принципи, вироблені українською філософією: етно- та антропоцентризм, антеїзм, кордоцентризм, поліфонізм тощо.

Крім того, бралася до уваги і методологія творів самої С. Русової, зокрема, активне використання методу порівняльного аналізу зарубіжних і вітчизняних педагогічних концепцій.

Доведено, що методологічне спрямування філософії освіти С. Русової суттєво перегукується із новітньою філософсько-методологічною течією в Україні і за її межами, котра орієнтується на синергетичне вчення. У цьому смислі методологічним орієнтиром авторці слугували плідні розробки в царині розуміння нелінійних суспільних перетворень та інтерпретації освіти як відкритого дисипативного процесу таких авторів, як В. Андрущенко, І. Добронравова, П. Кононенко, Т. Кононенко, П. Кравченко, В. Лук'янець, М. Михальченко, В. Шевченко, В. Ярошовець та ін.

Дослідження означеної проблеми передбачає застосування цілої низки наукових методів. Зокрема, для систематизації та порівняння результатів вивчення теми використовувались компаративістський і понятійно-системний методи. Критичний, діалогічний, метод моделювання сприяли з'ясуванню специфіки витлумачення особи як предмету освітньої концепції С. Русової.

У другому розділі «Визначення особи в освітньому вченні С. Русової» розглянуто співвідношення понять «людина», «особа» в освітньому вченні С. Русової, з'ясовано, що визначальним чинником становлення особи є національна культура.

Підрозділ 2.1 «Співвідношення понять «людина», «особа» в освітньому вченні С. Русової» присвячений з'ясуванню сутності понять «людина» та «особа».

Встановлено, що особа інтерпретується С. Русовою, з одного боку, як складова частина природи, а з другого, як соціальна істота. Ураховуючи ці основні рівні людського буття, - природний і соціокультурний, - С. Русова розробляє концепцію цілісної особи як сукупності соціоприродних властивостей тотожної протягом життя людини. З'ясовано, що на природному рівні, з погляду С. Русової, дана цілісність і неподільність зумовлюється самим фактом народження дитини. Це свідчить про те, що С. Русова не виходила за межі української філософсько-освітньої традиції (Г. Сковорода, П. Куліш, П. Юркевич та ін.), згідно з якою «вроджене» має пріоритет над соціокультурним.

Водночас, вчена підкреслює, що з'явившись на світ із певними нахилами до діяльності, інстинктами, дитина потрапляє в соціальне середовище, якому притаманний певний стан розвитку продуктивних сил, виробничих та інших людських відносин, що впливає на процес становлення особи. С. Русова найвищим щаблем соціалізації особи вважає досягнення нею світоглядно-філософського усвідомлення свого національно-громадянського статусу. Основним способом як масового включення людини в соціокультурний простір, так і набуття громадянського статусу, за С. Русовою, є освіта. Освічена особа, згідно поглядів мислительки, - це, насамперед, моральна особа, людина з розумінням справедливості, з широким світоглядом щодо взаємних людських відносин.

Отож, особа уявляється вченою як процес акумуляції в людині властивостей природного і соціокультурного середовища, з якими вона взаємодіє. Звідси випливає філософський висновок про те, що особистість людини є своєрідний мікросвіт, включений у макросвіт, де вирішальну роль відігравало суспільство.

У підрозділі 2.2 «Особа як об'єкт і суб'єкт самотворення» людина розглядається як єдиний суб'єкт культури, котрий створює життєве середовище для себе і формується під її впливом. С. Русова проводить думку, згідно якої людина - істота творча, яка перетворює навколишній світ відповідно до власних цілей. Оскільки особистість є і творінням культури, і її творцем, то особа, з погляду С. Русової, виступає як об'єкт і суб'єкт самотворення, бо освоюючи світ культури, людина творить себе як особистість і стає здатною збагачувати цей світ культури.

В освітньому вченні С. Русова стверджує, що від самого початку в людській сутності чітко проявляються два формотворчі чинники. Один обумовлений природою та формами її прояву, другий - особливостями внутрішнього складу людини й соціального середовища. Ці чинники з'являються і розвиваються разом з людьми. Вплив їх завжди був, є і буде вирішальним для формування свідомості, моралі, ментальності, способу життєдіяльності людей, тобто тих складових, які в цілісності й творять їхню сутність як таку.

Показано, що на формування особистості, особливостей її індивідуальних якостей впливає специфіка соціальної спільноти, членом якої вона є.

Важливу роль в становленні особи С. Русова відводить сім'ї, розглядаючи її не просто складовою суспільства, але і його моделлю, мікросвітом широкого соціального макросвіту. Саме сім'я є вихідною людинотворчою силою соціальної організації, бо через неї здійснюється включення індивіда в свідоме суспільне життя. Школа є наступною людинотворчою силою, яка виводить передачу знань та умінь за межі первинного безпосереднього контакту батьків та дітей.

Від того, які саме соціальні чинники формують особистість, залежать і її індивідуальні якості. У підрозділі простежується, що С. Русова значну увагу приділила моральному фактору формування особи, розглядаючи мораль як одну з форм суспільної свідомості, що включає в себе загальнолюдські етичні норми, вироблені людством протягом всього періоду свого існування.

Тому людина, як об'єкт і суб'єкт самотворення, стає такою або іншою відповідно до особливостей свого внутрішнього складу, моральної орієнтації та соціального оточення.

В підрозділі 2.3 «Національна культура як визначальний чинник становлення особи» з'ясовуються особливості інтерпретації категорії «культура» С. Русовою, аналізується роль культурної детермінанти у становленні особи. Стверджується, що культура, на думку С. Русової, є історично й соціально обумовленою формою людської діяльності, необхідним елементом суспільного відтворення й одночасно важливою характеристикою суб'єкта діяльності. Оскільки культура віддзеркалює перебіг суспільних процесів, то особа, за переконаннями вченої, є результатом націєкультурного творення.

Показано, що важливою ланкою націєкультурного творення особи, за С. Русовою, є засвоєння мови, оскільки культура дається людині в мові і через мову. Мова, згідно освітнього вчення С. Русової, - специфічний національний засіб збереження і передачі соціокультурної інформації, стрижень національної культури, засіб людського спілкування, мислення і самовираження.

У підрозділі зазначено, що релігія і церква, за поглядами мислительки, у контексті національної культури виконують роль морального регулятора суспільних відносин, інтегратора усіх духовних чинників національного життя в єдине ціле, що складає ядро національного характеру.

Автор звертає увагу й на те, що основою складових національної духовної культури є національний менталітет, національний характер і національна самосвідомість. Причому С. Русова справедливо визнала, що національне аж ніяк не суперечить загальнолюдському, а навпаки - воно є його особливим виявом і входить до системи загальнолюдських надбань цивілізації.

відзначається, що С. Русова звертається до проблеми виховного ідеалу і вирішує її у руслі націєцентризму. Отож, в освітньому вченні С. Русової виховним ідеалом постає особа з глибоким усвідомленням свого патріотичного обов'язку перед нацією і народом за їх майбутню долю, освіту і культуру, національну самовизначеність.

Показано, що С. Русова трималася точки зору, згідно якої в становленні особи поряд із природною та соціальною, важливу роль відіграє націєкультурна детермінанта, оскільки взаємодія культури та природи, культури та суспільства знаходяться одна з одною у складному взаємозв'язку. Водночас це і є запорукою певних індивідуальних відмінностей, основою унікальності кожної особи.

У третьому розділі «Особа як суб'єкт освітнього процесу» розглядається місце особи в освіті як соціокультурній основі її самореалізації, аналізується ціннісна структура освіти та шляхи її реалізації, а також звертається увага на роль національної школи в формуванні національно свідомої особи.

У підрозділі 3.1 «Освіта як соціокультурна основа самореалізації особи» розкривається сутність поняття освіта, аналізується зміст освіти та виховання і їх значення в освітньому вченні С. Русової.

Показано, що згідно освітнього вчення С. Русової, освіта є життєво важливою функцією, ключовим сектором та умовою буття суспільства, без якого існування останнього неможливе. Виконуючи одночасно культурні, суспільні, економічні та етичні функції, вона забезпечує спадкоємність у суспільстві, передає знання, норми, досвід, накопичений людством за всю свою історію.

Підкреслюється, що С. Русова тлумачила освітній процес не у лінійно-механістичному плані, а як відкритий дисипативний стан, утворений неупорядкованими відношеннями людей, в яких незворотньо втрачається маса інформації та енергії. Процес навчання вченою не зводиться лише до передачі учням знань з окремих галузей науки, техніки і культури, до формування певних умінь і навичок, а постає як розвиток інтересів і здібностей особистості до пізнання, мислення, спостережливості, уяви, пам'яті.

Аналіз творів С. Русової дозволяє твердити, що вчена трималася точки зору, згідно якої освіта є суттєвим елементом культури, її складовою частиною. Акцентуючи виключне значення освіти як життєво важливої функції, ключового сектору та умови існування суспільства, С. Русова підкреслює, що освіта, постає способом забезпечення ефективної адаптації кожної людини у суспільстві, зокрема, і поступ соціуму, загалом.

Синтезувавши філософсько-педагогічні надбання вітчизняних і зарубіжних мислителів, С. Русова створює власну оригінальну версію української освіти як одного з важливих чинників самореалізації особи. При цьому вихідним пунктом освітнього вчення С. Русової є інтерпретація освіти не тільки як частини загальнолюдської культури, а й як загальносуспільного процесу, суть якого - в систематичному національному соціокультурному вишколі.

Підрозділ 3.2 «Ціннісна структура освіти та шляхи її реалізації» присвячений з'ясуванню змісту ціннісної структури освіти С. Русової і розкриттю шляхів її реалізації.

Розкрито зміст полісемантичного терміну «освітні цінності», з`ясовані особливості його тлумачення С. Русовою. В результаті цього висновується, що з категорією «цінність» безпосередньо пов'язаний процес становлення, розвитку і саморозвитку людини як особистості у системі її багатогранних суспільних відносин. Підкреслюється, що суспільне життя людини невіддільне від цінностей - об'єктів, які мають для неї засадниче значення, наповнюють конкретним змістом її мотиваційно-смислову сферу, детермінують соціальну активність, регулюють взаємини з іншими людьми.

З метою з'ясування сутності освітніх цінностей згідно вчення С. Русової, проаналізовано ґенезу поглядів на питання освіти та виховання в українській філософсько-педагогічній традиції. Зокрема, врахована специфіка тлумачення цих питань мислителями Київської Русі, доби Гетьманщини. Зазначено, що у вітчизняній традиції складається таке теоретико-філософське розуміння освіти, в якому остання розглядалася не тільки як спеціально організована система набуття знань, але і як фундаментальна засада українського світобуття.

Бралося до уваги й те, що погляди С. Русової на ціннісну структуру освіти формувались у річищі тогочасної політичної і соціально-економічної ситуації, в умовах національно-визвольних змагань. Тому вченою була проголошена провідна ідея гуманізації освіти, яка, зокрема, передбачає орієнтацію її цілей, змісту, форм і методів на особистість, підкреслювалась виключна роль гуманістичного компоненту освіти як найбільш вагомого. Адже саме завдяки гуманістичному підходу до особи, можливе розкриття і саморозкриття здібностей людини, самостановлення особистості як діяльного представника народу, мужнього і освіченого патріота, активного творця національної культури, що і є, на думку вченої, метою освіти. Остання, в свою чергу, зумовлюється цінностями, які і визначають структуру освіти.

Показано, що ціннісна структура освіти, згідно вчення С. Русової, будується на основних принципах: народності, індивідуалізації та демократизації виховання, взаємозв'язку і взаємозумовленості виховання з життям, емоційності виховного процесу, гуманізації навчання та виховання, організації самостійної діяльності дітей, природовідповідності.

У підрозділі 3.3 «Роль національної школи у формуванні національно свідомої особи» з'ясовується тлумачення С. Русовою ролі національної школи у становленні національно свідомої особи, обґрунтовується ідея національної спрямованості виховання.

Концептуальним положенням освітнього вчення С. Русової є ідея про те, що підсумком роботи освітніх закладів має бути людина з почуттям національної та власної гідності, з потребою пізнання світу, себе і сенсу власного життя, людина-патріот з високим інтелектом і широким світоглядом, умінням реалізувати себе в подальшому житті. Тому освіта має стати не декларованим, а справді національним інтересом із державною відповідальністю.

З огляду на це, національна система освіти, за С. Русовою, базується на ідеї природовідповідності та безперервності, єдності всіх ланок виховання й розуміння мети освіти як гуманізації та окультурення людей, розвитку в них гармонійної єдності індивідуальних особливостей та загальнонародних рис.

У контексті філософсько-освітніх шукань кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Г. Ващенка, М. Драгоманова, М. Грушевського, П. Житецького, М. Костомарова, Б. Грінченка, О. Макаренка, В. Сухомлинського та ін.), С. Русова, була свідомою того, що становлення національно визначеної особи можливе через розвиток громадянської освіти й культури, внаслідок активного впровадження українознавчих загальнонаціональних ціннісних орієнтирів і національно-культурних надбань України. На думку С. Русової, саме національна школа має стати осередком формування національної свідомості, громадянськості й патріотизму нового покоління українців.

Отже, національну школу С. Русова вважала провідним чинником і засобом соціально-економічного та культурно-освітнього визволення українського народу, важливою умовою його самореалізації, виховання національної самосвідомості. національна самосвідомість є усвідомленням людиною своєї національної приналежності, спільності, історичної долі, специфічності геополітичних, культурних, соціальних, історичних чинників. Саме шкільна освіта здатна сприяти становленню національної самосвідомості особи, усвідомленню важливої ролі свого народу в історії людства, готовності та уміння сумлінно, творчо працювати на благо Вітчизни.

Урахування ідей національної спрямованості освіти, на думку автора, сприятиме переорієнтації державної політики на визнання освіти пріоритетним напрямком у сучасних умовах існування українського суспільства. Вивчення українознавчих роздумів мислительки також сприятиме сучасному реформуванню освіти в Україні, мета якого - створення системи національної освіти.

ВИСНОВКИ

русова людина особа самотворення

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення проблеми концепції особи в освітньому вченні С. Русової, досліджено можливості її реалізації в сучасному українському суспільстві, окреслено напрямки подальших українознавчих досліджень.

Головні наукові та практичні результати дослідження є такими:

1. Аналіз концепції особи в освітньому вченні С. Русової дозволяє стверджувати, що звернення до справжньої педагогіки українознавства допоможе внести ясність у питання національної та культурно-історичної ідентичності народу, сприятиме його самопізнанню та самовизначенню в світовій цивілізації.

2. Осягнення вченою проблем навчання і виховання особи в контексті педагогіки українознавства дає підстави розглядати її твори як важливе джерело національно-освітньої думки, яке містить теоретичні підвалини концепції національно-державницького виховання суголосні запитам сьогодення.

3. Встановлено, що звернення до освітніх поглядів С. Русової започатковується ще сучасниками вченої. Існують спроби вказати на особливості світоглядно-філософського підґрунтя творів С. Русової та тлумачення в них особи сучасними дослідниками, проте, як предмет українознавчо-філософського аналізу освітні погляди С. Русової недостатньо досліджені. Вивчення освітнього доробку С. Русової такими вченими, як А. Богуш, О. Джус, І. Зайченко, В. Качкан, Т. Ківшар, М. Мельничук, З. Нагачевська, С. Наріжний, О. Пеньковець, І. Пінчук, О. Проскура, О. Пшеврацька дозволяє констатувати факт наближення до розгляду українознавчо-філософських підвалин освітньої концепції вченої, уможливлює дослідження проблеми особи в освітньому вченні С. Русової.

4. У контексті центрального принципу українознавчих досліджень - соціокультурного концентризму - особа, її освіта і виховання розглядаються як такі, що мають бути природновідповідними, національно-державницькими, правовими, гуманістичними і комплексними у відповідності до єдності концентрів: Україна - етнос; Україна - природа; Україна - мова; Україна - нація і держава; Україна у міжнародних відносинах; Україна - ментальність, доля; Україна - історична місія.

5. Українознавчо-філософський аналіз творів вченої показує філософсько-антропологічну аргументацію її українознавчої педагогіки. С. Русова інтегрувала сучасні їй погляди на людину в цілісну філософсько-освітню концепцію, в центрі якої перебуває людина з її матеріальними і духовними потребами, розглядаючи особу у взаємозв'язку зі специфікою соціальної спільності, до якої вона належить.

6. Вирішальну роль у становленні особи мислителька відводила освіті як основному способу включення людини в соціокультурний простір та способу засвоєння загальнолюдських і національних моральних цінностей і норм, акцентуючи потребу соціокультурного спрямування освіти в річище її гуманітаризації.

7. Визначальною рисою самоіснування людини є її включення в націєкультурний простір зі всією різноманітністю його зв'язків та проявів. С. Русова показує, що загальнолюдські цінності культури існують тільки через національні як рівень максимального прояву її індивідуальної самобутності і універсалізації власного буття.

Аналіз особливостей концепції особи в освітньому вченні С. Русової дозволяє визначити перспективи подальшої роботи в цьому напрямку. Зокрема, на думку дисертантки, заслуговує на увагу більш широке і системне вивчення питань філософії освіти у контексті українознавства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Фролова О. Є. Особа як об'єкт філософсько-освітнього вчення С. Русової // Філософія освіти. Наук. Часопис Ін-т вищої освіти АПН України та НПУ імені М. П. Драгоманова. - К. : Вид-во «Майстер-клас», 2005. - № 2. - С. 162-171.

2. Фролова О. Є. Поняття освіти у філософсько-педагогічному вченні С. Русової // Філософські обрії. Наук.-теор. Часопис Ін-т філос. НАН України та Полт. держ. пед. ун-тету. -- Полтава : Вид-во Полт. держ. пед. ун-ту, 2005. - Вип. 14. - С. 187-199.

3. Фролова О. Є. Поняття національного виховання у філософсько-освітньому вченні С. Русової // Українознавство. Наук. сусп.-політ. культурно-мистецький релігійно-філософ. пед. журнал НДІУ МОН України. - К. : Вид-во «Міленіум», 2006. - № 3. - С. 122-127.

4. Фролова О. Є. Роль національної школи у формуванні громадянського суспільства згідно філософсько-освітнього вчення С. Русової // Українознавство. Наук. сусп.-політ. культ.-мистецький релігійно-філософ. пед. журнал НДІУ МОН України. - К. : Вид-во «Міленіум», 2007. - № 2. - С. 177-182.

5. Фролова О. Є. Національна культура як визначальний чинник становлення особи у філософсько-освітньому вченні С. Русової // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - № 18 (31). - С. 85-92.

Публікації в інших виданнях:

1. Фролова О. Є. Проблема формування духовних цінностей людини у філософсько-освітньому вченні С. Русової // Українська культура: питання історії, теорії, методики : зб. матер. Всеукраїнської наук. конф. студентів і молодих учених: У 2 ч. / Упоряд. І. М. Цуркан. - Херсон : ХДУ, 2005. - Ч. 1. - С. 43-46.

2. Фролова О. Є. Релігійне виховання у філософсько-освітньому вченні С. Русової // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ ст. : зб. наук.-теорет. статей за матеріалами ІІ міжнар. наук.-теорет. конф., 23 лютого 2006 р. / Ін-т народознавства, Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника та ін. / Голов. ред. С. П. Павлюк. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. - Вип. 2. - С. 118-121.

3. Фролова О. Є. Принципи виховання у творах С. Русової // Сучасні тенденції розвитку економіки, освіти та науки в контексті євроінтеграції: Тези ХІ наук.-практ. конф. виклад., співробітників та студ. ЧДІЕіУ, Чернігів 25-26 квітня, 2007 р. / Упоряд. О. О. Гладченко. - Чернігів: ЧДІЕіУ, 2007. - С. 254-255.

4. Фролова О. Є. Українознавчі основи виховання громадянина України в педагогічному вченні С. Русової // Українська освіта у світовому часопросторі : матеріали Другого міжнар. конгресу, НДІУ МОН України, м. Київ, 25-27 жовтня, 2007 р. / Упоряд. О. Б Ярошинський. - К. : «Рада», 2007. - Кн. 1. - С. 518-520.

русова людина особа самотворення

АНОТАЦІЯ

Фролова О. Є. Концепція особи в освітньому вченні С. Русової. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство (філософські науки). - Науково-дослідний інститут українознавства МОН України. -- Київ, 2009.

У дисертації здійснено комплексний аналіз концепції особи в українознавчо-освітніх дослідженнях С. Русової. Доведено, що твори С. Русової є важливим джерелом української освітньої думки, яке містить ідеї і підходи, що відповідають потребам сучасної трансформації системи освіти в Україні.

Встановлено, що як предмет українознавчо-філософського аналізу освітні погляди С. Русової недостатньо досліджені, хоча були спроби вказати на особливості світоглядно-філософського підґрунтя творів С. Русової та тлумачення в них особи. Методологічна значущість для освіти та виховання особи ідей С. Русової визначається їх природовідповідними, державницькими, правовими і гуманістичними смислами у відповідності до єдності концентрів: Україна - етнос; Україна - природа; Україна - мова; Україна - нація і держава; Україна у міжнародних відносинах; Україна - ментальність, доля; Україна - історична місія.

Обґрунтовано, що людина постає в освітній системі С. Русової як мікрокосм і розглядається через призму її сутності, саморозвитку. С. Русова тип нової людини ототожнює з сильною національно-орієнтованою особистістю, яка, з одного боку, занурена в глибини національного світобачення, а з іншого - широко відкрита до досягнень європейської духовної культури. Визнаючи людський організм фізіологічним носієм, сутність особи С. Русова вбачала у соціокультурній діяльності, яка спрямовує здібності організму до реалізації в певному національно-культурному середовищі.

Розкрита вирішальна роль освіти як основного способу включення людини в соціокультурний простір та способу засвоєння загальнолюдських і національних моральних цінностей і норм у становленні особи. Саме школа, згідно вченню С. Русової, є одним з могутніх факторів виховання особи, формування її життєвих компетентностей і орієнтирів, духовності, моральності, національної гідності і патріотизму. Враховуючи залежність освіти від держави, вирішення проблеми соціокультурного спрямування освіти С. Русова знаходить в її гуманітаризації.

Показано теоретичне і практичне значення одержаних результатів та можливості їх використання для подальшого дослідження освітніх процесів в Україні.

Ключові слова: виховання, нація, національна культура, особа, особистість, освіта, педагогіка українознавства, українознавство, філософія освіти, українознавчо-філософський аналіз.

АННОТАЦИЯ

Фролова О. Е. Концепция личности в педагогическом учении С. Русовой. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.12 - украиноведение (философские науки). - Научно-исследовательский институт украиноведения МОН Украины. -- Киев, 2009.

В диссертации осуществлён комплексный анализ концепции личности в украиноведческо-педагогических исследованиях С. Русовой.

Обосновано, что работы С. Русовой являются важным источником украинской педагогической мысли, которые содержат идеи и подходы, отвечающие потребностям современной трансформации системы образования в Украине.

Установлено, что как предмет украиноведческо-философского анализа педагогические взгляды С. Русовой недостаточно исследованы, хотя были попытки указать философско-мировоззренческие особенности произведений С. Русовой. Методологическая значимость идей С. Русовой определяется их природосоответственными, государственническими, правовыми и гуманистическими смыслами в соответствии с единством концентров: Украина - этнос; Украина - природа; Украина - язык; Украина - нация и государство; Украина - в международных отношениях; Украина - ментальность, судьба; Украина - историческая миссия.

Подчеркнуто, что философский анализ трудов С. Русовой показывает глубоко продуманную философско-антропологическую аргументацию ее украиноведческой педагогики. С. Русова интегрировала современные ей взгляды на личность в целостное философско-образовательное учение, в центре которого находится личность с единством своих материальных и духовных потребностей. Личность рассматривается С. Русовой как микрокосм, который реализует свою сущность в процесcе бытия и саморазвития человека.

Отмечено, что С. Русова тип нового человека отождествляет с сильной личностью, национально-ориентированной, которая, с одной стороны, погружена в глубины национального миропонимания, а с другой - широко открыта к достижениям европейской духовной культуры.

Сделан вывод о том, что культура, в целом, как общественный феномен, выступает одной из основных детерминант становления личности (наравне с социальными и природными факторами). В диссертации показано, что самое существенное влияние на формирование личности оказывают такие факторы: воспитание, образование, духовное творчество, уровень образованности и воспитанности людей, уровень овладения определенной отраслью знаний, культура труда, языка, морали, быта.

Таким образом, показано, что С. Русова рассматривает формирование личности как предмет социокультурных комуникаций конкретного, национально определенного сообщества. Ее снову составляет семья как среда подсознательного национального самоопределения человека. Школа, согласно учению С. Русовой, является следующей ступенью такого самоопределения, поскольку выходит за пределы непосредственного эмоционального контакта родителей и детей.