Проблема "Energeia" у філософському вченні Григорія Палами

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Проблема “Energeia” у філософському вченні Григорія Палами

Жуковський Віктор Васильович

ЛЬВІВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Пашук Андрій Іванович

Львівський національний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри історії філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Кашуба Марія Василівна,

Львівський регіональний інститут державного управління

Національної академії державного

управління при Президентові України, професор кафедри

політичних наук і філософії

кандидат філософських наук

Паславський Іван Васильович,

відділ історії середніх віків

Інституту українознавства імені

І. Крип'якевича НАН України, провідний науковий співробітник.

Захист відбудеться “ 24 ” лютого 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: м. Львів, 79 000, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка ( 79 000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “ 23 ” січня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02

кандидат філософських наук Сінькевич О.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Осмислення проблеми “energeia” (далі - енергія) є одним із найважливіших питань в історії розвитку філософських вчень. Уже від часу досократиків це питання починає відігравати провідну роль у філософуванні. Протягом свого історико-філософського розвитку поняття “енергія” охоплювало широкий спектр значень, поступово набираючи значеннєвої ваги. Воно завжди було актуальним у різних сферах феноменології, онтології, антропології чи суспільствознавства. Кожний історико-культурний контекст привносив свою лепту у поглиблення і поширення проблеми “енергії” у багатовимірності її філософського, поняттєво-концептуального осмислення. Одним із найвагоміших застосувань “енергійної” парадигми мислення є вирішення давньої філософської проблеми єдності Бога і множинності світу. Проблематика енергії є ключем до розуміння людини, світу, Бога, саме як динамічної реальності, у якій участь, спілкування, взаємопричетність різних вимірів енергії є центральними філософськими основами для інтерпретації її значення. Розуміння божественного і світового буття, як дієвої відкритості до діалогу, до взаємного дарування і прийняття, на противагу до статичного, закритого в собі, замкнутого буття Бога і світу, є основою для розуміння світу як динамічної гармонії, взаємообміну, синергійної єдності, де енергія життя є енергією онтологічного спілкування та участі один в одному.

Однією з провідних доктрин у філософському трактуванні цієї проблеми є вчення відомого візантійського церковного діяча, ісихаста, філософа та богослова XIV-го століття Григорія Палами про онтологічне розрізнення і взаємовідношення між трансцендентністю єдиної природи Бога і часово-просторовою і множинною реальністю світу. Відштовхуючись від полемічної необхідності філософського обґрунтування природи і значення “енергійного мосту” над онтологічною “прірвою” між трансцендентною та іманентною реальностями, Палама розробляє концепцію розрізнення між сутністю та енергією Божественного Буття, де енергія стає основою поняттєво-концептуального осмислення творчої динаміки Бога, його підтримуючої, спасаючої активності та присутності у світі.

Протягом останніх десятиліть зроблено значний прогрес у дослідженні сутнісно-енергійного розрізнення у природі Бога. Однак, хоч у багатьох працях, присвячених ученню Палами, зустрічаємо певні аналітичні обґрунтування цієї проблеми, у загальному філософському та релігійному просторі, ця ділянка досліджень не набула ще виразно окресленого статусу. В сучасних наукових дослідженнях філософської спадщини Палами, зустрічаємось як з недостатнім аналізом і науковим обґрунтуванням значення “енергійного” виміру Божественного Буття, так і з низкою нерозв'язаних ще проблем і питань, без яких немислиме адекватне охоплення проблеми “енергії”. Центральними серед них є: антиномічна методологія філософування Палами, значення апофатично-катафатичного підходу у вирішенні цієї проблеми, проблема розрізнення між божественною “теологією” та “ікономією”, та інші. Дотепер не існує фундаментального і всестороннього дослідження проблеми “енергії”, яке би включало, як комплексний аналіз передумов цієї проблеми у греко-римській, елінській і патристичній філософії, так і глибоке дослідження вчення про енергію Григорія Палами. Тому дане дисертаційне дослідження має за мету, розв'язуючи поставлені завдання, заповнити ті прогалини в осмисленні проблеми “енергії", які на даний час присутні у вивченні філософської думки Григорія Палами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація має міждисциплінарний філософський характер. Передусім це філософський, а також богословсько-релігієзнавчий та онтологічний вектори дослідження.

Дисертаційне дослідження виконане відповідно до історико-філософської тематики, яка розробляється на кафедрі історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка, а також є складовою частиною наукових досліджень східнохристиянської патристики загалом і духовної спадщини середньовічної Візантії зокрема, які проводить кафедра богослов'я Українського католицького університету.

Мета дослідження - отримання теоретичної моделі вирішення проблеми “енергії” на основі проведення поняттєво-концептуального аналізу вчення Палами про енергію у контексті розв'язку ним фундаментальної онтологічної проблеми взаємовідношення між трансцендентною та єдиною природою Бога та його іманентною присутністю у множинності часово-просторового світу.

Реалізація мети вимагає розв'язання наступних завдань:

дослідити формування, використання і значення поняття “енергія”, значеннєво пов'язаних з ним ключових понять грецької, римської, еллінської та християнської патристичної філософії;

з'ясувати поняттєво-концептуальну адекватність зв'язку цього й інших понять із вирішенням проблеми онтологічної “прірви” між божественною трансцендентністю та іманентністю;

проаналізувати підходи до вирішення онтологічної проблеми взаємовідношення між абсолютно недоступним і непізнаванним у сутності Богом і його доступними і пізнаванними об'явленнями у філософських вченнях періоду до Палами;

осмислити апофатично-антиномічний методологічний підхід Григорія Палами до вирішення проблеми сутнісно-енергійного розрізнення у природі Божественного Буття; філософський онтологічний енергія палама

розкрити зв'язок між попередніми філософськими доктринами і вченням Палами про Божу сутність та енергію; прослідкувати поняттєво-концептуальну еволюцію осмислення і вирішення проблеми онтологічного зв'язку між трансцендентністю та іманентністю;

розкрити сутність вчення про енергію та її поняттєво-концептуальне значення у філософській думці Григорія Палами;

довести, що концепція “енергії” у вченні Григорія Палами є адекватним способом вирішення проблеми онтологічного взаємовідношення між Божою трансцендентністю та іманентністю.

Об'єктом дисертаційного дослідження є філософська думка візантійського філософа-ісихаста XIV століття Григорія Палами.

Предметом дослідження є поняттєво-концептуальна проблема “енергії” у контексті осмислення Григорієм Паламою способу присутності трансцендентного і єдиного Божого буття в іманентній і множинній реальності світу.

Методологічна основа дослідження. Дослідження проблеми “енергії” має два головні виміри. Перший - вступний, у якому йдеться про філософсько-патристичні передумови цієї проблеми до часу Палами. Джерельною базою тут є тексти досократиків, стоїків, Платона, Аристотеля, Філона Олександрійського, Плотіна, а також таких християнських філософів, як: Юстин, Атенагор, Іриней Ліонський і Псевдо-Діонісій Ареопагіт. Другий вимір, базується на опрацюванні й аналізі проблеми “енергії” у філософії Палами. Головними працями історіографічно-джерельного характеру є дослідження Д. И. Макарова, С. С. Хоружого, Д. Стєрнона, Р. Е. Сінкевіча, а також таких українських філософів, як А.І.Пашука, М.В.Кашуби, В.І.Ярошовця. Ключовим історико-філософськими і богословськими дослідженнями є роботи Й. Меєндорфа, В.Лоського, Х.Янараса, Ж.Л. Лізона, А.Мелоні, А.Н. Уільямса, Ф.М. Жюжі, А.Радовіча, В.Крівошеіна та інші.

Методи, які використовувалися у науковому пошуку, визначалися специфікою об'єкта дослідження. Перш за все - це загальнотеоретичні класичні методи логічного осмислення - аналіз, синтез, індукція, дедукція, а також метод аналогії та доказу від супротивного. Центральним методом дослідження був герменевтичний метод, який завдяки адекватному і критичному тлумаченню текстів Палами дозволив здійснити поняттєво-концептуальний аналіз досліджуваної проблеми. Системний методологічний підхід дав можливість отримати цілісну та логічну завершеність як окремих досліджуваних проблем, так і комплексного дослідження загалом. Ці методи стосуються як філософсько-патристичних пролегомен до вчення про енергію Палами, так і самої “енергійної” концепції Григорія. При написанні роботи дотримано загальнонаукових принципів історико-філософського аналізу, а саме: об'єктивності, цілісності та системності.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно є першим в українській філософській думці поняттєво-концептуальним дослідженням проблеми “енергії” у філософській думці Григорія Палами. На основі цілісного аналізу головних творів Григорія Палами проведено комплексне дослідження цієї проблеми як в історико-філософському контексті грецької, римської та християнської філософії, так і у контексті вирішення важливого питання взаємозв'язку між Божою трансцендентністю та іманентністю.

На основі теоретичного аналізу отримано низку основних висновків і наукових положень, що виносяться на захист:

з'ясовано різні значеннєві виміри і поняттєво-концептуальне застосування терміну “energeia” та його відповідників у філософських підходах грецьких, римських, еллінських та християнських мислителів;

спростовано думку деяких дослідників про радикальну відмінність вчення Палами про енергію від патристичного осмислення цієї проблеми та поглиблено твердження ряду попередніх наукових розробок про пряму залежність його інтерпретації значення енергії від патристичної філософії;

встановлено головні виміри внутрішньо-божественного буття як визначальної філософської передумови розуміння вчення про трансцендентність та іманентність енергії;

визначено головні характеристики філософського вчення Палами про енергію у формуванні концептуального осмислення онтологічного взаємозв'язку між божественним та небожественним вимірами буття;

розкрито антиномічний спосіб філософування, як провідний метод у вченні Палами про енергію;

доведено, що Паламове вчення про енергію є головним обґрунтуванням всюдиприсутності божественної трансцендентності в іманентній реальності світу;

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю, новизною та цілісністю наукового дослідження проблеми “енергії” у філософській думці Григорія Палами. Вивчення й осмислення філософської спадщини Григорія Палами вносить свій вклад у започаткування і розвиток в Україні науково-філософських досліджень його творчої спадщини. Результати дисертаційного дослідження можна використати для подальшого науково-теоретичного дослідження як проблеми “енергії”, так і онтологічного взаємовідношення між трансцендентністю та іманентністю.

Теоретичні розробки, що є результатом даного дисертаційного дослідження можна використати у викладацькій роботі, для підготовки лекційних курсів філософського, теологічного, релігієзнавчого спрямування, які присвячені дослідженню проблематики паламізму, філософсько-духовної традиції ісихазму у православній традиції світу та України, та східнохристиянському осмисленню онтології природи Бога - для студентів, аспірантів і магістрантів вищих навчальних закладів України. Висновки і головні ідеї роботи можуть бути використані також при здійсненні подальших досліджень із історії філософії, богослов'я, візантиністики, патристики, онтології, антропології, міждисциплінарних розвідках, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних розробок, довідкових видань, курсових та дипломних робіт із історії філософії, медієвістики, візантиністики і богослов'я.

Особистий внесок здобувача. Усі висновки та положення наукової новизни дисертаційного дослідження, одержані автором особисто і формулюються вперше та без співавторства.

Апробація результатів дисертації. Апробація основних теоретичних положень і висновків дисертації систематично здійснювалась у процесі участі дисертанта у семи міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних й науково-практичних конференціях, семінарах і колоквіумах, серед яких: міжнародна наукова конференція “Духовність як основа сталого розвитку сучасного українського суспільства: соціокультурний, релігійний, еколого-економічний і мистецький аспекти” (Львів, вересень 2008 р.); міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету - 2008” (м. Київ, квітень 2008 р.); міжнародна науково-практична конференція “Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем” (м. Івано-Франківськ, березень 2008 р.); сьомий міжнародний семінар “Релігія і громадянське суспільство: криза ідентичності і нові виклики постсекулярного суспільства” (м. Ялта, листопад 2007 р.); конференція “Богословська спадщина святого Йоана Золотоустого” (м. Львів, листопад 2007 р.); XIX традиційні людинознавчі філософські читання “Гуманізм. Людина. Раціональність” (м. Дрогобич, жовтень 2007 р.); два міжнародні колоквіуми для докторантів богословського факультету Фрібургського університету (Фрібург, Швейцарія, травень 2004, квітень 2005 р);

Результати дослідження висвітлені у восьми наукових публікаціях, з них чотири - у ВАК-акредитованих виданнях, інші чотири - у фахових виданнях.

Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданні кафедри історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 1 від 8 вересня 2008 р.).

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження кваліфікаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів (12 параграфів), висновків і списку використаних джерел (215 найменувань на 19-ти сторінках). Обрана послідовність викладання матеріалу зумовлена внутрішньою логікою концепції дисертаційного дослідження. Повний обсяг дисертації - 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність тематики, доведено, що проблема “енергії” у вченні Григорія Палами є однією із найактуальніших у контексті осмислення не лише природи Божественного Буття згідно з візантійським філософуванням чотирнадцятого століття, але також сучасного погляду на вирішення проблеми взаємозв'язку між Божою трансцендентністю, єдністю і недоступністю та іманентністю, множинністю і всюдиприсутністю Бога у реальності світу. Проаналізовано стан наукової розробки теми, встановлено предмет та об'єкт, сформульовано мету і завдання дисертаційного дослідження, розкрито теоретичне та практичне значення роботи, наведено основні положення наукової новизни та дані про публікації та апробацію результатів.

У першому розділі “Джерельна основа дисертаційного дослідження і ступінь опрацювання проблеми” розглянуто ключову літературу і джерела у наступному порядку: твори мислителів як класичної грецької, еллінської і римської філософії, так і східнохристиянської патристики, які задовго до Григорія Палами намагалися розв'язати проблематику онтологічного взаємовідношення між Божою трансцендентністю та світовою іманентністю; огляд історико-філософських досліджень загального плану, що слугують методологічним ключем та теоретичним засобом відтворення джерел осмислення поняття “енергія” до чотирнадцятого століття; головна джерельна база філософської спадщини Григорія Палами, яка має безпосереднє відношення до розв'язання зазначеної дисертаційної проблеми, і є її основою; наукові дослідження, що безпосередньо торкаються цієї проблеми у філософії Григорія Палами.

У цьому розділі наведено лише ключові монографії і статті, які з'явились в останні півстоліття. Спадщина Григорія Палами в українській філософії практично не досліджувалась. Невеликою є кількість робіт із зазначеної проблеми і в колишній радянській історико-філософській науці. Попри значну кількість наукових досліджень закордонних науковців, чимало питань з філософської спадщини Палами ще є відкритими чи недостатньо повно висвітленими. Існуючі дослідження засвідчують, що науковцям не вдалося комплексно і багатосторонньо відтворити і систематизувати “енергійний” вимір філософування Палами. Проблема “енергії” опрацьовувалася вказаними авторами лише, як один з розділів у цілісному вченні Палами, і фактично, окрім публікацій статей чи окремих коротких підрозділів монографій, не подавалась. Натомість виокремлення і глобальне осмислення “енергійної” проблематики є актуальним, бо саме завдяки цій концепції йшов подальший розвиток східнохристиянського філософського обґрунтування різних аспектів взаємовідношення Бога і світу.

У другому розділі “Energeia, dynamis і Божа дія у світі у грецькій філософії: використання і значення” розкрито поняттєвий апарат, філософські думки, концепції і вчення “передвісників” концепції Палами, акцентуючи увагу на двох взаємопов'язаних вимірах. По-перше, способі і контексті, в якому представники греко-римської та еллінської філософії застосовували головний для нашого дослідження термін “енергія”, а також дотичну термінологію, яка, або була значеннєвим відповідником цьому терміну, або мала безпосередній зв'язок з ним. По-друге, розгляді їхньої “ефективності” у концептуальному вирішенні проблеми взаємовідношення онтологічно протилежних вимірів буття: трансцендентної та іманентної божественної реальності, що пізніше у філософуванні Палами стане ключем до розв'язку проблеми “енергія”.

У підрозділі ІІ.1. “Поняття dynamis і розуміння присутності божественного буття у світі у філософії досократиків” розглядаються головні значення терміну dynamis у філософії досократиків, а також перші кроки у розумінні взаємовідношення між божественним буттям і світом. Аналізуються деякі важливі для нашої проблеми тексти таких філософів як: Гомера, Гесіода, Фалеса, Геродота, Арістофана, Ксенофана та Анаксімена. Відзначено, що у філософії досократиків немає чітко вираженої і систематичної концепції, яка б обґрунтовувала відношення між трансцендентною реальністю буття Бога та іманентною реальністю світу. Водночас у ранніх грецьких філософів не можна також знайти радикального поділу між божественним світом і світом “одушевленим” і “наповненим богами”. Космологічна картина світобудови не була секуляризованим портретом, де головними рисами є обездуховлені матеріальні начала. Наголошено на процесі деперсоналізації і деприродизації божественної реальності і на одночасності божественної “іншості” та “силової” присутності у світі. Саме у цьому контексті поняття dynamis поступово входить в інтенсивне філософське використання, як найадекватніший термін для опису богоприсутності у світі.

У підрозділі ІІ.2. “Стоїчна концепція взаємовідношення між божественним буттям і світом” проаналізовано філософські підходи стоїків до осмислення зв'язку між божественним буттям і світом. Визначено концепції божественного провидіння і відношення між богом (богами), світом і людьми у філософській думці таких мислителів як: Діогена Лаертського, Ціцерона, Зенона, Сенеки, Марка Аврелія, Плутарха, Клеанфа і Хризіпа. Аналізується вживання терміну dynamis для опису атрибутів найвищого бога. Розглядається питання антиномічності в осмисленні природи бога, його одночасну трансцендентність, понадсвітовість та іманентність і всепроникність через активний принцип (logos), формуючий і визначаючий дух (pneuma), провидіння (pronoia) і насінний принцип (spermatikos logos) цілого всесвіту. Наголошується на тісному взаємозв'язку між богом і природою у філософії стоїків. Вказано, що стоїки наголошують на важливості співпраці між богом і людиною, де головним пунктом є молитовна практика, яка ще раз потверджує усвідомлення стоїками можливості прямих, близьких стосунків між людиною і богом. Стоїчна філософія боголюдської реляції є характерним передсмаком особливої перспективи для людини: наслідувати бога, який будучи самодостатнім у своїй величі, водночас не закривається у собі, а провіденційно перебуває у своїй силі, яка, як насінні лоґоси наповнює всесвіт.

У підрозділі ІІ.3. “Вчення про dynamis у Платона” розглянуто різні підходи Платона до розуміння поняття “dynamis”, а також його розуміння взаємовідношення між божественною трансцендентністю та іманентністю. Термін dynamis зустрічається у його творах, у різноманітних контекстах і значеннях, як у філософському, так і “нефілософському” використанні. Платонівська dynamis - це певна властивість чи якість, яка виявляє буття. Dynamis - це відкриття глибинної, схованої природи буття чи сутності (ousia), а також специфікація і розрізнення між сутностями. Говорячи про відношення між dynamis і ousia, Платон наголошує на антиномічній одночасності їхнього близького взаємозв'язку і відмінності. Хоч це два різні поняття, одне з них має основу в іншому. З одного боку, сутність речі не є тим самим, що сила, але з іншого боку вони, відрізняючись, водночас, творять неподільну єдність. Таїнственна глибина природи залишається схованою, а її буття маніфестується назовні, даючи себе пізнати через сили, властивості, діяльність. Через призму поняття “dynamis” розглядається також значення іменування речей. В аналізі інших значень поняття “dynamis” підкреслюється також важливість реальної оцінки Платонового розуміння поняття “dynamis” без зайвого перебільшення глибини цього поняття у “Діалогах”.

Стосовно взаємовідношення бога і світу та питання онтологічної “прірви” між світом ідей і світом матерії, то Платон хоч і не розробляє якогось чіткого і однозначного вчення, проте у концепціях світової Душі і Деміурга пропонує своє вирішення цієї проблеми. Він наголошує на трансцендентності понаднебесної сфери щодо світового буття. Водночас світ ідей, понаднебесна реальність, благо - іманентні світу, як основа для нього. Світ ідей та речей перебувають у взаємному, нерозривному зв'язку, як причина і наслідок. Говорячи про Деміурга як “майстра” і “будівника,” “творця” і “бога” Платон наголошує на тому, що він є добрим, великодушним і щедрим, а отже, він створює добрий і прекрасний всесвіт, який постійно підтримує, охороняє від руйнування і направляє до благої мети. Дія Деміурга продовжується у Душі світу, яка є посередником між двома світами. Саме Душа, наповнюючи космос як своє тіло, відіграє роль божественного провидіння у глибинному нутрі світу. Душа, як розумний і живий принцип чи причина, яка все рухає і впорядковує, перебуває у двох світах. Таким чином трансцендентне, ідеальне і божественне має прямий онтологічний зв'язок з множинним світом живих і неживих сутностей. Філософом, який поглибив, розширив і уточнив філософське значення поняття “dynamis”, довівши його до зрілої системи, був Аристотель.

У підрозділі ІІ.4. “Dynamis, energeia і відношення між божественним буттям і світом у філософії Аристотеля” розкрито концептуальне осмислення Аристотелем понять “dynamis” та “energeia” і його розуміння зв'язку між світом трансцендентним та іманентним. Аристотель, як і його вчитель, продовжує осмислення поняття “dynamis”, відкриваючи концептуально нові перспективи у розумінні цього поняття. Аристотелівський розвиток стосується перш за все вчення про потенцію й акт. У його розрізненні між dynamis та energeia, перше поняття вже набирає значення певної можливості (потенції) бути визначеною і реалізованою. Спочатку Аристотель продовжував думку Платона, визначаючи dynamis як властиву характеристику буття, початковий принцип дії, основу зміни та опору. Проте у нього спостерігаємо вже також розрізнення між (активною) силою (здатністю) щось робити, і (пасивною) силою (здатністю) переносити страждання від чогось. Протилежним станом до dynamis є безсилля або неспроможність (adynamia). Серед різноманітних значень поняття dynamis у філософії Аристотеля, домінуючим є - перший принцип руху, зміни і здатність спричиняти зміну, і тут важливе місце займає поняття energeia.

Поняття energeia, введений Аристотелем, має значення “сили у дії” чи “актуальної присутності речі” на противагу до dynamis, яка є “силою у спроможності”. Розглянуто два значення терміну energeia. По-перше, це - функціональність буття чогось, що, проте, на даний момент не використовується. По-друге - актуальне функціонування чогось. Проаналізовано три можливі інтерпретації аристотелівської тріади: dynamis-energeia-entelekheia, яка творячи єдине ціле, виражає динамічний процес переходу можливості за допомогою енергії у завершену, сповнену і реалізовану дійсність. В залежності від місця, яке займає energeia у цій тріаді чи до якої з двох протилежних сторін вона наближається, міняється інтерпретація взаємовідношення між цими трьома поняттями.

Говорячи про підхід Аристотеля до розуміння відношення вищої божественної реальності, яка у філософа є чистою формою всіх форм і першорушієм, та світу, не слід впадати у крайності, наголошуючи, або на радикальній відірваності божественного від матеріального, або на повноті провіденційної присутності божої сили у всесвіті. Ці крайні підходи є некоректними щодо Аристотеля, який хоч і не мав чіткої і задовільної концепції божественного буття і богоприсутності у світі, тим не менше був свідомий цілісності різноманітних глибинних світових процесів, які, будучи кожний у собі, гармонійно взаємопов'язані благим порядком, спрямовують світобудову до повноти цілісності, гармонії і досконалості, тобто у напрямку до найвищого добра.

У підрозділі ІІ.5. “Концепція божественних сил і Лоґосу у Філона Олександрійського” з'ясовано взаємовідношення між апофатичною філософією Філона і його вченням про божественну присутність у світі. Розглядаючи проблематику розрізнення між трансцендентним та іманентним божественним буттям, Філон Олександрійський акцентує на абсолютній “іншості” чи іноприродності неосяжного Бога щодо всього створеного буття. Філон чітко ствердив “апофатичний, “заперечний” принцип богослов'я”. Він, користуючись шляхом заперечення (via negativa), вводить поняття “непізнаваний” Бог у грецьку філософську думку, а також називає Бога “безіменним”, “невимовним” і незрозумілим у будь-якій формі. За допомогою апофатичних формул Філон показує, якою є божественна природа, що перевищує Єдине, Монаду і Начало, якою є повнота досконалості Бога і вищість його понад всіма можливими розумовими поняттями, концепціями і аналогіями.

Для філософії Філона Олександрійського не існує труднощів пов'язаних з розв'язком проблеми онтологічної “прірви” між трансцендентним Божественним Буттям та іманентним створеним буттям світу і людини. Філон розвиває концепцію богоприсутності у світі, згідно з якою “позамежний” Бог, водночас, глибоко онтологічно і незбагненно “дотикається” до іманентного світу за допомогою своїх “сил (dinameis),” які пронизують все творіння. Філон подає розвинуту систему, в якій головну роль відіграють дві сили, як вищі і безпосередні маніфестації Бога, а саме: Благість (agathotкs) і Верховна Влада (exousia). Філон чітко розрізняє між сферою Божественного Буття у його абсолютно трансцендентній глибинній сутності (Вищого Бога), та його всепроникними Божественними силами, як посередниками-агентами, через яких Бог керує і відкривається всьому Своєму творінню.

Філон порівнює вищі принципи (Божі сили), як первинні об'яви Бога, з Лоґосом, як принципом їхньої об'єднаної активності. Лоґос вищий від сил, які в свою чергу відділені від нього як від першоджерела. Лоґос, як Божественний агент у світі, виконує роль посередника між небом і землею. Лоґос, як діюча причина, посланець і посередник між нествореним Богом і творінням, є певною понадчуттєвою і трансцендентною реальністю, яка зв'язує, збирає і об'єднує світ; є впорядковуючим зберігаючим началом. Поряд з вченням про Логос, Філон також розглядає юдейський образ Мудрості (Sophia), яка перебуваючи праворуч старозавітнього Ягве, є органічним і діючим принципом, „через який був народжений світ”.

У підрозділі ІІ.6. “Dynamis та energeia у контексті апофатично-антиномічної доктрини Єдиного у філософії Плотіна” розкрито одне з найголовніших положень філософії Плотіна, його вчення про Єдине, яке є джерелом всього буття. Філософ осмислює природу Єдиного в апофатично-антиномічний спосіб. Єдине, як першооснова і найвище Благо, є іманентним всім вимірам буття. Водночас у своїй недоступності і невимовності, Єдине залишається трансцендентним, відмінним від всього сущого, поза буттям, і будь-яким поняттям та іменуванням. У філософії Плотіна взаємопов'язані поняття dynamis та energeia використовуються для осмислення того, як Єдине подає життя всім видам буття. Це життя є на образ життя Єдиного, енергія якого неначе сяйво походить від Нього. У своєму вченні про еманацію, Плотін, розглядаючи природу енергії, розрізняє два її види: “енергію сутності” і енергію, “яка витікає з сутності”. Енергія Єдиного - актуалізована, як Ум і Душа, і для неї не існує обмежень. Вона походить від, і повертається до Єдиного. Його енергія є основою походження життя, яке оточує Єдине, що одночасно є Началом всього. Це є безконечна сила, яка є джерелом всіх сутностей, що вкорінені своїм буттям у цю первинну енергію. Головною характеристикою життєдайної сили-енергії є її безперервний зв'язок зі всіма видами існуючих вимірів буття на різних рівнях Всесвіту. Висвітлюється також плотінівська інтерпретація процесу виявлення схованої потенційності, і шляху переходу від єдності до множинності.

Проаналізовано розуміння Плотіном всемогутніх сил, які є даром трансцендентного Подателя-Блага. Сили, маючи своїм початком Ум, приводять у буття всі речі, через які першопочаток об'являється, як справжня єдність і цілісність всіх речей. “Наслідуючи” перше джерело, навіть неживі речі реалізуючи у собі образ Єдиного, поширюють дії своїх сил поза себе.

У третьому розділі “Взаємовідношення між Божественною трансцендентністю та іманентністю у патристичній філософії” розкрито осмислення цієї онтологічної проблеми і пошук її поняттєво-концептуального розв'язку у патристичній філософії. Проблема “енергії” набирає нового, не лише поглибленого онтологічного, але й антропологічного виміру. Енергія як водночас трансцендентна та іманентна божественна реальність стає важливим пунктом в обґрунтуванні розуміння спасіння як динамічного процесу участі людини у природі Божественного Буття, тобто в її обоженні.

У підрозділі ІІІ.1. “Проблема недоступності і присутності Бога у світі у філософській думці Юстина Філософа” розкрито філософську концепцію онтологічного розмежування між божественною трансцендентністю та іманентністю одного з перших представників патристичної філософії. Проведено аналіз підходу Юстина до розуміння абсолютної невимовності, віддаленості та “іншості” природи Божественного Буття з одного боку, і таємничої “присутності” Бога у світі. Ключовим онтологічним “мостом” між двома протилежними реальностями у божественній природі згідно з філософією Юстина є динамічна і жива дія Бога в іманентній реальності через Божественний Лоґос, logos spermatikos, божественну силу та енергію, через які Бог таїнственно і реально є присутнім у світі і наповнює всю створене реальність.

У підрозділі ІІІ.2. “Поняття “energeia” у філософії Атенагора” проаналізовано трансцендентно-іманентний підхід цього філософа до осмислення Божої природи. Атенагора висловлює класичний патристичний антиномізм, наголошуючи на одночасній невимовності і непізнаванності та доступності і пізнаванності Бога. Зазначено, що в Атенагора апофатична характеристика божественної іншості гармонійно поєднується з позитивними твердженнями про близькість Бога до всього створеного в єдину і неподільну цілісність. Божественний іманентизм пояснюється Атенагором через доктрину Божого Лоґосу, як Сили і Енергії Бога-Отця, і через осмислення діяльної всюди-присутності Бога у його мудрості, світлі, силі та енергії.

У підрозділі ІІІ.3. “Іриней Ліонський про magnitudinem і philanthropia природи Бога” розкрито головні виміри філософського осмислення божественної трансцендентності та іманентності у вченні ранньохристиянського філософа-апологета Іринея Ліонського. Розглядається його антиномічний підхід в осмисленні природи Бога. З одного боку, Бог є поза людським вираженням, інтерпретацією, осягненням, розумінням, видінням і спогляданням, поза і понад всім існуючим. З іншого боку, поряд з акцентом на трансцендентному вимірі Божественного Буття, наголошується на прямій і реальній можливості богопізнання. Бог-Творець комунікує з людиною і світом, поширюючи свою присутність понад розмаїттям створеної реальності. Бог входить у сферу людського пізнання, але не відкриває людям своєї Божої величі (magnitudinem) і невимовної слави (inenarrabilem gloriam) у своїй сутності (substantiam/ousian), яка є понад людським осягненням чи оцінюванням. Натомість, Бог об'являє своє буття, проявляючи свою нескінченну силу, дієву любов і добру волю щодо людства і світу (philanthropia). Головним посередником (mediator) у боголюдських відносинах є Божественний Воплочений Лоґос, Який об'являє Отця створінню і відкриває реальну можливість онтологічної участі у життєдайному світлі Отця, яке веде до божественного життя. Водночас божественна трансцендентність, не зважаючи на потенційну можливість для людини брати участь у природі Бога, залишається непорушною. Бог онтологічно проявляє себе “ad extra” як динамічно дієвий Творець, всевідаюча, всепроникна і всепідтримуюча любов, через дві Божі “руки”: Божественний Лоґос і Софію, де Іриней ідентифікує Лоґос з Сином Божим, а Софію з Святим Духом. Присутність Бога у світі здійснюється також через його енергії. Всі Божі слуги співпрацюють з енергіями Духа і через цих співпрацівників Божа енергія діє. Божественна енергія і воля є причиною часу, віку, місця і природи. Енергія Божа - це світло, яке оживляє тих, хто бере участь в його сяйві, і приймає його.

У підрозділі ІІІ.4. “Псевдо-Діонісій Ареопагіт про недоступність сутності Бога та об'явлення його у світі” розглянуто вчення Діонісія про божественну природу через призму як апофатичного підходу до інтерпретації Божої сутності, так і концепції онтологічної присутності та активності Бога у світі.

Діонісій наголошує на Божій надприродності і потойбічності, підкреслюючи недоступність і недосяжність його сутності. Філософ за допомогою апофатичної термінології підкреслює абсолютну “іншість” сутності Бога, яка є “вищою понад усе”, “понадсутнісно понадсутнісною”. Діонісій використовує один із своїх найважливіших термінів: “понадсутність,” де префікс “понад (hyper)” найпромовистіший у вираженні радикальної потойбічності недоступної божественної сутності, абсолютної відмінності від усього, що є сущим.

Поряд з цим, трансцендентний і недоступний Бог водночас “виходить”, об'являє себе, стаючи іманентним і доступним у своїй природі завдяки своїм “виступам”, чи “витіканням”. Бог як “сила” і “енергія” відкривається у здатності все творити. Він формує всі елементи буття, наповнюючи кожен з них як окремою, властивою кожній сутності силою, так і загальною, властивою для всіх, силою. Через свої сили та енергії Бог присутній у всіх формах і видах буття, як життєдайний і підтримуючий чинник, залишаючись водночас одним, єдиним і багатоманітним. Такий підхід Діонісія вирішує проблематику одночасного існування у Богові абсолютної єдності і простоти, а також багатоманітності і множинності. Бог є добро, світло, субстанція, життя саме як сила, яка походить від “схованої” понадсутності, наповнюючи світ і людину. Божі сили є джерелом добра, просвітлення, творчою і формуючою причиною субстанції. Вони - джерело життя. Говорячи про “помноження” Бога у його багатоманітних проявах “назовні”, Ареопагіт водночас наполягає на простоті Божественного Буття, антиномічно висловлюючи це як “єдність у розрізненні.”

У четвертому розділі “Поняття energeia y вченні Григорія Палами про Божу трансцендентність та іманентність” розглядається вчення Григорія Палами про фундаментальне для східнохристиянської філософії поняття - енергія (energeia). Задля якомога адекватнішого осмислення цієї проблеми у контексті взаємовідношення божественної трансцендентності та іманентності, дослідження розділено на дві частини. Перша частина присвячена розгляду сутнісного виміру Божественного буття як онтологічного джерела походження енергії Бога, яке у собі є абсолютно трансцендентним і недоступним. У другій частині вже проводиться безпосередній аналіз концепції Палами щодо енергійного виходу Бога “на зовні” зі своєї внутрішньотроїчної “закритості” та “іншості”.

У підрозділі ІV.1. “Сутнісно “схований” Бог” розкрито концепцію Палами про трансцендентний вимір божественної природи, яка є джерелом енергії. Глибоке осмислення “схованої” і недоступної “сторони” Божественного Буття, якою є його сутність, є необхідною для достеменного проникнення у проблематику “енергії”. Проаналізовано головні аспекти сутнісного чи внутрішньо-божественного виміру буття Бога. Це включає такі центральні теми християнської філософії, як розрізнення між божественною сутністю та іпостасями, між рівнем божественної “теології” та “ікономії”, а також між природою Бога і його благодаттю.

Одним з найважливіших філософських підходів Палами, які допомагають йому методологічно збалансовано представити проблематику “іншості” буття Бога “у собі”, є апофатична філософія, яка наголошуючи на абсолютній трансцендентності Бога, стає стартовою позицією у розробленні вчення про Божественне Буття Григорієм Паламою. Бог є “схованим,” повністю недоступним і недосяжним у своєму “внутрішньому” бутті (ad intra). Він є понад створеною реальністю і не існує жодного поняття, визначення, атрибуту (ствердного чи заперечного), за допомогою якого можна було б хоч приблизно означити таїнство божественної сутності.

Іншим важливим пунктом філософування Палами є антропологічний вимір його розуміння внутрішньобожественних відносин між іпостасями Бога і питання зв'язку між божественною ousia і hypostasis, завдяки чому уникається як ессенціалістичне, абстрактне розуміння сутності Бога, так і небезпека “порушення” сутнісно-іпостасного балансу у таїнственній “схованості” троїчної понадсутності, де перенаголошується первинність іпостасей щодо сутності чи vice versa.

Наголошено на декількох вимірах розрізнення у внутрішньобожественному бутті, а саме: між поняттям Божественне Буття, як воно є, з одного боку, і божественною сутністю та іпостасями, з іншого боку, де буття Бога не є обмежене до сутності чи до іпостасей; між самою сутністю та іпостасями; між інтра-божественністю (theologia) та екстра-божественністю (economia); між Богом-Отцем як джерелом, причиною і єдиним началом Божественного Буття, та Сином і Святим Духом, які походять від нього; між відвічно-сутнісною і дочасно-енергійною живою божественною динамікою. Природньо-благодатна чи сутнісно-енергійна “подвійність” буття Бога найповніше характеризує розрізнення Палами між відвічним, позачасовим і позапричиновим божественним буттям ad intra і його самовиявляючою дією ad extra у часо-просторовій і причинній реальності.

Внутрішньотроїчне божественне життя є, перш за все, співпричетністю повноти життя і любові між Божими іпостасями. Повнота божественної природи перебуває у співучасності божественних осіб. Божественна сутність осмислюється не лише в негативно-заперечному і невідомому вимірі, але й позитивному. По-перше, сутність єднає божественні іпостасі у “середовищі” взаємної досконалої участі одна в одній і співпричетності любові. Цю динамічну співдію (синергія) любові характеризує класичне патристичне поняття perikhoresis (взаємопроникнення, взаємообмін), який означає взаємну іманентність божественних іпостасей, їхню взаємну “внутрішність”.

У підрозділі ІV.2. “Енергія як об'явлення Бога” розглядається інший вимір, а саме: об'явлену “сторону” Божественного Буття, де поняття божественної “енергії” як онтологічного “мосту” між трансцендентністю та іманентністю природи Бога, є ключовою концепцією. У цій головній частині дослідження проведено детальний аналіз концепції розрізнення між сутністю та енергією Бога.

Розкрито головні характеристики божественної енергії, кожна з яких має онтологічну вагу, що у свою чергу є основою для розкриття її філософського значення. До цих характеристик належать наступні: божественна енергія - це сам Бог. Енергія є у Богові і вся повнота божества є в енергії. Це означає, що кожна божественна сила чи дія не є частиною божества, але самим Богом у його повноті; божественна енергія є проявом найвищого добра, яким є Бог; енергія Бога є нествореною і це є головною ознакою істинної божественності, як сутності, так і енергії Бога. Наголошено на тому, що поряд з нествореною енергією чи благодаттю, є створена благодать, наслідок дії нествореної Божої енергії, яку Палама називає створеною “благодаттю природи.” Палама характеризує Божу сутність та енергію як “вище” і “нище” божество. Поряд з цим Григорій для кращого розуміння природи енергії Бога використовує поняття “квазі-акцидент”, називає енергію рухом Бога, творчою силою, Божою славою, мудрістю, посіяними словами Бога. Енергія, виявляючи ким є Бог, є основою для того, щоб давати йому імена. Для того, щоб обґрунтувати своє вчення, Палама використовує метод від супротивного, показуючи до яких абсурдів можна дійти, коли заперечувати існування Божих енергій, які відмінні від сутності.

Вчення про енергію Палама обґрунтовує за допомогою антиномічного методу патристичної філософії, який для філософа є “критерієм благочестя,” за допомогою якого можна пояснити, як Бог одночасно є “неподільно розрізнений” і “роздільно поєднаний.” Єдина енергія Бога є одночасно триєдиною і багатоманітною. У цьому контексті проаналізовано проблематику божественної простоти з огляду на відмінність між сутністю та енергією Бога. Палама чітко наголошує на тому, що розрізнення у Божій природі не розділяє Бога на дві чи на багато частин і не порушує простоти Божественного Буття. Важливим виміром проведеного дослідження було також розкриття відмінності між катафатично-логічним і апофатично-антиномічним напрямками в інтерпретації Божої простоти. Завершується цей розділ ґрунтовним аналізом проблематики єдності, триєдності і множинності Божих енергій, згідно якої енергія Бога є одна, яка походить від одної божественної природи, три - оскільки походить від конкретних трьох іпостасей і множинною оскільки Бог проявляє себе у світі у різноманітний спосіб.

ВИСНОВКИ

Відповідно до поставленої мети і завдань дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки:

Проаналізовано головні підходи класичної грецької, еллінської та римської філософії до осмислення концептуального значення таких понять як: “dynamis”, “logos”, “logos spermaticos”, “sophia”, “energeia”, “pneuma”, “pronoia”, “світова душа” і “Деміург”. Висвітлено еволюцію поняття “energeia” у процесі розвитку філософських ідей. Здійснено аналіз понять, які у ході розвитку філософської думки, у більшій чи меншій мірі служили адекватними замінниками поняття “енергія”, і пізніше часто використовувались паралельно з цим поняттям для обґрунтування проблеми взаємовідношення між божественною трансцендентністю та іманентністю.

У філософському мисленні досократиків, стоїків, Платона, Аристотеля, Філона та Плотіна стверджено відсутність онтологічної “прірви” між світом і божественною реальністю, яка його наповнює. Внесок в остаточне формування поняттєво-концептуального обґрунтування цієї проблеми у різних філософів був різним, у залежності від тих історично-філософських контекстів, передумов і завдань, які стояли перед ними. Показано, що ці філософські концепції стали незамінними для подальшого розвитку і осмислення цієї проблематики у християнській патристиці, особливо у вченні про “енергію” Григорія Палами.

Для обґрунтованого заглиблення у проблему “енергії” проведено аналіз застосування апофатичного підходу у рамках філософських вчень, які досліджувалися у праці. Це стосується висвітлення таких питань як: “інакшість” і віддаленість Божественного Буття від світу; трансцендентність божества, платонівська концепція “схованості” “реальної сутності речі”, яка проявляється за допомогою сили; одночасне розрізнення і тісний зв'язок між сутністю та силою речей у філософії Платона; взаємовідношення в аристотелівській тріаді між “dynamis”, “energeia” та “entelekheia”; осмислення вічної, нерухомої і відокремленої від чуттєвих речей сутності, чистої і досконалої форми у філософії Аристотеля; специфіка філонівського “шляху заперечення” в обґрунтуванні радикальної “іншості” божественної трансцендентності у відношенні до світу; плотінівська концепція всеперевершуючої і невимірної природи Єдиного, Верховного начала, яке через еманацію поєднане з цілим всесвітом.

Проаналізовано головні аспекти проблеми “енергії” у деяких авторів християнської патристичної філософії, а саме Юстина Філософа, Атенагора, Іринея Ліонського, Псевдо-Діонісія Ареопагіта. Розкрито органічний зв'язок їхніх підходів до вирішення проблеми взаємовідношення між трансцендентним та іманентним буттям з філософською думкою грецьких, римських й еллінських мислителів. Наголошується на тому, що патристичний підхід до проблеми “енергія” виконуватиме роль предвісника вчення Палами про трансцентність та іманентність божественної енергії, яке базуючись на апофатично-антиномічному методі філософування становить основний вимір в осмисленні природи енергії Божественного Буття.

Запропоновано розглядати апофатичний і катафатичний патристичні шляхи філософування про природу Божественного Буття, як визначальний чинник адекватного вирішення проблеми взаємовідношення між “cхованим” у внутрішньобожественній сутності і “проявленим” “назовні” в енергії, Богом. Стверджено, що збалансований апофатично-катафатичний підхід до осмислення природи буття Бога, який використовує Палама пропонуючи свою докрину “енергії” - єдине адекватне і відповідне до попередньої філософсько-патристичної спадщини обгрунтування онтологічного “енергійного” “мосту” між божественною трансцендентністю та іманентністю. У цьому контексті проаналізовано головні аспекти філософії внутрішньотроїчного Божественного Буття як єдиного у трьох іпостасях джерела енергії Бога. Розкрито характеристики динаміки буття, яка властива внутрішньобожественному “порядку,” рівню божественної “теології”, тобто тим, ким Бог є у своєму відвічному бутті і безвідносно до часово-просторової і причинно-наслідкової реальності світу. Обґрунтовано, що без чіткого ієрархічного розрізнення між різними вимірами буття Бога неможливо правильно розкрити чим є енергія Бога, яке її значення, та яку роль вона відіграє у бутті Бога.

Доведено, що “шлях заперечення” і “потвердження” у вченні Палами про буття Бога є немислимий без антиномічного підходу, як головного філософсько-методологічного підґрунтя для вирішення проблеми сутнісно-енергійного розрізнення у природі Божественного Буття і осмислення проблеми “енергії”.

Досліджено і проаналізовано філософське вирішення онтологічної проблеми взаємовідношення між абсолютно недоступним і непізнаванним у сутності Богом і його об'явленими, доступними і пізнаванними енергіями у головних працях Григорія Палами. Розкрито і комплексно осмислено головну суть вчення про енергію та її поняттєво-концептуальне значення у філософській думці Григорія Палами. На основі зробленого аналізу доведено, що проблема “енергії” відіграє провідну роль у всій філософській творчості Палами, оскільки вона органічно пов'язана з проблемою осмислення філантропічної динаміки присутності Бога у світі, з християнським обґрунтуванням онтологічної можливості прямої і реальної участі у божественній природі завдяки всюдиприсутності енергій Бога, які є самим Богом та які, будучи трансцендентними, одночасно наповнюють всю іманентну реальність, приносячи їй життя, підтримку у бутті та поступову еволюцію до повноти гармонії і досконалості, а обоження людської особи, як центральне її покликання, стає кульмінаційним звершенням повноти досконалості

Зроблено висновок, що проблема “енергії”, як вона є висвітлена у вченні Палами, не є оригінальним здобутком візантійського філософа-ісихаста, а послідовно підготовлена поступовим теоретичним розвитком, як філософської думки дохристиянських філософів, так і християнської патристики, яка виражала не лише концептуально-поняттєву теорію, але й духовно-аскетичну практику християнського життя. Наголошено, що головною заслугою Палами є синтез попередніх філософських розробок, як дохристиянського, так і християнського напрямку.

Узагальнюючим висновком є твердження, що проблема “енергії” загалом, і “божественної енергії” у вчені Григорія Палами зокрема, є без сумніву складним і багатостороннім виміром буття Бога. “Енергійний” вимір природи Божественного Буття може розглядатись як модель для осмислення не лише таємничої сфери абсолютно трансцендентного світу, але й ключ до вирішення антропологічно-онтологічних проблем пов'язаних зокрема з феноменологічними, синергетичними поглядами на світ і людину, людину і суспільство, людину у собі. Енергія - це одна з ключових реалій у контексті широкого осмислення онтологічного взаємовідношення Бога, людини і світу. Ця філософська парадигма може стати основою для подальшого дослідження і аналізу взаємовідношення цілого комплексу часово-просторової і причинно-наслідкової реальності з відвічною всеперевершуючою реальністю Божественного Буття. Ці фундаментальні напрями можуть стати темою для наступних філософських наукових зацікавлень.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ