Біографія як соціокультурний феномен (філософсько-методологічний аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

УДК 130.2:303.686(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

Біографія як соціокультурний феномен (філософсько-методологічний аналіз)

Голубович Інна Володимирівна

Одеса - 2009

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету імені І.І. Мечникова МОН України.

Науковий консультант доктор філософських наук, професор Матковська Ірина Яківна, професор кафедри філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор, Култаєва Марія Дмитрівна, завідувач кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди; доктор філософських наук, професор Пролеєв Сергій Вікторович, провідний науковий співробітник відділу філософії культури, етики і естетики Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України; доктор філософських наук, професор Чугуєнко Віталій Михайлович, завідувач кафедри філософії Одеської національної академії харчових технологій.

Захист відбудеться «_19___» жовтня 2009 року о 14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова МОН України за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Новосельського, 64.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова МОН України за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.

Автореферат розісланий «10_» вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Сумченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасність - це доба біографічного та автобіографічного буму, небаченого розмаїття біографічних та автобіографічних форм. Можна спостерігати певну експансію біографічного/псевдобіографічного у масовій культурі: численні «сповідальні» ток-шоу, публічні проекти «Великі...», «Знамениті...», що мають яскраво виражене соціальне та політичне замовлення тощо. Проблематика, яка пов'язана з феноменами біографії й автобіографії, стає однією з центральних у соціогуманітарному знанні. Біографічний підхід набув сьогодні статусу міждисциплінарного, зайняв стійку нішу в соціології, психології, літературознавстві, соціальній та культурній антропології, історичній науці тощо. З 1970-1980-х років минулого століття йдеться про своєрідний «ренесанс» у галузі біографічних досліджень, супроводжуваний зміною концептуальних засад, переорієнтацією на інтерпретативні стратегії, концентрацією уваги на рівні суб'єктивно-особистісних значень і смислів, що організують біографічні практики.

Соціальна філософія ще не осмислила належною мірою ці тенденції розвитку культури і соціогуманітарного знання. Стратегії та методологія філософського аналізу біографії, біографічного наративу знаходяться у стадії становлення. Тому створення відповідних теоретичних доктрин, поняттєво-категоріального каркасу і методологічної бази для соціально-філософської біографістики стане значним внеском у розвиток вітчизняного соціогуманітарного знання.

Вимога національно-культурного, громадянського, цивілізаційного самоусвідомлення, самовизначення, самореалізації є імперативом для України, яка переживає радикальні зміни і трансформаційні процеси на усіх рівнях суспільного життя. Це мотивує розробку науково обґрунтованих «життєсвітних» соціальних програм, проектів, технологій, спрямованих на формування культури особистісного самоусвідомлення, прийняття раціональних соціально-правових рішень та персональної відповідальності за їх реалізацію. У таких програмах мають бути втілені результати соціально-філософської рефлексії над феноменом біографії.

Актуальність дослідження зумовлена також недостатнім ступенем наукової розробки обраної теми саме у філософському та соціально-філософському її аспектах. Біографічна та автобіографічна рефлексія глибоко вкорінена в людській культурі. Її найвищі європейські зразки представлені у працях Діогена Лаертського, Плутарха, Светонія, А. Августина, П. Абеляра, Ф. Петрарки, Дж. Вазарі, Б. Челліні, Ж.-Ж. Руссо, І.В. Ґете, О. Уайльда, Л. Толстого, Ф. Достоєвського тощо. Вони істотно вплинули на європейську та світову культуру, відіграли значну роль у розвитку літератури, мистецтва, історичної науки, психології, соціології, антропології, філософії. Однак для останньої біографічна традиція протягом довгого часу лишалася лише джерелом прикладів («екземпл») і виправданням тенденції розгляду еволюції філософських ідей, історико-філософського процесу як «історії філософів», що багато в чому стримувало розвиток філософії. Сутність біографічного дискурсу в його глибокому онтологічному вкоріненні в самих підвалинах соціокультурного буття, а також специфіка, сутність, пізнавальні можливості й межі біографічного підходу в науковому й науково-гуманітарному знанні осмисленню майже не піддавалися аж до XIX століття. Поворот до цих проблем здійснюється в працях Ф. Шляєрмахера, Т. Карлейля, Й. Дройзена, В. Дильтея, Ш. Сент-Бьова, Г. Лансона.

В даному дисертаційному дослідженні феномен біографії розглядається у контексті «соціальної онтології», через осмислення докорінних світоглядно-концептуальних змін, пов'язаних з «онтологічним поворотом» у сучасній філософії і соціально-філософській думці. Онтологічні підвалини біографії, зв'язок цього феномену з фундаментальними структурами людського життя й досвіду досліджені в працях Е. Гусерля, Х. Ортеги-і-Гассета, Ж.-П. Сартра, М. Гайдеґера, С. Франка, Г. Шпета, К. Ясперса, у рамках феноменологічної та екзистенціалістської традицій. Для аналізу біографії й біографічного підходу в обраному нами ракурсі важливе значення має герменевтика в розмаїтті своїх варіантів (концепції Ф. Шляєрмахера, Й. Дройзена, В. Дильтея, М. Гайдеґера, Г.-Ґ. Ґадамера, П. Рікера та ін.). Найбільш плідними є ідеї та стратегії «онтогерменевтики» - однієї з засад сучасної гуманітаристики.

Структуралізм і постструктуралізм, у рамках якого були обґрунтовані ідеї «смерті автора» й «смерті людини» (Р. Барт, М. Фуко), з одного боку, поставили під сумнів саму необхідність біографічного дискурсу в гуманітарному знанні, а з іншого - позначили для нього нові обрії, змусивши кардинальним чином переосмислити суть і зміст «біографічного», «автобіографічного», побачити їхнє вкорінення в «археології» культури, у глибинних структурах історичного та соціального світів. Біографічна складова присутня у різних сучасних версіях «філософії діалогу» (М. Бубер, М. Бахтін, Е. Левінас, В. Малахов та ін.).

Важливими для нас виявляються тенденції, пов'язані з «лінгвістичним поворотом», в межах якого здійснюється переосмислення мови як своєрідного апріорі людського існування й буття культури, поряд із «життєвим» та «історичним» апріорі. У контексті біографічної проблематики найважливішими є синтез і взаємодоповнюваність «життя-тексту», зближення наративного й екзистенційного вимірів життя-біографії, розробка «біографічної поетики» як складової «соціальної поетики». Крім «лінгвістичного повороту», варто взяти до уваги й «наративний поворот» - формування розмаїття наративних стратегій у методології соціогуманітарного знання. Особливої ваги набуло дослідження біографічних та автобіографічних наративів, «особистих текстів» як літературно оброблених, так і «наївних», створених непрофесіоналами для цілей повсякденного життя. Саме поняття «наратив» стало трактуватися як певна соціокультурна конструкція, як механізм самоідентифікації людини, організації і осмислення соціального досвіду. Таке поглиблення розуміння сутності оповідальних конструктів породжує методологічні дискусії про наратив (в тому числі біографічний та автобіографічний) у соціальній філософії й соціогуманітарному знанні в цілому. У цих дискусіях важливі аргументи таких дослідників, як В. Голофаст, Г. Греймас, Д. Деннет, Ю. Крістева, В. Лабов, Ю. Лотман, П. де Манн, П. Рікер, Е. Свідерський, В. Пропп, Ц. Тодоров, Е. Ярська-Смирнова та ін.

У сучасній українській філософії активно розробляється проблематика, яка пов'язана з осмисленням «нової онтології», «соціальної онтології», «антропологічного повороту» («онтологічна» й «філософсько-антропологічна» київська школа (В. Шинкарук, Є. Бистрицький, В. Іванов, С. Кримський, В. Малахов, С. Пролеєв, В. Табачковський та ін.). Теоретичні доробки в річищі цієї проблематики стали філософсько-методологічною основою даного дослідження. Насамперед, йдеться про змістовне наповнення понять «соціальна онтологія», «онтологія без онтологізму», «постонтологія», підкреслення «людиномірності» і людиноцентричності соціокультурного буття. Принципова значущість «новоонтологічної» переорієнтації для досліджуваної нами проблематики полягає у зміщенні смислового акценту на практично-духовну діяльність індивіда, на досвід суб'єктивного освоєння світу, втіленого насамперед у конкретності «життєвого шляху», у неповторності проектів, стратегій і траєкторій життя (І. Березко, Г. Горак, О. Яценко та ін.).

Осмислення біографії саме як соціокультурного феномена та «біографічного повороту» в соціогуманітарному знанні ми здійснюємо на підставі розуміння сучасного «антропологічного повороту». Його суть і специфіка аналізувались у працях М. Вернікова, О. Гомілко, В. Табачковського, І. Цехмістро, В. Шинкарука тощо. Представниками вітчизняної «антропологічної школи» (В. Табачковський і його послідовники) відстоюється принцип «екзистенціального персоналізму», який знайшов «біографічно орієнтоване» втілення у цілому комплексі досліджень. Ці праці розглядаються нами як теоретичний проект філософської біографістики та філософської просопографії, що потребує подальшої розробки у соціально-філософському контексті.

У роботах В. Андрущенка, А. Єрмоленка, М. Култаєвої, М. Михальченка, А. Лоя досліджені сутність і нові обрії «соціальності», що дозволило точніше визначити соціально-філософську спрямованість даного дисертаційного дослідження. Можливості герменевтичного і феноменологічного підходів, які можуть бути використані в контексті біографічного аналізу, висвітлені у працях А. Богачова, В. Кебуладзе, С. Кошарного, Є. Причепія, О. Садохи (зокрема окреслено соціально-філософський, соціокультурний зміст феноменології; герменевтика представлена не тільки як методологія, але і як спосіб буття людини у світі (онтогерменевтика), у контексті повсякденності («герменевтика повсякденності»). Спеціальні проблеми біографічного аналізу розроблені О. Валевським (проект «філософської біографіки»), Г. Грабовичем (проблематика «символічної біографії та автобіографії»), В. Менжуліним (філософсько-біографічна прагматика, біографічний аналіз в історії філософії), а також О. Довгополовою, І. Степаненко та ін.

У працях Г. Аляєва, І. Валявко, В. Горського, О. Забужко, Г. Заіченка, В. Малахова, І. Матковської, М. Поповича, М. Савельєвої, В. Табачковського, присвячених видатним представникам вітчизняної думки, містяться важливі теоретичні положення, що стосуються суті, можливостей і меж біографічної реконструкції в гуманітаристиці, обґрунтування жанрів «інтелектуальної біографії» та «інтелектуальної просопографії». У роботах Г. Грабовича, О. Забужко, В. Менжуліна аналізуються соціокультурні механізми біографічної міфологізації і створення «авторського міфу», зокрема «національно-консолідуючого авторського міфу». Це дає можливість аналітичної оцінки («гуманітарної експертизи») таких публічних проектів, як «Великі...», «Знамениті...», «Видатні…».

У російській філософсько-гуманітарній думці феномен біографії та біографічний підхід вивчалися у працях С. Аверінцева, Л. Баткіна, Г. Винокура, О. Лосєва, О. Огурцова, В. Подороги, Е. Соловйова, М. Уварова та ін. Досліджені філософські засади наукового жанру інтелектуальної біографії (В. Бібіхін, В. Біблер, П. Гайденко, А. Гусейнов, Л. Киященко, В. Лекторський, М. Мамардашвілі, Л. Мікешина, Н. Мотрошилова, В. Руднєв, В. Степін, В. Толстих, П. Тищенко, Т. Щедріна, П. Щедровицький тощо).

Специфіка представленості теми в сучасному гуманітарному знанні - це її яскраво виражена міждисциплінарність (транс- і мультідисциплінарність). Біографічна проблематика активно розробляється в соціології, психології, історичній науці, літературознавстві тощо. Зазначимо найбільш важливі для нашої роботи тематизації та проблематизації, здійснені в межах спеціальних галузей, які потребують саме соціально-філософського аналізу.

Біографічний підхід, біографічні методи, біографічна спрямованість якісної методологічної стратегії - це коло проблем для сучасної соціології є одним із найбільш дискусійних. До теоретичних дискусій соціологів залучений увесь міждисциплінарний «біографічний» арсенал Humanities. Особлива роль відведена тут соціальній філософії, яка є своєрідним «соціологічним розумом». У соціології біографічний підхід і біографічні методи розроблялися в межах Чиказької школи (Ф. Знанецький, У. Томас, К. Шоу, Дж. Уітнер). У роботах П. Бергера, П. Бурдьє, М. Вебера, Г. Гарфінкеля, І. Гофмана, Г. Зиммеля, Т. Лукмана, А. Щюца та інших сформульовані теоретичні положення, необхідні для осмислення феномена біографії в соціокультурному його аспекті (у тому числі «біографічна ситуація», «біографічна ілюзія»). Біографія й автобіографія розглядаються як поле індивідуального смислоконституювання та суб'єктивного конструювання соціальної реальності. Ж. Альмодавар, Д. Берто, І. Берто-Віам, М. Бургос, Т. Васильєва, Н. Веселкова, В. Воронов, В. Голофаст, Н. Дензін, В. Журавльов, О. Здравомислова, Н.Козлова, В. Лабов, С. Неклюдов, У. Оверман, К. Рісмен, В. Семенова, О. Трубіна, Ф. Ферароті, В. Фішер-Розенталь, Н. Цвєтаєва, Ф. Щютце, О. Ярська-Смирнова та інші вивчають «історії життя» як наративні соціальні практики. Обґрунтування можливостей якісної методології в контексті біографічного підходу міститься у працях Р. Богдана, П. Лазарсфельда, С. Тайлора. Соціологічні аспекти автобіографічної пам'яті в її зв'язку з колективною пам'яттю вивчали Н. Бредбері, Л. Нітхаммер, С. Садмен, Н. Шварц та ін. Методологія і конкретні методи біографічних досліджень розглядаються у працях Г. С. Батигіна, Л. Гудкова, І. Девятко, Б. Докторова, Б. Дубина, Л. Іоніна та ін. В українській соціологічній науці біографічну проблематику досліджували Є. Головаха, Г. Грінченко, О. Кроник, Н. Паніна, В. Подшивалкіна, І. Попова, Л. Скокова, Л. Сохань та ін.

В історичній науці особлива увага біографії як жанру і як соціально-історичному феномену приділена у працях П. Біциллі, Й. Дройзена, Т. Карлейля, В. Ключевського, Ж. Мишле, А. Лаппо-Данилевського, Х. Лопарева, С. Соловйова, Г. Федотова та ін. Сьогодні посилення інтересу до жанру біографії відбувається в контексті подолання кризи філософсько-методологічних підвалин історичної науки, відмови від об'єктивістських схем і повороту до «мікроісторії» (К. Гінзбург, Д. Кліффорд, П. Кендул, Б. Лепті, Н. Ейдельман, І. Желеніна, Л. Кертман, Л. Рєпіна та ін.). Біографічна проблематика аналізується зокрема в межах наративістського напрямку західної історичної теорії (А. Данто, Л. Мінк, Х. Уайт), «нового історизму» (С. Грінблатт, А. Еткінд), «історичної феноменології» (А. Каравашкін, А. Юрганов). У вітчизняній історичній науці методологічні проблеми біографічного й просопографічного підходів аналізуються у працях О. Апанович, В.Ващенка, Д. Дорошенка, Л. Зашкільняка, М. Костомарова, С. Стельмаха, В. Тельвака, В. Хмарського, В. Чишка, Н. Яковенко тощо.

У психології біографічний підхід розвивався в межах традицій психоаналізу (З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Ж. Лакан), екзистенціальної психології (Р. Лейнг, Р. Мей, В. Франкл, І. Ялом), «долеаналізу» (Л. Сонді), психології дитячого розвитку (К. Штерн, У. Штерн, Ш. Бюлер), психології «життєвого шляху» (Е. Кублер-Росс, Д. Левінсон, Е. Еріксон та ін.). Вивчається психологія автобіографічної пам'яті (Л. Барсалу, Ф. Бартлетт, П. Блонський, Н. Бредберн, У. Брюер, У. Вагенаар, В. Вундт, У. Джеймс, Г. Еббінгауз, П. Жані, М. Конвей, М. Лінтон, Е. Лофтус, Е. Мейман, Б. Мінз, В. Нуркова, Б. Рейсер, М. Росс, С. Садмен, Н. Шварц та ін.). В Україні біографічний метод у психології і соціальній психології розробляють і застосовують Л. Анциферова, Л. Бурлачук, О. Кронік, Н. Логінова, В.Семенов, Л. Сохань та ін.

Соціальна і культурна антропологія вивчають антропологічні виміри феномену біографії, біографічного і автобіографічного дискурсу в соціокультурному бутті (К. Гірц, М. Лейрис, Ф. Лежен, М. Хорьков та ін.). На стику з літературознавством, зокрема в тісному зв'язку з «его-романістикою», розробляється модель «нового біографізму» на противагу позитивістськи орієнтованому «біографічному методу» (К. Брук-Роуз, В. Вульф, М. Дюрас, М. Кундера, В. Набоков, М. Пруст, А. Роб-Грійє, Н. Саротт, М. Соколянський, Ю. Тинянов та ін.). Однак філософські й соціально-філософські підстави «нового біографізму» та «нового автобіографізму» ще не стали предметом спеціального філософського й соціально-філософського зацікавлення, що багато в чому зумовило спрямованість даного дисертаційного дослідження.

Одна з тенденцій розвитку зазначеної проблематики в сучасному гуманітарному знанні - інституціалізація міждисциплінарного поля біографічних досліджень: численні біографічні фонди і науково-практичні проекти (комітет «Біографія й суспільство» у рамках Міжнародної соціологічної асоціації; наукова спілка «Міжнародна біографічна ініціатива» та ін.), конкурси автобіографій, спеціалізовані періодичні видання («Auto/Biography Studies», «Biography: An Interdisciplinary Quarterly», «Journal of Narrative and Life History» тощо). В Україні біографічна тематика досліджується в межах діяльності Інституту історичної біографістики, Асоціації усних історій тощо. Створені умови для певного ступеня інституалізації щодо вивчення професійних (філософських) біографій у межах школи В. Г. Табачковського (щорічні філософсько-антропологічні студії). Набувають рис наукового центру ї міжнародні наукові конференції в Одесі «Біографічний метод у сучасному гуманітарному знанні» (І. Я. Матковська). Однак про стабільну інституалізацію біографічних досліджень у вітчизняній філософії та соціальній філософії говорити ще завчасно.

Цей огляд дозволяє в першому наближенні узагальнити й систематизувати коло джерел. Їх можна умовно розділити на три групи. По-перше, це твори біографічного жанру в розмаїтті його проявів - біографії, автобіографії, сповіді, житія, літературні та наукові біографії, інтелектуальні біографії тощо. Чимало з них стали зразковими, нормативними для європейської та світової культури, сформували певні культурні коди, у тому числі й для самого біографічного дискурсу. Такі тексти складають біографічну традицію в соціокультурному бутті. По-друге, теоретичні твори, які представляють основні напрямки сучасної філософсько-гуманітарної думки, її зв'язок з онтологічним, антропологічним, лінгвістичним, наративним «поворотами». Спровоковані ними тектонічні зрушення в структурі й змісті соціогуманітарного знання привели до «біографічного повороту» - зміни загального статусу і проблемно-смислового поля біографічних досліджень, наближення їх до соціальної філософії. По-третє, дослідження, які безпосередньо присвячені аналізу феномена біографії, методології біографічного підходу, обґрунтуванню його місця, ролі, перспектив у структурі соціально-філософського знання. При загальній розмаїтості, варіативності й широкій представленості двох перших груп джерел можна констатувати певний дефіцит наукових джерел третьої групи. Однак цей «дефіцит» не є тотальним, насамперед він має місце у філософському й соціально-філософському знанні. Даний аспект також актуалізує здійснене нами дослідження.

Актуальність теми зумовлює обґрунтованість постановки наукового завдання, що полягає в розробці соціально-філософської концепції біографії й виробленні адекватної теоретико-методологічної бази дослідження цього феномена в соціальній філософії й у міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідних тем кафедри філософії та основ загальногуманітарного знання Одеського національного університету імені І. І. Мечникова «Філософсько-методологічні дослідження гуманітарного знання» (номер держреєстрації 245) і кафедри філософії Одеського державного медичного університету «Людина й життя: можливості й границі (методологія дослідження на перетині філософії, психології, медицини)» (номер держреєстрації 0199U000259).

Мета і завдання дослідження формулюються, відповідно до актуальності теми та специфіки поставленого наукового завдання.

Метою дисертаційного дослідження є розробка соціально-філософської концепції біографії як соціокультурного феномена, що передбачає й розробку комплексних теоретико-методологічних засад біографічного підходу в соціальній філософії, який інтегрує основні парадигми та стратегії біографічно орієнтованих міждисциплінарних досліджень у сучасному соціогуманітарному знанні.

Сформульована мета зумовила вибір комплексу завдань і послідовність їхнього розв'язання.

Завдання дослідження:

- розкрити сутність та природу біографії як соціокультурного феномена, представити його в контексті «соціальної онтології»;

- теоретично узагальнити біографічну традицію в культурі і соціогуманітарному знанні, виділити в ньому «гуманістичні» зони (зони «подвійної гуманітарної навантаженості») як найбільш адекватні досліджуваній проблемі;

- визначити специфіку соціально-філософського аналізу феномена біографії, що передбачає розгляд біографічного та автобіографічного досвіду, практики, традиції як інваріанта соціокультурного буття;

- на соціально-філософському рівні осмислити підстави, суть і зміст «біографічного повороту» у сучасній культурі й гуманітаристиці, а також концептуально окреслити контури «нового біографізму» та «нового автобіографізму»;

- дослідити «біографічну складову» концепцій Ф. Шляєрмахера та В. Дильтея, представити їх як один із найбільш значущих варіантів переведення біографічного підходу в герменевтиці на рівень методологічних настанов соціогуманітарного знання в цілому;

- проаналізувати феномен біографії та можливості застосування біографічного підходу з позицій «соціальної поетики» та «семіотики соціокультурного світу» (концепції М. М. Бахтіна, Ю. М. Лотмана);

- виявити двоїстий характер біографії, яка постає механізмом «персоналізації» надіндивідуальних соціокультурних цінностей та норм і, одночасно, засобом універсалізації, анонімізації персонально-унікальних смислів;

- представити автобіографію та біографію як органічні форми фундаментальної виразності, саморефлексивності, герменевтичності життя в соціокультурних та історичних його вимірах;

- виокремити у структурі соціокультурних кодів елементи біографічного та автобіографічного кодування індивідуального життя та певних надособистісних феноменів;

- збагатити теоретико-поняттєву мову опису та соціально-філософського аналізу феномена біографії, зокрема через подальшу концептуалізацію таких понять, як «онтологія біографії», «біографічна форма», «біографічний акт», «біографічна цінність», «біографічна рефлексія», «біографічна реконструкція», «право на біографію» тощо;

- теоретично обґрунтувати модель і стратегію соціально-філософського аналізу біографії, представити його як концептуальну єдність і теоретико-методологічну основу біографічно тематизованих міждисциплінарних досліджень;

- сформулювати методологічні і поняттєві засади класифікацій і типологій в рамках біографічного підходу, їх евристичний потенціал і пізнавальні межі;

- виділити й теоретично обґрунтувати соціально-філософський підхід до феномена «інтелектуальної біографії / автобіографії» та дослідницького жанру «інтелектуальної просопографії», окреслити перспективи «біоконцептографії»;

- визначити можливості філософсько-біографічної прагматики в контексті «гуманітарної експертизи» соціокультурних проектів та сучасних гуманітарних («м'яких») соціальних технологій.

Об'єкт дослідження: біографія як феномен соціокультурного буття і розмаїття варіантів біографічного підходу в сучасному гуманітарному знанні.

Предмет дослідження: сутність, специфіка, пізнавальні можливості соціально-філософського аналізу біографії, який є теоретико-методологічним підґрунтям міждисциплінарної інтеграції біографічних дослідницьких стратегій.

Методи дослідження. Їх вибір зумовлений метою та завданнями дослідження. Біографія як соціокультурний феномен може бути проаналізована з різних теоретичних позицій. Специфіка нашої позиції - орієнтація на «гуманістичні» сфери в межах гуманітаристики (зона «подвійної гуманітарної навантаженості» Humanities), що зафіксована в усталеному методологічному розмежуванні соціальних і гуманітарних наук. Усталеність розмежування ми критикуємо, наголошуючи, що у світлі «подвійної гуманітарної навантаженості» можуть і повинні бути досліджені саме феномени соціального життя. Йдеться насамперед про сфери принципової теоретичної нередукованості індивідуально-особистісного виміру соціокультурного буття, про безпосередній зв'язок гуманітаристики з «життєсвітом», про конкретну історичність, «живу фактичність», ситуаційність, «людиномірність», співмірність індивідуального та надіндивидуального начал культури. «Гуманістична» й «соціальна» зони гуманітаристики повинні перебувати у стосунках взаємодоповнюваності. Зазначеній специфіці дослідження відповідають теоретичні підвалини, методологічний та методичний інструментарій наступних філософсько-гуманітарних традицій:

1. «Філософія життя» В. Дильтея. Особливо важливими для нас є такі положення: культурно-історична («надвітальна») інтерпретація життя, виявлення первинних структур людського досвіду саме в історії та соціокультурному бутті, ідея саморефлективності життя («життя тлумачить життя»), його внутрішня автобіографічність. Суттєвим також є врахування дильтеївського обґрунтування специфіки «наук про дух». Це дає змогу точніше визначити місце та роль біографічного дискурсу в структурі соціальної філософії і соціогуманітарного знання в цілому.

2. Герменевтика («онтогерменевтика») у розмаїтті її варіантів (концепції Ф. Шляєрмахера, Й. Дройзена, В. Дильтея, М. Гайдеґера, Г.-Ґ. Ґадамера, П. Рікера та ін.). У методологічному плані ми спираємося на головний онтогерменевтичний постулат: розуміння - це спосіб буття людини у світі, а саме життя внутрішньо герменевтичне. Використовуються герменевтичні процедури виявлення та інтерпретації вихідної онтологічної (соціо-онтологічної) здатності людського буття до виразності, виявлені у феноменах автобіографії та біографії. У такому контексті онтогерменевтичність біографічного досвіду та біографічного дискурсу неминуче потрапляє у сферу соціально-філософського аналізу.

3. Концептуальні положення і методи феноменології. Це, насамперед, концепція «життєсвіту» Е. Гусерля, феноменологічна інтерпретація процедур смислоконституювання соціокультурної реальності, презумпція «першопорядковості мого Я», яке «конституює все, що будь-коли ставало для мене об'єктивним». Ми спираємося також на положення феноменологічної соціології про «смислову структуру повсякденного світу», про «конечні царини значень» («субуніверсуми реальності», «смислові провінції»), про «біографічну ситуацію». В межах такої інтерпретації аналізується смислоконститутивна роль біографічного /автобіографічного досвіду.

4. Структурно-семіотичний аналіз, зокрема, у версії Ю. М. Лотмана. Ми використовуємо процедури семіотизації та текстуалізації культури («поетика й семіотика культури», теорія «культурних кодів»), що дозволяють збудувати модель «життя як текст», репрезентувати її в єдності «подій життя» та «подій тексту», а також процедури коректного співвіднесення екзистенціального і наративного вимірів життя-біографії.

5. «Філософія вчинку» М. Бахтіна. Представлення соціокультурної реальності як світу індивідуальних відповідальних вчинків зі складною архітектонікою, світу «текстів і смислів», уявлення про внутрішній діалогізм і поліфонічність культури, - найсуттєвіші чинники цієї концепції. Теоретичну і методичну значущість має також бахтінське обґрунтування етичної орієнтації соціогуманітарного знання, включення етосу Humanities у методологію гуманітарного дослідження. Використовуються також близькі до цієї етичної настанови варіанти обґрунтування методології гуманітарного знання, розвинуті у працях В. Біблера («діалогіка культури»), Л. Баткіна (модель «наукової гуманітарності»), В. Малахова (модель «етосу філософії»).

6. Методологія та методичний арсенал якісного аналізу в соціології, соціальній та культурній антропології, соціальній психології. В дисертації вона врахована на рівні базових концептуальних засад і дослідницьких стратегій. Йдеться передусім про «обґрунтовану теорію» («grounded theory»), зокрема А. Страуса та Б. Глейзера, яку характеризують відсутність попередньої концептуалізації предмета дослідження й орієнтація на генерування понять і категорій дескриптивним шляхом через «насичений опис» і «сатурацію» (теоретичне насичення фактів, випадків, прикладів у процесі аналітичного розгляду).

Наукова новизна отриманих результатів міститься в наступних положеннях, які є теоретичною основою розв'язання поставлених у дисертації наукових завдань.

1. Уперше в сучасній українській філософії визначені сутність і специфіка соціально-філософського підходу до феномена біографії. Соціально-філософський аналіз біографії представлений як тематично-концептуальна єдність, підґрунтя теоретичного синтезу та інтеграції різних наукових парадигм, методологічна основа біографічно тематизованих міждисциплінарних досліджень. Це обґрунтування потребувало виявити причини та наслідки своєрідної «дискримінації» і відторгнення біографічної проблематики, що мають місце в сучасній філософії, яка часом некритично ототожнює позитивістську версію «біографічного методу» з біографічним підходом як таким. Така процедура в дослідницькому полі соціальної філософії ще не здійснювалася.

2. У роботі вперше проведено комплексний узагальнюючий аналіз взаємного становлення Humanities («наук про дух») і біографічного підходу як методологічної настанови соціогуманітарного знання. Генезис, основні тенденції, траєкторії розвитку сучасної гуманітаристики та біографічного підходу вперше представлені на основі принципу взаємодоповнюваності. У контексті такої «біографічної» тематизації проаналізовані концепції універсальної герменевтики Ф. Шлейєрмахера та В. Дильтея, а також дильтеївський варіант «філософії життя» й обґрунтування специфіки «наук про дух». Аналіз зазначених концепцій у цьому ракурсі в науковій літературі був лише фрагментарним, у своїй цілісності він також представлений уперше.

3. У сучасному гуманітарному знанні виділені ті царини, котрі найбільш адекватні специфіці аналізу біографії як феномена соціокультурного буття. Вони вперше позначені й проаналізовані в контексті їх «подвійної» гуманітарної навантаженості - як «гуманістичні» й «гуманітарні» зони всередині соціогуманітарного знання. Їхня специфіка (самоцінність і нередукованість індивідуального, персоналізація культурних смислів, уявлення про «першоісторичність» особистості як джерела та осереддя історичності та соціальності) робить застосування біографічного підходу не тільки можливим, а й неминучим у соціальній філософії.

4. Уперше в сучасній українській філософії розроблена теоретично обґрунтована концепція біографії як соціокультурного феномена. Запропонована стратегія соціально-філософського аналізу біографії, що передбачає поліваріантність моделей такого аналізу, а також вихід на рівень соціальної онтології. Біографія в розмаїтті своїх форм і проявів у рамках цієї концепції представлена як культурна інваріанта й універсалія соціокультурного буття, як сутнісний вираз вихідної саморефлективності, герменевтичності та наративности життя, як механізм репрезентації індивідуально-особистісного начала культури в його конкретній історичності й унікальності. Феномен біографії вперше постає в «подвійній оптиці» двох протилежно спрямованих векторів: а) як результат «персоналізації» надіндивідуальних соціокультурних смислів і; б) як засіб універсалізації персонально-унікальних смислів і механізм їхньої типізації.

5. Уперше сформульована проблематика «нового біографізму» як вираження «онтологічного» та «антропологічного повороту» в сучасній філософії й гуманітаристиці. Обґрунтовано, що цей поворот втілився також у своєрідному «біографічному повороті» («біографічному ренесансі» і навіть «біографічній моді» у міждисциплінарному полі Humanities). Продемонстровано, що «новий біографізм / автобіографізм» є неартикульованим, латентним елементом багатьох сучасних концепцій, котрі відкрито демонструють відторгнення від «біографічного методу» у його класичних зразках і позитивістських модифікаціях. Теоретико-методологічні підвалини «нового біографізму» виявляються в традиціях філософської герменевтики, феноменології, екзистенціалізмі, філософії діалогу, «нового історизму» тощо. У зв'язку з цим був вичленований нереалізований «біографічний потенціал» зазначених традицій.

6. Здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз основних форм, умов і процедур біографічної й автобіографічної рефлексії в контексті соціокультурної практики. Вперше досліджені соціокультурні підстави, смисли, трансформації біографічної / автобіографічної реконструкції, можливості біографічного / автобіографічного кодування соціокультурної реальності. Розроблена проблематика первинності / вторинності біографії й автобіографії в різних історико-культурних смислових контекстах.

7. У соціально-філософській площині вперше проведено чітке розмежування двох базових дослідницьких біографічно орієнтованих стратегій (моделей біографічного підходу). Перша стратегія: біографічний / автобіографічний матеріал застосовується насамперед як засіб, за допомогою якого вивчаються конкретні соціальні феномени і процеси. Саме вони є головними, а біографічний підхід (біографічний метод) виявляється певним дослідницьким знаряддям, своєрідним «оптичним пристроєм». В другому варіанті феномен біографії є самостійним, самоцінним об'єктом дослідження, вивчається його власна природа («онтологія біографії»), сутність, форми існування, трансформації тощо.

8. Проаналізовані та вперше узагальнені можливі співвідношення, взаємопереходи екзистенціального й наративного вимірів біографічних актів, а також перспективи міждисциплінарного дослідження біографічного синтезу «подій життя - подій тексту». Конкретний розвиток цієї теми вперше здійснено в річищі соціально-філософського аналізу теоретико-методологічних засад дослідницьких жанрів «інтелектуальної біографії» та «інтелектуальної просопографії», де істотною є взаємодоповнюваність «подій життя - подій думки».

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення мають положення й доробки даного дисертаційного дослідження, які стосуються біографічної спрямованості сучасних соціальних технологій («м'яких соціальних технологій»), а також моделей «гуманітарної експертизи» соціокультурних проектів, здійснюваних у сучасному українському суспільстві. Вони можуть бути втілені в конкретні програми в галузі держуправління, у сферах соціальної, інформаційної, освітньої політики, «паблік рілейшнз» і мас-медіа.

Матеріали й висновки даного дослідження можуть знайти широке застосування в навчальному процесі як з погляду гуманізації та гуманітаризації сучасної вищої освіти в цілому, так і з точки зору підвищення якості викладання дисциплін гуманітарного профілю: соціальної філософії, культурології, соціології, соціальної психології, етики, культурної та соціальної антропології, методології гуманітарного знання. У дисертації розроблені теоретико-методологічні і методичні засади створення навчального курсу «Філософської біографістики», введення якого в учбовий процес буде сприяти подальшій гуманізації вітчизняної професійної філософської освіти.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час обговорення на кафедрі філософії та основ загальногуманітарного знання ОНУ імені І. І. Мечникова, на постійно діючих міжвузівських методологічних семінарах «Біографічний метод у сучасному гуманітарному знанні», а також під час виступів і доповідей дисертантки на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, це зокрема: I-IV Міжнародні наукові конференції «Біографічний метод у сучасному гуманітарному знанні» (Одеса, 2003-2008); Міжнародна конференція «Н. Бердяєв і філософські проблеми сучасного гуманістичного світогляду» (Одеса, 1999), Міжнародні конференції Центру вивчення культури при СПбГУ - «Культурний простір мандрування», «Феномен задоволення в культурі», «Глобальний простір культури» (Санкт-Петербург, 2003-2005); II-VIII Міжнародні науково-практичні конференції «Природа сміху» (Одеса, 2002-2008); Всеукраїнські наукові конференції «Інтелігенція й влада» (Одеса, 2001, 2002); V Міжнародна наукова конференція Українського феноменологічного товариства України (Київ, 2002); Міжнародна конференція «Сучасні проблеми вивчення теоретичної спадщини М. М. Бахтіна» (Одеса, 2005); Міжнародна науково-практична конференція «Ситуаційний підхід до пізнання дійсності» (Казань, 2005-2006); Міжнародний науково-практичний міждисциплінарний семінар Open Society Institute «Thinking and Moving Forward: Action and Direction» (Тбілісі, 2005); науково-практичний освітній семінар «Стратегії інтерпретації тексту: Методи та межі їхнього застосування» (Одеса, 2006); Міжнародна науково-практична конференція: «Метафізика мистецтва: Сповідні тексти культури» (Санкт-Петербург, 2006); Всеукраїнська науково-практична конференція «Інновації в технології та методології наукового пізнання»(Одеса, 2004-2008); Міжнародна конференція «Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови» (Київ, 2007); Спільне засідання дискусійного клубу Інституту філософії РАН «Свободное слово» (Москва, Росія) і методологічного семінару філософського факультету ОНУ імені І. І. Мечникова «Росія та Україна: діалог культур у минулому і сьогоденні» (Одеса, вересень 2007); науково-практична конференція «Інформаційна політика на пострадянському просторі» (Одеська міська рада, Інститут філософії РАН, Інститут філософії НАН України, філософський факультет ОНУ імені І. І. Мечникова (вересень 2007, Одеса); Міжнародний міждисциплінарний семінар «Культура дитинства: норми, цінності, практики» (Москва, 2007); Міжнародний науковий семінар «Викладаючи античність: Класичні цінності у сучасному світі» (Новосибірськ, Сибірське відділення РАН, 2007-2009, проект «Exellence in Teaching» Інститут відкритого суспільства, Будапешт), Всеукраїнські Чишковські читання з історичної біографістики Інституту біографічних досліджень НАН України (Київ, 2009).

Практична апробація результатів дослідження здійснювалася під час керівництва автором дисертації дослідницьким грантом «Формування комуналістських зв'язків за місцем проживання як механізму соціального та правового захисту громадян в умовах перехідного кризового суспільства» (Програма Малих Грантів Всесвітнього Банку, Одеса, 2000); проведення та організації науково-просвітницьких семінарів «Феноменологічна традиція в сучасній філософії» (Одеса, 2001) і «Інтерсуб'єктивність, комунікація, мова» (Одеса, 2004) - грант Інституту Відкритого суспільства (Будапешт) і Фонду «Відродження»; участі в міській держбюджетній програмі «Підтримка регіональних ЗМІ» (Управління інформації Одеської міськради, Одеса, 2003-2008); організації та керівництва науково-дослідним та освітнім Центром ім. Г. В. Флоровського (філософський факультет ОНУ імені І. І. Мечнікова, наукова бібліотека ОНУ імені І. І. Мечнікова, з травня 2009 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відбиті в індивідуальній монографії дисертантки «Биография: силуэт на фоне Humanities: Методология анализа в социогуманитарном знании» (18,5 др. арк.), у 23 статтях, опублікованих у спеціалізованих наукових виданнях, у одинадцяти інших статтях, які надруковані у наукових виданнях України та Росії, а також у шести тезах науково-практичних всеукраїнських та міжнародних конференцій.

Структура роботи зумовлена метою, завданнями та теоретико-методологічною специфікою дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, усередині яких виділено 14 підрозділів (у 1-му розділі - чотири, у 2-му розділі - два, у 3-му розділі - два, у 4-му розділі - 5 підрозділів), а також висновків і списку використаної літератури.

Повний обсяг дисертації - 403 сторінки (без списку літератури). Список літератури займає 78 сторінок та включає 746 позицій.

Основний зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науково-дослідними темами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, його теоретико-методологічна база. Дається аналіз ступеня наукової розробленості теми як на соціально-філософському, так і на міждисциплінарному рівнях. Окреслюються недосліджені й малорозроблені питання теми, які актуалізують звернення до дисертаційної проблематики саме в соціально-філософському аспекті. У вступі формулюються положення, які відбивають наукову новизну дисертації, її наукову та практичну значущість, наводиться інформація про апробації результатів дослідження, характер публікацій, окреслюється структура роботи, що відповідає її внутрішній логіці.

Перший розділ «Біографічний поворот» у гуманітарному знанні: соціокультурні передумови й теоретико-методологічні засади (соціально-філософський аналіз)» присвячений аналізу специфіки біографічної традиції в соціокультурному бутті та соціогуманітарному знанні, причин «біографічного повороту» у сучасній культурі й гуманітаристиці, формування «нового біографізму». Розділ складається з чотирьох підрозділів.

Перший підрозділ першого розділу «Біографічна традиція у філософії й гуманітарному знанні: історія та сучасні тенденції» постулює глибоке вкорінення біографічної та автобіографічної рефлексії в культурі та соціогуманітарному знанні. Аналізується ступінь наукової розробленості біографічної проблематики в гуманітаристиці, пріоритетним є філософський і соціально-філософський ракурс. Виділено ті орієнтири й підходи до феномена біографії, які представлені в традиціях філософської герменевтики, феноменології, екзистенціалізму, структуралізму. Разом з тим враховані результати теоретичного осмислення феномена біографії в соціології, психології, історичній науці, літературознавстві. Зазначено, що в міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання найбільшої теоретизації та найвищого рівня методологічної рефлексії біографічна проблематика набуває в соціології, насамперед у соціології «якісній» та «гуманістичній». Соціальна філософія виявляється для неї своєрідним «соціологічним розумом».

Саме соціально-філософська рефлексія над теоретичними й концептуальними підвалинами соціологічної думки, філософськи осмислена необхідність врахування аспектів суб'єктивного смислоконституювання, «людського коефіцієнта», пошуку «соціального в індивідуальному» дали первинний поштовх розвитку «біографічних методів» у соціології. Пізніше саме в результаті соціально-філософської рефлексії була усвідомлена недостатність попередніх обґрунтувань, що зумовило їхню трансформацію та втілилося в «ренесансі» біографічного підходу в соціології. Подібні тенденції: бурхливе захоплення «біографічним методом», спад моди на біографізм, а потім новий сплеск дослідницької уваги до феномена біографії й можливостей біографічного підходу - спостерігаються і в інших галузях гуманітаристики. біографія соціокультурний феномен

Другий підрозділ першого розділу «Теоретико-методологічні засади дослідження феномена біографії. Проблема вибору методології в контексті «подвійної гуманітарності» Humanities» відповідає на запитання про вибір методології (методологій й їхнього синтезу), найбільш адекватних специфіці феномена біографії. Теоретично обґрунтовується правомірність виділення в структурі соціогуманітарного знання сфер «подвійної» гуманітарної («гуманістичної») навантаженості. Це обґрунтування базується на дильтеївській концепції «наук про дух», а також на розмежуванні галузей «соціальних» та «гуманітарних наук». Показано, що наявні дистинкції потребують глибшої сутнісної розробки, один із варіантів якої в аспекті біографічної проблематики представлений даним дисертаційним дослідженням. Основні параметри «подвійної гуманітарності»: самоцінність індивідуально-особистісного виміру соціокультурного буття, обов'язкова персоналізація культурних смислів, звернення до аспектів «людиномірності» соціальних феноменів, робота з «особистими текстами» та «внутрішніми смислами» культури. Вводиться методологічна заборона пошуку основ соціальності поза особистістю (у її конкретно-біографічній і ситуаційно-історичній унікальності). Відстоюється теза, що саме ці параметри та принципи «подвійної» гуманітарності повинні стати методологічним підґрунтям біографічного підходу. Саме в такому фокусуванні біографія здатна постати як індивідуально-унікальний та водночас універсально соціокультурний феномен.

У третьому підрозділі першого розділу «Соціокультурні підвалини феномена біографії у світлі «соціальної онтології»: інваріанти й сучасні трансформації» показано, що інтерес до «історії життя» конкретної людини в європейській культурі пов'язаний з базовою орієнтацією цього типу культури на індивідуалізм. Такий культурний інваріант, як індивідуалізм, є важливою складовою «онтології біографії». Розкриття змісту і деталізація цієї тези потребували звернення до ідей української «онтологічної» школи в плані визначення суті «соціальної онтології», «нової онтології». «Онтологічний поворот» здійснюється, перш за все, по відношенню до проблематики людського існування. Постулюється необхідність подолання монополії суб'єкт-об'єктного опису людини. Людина розглядається як «особистісне буття в світі» у всій повноті свого «тут-і-тепер» існування. В «екзистенціальній соціальній онтології» та «ново-онтологічній настанові» на перший план виходить смисловий вимір соціокультурної реальності і життєсвіту. Особлива увага приділяється біографічному та автобіографічному досвіду смислоконституювання. «Онтологізується» також концепт досвіду, йдеться про його історичність, фактичність, «життєсвітність».

Дисертант спирається на концептуальні положення проекту «основ біографіки» («філософської біографіки»), запропонованого О. Валевським. «Онтологія біографії» у цій моделі - це набір умов, презумпцій, який забезпечує можливість текстуальної репрезентації індивідуального (гносеологічний рівень). В дисертаційній роботі «онтологія біографії» вперше виводиться на рівень соціально-філософської рефлексії і аналізується як складова соціальної онтології.

Ми спираємося також на розроблену В. Дильтеєм концепцію «внутрішньої історичності», «конкретної історичності» індивідуального життя, основний постулат якої: вихідна саморефлексивність життя у своїх проявах створює історичний світ у цілому. У цьому сенсі увага до біографії та автобіографії означає увагу до самої історії, Великої Історії.

Четвертий підрозділ першого розділу «Ренесанс» біографічного підходу в сучасному соціогуманітарному знанні. «Новий біографізм» та «новий автобіографізм» розглядає причини актуалізації біографічної проблематики в сучасній гуманітаристиці. Ця тенденція пов'язується у дисертації з «антропологічним поворотом», з антипозитивістським зламом у філософії й соціогуманітарному знанні. Водночас зазначена небезпека абсолютизації індивідуалізуючої настанови гуманітаристики, перетворення її на інтелектуальну моду, що багато в чому вже й відбулося. Про це свідчить «автобіографічний і біографічний бум», який соціогуманітарні науки ще повинні подолати. В роботі запропонована конкретна дослідницька стратегія такого подолання на рівні соціально-філософського аналізу.

Біографічна проблематика актуалізується й у контексті тенденції до інтегративності й міждисциплінарності сучасного гуманітарного знання. Феномен біографії опиняється в центрі уваги всього дисциплінарного корпусу Humanities. У зв'язку з цим в дисертаційному дослідженні фіксується існуюча термінологічна невизначеність щодо вживання понять «міждисциплінарність», «трансдисциплінарність», «мульти- та полідисциплінарність» з урахуванням контексту теми. Міждисциплінарність (interdisciplinarity) нами розглядається як перенесення методів дослідження з однієї наукової дисципліни в іншу на основі виявлення подібності досліджуваних предметних галузей, їхнього ізоморфізму чи гоморфізму. Соціокультурний універсум біографічного / автобіографічного в цьому контексті в роботі постає як спільне дослідницьке поле, де здійснюється зустріч різних гуманітарних наук.

Терміном «трансдисциплінарність» в роботі позначається вищий, порівняно з міждисциплінарністю, рівень. Мається на увазі наявність відносин між різними дисциплінами усередині більш глобальної системи (парадигми), вихід на метарівень без жорстких меж між науками. Водночас формуються концептуальні мета-рамки, усередині яких можлива трансдисциплінарна інтеграція знання. Біографія та автобіографія як об'єкти дослідження мають потужний потенціал, що «розмиває» межі окремих гуманітарних галузей. Однак цей потенціал буде реалізований лише через проблематизацію самого наукового об'єкта, коли усталені границі розриваються не ззовні, а зсередини - усвідомлюється багатомірність, поліфункціональність феномена біографії. В дисертаційній роботі внутрішня проблематизація даного феномена здійснюється через такий напрямок соціально-філософської рефлексії, як «соціальна онтологія». Термін «мультидисциплінарність» (мultidisciplinarity) фіксує наявність досить великої кількості різноманітних дисциплін, об'єднаних у спільному дослідницькому полі. Під цим терміном ми маємо на увазі й певне організаційне та інституціональне оформлення такого роду досліджень (спільні наукові програми, дослідницькі центри, науково-методологічні форуми, видання тощо).

Мета міждисциплінарного підходу (у широкому сенсі слова, що поєднує зазначені нами варіанти) - не розщеплення гуманітарного знання на численні нові субдисципліни і не об'єднання навколо апріорно прийнятої методології, а створення певної «міждисциплінарної ситуації» (Л. Рєпіна). Продуктивність між-транс-мультидисциплінарного підходу до біографії в дисертаційному дослідженні розкривається через осмислення міждисциплінарної ситуації, яка склалася у соціогуманітарному знанні навколо цього феномена.