Біографія як соціокультурний феномен (філософсько-методологічний аналіз)

У дисертаційному дослідженні ми наповнюємо філософським і соціально-філософським змістом термін «новий біографізм», введений у літературознавство К. Брук-Роуз (у концепції «розчинення характеру в сучасному романі»). Сутність трансформованого нами поняття «новий біографізм» ми співвідносимо з теоретичними презумпціями «нового історизму», з герменевтичною концепцією П. Рікера, школою «мікроісторії» К.Гінзбурга й низкою інших концепцій сучасного соціогуманітарного знання. Ми вказуємо, що «старий біографізм», який традиційно пов'язують із класичним «біографічним методом» (Ш. Сент-Бьов, Г. Лансон та ін.), сутнісно відрізняється від «нового біографізму». Останній виходить з інших, непозитивістських підстав (феноменологія, онтогерменевтика, екзистенціалізм, персоналізм, філософія мови та ін.). «Новий біографізм» фіксує переорієнтацію уваги з «зовнішньої біографії» на біографію внутрішню (внутрішню історію духовного життя, історію особистісного смислоконструювання індивідуального життя й соціокультурного світу).

Другий розділ «Біографічний підхід й «науки про дух»: досвід взаємостановлення та взаємодоповнюваності (Ф. Шляєрмахер і В. Дильтей)» присвячений аналізу основ біографічного підходу в соціогуманітарному знанні. Вони в роботі пов'язуються зі стійким і теоретично обґрунтованим інтересом до феномена біографії та можливостей біографічного підходу, що виявляється в концепціях Ф. Шляєрмахера та В. Дильтея. Увага зосереджена на взаємостановленні та взаємодоповнюваності біографічного підходу й сучасної гуманітаристики. Таке фокусування також зумовило наш вибір концепцій Шляєрмахера й В. Дильтея, де зазначений аспект був представлений найяскравіше. У розділі відстоюється теза про те, що перетворення класичної богословської й філологічної герменевтики на герменевтику «універсальну» і філософську було спровоковано саме загостреною увагою до соціально-історичного та соціокультурного контексту виникнення твору. Цей контекст у найбільш концентрованому вигляді представлений в біографії автора.

У першому підрозділі другого розділу «Психологічне тлумачення» в універсальній герменевтиці Фрідріха Шляйєрмахера й підґрунтя біографічного дискурсу в сучасному гуманітарному знанні» виділяється «біографічний потенціал» концепції Шляйєрмахера, що його потім актуалізував В. Дильтей. Цей потенціал полягає насамперед в ідеї «психологічного тлумачення», одного з найважливіших положень і нововведень «універсальної герменевтики». У дисертації експліковані «романтичні» передумови герменевтики Шляйєрмахера, передусім концепція «романтичного суб'єктивізму», історичного «генія», «конгеніальності». Взятий до уваги також романтичний дух історизму й прагнення до розуміння соціального світу, які в Шляєрмахера втілилися в методологічну вимогу: звертати пильну увагу на історичний, соціальний, культурний контексти, у яких народився твір. У цьому зв'язку в герменевтику, у теорію історичного розуміння та в гуманітаристику в цілому вводиться процедура «психологічного тлумачення». Його аксіома - розуміння будь-якого мовлення можливо тільки у зв'язку з усім життям, до якого воно належить.

Шляєрмахер свідомо не ставив для себе завдань соціально-філософського аналізу буття художнього твору. В даному дисертаційному дослідженні ми вперше виявляємо евристичний потенціал концепції й конкретних процедур «психологічного тлумачення» саме для соціально-філософського дослідження особливостей буття текстів у суспільно-історичному та культурному просторі, насамперед текстів біографічних (внутрішньо чи зовнішньо). Стосовно оцінки теоретичної спадщини німецького вченого враховується один з головних принципів його власної «універсальної герменевтики»: розуміти автора краще, ніж він сам, звертати увагу на ті можливості розгортання його ідей, які він сам не бачив і тому не експлікував. Ми наголошуємо на тому, що вимога Шляєрмахера досліджувати соціокультурний контекст, в якому народився твір, потенційно розгортається у підхід до феномену розуміння не лише як до методу, а як до способу буття у суспільстві. Ще одна принципова презумпція Шляєрмахера: бачити за будь-яким мовним виразом індивідуальність та цілісність життя його автора, також має багатий потенціал саме для соціальної філософії. Цей потенціал у певному проблемно-тематичному ракурсі розкривається в даному дослідженні.

Другий підрозділ другого розділу «В. Дильтей: автобіографія й біографія у структурі історії та біографічний підхід у межах методологічного повороту в сфері «наук про дух» демонструє, що саме в дильтеївській концепції з'ясування специфіки «наук про дух» виявляється водночас визначенням проблемної зони біографічного підходу. Дильтей звертається до біографії як до «праклітинки історії» і дуже високо оцінює пізнавальні можливості самого біографічного методу. У зв'язку з цим у центрі уваги другого підрозділу дисертаційного дослідження - з'ясування взаємостановлення та взаємодоповнюваності Humanities і біографічного підходу. Побудова основ «наук про дух» виявилася для творця однієї з найглибших версій «філософії життя» неможливою без розміщення автобіографії та біографії у центрі даної структури. У свою чергу, поза таким обґрунтуванням соціогуманітарного знання біографія та автобіографія мали б лише жанрову специфіку, залишаючись на периферії наукового дискурсу.

Показано, що інтерес до біографії для «наук про дух» пов'язаний з їхнім призначенням: уловити одиничне, індивідуальне в історично-соціальній дійсності, розпізнати діючі тут закономірності. Дильтей обрав такий ракурс аналізу, який максимально виявляє, що всі надіндивідуальні соціокультурні феномени «проростають» з особистісної точки. «Зв'язність духовного світу зароджується в суб'єкті, і вона полягає в спрямованості духу до визначення смислової основи зв'язності цього світу» (Дильтей В. Наброски к критике исторического разума// Вопросы философии. - 1988. - № 4. - С. 135).

В роботі доводиться, що «філософія життя» стає у Дильтея онтологією автобіографії й біографії. Вихідні пункти даної версії «філософії життя»: вимога розуміти життя з нього самого і твердження про саморефлексивність життя; повернення до «первинних структур» людського досвіду життя та виявлення їх саме в історії; взаємодоповнюючі концепції «історичного апріорі» та «внутрішньої історичності». Життя в такій інтерпретації онтологічно автобіографічне й біографічне, а його самотлумачення - вираження «внутрішньої історичності», воно глибоко вкорінене в «соціальній онтології».

Досліджується підхід В. Дильтея до жанру «інтелектуальної біографії», аналізуються його науково-біографічні твори. Вченим відстоюється принцип єдності подій життя й думки, він також вводить інтелектуальну діяльність у соціокультурний контекст поколінь. Він осмислював організаційні, соціально-правові та етичні аспекти використання у суспільстві біографічних і автобіографічних матеріалів. Ми констатуємо, що ця складова дильтеївської спадщини поки залишається поза зоною наукової уваги, незважаючи на її актуальність, зокрема, у контексті моделі «автобіографічної угоди» (Ф. Лежен). «Автобіографічну угоду» в роботі ми розширено трактуємо як «біографічну угоду» у єдності її етичних та соціально-правових аспектів.

У третьому розділі «Феномен біографії та стратегії його осмислення в сучасній гуманітаристиці: соціально-філософські аспекти концепцій М. Бахтіна та Ю. Лотмана («персоноцентричні» розвідки)» аналізується феномен біографії в соціокультурному вимірі крізь призму стратегій сучасного гуманітарного знання. Обрано концепції М. Бахтіна і Ю. Лотмана, що мають потужний і майже не виявлений у його цілісності «біографічний потенціал», причому саме в соціально-філософському аспекті. Філософський (соціально-філософський) смисл і зміст цих концепцій також не для всіх є очевидним і багатьма дослідниками заперечується. В межах дисертаційної проблематики ми здійснюємо власне обґрунтування «філософічності» вихідних позицій двох видатних вчених-гуманітаріїв. Обидві концепції мають яскраво виражений між- і трансдисциплінарний характер, їхня філософська й соціально-філософська складова представлена як основа міждисциплінарного синтезу в соціогуманітарному знанні. Цей розділ включає два підрозділи.

У першому підрозділі третього розділу «Феномен біографії та біографічний жанр у контексті «соціальної поетики» М. Бахтіна» аналізується бахтінський проект методології гуманітарних наук, його модель «соціологічної та історичної поетики», що заснована на власній версії «філософії діалогу» і «філософії вчинку». Біографія, біографічні та автобіографічні акти з'являються у Бахтіна як вираження онтології соціокультурного світу, як один із найглибших проявів «внутрішньої соціальності». Єдине одиничне життя осмислюється як індивідуально-відповідальний вчинок, «складний вчинок». Життя як вчинок поєднує смисловий зміст і конкретну історичність здійснення. М. Бахтін наголошує, що змістовно-смисловий бік, який узятий абстрактно (теоретично), байдужий до індивідуально-історичної фактичності. Ця «байдужість» знімається в архітектониці індивідуального вчинку, конкретна, «жива» історичність якого невіддільна від біографічного контексту.

Для М. Бахтіна «онтологічна потреба» в Іншому - одна з підвалин соціального буття, діалогічного за своєю природою. У роботі зазначається, що стосовно автобіографічного дискурсу ця онтологічна потреба в Іншому набуває особливої форми. В оповіді про себе людина стає тим самим Іншим, якого вона шукає. При цьому спеціально зазначена небезпека «одержимості» Іншим, особливо «фіктивним» Іншим. Якщо звернутися до біографії як форми життя і соціокультурної практики, то проблема «фіктивного Іншого» виразно виявляється у різних варіантах саморепрезентації в сучасній масовій культурі.

Дістала подальшої розробки проблематика «біографічної цінності», яка у самого М. Бахтіна була лише намічена. Ми спираємося на бахтінське визначення «біографічної цінності» як сили, що організує оповідь про життя Іншого, а також переживання й оповідання про життя власне. Це сила, що ззовні - з боку життя та його цінностей - оформлює біографію та автобіографію. Поняття «біографічна цінність» дозволяє аналізувати соціокультурну зумовленість і значущість біографічних актів, своєрідне «соціальне замовлення» на ті чи інші норми біографічних та автобіографічних оповідей. Саме через «біографічні цінності», які притаманні конкретному типу соціуму, життєписи стають важливою складовою певних соціальних концептів (конструктів).

У другому підрозділі третього розділу «Біографічний дискурс у культурі та в соціогуманітарному знанні в контексті «семіотики соціокультурного світу» Ю. Лотмана» аналізується лотманівська концепція семіотики культури. Біографічна проблематика розробляється в межах теоретичних засад даної моделі: представлення культури як складно організованого та багаторівневого тексту, теорія культурно-семіотичних кодів, ідея взаємодоповнюваності «життя-тексту», екзистенціального й наративного вимірів. Зазначено, що «біографічні» інтенції й доробки Ю. М. Лотмана ще не були належним чином узагальнені та проаналізовані в їхній цілісності, у тому числі в соціально-філософській літературі. Важливо, що Лотман з самого початку виходить не з «біографічних» передумов, однак логіка дослідження виявляє важливість феномена біографії та біографічного аналізу. Тут саме й проявляється соціокультурне наповнення феномена біографії, його соціально-філософський аспект, значущість біографії у філософії культури та філософії історії. Біографія та біографічний дискурс у цьому варіанті занурені в проблемне поле семіотики й археології культури, досліджень в галузі культурно-семіотичного кодування, історико-культурної пам'яті, механізмів культурної поведінки, трансляції культурних смислів у їх складному взаємопереплетенні з індивідуальною пам'яттю та індивідуально-особистісним породженням смислів.

Нами поглиблюється запропонована Лотманом модель «культурних кодів» на основі осмислення різноманітних можливостей соціокультурного кодування біографії, серед яких найбільш значущими є - міфологізація, театралізація, романізація. Біографія виявляється структурою, що породжує смисл, розгортання в актах автокомунікації певних культурних кодів. Обґрунтовується, що біографія - не тільки хронотоп представленості, культурного кодування, вона ще - його механізм і засіб, оскільки саме в біографічній рефлексії до-рефлексивне життя знаходить свій смисл і значення. І смисл цей цілком може стати і стає смислом «міфологічно», «театрально» або «літературно» забарвленим. Життя естетизується, воно стає метафорою театральної сцени, інсценування, літературного чи живописного твору, історичного епосу тощо. В інших менш «естетичних» кодах життя може бути осмислене, описане та прожите як релігійне жертвопринесення, і на небезпечному, але досить актуальному для сучасної культури рівні, - як комп'ютерна гра, кліп, рекламний ролик, реаліті-шоу й навіть супермаркет.

Обґрунтовується теза про соціально-історичну зумовленість біографічного дискурсу. У зв'язку з цим ставиться питання про кореляцію «тип культури» - «модель біографії». Виділяється та поглиблюється соціально-філософський аспект лотманівської ідеї про «право на біографію» в тій чи іншій культурі. Кожним типом суспільства виробляються свої власні моделі «людини з біографією» та «людини без біографії». Завдання соціально-філософського дослідження - простежити, від чого залежать такі моделі. Показано, що «право на біографію» як інваріант культури певної епохи має різні модифікації. Так звана «проста людина», що не мала «права на біографію» у культурі «більшості, яка німотствує», в епоху «маскультури» його набуває і заповнює своїми «life-story» величезний сегмент інформаційного та культурного простору. «Право на біографію» рядовий учасник суспільного життя здобуває й у соціогуманітарному знанні. До його сповідей, «оповідей про життя» пильно прислухаються соціологи, психологи, культурні антропологи тощо, виявляючи через ці «наївні» наративи динамічні тенденції сучасного соціального і культурного розвитку.

У підрозділі теоретично осмислюється й концептуалізується на соціально-філософському рівні лотманівська модель «біографічної реконструкції», істотними рисами якої ми вважаємо наступні: неминучий відбір фактів та подій на основі виділення ключового смислообразу («вихідного символу»), у світлі якого бачиться цілісність біографії та єдність особистості героя життєпису; пріоритет «внутрішньої біографії» («внутрішньої духовної біографії»), відтворення «внутрішньої логіки» життєвого шляху; окреслення межі між реальною особистістю й тим образом себе, який вона створює (життєво-біографічна саморепрезентація); дешифрування («викриття») змісту і соціокультурної обумовленості «культурних маскувань» та «культурних інсценувань», до яких вдається герой біографії.

У четвертому розділі «Аналіз феномена біографії в культурі: загальний концептуальний каркас і поліваріативність перспектив (соціально-філософський ракурс у міждисциплінарному полі Humanities)» теоретико-методологічні засади соціально-філософського аналізу феномена біографії в культурі й біографічного підходу в сучасному гуманітарному знанні представлені в аспекті їхньої концептуальної єдності. Пропонується модель соціально-філософського аналізу біографії (а не конкретна модель чи моделі біографії) і визначається соціально-філософська стратегія бачення й утримання в єдиному міждисциплінарному полі Humanities поліваріативності дослідницьких перспектив. Обґрунтовується вихідна гіпотеза про те, що саме філософське (соціально-філософське) знання здатне зіграти роль теоретично «доцентрового», синтезуючого начала, що усуває загрозу дисциплінарної фрагментації в дослідженні такого феномена соціокультурного буття, як біографія. Демонструється також, що саме філософія й соціальна філософія здатні побачити, тематизувати й окреслити перспективи дослідження тих граней феномена біографії, які залишаються невиявленими в межах спеціалізованих областей гуманітаристики. Йдеться перш за все про сутнісний, онтологічний (соціально-онтологічний) вимір даного феномена, який експлікується лише у філософській, соціально-філософській рефлексії. Розділ складається з п'яти підрозділів.

У першому підрозділі четвертого розділу «Співвідношення «біографія - автобіографія» - «біографічне-автобіографічне» як дослідницька проблема філософського та соціально-філософського аналізу» розглянуті такі аспекти: а) критерії розрізнення біографії та автобіографії з позицій різних дослідницьких стратегій; б) проблема «первинності-вторинності» біографії чи автобіографії в тих або інших контекстах; в) у яких випадках розрізнення між автобіографією та біографією постає як несуттєве й фактично знімається.

Піддана критичній рефлексії ідея «первинності» біографії по відношенню до «вторинної» автобіографії, усталена традиція трактування автобіографії як різновиду біографії. Для загальної характеристики та класифікації всіх можливих біографічних форм у межах єдиного жанру біографія, дійсно, буде найширшим за обсягом терміном, куди увійде й автобіографія. Проте для історико-генетичного аналізу («генезис» даного феномена) і в рамках «соціальної онтології» та «онтології культури» статус автобіографії істотно змінюється. Вона стає первинною, такою, що характеризується вищим ступенем «справжності», укоріненості в культурі, і через це має перевагу перед біографією. Автобіографія є формо- і смислотворчою стосовно біографії, вона задає для біографії вихідні імпульси, моделі, зразки.

У підрозділі осмислені ті соціокультурні умови, за яких розходження між біографією та автобіографією можна вважати несуттєвими. Така можливість реалізується тоді, коли біографія й автобіографія розглядаються не як літературні жанри, а як форми життя та соціокультурної практики. Ми зазначаємо, що нерозрізненість біографічного-автобіографічного правомірна, коли аналізується буття людини у певній соціокультурній ситуації, на рівні «єдиного ціннісного життя». Крім того, в умовах соціально-історичного панування публічності над приватністю немає принципових розходжень між біографічною й автобіографічною точками зору, між підходом до свого і чужого життя, оскільки в самому «образі людини» немає нічого інтимного, секретно-особистого, прихованого.

У другому підрозділі четвертого розділу «Можливі класифікації та типології в рамках біографічного підходу (методологічне й поняттєве підґрунтя)» позначаються такі підходи до біографічних класифікацій і типологій, які припустимі в межах дескриптивної класифікаційної стратегії. Наша вихідна настанова: типологічні узагальнення стосовно феномена біографії не повинні бути заданими заздалегідь. Ми спираємося на існуюче розрізнення описових і пояснювальних (сутнісних) типологій і наголошуємо, що в контексті нашого підходу йдеться переважно про описові типологічні узагальнення, пов'язані з упорядкуванням емпірії «життєсвіту». У цьому випадку коректніше говорити про класифікацію як спосіб організації емпіричного матеріалу. Водночас плідними будуть і пояснювальні типології, в основі яких можуть лежати сутнісні критерії (ідеалізовані моделі, «ідеальні типи») - біографічні смисл, цінність, форма тощо. З іншого боку, сам досвід «біографування» чужого і свого життя можна розглядати з позицій «соціальної онтології» як спосіб соціальної типізації, вбудованої в процес смислоконституювання та конструювання соціальної реальності. Ми фіксуємо своєрідний парадокс: крізь «біографічну типізацію» відбувається абстрагування від унікального ситуативного контексту, відкривається шлях до соціальної анонімності.

Аналізуються перспективи виділення «колективної біографії» - поряд з індивідуальною, розвитку такої міждисциплінарної галузі як «просопографія». Теоретично обґрунтовується принципова можливість індивідуалізуючої «біографічної» репрезентації надіндивидуальних феноменів (тобто біографія нації, міста, соціального прошарку, професійної, інтелектуальної спільноти тощо). Загальне проблемне поле, яке дає право на таке типологічне зіставлення, нами окреслюється вже зіставленням самих критеріїв: пам'ять особиста - пам'ять культурно-історична, особистісна і культурна самоідентичність, персональна й історична генеалогія, індивідуальна смертність та історична конечність спільнот тощо.

В дисертаційному дослідженні фіксується певна ізоморфність індивідуального життя та буття надособистісних соціокультурних феноменів. Ізоморфність ми розуміємо як збіг структури об'єктів, що розглядаються у певному відношенні. Ми звертаємо увагу й на гомоморфізм індивідуального та надіндивідуального. У понятті «гомоморфізм» зафіксований принцип уподібнення структури об'єктів. Розрізняються «гомоморфний прообраз» та «гомоморфний образ». Гомоморфний образ істотно спрощує, редукує структуру прообразу. Щодо можливої репрезентації особистості / індивідуальної біографії та спільноти / колективної біографії з позицій гомоморфізму виявляється варіативність та альтернативність. Так, можна розглядати індивідуальне життя і індивідуальну біографію як гомоморфний прообраз. У такому випадку колективний суб'єкт і колективна біографія стануть спрощеним гомоморфним образом. Модель просопографії концептуально більшою мірою пов'язана з уявленням про соціальну спільноту й колективну біографію як про гомоморфний першообраз, а про історичний персонаж / його історію життя (часто майже повністю втрачену) як про гомоморфний образ.

У третьому підрозділі четвертого розділу «Методологічні засади інтелектуальної біографії: «подія життя - подія думки». Орієнтири «біоконцептоґрафії» узагальнено представлені в інших розділах дисертації підходи до соціально-філософського осмислення феномена «інтелектуальної біографії». Розвивається трактування думки як індивідуально-відповідального вчинку. У зв'язці «подія життя - подія думки» стосовно інтелектуальної біографії «подія думки» розглядається як пріоритетна, така, що організує життя-біографію як єдність смислу, єдність часову та тематичну. Обґрунтовується правомірність введення в «інтелектуально-біографічний» корпус сучасної гуманітаристики поняття «біоконцептографії» (Л. Киященко, П. Тищенко) як адекватного опису парадоксальних та граничних ситуацій у пізнанні, ситуацій збігу кардинальних біографічних та концептуальних змін. Доречність застосування поняття «біоконцептографія» в роботі пояснюється тим, що воно дозволяє враховувати при аналізі інтелектуальної діяльності соціокультурний контекст як контекст проблемно-ситуаційний. Таким чином розширюється поле соціально-філософського аналізу інтелектуальної творчості и феномена інтелектуальної біографіїї.

У четвертому підрозділі четвертого розділу «Біографічний акт: подія життя - подія тексту (співвідношення екзистенціального та наративного вимірів)» ми робимо висновок, що найбільш плідні у евристичному плані дослідження з біографічної проблематики сьогодні використовують пізнавальні можливості зближення понять «життя» й «текст». Методологічне обґрунтування поєднання наративної та екзистенціальної складових «історій життя» виявляється нами в контексті двох варіантів можливого розуміння категорії «подія». По-перше, подія розглядається як екзистенціальний акт (буття мислиться у подіях). По-друге, подія розуміється як наратив, де значущими є не тільки мотиви, функції, смисл події, але й те, у якій оповідальній формі вона описується. Ми розуміємо оповідальні форми і наратив взагалі як певний соціальний конструкт. Таке розуміння потребує саме соціально-філософської рефлексії. Обґрунтовується позначення «історій життя» (у межах соціально-філософського та соціологічного аналізу) як «зниженої версії літератури» (М. Бургос) і як складної, витонченої літературної форми, що зближається з «его-романістикою» (Ф. Лежен). Виявляються можливості трансдисциплінарного дослідження цього феномена на межі (точніше через подолання меж) соціальної філософії, соціології, літературознавства.

У п'ятому підрозділі четвертого розділу «Прикладні аспекти соціально-філософського аналізу біографії. Біографія в структурі моделей «соціальних технологій» й «гуманітарної експертизи» розглядається практико-прагматичний аспект зазначеної теми. Йдеться про нове наповнення понять «соціальна технологія», «культурні проекти», «гуманітарна експертиза». Виділяється такий тип «соціальних технологій», що орієнтується на одиничні випадки, на життєвий шлях індивіда - «м'які» соціальні технології. У рамках цього типу нами досліджуються такі поняття, як «соціотехнологічні аспекти процесів життєдіяльності», «технології організації власного життя». Основа «м'яких соціальних технологій» - пластичність, готовність до нового, «самонастроюваність». Такі технології в певному сенсі є інтерпретативними й такими, що конституюють смисл, організують ціннісно-смислову картину соціокультурного світу та власного життя-біографії, формують «операціональний смисл». У режимі біографічно орієнтованих «соціальних технологій» можна розглядати, зокрема, такі культурні проекти, як «Великі українці».

Потреба у біографічному підході може виникнути також на рівні концепції та практики «гуманітарної експертизи», що розуміється не стільки як процес вироблення конкретних рішень, скільки як безперервний публічний суспільний діалог. Він передбачає як обґрунтування і критику тих чи інших пропонованих рішень, так і виявлення, обговорення й узгодження ціннісних позицій (нерідко прихованих, неусвідомлюваних) різних соціальних груп. «Матерія», з якою має справу гуманітарна експертиза, - це саме інтереси й цінності, тобто те, що зумовлюється людською суб'єктивністю. Біографічна й автобіографічна рефлексія при такому розумінні «гуманітарної експертизи» повинна стати однією з найважливіших її складових, особливо коли йдеться про експертизу спонтанних соціальних практик, що з'являються раптово, і зміст та потенціал яких встигає зафіксуватися саме на рівні соціальної «мікрофізики» - у біографічних особистих документах та оповідях. Ця сфера потребує концептуалізації соціально-філософської біографічної прагматики. Однак при даному підході такий елемент соціальної технології, як know how, не можна представити у вигляді чіткого алгоритму та схеми, а лише у вигляді case-study або «екземпли».

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження, сформульовані його результати й зафіксовані перспективи. Дано вирішення поставленого наукового завдання, що полягало в розробці соціально-філософської концепції біографії й адекватної теоретико-методологічної бази дослідження цього феномена в соціальній філософії та в міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання.

Підсумковими ми вважаємо такі положення:

1. У розмаїтті варіантів реалізації біографічного підходу в гуманітарному знанні специфіка соціально-філософського аналізу полягає в його концептуально-інтегруючій ролі, у забезпеченні епістемологічної можливості здійснення міждисциплінарного й трансдисциплінарного синтезу. В роботі доведено, що саме соціально-філософський аналіз феномена біографії в культурі здатний стати теоретико-методологічною базою спеціальних біографічних досліджень, здійснюваних у різних галузях гуманітаристики. Найбільш глибокий рівень соціально-філософського осмислення феномена біографії - його аналіз в контексті соціальної онтології, що було здійснено у роботі. Нами виявлено вкорінення біографії в глибинних структурах соціокультурного буття, його онтологічних універсалій та інваріант. Серед них базовими є: а) постійно відтворюваний у культурі інтерес до індивідуального життя (у контексті біографії - до конкретного індивідуального життя, саме цього життя); б) онтологічна виразність життя в якості соціокультурного феномена, що проявляється в розмаїтті моделей та стратегій її репрезентації, у тому числі біографічної / автобіографічної. Така виразність на рівні теоретичної рефлексії, яка була здійснена у роботі, визначається як вихідна герменевтичність, текстуальність й наративність життя.

2. В ході дослідження було доведено, що становлення біографічного підходу в сучасному соціогуманітарному знанні, теоретико-методологічне обґрунтування його пізнавального профілю в структурі Humanities пов'язане з концепціями Ф. Шляєрмахера і В. Дильтея. Саме в них дослідницький інтерес до біографії виходить на рівень філософського запитування й рефлексії. У Ф. Шляєрмахера - у межах «універсальної герменевтики» й обґрунтування необхідності «психологічного тлумачення», що враховує глибокий і складний взаємозв'язок соціально-історичного та біографічного контекстів породження твору; у В. Дильтея - у межах його варіанта «філософії життя», де життя представлене насамперед як соціокультурний і герменевтичний (онтогерменевтичний) феномен. Було експліковано дильтеївське обґрунтування індивідуалізуючої специфіки «наук про дух» та показано, що біографія й автобіографія є найвищими та інструктивними формами цієї царини. Крізь призму зазначених концепцій виявлена взаємодоповнюваність становлення сучасної гуманітаристики та біографічного підходу як методологічної настанови. Було показано, що соціогуманітарне знання відстоювало свою специфіку, концептуально вирішуючи проблему індивідуального життя-біографії. У свою чергу біографічний підхід теоретично усвідомлював себе тільки у цілісному контексті розвитку гуманітаристики.

3. У дослідженні встановлено, що специфіці аналізу біографії як соціокультурного феномена відповідають у сучасному гуманітарному знанні сфери «подвійної гуманітарної навантаженості» («гуманістичні» й «гуманітарні» сфери усередині Humanities). «Подвійна гуманітарність» дозволяє зберегти самоцінність і нередукованість індивідуального, здійснювати процедури «персоніфікації» культурних смислів, бачити особистість як джерело і виток соціокультурного світу, у її «першоісторичності» та «внутрішній соціальності». Було доведено, що «першоісторичність» та «внутрішня соціальність» знаходять свій сутнісний вираз у вихідному «автобіографізмі» й «біографізмі» життя у його соціокультурному вимірі. Показано, що в цьому контексті жорсткість і категоричність розподілу на «соціальні» й «гуманітарні» науки є досить умовною та евристично непродуктивною. Більш плідним виявляється їхній синтез і взаємодоповнюваність.

4. Обґрунтовано, що соціально-філософський аналіз феномена біографії як универсалії соціального буття та культурної інваріанти в контексті «соціальної онтології» передбачає зміну дослідницької установки щодо біографічного підходу в соціогуманітарному знанні. Доведена необхідність теоретичної переорієнтації: від переважного пошуку «соціального в індивідуальному» до звертання до складної природи самого індивідуального, що припускає інтерпретацію практично будь-якого об'єктивного соціального феномена в термінах суб'єктивного конструювання смислів. Така переорієнтація робить сумнівною саму можливість уніфікації унікального біографічного та автобіографічного досвіду. Ставиться під сумнів й транспарентність (прозорість) такого досвіду. Особлива й самостійна увага приділяється трансформаціям, рефігураціям, деформаціям в структурі біографічного / автобіографічного дискурсу. Доведено, що такі трансформації - це також феномени соціокультурного буття, укорінені в його онтології. Водночас саме в біографічній рефлексії, де біографія постає точкою перетину особистості та історії, моментом їхньої співрівності та рівноправності, проявляється неминучість виходу у надіндивідуальний вимір соціокультурного світу й парадоксальність варіантів такого виходу в залежності від історичного та культурного контекстів. Обґрунтовується, що біографічний підхід - одна з теоретико-методологічних можливостей поєднання в соціально-філософському аналізі суб'єктивно-особистісного та об'єктивно-надіндивідуального вимірів соціокультурного буття. Аргументована специфіка розуміння індивідуальності в біографічній рефлексії. Для неї «індивідуальність» - не узагальнене поняття, а конкретний біографічний / автобіографічний персонаж, що має свою «історію життя». Доведено, що в такій перспективі інтерес до індивідуальності обертається біографічною «персоноцентричністю».

5. З проведеного дослідження випливає, що на філософському та соціально-філософському рівні підстави і зміст сучасного «біографічного повороту» слід розглядати у контексті «онтологічного повороту» та «повороту антропологічного». Вони знаменують переорієнтацію на людиномірність, суб'єктивно-особистісне смислоконституювання соціокультурного світу. У роботі доводиться, що конкретним вираженням «біографічного повороту» в гуманітаристиці є «новий біографізм / автобіографізм». Він найчастіше є неартикульованим елементом багатьох сучасних концепцій соціогуманітарного знання. В роботі були виявлені світоглядно-теоретичні засади «нового біографізму / автобіографізму» в традиціях філософської герменевтики, феноменології, екзистенціалізму, філософії діалогу. Теоретично доведено, що у міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання «новий біографізм» знайшов вираження у стратегії «насиченого опису» (культурна та соціальна антропологія); в «обґрунтованій теорії» (якісна методологія в межах соціології); у наукових школах мікроісторії та «нового історизму» (історична наука).

6. Сучасне гуманітарне знання дає можливість вибрати різні стратегії дослідження біографії. Водночас в осмисленні цього феномена можливий їхній збіг. В роботі запропонована методологічна програма науково-теоретичного представлення феномена біографії в синтетичній єдності соціальної онтології, соціальної феноменології та методології гуманітарного знання. Біографічний ракурс постає як одна з найважливіших складових такої синтезуючої архітектоніки. У контексті визнання фундаментальної «виразності» і діалогічності культури, з позицій вищої «внутрішньої соціальності» коріння біографії були нами виявлені в глибинах соціальної онтології. Такому баченню відповідає методологія соціогуманітарного знання, орієнтована на «подвійну гуманістичну навантаженість». Вона дозволяє бачити та аналізувати феноменологію конкретного існування в унікальній одиничності біографічної ситуації. Біографічна спрямованість постає способом утримання проблемно-тематичної єдності Humanities, а теоретико-концептуальним гарантом такої єдності здатна виступити соціальна філософія.

7. Практичні й прикладні аспекти роботи полягають у таких позиціях: а) обґрунтовано необхідність створення філософської (соціально-філософської) біографіки та біографістики, у сутнісних рисах задані контури цих галузей, намічені перспективи їх подальшого наукового освоєння; б) запропоновано «біографічне» наповнення понять «соціальна технологія», «культурні проекти», «гуманітарна експертиза», що відповідає завданню побудови соціально-філософської біографічної прагматики; уточнено характеристики такого типу «соціальних технологій» («м'яких технологій»), які орієнтуються на життєвий шлях індивіда, на соціотехнологічні аспекти процесів життєдіяльності, «технології організації власного життя»; в) доведено, що в сучасному українському суспільстві біографічний аналіз повинен стати однією з важливих складових процедури «гуманітарної експертизи» різних соціальних і культурних проектів та практик.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографія.

Голубович И. В. Биография: силуэт на фоне Humanities (методология анализа в социогуманитарном знании). -- Одесса: ФЛП Фридман, 2008. - 372 с. Рецензія: М. С. Дмітрієва. Перспективи. - 2009. - №2. - С. 113.

Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України:

1. О возможностях применения ситуационного подхода в процессе преподавания гуманитарных дисциплин // Наукове пізнання. Методологія та технологія. - 1998. - Вип. 1-2. - С. 50-52.

2. Биографический анализ в контексте персонологической философии Николая Бердяева // Філософські пошуки. Вип. Х. - Львів - Одеса: Cogito-Центр Європи, 1999. - С.77-83.

3. Проблема музыкально-ритмической интерпретации истории в современном гуманитарном знании // Вісник Дніпропетровського національного університету. Історія та філософія науки і техніки. Вип. 8. - 2001. - С. 43-46.

4. Православный философ и богослов Георгий Флоровский: одесский период жизни и творчества // Наукове пізнання: Методологія та технологія. - 2001. - № 6. - С. 58-60.

5. Смех на границе субуниверсумов реальности: опыт осмысления феноменологической социологии А. Щюца // Докса: Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 2. Про природу сміху. - Одеса: ООО Студія «Негоціант», 2002. - С. 87-92.

6. Православный философ и богослов Георгий Флоровский: 110 лет со дня рождения // Філософія. Культура. Життя. Міжвузівський збірник наук. праць. Вип. 15. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 100-106.

7. «Гуманитарные» и «гуманистические» области внутри «Humanities»: постановка проблемы // Наукове пізнання. Методологія та технологія. Південноукраїнський державний педагогічний університет. - 2002. - № 10. - С. 104-106.

8. Смеяться над своим уделом // Докса: Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 3. Гносеологічні й антропологічні виміри сміху. - Одеса: ООО Студія «Негоціант», 2003. - С. 121 - 126.

9. Странное смешение удовольствия и скорби. Ситуация философской беседы в диалогах Платона // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 4. Грецький спадок і сучасність. - Одеса, ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2003. - С. 84-95.

10. Биографический метод в современном гуманитарном знании и его философско-методологические основания // Наукове пізнання: Методологія та технологія. - 2003. - № 1 (11). - С. 104-109.

11. Событие жизни - событие мысли (Методологические основания интеллектуальной биографии) // Наукове пізнання: Методологія та технологія. - 2003. - № 2 (12). - С. 33-39.

12. «Флэш-моб»-прикол как культурная и жизненная стратегия // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 5. Логос та праксис сміху. - Одеса: ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2004. - С. 196-206.

13. Инварианты и тексты культуры в свете «ситуации человека» // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 6. Мова, текст, культура. - Одеса: ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2004. - С. 222-230.

14. Биографический акт: на острие жизни и письма (соотношение нарративного и экзистенциального измерений) // Філософські пошуки. - Вип. XVII-XVIII. - Львів-Одеса: «Cogito»-«Центр Європи», 2004. - С. 588-597.

15. Время, Хаос и Космос Ильи Пригожина (штрихи к интеллектуальной биографии ученого) // Наукове пізнання: Методологія та технологія. - 2004. - № 1 (13). - С. 25-30.

16. «Книга смеха и забвения» (Вариации на тему Милана Кундеры) // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 7. Людина на межі смішного й серйозного. - Одеса: ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2005. - С. 104-109.

17. Сергей Аверинцев и античная биография. Проблема современной интерпретации жанра // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 8. Грецька традиція в сучасній культурі. - Одеса: ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2005. - С. 303-310.

18. Михаил Бахтин о категории «биографическая форма» // Наукове пізнання: Методологія та технологія. - 2005. - № 2 (16). - С. 34-40.

19. Смех Демокрита и слезы Гераклита: смеховое начало в античной биографии // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.9. Семантичні й герменевтичні виміри сміху. - Одеса: ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2006. - С. 162-171.

20. «Нос» Гоголя в пространстве универсумов реальности (опыт интерпретации в свете феноменологической социологии А. Щюца) // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип. 10. Стратегії інтерпретації тексту: методи і межі їх застосування. - Одеса: ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2006. - С. 88-97.

21. Методологические основания биографического дискурса в концепции М. Бахтина // Докса. Збірник наукових праць з філософії та філології. Вип.11. Методологічні проблеми сучасного гуманітарного знання. - Одеса: ФОП Фридман О. С., 2007. - С. 29-37.

22. Феномен биографии и биографический подход в концепции Ю. М. Лотмана // Філософські пошуки. Вип. XXVI. - Львів-Одеса: «Cogito»- «Центр Європи», 2007. - С.186-196.

23. Біографія як соціокультурний феномен: методологія аналізу в гуманітарному знанні // Філософська думка. - 2008. - № 4. - С. 122-135.

Статті в інших наукових збірках та матеріалах конференцій:

1. Религиозно-философские идеи Ф. Достоевского и нравственный мир подольской народной иконы: некоторые проблемы сопоставления // Філософські пошуки. - Львів-Одеса: «Cogito»-«Центр Європи», 2002. - Вип. 13. - С. 29-38. (У співавторстві: І. Матковська, О. Губар).

2. Язык историй жизни и «ренессанс» биографического метода // Мова і культура (Науковий щорічний журнал). - К.: Вид.дім Дмитра Бураго, 2003. - Вип. 6. - Т. 1. Філософія мови і культури. - С. 114-121.

3. «Третье пространство» биографии: феномен «историй жизни»// Феноменологія і мистецтво. Щорічник Українського феноменологічного товариства, 2002-2003. - Київ: ППС-2002, 2005. - С. 75-84.

4. Викладання предметів гуманітарного циклу в непрофільних ВНЗ у контексті гуманізації вищої освіти// Вища школа. - 2005. - № 5. - С. 63-70. (У співавторстві: В. Головчук, Т. Пашенко, О. Чернецька).

5. Экзистенциальное и нарративное измерение биографического акта// Исповедальные тексты культуры. Материалы международной научной конференции, Санкт-Петербург 18-19 ноября 2006 г. / Под ред. М. С. Уварова - С.-Пб:СПбГУ, 2006. - С. 90-97.

6. Проблема «національної провини» у філософії Карла Ясперса в контексті становлення громадянського суспільства в Україні // Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови. Збірник наукових праць / Відп. редактор А. Єрмоленко. - К., 2007. - С. 256-261.

7. Обоснование «наук о духе» у В. Дильтея и становление биографического подхода в современной гуманитаристике // Вісник Одеського національного університету. Т. 12. Вип. 13: Філософія. - Одеса, 2007. - С. 59-68.

8. «Одесский период» жизни и творчества Г. В. Флоровского в контексте интеллектуальной биографии //Вісник Одеського національного університету. Т. 12. Вип. 15: Філософія. - Одеса, 2007. - С. 37-46.

9. Онтология и метафизика детства: Павел Флоренский и Виктор Пелевин (исследовательский этюд)//Философия и космология-2008: Научно-теоретический сборник/Международное философско-космологическое общество/ Гл. ред. О. А. Бузулук. Редакторы Г. Е. Аляев, В. Б. Окороков. - Полтава: Полтавський літератор, 2008. - С. 118-132.

10. Биография как социокультурный феномен: методология анализа в гуманитарном знании// Curriculum Vitae. Збірник наукових праць/ Редактори І. В. Голубович, О. А. Довгополова. - Вип. 1. Біографічний метод у гуманітарному знанні. - Одеса:ФОП Фрідман О. С., 2009. - С. 15-28.

11. Г. В. Флоровский: «Путь», начавшийся в Одессе (штрихи к интеллектуальной биографии //Актуальні питання творчої спадщини Г.В.Флоровського. Компаративістські дослідження релігії. Вип.7 / Головн. ред. Е. І. Мартинюк. Ред. П. К. Лобазов, О. А. Івакин та ін. - Одеса: Фенікс, 2009. - С. 25-35.

Тези наукових конференцій:

1. Проблема «інтелігенція та влада» в контексті роботи І. Канта «До вічного миру»: сучасний погляд // Інтелігенція і влада. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. 22-23 жовтня 1999 р., м. Одеса / Міністерство освіти України, Одеський державний політехнічний університет. - Одеса: «Астропринт», 1999. - С. 21-23.

2. Биографический анализ и синергетическая парадигма современного научного знания// Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Вип.19: Матеріали наукової конференції «Психосинергетика: на межі філософії, психології природознавства, медицини і гуманітарних наук». Тези. -- Одеса: ОДМУ, 2002. - С. 36-38.

3. Парадоксальная топология Григория Сковороды и современный философский контекст // Культурное пространство путешествий. Тезисы форума 8-10 апреля 2003 г. / Санкт-Петербургский государственный университет, Музей антропологи и этнографии РАН, Российский христианский гуманитарный институт. - СПб: Изд-во СПбГУ, 2003. - С. 38-41.

4. Стратегии удовольствия глазами студента: исследовательская разведка// Феномен удовольствия в культуре. Материалы международного форума 6-9 апреля 2004 г. / Санкт-Петербургский государственный университет, Центр изучения культуры СПбГУ. - СПб : Изд-во СПбГУ, 2004. - С. 379-382 (В соавторстве - Т. А. Берестецкая).

5. Актуальні питання методологічного забезпечення людинотворчої функції біоетики в сучасній медичній практиці//Глобальна біоетика: сучасні виміри, проблеми, рішення. Матеріали III Міжнародного симпозіуму з біоетики/ Академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Українська асоціація по біоетиці. - К.: Вид-во «Сфера», 2004. - С. 31-32.

6. Инварианты культуры в свете «ситуации человека»// Глобальное пространство культуры. Материалы международного научного форума 12-16 апреля 2005 г. / Санкт-Петербургский государственный университет, Центр изучения культуры СПбГУ. - СПб. : Изд-во СПбГУ, 2005. - С. 28-30.

Анотації

Голубович І.В. Біографія як соціокультурний феномен (філософсько-методологічний аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії. - Одеський національний університет імені І. І. Мечникова МОН України, Одеса, 2009.

Дисертація присвячена розробці соціально-філософської концепції біографії й виробленню адекватної теоретико-методологічної бази дослідження цього феномена в соціальній філософії й у міждисциплінарному полі соціогуманітарного знання. Мета дослідження сформульована як двоєдина. З одного боку, у полі теоретичного аналізу постає біографія як соціокультурний феномен, що характеризує - насамперед, індивідуально-особистісний вимір соціального буття й культури. З іншого боку, аналізу піддаються підвалини, пізнавальні можливості й межі біографічного підходу в соціальній філософії й соціогуманітарному знанні в цілому. Обидва аспекти досліджуються у взаємодії, взаємозв'язку, взаємодоповнюваності.

Соціально-філософський аналіз феномена біографії в роботі представлений як тематично-концептуальна єдність, як інтеграція різних наукових парадигм і теоретико-методологічна основа біографічно тематизованих міждисциплінарних досліджень. В роботі запропоновано модель і стратегію соціально-філософського аналізу біографії, що передбачає вихід на рівень соціальної онтології. Біографія в різноманітності своїх форм і типів аналізується як культурна інваріанта й універсалія соціокультурного буття, як сутнісний вираз вихідної саморефлексивності, герменевтичності та наративности життя, як механізм репрезентації індивідуально-особистісного начала культури в його конкретній історичності й унікальності. Водночас феномен біографії постає в «подвійній оптиці» двох протилежно спрямованих векторів: а) як результат «персоналізації» надіндивідуальних соціокультурних норм, цінностей, зразків; і б) як засіб універсалізації персонально-унікальних смислів.

В роботі розроблена проблематика «нового біографізму» як відображення антропологічного повороту в сучасній філософії й гуманітаристиці. Обґрунтовано, що цей поворот втілився у своєрідному «біографічному повороті». Продемонстровано, що «новий біографізм / автобіографізм» часто є неартикульованим, латентним елементом багатьох сучасних філософських концепцій, котрі відкрито демонструють відторгнення від «біографічного методу» у його класичних зразках і позитивістських модифікаціях.

В дисертаційному дослідженні запропонована методологічна програма науково-теоретичного представлення феномена біографії в синтетичній єдності соціальної онтології, соціальної феноменології та методології гуманітарного знання. Біографічний / автобіографічний ракурс постає як одна з найважливіших складових такої синтезуючої архітектоніки. Показано, що біографічна спрямованість постає способом утримання проблемно-тематичної єдності Humanities, а теоретико-концептуальним гарантом такої єдності здатна виступити соціальна філософія.

Ключові слова: біографія, автобіографія, просопографія, біографічний підхід, біографічний метод, соціальна онтологія, антропологічний поворот, «новий біографізм» «першоісторичність особистості», «внутрішня соціальність», герменевтичність, саморефлексивність, наративність життя.

Голубович И.В. Биография как социокультурный феномен (философско-методологический анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Одесский национальный университет имени И. И. Мечникова МОН Украины, Одесса, 2009.

Диссертация посвящена разработке социально-философской концепции биографии и выработке адекватной теоретико-методологической базы исследования данного феномена в социальной философии и в междисциплинарном поле социогуманитарного знания. Цель исследования сформулирована как двуединая. С одной стороны, в исследовательском поле оказывается биография как социокультурный феномен, характеризующий, прежде всего, индивидуально-личностное измерение социального бытия и культуры. С другой стороны, анализу подвергаются основания, познавательные возможности и границы биографического подхода в социальной философии и социогуманитарном знании в целом. Оба аспекта исследуются во взаимодействии, взаимопересечении, взаимодополнительности.

Социально-философский анализ биографии представлен как концептуальное единство, как интеграция различных научных парадигм и как теоретико-методологическое основание биографически тематизированных междисциплинарных исследований. Предложена модель и стратегия социально-философского анализа биографии, предполагающая выход на уровень социальной онтологии. Биография в разнообразии своих форм и проявлений рассматривается как культурная инварианта и универсалия социокультурного бытия, как сущностное выражение исходной саморефлексивности, герменевтичности и нарративности жизни, как механизм репрезентации индивидуально-личностного начала культуры в его конкретной историчности и уникальности. Одновременно феномен биографии предстает в «двойной оптике» двух противоположно направленных векторов: а) как результат «персонализации» надындивидуальных социокультурных смыслов; и б) как способ универсализации персонально-уникальных смыслов.

Разработана проблематика «нового биографизма» как выражения «онтологического» и «антропологического поворота» в современной философии и гуманитаристике. Обосновано, что этот поворот нашел воплощение в своеобразном «биографическом повороте». Теоретико-методологические основы «нового биографизма» выявлены в традициях философской герменевтики, феноменологии, экзистенциализма, структурно-семиотического подхода, философии диалога. В связи с этим был вычленен нереализованный, латентный «биографический потенциал» указанных концепций.